Теорії походження Київської Русі. 4 страница

Польсько-радянська війна - війна між Польщею та УНР з одного боку та РСФРР та УРСР з другого в квітні-жовтні 1920. Мета радянської армії - прорватися до Німеччини через Польщу, щоб звідти понести соціалістичну революцію по всьому світу.

Згідно з умовами Варшавського договору 20.04.1920 уряд Польщі визнав територію Наддніпрянської України територією Росії. Військова конвенція 24.04.1920 проголошувала армії Польщі та УНР союзниками за визволення України і проти подальшої більшовицької експансії на захід.

25.04.1920 об’єднана польсько-українська армія рушила на окуповану більшовиками Україну і за тиждень визволила Житомир, Бердичів, Козятин і 07.05.1920 була в Києві.

Однак успішний наступ п.-у. військ не дало поштовху до антибільшовицького повстання, на яке розраховував С.Петлюра. Повстанські-партизанські загони у Правобережній Україні винищували не тільки більшовицькі загони, але п.-у.

Оговтавшись від удару більшовику, більшовики перегрупували сили, оголосили мобілізацію, змінили позиції своїх головних ударних сил. 14.05 більшовики розпочали контрнаступ. 26.05 Пд.-Зх. фронт розпочав Київську наступальну операцію, внаслідок якої було визволено не тільки Київ, Вінницю та Коростень, але й розпочато наступ на Львів. Зах. фронт відновив радянську владу в Білорусі, відкривши дорогу на Варшаву. Тактика оборони поступово ставала ставала тактикою наступу. Це добре розуміла Польща. Тому вона звернулась до міжнародної конференції країн Антанти по допомогу, що проходила в бельгійському містечку Спа. Антанта висунула пропозицію визнати обом стороном “лінію Керзона”, яка була сформована ще в грудні 1919 року. Посяння, Підляшшя, Холмщина, Лемківщина залишалась під владою Варшави.Поляки це сприйняли з ентузіазмом, бо це найкращий варіант виходу з критичної ситуації, росіяни ж відкинули цю пропозицію, продовжуючи свої революційні походи.

Тим часом росіяни продовжували наступ. Проте неузгоджені дії Зах. та Пд.-Зх. фронтів призвели до того, що не вдалося взяти ні Львова, ні Варшави. Польські війська перейшли в наступ. Стабілізувався фронт на лінії Коростень - Житомир - Бердичів. Але сил не було ні у поляків, ні у росіян, тому в жовтні 1920 було укладено перемир”я, а 18.03.1921 було підписано Ризький мирний договір. Суть: визнання Польщею існування УСРР, перехід під контроль під контроль Польщі Підляшшя, Холмщини, Зах. Волині, Зах. Полісся.

Листопадове 1918 р. повстання у Львові. Утворення ЗУНР.

Напередодні Першої світової війни велика частина українських земель - Сх.Галичина, Буковина та Закарпаття перебували в складі Австро-Угорщини. В жовтні 1918 в умовах воєнної поразки австро-німецького блоку Австро-Угорщина розпалась на кілька незалежних держав і українці почали робити рішучі заходи щодо створення власної держави на зах. Україні. Наприкінці вересня 1918 було сформовано Український Генеральний Військовий Комісаріат (УГВК), який розпочав роботу зі збройного повстання. У жовтні 1918 головою комісаріату було призначено сотника Легіону Січових Стрільців Дмитра Вітовського.

18 жовтня 1918 у Львові на зборах всіх українських депутатів австрійського парламенту, укр. членів галицького і буковинського сеймів, представників політичних партій Галичини та Буковини, духовенства та студенства було утв. Укр. Національну Раду. УНРада - політичний представницький орган українського народу в Австро-Угорській імперії. 19 жовтня 1918 УНРада проголосила Українську державу на етнічних її територіях (Галичина, Буковина, Закарпаття). Було обрано президентом УНРади Є.Петрушевича.

31 жовтня стало відомо про приїзд польської ліквідаційної комісії (ств. 28 жовтня в Кракові), яка мала б перебрати владу у австрійців та приєднати Галичину до Польщі. УНРада надала запит до австрійської влади з проханням передати усю повноту влади УНРаді, але австрійці категорично відхилили. Тоді на вечірньому засіданні 31 жовтня УГВК було прийнято рішення взяти владу у Львові збройним шляхом.

В ніч з 31 жовтня на 1 листопада 1918 стрілецькі частини, очолювані сотником Д.Вітовським, зайняли всі найважливіші установи Львова, було відімкнено міський телефон та телеграф, захоплено радіо, до світанку зайнято всі вокзали. На ратуші було піднято синьо-жовтий прапор. Зайняття Львова було проведене без жодних людських втрат. Підрозділи УСС зайняли також Станіслав, Тернопіль, Золочів, Сокаль, Раву-Руську, Борислав та ін. Це повстання було названо “Листопадовий чин”. Воно спричинило утворення Української держави. 9 листопада було сформовано її уряд - Державний Секретаріат. 13 листопада було ухвалено конституційні основи новоствореної держави, згідно з яким вона отримала назву “Західно-Українська Народна Республіка”. Закон затверджував територію ЗУНР - Галичина, Буковина, Закарпаття. Також була прийнята нац. символіка. Створення ЗУНР призвело до опору поляків і розгортання з перших днів існування ЗУНР польсько-української війни.

Дайте короткі історичні довідки про таких діячів: Є.Петрушевич, С.Петлюра, П.Скоропадський, Є.Коновалець.

* Євген Омелянович Петрушевич — український громадсько-політичний діяч, президент Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР). Народився 3 червня 1863 року у Буську на Львівщині в родині греко-католицького священика. Навчався в Академічній гімназії та Львівському університеті. Після отримання ступеня доктора права відкрив у м. Сокаль адвокатську канцелярію. Був головою повітової «Просвіти», заснував повітову ощадну касу, очолював боротьбу проти москвофільства. Був послом до австрійського парламенту, з 1910 – депутат Галицького сейму. 4.1.1919 обраний у Станіславові (тепер Івано-Франківськ) Президентом ЗУНР. До кінця свого життя Петрушевич перебував в еміграції у Берліні. Помер 29 серпня 1940.

* Симон Васильович Петлюра - народився 10 травня 1879 у передмісті Полтави. Походив із давніх козацьких і священицьких родин. Після закінчення бурси у 1895—1901 рр. навчався у Полтавській духовній семінарії. Був виключений за вияв революційно-національних настроїв. З 1900 р. - член Революційної Української Партії. Був одним із провідних діячів української національно-демократичної революції: з березня 1917 р. — член Української Центральної Ради, з травня — голова Українського Генерального Військового Комітету, з червня — генеральний секретар військових справ. Також займався публіцистичною діяльністю, був літературним і театральним критиком, та організатором українських збройних сил. З листопада 1918 р. - Головний отаман військ УНР, голова Директорії УНР (13 лютого 1919 р. — 10 листопада 1920 р.). Помер 25 травня 1926.

* Павло Петрович Скоропадський (15 травня 1873, Вісбаден, Німеччина — 26 квітня 1945) — український громадський, політичний діяч, військовик. Походив з козацько-старшинського роду Скоропадських. Офіцер армії Російської імперії. Учасник російсько-японської (1904—1905) та Першої світової воєн (1914—1918). Гетьман Української Держави (29 квітня — 14 грудня 1918). Один із лідерів та ідеологів монархічного гетьманського руху.

* Євген Михайлович Коновалець народився 14 червня 1891 у Зашкові в родині вчителів. Навчався в Академічній гімназії у Львові, а також на юридичному факультеті Львівського університету. З студентських років вів активну громадсько-політичну діяльність. Під час 1 світової війни потрапив у російський полон, але у вересні 1917 втік з табору. У січні 1918 р. Коновальця було обрано командиром Куреня Січових Стрільців. Згодом командував дивізією, корпусом і групою Січових Стрільців під час бойових операцій проти більшовицьких і денікінських військ. Був полковником Армії УНР, командант УВО, голова Проводу українських націоналістів (з 1927). Коновалець загинув у Роттердамі (Голландія) в результаті спецоперації проведеної органами НКВД СРСР 23 травня 1938.

Охарактеризуйте внутрішньополітичне становище УНР у 1919 р.

Становище УНР в 1919 р. було важким. Реформи Директорії на чолі з Винниченком не дали бажаного ефекту. Найбільш важливими з них були: ліквідація приватної власності, аграрна реформа (конфіскація поміщицьких земель, новий нерегульований розподіл землі), введення висьмигодинногого робочого дня, встановлення робітничого контролю на підприємствах.

22 січня 1919р. було проведено Акт Злуки між УНР та ЗУНР, але це не допомогло змінити становище в Україні.

На той момент Україна була полем битви для військ Радянської Росії, білогвардійців, Антанти та поляків. На території України воювали багато загонів, які не визнавали жодної влади, зокрема Н. Махно, який спочатку підтримував УНР, а потім воював проти неї.

Делегація УНР брала участь в Паризькій мирній конференції (січень 1919 - січень 1920), на якій хотіла досягнути міжнародного визанання, але це суперечило позиції Великобританії, яка виступала за єдину і неподільну Росію, та позиції Франції, яка хотіла посилити Польщу за рахунок зах. областей УНР, щоб запобігти просуванню більшовизму на Захід. В результаті не було визнано, Польща отримала масштабну допомогу і почала воювати проти української галицької армії.

Об’єднані війська УНР і ЗУНР хотіли виправити ситуацію, але ця спроба завершилась провалом. Хоча в серпні їм вдалось визволити Київ, армія ЗУНР та УНР зазнала поразки від армії Денікіна. Далі Денікінці зазнали поразки під час наступу на Москву від Червоної Армії. Варто зазначити, що Денікін відкинув пропозицію УНР та ЗУНР об’єднатись задля боротьби проти більшовизму через свою велику шовіністичну ідею. Армія УНР відійшла на захід. Взимку Червона Армія взяла під владу Наддніпрянську Україну, формально відновивши незалежність УСРР. Фактично УНР була в безвихідній ситуації. Українські війська були оточені військами поляків, більшовиків та білогвардійців.

Розкрийте суть операції “Вісла”.

Операція “Вісла” - злочинний захід польського комуністичного режиму проти українського населення на окупованих Польщею українських етнічних землях 1947. Полягав у примусовій депортації українців з Лемківщини, Посяння, Підляшшя і Холмщини на території у зх. та пвн. частині Польської держави, що до 1945 належали Німеччині. 9 вер 1944 між комуністичними урядами УРСР і Польщі було підписано угоду про взаємний обмін населенням у прикордонних районах. Переселення українців з їх етнічних територій, яке мало за умовами угоди носити виключно добровільний характер, проводилося найчастіше примусово і з застосуванням військової сили. Польські адміністративні органи застосовували найрізноманітніші засоби для зростання масштабів переселення - позбавлення прав українців на землю, ліквідація рідного шкільництва, культурно-освітніх установ, греко-католицької церкви та інші. Переселення і масові репресивні акції польського уряду щодо українського цивільного населення викликали закономірну рішучу протидію національно-патріотичних сил - Української Повстанської Армії та націоналістичного підпілля Організації Українських Націоналістів на території Закерзоння, що становило серйозну загрозу для існування тоталітарного режиму в цілій Польщі. В цих умовах польська комуністична влада, продовжуючи свою антиукраїнську політику, вирішила повністю виселити українське населення з його етнічних земель і розпорошити українську національну меншину в Польщі. Приводом до початку “В.О.” стала загибель заступника міністра оборони Польщі Свєрчевського. Було прийнято рішення про цілковиту депортацію українського населення у новостворені на колишніх німецьких землях воєводства - Вроцлавське, Гданське, Ольштинське, Познанське і Щецінське. Депортаційні заходи проходили в три етапи: 1-й - виселялись українці з повітів Лісно, Сянік, Перемишль, Ясло, Коросно, Любачів, Горлиці, Ярослав; 2-й - виселялось українське населення з повітів Новий Сонч, Новий Тарг, Томашів Любельський, Грубешів. Протягом третього етапу виселено населення з решти повітів Закерзоння. Намагаючись прискорити асиміляцію переселенців органи влади, звичайно, допускали переїзд в одну місцевість не більше 3-4 українських сімей. До кінця 1947 у місця, звідки було депортовано українське населення, переселено близько 14 тис. осіб польської національності.

Україна в роки Першої світової війни.

Перша світова війна розпочалась 1 серпня 1914 як протистояння двох військово-політичних блоків Антанти (Англія, Франція, Росія) та австро-німецького блоку. Українці були змушені вести боротьбу з обох сторін за Росію та за Австрію.

Події на Пд.-Зх. фронті, який проходив через українські землі, розгорталися успішно для російської армії. Війська генералів Брусилова та Рузського виграли Галицьку битву у вересні 1914 і зайняли усю Сх.Галичину, вторглися в Буковину і відтиснули австрійців до Карпат. Були захоплені Львів, Борислав, Дрогобич, Стрий. 22 березня 1915 після облоги оволоділи Перемишлем. Однак російська армія недовго знаходилась на зайнятій території. 1915 становище на фронтах стало змінюватись.В квітні розпочався контрнаступ німецьких і австроугорських військ. Під їх тиском російська армія до осені 1915 змушена була залишити завойовану територію і фронт стабілізувався на лінії Кам’янець-Подільський, Кременець - Дубно.

1916 російські війська під командуванням Брусилова провели вдалий наступ на позиції противника, який дістав назву “брусиловський прорив”, внаслідок якого знову були зайняті Чернівці, Коломия, Броди, Луцьк. З початку 1917 р. німецька та австроугорська армії, перейшовши в наступ, знову потіснили росіян, після чого основна частина західноукраїнських земель опинилась під владою австро німецького блоку. Тривала війна до листопада 1918.

Але на цій даті військові дії не закінчувались. В Україні утв. Центральна Рада в березні 1917р, яка в 1918 проголосила незалежність УНР. Війна продовжувалась між УНР, Польщею, Радянською Росією та білогвардійцями фактично до 1922 р.

Причини та початок визвольної війни під проводом Б.Хмельницького (1648-1649).

Воєнні дії козацьких військ під проводом Б.Хмельницького у 1650-1657 рр.

Переяславський договір 1654 р. з Москвою: причини укладення, зміст та наслідки для України.

На другому етапі Визвольної війни (1649-1654 pp.) боротьба йшла з перемінним успіхом. У той час, коли Хмельницький намагався налагодити зв'язки з сусідніми державами – Волощиною, Трансільванією, Молдавією, Кримом, Туреччиною, Московією, поляки 1651 p. розпочали наступ на Україну. Після того, як козацькі полки були розбиті під Берестечком у 1651 р. і відступили під тиском литовської армії, Хмельницький підписав Білоцерківський договір (1651 р.), за яким гетьманське управління обмежувалося тільки Київським воєводством, реєстр скорочувався до 20 тис, а польська шляхта отримувала право повертатися до своїх маєтків. У 1652 р. польське військо було розбите під Батогом, але в 1653 р. через зраду кримського хана Хмельницький не зміг розгромити основні сили польської армії. Оскільки козаки були знесилені численними битвами, Хмельницький розпочав пошуки воєнного союзника. В 1653 р. Земський собор у Москві після довгих вагань прийняв рішення про прийняття України «під високу руку» московського царя. 8 січня 1654 р. в Переяславі відбулася козацька рада, де позитивно було вирішене питання про союз України та Московії. Після переговорів у Москві в березні-квітні 1654 р. підписано договір «Березневі статті», що за московськими дипломатичними нормами був оформлений як повеління московського царя своєму підданому. Суть статей – підтвердження прав Війська Запорізького на маєтки й землі; встановлення 60-тисячного реєстру; гетьманський уряд за статтями мав контролювати фінанси й податки; залишалися недоторканними права органів влади, Київського митрополита. За договором Московія зобов'язувалася надати воєнну допомогу Україні. Права гетьмана обмежувалися лише в зносинах з Кримом і Туреччиною. Фактично Україна увійшла під протекторат Росії на правах широкої автономії

Значення українсько-московського договору 1654 р.

-Попри недосконалість і недовговічність, українсько-московський договір 1654 р. протягом XVII – XVIII ст. розглядався українцями як найпереконливіший доказ суверенності України.

-Він дав змогу цілком зберегти самостійність щойно створеної Української гетьманської держави.

-Український уряд дістав можливість довести до переможного кінця війну проти Речі Посполитої, а отже, завершити возз’єднання всіх українських земель під своєю владою.

-У міжнародних відносинах договір засвідчував право України на відокремлення від Польщі.Договір був також виявом міжнародного визнання самостійності Української держави, недоторканності встановленої системи соціально-економічних відносин.

Варшавський договір 1920 р.: причини укладення, умови та його наслідки.

Варшавський договір - угода між Польщею та УНР 21 квітня 1920 р.

Польський уряд Пілсудського відмовився від намірів розширити територію Польщі до кордонів Речі Посполитої 1772 р. та визнав УНР. Польща зобов'язувалась не укладати міжнародних угод, спрямованих проти України. Гарантувались національно-культурні права українського населення в Польщі і польського в Україні. Кордон між Україною і Польщею мав проходити по колишньому російсько-австрійському кордоні, Галичина, Західна Волинь та деякі інші етнічні території України відходили до Польщі. 24 квітня 1920 - підписання військової конвенції, яка передбачала початок спільних польсько-українських військових дій проти більшовиків на території України.

Після закінчення Польсько-Україно-Російської війни польський уряд визнав УРСР і уклав з нею Ризький мирний договір 1921 р., чим анулював Варшавський договір.

Берестейський мирний договір УНР з країнами Четверного союзу: причини підписання, умови, наслідки.

Берейстейський мир - мирна угода між УНР, Німеччиною, Австро-Угорщиною, Туреччиною і Болгарією, підписаний 27 січня 1918 р. у Бересті.

Визнавалася незалежність України, яка виходила з Першої Світової Війни; її західний кордон встановлювався по лінії довоєнного кордону між Австро-Угорщиною та Росією; Холмщина мала залишатися в складі України, сторони взаємно відмовлялися від воєнних контрибуцій. Німеччина та Австро-Угорщина надавала збройну допомогу УНР у боротьбі проти більшовиків.

Договір врятував Україну від поглинення радянською Росією. Неспроможність ЦР виконувати в повному обсязі господарські статті договору призвели до наростання суперечностей між ЦР і Австро-Німецьким командуванням, відтак до падіння демократичної УНР і появи гетьманського уряду П.Скоропадського.

Антинацистський Руху опору в Україні в роки Другої світової війни.

Поряд з діяльністю ОУН-УПА у Львові ще 1939 року сформовано збройне польське підпілля, містилися штаби Львівських обшару та округи Армії Крайової. Поруч з аківцями діяли осередки партії ендеків і прокомуністичної Гвардії Людової. Улітку 1942 р. в місті виникла організація комуністичного руху опору - "Народна Гвардія", яка налічувала кілька десятків підпільників і тяжіла до польського центру ППР у Варшаві. У львівському ґетто та Янівському концтаборі у 1942-1943 pp. було створено озброєні групи єврейських бойовиків.

Зазначимо, що усі течії руху опору на західноукраїнських землях, існували окремо і діяли ізольовано. Ще більше, вони нерідко шкодили одне одному. Наприклад, радянський шпигуни після здійснення терористичних акцій наводили ґестапо на українське підпілля ОУН.

Восени 1941 p., коли ґестапо розгорнуло масові арешти і розстріли членів ОУН, остаточно визначився антинацистський характер українського руху опору. У грудні Провід ОУН проголосив декларацію про боротьбу проти обох окупантів України - Гітлера і Сталіна.

Восени 1941 р. на окупованій території з розрізненої боротьби з загарбниками оточених підрозділів Червоної армії, наспіх сформованих партизанських загонів, організацій радянського підпілля та інших патріотичних формувань почав поступово оформлятися антинацистський фронт боротьби.

З кінця 1942 p., коли радянський рух опору набув масового характеру на всій тимчасово окупованій території України, у важкодоступних районах Київської, Чернігівської, Сумської, Житомирської, Рівненської, Волинської областей, контрольованих радянськими партизанами, утворювались партизанські краї та зони, в яких в тій чи іншій мірі і формі почали відновлюватися та приступили до діяльності органи радянської влади. Особливістю їх організації та діяльності був надзвичайний характер режиму - воєнного стану окупованої ворогом території.

Дисидентський рух в Україні, його програмні цілі.

Дисидентський рух — рух, учасники якого в СРСР виступали за демократизацію суспільства, дотримання прав і свобод людини, в Україні — за вільний розвиток української мови та культури, реалізацію прав українського народу на власну державність.
За часів Брежнєва відбуваються перші арешти шестидесятників і розгортається дисиденський рух - рух незгодних. Він виник як протест проти антинародних дій партійно-державного режиму, недотримання ним конституційних положень і очевидних порушень соціальної справедливості. Його представники спочатку виступали проти недоліків існуючої системи, порушення законів, прав людини, свободи слова, друку і т.д. Першим документом цього руху став відкритий лист до ООН, надісланий українськими політв’язнями з Мордовії (1955). Рух дисидентів поділяється на такі напрямки: самостійницький (Л.Лук’яненко); національно-культурницький - вільний культурний розвиток (І.Світличний, І.Дзюба); правозахисний - вимоги дотримання прав і свобод людини (Українська Гельсінська спілка (1959), очолив М.Руденко); релігійний - дотримання свободи віросповідання.

1959 - перша дисиденська організація Українська Робітничо-Селянська Спілка (УРСС). Мета - здобуття незалежності України мирним шляхом.

Особливість дисиденського руху - поєднання правозахисних і національно-визвольних ідей.

Відсутність чіткої політичної програми, належної організації, репресії призвели до її поразки.

Учасники: Ю.Литвин, О.Тихий, В.Мороз, Н.Осадчий, М.Мосютко, П.Григоренко, В.Симоненко, І.Дзюба.

Політика „радянізації” на західноукраїнських землях в 1939-1941 рр..

Причини: Західна Україна відійшла до сфери впливу СРСР, багатовікове прагненняукраїнців до возз’єднання послужило прикриттям геополітичних планів керівництва СРСР.

Перший період: вересень 1939 - грудень 1939 - формування тимчасових органів влади під безпосереднім контролем військових частин Червоної армії.

Другий період: грудень 1939 - лютий 1940 - перехід функцій тимчасових органів влади в руки створених органів радянської влади на місцях.

Третій період: Лютий 1940 - червень 1941 - розбудова партійних, радянських правоохоронних і господарських структур управління. Репресії, розстріли, порушення законів і прав людини, кардинальні зміни в економіці і соціальній сфері.

У період 1939-1941рр на західноукраїнських землях радянський режим ще не встиг зміцніти, тому після війни партійні і державні керівники СРСР намагалися привести Зх Україну у відповідність з радянською системою на інших територіях. Відразу ж за вступом Червоної армії в Зх Україну на роботу в місцеві органи влади, господарську та інші сфери областей направлялися працівники різних спеціальностей. Першими заходами нової влади стало створення спочатку тимчасових, а потім постійних органів влади у формі радю Здійснювалися націоналізація промисловості, реквізиція цінностей у банках, одержавлювалися житловий фонд, сфера торгівлі, школи, оголошувалися державною власністю залізничний транспорт, ліси надра тощо. Великі маєтки булт конфісковані, а їх землі були передані безземельним селянам. Відбувалася депортація власників великих промислових підприємств, господарів хуторів до віддалених районів СРСР. Один із перших ударів нової влади було нанесено по греко-католицькій церкві. Ліквідація УГКЦ була складовою частиною плану радянізації Зх земель. Вона мала підірвати нац.-визвольний рух і духовну опору Зх українців. Найболючішим для краю став процес колективізації. Колективізація мала декілька цілей: зламати приватновласницьку психологію місцевого населення; встановити контроль над селянством; позбавити підтримки збройний рух опору тоталітарній системі.Вона проводилась притаманними радянській системі методами: примус, шантаж, залякування, провокації, висилки до Сибіру, вбиства. Проте радянізація на Зх землях дала і позитивний результат, зокрема промисловий рівень розвитку став таким же як і у східних областях, формувалася нова система освіти, яка б охоплювала усіх громадян, тобто відбулася ліквідація неписемності, але поряд з цим і давалася в знаки ідеологізація освіти. Позитивним для розвитку краю стало забезпечення безкоштовного медичного обслуговування. Процес радянізації було завершено в основному наприкінці 50-х років

Початки національного відродження в Галичині. „Руська Трійця”.

Під впливом політики “просвіченого абсолютизму”, нових європейських течій, політичних, соціальних і культурних змін з’являється перше покоління “будителів” у Галичині. Центром першої хвилі національного відродження став Перемишль, де згуртувалось коло представників національно свідомої інтелігенції: І.Могильницький, Й.Левицький, А.Добрянський. Вони створили початкові школи для місцевого населення та перші граматики української мови; виходять перші збірки народної творчості.

«Руська трійця» — галицьке літературне угруповання, очолюване М. Шашкевичем, Я. Головацьким та І. Вагилевичем, що з кінця 1820-их років розпочало на Західних Українських Землях національно-культурне відродження. Члени «Р. т.» «ходили в народ», записували народні пісні, оповіді, приказки та вислови. Істотною заслугою «Р. т.» було видання альманаху «Русалка Дністровая» (1837 р. у Будапешті), що впровадила в Галичині живу народну мову, розпочавши там нову українську літературу. Вступне слово М. Шашкевича до альманаху було своєрідним маніфестом культурного відродження західноукраїнських земель. «Русалку Дністровую» австрійський уряд заборонив. Більшість примірників було конфісковано. Гурток «Р. т.» припинив свою діяльність 1843 р. після смерті М. Шашкевича.

Особливості зовнішньополітичної діяльності незалежної України

Основні засади зовнішньої політики були закладені ще декларацією про державний суверенітет 16 липня 1990 р. 2 липня 1993 р. Верховна Рада схвалила “основні напрямки зовнішньої політики України”.

28 червня 1996 р. прийняття конституції. Після проголошення незалежності збільшилася кількість країн, з якими Україна встановила дипломатичні відносини. Зараз дипломатичні відносини встановленні приблизно із 152 країнами.

На 54 сесії Генеральної асамблеї ООН у 1999 Україну обрали непостійним членом Ради Безпеки ООН на період 2000-01.

Протягом 1992-93 років Україна налагодила зв’язки з США, Канадою, Польщею, Німеччиною, Францією, Китаєм, Росією та ін. У цей період Україна стала членом ОБСЄ, Світового Банку МВФ.

У березні 1997 Україні вдалось збільшити членський внесок до МВФ від 93 до 227 млн. доларів з метою одержання більших кредитів.

14 січня 1994 р. трьохстороння угода між США Росією і Україною про виведення стратегічної ядерної зброї з України.

У лютому 1994 р. Україні першою серед країн СНД підписала в Брюсселі “Партнерство заради миру” (тісні контакти з НАТО).

У березні 1994 Україні було надано статус асоціативного члена Центрально-Європейської ініціативи.

З 1 березня 1998 діє угода про парнерство між Україною і ЄС.

Зовнішня політика Україніи спрямована також на розбудову відносин з державами азіатсько-тихоокеанського регіону.

Основні пріоритети зовнішньої політики України:

-економізація зовнішньої політики;

-розвиток зв’язків зі стратегічними партнерами;

-створення позитивного іміджу України;

-реалізація переваг свого геополітичного положення;

-підтримання відносин зі світовим українством.

Український рух опору в роки Другої світової війни.

Нацистський окупаційний режим на території України (1941-1944 рр.)

Дата добавления: 2015-08-28