Курсова робота на тему Ви прийшли в храм (68стр.) 1 страница

Курсова робота на тему Ви прийшли в храм (68стр.)

Ви прийшли в храм

1. Походження слова «Церква»

Слово «церква» походить від грецького «киріне», «кіріяке», (для якого посередником було германське «кіріно», сучасне німецьке «кірхе»), що означає Дім Божий, Господній, цебто святе місце, призначене для християнських богослужень і молитов.

Щоправда, молитись Богові можна скрізь, тому що Господь завжди чує наші молитви та звертання до Нього, бо він Всюдиприсутній. Про всюдиприсутність Божу пророк Давид говорить: «Куди я від Духа Твого піду, і куди я втечу від Твого лиця? Якщо я на небо зійду - то Ти там, або поселюся в шеолі - ось Ти! Полину на крилах зірниці, спочину я на кінці моря - то рука Твоя й там попровадить мене і буде мене тримати правиця Твоя!» (Пс. 138, 7-10). А премудрий Соломон каже: «Дух Господній наповняє всесвіт. Він обіймає все» (Прем. 1,7).

Потрібно звернути особливу увагу на те, що слово «церква» має подвійне значення: 1. Як громада людей (Тіло Христове) і 2. Як місце, де збираються віруючі для богослужень і молитви У першому значенні Церква пишеться з великої літери; у другому – з малої..

2. Церква (Тіло Христове)

Церква - це установлена Богом громада людей, об'єднаних Православною Вірою, священноначалієм (ієрархією) і таїнствами. Церкву встановив під час свого перебування на землі Сам Господь Ісус Христос і обітував, коли сказав: «Збудую Церкву Мою, і пекельні сили не подолають її» (Мт. 16, 18). А апостол Павло сказав про Спасителя Ісуса Христа: «Бог Отець дав Його, як Голову Церкви, Який вище всіх. Церква - це Тіло Його». Від Ісуса Христа на Церкву і на тих, що належать до неї, постійно сходить Благодать Божа. Вона перебуває в Церкві і спасенно діє та навчає.

пообіцяв учням, що зішле на них Духа Святого, що й сталося через 10 днів, у день П'ятидесятниці, Саме це був день народження Церкви Христової.

Церква не обмежується одним місцем, часом чи народом - вона включає вірних усіх часів, країв і народів. Всі члени Церкви рівні, незалежно від походження, стану чи позиції, які вони займають.

Православна Церква вірно зберігає все те, що передав їй Ісус Христос, апостоли, Отці та Вчителі Церкви, а також все те у справах віри й життя Церкви, що розкрили і затвердили керовані Духом Святим Вселенські Собори.

3. Дія Церкви

Від колиски і до могили Церква веде нас, просвічує нам шлях, наставляє нас, благословляє, скеровує наші думки, почуття, бажання і добрі діла до однієї мети - вічного життя.

4. Церква (храм)

Храм - це місце проникнення молитов та глибоких духовних переживань. Шлях людини до Бога лежить через храм та його святині. Всі інші споруди на землі будуються для людей, а церква або храм будується на честь і славу Божу. Храм - це освячений дім Божий, в якому віруючі збираються для прославлення Бога в молитвах і богослуженнях.

У Старому Заповіті перший храм на честь істинного Бога був зведений Мойсеєм. Це було після того, як Господь явився йому на Сінайській горі. Цей храм був пересувний. Він мав вигляд намету, і тому його можна було складати й переносити з одного місця на інше. Він називався скинією. У 1017 році до Христа цар Соломон побудував в Єрусалимі кам'яний храм, за зразком храму Мойсеєвого, але в значно більших розмірах. Після повернення юдеїв з Вавилонського полону вони побудували в Єрусалимі новий храм на місці першого, зруйнованого Навуходоносором.

В Новому Заповіті першим християнським храмом була горниця, в якій Ісус Христос встановив Таїнство Святого Причастя (Мр. 14, 1). Після

Вознесіння Христового храмом для апостолів була горниця в Єрусалимі, де вони перебували «на невпинній молитві, з жінками, і з Марією, Матір'ю Ісусовою, та з братами Його» (Діян. 1, 13-14) і де в день П'ятидесятниці на апостолів зійшов Дух Святий. Згадується також про дім матері Йоана, званого Марком, куди віруючі збирались на молитву (Діян. 12, 12). Взагалі спочатку християнські богослуження звершувались у приватних будинках християн, які будучи посвячені на служіння Богові, вже не служили місцем для житла людей, а називались "Божими храмами». В часи гонінь християни переважно збирались для молитви в таємних місцях, наприклад у печерех,катакомбах, на кораблях і ін.

5. Храм, його складові частини, їх значення

За своїм зовнішнім виглядом християнські храми здавна будувались переважно у вигляді корабля, кола або хреста. Всі ці форми мають символічне значення. Форма корабля нагадує вірним, що навкруги них море життя, а Церква Христова спроможна привести людину до небесної пристані. Форма кола означає вічне існування Церкви. А форма хреста нагадує, що хрест є справжньою основою Церкви.

Храм найчастіше прикрашається кількома банями (куполами), що завершуються хрестами. Це означає, що Христос є Головою всіх християн, коли розп'ятий був на хресті. Кількість бань на святинях може бути від однієї до дванадцяти, і це теж має свою символіку. Одна баня символізує Єдиного Бога; дві - гармонійне з'єднання Божого і людського єства в особі Сина Божого Ісуса Христа; три бані вказують на Єдиного Бога у Святій Тройці; 4 бані – чотирьох Євангелістів; п'ять символізують Ісуса Христа й чотирьох євангелистів; сім бань - сім Святих Таїнств; дев'ять - дев'ять чинів ангельських; дванадцять бань пригадують про дванадцятьох апостолів.

Вхід у храм повинен бути з заходу, а вівтар - зведений до сходу, на знак того, що Церква Христова була заснована на Сході,

бо там сталося все те, що Ісус Христос звершив на землі для спасіння людей. Тому вірні під час богослуження звертаються лицем до Сходу, де жив, проповідував Своє вчення, страждав, помер, воскрес і вознісся на небо Спаситель.

Всередині християнський храм поділяється на три головні частини. В цьому відношенні він має подібність до старозаповітнього храму, який також поділявся на три головні відділи або частини. Складові частини православного храму такі: притвор, середній храм і вівтар.

а) Притвор

Притвор (давня назва пронаос, портікус, паперть - це західна частина святині, від входу. До притвору вело троє дверей: царські посередині і двоє бічних. Притвор був розділений на дві частини: зовнішню (пронаос, або вестибюль) і внутрішню (трапезну). Зовнішня частина була призначена для тих, що за свої гріхи були відлучені від церкви і каялись. У цій частині притвору також стояли під час Літургії вірних оголошені, тобто ті, що готувались до Святого Хрещення. Внутрішній притвор називався трапезною, бо тут у деяких церквах, особливо в монастирях та Лаврах трапезували монахи. У внутрішньому притворі храму, згідно з Типіконом, повинні служитися такі богослужбові відправи: часи (Тип. пп. 2, 9), літія на вечірні (Тип. гл. 2), повечір'я (Тип. гл. 7), північниця (або полунощниця (Тип. Гл. 9) та деякі інші відправи. У теперішній час притвор має значення простих сіней, де священик читає спеціальні молитви, наприклад молитву над жінкою-породіллею на 40-й день.

б) Середній храм

Середній храм - це найбільша частина святині, де збираються християни під час Літургії та молитов. Ця середня частина святині, яку названо навою (від лат. «навіс» - корабель), була розділена колонами на три частини. Спереду нави, перед іконостасом, збудовано підвищення, яке називається солеєю. Середина солеї, де диякон читає Євангелію та виголошує єктенії, а священик - проповіді, зветься амвоном. Амвон - слово

грецьке, означає «піднімаюсь». Тож, як бачимо, амвон знаходиться на солеї. Клірос - це краї солеї з північної та південної сторони, які служать місцем для читців та співаків. Це місце призначене для нижчих чинів церковнослужителів. Кліриками називаються особи, які повинні мати духовне знання. Так називаються вони тому, що складають особливий клас людей, вибраних (в давнину) по жеребу і посвячених на служіння Богові. Сьогодні кліриками називаються читці і співаки.

При кліросах звичайно ставлять хоругви, тобто знамена або знаки перемоги Ісуса Христа над смертю та християнської віри — над світом. На хоругвах зображується Воскресіння Господа; вони використовуються при святкових хресних ходах.

Напроти царських воріт, в кінці нави, розміщені хори - підвищення для людей, що співають в хорі. Бо ж хор прикрашає церковний спів, яки й є невід'ємною частиною православного богослуження. Хором керує диригент (по-церковному - регент).

6. Вівтар. Його складові частини, їх значення

Третя головна частина храму називається вівтарем. Вівтар звичайно будується вище середини храму і відділяється від неї перегородкою -іконостасом, на якому малюються ікони, В давнину вівтар відділявся від середини храму тільки «кліткою», а іноді заслонювався «завісою». З бігом часу, особливо з IV століття, цю клітку почали викладати святими іконами. Особливо це ввійшло в необхідний вжиток, з VIII століття, після гоніння на святі ікони. З того часу у православних храмах вся перегородка, що відділяє вівтар від середньої частини храму, викладається іконами.

Вівтар означає «високий жертівник». Це слово латинське, складається з двох слів: «альта» - високий і «ара» - жертівник. Ця назва повністю відповідає цій частині храму, де приноситься найсвятіша безкровна жертва Тіла і Крові Господніх. Ця частина храму зображує собою саме «небо», де Богочоловік Ісус Христос з Пречистою Своєю Матір'ю та сонмом ангелів і святих перебуває у вічній славі і безперестанку піклується

про віруючих, що живуть на землі. І так, як небо недоступне для земного житла, так і вівтар, по закону Церкви, повинен бути недоступним для осіб, які не мають особливого освячення. Бо тільки вибрані і посвячені у священичий сан - церковні служителі, можуть зо страхом входити до нього і там молитися. Тому вівтар і відділяється від інших частин храму стіною або перегородкою.

В самому вівтарі, в середині його, знаходиться Престіл, на якому таїнственно присутній Сам Христос, Цар Слави.

Святий Престіл має найбільше значення у вівтарі і взагалі в усьому храмі; як вже подано вище, - «місце невидимого перебування Самого Бога» і як Жертовник, на якому приноситься Найсвятіша Жертва Тіла і Крові Христових. Той дім, в якому немає святого Престолу, хоча б він і був молитовний, не є істинно храмом Божим. Рівно ж, якщо Престіл не освячений, то на ньому не можна приносити Безкровної Жертви, не можна звершувати Божественної Літургії. У відношенні до Самого Спасителя, Святий Престіл означає гріб, в якому Він був похований. На знак цього, а також і в пам'ять побудови перших християнських храмів на гробах святих мучеників, під Престолом складаються, як би в гріб, або «ковчежець», мощі святих мучеників.

В деяких святинях над престолом знаходиться опертий на чотирьох колонах балдахин (циборюм, по-грецьки: ківоріон; по-слов'янськи: сінь), який, за словами св. Йоана Золотоустого нагадує небо.

З лівого боку (у північно-західній частині вівтаря) від Престолу знаходиться Жертівник, на якому звершується проскомидія. Жертівником називається стіл, на якому під час звершення проскомидії приготовляються Святі Дари для Таїнства Святого Причастя. У відношенні до земного життя Спасителя жертовник означає Вифлеємську печеру - місце народження Ісуса Христа.

На жертівнику знаходяться такі святі сосуди:

а) Дискос (з гр. діскос) - глибоке блюдо, на яке кладеться Святий Агнець, тобто та

частина просфори, що на Літургії після призивання Святого Духа перетворюється на правдиве Тіло Христове. В різних місцях при відправі Святої Літургії дискос являє собою то вертеп, то ясла, де народився Христос, то гріб, в якому було поховане Його багатостражданне тіло.

б) Чаша (потір) - посуд для пиття. Це священний сосуд особливої форми, в який під час проскомидії вливається виноградне вино, з'єднане з водою, що на Літургії з призиванням Святого Духа перетворюється на правдиву Кров Христову.

Чаша і дискос під час Літургії переносяться з жертовника на Престіл для звершення Євхаристії.

в) Звіздиця (гр. остір) складається з двох металевих дуг, з'єднаних між собою гвинтиком. Звіздиця уведена в богослуження св. Йоаном Злотоустим для того, щоб на дискосі не змішувались часточки, зложені в певному порядку. Звіздиця означає ту звізду (зірку), яка привела мудреців до Вифлеему, до народженого дитятка Ісуса.

г) Копіє (гр. лонхі), що означає ніж з ручкою, гострий з обох боків, зроблений у вигляді копія. Вживається для виймання з просфори часточок ангця та проколювання його. Копіє знаменує собою те копіє (спис), яким римський воїн пробив бік (ребро) Ісуса Христа.

г) Лжиця (гр. лабість) - маленька ложечка з хрестиком на кінці (зверху) ручки. Вживається для причастя мирян. Лжиця символізує ті кліщі, якими серафим взяв вуголь від небесного Вівтаря, торкнувся ними уст пророка Ісайї та очистив їх (Іс. 6, 6). Вуголь Тіла і Крові Христових очищає тіло й душу вірних.

д) Губка (гр. моуса) - висушена морська водоросль, яка вживається для витирання св. сосудів та збирання часточок з дискоса. Вона символізує ту губку, якою воїни поїли Ісуса Христа оцтом, змішаним з жовчю.

е) Покрови. Вживаються для покриття дискоса і чаші, їх буває 3. Одним накривається дискос, другим - чаша, а третім - обоє разом (і дискос і

чашу). Перші два називаються покрівці, а третій - покров. Покров і покрівці переважно називаються воздухами. Під час Символу Віри на Літургії священик великим воздухом (покровом) зворушує повітря, чим символізує землетрус, який стався під час Воскресіння Ісуса Христа. Порушення воздуха ще символізує віяння Святого Духа. Покрови на проскомидії символізують пелени Дитятка Ісуса. А після «Херувимської» їхнє символічне значення таке:

1) Сударь, котрим була оповита голова Ісуса Христа; 2) Плащаницю, якою, було оповите тіло Христа; 3) Камінь, привалений до дверей гробу.

За жертівником ставиться хрест з Розп'яттям Спасителя і лампадка.

На святому Престолі завжди стоїть дарохранительниця, цебто скринька, в якій знаходяться часточки Святих Дарів для причащання хворих, а також напередсвячені Дари. Інакше дарохранительниця називається ковчегом і служить, як згадка про Ковчег Заповіту старозаповітньої Церкви, в якому зберігалась Божа Святиня.

На Святому Престолі завжди лежить Антимінс. Слово «антимінс» походить від грецького «замість» і латинського «стіл» і означає «що замінює Престіл». Так називається освячена хустина з зображенням покладення Спасителя до гробу (в давнину на антимінсі зображався хрест). Антимінс завжди освячується архиєреєм, а іноді посвячується замість Престолу, від чого й назва «що замінює Престіл». В антимінс вшито часточку святих мощів в пам'ять того, що храми в давнину будувались над мощами святих мучеників. Антимінс розкривається на Престолі тільки під час Літургії перед Херувимською піснею, і на ньому звершується таїнство освячення Дарів. Антимінс завжди завивається в іншу хустину, яка зветься «ілітон», тобто обгортка.

На Святому Престолі лежать також Святе Євангеліє та Животворчий Хрест.

Як вже зазначено вище, вівтар - це найсвятіше місце у храмі Божому, місце перебування Бога. Через те світським людям не належиться входити до святого вівтаря без конечної потреби. А якщо це вже необхідно, то слід конче схилити голову та осінити себе хресним знаменням, бо проходимо

біля найсвятішого місця (докладніше про це все описано в п. 10).

7. Священнослужителі та церковнослужителі

Православне богослуження відправляють законно поставлені на це особи, що складають церковну ієрархію трьох ступенів: єпископи, священики та диякони.

Для відправи Літургії всі священно- та церковнослужителі підготовляються як духовно, так і тілесно.

Священнослужителі:

Єпископ (архиерей), як наступник апостолів, є головним керівником Церкви своєї області як духовно, так і адміністративно. Він рукополагає пресвітерів і дияконів та відповідає за них. Призначає настоятелів та інших духовних осіб, в разі потреби знімає їх. Єпископ звершує всі таїнства і всі богослужбові відправи, також освячує миро й антимінси. В Службах Божих він являє собою Христа Спасителя, і йому потрібно віддавати найвищу пошану.

Священик (пресвітер, що в перекладі з грецької означає «старший») з благословення свого обласного єпископа провадить пастирське служіння в дорученій йому парафії. Звершує всі богослужбові відправи і всі таїнства, крім таїнства священства. Священик у своїй парафії є пастирем, наставником і першим порадником своєї пастви. Він є духовним отцем і вчителем віри Христової та доброго християнського життя. Священик є ангел (вісник) Господа Вседержителя, як каже Господь через пророка Малахію (Мал. 2, 7), бо він є посередник між Богом і людьми, як і єпископ, та відповідає за доручену йому паству. Тому священикові треба віддавати велику духовну пошану заради Христа Господа.

Диякон. Диякон є найближчим помічником як єпископа (протодиякон), так і священика на богослуженні. Він також є помічником настоятеля в навчанні віри членів парафії. Диякони виголошують єктенії на богослужбових відправах, і тим самим стають устами народу в молитвах до Бога.

Дияконське служіння є перехідне, бо кожний диякон повинен готувати себе до вищого ступеня - священства. Тому й моральні обов'язки диякона не менші, ніж обов'язки священика: бути у всьому зразком для вірних. Диякон є освячений служитель Божий і

через те заслуговує на добру пошану з боку вірних.

Церковнослужителі:

Дяк. Особа, що добре знає літургійний спів та устав богослужень. Виконує обов'язки читця та співака.

Регент (диригент). Особа, що керує церковним хором. Регент повинен мати музичну освіту та обов'язково знати устав богослужень.

Співці (хористи). Особи, що виконують церковний спів.

Паламар (пономар). Особа, що допомагає при богослуженні, наприклад: розпалює та подає кадило священикові та виконує інші функції. Повинен вміти дзвонити (у дзвін).

8. Як поводитись перед храмом

У попередніх розділах ми познайомили вас із значенням слова «церква», розповіли про храм та його походження, а також про його складові частини. А тепер ознайомтесь з правилами, які потрібно виконувати.

Підходячи до храму є звичай читати молитву: «Достойно є, і це є істина славити Тебе, Богородицю, завжди славную і пренепорочную і Матір Бога нашого. Чеснішу від херувимів і незрівняно славнішу від серафимів, що без істління Бога Слово породила, дійсну Богородицю, Тебе величаємо». Перед входом у храм належить тричі перехреститися з поклоном. Можна ще проказати іншу молитву: „Милосердя... Це вхожу.. Я прославляю Тебе... Амінь”.

МОЛИТВА ПРИ ВХОДІ ДО ЦЕРКВИ

Милосердя двері відкрий нам, Благословенна Богородице, щоб ми, на Тебе надіючись, не загинули, а від усякого лиха Тобою визволилися. Бо Ти єси спасіння роду християнського.

Це входжу я до дому Твого Святого, Господи, щоб поклонитися Твоїй величності і вознести свою щиру молитву перед святим Твоїм Престолом, Владико світу. Стаючи перед Тобою, Господи, я приношу всі справи життя мого, а Ти щедрою рукою Своєю поблагослови мою щиру працю і мої добрі наміри і веди мене дорогою безпечною, щоб не похитнулися ноги мої. Я дякую Тобі, Отче Небесний, за всі щедрі дари, які подає нам батьківська рука Твоя.

Я прославляю Тебе, Творче і Владико неба і землі, Як Радість життя нашого, як Світло, що життя

наше освічує, як Законоположника, що життя наше на праведну путь наставляє, як Судцю, що всім віддасть по заслузі, як Доброчинця, що щедрою рукою допомагає тим, хто на Тебе надіється. Нехай же благоприємною буде Тобі нинішня молитва, наче кадило запашне, як щира жертва серця мого для Тебе, Господи. Амінь.

9. Ви входите в храм

Входити в храм потрібно тихо і благоговійно, як в дім Божий, таїнственне житло Царя Небесного. Шум, розмови, а тим більше сміх опоганюють святість храму Божого і велич перебуваючого в ньому Бога.

Пам'ятаймо, що церква - це дім Божий і тому треба тут поводитись гарно й побожно.

Входячи до храму та виходячи з нього, потрібно тричі перехреститися і поклонитися в пояс в напрямку вівтаря.

До Служби Божої належиться приходити завчасу, щоб спокійно, без шуму, увійти в храм. Потрібно підійти до святкової ікони, яка лежить на аналої посеред церкви. Потрібно, підходячи до тетраподу, перехреститись, поклонитись і поцілувати ікону (або ікони), що лежить на тетраподі, потім знову перехреститися, поклонитися і відійти на своє місце. У храмі ми можемо помолитися за себе, за своїх рідних і знайомих, за їх здоров'я та благополуччя. Для цього підійдіть до якої собі бажаєте ікони і помоліться.

За звичаєм, входячи до храму, можна придбати свічку і поставити її на підсвічник перед іконою з молитвою за здоров'я або спокій душі. Там, де можна придбати свічку, є звичайно багато іншого цікавого, що можна придбати, як наприклад хрестики, іконки і ін.

10. Ваша поведінка у храмі

У святому храмі треба поводитись побожно, бо ж тут Господь невидимо присутній з нами. «Господь спасає впокорених духом» (Пс. 34, 13), і треба перестати думати про земне, а тільки про небесне: «До неба піднесімо серця!» А псалмопівець Давид вчить нас: «У храмі Його (Божому) все належне

Йому виголошує славу» (Пс. 29, 2).

Далі, як навчає нас Митрополит Іларіон, «хто соромиться у святому храмі прилюдно виконувати приписи й обряди своєї віри, той не християнин». Ісус Христос сказав: «Кожного, хто Мене визнає перед людьми, того перед Небесним Отцем визнаю і Я. Хто мене відцурається перед людьми, того і Я відцураюся перед Небесним Отцем Моїм» (Мт. 10, 32-33).

Проходити між царськими вратами і Святим Престолом може тільки посвячена особа. Світська особа проходити тут не може.

Стародавнє «Навчальне повідомлення» вказує: «Неосвячена рука ніколи нехай не торкається освячених Тайн і головних речей на Престолі під загрозою смертельного гріха і під великою епітимією (церковною покутою), крім випадків великої якої потреби».

Читці, а також усі прислужники, виконуючи свої обов'язки, можуть не кланятися народові (23 канон Картагенського Собору 318 року).

Нікому, крім єпископа, священика і диякона не дозволено входити в Царські врата, бо ними у Святих Дарах, входить Сам Христос - Цар слави. «Не подобає жінці входити до вівтаря», - так наказує 44 канон Лаодикійського Собору 364 року по Христі.

Прийшовши до храму, потрібно пильнувати стати синами Божими, бо усі ми тут рівні, однакові. Усі ми брати один одному, тож виявляймо найбільшу любов один до одного, любов справді гарячу, справді братню!» - як писав Митрополит Іларіон.

Виходити з храму Божого до закінчення Богослужби не прийнято, -виходити можна тільки по закінченні Богослужби, як наказує 9-е Апостольське правило.

На кінець ще одне зауваження батькам. Батьки! Завжди пам'ятайте, що у храмі є діти, які від вас, старших, навчаються поводження у храмі Божому. Тож покажіть їм гарні приклади, щоб вони (діти) брали гарний приклад від своїх батьків.

11. Попередні відомості про Літургію

Літургія - спільне (загальне) Богослуження, під час якого підносяться молитви до Бога та звершується Таїнство Святого Причастя. Літургія - слово грецьке

(лейфпу - загальний, спільний та есчпщ - справа, діло) означає «спільне служіння». Але оскільки на Літургії приноситься подячна і похвальна жертва Богові, то її головна частина зветься Євхаристією (від грецького слова «подяка»).

Літургія відправляється перед обідом (полуднем). Вона пригадує життя й науку Христа Спасителя, останню Вечерю та страждання Христа, як рівно ж Його воскресіння та вознесіння.

12. Про походження чину Літургії

Таїнство Святого Причастя було встановлене Самим Ісусом Христом. На останній - Тайній Вечері Господь взяв хліб, поблагословив і роздав учням, промовлючи: «Прийміть, споживайте - це є Тіло Моє, що за вас ламається на відпущення гріхів; це творіть на Мій спомин» (Мт. 26, 26; Мк. 14,22; Лк. 22, 19; 1 Кор. 11, 24). Потім взяв чашу з вином, розбавленим водою, і подаючи її учням, сказав: «Пийте від неї всі - це є Кров Моя Нового Заповіту, що за вас і за багатьох проливається на відпущення гріхів (Мт. 26, 26-29; Мк. 14. 22-25, Лк. 22, 19-20). Після цього Господь сказав: «Це творіть на Мій спомин» (Мт. 26, 28; Мк, 14, 24).

Згідно з цією Господньою постановою, святі Апостоли, відразу ж після вознесіння Христового на небо почали щоденно звершувати Таїнство Святого Причастя, поєднуючи його з читанням Святого Писання, співом псалмів та молитвами (Дії 2,42. 46).

З цього й висновок, що перша Літургія християнської Церкви отримала початок ще в часи апостолів і приписується апостолові Якову, братові Господньому, першому єпископу Єрусалимської Церкви.

З передань відомо, що св. апостол Яків склав першу Літургію за безпосереднім настановленням Самого Ісуса Христа. Ця Літургія і звершувалась в Єрусалимській окрузі до IV століття. Крім того, в давні часи були відомі ще дві Літургії - святого євангелиста Марка і св. Климента Римського. Перша звершувалась в Олександрійській окрузі, а друга - в

Римській. По суті вони були дуже подібні до Літургії апостола Якова. Різниця була лише в тім, що в них було менше читання священних книг Старого Заповіту, бо Олександрійська та Римська Церкви складались великою мірою з навернених поган (язичників), для яких книги Старого Заповіту не мали такого значення, як для християн Єрусалимської Церкви, що складалась з навернених юдеїв.

В IV столітті Літургія була складена на письмі спочатку св. Василієм Великим, архиепископом Кесарії Кападокійської, а згодом святим Йоаном Злотоустим, архиєпископом Константинопольським. Остання Літургія з того часу увійшла у всезагальний вжиток і до сьогодні звершується у Православній Церкві на протязі всього року, крім Великого Посту, коли її відправляють тільки по суботах та у Вербну неділю.

З бігом часу до складу Літургії св. Йоана Злотоустого увійшли деякі доповнення, які не міняли її сутності. Так, до неї включено 1) пісню Ісусові Христові («Єдинородний Сину...»); 2) Трисвяте («Святий Боже...»); 3) Херувимську пісню («Ми таємно херувимів з себе уявляємо...») та 4) пісню «Нехай сповняться уста наші...» (з 620 року).

Слід зазначити, що Свята Літургія повинна звершуватись у священному храмі, на Святому Престолі і на антимінсі, освяченому архиереем.

13. Час і місце відправи Літургії.

Місцем для відправи Святої Літургії та інших Богослужб, повинен бути храм, освячений архієреєм, або „особою архієрейського сану”, яка повинна мати безпосереднє благословення від архієрея.

Ще з часів Старого Заповіту, кожне жертвоприношення мало своє місце. Сам Ісус Христос, затвердив і освятив Єрусалимську Святиню своїм перебуванням у ній, як у домі Його Отця: „Чого ж ви мене шукали? Хіба не знали, що я маю бути при справах Отця мого?” (Лк. 2, 49). Коли ж на останній Вечері, Ісус Христос встановив Новий Заповіт: „І взявши хліб, віддав хвалу, поламав, дав їм і промовив: „Це моє тіло, що за

вас віддається. Це чиніть на спомин про Мене”. Так само і чашу по Вечері, кажучи: „Ця чаша – це Новий Заповіт у моїй крові, що за вас проливається” (Лк. 22, 19), тоді змінив і місце жертвоприношення: бо відбув останню Вечерю в приватному домі: „Скажіть господареві дому: Учитель тобі каже: Де світлиця, в якій я з учнями моїми міг би спожити пасху?” (Лк. 22,11).

За прикладом Ісуса пішли його Апостоли, учні, а за ними і перші християни, як про це свідчиться в Діяннях: „віруючі були разом й усе мали спільним... Щодня вони однодушно перебували в храмі, ламали по домах хліб і споживали харчі з радістю і в простоті серця; хвалили Бога і втішались любов'ю всього люду”. (Дії 2, 44-46).

Потім, почалися кроваві переслідування християн і жертвоприношення відбувалось тайно по приватних домах. Пройшло декілька часу і між 270-295 роками християни мали спокій та мир, і Божественні Літургії відправлялися прилюдно по церквах і були загальновідомі. І знову, темні сили не дрімали, і року 295-го настало найлютіше переслідування, й тоді християни знову мусіли тайком, приватно по домах, або в катакомбах приносити безкровну жертву, аж до 313-го року, до – Міланського Едикту за Костянтина Великого. Міланський (Медіоланський) едикт надав християнам рівні права з язичниками та всіма іншими релігіями держави. Костянтин й надалі відстоював інтереси Церкви і християнство стало у його час (з 324 р.) державною релігією. І від того часу по церквах вже стали явно славити Бога й приносити безкровну жертву. І з того часу аж до сьогодні зобов’язує закон, що Божественні Літургії мають відбуватися в храмі – місці, посвяченому на Богослужби, за маленькими винятками, коли в надзвичайних випадках вони відбуваються під відкритим небом.

Отже, звичайним місцем для Божественних Літургій є церква

Храм Божий, де Спаситель наш перебуває у Кивотах утаєний у Пресвятій Євхаристії. Тому саме тут має відправлятися Літургія, жертва чиста, про яку згадує вже пророк Малахія: „Не до вподоби ви мені стали – говорить Господь Сил, - і не милі мені приносити з рук Ваших. Бо від сходу сонця аж до його заходу між народами велике ім'я Моє, і на кожному місці, Моєму імені, приноситься кадило й чиста жертва: бо Моє ім'я між народами велике, - говорить Господь Сил.” (Мал. 1; 10). Відносно місця жертвоприношення (Літургії) можна сказати таке: „Божественну Літургію належиться відправляти на посвяченому престолі, в церкві, або каплиці, посвяченій, або благословенній. Привілей переносного Престолу дає право відправляти повсюду, але в гідному місці і на антимінсі. Деякі старші й немічні священики отримують (від Єпархіального Архієрея) право приносити безкровну жертву в своєму домі, але всі церковні приписи відносно „гідного місця” мусять бути збережені.

В нашій Православній Церкві відправляються такі Літургії: Св. Йоана Злотоустого, Св. Василія Великого та Літургія Раніш Освячених Дарів. Чин (відправа) Літургії Св. Василія Великого подібна своїм змістом до чину Літургії Св. Йоана Злотоустого: різниця між ними полягає лише в тому, що Літургія Василія Великого має довші таємничі молитви, які читає священик (під час її відправи), і саме через це, хорові співи на цій Літургії бувають більш протяжні.

Дата добавления: 2015-08-28