Український соціологічний інститут у Відні, в 1920—1922 рр. редагував орган українських есерів «Борітеся — поборете», часописи «Східна Європа» і «Наш стяг». Жив також у Женеві, Берліні, Парижі, У

Український соціологічний інститут у Відні, в 1920—1922 рр. редагував орган українських есерів «Борітеся — поборете», часописи «Східна Європа» і «Наш стяг». Жив також у Женеві, Берліні, Парижі, У березні 1924 р. після довгих переговорів із радянським урядом повернувся до України. 1924 р. він був обраний членом Української Академії Наук, 1929 р. — академіком Академії Наук СРСР. Але вже на початку березня 1931 р. вченого заарештували, звинувативши в причетності до діяльності антирадянського «Українського національного центру». Невдовзі його звільнили і вислали до Москви.

25 листопада 1934 р. під час лікування в Кисловодську М. Грушевський помер при загадкових обставинах.

Винниченко Володимир Кирилович (1880—1951 рр.) народився в с. Григорівні Єлисаветградського повіту на Херсонщині в сім'ї чабана. У 1900 р., склавши іспити на атестат зрілості, поступив на юридичний факультет Київського університету. Там він зв'язався з гуртками Революційної української партії (РУП) і у 1902 р. був заарештований. Після виходу із Лук'янівської в'язниці позбавлений права навчатись в університеті. Через заборону жити в Києві виїхав на Полтавщину, де вів пропаганду серед селян. Будучи призваним на військову службу, втік до Львова, де ввійшов до складу Закордонного комітету РУП. Кілька разів переходив кордон з революційною літературою. Потрапив до в'язниці, але, звільнений за серпневою амністією 1904 р., знову виїхав за кордон. У 1905 р. повернувся до Києва і на вісім місяців потрапив до в'язниці. Випущений на поруки, під загрозою каторги емігрував.

УЦР поступово перетворилася на справжній керівний осередок національно- демократичної революції, своєрідний український парламент, що, крім ТУП, об'єднував представників головних українських політичних партій, а також багатьох безпартійних прихильників українського національно-державного відродження. До неї увійшли представники православного духовенства, культурно-освітніх, кооперативних, військових, студентських організацій, громад і гуртків, наукових товариств. У перші дні діяльності УЦР налічувала незначну кількість членів, а її повний склад восени 1917 р. становив 822 особи.

Керівником (головою) УЦР було обрано М. Грушевського. Важливу роль у діяльності УЦР відігравали також відомий український письменник, лідер Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП) В. Винниченко, С. Петлюра, С. Єфремов, Б. Мартос, І. Стешенко, П. Христюк та ін.

На початку своєї діяльності УЦР виконувала лише роль київської міської організації. Не змогла вона одразу сформувати й політичну платформу. Спочатку вона закликала український народ добиватися від Тимчасового уряду ♦ всіх прав, які тобі природно належать», проте обмеживши їх публічним використанням української мови в державних, судових та освітніх установах.

Основну роль у розробці стратегічної мети УЦР зробив М. Грушевський. У його брошурах головною метою проголошувалося здобуття національно-те- риторіальної автономії для України і перебудови Російської держави на федеративну, демократичну республіку. Національно-територіальна автономія України, за Груиіевським — це територіальне об'єднання всіх етнічних українських земель, організоване на засадах широкого демократичного громадського самоврядування. Автономна Україна повинна мати всі державні атрибути.

У федерації М. Грушевський бачив об'єднання в одній союзній (федеративній) державі кількох національних. Він розумів федералізм не як основне заперечення незалежності української державності, а як крок їй назустріч.

Грушевський Михайло Сергійович (1866—1934 рр.). Видатний діяч національно-визвольного руху, голова Української Центральної Ради, перший президент Української Народної Республіки, автор Універсалів Центральної Ради, які стали найвидатнішими конституційними документами в історії української державності. Політичну діяльність М. Грушевський поєднував із великою титанічною працею історика (йому належить близько 2 тис. наукових праць).

Наукова і політична діяльність висунула М. Грушевського в лідери українського національного відродження. Завершивши навчання в Київському університеті, М. Грушевський бере активну участь у діяльності Київської громади, до якої входили видатні представники української інтелігенції: А. Антонович, М. Драгоманов, М. Лисенко, М. Чубинський та ін.

Львівський період життя Грушевського був насичений не тільки науковими здобутками, а й активною громадсько-політичною роботою. Він обирається головою наукової секції (історико-філософської) Наукового товариства ім. Шевченка, підтримує розвиток української освіти в Галичині. 1899 р. він став одним із засновників Української національно-демократичної партії (УНДП). У період першої російської революції Грушевський розробив власний конституційний проект, який віддзеркалював традиційні українські погляди щодо національної автономії.

Лютнева революція в Росії 1917 р. і розвал Російської імперії висунули М. Грушевського в лідери українського національно-визвольного руху. Під його керівництвом почала роботу Українська Центральна Рада.

Проіснувавши всього чотирнадцять місяців, Центральна Рада, очолювана М. Грушевським, заклала могутні підвалини державного будівництва: була прийнята Конституція України, відновлено символи держави (золотий тризуб і синьо-жовтий прапор). Започатковувалось створення української армії, була введена власна грошова одиниця — гривня. Була прийнята низка законів соціально-політичного характеру в інтересах усіх верств суспільства. Залишаючи «поміщикам» і «багачам» рівні права з усіма іншими верствами населення, М. Грушевский все ж віддає перевагу владі «всього трудящого народу». Запропонована ним модель майбутньої Української держави носила соціал- демократичний характер.

Певний час М. Грушевський залишався на позиціях автономії України, але це для нього не було кінцевою метою.

Федерацію Російської Республіки і України Грушевський розглядав лише як важливий етап на шляху до політичної перебудови Європи та її перетворення на Європейську федерацію.

29 квітня 1918 р. Михайло Грушевський був обраний президентом Української Народної Республіки. Однак після гетьманського перевороту П. Скоропадського, що відбувся того ж дня, він відійшов від активної політичної діяльності й емігрував за кордон. 1919 р. заснував Український соціологічний інституту Відні, в 1920—1922 рр. редагував орган українських есерів «Борітеся — поборете», часописи «Східна Європа» і «Наш стяг». Жив також у Женеві, Берліні, Парижі, У березні 1924 р. після довгих переговорів із радянським урядом повернувся до України. 1924 р. він був обраний членом Української Академії Наук, 1929 р. — академіком Академії Наук СРСР. Але вже на початку березня 1931 р. вченого заарештували, звинувативши в причетності до діяльності антирадянського «Українського національного центру». Невдовзі його звільнили і вислали до Москви.

25 листопада 1934 р. під час лікування в Кисловодську М. Грушевський помер при загадкових обставинах.

Винниченко Володимир Кирилович (1880—1951 рр.) народився в с. Гри- горівці Єлисаветградського повіту на Херсонщині в сім'ї чабана. У 1900 р., склавши іспити на атестат зрілості, поступив на юридичний факультет Київського університету. Там він зв'язався з гуртками Революційної української партії (РУП) і у 1902 р. був заарештований. Після виходу із Лук'янівської в'язниці позбавлений права навчатись в університеті. Через заборону жити в Києві виїхав на Полтавщину, де вів пропаганду серед селян. Будучи призваним на військову службу, втік до Львова, де ввійшов до складу Закордонного комітету РУП. Кілька разів переходив кордон з революційною літературою. Потрапив до в'язниці, але, звільнений за серпневою амністією 1904 р., знову виїхав за кордон. У 1905 р. повернувся до Києва і на вісім місяців потрапив до в'язниці. Випущений на поруки, під загрозою каторги емігрував.

Головував на II з'їзді РУП—УСДРП. До 1914 р. жив в Австрії, Франції, Італії, потім нелегально приїхав в Україну, де його застала Перша світова війна. Жив нелегально в Катеринославі, Москві, продовжував революційну та лі-' тературну роботу, брав участь у виданні легального журналу «Промінь». Після Лютневої революції прибув до Києва і брав участь в організації Української Центральної Ради, редагував орган ЦК УСДРП «Робітничу газету». Наприкінці червня 1917 р. очолив Генеральний Секретаріат (до 22 січня 1918 р.). Під час Гетьманщини став головою Українського національного союзу, потім
очолив Директорію. Вийшов з її складу й емігрував. Після закордонної конференції УСДРП (вересень 1919 р.) вийшов з партії і організував у Відні Закордонну групу Української комуністичної партії (УКП), від імені якої видавав газету «Нова доба». У 1920 р. на короткий час повернувся в Україну. З 1934 р. жив у Франції; відмовився співробітничати з фашистами. Висновок. Українська революція стала визначною подією в житті українського народу, зумовивши утворення УЦР в 1917 р. Важливу роль у її діяльності відіграли М. Грушевський і В. Винниченко, які очолили національно-визвольний рух в Україні.

Ш Дати: 27 лютого 1917 р. — початок революції в Росії; 2 березня 1917 р. — зречення царя Миколи II від престолу, перехід влади в Росії до Тимчасового уряду; 3—4 березня 1917 р. — створення Української Центральної Ради.

■ Поняття, терміни, назви: УЦР, федерація.

■ Особистість в історії: М. Грушевський, В. Винниченко.

4.2. Освіта, наука та культура України в 70-х—80-х рр. XX ст.

Попри бурхливий розвиток культури криза радянської моделі розвитку у 1970-ті — середині 1980-х рр. мала свої прояви і у цій сфері. Її проявами були: стрімка русифікація, ідеологізація, бюрократизація, формалізм і догматизм.

Вагомим досягненням тих часів став перехід до десятирічної загальної середньої освіти, що відбувався у 1970-х рр. У 1978 р. це було закріплено в Конституції УРСР.

1 червня 1978р. ЦК КПРС ухвалив постанову «Про подальше вдосконалення вивчення і викладання російської мови в союзних республіках». Таким чином розпочався новий наступ на національну школу. На науково-практичній конференції «Російська мова — мова дружби і співробітництва народів СРСР» (1979 р., Ташкент) було рекомендовано вивчати російську мову в дошкільних навчальних закладах, починаючи з п'яти років.

Реформа загальноосвітньої школи (1984 р.) зумовила посилення ідеологізації та русифікації навчання в Україні. Уніфікація процесів навчання і виховання обмежувала творчий розвиток особистості. Проте, такі педагоги-новато- ри, як В. Шаталов та М. Щетиніна, продовжували свою плідну діяльність.

Продумане й комплексне витіснення рідної мови з процесу викладання призвело до того, що у великих містах південних та східних регіонів України не залишилося українських шкіл. Уніфікація викладання та ідеологізація навчально-виховного процесу певною мірою знецінювали освіту та перешкоджали вільному виявленню здібностей учнів і студентів. Разом з тим загальний рівень навчання залишався високим.

Вища школа була майже цілком русифікована. Ідеологічні, предмети викладалися у всіх вузах і на всіх факультетах.

	план відповіді
1.	Умови розвитку культу
	ри.
2.	Розвиток освіти і науки.
3.	Літературний процес.
4.	Мистецтво.

Великого значення у Радянському Союзі, і зокрема в УРСР, приділялося розвиткові наукових досліджень. Проте, основне фінансування отримували ті дослідження, які торкалися воєнної тематики. Так, в Україні активно велися наукові дослідження для потреб ракето-, авіа-, танко-, судно-, приборобуду- вання. Гуманітарні дослідження в Україні були вкрай обмежені і підконтрольні. Усупереч цьому з'явилися роботи істориків про походження Русі (М. Брай- чевський), виникнення Києва (Ю. Бадзьо), про походження російського, ук-
раїнеького і білоруського народів. Такі багатотомні фундаментальні видання, як «Історія української літератури», Українська радянська енциклопедія, «Історія Української РСР», Радянська енциклопедія історії України та ін., замовчували багато прізвищ і фактів української історії.

Тим часом починається активний розвиток української літератури. Письменники й пости протистояли процесу русифікації. Найбільш відомими літераторами цієї доби були І. Білик, І. Драч, II. Загребельний, ІО. Муіикетик, Б. Олійник, Д. ІІавличко, М. Стельмах та ін. Стали відомими імена нових поетів, зокрема В. Стуса, твори якого не видавалися в Україні за його життя.

Однак початок 1970-х рр. характеризується посиленням тиску на українських літераторів. Так, О. Гончара за роман «Собор» було усунено від керівництва Спілкою письменників УРСР. Ідеологічних переслідувань в Україні зазнали твори Р.Андріяшка, М. Вінграновського, В. Дрозда, І. Чендея. В. Шевчука, Ю. Щербака та ін. їхні твори відображали реалії сучасного життя.

Ідеологічний пресінг негативно впливав на розвиток творчості українських митців. Ті, хто не корився системі, рано чи пізно втрачали можливість займатися своєю професією.

Найбільш масовим мистецтвом залишалося кіно. Одночасно воно й стало найбільшим поширювачем російської мови. На початку 1970-х рр. було фактично знищено школу українського «поетичного кіно». Із 1976 по 1986 р. на українських кіностудіях було створено близько 200 художніх фільмів, 126 із яких були продубльовані або зняті українською мовою. Кінофільми І. Ми- колайчука, Л. Викова. Ю. Іллєнка, К. Муратової, А. Буковського. Л. Осика вважаються гордістю українського кінематографа.

Позитивні зміни мав й розвиток українського театрального мистецтва. Академічні драматичні театри імені І. Франка в Києві, ім. Т. Шевченка в Харкові, ім. М. Заньковецької у Львові були відомі далеко за межами України. Найяскравіші зірки театрального мистецтва того часу: Н. Ужвій.Д. Гнатюк, А. Роговцева. Б. Ступка. А. Солов'яненко, В.Дольський та багато інших. Кількість театрів в середині 1980-х рр. наближалася до 90, але їх репертуар перебував під пильним контролем партійних ідеологів.

Історико-революційні, патріотичні та «виробничі» мотиви стали провідними в образотворчому мистецтві. В Україні працювали видатні художники Т. Яблонська, О. Заливаха.А. Горська, скульптор І. Гончар, художниця-самоук К. Білокур.

Однак майже всі діячі культури підкорилися партійним вимогам і одержували за це великі гонорари, лауреатські звання, державні премії тощо.

За допомогою таких громадських організацій, як союзи письменників, художників, композиторів, партійні органи впливали на незговірливих митців. Так, було визначено, що основними постулатами творчості мають бути ідеї соціалістичного реалізму, партійності й народності, боротьби радянської людини за побудову соціалізму й комунізму.

Висновок. Процеси 1970—1980-х рр. культурного й духовного життя України відзначалися неоднозначністю. Так, з одного боку, декларується гасло «мистецтво належить народу», поширюються кращі зразки світового класичного мистецтва, а з іншого боку, зростає ідеологізація та русифікація освіти, відбувається майже повний занепад суспільних дисциплін, панує відірваність від світового мистецького процесу. ■ Поняття, терміни, назви: русифікація, ідеологізація.

очолив Директорію. Вийшов з її складу й емігрував. Після закордонної конференції УСДРП (вересень 1919 р.) вийшов з партії і організував у Відні Закордонну групу Української комуністичної партії (УКП), від імені якої видавав газету «Нова доба». У 1920 р. на короткий час повернувся в Україну. З 1934 р. жив у Франції; відмовився співробітничати з фашистами.

Висновок. Українська революція стала визначною подією в житті українського народу, зумовивши утворення УЦР в 1917 р. Важливу роль у її діяльності відіграли М. Грушевський і В. Винниченко, які очолили національно-визвольний рух в Україні.

■ Поняття, терміни, назви: УЦР, федерація.

■ Особистість в історії: М. Грушевський, В. Винниченко.

4.2. Освіта, наука та культура України в 70-х—80-х рр. XX ст.

Реформа загальноосвітньої школи (1984 р.) зумовила посилення ідеологізації та русифікації навчання в Україні. Уніфікація процесів навчання і виховання обмежувала творчий розвиток особистості. Проте, такі педагоги-новато- ри, як В. ПІаталов та М. Щетиніна, продовжували свою плідну діяльність.

	план відповіді
1.	Умови розвитку культу
	ри.
2.	Розвиток освіти і науки.
3.	Літературний процес.
4.	Мистецтво.

Тим часом починається активний розвиток української літератури. Письменники й поети протистояли процесу русифікації. Найбільш відомими літераторами цієї доби були /. Білик, І. Драч, II. Загребельний, Ю. Муіикетик, Б. Олійник, Д. Павличко, М. Стельмах та ін. Стали відомими імена нових поетів, зокрема В. Стуса, твори якого не видавалися в Україні за його життя.

Однак початок 1970-х рр. характеризується посиленням тиску на українських літераторів. Так, О. Гончара за роман «Собор» було усунено від керівництва Спілкою письменників УРСР. Ідеологічних переслідувань в Україні зазнали твори Р.Андріяшка. М. Вінграновського, В. Дрозда, І. Чендея. В. Шевчука, Ю. Щербака та ін. їхні твори відображали реалії сучасного життя.

Найбільш масовим мистецтвом залишалося кіно. Одночасно воно й стало найбільшим поширювачем російської мови. На початку 1970-х рр. було фактично знищено школу українського «поетичного кіно». Із 1976 по 1986 р. на українських кіностудіях було створено близько 200 художніх фільмів, 126 із яких були продубльовані або зняті українською мовою. Кінофільми І. Ми- колайчука. Л. Бикова. Ю. Іллєнка, К. Муратової, А. Буковського, Л. Осика вважаються гордістю українського кінематографа.

Позитивні зміни мав й розвиток українського театрального мистецтва. Академічні драматичні театри імені І. Франка в Києві, ім. Т. Шевченка в Харкові, ім. М. Заньковецької у Львові були відомі далеко за межами України. Найяскравіші зірки театрального мистецтва того часу: Н. Ужвій.Д. Гнатюк, А. Роговцева, Б. Ступка. А. Солов'яненко, В. Дольський та багато інших. Кількість театрів в середині 1980-х рр. наближалася до 90, але їх репертуар перебував під пильним контролем партійних ідеологів.

Висновок. Процеси 1970—1980-хрр. культурного й духовного життя України відзначалися неоднозначністю. Так, з одного боку, декларується гасло «мистецтво належить народу», поширюються кращі зразки світового класичного мистецтва, а з іншого боку, зростає ідеологізація та русифікація освіти, відбувається майже повний занепад суспільних дисциплін, панує відірваність від світового мистецького процесу. ■ Поняття, терміни, назви: русифікація, ідеологізація.

Білет 5

5.1.1 Універсал Центральної Ради та його історичне значення.

Навесні 1917 р. продовжувалася активізація суспільно-політичного життя в Україні. Це було зумовлено оголошенням Центральною Радою про скликання Всеукраїнського національного конгресу. Таким чином, із київської міської організації Рада перетворювалась на всеукраїнський політичний центр.

Від різних українських політичних, громадських, культурно-освітніх і професійних організацій на конгрес прибуло близько 900 делегатів. Це було небачене досі зібрання українців. У перший же день роботи конгресу вони виступили за національно-територіальну автономію України. Делегати конгресу обрали 118 членів Української Центральної Ради. Головою УЦР став М. Грушевський, а його заступниками — В. Винниченко і С. Єфремов. У повному складі УЦР збиралася на загальні збори (Велику Раду), а основна робота велася у Малій Раді.

У цей час провідні діячі УЦР вбачали стратегію революції у досягненні національно-територіальної автономії у складі федерації — держави, яка б об'єднувала кілька національних держав. У цьому напрямку і розвивався національно-демократичний рух в Україні весною і влітку 1917 р.

Про силу рішень конгресу свідчать резолюції Всеукраїнського військового з'їзду (травень 1917 р.). З'їзд у категоричній формі зажадав від Тимчасового уряду надати Україні національно-територіальну автономію. Делегати з'їзду оголосили боротьбу за українізацію військових частин і обрали Український військовий комітет, який у повному складі ввійшов до УЦР.

Підтримка військових надала рішучості Раді. Для переговорів з Тимчасовим урядом до Петрограда було направлено делегацію на чолі із заступниками голови УЦР. Мета цієї місії — переконати Тимчасовий уряд у доцільності надання Україні автономії. Але в умовах двовладдя в російській столиці не вдалося досягти порозуміння ні з Тимчасовим урядом, ні з Петроградською радою робітничих депутатів. Такий результат переговорів переконав діячів УЦР у необхідності поглиблення української революції. Ідея встановлення автономії без згоди у Петрограді набула надзвичайної популярності. Загальні збори Української Центральної і Ради (3 червня 1917р.) постановили негайно приступити до закладання підвалин автономного ладу в Україні. Через тиждень, 10 червня, УЦР оприлюднила свій І Універсал. Його зачитав на Всеукраїнському військовому з'їзді В. Винниченко. Віднині, було сказано в Універсалі, «не розриваючи з державою російською, хай народ український на своїй землі має право сам порядкувати своїм життям».

Основні положення І Універсалу УЦР:

— «Однині самі будемо творити наше життя». Розбудова України «не одді- ляючись від усієї Росії»;

— УЦР — найвищий державний орган України;

— заклик до переобрання місцевої адміністрації, заміна її на представників, прихильних до української справи;

план відповіді

1. Поглиблення Української революції.

2. Всеукраїнський національний конгрес.

3. Причини й передумови прийняття І Універсалу УЦР.

4. Основні положення Універсалу та його наслідки.

— запросити до спільної праці національні меншини, визначивши їхні права, визнати їх вільний розвиток на території України. Висловлювалась надія,

що у самостійній побудові нового життя візьмуть участь і неукраїнські народи, що проживають в Україні;

— скликання Всеукраїнських Установчих Зборів;

— тільки Всеукраїнські Установчі Збори (Сейм), що будуть обрані загальним, рівним, прямим і таємним голосуванням, мають право приймати закони України;

— запровадження особливого податку на власну справу;

— визнано необхідність розроблення закону про землю після конфіскації поміщицьких, казенних, царських, монастирських, згідно з яким право порядкувати українськими землями, право користуватися ними належало тільки народові України.

Проголошення революційного за формою і змістом Універсалу викликало нове національне піднесення.

Було створено перший український уряд. До першого складу Генерального Секретаріату увійшли представники від трьох партій УСДРП, УПСР, УПСФ. Склад Генерального Секретаріату: II. Христюк (генеральний писар), X. Бара- новський (фінанси), С. Єфремов (міжнаціональні справи), М. Стасюк (продовольчі справи), Б. Мартос (земельні справи), С. Петлюра (військові справи), В. Садовський (юстиція), І. Стешенко (освіта).

Такий розвиток української революції змусив російських революційних демократів і Тимчасовий уряд переглянути своє ставлення до УЦР. Відтепер у Росії змушені були рахуватися з діями УЦР. У Київ для переговорів були направлені представники Тимчасового уряду.

Висновок. Проголошення автономії України сприяло зміцненню авторитету УЦР і подальшому підписанню українського національного руху. І Універсал був історичним кроком на шляху державотворення в Україні.

■ Дати: 6—8 квітня 1917 р. — Всеукраїнський національний конгрес;

10 червня 1917 р. — проголошення І Універсалу УЦР.

■ Поняття, терміни, назви: універсал, національно-територіальна автономія, Генеральний Секретаріат, Український національний конгрес.

■ Особистість в історії: В. Винниченко, С. Петлюра, С. Єфремов.

5.2. Прихід до влади М. Горбачова. Розгортання національно-демократичного руху в Україні.

план відповіді

1. Прихід до влади М. Горбачова. Початок перебудови.

2. Розгортання перебудов- чих процесів. Активізація суспільно-політичного життя, його особливості в Україні.

3. Розгортання національно-визвольного руху

у 1987—1991 рр.

Після смерті Генерального секретаря ЦК КПРС К. Черненка в березні 1985 р. на посаду керівника КПРС та СРСР було обрано М. Горбачова. Саме за його ініціативи розпочалась перебудова в СРСР (квітень 1985 р.). Перебудова мала охопити п'ять провідних галузей, життєдіяльності суспільства: економіку (перехід від екстенсивних методів господарювання до інтенсивних), внут рішню політику (демократизація суспільного життя та народовладдя), зовнішню політику (припинення «холодної війни» та побудова спіль- ноєвропейського дому); соціальну сферу (підвищення матеріального та культурного добробуту населення), ідеологію (ліквідація цензури, гласність, вільне виявлення думок громадян).

Білет 5

5.1.1 Універсал Центральної Ради та його історичне значення.

Підтримка військових надала рішучості Раді. Для переговорів з Тимчасовим урядом до Петрограда було направлено делегацію на чолі із заступниками голови УЦР. Мета цієї місії — переконати Тимчасовий уряд у доцільності надання Україні автономії. Але в умовах двовладдя в російській столиці не вдалося досягти порозуміння ні з Тимчасовим урядом, ні з Петроградською радою робітничих депутатів. Такий результат переговорів переконав діячів УЦР у необхідності поглиблення української революції. Ідея встановлення автономії без згоди у Петрограді набула надзвичайної популярності. Загальні збори Української Центральної Я Ради (З червня 1917р.) постановили негайно приступити до закладання підвалин автономного ладу в Україні. Через тиждень, 10 червня, УЦР оприлюднила свій І Універсал. Його зачитав на Всеукраїнському військовому з'їзді В. Винниченко. Віднині, було сказано в Універсалі, «не розриваючи з державою російською, хай народ український на своїй землі має право сам порядкувати своїм життям».

Основні положення І Універсалу УЦР:

— «Однині самі будемо творити наше життя». Розбудова України «не одді- ляючись від усієї Росії»;

— УЦР — найвищий державний орган України;

план відповіді

1. Поглиблення Української революції.

2. Всеукраїнський національний конгрес.

3. Причини й передумови прийняття І Універсалу УЦР.

4. Основні положення Універсалу та його наслідки.

що у самостійній побудові нового життя візьмуть участь і неукраїнські народи, що проживають в Україні;

— скликання Всеукраїнських Установчих Зборів;

— запровадження особливого податку на власну справу;

Проголошення революційного за формою і змістом Універсалу викликало нове національне піднесення.

Було створено перший український уряд. До першого складу Генерального Секретаріату увійшли представники від трьох партій УСДРП, УПСР, УПСФ. Склад Генерального Секретаріату: II. Христюк (генеральний писар), X. Бара- новський (фінанси), С. Ефремов (міжнаціональні справи), М. Стасюк (продовольчі справи), Б. Мартос (земельні справи), С. Петлюра (військові справи), В. Садовський (юстиція), І. Стешенко (освіта).

■ Дати: 6—8 квітня 1917 р. — Всеукраїнський національний конгрес;

10 червня 1917 р. — проголошення І Універсалу УЦР.

■ Особистість в історії: В. Винниченко, С. Петлюра, С. Сфремов.

5.2. Прихід до влади М. Горбачова. Розгортання національно-демократичного руху в Україні.

план відповіді

1. Прихід до влади М. Горбачова. Початок перебудови.

2. Розгортання перебудов- чих процесів. Активізація суспільно-політичного життя, його особливості в Україні.

3. Розгортання національно-визвольного руху

у 1987—1991 рр.

Після смерті Генерального секретаря ЦК КПРС К. Черненка в березні 1985 р. на посаду керівника КПРС та СРСР було обрано М. Горбачова. Саме за його ініціативи розпочалась перебудова в СРСР (квітень 1985 р.). Перебудова мала охопити п'ять провідних галузей життєдіяльності суспільства: економіку (перехід від екстенсивних методів господарювання до інтенсивних), внут рішню політику (демократизація суспільного життя та народовладдя), зовнішню політику (припинення «холодної війни» та побудова спіль- ноєвропейського дому); соціальну сферу (підвищення матеріального та культурного добробуту населення), ідеологію (ліквідація цензури, гласність, вільне виявлення думок громадян).

Але ідеї перебудови швидко зайшли в глухий кут. В усіх галузях життя виникла гостра суспільно-політична, економічна та національна криза, яка завершилася розпадом СРСР.

Партійне керівництво України, очолюване В. Щербицьким, не сприймало і певний час блокувало перебудовчі процеси в Україні. Преса називала Україну заповідником застою.

Протягом 1985—1987 рр. в Україні не існувало значних політичних сил у вигляді громадських об'єднань та народних фронтів, схожих на ті, що виникли в республіках Прибалтики та Росії. Пасивність широких народних мас має своє пояснення. На тлі загального, насамперед економічного, розвалу ситуація в Україні залишалась відносно стабільною.

В Україні головним чинником, який розхитав суспільство, стала Чорнобильська катастрофа (квітень 1986 р.). Ще одним фактором активізації суспільно-політичного життя став процес русифікації.

Як наслідок в умовах політики гласності (започаткована 1987 р.) в Україні виникли групи «зелених», політичні клуби, просвітницькі українознавчі організації (1987 р. уЛьвові — «Товариство Лева», 1988 р. у Києві — клуб «Спадщина» та студентське об'єднання «Громада»). їхня діяльність одразу вийшла за межі суто просвітницької діяльності й набула політизованого характеру.

Восени 1987 р. у Києві виник Український культурологічний клуб (УКК). За спробу провести в 1988 р. демонстрацію до другої річниці Чорнобиля кількох лідерів УКК було заарештовано.

Наприкінці 1987 р. виходять з ув'язнення і повертаються в Україну ряд відомих правозахисників, зокрема В. Чорновіл і М. Горинь, у січні 1989 р.— Л. Лук'яненко, який мав 26-річний «стаж» політв'язня. У 1988 р. офіційне святкування 1000-ліття введення християнства на Русі було використане дисидентами в Україні для привернення уваги до долі УАПЦ та УГКЦ.

Суттєвий вплив на ситуацію в Україні справило виникнення в СРСР народних рухів, насамперед у республіках Балтії. 7 липня 1988 р. Українська Гельсінська спілка, створена на основі відновленої УГГ, оприлюднила «Декларацію принципів», що за деякими положеннями відповідала програмним принципам народних рухів республік Балтії: перетворення СРСР на конфедерацію незалежних держав; державність української мови; звільнення всіх політв'язнів тощо.

У вересні 1989 р. з ініціативи Спілки письменників України, підтриманої історико-просвітнім товариством «Меморіал» (установча конференція — травень 1989 р.) і Товариством української мови ім. Т. Шевченка (установча конференція — лютий 1989 р.), виникла масова політична організація Рух (Народний Рух України за перебудову). На час установчого з'їзду (8—10 вересня 1989 р. у Києві) кількість членів руху становила 280 тис. осіб. Його очолив поет І. Драч,.

Швидка політизація суспільства виявилася в мітингах і демонстраціях. Перший у новітній історії України масовий мітинг (близько 20 тис. осіб) відбувся у Києві 13 листопада 1988р. На ньому гостро постало питання про відповідальність конкретних посадових осіб за приховування негативних наслідків Чорнобильської катастрофи. Дуже важливою масовою акцією (взяли участь близько 800 тис. осіб) став «живий ланцюг» між Києвом та Львовом 21 січня 1990 р., присвячений проголошенню 1919 р. об'єднання УНР і ЗУНР в єдину державу. На початку серпня 1990 р. у Дніпропетровській і Запорізькій
областях як всеукраїнське свято пройшли Дні козацької слави, присвячені 500-річному ювілею українського козацтва.

«Бойовим хрещенням» для активістів нових громадських об'єднань стали вибори народних депутатів СРСР навесні 1989 р., коли вперше за багато років у радянській виборчій системі на одне місце претендувало кілька кандидатів. До Верховної Ради СРСР вперше вдалося провести ряд депутатів від опозиції. У Львові майоріли жовто-блакитні прапори, лунали заклики до страйку. На політичну арену виходило робітництво.

Улітку 1989 р. страйк шахтарів охопив найважливіші вугледобувні райони СРСР, у тому числі Донбас і Львівсько-Волинський басейн. Хоча вони висували тоді здебільшого економічні вимоги, однак КПРС не могла уже виставляти себе захисником інтересів робітничого класу.

У вересні 1989 р. В. Щербицький залишив посаду Першого секретаря ЦК КПУ, а цю посаду зайняв В. Івашко.

Восени 1989 р. вдалося внести істотні поправки до проекту Закону про вибори до Верховної Ради УРСР, зокрема, було зйято представництво від громадських організацій. Тоді ж Верховна Рада прийняла Закон про мови, згідно з яким українська мова проголошувалася державною. У той час відбувається стрімкий розвал КПУ. Суспільство і правляча верхівка починає все більше усвідомлювати необхідність Домогтися реального суверенітету республіки.

У 1989—1990 рр. з'являються паростки багатопартійності. У 1980 р. КПРС (КПУ як її складова) відмовилась від монополії на владу. Активізація політичного життя спричинила стрімке зростання національної свідомості населення. З 1990 р. почався рух за вихід із СРСР. 16 липня 1990 р. Верховна Рада УРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет України, у якій проголошувалися верховенство, самостійність, повнота і неподільність влади республіки в межах її території, незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах. Висновок. Перебудова в СРСР сприяла формуванню і розгортанню національно-демократичного руху, який мирним шляхом заклав основи проголошення незалежності України.

план відповіді

1. Передумови прийняття III Універсалу УЦР

2. Програма III Універсалу УЦР.

3. Проголошення УНР.

■

■ Дати: 1985—1991 рр. — перебудова в СРСР; 1987 р.—проголошення політики гласності; 1988 р. — початок багатопартійності; 1989 р. — створення Народного Руху України; 1989 р. — шахтарський страйк; вересень 1989 р. — усунення В.Щербицького з посади першого секретаря ЦК КПУ; 1989 р. — прийняття Верховною Радою УРСР закону «Про мови»; 1990 р. — вибори до Верховної Ради УРСР; 16 липня 1990 р. — прийняття Декларації про державний суверенітет України.

Білет 6

6.1. Проголошення Української Народної Республіки. III Універсал Центральної Ради.

Наприкінці 1987 р. виходять з ув'язнення і повертаються в Україну ряд відомих правозахисників, зокрема В. Чорновіл і М. Горинь, у січні 1989 р.— Л.Лук'яненко, який мав 26-річний «стаж» політв'язня. У 1988 р. офіційне святкування 1000-ліття введення християнства на Русі було використане дисидентами в Україні для привернення уваги до долі УАПЦ та УГКЦ.

У вересні 1989 р. В. Щербицький залишив посаду Першого секретаря ЦК КПУ, а цю посаду зайняв В. Івашко.

Ш Дати: 1985—1991 рр. — перебудова в СРСР; 1987 р. — проголошення політики гласності; 1988 р. — початок багатопартійності; 1989 р. — створення Народного Руху України; 1989 р. — шахтарський страйк; вересень 1989 р. — усунення В.ІДербицького з посади першого секретаря ЦК КПУ; 1989 р. — прийняття Верховною Радою УРСР закону «Про мови»; 1990 р. — вибори до Верховної Ради УРСР; 16 липня 1990 р. — прийняття Декларації про державний суверенітет України.

Білет 6

6.1. Проголошення Української Народної Республіки. III Універсал Центральної Ради.

	план відповіді
1.	Передумови прийняття
	III Універсалу УЦР.
2.	Програма III Універсалу
	УЦР.
3.	Проголошення УНР.

У жовтні 1917р. спалахнув черговий конфлікт між Центральною Радою та Тимчасовим урядом. Тимчасовий уряд планував притягнути до судової відповідальності членів Генерального Секретаріату. Але такий перебіг подій був перерваний виступом більшовиків у Петрограді
25 жовтня. Другий Всеросійський з'їзд Рад утворив російський уряд на чолі з В. Ульяновим-Леніним. З'їзд прийняв два важливі документи: Декрет про мир та Декрет про землю. Діставши перемогу в Петрограді, більшовики намагаються взяти владу в інших містах колишньої Російської імперії.

Дізнавшись про події в Петрограді, УЦР негайно створила Комітет з охорони революції в Україні. 27 жовтня 191 7р. Генеральний Секретаріат проголосив, що буде рішуче протистояти будь-яким спробам підтримки більшовицького перевороту на місцях. Раду народних комісарів — уряд, створений більшовиками, Секретаріат визнавав як уряд центральних районів Росії. Це загострило відносини між УЦР та більшовиками.

Таким чином, у листопаді 1917р. у Києві сформувалися три ворогуючі табори. 10 тис. озброєних прихильників скасування Тимчасового уряду згрупувалися навколо штабу Київського військового округу (КВО). Більшовики спирались на Ради робітничих і солдатських депутатів і мали 6 тис. озброєних осіб. Центральна Рада мала у своєму розпорядженні близько 8 тис. озброєних прибічників.

Ініціативу в подальших подіях виявили більшовики. 29 жовтня 1917р. вони розпочали збройне повстання в Києві. Бої тривали три дні. Жодна зі сторін не мала вирішальної перемоги. Тоді в події втрутилися війська УЦР. Спеціальна комісія з представників ворогуючих сторін виробила угоду, згідно з якою війська КВО виводилися з міста, а охорона Києва передавалася військам Центральної Ради.

Після перемоги повстання в місті склалося своєрідне двовладдя: місто одночасно контролювалося військами УЦР і більшовиками. 11 листопада більшовики скликали засідання Рад робітничих і солдатських депутатів, на якому було схвалено ідею «реконструювати» УЦР на Всеукраїнському з'їзді Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів. «Реконструкція» передбачала перетворення УЦР за російським зразком на Центральний виконавчий комітет (ЦВК) Рад України, де б більшість належала більшовикам. Тим часом УЦР вела підготовку до проведення Всеукраїнських установчих зборів, які мали б констатувати новий суспільно-політичний та економічний устрій України.

Керівництво УЦР, вбачаючи небезпеку для України в діях більшовиків, на засіданні Малої Ради, яке розпочалось 6 листопада 1917р., проголосило III Універсал.

Він проголошував широку програму перетворень:

— уся влада належить УЦР і Генеральному Секретаріату України;

— скасовувалося право приватної власності на землю — вона визнавалась власністю всього трудового народу й передавалася йому без викупу;

— Центральна Рада зобов'язувалась негайно подбати про мирні переговори з Німеччиною та її союзниками;

— проголошувалися свобода слова, друку, віри, зборів, союзів, страйків, а також недоторканість особи і помешкання;

— скасовувалася смертна кара;

— упроваджувався 8-годинний робочий день і контроль над виробництвом;

— підтверджувалося право національно-територіальної автономії.

Однак накреслена в III Універсалі соціально-економічна програма не задовольняла значну частину населення, особливо селянство, яке очікувало негайного переділу поміщицької землі.

у країн Антанти. 14листопада 1918 р. П. Скоропадський оголосив грамоту про федеративні зв'язки з небільшовицькою Росією. Але це не врятувало режим гетьмана, і 13 грудня 1918р. він змушений був зректися влади.

Павло Петрович Скоропадський (1873—1945 рр.) народився>в родині нащадка славного козацького роду Скоропадських, із якого вийшло, починаючи від XVII ст., чимало державних і військових діячів, меценатів і шанувальників національної культури.

Як і більшість представників заможних аристократичних родин, Павло почав набувати освіту у батьківському маєтку, де виховувався у пошані до української старовини і культури. Потім навчався у гімназії. Згодом Павла віддали до елітного Петербурзького пажеського корпусу. Брав участь у російсько- японській війні, де отримав чин полковника і в нагороду золоту Георгіївську зброю. Далі П. Скоропадський швидко просувався по службі: із присвоєнням звання генерал-майора був зарахований до імператорського полку. У роки Першої світової війни дослужився до чину генерал-лейтенанта, командував 34-м корпусом на Волині. Був нагороджений Георгіївським хрестом IV ступеня. Революція 1917 р. різко змінила долю генерала. Він став командуючим 1-го українізованого корпусу російської армії. Саме частини цього корпусу врятували УЦР від наступу збільшовизованих частин на Київ. Дії Скоропадського сприяли зростанню його авторитета. У жовтні 1917 р. на з'їзді Вільного козацтва його було обрано гетьманом Вільного козацтва, яке стало вагомим чинником політичного життя. Хоча Скоропадський не брав участі в українському русі, революційні

Дата добавления: 2015-08-29; просмотров: 39 | Нарушение авторских прав

<== предыдущая лекция	\|	следующая лекция ==>
Предмет, задачи и структура педагогической психологии	\|	1. Семейство Лютиковые – Ranunculáceae

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.071 сек.)