навчальна: надати студентам знання з сутності ринку монополії та особливостей поведінки фірми на даному ринку.

ТЕМА 10. МОНОПОЛЬНИЙ РИНОК

Мета лекції:

навчальна: надати студентам знання з сутності ринку монополії та особливостей поведінки фірми на даному ринку.

розвиваюча: розвиток вміння та навичок систематизації інформації та аналітичного мислення.

виховна: виховувати необхідність обґрунтування поведінки монополіста в умовах динамічного зовнішнього середовища.

Питання лекції:

1. Характерні риси ринку “чистої” монополії.

2. Монопольний ринок у короткостроковому та довгостроковому періодах.

3. Особливості функціонування реальних монополізованих ринків.

Питання для самостійної роботи

Порівняльна оцінка конкурентного та монопольного ринків

Література:

1. Кулішов В.В. Макроекономіка: основи теорії і практикум.218-242;

2. Будаговська С.М. Мікроекономіка і макроекономіка: Підручник.94-109;

3. Панчишин С. В. Макроекономіка: Навчальний посібник 106-119.

Питання 1. Характерні риси ринку “чистої” монополії.

У попередній темі йшлося про критерії, за якими виділяють окремі моделі ринків. Ринок чистої монополії має такі характеристики:

1. На ринку функціонує лише один виробник якоїсь продукції. Отже, справедливим буде твердження: фірма-монополіст — це і є певна галузь виробництва. Тоді для монопольного ринку бракує поділу на попит щодо окремої фірми та ринковий (галузевий) попит, а також на пропозицію окремої фірми та ринкову пропозицію. Для чистого монополіста фірма та галузь - це поняття синоніми.

2. Товар, який виробляє монополіст, не має близького замінника. Практично немає таких товарів, які не можна було б замінити на щось інше. Однак щодо товару монополіста справедливим буде припущення, що у споживача існує лише два можливих варіанти поведінки: або взагалі відмовитися від споживання цього товару, або придбати його у монополіста.

Слід зазначити, що у чистого монополіста немає прямих конкурентів на ринку товарів. Проте це не означає, що він взагалі не вступає у відносини конкуренції. Насамперед потрібно взяти до уваги, що монополіст, у свою чергу, стає покупцем на ринку ресурсів, де він стикається з іншим конкурентним середовищем (про це йтиметься у наступному розділі).

3. Чистий монополіст сам установлює ціну на свій товар. Якщо конкурентну фірму ми назвали такою, що погоджується з ціною, то монополіст — це той, хто диктує ціну. Щоб зрозуміти механізм диктату монополіста, треба згадати, як взагалі формується ринкова ціна. Ціна рівноваги є результатом взаємодії попиту та пропозиції. Оскільки для монополіста попит збігається з ринковим, і його можна розглядати як заданий, то встановити рівноважну ціну він може, маневруючи пропозицією: збільшення пропозиції знижує ціну і, навпаки, зменшення пропозиції призводить до зростання цін. Тобто монополіст, змінюючи обсяг пропозиції, може змінювати ціну товару.

4. Вступ у галузь інших виробників заблокований. Практично кожен виробник бажає стати монополістом та обмежити конкуренцію на ринку його товарів. Монополізація ринку може досягатися:

1. Зростанням фірми за рахунок капіталізації прибутку, банкрутством конкурентів, їх поглинанням до досягнення фірмою повного панування у галузі.

2. Об'єднанням капіталів на добровільних засадах і перетворенням такого об'єднання на панівного виробника. Форми монополістичних об'єднань, зокрема, такі:

· картель, як досягнення угоди про розподіл ринків збуту, цін та квот виробництва за умови збереження кожним учасником виробничої та комерційної самостійності;

· синдикат, як створення учасниками, що зберігають виробничу самостійність, спеціального спільного підрозділу, який здійснює постачально-збутові операції для всіх членів об'єднання;

· трест, в якому об'єднуються самостійні підприємства однієї галузі, втрачаючи і комерційну, і виробничу самостійність.

Однак будь-який монополіст зможе зберегти своє монопольне становище лише тоді, коли вступ до цієї галузі для інших виробників буде надійно заблокований. Тому блокування вступу в галузь, встановлення відповідних бар'єрів — обов'язкова умова для існування чистої монополії. Бар'єри для вступу в галузь стосуються не тільки чистої монополії, а й олігополії чи монополістичної конкуренції, а тому заслуговують на особливу увагу.

Ці бар'єри можуть набувати різних форм:

а) масштаби виробництва. Як правило, фірма-монополіст — це досить велике підприємство, тому для створення гідної конкуренції потрібно вкласти значні кошти, що для абсолютної більшості потенційних конкурентів не під силу та й недоцільно. Також у деяких галузях ефективне виробництво можливе лише за умови функціонування невеликої кількості підприємств. Це може бути зумовлене фінансовими або технологічними причинами. Особливо це стосується галузей економіки з пануванням природних монополій. У багатьох країнах до природних монополій належать більшість видів діяльності, продукція яких є „предметом суспільного користування”, - комунікації, лінії електропередачі, нафто- і газопроводи, залізничний транспорт, системи зв’язку, водопостачання і каналізація.

б) легальні бар'єри. Це певні законодавчі норми, що регламентують той чи інший вид діяльності. Найпоширенішими серед них є патенти (виключне право на виробництво будь-якого продукту чи використання якоїсь технології) та ліцензії (право на заняття якимось видом діяльності), авторські права. Вони надають право винахіднику контролювати продукт упродовж певного часу, з метою захистити його від незаконного використання. Деякі фірми використовують цей контроль для досягнення і закріплення монопольної влади (наприклад „Microsoft”).

в) власність на унікальні види ресурсів. Утримати своє монопольне становище на ринку можна, захопивши ті види ресурсів, за допомогою яких виробляється продукція монополіста. Це спрацьовує тоді, коли обмеженість ресурсів абсолютна, і у них немає близького замінника (наприклад, компанія „Де Бірс”, яка монополізувала алмазні рудники у Південній Африці і тому контролює ринок алмазів).

г) недобросовісна конкуренція. Обмежити вступ нових фірм на ринок монополіст може за допомогою агресивних дій. Деякі фірми-монополісти застосовують методи боротьби з конкурентами, які не тільки не відповідають кодексу честі підприємця, а й у більшості країн заборонені законом. Це може бути тиск на постачальників сировини, профспілки, банки, переманювання провідного персоналу, цінова війна з метою банкрутства конкурента (демпінг) тощо. Однак виявити порушника закону та застосувати до нього відповідне покарання досить складно.

Слід також зазначити, що високі транспортні витрати сприяють формуванню ізольованих ринків. Як наслідок, технологічно єдина галузь перетворюється на кілька локальних монополій.

У залежності від існуючих бар’єрів розрізняють наступні види монополій: закрита, відкрита, природна.

Усі розглянуті бар’єри не є абсолютно неподоланними. Так, досягнення науково-технічного прогресу можуть зменшити оптимальний розмір фірм, легальні бар’єри можуть бути скасовані, також можуть бути знайдені нові джерела сировини. Проаналізовані риси монопольного ринку справляють вирішальний вплив на ціни та обсяги виробництва монополістом.

Питання 2. Монопольний ринок у короткостроковому та довгостроковому періодах.

Вирішальна відмінність між чистою конкуренцією та чистою монополією полягає у своєрідності кривої попиту: якщо для конкурентної фірми вона має абсолютно еластичний характер (пряма лінія), то для чистого монополіста — спадний характер.

Спадний характер кривої попиту означає, що виробник не зможе продати більше продукції без зниження ціни на неї. Проте він буде змушений одночасно знизити ціну не тільки на додаткову одиницю продукції, а й на весь обсяг продаж. Якщо на конкурентному ринку граничний доход продавця формується лише за рахунок виграшу від збільшення обсягу продаж, то для чистого монополіста цей виграш зменшується на розмір програшу від зниження ціни на попередній обсяг проданої продукції. Тому гранична виручка завжди менша ціни товару: MR<P.

Сукупні витрати монополіста формуються в цілому так само, як і витрати конкурентної фірми. Динаміка сукупного виторгу монополіста значно відрізняється від динаміки виторгу конкурентної фірми. Сукупний виторг монополії обчислюється за формулою: . Рис. 10.2 ілюструє відміни типових функцій сукупного виторгу досконало конкурентної (а) та монопольної (б) фірм.

На відміну від досконало конкурентного ринку монополія сама встановлює не тільки кількість продукції, що пропонується, але й її ціну, обираючи точку з відповідними параметрами на кривій галузевого попиту. Тому ціна на монополізованому ринку є низхідною функцією від кількості: P = P(Q). Яку з можливих цін встановить монополіст, залежить від його господарчої діяльності. При намаганні захопити новий ринок або не допустити конкурентів, він може знижувати ціни, здійснюючи демпінгову політику. Частіше метою діяльності монополії є максимізація вартості фірми або отримання максимального прибутку. Існує взаємозв’язок еластичності попиту за ціною, загального і граничного доходу простої монополії (рис. 10.3).

Рис. 10.3. Попит, граничний і сукупний доход фірми в умовах чистої монополії

Якщо попит еластичний, значення граничного доходу буде позитивним, а загальний дохід зростатиме. Зниження ціни на цій ділянці приводить до зростання загального доходу.

Якщо попит нееластичний, граничний дохід менше нуля, а загальний дохід знижується. Зниження ціни на цій ділянці приводить до падіння загального доходу. Тому раціональний монополіст намагається уникати нееластичної ділянки кривої попиту.

Якщо попит одиничної еластичності, граничний дохід дорівнює нулю, а загальний дохід досягає максимальної величини.

Яку ж комбінацію цін і обсягів виробництва обирає монополія? Відповісти на це питання можна ґрунтуючись на використанні тих самих методів, що й при дослідженні конкурентного ринку – порівнянні сукупного доходу з сукупними витратами, а також граничного доходу з граничними витратами.

На рис.10 4. наведено модель вибору монополістом співвідношення ціни та обсягу продажу продукції. Монополія максимізуватиме прибуток, виробляючи таку кількість продукції (Q^*), при якій граничний дохід дорівнює граничним витратам (правило максимізації прибутку). Для монопольного ринку це правило набуває вигляду: MC = MR < P. Ціна, яка встановлюється монополістом (Р₀), визначається висотою кривої попиту в точці випуску, що забезпечує максимізацію прибутку. Така ціна завжди вище граничних витрат. При цьому він реалізує продукцію за ціною, яка перевищує середні загальні витрати для запропонованого обсягу продажу (АТС), і отримує економічний прибуток. Його розмір відповідає площі заштрихованої фігури (рис. 3).

Рис. 10.4. Максимізація прибутку фірмою-монополістом у короткостроковому періоді модель MRMC

В умовах монополії, на відміну від досконалої конкуренції, ціна перевищує граничну виручку і MR=MC<P. Таким чином монополіст вироблятиме менше продукції і продаватиме її за вищою ціною, ніж конкурентна фірма.

На рис. 10.5. зображено процедуру вибору оптимального обсягу виробництва монополії за методом порівняння граничного виторгу і граничних витрат . Якщо фірма вирішить виробляти, то вона максимізуватиме прибуток на обсязі , для якого граничний виторг дорівнює граничним витратам. Визначивши оптимальний обсяг випуску, монополія використовує криву попиту для знаходження ціни. Крива попиту показує, яку ціну бажали б заплатити покупці за запропонований обсяг продукції. Монопольна ціна відповідає точці на кривій попиту.

Якщо на оптимальному обсязі випуску ціна перевищує величину середніх сукупних витрат , монополія максимізує економічний прибуток. Сукупний прибуток монополії можна розрахувати за відомою нам загальною формулою: .

На графіку 10.6 прибуток чисельно дорівнює площі прямокутника .

У короткостроковому періоді монополіст, як і конкурентна фірма, здійснює виробництво, доки покриває свої змінні витрати, тому деякий час монополія також може працювати з мінімальними збитками. Мінімальні збитки виникають у випадку, коли за оптимального обсягу випуску монопольна ціна нижча, ніж середні сукупні витрати, але вища за середні змінні витрати. Таке становище може виникнути, коли фірма залишається єдиним виробником товару, попит на який ще існує, але є досить незначним.

Як і для конкурентної фірми, для монополії існують також умова беззбитковості, коли і умова закриття, коли . У всіх випадках, коли ціна нижча за середні змінні витрати для будь-якого рівня випуску, найкращим стратегічним рішенням для монополіста у короткостроковому періоді буде припинення виробництва. Однак ситуації збитковості і закриття для монополії трапляються досить рідко.

У довгостроковому періоді монополіст, так само, як і конкурентна фірма, виробляє продукцію лише тоді, коли окупає всі сукупні витрати. Монополія обирає найбільш прибуткові масштаби виробництва для свого перспективного розвитку. При цьому вона орієнтується на довгострокові прогнози щодо ринкового попиту на продукцію.

На рис. 10.7 зображені варіанти розвитку фірми з відповідними короткостроковими кривими середніх і граничних витрат, а також нанесені криві довгострокових середніх і граничних витрат і . Короткострокова рівновага монополії може встановлюватись у точках і . Кращим варіантом розвитку буде стан рівноваги , який одночасно є коротко- і довгостроковою рівновагою, оскільки в точці а перетинаються криві граничного виторгу і граничних витрат коротко – і довгострокового періоду:

.

Монополія завжди може вибрати з усіх варіантів розвитку такий, який принесе їй найбільший прибуток. Закономірним є те, що рівноважна ціна і в довгостроковому періоді перевищує довгострокові середні і граничні витрати: .

Для монополії не властивий парадокс прибутку. Завдяки бар’єрам входження в галузь монополія і в довгостроковому періоді зберігає економічний прибуток.

До сих пір ми передбачали, що монополіст продає кожну одиницю своєї продукції будь-якому покупцеві за однаковою ціною (проста монополія), але монополіст має можливість диференціювати своїх споживачів і продавати їм товари за різними цінами. Така практика отримала назву цінової дискримінації.

Цінова дискримінація – це встановлення різної ціни на той самий продукт для різних покупців. При цьому розбіжності в цінах не зумовлюються різницею в витратах виробництва і доставки товару, його якістю або іншими об’єктивними причинами. В основі такої цінової стратегії лежить намагання виробника захопити споживчий надлишок (площа ΔР_оАВ), тобто продавати товар кожному споживачеві за тією ціною, яку він згоден сплатити (рис.10.8.).

Рис.10.8. Цінова дискримінація

Економічні умови здійснення цінової дискримінації:

· продавець повністю контролює виробництво та ціноутворення товару на всіх сегментах ринку;

· продавець здатний відокремлювати різні та стійкі групи покупців з різною еластичністю попиту. Причому покупцям, яким притаманна низька еластичністю попиту, звичайно пропонується висока ціна, і, навпаки, еластичний попит сприяє зниженню ціни;

· покупці не мають бажання та умов перепродати придбану продукцію іншим покупцям (тому цінова дискримінація широко розповсюджена в сфері послуг).

Розрізняють три ступеня цінової дискримінації:

1. Досконала дискримінація (або цінова дискримінація першого ступеня) проявляється у тому, що на кожну одиницю виробленої однорідної продукції встановлюється відповідна ціна, яка дорівнює ціні попиту, а монополіст перерозподіляє в свій прибуток весь надлишок споживача. При цьому він пропонує на ринок такий же обсяг продукції, як за умов досконалої конкуренції. Така цінова політика, як правило, впроваджується в умовах індивідуального виробництва, коли виготовлення і реалізація продукції (напр., нової техніки) здійснюється за замовленнями конкретних споживачів.

2. Цінова дискримінація 2-го ступеню – продукція, що виготовляється монополістом, групується в партії, на які встановлюються різні ціни. Така цінова політика на практиці здійснюється в формі знижок або надбавок на ціни товарів та послуг (напр., ресторан, який обслуговує клієнтів вдень зі знижкою, а ввечері – за підвищеними розцінками).

3. Цінова дискримінація 3-го ступеню –припускає розділення самих споживачів на окремі групи або ринки, де встановлюється відповідна ціна реалізації (напр., надання послуг приватними лікарями, адвокатами тощо). Така цінова політика збільшує прибуток монополіста, тільки якщо групи споживачів чутливі до зміни ціни і виключена можливість переміщення придбаної продукції між ринками. Здійснення політики цінової дискримінації надає можливість монополії максимізувати розмір свого прибутку.

Наслідки цінової дискримінації:

З одного боку цінову дискримінацію можна розцінювати як негативне явище, адже однаковий товар продається різним покупцям за різними цінами. Це призводить до невдоволеності та зростання соціальної напруги. З іншого боку, цінова дискримінація надає можливість купити товар тим, хто не міг зробити цього за умов єдиної ціни. Таким чином, обсяг виробництва зростає до конкурентного і зникають чисті втрати від монополії.

Враховуючи те, що монополія може маніпулювати обсягом виробництва і ціною продукції, для неї не існує якоїсь визначеної кривої пропозиції.

Економісти виділяють можливі моделі поведінки фірми-монополіста в довгостроковому періоді. Вони не завжди пов’язані з отриманням прибутку. Так, монополія може вивести свою продукцію на ринок за високою ціною, а потім, при загрозі виникнення конкурентів, «ковзатись вниз вздовж кривої попиту», тобто поступово знижувати ціну.

Або може виникнути ситуація довгострокової рівноваги, коли економічний прибуток монополії дорівнюватиме нулю. Оскільки незмінних продуктів взагалі не існує, в довгостроковому періоді фірмі загрожує розробка товарів-субститутів. Крім того, отримання короткострокових максимальних прибутків, як правило, приводить до зростання попиту на всі види замінників, а активність потенційних конкурентів викликає падіння попиту на продукцію монополіста. Отже необхідність захисту власних інтересів спонукає його підвищувати виробничі витрати, пов’язані з інноваціями та рекламою. Вона може знизити ціни, щоб зробити ринок менш привабливим для потенційних конкурентів, або збільшити витрати на створення додаткових бар’єрів для вступу в галузь Все це призводить до втрати монополією прибутків в довгостроковому періоді. Вона опиняється в стані беззбитковості, коли фірма отримує дохід, достатній тільки для покриття витрат (LATC) (рис. 10.9).

Рис. 1.9. Монополія та беззбиткове виробництво

У будь-якому разі прибуток монополії зменшується. Слід зауважити, що у довгостроковому періоді всі монополії можуть вважатися відкритими, оскільки конкуренція може виникнути у зв’язку із появою товарів-субститутів, нововведеннями, зміною технології та іншими ринковими умовами.

Питання 3. Особливості функціонування реальних монополізованих ринків.

Найсуттєвіші економічні наслідки чистої монополії такі:

1. Монополіст вважає за доцільне продавати менший обсяг продукції та призначати вищі ціни, ніж це зробив би конкурентний виробник (див. рис. 4). Тому, з одного боку, суспільство перевитрачає певну кількість ресурсів, оскільки рівноважний обсяг виробництва не збігається з мінімальним рівнем середніх витрат. Перерозподіл ресурсів на користь монополізованої галузі зменшив би середні витрати, що свідчило б про підвищення ефективності розподілу ресурсів. З іншого боку, споживачі змушені сплачувати свого роду монопольний податок, оскільки ціни на продукцію встановлюються вищі, ніж середні витрати на виробництво. Цей "податок" становить економічний прибуток монополіста. Оскільки вступ у галузь нових виробників заблоковано, то механізм ліквідації економічного прибутку у довготерміновому періоді, властивий конкурентному ринку, тут не діє.

2. Середні витрати монополіста, як правило, не збігаються з середніми витратами конкурентної фірми. До цього часу про можливості такого незбігу не йшлося. Середні витрати монополіста (АТСМ) можуть бути як нижчими, так і вищими, ніж у конкурентної фірми (АТСК).

Оскільки монополіст — це, як правило, велике підприємство, то на розмірі середніх витрат може позначитися ефект масштабу (рис. 6). Інколи нижчі середні витрати навіть з урахуванням економічного прибутку, який закладає у ціну монополіст, можуть трансформуватися у нижчі ринкові ціни на продукцію монополіста порівняно з цінами конкурентної фірми. Однак така ситуація складається досить рідко.

Усі криві середніх витрат, які ми використовували раніше, ґрунтуються на припущенні, що виробник використовує залучені ресурси з максимальною ефективністю. Проте щодо чистого монополіста це припущення досить часто необґрунтоване, оскільки у монополіста фактичні витрати фірми для будь-якого обсягу виробництва, як правило, більші, ніж мінімально можливі.

Це явище називається Х-неефективністю. Воно пояснюється такими причинами:

а) цілі менеджерів монополіста не збігаються з метою мінімізації витрат. Вони можуть: реалізувати завдання зростання фірми, не рахуючись з витратами;

ухилятися від надмірного ризику, погоджуючись на більші витрати; брати на роботу некомпетентних друзів та родичів, знижуючи загальну ефективність управління тощо;

б) монополіст, не відчуваючи "подиху в потилицю" конкурента, стає в'ялим, припиняє пошук нових технологій, які мінімізують витрати;

в) монополія змушена нести додаткові витрати, пов'язані із збереженням свого монопольного становища. Це можуть бути як офіційні (легальні) платежі за придбання патентів, ліцензій, так і неофіційні (нелегальні) витрати на підкуп посадових осіб, тиск на постачальників ресурсів тощо.

3. Монополія суперечливо впливає на науково-технічний прогрес. З одного боку, масштаби монополії дають змогу виділяти значні кошти на проведення наукових досліджень та розробку нових технологій. Це, як правило, не під силу дрібним виробникам на конкурентному ринку. Більшість сучасних відкриттів, дійсно, зроблено за участю монополій. Однак у чистого монополіста немає постійних стимулів до науково-технічного прогресу, тому він може дозволити собі бути неефективним.

4. Чистий монополіст має можливість проводити цінову дискримінацію. Вона відбувається тоді, коли певний продукт реалізується більше, ніж за однією ціною, і ці відмінності не пов'язані з відмінностями у витратах. Продавець-монополіст може застосовувати цінову дискримінацію за умови, що він має змогу виділити різні групи покупців та якщо первинний покупець не може перепродувати товар чи послугу. Прикладів такої дискримінації досить багато, особливо коли йдеться про природну монополію. Так, електропостачання населенню та підприємствам в Україні відбувається за різними тарифами, заниження тарифів на пасажирські перевезення перекриваються Укрзалізницею за рахунок підвищених тарифів на перевезення вантажів тощо.

Таким чином, монополізм має суперечливі економічні наслідки. Однак незаперечним є те, що він підриває конкуренцію як основу ринкового саморегулювання. Тому однією з функцій держави в сучасних умовах вважається обмеження монополізму, підтримка конкурентного середовища.

Для нейтралізації негативних ефектів, викликаних функціонуванням монополій, держава змушена проводити антимонопольну політику, спрямовану на недопущення ділової практики, що підриває ефективність конкуренції, та зловживань домінуючим положенням на ринку.

Мета антимонопольногорегулювання полягає в обмеженні ринкової влади (збільшенні обсягів випуску і зниженні цін) та підтримка конкуренції.

Методи антимонопольного регулювання: законодавчі та економічні.

Напрямки антимонопольного регулювання:

- заборона горизонтальних угод (особливо домовленостей відносно цін);

- заборона вертикальних угод (особливо заборона обмежень виходу на ринок).

В Україні антимонопольне регулювання здійснюється Державним Антимонопольним Комітетом, який регулює діяльність природних монополій, а відносно монополій, які не мають природного характеру, - застосовує антимонопольне законодавство. Згідно Закону України
1992 р. «Про обмеження монополізму і недопущенні недобросовісної діяльності» монопольним визнається такий стан, при якому фірма контролює більше 35 % ринку певного блага (інколи навіть менше).

Антимонопольне регулювання в Україні здійснюється за такими напрямками:

- регулювання діяльності домінуючих фірм. Проявляється у вигляді заборони дій, спрямованих на підтримку дефіциту; нав’язування умов, що не мають відношення до предмету домовленості; включення у домовленість дискримінаційних умов; створення бар’єрів для доступу на ринок; порушення встановленого порядку ціноутворення; немотивоване припинення виробництва та виконання домовленості;

- контроль над вертикальними та горизонтальними домовленостями. Проявляється у вигляді заборони домовленостей по розділу ринків (асортиментний, територіальний тощо); створення галузевих бар’єрів; узгодженості дій по контролю над цінами; узгодженості дій по обмеженню пропозиції;

- регулювання природних монополій.

Дії держави по регулюванню діяльності природних монополій полягають в імітації умов, притаманних конкурентному ринку, що проявляється в обмеженні доходності, регулюванні відносин власності та ціноутворення. На рис.6 наведено приклад державного регулювання цін в умовах природної монополії.

Рис.6. Регулювання цін державою в умовах природної монополії

На практиці це проявляється у встановленні для них цін продажу, у відповідності до яких, на думку суспільства, буде забезпечуватися ефективне використання ресурсів або справедливий розподіл прибутку. Ціна, яка забезпечує ефективне використання ресурсів (суспільно-оптимальна ціна), встановлюється на рівні Р = МС (ціна Р₂ та обсяг Q₂ на рис. 6). Звичайно ціна такого рівня виявляється настільки низькою, що у короткостроковому періоді викликає у монополії збитки, а у довгостроковому періоді може призвести навіть до її банкрутства. Намагання держави забезпечити природній монополії отримання хоча б нормального прибутку проявляється у встановленні для неї «стелі цін» на рівні Р = АТС (ціна Р₃ та обсяг Q₃ на рис. 6).

Виникнення так званої «дилеми регулювання» (вибір між суспільно справедливою, але збитковою для монополії ціною, та ціною, що гарантує їй хоча б отримання нормального прибутку) розв’язується встановленням ціни, яка має бути дещо вищою за Р₂, щоб фірма-монополіст могла відшкодувати свої середні витрати і залишилось в галузі.

Производитель и потребитель, Определяется здесь цена.

А между ними — торговый ряд. — Ну, дорог, ты, брат...,

Один - побежденный, другой — победитель, — Поищи дешевле.

Доволен один, а другой не рад. Хочешь за так получить навар?

Стоят, друг друга сверля глазами: Ну, тогда сам садись на землю —

—Отдашь подешевле? Произведи вот такой товар.

—Дороже — на. И потребитель рубли считает, Кучками, штучками и весами Выветрив скупость, стал щедр и добр.

Рынок условия предлагает, Другой в кармане итожит урон.

А ты плати, не вступая в спор. Неслыханно прост баланс у базара —

Купить подешевле, продать подороже — И возмущаться нечего тут:

Таков извечный базара закон Сколько одни принесут товара,

Один доходы свои итожит, Другие столько же унесут.

М. И. Ладнюк (1932-1990)

Купил недавно шестисотый «Мерседес», Хватило баксов, даже в долг не влез, Шестьсот машин где легче разместить... Да в Лужниках, пришлось и их купить.

Ю. Близнецов

Єврокомісія наклала найбільший в історії штраф на Asahi, Soliver, Pilkington і Saint-Gobain за змову. Єврокомісія оштрафувала японську Asahi, бельгійську Soliver, британську Pilkington і французьку Saint-Gobain на 1,3 млрд. євро за картельну змову.

Про це йдеться в поширеній доповіді Єврокомісії. Даний розмір штрафу є найбільшим з тих, які коли-небудь накладалися на компанії за картельну змову. Наголошується, що протягом 5 років - з 1998 по 2003 рр. компанії встановлювали ціни на автомобільне скло шляхом змови і контролювали близько 90% даної галузі ринку.

Єврокомісія визначила наступні розміри штрафу: для Asahi - 113,5 млн. євро, для Soliver - 4,4 млн. євро, для Pilkington - 370 млн. євро, для Saint-Gobain - 896 млн. євро.

Дата добавления: 2015-08-29