Знач так. Мені весь час доказували що в донбасі живуть одні украінофоби,ватніки і всяка мразь,на що я все життя відкповідав що там нормальні чувачки,і з деякими мав щастя служити срочку в зсу.Після вторгнення доказувати стали впевниніше,опираючись на факти,я стояв на своєму,гнучи свою лінію і добавляючи що не всі...просто тяжко захищати свою думку під дулом автомата...
Це прелюдія,а тепер частина перша)))
Їдучи в Дзержинськ,нас попередили що місто хоч і під Україною,все ж сєпарське,на це я ірієнтувався в виборі спілкування з місцевим населенням(скритий ворог-обережність,недовіра,суворість і разом з тим вічливість(ми ж несем мир і по нас будуть судить всю Україну)
Так от,заступив я в 9.00ранку на патруль,і поіхали перевіряти транспорт і людей на перехрестях(рухомий блокпост).Десь через півгодинки до нас підійшов хлопчик,на вигляд років 12-13,згодом зрозуміли що 14)))) І там почав розпитувати нас з цікавістю про нас)))) Ну я ж сразу такий собі накрутив,тіпа відволікає,треба бути пильніше,ми поідем а перехрестя під прицілом...ну так поговорили і він видає -а з скількох беруть служиьи до вас в Батальйон??? Ну ми такі тіпа -після армії,в крайньому випадку з 18... А він нам: -а з 14 не беруть,я хочу з вами,захищати свій дім... Я чуть не сів.... Потім прийшла його мамка,забрала його,ми дочергували і уїзжать,дивимось-біжить,тормозе автомобіль,ну ми такі тіпа щось сталось певне.Я відчиняю двері,він мені машинку в руки,каже"це вам",і тікать. Я думаю,опача,маячок,подарунок від наводчика,і сразу вертіти її в руках,заглядуючи в усі щілини,шукаючи лампочку і проводки.Не знайшов... Подивився на старшого тіпа,шо за фігня,старший просто посміхнувся і ми поїхали...
Люди тут дуже бідно живуть,можливо це його єдина іграшка,а він віддав її нам,як талісман... Якщо зустріну його ще раз,куплю йому нову машинку,він доказав те в чому я почав сумніватись...
Донбас-це Україна,і нехай він не потрібен Києву і дорослим,в це вірять їхні і наші діти!!!
Історія другого фото)))
Частина друга
Спілкуючись з людьми я намагаюсь розмовляти з ними тою мовою якою їм зручніше,тобто російською. Я був не прав... На одному з перехресть я зупинив автомобіль,і почав говорити з водієм російською,він відповідав мені українською,думаю видєлується...так ми говорили,говорили і він раптом такий до мене,вибачте можна по-украінські,думаю во гад!І всеж його мова була чистою,без акценту,я в нього і питаю,тіпа чого так,ви ж місцевий,вам же так зрозуміліше... А він мені й каже: -я сам приіхав сюди 14 років назад з вінниці,бо закохався в свою дружину,тут працюю на шахті,наша сім'я за Україну і мені набагато простіше говорити на тій мові,якою я розмовляв пів життя... Я й спитав,чи багато тут таких,як він,а він мені: -Ти дійсно думаєш,що я тут один... Ми попрощались,і він поїхав. Скоро і це перехрестя було перевірене,ми їхали по вулицям пригорода і на стареньких напіврозвалених будиночках,час від часу я бачив прапор України,я розумів,що терористи і вчорашні сєпари сьогодні можуть просто маскувати своє місцезнаходження,і всеж було приємно. Я бачив як сильно людям остогидла ця війна,ми їхали по дорозі,а за містом російські танки бомбили 7й блокпост,як і бомбили три дні до цього,і як бомблять зараз.Тепер це буденність...Сьогодні люди почали виізжати з цієї зони...і всеж,в цьому вимираючому краї був ще один плюс.... Ми зупинились біля одного магазина,попити кави...Магазин був в замальованих балончиком написах,хоч їх було і тяжко прочитати,але можливо "в славу новоросії і днр". В магазині ми зустріли продавщиць,і побачили в їх очах не страх,а надію і радість,що ми зайшли до них(хлопці які приїхали раніше постійно приїзжали на каву до них) Потім старший розповів,як люди спочатку їх боялись,думали що ми карателі,і будем мстити за референдум...тиждень спілкування розставив хто є хто))) Привиході з магазину я вирішив почитати об'яви на дверях-і ось вам)))) Люди вірять що все буде добре,і надіються що ми принесем мир,не зважаючи на постріли танків на горизонті...
Третє фото)))
Історія третьго фото не така вже й цікава,але підтвержує те,що тут не всі такі вже й "ватніки" Після патрулів ми повернулись на базу,окунулись в відпочинок,якщо так можна сказать,бої і досі ідуть зовсім поруч,в районі Горловки. Піднімався я на поверх з столової,і вдруг замітив краєчком карого ока,знайомі кольори))) Взяв в руки я цей витвір мистецтва,і так подумав.... Якщо тут всі такі проросійські,що тут робить така книжка))))
От такий в мене був день. Паганого писать не буду,хватало всього,і страху в очах людей,коли їх перевіряли,подекуди наглості і борзоти,хватало новин з блокпостів,що три дні під обстрілом,і всеж ці маленькі лучики світла давали надію,надію на те що ми тут боримся не просто так,а за тих хто просто не міг сказати під дулом автомата хто він,новорос чи Українець)))
