Жезл – (посох, або тростина), дається архиєреям після хіротонії їх у єпископський сан, як знак його влади над підлеглими йому, і
батьківської опіки над своєю паствою. Жезл означає владу Святого Духа, утвердження і спасіння людей, силу правильно вести, карати непокірних, а тих хто віддалився збирати біля себе. Змієвидні голови на жезлі означають мудрість архипастирської діяльності, а хрест – символ перемоги, утвердження християнської віри, і показує, що архієрей повинен пасти своє стадо в ім'я і славу Христа Ісуса. До жезла прикріплюється плат, який називається сулок. Жезл без змієвидних голівок і сулка дається архімандритам і ігуменам, а також ігуменям (настоятельницям жіночих монастирів), як знак їхньої влади над монастирем;
Рипіди – це круглі зображення Херувимів, що прикріплені до довгої ручки. По грецьки рірібіон (ріпідіон) – опахало (вітрила), які колись робились із тонких шкір або павлінових пір’їнок і вживались для відігнання комах, щоб вони не попали в Св.Чашу де знаходяться Тіло і Кров Христові. З бігом часу їх стали робити із дорогих металів із зображенням Херувимів, за зразком старозавітніх Херувимів, що затінювали в Скинії, а потім в Соломоновому храмі Ковчег Завіту.
Рипіди символізують проникнення небесних Сил в тайну спасіння людей сповнену Господом, і нагадують тим, хто служать і моляться, що у храмі за Богослужінням є присутні ангели;
Дикирій і трикирій – це двосвічник і трисвічник, якими архієрей підчас Богослужіння, благословляє вірних обома руками. Вони означають світло Євангельського вчення. Дикирій знаменує два єства в Ісусі Христі – Божественне і людське, а трикирій – символізує тайну Пресвятої Трійці;
Орлеці – це невеликі круглі ковбики з зображенням орла, що має сіяння – ореол навколо голови. Крім орла на орлеці є зображення міста, як місце прибуття, влади, і керівництво єпископа у місті. Ореол тут вказує на висоту і чистоту богословської науки єпископа, а сяйво (ясність) навколо голови орла – символізує світ від науки єпископа. Орлеці ставляться архієрею під
ноги, і таким чином нагадують йому, що він своїм життям і наукою, повинен як орел підніматися над всім земним і тягнутися до вищого, вічного, небесного.
в) Богослужбові кольори
Вище було описане облачення диякона, священика, архієрея. Але як відомо, всі облачення пошиваються, тому і є різного кольору. Кольорову гаму облачень складають усі кольори райдуги: червоний, жовтий, оранжевий, зелений, голубий, синій, фіолетовий, та їх сукупність – білий та чорний кольори. Кожний колір відповідає окремій групі святкових днів або днів посту.
В білих одежах служать у великі свята: Різдва Христового, Богоявлення, Вознесіння, Преображення, Благовіщення, а також Пасхальну ранню. Використовують білі облачення також для звершення хрещення; і похоронив маленьких дітей (до 7 років). Цей колір є символом Божественного неістотного світу.
В червоному кольорі продовжують богослужіння Пасхи і залишається незмінним до свята Вознесіння. Цей символ невідречення, гарячої любові Божої до людського роду. Але це також кольори крові, і тому в червоному або багряних ризах відправляють служби в честь мучеників.
Жовтий, золотий, а також оранжевий кольори, являються кольорами слави, величі, та достойності. Вони використовуються у недільні дні як дні Господа – Царя Слави; а також в золотих одежах служаться служби Божим помазаникам – пророкам, апостолам і святителям.
Зелений колір – це злиття жовтого і голубого. Облачення такого кольору одягають в дні пам'яті преподобних; і свідчить про те, що їх монаший подвиг оживотворює людину єднанням з Христом (жовтий колір) і підносить його на небо (голубий). В зеленому кольорі всіх відтінків за древньою традицією служать в день Святої Трійці (Зелена Неділя), Шуткову (Цвітну Неділю), та Понеділок Святого Духа.
Голубий або синій – кольори свят Пресвятої Богородиці. Це колір неба і відповідає вченню про Божу Матір, яка вмістила Небожителя у Своїй Пречистій утробі.
Фіолетовий колір прийнятий для Богослужіння в дні пам'яті Хреста
Господнього. В ньому з’єднаний червоний – колір крові Христової і Воскресіння, а також синій, який вказує, що Хрест відкрив нам дорогу в небо.
Чорний або темно-коричневий кольори найбільш близькі за значенням для днів Великого Посту. Це символ відречення від мирської суєти, колір плачу і покаяння.
17. Таїнства Православної Церкви.
Загальне і особисте богослужіння.
В загальне Богослужіння входить круг служб, які звершуються на протязі доби, седмиці (тижня), місяця і року. В цьому Богослужінні бере участь вся повнота членів Церкви, приходячи в багато чисельні храми. Але в центрі цих служб стоїть Божественна Євхаристія. А всі інші служби: вечірня, повечір’я, півничниця, рання, часи (години) духовно готують членів Церкви до достойної участі в Євхаристії.
Особисте Богослужіння, виділяється з цього круга Богослужінь, враховуючи особисті потреби кожного християнина і приспособлюючись до обстановки і можливостям життя кожної людини. В цей вид Богослужінь, входять Таїнства, і обряди (або чини) Церкви, під час яких пастирю приходиться індивідуально впливати на життя кожної віруючої людини, несучи їй Боже благословення, і духовно його обновляючи.
Поняття про Таїнства.
Слово „таїнство” (мхуфзсЯпх) взято з писання, в якому воно означає „Тайну спасіння” світу Сином Божим (І Тим. 3, 16), і церковні „священнодійства” або відношення цієї тайни до життя віруючих (І Кор. 4, 1, Еф. 5, 32). Як тайна спасіння світу звершена Богом, так і таїнства Церкви встановлені самим Господом, і саме в той час, коли Спаситель своєю смертю і воскресінням звершив викуплення світу, ввійшов у свою Славу і відкрив для віруючих у всій повноті джерело Божої благодаті або спасительної сили Божої. Таїнства Церкви це такі священнодійства, в яких при виголошенні таїнств енних слів, під видимими знаками, таїнственно і невидимо діє на віруючого благодать Божа. Як при творенні світу Творець говорив: „Нехай буде світло і силою слова його
„стало світло” так і при виголошенні слів таїнства діє на людину благодать Божа.
В Таїнствах Бог служить для людини в її спасінні, і людина у відповідь наповнюється впевненістю і рішучістю служити Богу і людям. Це Боже служіння приносить людині святе, небесне збереження життя, щоб вона могла стати причасницею тайн Царства Божого і зрозуміти волю Божу відносно себе. В таїнствах Царство Небесне наближається до людини настільки близько, що благодатною силою його звершується вища міра освяченням самим чуттям нашого єства через видимі священнодії. Слід зазначити, що в кожному Таїнстві на людину сходить особливий дар Божественної благодаті.
Види священнодійств (Обрядів) і їх значення.
„Обряд („взятий самий по собі”), - говорить священик Павло Флоренський – є істотна орієнтовність на Бога, в тілі прийшовшого, всього нашого життя”.
В таких моментах життя як велике освячення води на передодні і в саме свято Хрещення Господнього (Богоявлення), мале освячення води, монаший постриг, освячення храму і його приналежностей, освячення дому, освячення плодів і речей – у всьому цьому і в багато іншому святою Церквою споглядається та ж тайна життя: Бог дає людині святе збереження життя своїм наближенням до нього „входом, як в дім Закхея” (із молитви - тропаря на освячення дому).
Ці обряди, що самостійно існують, також явлення тайни спасіння, де Боже і людське з’єднуються воєдино. В результаті людське, яке є само по собі включається в процес спасіння людей сином Божим, а в людське вливається святість, яка походить від Бога. Обряди введені в храмове і особисте життя християнина для того, щоб через них благословення Боже сходило на життя і діяльність людини, святістю і благом, укріплюючи її духовні сили, а також всі моменти її життя.
Православна Церква вірує, що кожний звершений нею обряд має опреділення освячуючи, обновляючи і укріплюючи дійство, чи
дію на людину.
Християнські обряди умовно діляться на три види:
Обряди богослужбові – це ті священнодії, які являються частиною літургійного життя Церкви: мирування віруючих освяченим елеєм на ранній, велике освячення води, освячення артоса в перший день Пасхи, виніс святої Плащаниці у Велику п’ятницю і т.д.
Обряди, освячуючи життєві потреби людей: поминання померлих, освячення житла (будівлі), продуктів, добрих починань (посту, навчання, подорожі, будівництв дому та ін.).
Обряди символічні. Вони служать для виявлення різних релігійних ідей, і сприймаються в православ’ї, як шлях до розмови з Богом. Так, хрестне знамення звершується на згадку хрестних страждань Христа Спасителя і разом з тим служить реальним способом для охорони людини від впливу злих демонських сил.
Сім святих Таїнств:
а) Таїнство Хрещення
Хрещення є Таїнство в якому віруючий, при триразовім зануренні тіла у воду, із призванням Бога, Отця, і Сина, і Святого Духа, помирає для життя тілесного, гріховного, і народжується від Духа Святого в життя духовне, святе.
Так, в Таїнстві Хрещення дається благодать, яка очищує від гріха і освячує людину. Для цього людина повинна бути навчена істинам віри, в покаянні осудити свої гріхи і всяку нечистоту, і тоді стати перед Христом Спасителем, щоб народитися „від води і Духа” (Ів. 3, 5)і стати членом Христової Церкви і наслідником Царства Божого. По любові і милосердя Ісуса Христа, той що приймає Таїнство, триразово занурюється в святі води купелі Хрещення „в ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа” (Мтв. 28, 19), таїнственно і діючи очищується від гріхів, і „оправданою та освяченою” людина вводиться в нове життя, як святий член Тіла Христового – Церкви. В цьому Таїнстві освячуються всі сили людини: розум, почуття і воля, щоб кожна із них, і всі разом, єдино служили з Христом, приймали і становили сутність нового життя, і ставали
її учасником.
У Православних та Католицьких Церквах, Таїнство Хрещення, як правило звершується над дітьми – немовлятами. Хрещення над немовлятами заперечують сектанти, мовлячи що людина повинна приймати хрещення в зрілому віці, тобто тоді, коли вона повністю може розуміти зміст цього Таїнства та усвідомлювати істини віри. Відносно цього заперечення можна сказати наступне: що ні святе Письмо, ні святі Отці Церкви, не забороняють хрестити немовлят. Священнодійство Хрещення повинно звершуватися над всіма, хто звертає „від темряви до світла, і від влади сатани до Бога” (Дії 26, 18). В Євангелії від Марка говориться, - що коли діти хотіли підійти до Ісуса, та учні не пускали їх, тоді Ісус бачивши це, сказав: „Пустіть дітей приходити до Мене, і не забороняйте їм, бо таких є Царство Боже” (Мр. 10, 14). Дійсним є той факт, що діти отримують благодатні обітниці, які даруються в Хрещенні. Саме це, стверджує ап. Петро всім першим слухачам його проповіді, запропонувавши в Хрещенні отримати прощення гріхів. „Вам, - говорить він, - належить бо ця обітниця (тобто обітниця Хрещення, прощення гріхів і благодаті Божої) і для дітей ваших та й для всіх тих, що далеко, скільки б їх покликав Господь, наш Бог”. (Дії 2, 39). Можна було б наводити багато прикладів та на разі достатньо й цього, бо для того, хто вірує, немає запитань, а для того хто не вірує, - немає відповіді.
Самому хрещенню передує цілий ряд особливих молитовних чинів. Насамперед, - жінці, що народила дитя, тобто у перший день по народженні дитини священиком мають вичитатися особливі на це молитви, через котрі подається благословення матері на скоре видужання від породільних недуг, а дитині на збереження від духу чародійства (від наповнених духом заздрощів злих людей), через, яке, ніжне тіло дитини легко піддається
різноманітними хворобам.
У восьмий день після народження дитини, через молитву священика дитина отримує християнське ім'я, в честь того чи іншого святого. Саме у восьмий день звершується Таїнство Хрещення. Хрещення повинно здійснюватися у храмі, і лише за винятком – дома. Для цього батьки наперед домовляються зі священиком про час та місце звершення Таїнства. Також батьки обирають собі кумів (восприємників) переважно – родичів. Восприємників чи кумів – звуть хресними батьками, тому що на них накладається відповідальність вчити і наставляти хрещеника вірі. Слово „кум” – турецько-татарське, і означає „друг”, „коханий”. Як правило, хресних батьків та матерів, батьки беруть декілька. Якщо хрестять дитину, то потрібно щоб вона була повита в білу крижму.
Входячи в храм, зупиняються при вході, або біля купелі таким чином: куми (мужчини) з однієї сторони, а куми (жінки) – з іншої. В Церкві прийнято так, якщо хрестять хлопчика, то спочатку на руках тримає немовля – хресна мати, а якщо дівчинку – то хресний батько. Хресні батьки обов’язково повинні бути віруючими, побожними, щоб на майбутнє змогли вчити віри свого похресника; а також повинні знати напам’ять: „Символ Віри” (тобто „Вірую...”). Стоячи в храмі, перед Таїнством Хрещення, якщо дитина – то за неї дають обіцянки відречення хресні батьки, або дорослий, що має хреститися дає обіцянки відречення від сатани і всіх його темних та гріховних справ. А потім даються обіцянки вірно служити Христу і вирити в Нього як Царя і Бога. Цей чин супроводжується молитвами священика і називається „чин оголошених” (тобто не хрещених). Потім всі промовляють молитву „Вірую”. Згодом всі частини тіла хрещеника помазується освяченим маслом у знак його готовності вступити в духовну боротьбу з ворогом людського роду – дияволом. Саме в цей час, дитинку потрібно розповити, щоб священик міг легко помазати
немовля.
Помазавши усе тіло, хрестить його священик і тричі занурює, чи зливає водою (спеціально для цього освячену), тримаючи просто обличчям до сходу, виголошує: „Охрещується раб Божий (ім'я) в ім'я Отця, амінь, і Сина, амінь, і Святого Духа, амінь”. Ці слова означають, що людина прийняла Хрещення в ім'я Святої Трійці. А триразове занурення символізує триденну смерть і воскресіння Христа. Після охрещення священик умиває руки, співаючи разом з народом три рази псалом 31-й. Після цього на хрещеника одягають білі одежі (сорочку або білі пелени) та нагрудний хрест, взнак своєї ангельської чистоти та готовності нести тягар хреста. Це відбувається при співі тропаря „Ризу подай мені світлу...”
Нове життя отримане у Хрещенні потребує від людини постійної духовної роботи над собою. Для цього потрібні духовні сили. І ці сили християнин отримує від Бога у Таїнстві Миропомазання.
б) Таїнство Миропомазання
За звичай, на практиці, це Таїнство Миропомазання здійснюється саме над хрещеником разом із Таїнством Святого Хрещення. Це Таїнство Миропомазання, називається так тому, що охрещену людину священик помазує особливим маслом, тобто святим миром, яке освячується у Великий Четвер (перед Великоднем) особою ахиєрейського сану. Святе миро, є носієм благодаті Святого Духа. При словах: „Печать дару Духа Святого. Амінь”, священик помазує охрещуваного святим миром чинячи знак хреста: на чолі, очах, носі і устах, на обох вухах, грудях, руках, ногах. Через це Таїнство на християнина сходить сила Святого Духа. Миропомазання укріплює людину на шляху віри, збільшує її здібність свідчити про Христа своїм життя у всіх обставинах, а також бути вірним і діяльним членом Церкви Христової.
Це Таїнство, завершує благодатний процес вступлення нового члена у Церкву і ставить його рівним серед вірних. Участь в цьому Таїнстві дозволяє новому члену Церкви бути учасником Тіла і Крові Христових.
Після помазання хрещеника святим миром, священик
із кумами (в котрій церкві це здійснюється) та дитиною, обходить навколо хрестильниці (купелі). Після цього співається прокімен і читається Апостол та Євангеліє. Далі слідують молитви на омивання частин тіла помазаних святим миром. Після цього твориться постриг волосся на голові новонародженого. Острижене волосся зберігається дома у чистому, достойному місці, разом з білими одежами хрещеника, але на практиці можна зустріти й таке, що волосся острижене зразу спалюється. Але всі ці обряди можуть бути змінені, або опущено в залежності від традиції даної парафії.
Після постригу волосся дитини, виголошується потрійна ектенія, і твориться відпуст.
На 40-й день після пологів мати очищена й обмита приносить дитину до церкви для вводин (в требниках так звана „молитва над матір’ю в сороковий день” після народження дитини) в присутності кумів, і всі зупиняються в притворі храму. Мати бере дитя на руки, ставши на порозі храму на коліна. Священик в Єпітрахілі, ставши біля матері з дитиною виголошує належні для цього молитви. Мати під час читання молитов, схиляє голову. Після молитви „Боже Отче Вседержителю, Ти через Ісаіію...” якщо дитина охрещена, бере її на руки і в дверях храму творить нею, образ хреста промовляючи „Воцерковлюється раб, (чи раба) Божий...” далі вносять до церкви, промовляючи: „Увійде в дім твій..” Якщо це хлопчик, то священик південними дверима вносить його до Св. вівтаря, і ставши перед св. Престолом тричі виголошує „Воцерковлюється раб Божий...” і вносить дитя північними дверима на столею промовляє: „Нині відпускаєш...”, якщо це дівчинка, то несе тільки до Райських дверей і там промовляє: „Нині відпускаєш...” Після цього священик кладе перед Райськими дверима й окроплює освяченою водою; після чого хресний батько, тричі вклонившись бере дитину й відходить, або дитину безпосередньо (якщо немає в даний час хресного батька), віддають матері на руки
А священик вторить відпуст. Після вводин мати й дитина повинні залишатися в храмі. Мати сповідається, а за Св. Літургією мати причащається. Але слід підкреслити наступне, що на практиці, чин вводин (тобто воцерковлення дитини) є декількох видів, в зв'язку з місцевими звичаями, і тому подане воцерковлення не слід вважати всюди визнаним і всюди прийнятим, так, як тут подано.
Воцерковлення свідчить, що дитя являє собою принесенням Богу і поклоніння своєму Створителю. Доступ в Храм Божий ми маємо через страждання за нас на Христі Сина Божого і Новий член Христової Церкви вводиться в храм через образ Христа, який накреслюється дитям при словах воцерковлення, бо кожній людині, яка прийняла хрещення, належиться взяти свій Хрест і йти за Христом (Мрк. 8, 34). А принесення дитини у вівтар вказує на те, що природніх сил недостатньо для введення людини в духовне життя: бо ці сили дарує Свята Церква і її Таїнствах та богослужінні. Мати, яка прийняла дитину на руки з рук священика після воцерковлення, повинна усвідомити, що саме з цього моменту дитя дається їй самим Господом, і що вона зобов’язується цю дитину виховувати духовно та морально, „поки образ Христа не відіб’ється в нас” (Гал. 4; 19).
в) Таїнство Покаяння (Сповідь)
„Покаяння – це таїнство, в якому християнин, що відверто визнає свої гріхи перед священиком і виявляє тверду волю покаятися, отримує відпущення гріхів видимо від священика, а невидимо від самого Господа нашого Ісуса Христа”. Саме таке визначення Покаяння дає Православний катехізис. Попередньо згадувалось про Таїнство Хрещення: воно змиває гріхи, але не звільняє християнина від них на протязі всього життя. І завдяки хрещенню пізнається жахливість гріха. Виникає питання: „Як позбутися подальших гріхів після хрещення?”. Відповідь одна: через Таїнство Покаяння, тобто Сповідь.
У сповіді ми отримуємо можливості покаятися перед
Богом за вчинені нами гріхи, та одержати від Нього прощення за ці гріхи. Бо „Кожен хто чинить гріх, чинить і беззаконня. Бо гріх – то беззаконня” (І Йоана 3, 4), тому й людині потрібно позбутися гріхів, бо кожний гріх віддаляє від Бога, від людей, забруднює совість і побуджує нас, до небажання розкаятися в гріхах.
Коли людина не сповідається рік, другий і так дальше, то її вже до цього не тягне, і вона як правило, може стати рабом гріха, - а це є жахливо! Але щоб направити своє життя на шлях вічності, шлях життя, то нам потрібно каятися, сповідатися. Сповідь нам відома ще з апостольських часів, про що свідчить книга „Діянь Апостолів” (19, 18), що „і багато-хто з тих, що ввірували, приходили визнаючи та відкриваючи вчинки свої”.
Мета покаяння полягає у видужанні і воскресінні душі для нового поновлення порушеного зв'язку з Богом і служіння йому. Благодать Божа в Таїнстві Покаяння прощає гріховну вину, виліковує і оживотворює душу, надає сили більше не грішити, але накопичувати і збагачуватись чеснотами.
Приступаючи до Святого Причастя, необхідно належно підготуватися. Щоб отримати відпущення гріхів у святому Таїнстві сповіді, тому, хто сповідається, треба приготуватись до неї щирою молитвою, постом, примиренням з людьми, християнсько-смиренною поведінкою. Це допомагає краще побачити свої гріхи і зосередитись на головній гріховній недузі. Усвідомлюючи свої провини, людина що кається, повинна відчути щирий жаль і душевну біль за вчинені гріхи, а також осудити та зненавидіти гріхи. З вірою і надією на Боже милосердя твердо вирішити відкинути і почати нове життя в Бозі. Щоб полегшити сповідь, потрібно належно до неї підготуватись, обдумуючи свої гріхи за порядком Божих заповідей. Дуже важливо кожному, хто готується до сповіді, відчути і зберегти міру глибини самопізнання. В процесі підготовки до
Богом за вчинені нами гріхи, та одержати від Нього прощення за ці гріхи. Бо „Кожен хто чинить гріх, чинить і беззаконня. Бо гріх – то беззаконня” (І Йоана 3, 4), тому й людині потрібно позбутися гріхів, бо кожний гріх віддаляє від Бога, від людей, забруднює совість і побуджує нас, до небажання розкаятися в гріхах.
Коли людина не сповідається рік, другий і так дальше, то її вже до цього не тягне, і вона як правило, може стати рабом гріха, - а це є жахливо! Але щоб направити своє життя на шлях вічності, шлях життя, то нам потрібно каятися, сповідатися. Сповідь нам відома ще з апостольських часів, про що свідчить книга „Діянь Апостолів” (19, 18), що „і багато-хто з тих, що ввірували, приходили визнаючи та відкриваючи вчинки свої”.
Мета покаяння полягає у видужанні і воскресінні душі для нового поновлення порушеного зв'язку з Богом і служіння йому. Благодать Божа в Таїнстві Покаяння прощає гріховну вину, виліковує і оживотворює душу, надає сили більше не грішити, але накопичувати і збагачуватись чеснотами.
Приступаючи до Святого Причастя, необхідно належно підготуватися. Щоб отримати відпущення гріхів у святому Таїнстві сповіді, тому, хто сповідається, треба приготуватись до неї щирою молитвою, постом, примиренням з людьми, християнсько-смиренною поведінкою. Це допомагає краще побачити свої гріхи і зосередитись на головній гріховній недузі. Усвідомлюючи свої провини, людина що кається, повинна відчути щирий жаль і душевну біль за вчинені гріхи, а також осудити та зненавидіти гріхи. З вірою і надією на Боже милосердя твердо вирішити відкинути і почати нове життя в Бозі. Щоб полегшити сповідь, потрібно належно до неї підготуватись, обдумуючи свої гріхи за порядком Божих заповідей. Дуже важливо кожному, хто готується до сповіді, відчути і зберегти міру глибини самопізнання. В процесі підготовки до
сповіді потрібно постійно просити у Господа допомоги для просвічення та охорони.
В першу чергу слід згадати вчинені гріхи і зробити їх перелік;
Збудити в собі жаль за вчинені гріхи;
Згадати про примирення з ближніми;
Згадати про свою поведінку від останньої сповіді до наступної;
Після покаяного аналізу окремих гріховних настроїв можна подумати про загальний дух свого життя;
Постановити направитись;
Визнати гріхи перед священиком у сповіді;
Відбути належну покуту (епітимію) накладену священиком за вчинені гріхи.
В багатьох молитвословах (молитовниках) вміщується у складі вечірнього правила, особливе щоденне сповідання гріхів перед Богом, де перераховані основні види гріховних станів та вчинків.
Уставом Церкви, для тих, хто достойно хоче причаститися Святих Христових Тіла і Крові, здавна існують вимоги, а саме:
піст від 1 до 7 день (в крайньому випадку 2-3- дня до сповіді). Як правило, Сповідь і Причастя відбуваються в один день, або – сповідь вечером, за вечірнім богослужінням, а Причастя – ранком на Літургії;
стримання від шлюбних зносин;
більше і усердніше молитись, дома ранком, ввечері, тобто молитовно себе підготовляти;
відвідувати церковні богослужіння;
дома прочитати канони: покаянний Господу Ісуса Христу, Божій Матері, до Святого Причастя і Ангелу Хоронителю;
слід знати, що сповідатися потрібно до початку Служби Божої (Літургії), а в крайньому випадку до Херувимської пісні. Без сповіді ніхто, крім дітей до 7-ми років, неможе бути депущений до Святого Причастя – це неймовірний гріх.
Сповідь проходить у храмі, і лише в окремих випадках (якщо людини хвора, старшого віку, яка не може прийти в храм), - звершується вдома. Сповідь проходить перед Євангелієм та зображенням Хреста Господнього, в присутності священика. Священик у Сповіді являється свідком нашого покаяння, і власне йому дається від Бога благодать просити прощення за наші гріхи та право пастирської настанови чи поради, як з цими гріхами краще боротися. Не потрібно ні в якому разі таїти гріха перед священиком
– це важкий гріх.
Коли священик стоїть біля аналоя, на якому лежать Євангелія і Хрест, то приступивши до священика, перехрестись, поцілуй Святий Хрест, поклади два пальці правої руки на Євангеліє і сповідайся перед Спасителем твоїм Ісусом Христом, а священик уважно і тихо питає сповідника, й за кожним питанням очікує відповіді. І якщо той з каяттям відкриває і сповідає свої гріхи, то священик йому каже: „Нахилися”. Тоді сповідник нахиляє свою голову, кладе праву свою руку до серця і промовляє: „Боже, будь милостивий до мене грішного і прости мені всі гріхи мої, як простив ти, з свого чоловіколюбства: митареві, фарисеєві, блудниці і Савлові, що гнав Тебе”. Після цього сповідник іде на своє попереднє місце в храмі і слухає Літургію, хоча в західних регіонах України сповідь відбувається дещо інакше: священик вислуховує сповідника сидячи.
г) Таїнство Євхаристії (Причастя)
Ось і все виконано. Дослуховується Літургія, і при часник готовий з’єднатися з Христом. Відкриваються Царські двері, чуємо виголос: „Зі страхом Божим і вірою приступіть”. Так, саме віра і страх Божий повинні залишитися в серці кожного, який підходить до Святої Чаші.
„Причастя є таїнство, в якому віруючий під видом хліба і вина споживає (причащається) самого Тіла й Крові Господа нашого Ісуса Христа на відпущення гріхів і в життя Вічне”. (Православний катехізис). Приготування Святих Дарів для Причастя здійснюється на Євхаристії, тому це Таїнство і має подвійну назву – Причастя чи Євхаристія. (Про це детально написано в попередніх пунктах 12, 14 (Літургія Вірних). Підходячи до Чаші потрібно дотримуватись наступних правил:
Перед Чашею потрібно зробити земний уклін, а якщо при часників багато, то щоб не штовхатись, то це потрібно зробити заздалегідь;
Коли відкриваються Царські двері та після виголосу священика, потрібно вислухати молитву, яку читає священик перед Причастям „Вірую Господи, і визнаю...”
Треба
перехреститись і скласти руки хрестоподібно на груди так, щоб права рука була поверх лівої, і таким чином причащатися;
Підходити потрібно з правої сторони, а виходити з лівої;
Спочатку першими пустити до Причастя дітей, старших за віком та немічних, а потім всі решту;
Жінкам перед причастям, потрібно стерти губну помаду;
Підходячи до Чаші, треба голосно і чітко назвати своє повне ім'я;
Прийнявши Святі Дари, розтерти, якщо це необхідно, (але тільки язиком до піднебінням) і зразу ж споживати;
Прийнявши Святе Причастя, чекати поки платком витеруть наші уста (а якщо цього немає кому зробити, то треба це зробити самим). Тоді з благоговінням цілуємо нижню частину Чаші (як ребро Христове);
Неможна доторкатись до Чаші руками, і цілувати руку священика;
Біля Чаші хреститися не бажано;
Потім відходимо запивати теплотою і стаємо на своє місце у храмі, чекаючи закінчення Божественної Літургії;
Тільки після цього всього можна розмовляти;
Причащатися можна тільки один раз і день, і тільки після сповіді;
В день причастя не прийнято ставати на коліна, лише за винятком поклонів перед Плащаницею Христовою, у Велику Суботу, колінопреклонних молитов у день святої Троїці;
В день Причастя також забороняється плювати;
Потрібно також вислухати в храмі або прочитати дома подячні молитви після Святого причастя;
Необхідно потурбуватись про те, щоб своєю поведінкою у повсякденному житті якомога довше утримати в серці дорого гостя – Спасителя нашого Ісуса Христа.
Причащатися необхідно якомога частіше, принаймні кожен раз у чотири пости, та в день тезоіменитства (іменин), в крайньому випадку – один раз на рік (бажано у Великий піст „чотиридесятницю”). Деякі побожні християни зберігають благочестивий звичай – вони Причащаються після сповіді у всі великі християнські свята.
д) Таїнство Єлеосвячення (Єлеопомазання, маслосвяття, соборування)
„Чи страждає хто з Вас? Нехай молиться! Чи тішиться хтось? Нехай співає псалми! Чи хворіє хто з Вас? Хай покличе посвітерів церкви і над ним хай
помоляться, намастивши його оливою в Господнє ім'я і молитва віри вздоровить недужого, і Господь його підійме, а коли він гріхи був учинив, то вони йому простяться. Отже, признавайся один перед одним у своїх прогріхах, і моліться один за одного, щоб Вам уздоровитись. Бо дуже могутня, ревна молитва праведного!”. Так описує про дію та значення Тайни Єлеопомазання Апостол Яків у своєму посланні в 5-му розділі з 13 – по 16-й вірші. І святий Апостол і Євангеліст Марко пише: „і багато вигонили демонів, і оливою хворих багато намащували – і оздоровляли (Мрк. 6, 13). За час свого земного життя, за час свого трьохлітнього служіння на землі, Ісус Христос багато зцілював і оздоровляв хворих, немічних та недужих. Коли ж Господь наш Ісус Христос доручив своїй Церкві велику справу спасіння людей, обіцяв дати на поміч свою непереможну силу, сказавши до Апостолів: „Збудую Церкву мою, і сили пекельні не подолають її”. (Мт. 16, 18). І ця сила незмінно перебуває в Церкві згідно ж його наступних слів: „І ось Я з вами в усі дні до кінця віку”. (Мт. 28, 20). І саме тому, Церква сьогодні продовжує зціляючу дію Спасителя, коли помазує вірних своїх (хворих) оливою, у святій Тайні Єлеопомазання.
Дата добавления: 2015-08-28; просмотров: 42 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |