Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АрхитектураБиологияГеографияДругоеИностранные языки
ИнформатикаИсторияКультураЛитератураМатематика
МедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогика
ПолитикаПравоПрограммированиеПсихологияРелигия
СоциологияСпортСтроительствоФизикаФилософия
ФинансыХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника

Русичи великая поля чръленыя щиты прегородиша! 27 страница

каяття, та нема вороття!.. От мушу йти з поклоном до Святослава та Рюрика, щоб

дали військову силу для захисту Посем'я, грошей — для . викупу полонеників,

зброї — для оснащення і спорядження нового війська. Бо який я князь без війська?

А війська без зброї не поставиш! Людей зберу, та чого вони варті без мечів,

луків, списів та іншого військового обладунку!.. За цим приїхав! Що великі князі

скажуть на це? Як гадаєш?

Славута відповісти не встиг. Розчинилися двері — і молодий служник вніс на

великій дерев'яній мисі вечерю: м'яса тушкованого та судака вареного, хліба з

тмином та пирогів з капустою, куманець солодкої сити медяної, жбан холодного

сирівцю. Поставивши все це на стіл, простелив князеві і бояринові на коліна

вишиті рушники, щоб витирати руки, і зник так же тихо й непомітно, як і зайшов.

Розмова на якийсь час припинилася. Славута наповнив келихи ситою і проникливе, з

любов'ю глянув на гостя.

— Ти живий, княже, і на волі, а це найголовніше... За твоє здоров'я!

— Дякую, вчителю. І за твоє здорові! Вони заходилися біля смаженини та смачного

дніпровського судака. А коли перше, найсильніше почуття голоду втамували,

Славута відклав ложку

— На твоє запитання, Ігорю, відповісти мені нелегко. Бо хто відає, на яку ногу

завтра встане Святослав або Рюрик?.. Однак, я гадаю, ні в одного, ні в другого

немає підстав відмовити тобі у допомозі. Допомагаючи тобі, вони захищатимуть і

свої володіння, і всю Русь. Та й я докину слово за тебе... До речі, Святослав

уже ділом допоміг тобі — послав на Посем'я своїх синів, і ті витурили звідти

Кзу! Допоможе й зараз. Війська дасть, а може, і грошей... А от про зброю — не

знаю. Навряд. Зброя — то найбільше, многоцінне багатство князівське. А тобі ж ЇЇ

немало треба!

По Ігоревому обличчю промайнула тінь.

— Немало... Адже вся моя зброя в руках кочовиків...

— Скільки ж?

— Щоб заново озброїти таке військо, яке я вів до Дону великого, потрібно вісім

тисяч мечів, луків, списів, щитів, ножів, сідел... А ще ж одяг, взуття...

— От бачиш!.. Думаю, ні Святослав, ні Рюрик не дадуть тобі і десятої частини

того, що ти попросиш у них...

— Що ж мені робити? — в Ігоревому голосі забринів відчай.

Славута поклав теплі долоні на міцно стиснуті князеві кулаки.

— Вихід є!

— Який?

— Треба поклонитися не тільки великим князям, а й київському купецтву! Воно

постачить тобі і зброю, і одяг, і взуття для цілої дружини!



— Київське купецтво! — розчаровано вигукнув Ігор. — Та воно й слухати мене не

захоче! Купцям потрібне золото, срібло! А де я його візьму? Після того, як я

викуплю з неволі брата, племінника, сина, воїв своїх, я жебраком піду по Русі!

— Якщо розумно повести діло, то зброю тобі постачать у борг.

— У борг? Це зневага для мене!

Ти гордий, Ігорю. А коли подумати, то нічого зневажливого в цьому немає...

Святослав не раз користувався купецькими позичками. Рюрик теж.

— Ну, гаразд, згоден... Та як це зробити? Не стану ж я переступати поріг кожного

купецького дому!

— І не треба. Поклонишся Пирогощій богоматері!

Ігор спантеличено закліпав очима.

— Не розумію.

— Що ж тут розуміти! Адже ти маєш намір відвідати хоч один київський храм...

Хіба не так?

— Звичайно. Я хочу побувати або в Софії, або в Кирилівській церкві, де похований

мій старий – великий князь Всеволод...

— Ну, так от, побуваєш на Подолі, в Пирогощій церкві.

— В Пирогощій? Але ж це зовсім невеликий, незначний, нічим не примітний храм! —

вигукнув здивований Ігор.

— Ну й що? Зате це храм київського купецтва! Там ти зустрінешся з найбагатшими

людьми Києва і потолкуєш з ними... Я теж поговорю, Самуїл замовить слово — от,

дивись, і буде діло!

Ігор задумався.

— Невже це можливо?

— Це єдиний шлях до купецької казни, — упевнено відповів Славута. — І ним ти

Загрузка...

повинен скористатися! А щоб тобі поталанило на цьому шляху, ми вихилимо ще по

одному келишку...

— Тільки не сити, — заперечив Ігор. — З дороги хочеться сирівцю. Кияни уміють

його готувати.

Довго ще сиділи вони удвох за столом, згадували давноминуле, якого обидва були

учасниками або свідками. Згадували і те, що зовсім недавно відшумувало кривавим

вином у степу Половецькому, на берегах бистрої Каяли... Ігор повідав про життя в

полоні, про Овлура[76], про свої вагання — тікати чи не тікати, про втечу і ті

жахливі плюндрування, яких завдав Кза Посем'ю.

— Каюся, винен, один я винен, що так трапилося, — зізнався зрештою князь. — Та

лихо стало спільним, І зараджувати йому треба гуртом, бо одному мені незмога!

Коли проспівали перші півні, вони встали з-за столу, і Славута провів Ігоря на

спочинок.

— Спи, княже, спи спокійно, бо завтра нелегкий день — зустріч з великими

князями!

А сам узяв свічку, пройшов у свою хоромину-бібліотеку і сів на твердий

дерев'яний стілець з високою різьбленою спинкою. Довго сидів замислений,

заглиблений у потаємні думи, у якусь свою гризоту, що, мов шашіль, точила серце

І душу і не давала ні спочинку, ні спокою. Потім дістав пісні Бояна, потримав

книжку в руках, ніби зважував, яка в ній вага, полистав, хоча знав там кожне

слово напам'ять, врешті рішуче відсунув набік, поклав перед собою чистий аркуш

пергаменту, розгладив його рукою і вмокнув біле гусяче перо в каламар.

Зітхнув:

— Ну, великий Бояне, допоможи мені. Ти ж зумів, віщий!

Потріскувала і миготіла у бронзовому підсвічнику воскова свічка, тихо озивався у

темному закутку цвіркун, з городського валу долітав приглушений крик сторожі:

слухай!

Та він того не чув і не бачив.

Перед його внутрішнім зором зринали одна за одною картини недавно відшумілої

битви: криваве сонце, що ледь просвічувало крізь куряву, протяжний посвист

половецьких стріл, грім щитів, іржання коней, зграї вороння, що злетілися з

усього Половецького степу і затьмили півнеба, крики поранених, мольби і

прокляття вмираючих... То Ігореві вої списами скородили чорну землю, кровію

поливали, а трупами засівали. Тугою зійшов той посів на Руській землі... І тоді

рука твердо вивела:

Не лепо ли ньі бяшеть, братие,

начяти старыми словесы

трудных повестий

о полку Игореве,

Игоря Святославича?

Начати же ся той песни

по бьылинам сего времени,

а не по замышлению Бояню...

* * *

Київ. Літня ніч 1185 року. Дерев'яний боярський дім. Простора кімната, начинена

книгами та зброєю.

Горить, потріскуючи, свіча.

А за столом схилився над аркушем пергаменту життям умудрений, літами усріблений

муж, книжник, громадянин, якого далекі нащадки через багато-багато століть

назвуть геніальним поетом.

Тут, у тихому завулку, неподалік від Золотих воріт та святої Софії, того вечора

почало творитися чудо, творитися безсмертне "Слово о полку Ігоревім".

Славута!

Назвемо співця так. Назвемо цим прекрасним прадавнім словом, поки щасливий

випадок не відкриє нам його справжнього наймення. У грізну годину лихоліття,

коли хоробрий, але необачний князь Ігор відчинив ворогам ворота на рідну землю,

весняним громом, вічовим дзвоном пролунав його могутній голос, звернутий до всіх

руських князів: досить чвар і міжусобиць, опустіте вже стяги свої, вкладіть у

піхви мечі свої, пощерблені у братовбивчих війнах, черленими щитами загородіте

Полю ворота на Русь!

Мовкне під зорями Київ. Скрипить перо. Гуде у жилах кров. Горить свіча...

 

 

[1]Половцями наші предки називали кипчаків, тюркомовні племена, що кочували в

степу (полі) між Волгою та Дунаєм. Пізніше мешканців степу стали називати

степовиками, степняками.

[2] Т а м г а — тавро, клеймо, родовий знак.

[3] Кошма — повсть, товста ковдра з повсті.

[4]Огнищанин— управитель князівських маєтків.

[5] Треба— жертвоприношення.

[6] Курт — вовк, вовками називалися охоронці хана.

[7] Узороччя— одяг, прикрашений узорами — вишивкою, гаптуванням тощо.

[8] Україна— країна, край.

[9]Гридниця— велике приміщення в князівському палаці або прибудоване до нього

для гриднів, тобто молодих князівських дружинників, та прийому гостей.

[10] Історичний факт.

[11] Тисяцький — начальник "тисячі", боярин, якому належала влада в місті.

[12] Тіун — управитель в маєтку князя або боярина.

[13] Поприще — давня міра довжини, дорівнювала в різні часи від 120 до 240

метрів. Також — денний піший або кінний перехід.

[14] Смерд— селянин.

[15] Ногата— дрібна грошова одиниця в Київській Русі.

[16] Ґонт— тонкі дощечки.

[17] В у й — дядько, брат матері.

[18] Блават— волошка, а також шовкова тканина блакитного кольору.

[19] Кощій — раб, смерд, кочовик; походить від половецького "коччі", "кощі" —

кочовик.

[20] Корзно — верхній одяг, схожий на плащ.

[21] Сестринець — племінник, син сестри.

[22]Т у л — сагайдак, тобто шкіряна сумка для стріл.

[23]К м е т и — тут кінні воїни

[24]Котора — сварка, чвара, міжусобиця.

[25] Двуумвірат — спільне правління двох осіб.

[26]Торки — тюркське плем'я, що було на службі у руських князів.

[27] В е ж а — половецька юрта на возі, кибитка.

[28] По фронту.

[29]Кіш — військовий табір, обоз, місце розташування кочовиків

[30] Пекладник — постельничий.

[31] Снем— з'їзд князів.

[32] Закуп — той, хто взяв у феодала позику ("купу") і за це виконує феодальні

повинності.

[33] Берендеї — тюркське плем'я, що на початку XII ст. осіло на Київській,

Переяславській та Чернігівській землях і почало служити руським князям.

[34] Поруб — тюрма, збудована ("зрубана"), як правило, з дерева і найчастіше — в

підземеллі.

[35] Тор — почесне місце в юрті.

[36] Є відомості, що половці іноді скальпували вбитих ворогів.

[37]Чолові — ті, що попереду.

[38] Баранжа— розбійницький напад з метою захопити худобу.

[39] Гривня — у Стародавній Русі була основною грошовою одиницею, що дорівнювала

майже фунту (400 гр.) срібла.

[40] Дешт-і-Кипчак — Половецький степ.

[41] й о к — ні.

[42]К а т у н а – жона.

[43] Князь Ярослав Осмомисл помер через три роки після цієї розмови, в жовтні

1187 року.

[44] Справді, три сини Ігоря та Євфросинії, покликані на Галицький стіл, були

через чверть віку повішені у Галичі боярами.

[45] Синовець— племінник. Святослав був двоюрідним братом Ігоря, але майже

вдвічі старший за нього, тому називав і його синовцем.

[46] Вита— сторожовий пост, сигнальний вогонь.

[47] Тепер Баришівка.

[48] К о в у ї — тюркські племена, що були на службі у князів.

[49] Серен — ожеледиця.

[50] В навороп — в авангард.

[51] Шелом'я— височина, гряда.

[52] Шахиншах — титул монарха в Ірані

[53] Нефт (перс.) — нафта.

[54]Руською землею первісно називалася Київська земля.

[55] Верховенські володіння — землі Святослава у верхів'ях Десни (Вщиж, Брянськ,

Карачів).

[56] Гоги та магоги — міфічні дикі племена, про які згадується в Біблії та

Корані.

[57] Сумний— кінь для перевезення зброї та припасів у сумках, тобто в міхах,

торбинах.

[58] Баба-ага (тюрк.) — старий чоловік, старійшина роду. З цього слова в нашій

міфології і витворився казковий персонаж Баба Яга

[59] Тут — похід.

[60] Первісне значення слова "полк" — плем'я, народність (порівн. німецьке та

англійське фольк, фолк — народ), коли всі члени племені при потребі ставали

воїнами. Пізніше, зокрема в XII ст., слово "полк" стало синонімом слів "похід,

рать, військо". Тому в назві поеми "Слово о полку Ігоревім" це слово не слід

тлумачити звужено, як лише похід, бо це поема не тільки про похід, а й про

Ігореве військо, про героїчно-трагічну долю цього війська — Ігоревого полку.

[61] У південнослов'янських мовах одуд і досі має назву "диб", "диеб", "деб", що

дуже близька до "дива" із "Слова о полку Ігоревім". У давньоруській міфології

див виступав вісником нещастя

[62] С а к м а (тюрк.) — шлях. Ізюмська сакма вела з приазовських степів понад

р. Осколом до Курська

[63]0 б і д н я, або літургія — церковна служба, що правиться після утрені.

Обідня буває рання і пізня.

[64] Суурлик (тюрк.) — вода, що бурлить. Тепер це р. Гола Долина. Витікає з-під

вапняного пагорба, де б'ють джерела.

[65] Ш у й ц я — ліва рука.

[66] Курултай — збори, нарада, з'їзд, свято.

[67]Дунай — тут: ріка.

[68] Бебряний— шовковий.

[69]Пізніше його прозвуть Всеволодом Велике Гніздо, бо мав він дванадцятеро

дітей — вісім синів і чотирьох дочок.

[70] Могути — витязі, ліпші мужі

[71] Іван— давньоруське місто-фортеця, теперішній Ржищів.

[72]Ч у ч й н — давньоруське місто-фортеця, залишками якого є городище на

правому березі Дніпра, біля с. Белико-Щучинка Кагарлицького району Київської

області.

[73] Ці рани стали, по суті, причиною смерті Володимира Глібовича, бо вони вкрай

підірвали його здоров'я. Він довго хворував, а напровесні 1187 року, не зовсім

видужавши, пішов разом з князями в новий похід і в полі тяжко захворів. На

похідних носилках привезли його в Переяслав, де він і помер 18 квітня 1187 року.

Це був хоробрий князь, що багато сил поклав для захисту Переяславщини і всієї

Русі від степовиків. Літописець після його смерті записав: "І плакалися по нім

всі переяславці, бе бо любя дружину... бе бо князь добр і крепок на раті і

мужьством крепко показаяся і всякими добродетелями наполнен. О нім же Україна

много постона..." Це перша літописна згадка України.

[74] Князь Володимир Ігоревич, перебуваючи в полоні, одружився з Кончаківною, і

в них народилася донька. Влітку 1187 року разом з сім'єю він повертається (треба

гадати, не без згоди Кончака) в Новгород-Сіверський. Там при хрещенні на пам'ять

про визволення називає дочку Свободою.

[75] Протягом наступних двох років при допомозі інших князів Ігор викупив або

виміняв усіх бранців.

[76] Овлура Ігор пізніше одружить з дочкою Рагуїла, наділить землями та іншими

угіддями, і колишній половецький чабан стаяс руським

боярином.


Дата добавления: 2015-08-28; просмотров: 102 | Нарушение авторских прав




<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
Русичи великая поля чръленыя щиты прегородиша! 26 страница | 1. Участвовать в работе клуба;

mybiblioteka.su - 2015-2020 год. (0.029 сек.)