Пам'ять - це психічний процес, який відображає досвід людини шляхом запам'ятовування, зберігання та наступного відтворення. Вона є необхідною умовою психічного розвитку людини, адже нові утворення

Практичне заняття №1

Психологія п ам'яті

1. Поняття про п ам'ять

Пам'ять - це психічний процес, який відображає досвід людини шляхом запам'ятовування, зберігання та наступного відтворення. Вона є необхідною умовою психічного розвитку людини, адже нові утворення ґрунтуються на основі зафіксованих здобутків. Завдяки пам'яті відбувається становлення особистісної ідентичності, усвідомлюється її єдність і цілісність, а людина набуває потрібних для діяльності знань, умінь та навичок. Досвід охоплює не лише індивідуальне, а й суспільне життя. Індивід привласнює досягнення попередніх поколінь, оволодіває продуктами культури, що є ланкою зв'язку між минулим, сучасним і майбутнім.

Без уявлень пам'яті неможлива розумова діяльність і взагалі здатність нормально жити. Людина, позбавлена пам'яті, за словами І.М. Сєченова, постійно перебувала б у становищі новонародженого.

Пам'ять - складник пізнавальної діяльності індивіда, причому не лише чуттєвої, а й раціональної, що забезпечує його включення в практичну діяльність (рис. 8.1.)

Взаємозв'язок пам'яті з іншими психічними явищами

2. Теорії п ам'яті

Протягом розвитку психологічної науки в рамках різних її напрямків виникали теорії, що мали на меті пояснення сутності пам'яті та її закономірностей. Ці теорії звертали увагу на різні аспекти проблеми дослідження процесів пам'яті.

Асоціативна теорія розкриває залежність процесів пам'яті від характеристик матеріалу, що запам'ятовується. В основі пояснення механізмів пам'яті в цій теорії лежить поняття асоціації. Між явищами, що запам'ятовуються, встановлюється зв'язок, або асоціація, яка потім впливає на відтворення матеріалу. При пригадуванні людина відшукує ланцюжок зв'язків, який приведе до потрібного матеріалу. Відтворення деякого факту веде до відтворення факту, із ним асоціативно пов'язаного, а запам'ятовується те, що пов'язане із вже наявним в пам'яті матеріалом. При дослідженнях пам'яті в межах асоціативної теорії були встановлені типи утворення асоціацій: асоціації за схожістю (зв'язок виникає між подібними фактами), за суміжністю (зв'язок виникає між фактами, що слідують в часі один за одним), за контрастом (зв'язок виникає між фактами, які відрізняються, протилежні один до одного).

Гештальтпсихологічна теорія підкреслює залежність процесів пам'яті від способів організації і структуризації матеріалу, що запам'ятовується. Чим чіткіше буде організовано матеріал, тим простіше його запам'ятати. При цьому наголошується на активній ролі людини в структуризації матеріалу шляхом ритмізації, перебудови, об'єднання або, навпаки, роз'єднання його різних частин.

В біхевіористичній теорії закономірності процесів пам'яті розглядаються, як подібні до закономірностей утворення рухових навичок. Асоціації для біхевіористів - це елементи досвіду людини, що створюються в результаті научіння. Як і для формування рухових навичок, так і для формування навичок збереження матеріалу в пам'яті потрібні вправи. В рамках цієї теорії встановлено, що на ефективність закріплення матеріалу впливає кількість вправ, проміжок часу між вправами, обсяг матеріалу та індивідуально-психологічні властивості людини, яка запам'ятовує матеріал.

За когнітивною теорією пам'ять розглядається, як деяка структура, призначена для обробки інформації. Ця структура складається із різних блоків, що відповідають за розпізнавання інформації, побудову когнітивної карти, збереження отриманої інформації і за відтворення її в певному вигляді. Процеси переробки інформації (об'єднання, доповнення, зміна та інші) забезпечують належні зміни інформації в блоках і перехід її із одного блоку в інший.

В діяльнісній теорії розглядається залежність процесів пам'яті від діяльності людини. За цією теорією, закономірності запам'ятовування, збереження і відтворення певної інформації визначаються змістом та структурою діяльності людини із цією інформацією, мотивами, що лежать в основі цієї діяльності, ставленням людини до неї.

В даній теорії пам'ять розглядається як вид діяльності, а саме, як мнемічна діяльність. Ця діяльність складається із мнемічних дій, спрямованих на запам'ятовування, збереження і відтворення матеріалу. За допомогою цих дій людина конструює мнемічний образ матеріалу або його уявлення.

Таким чином, асоціативна теорія пояснює закономірності процесів пам'яті зв'язком між елементами матеріалу, який запам'ятовується, гештальтпсихологічна теорія - організацією матеріалу, біхевіористична - характеристиками вправ по закріпленню матеріалу. Діяльнісна теорія підкреслює роль зв'язку між пам'яттю та діяльністю людини та не заперечує досягнення інших теорій пам'яті.

3. Процеси та закономірності пам'яті (структура пам'яті)

Процеси запам'ятовування, зберігання, відтворення й забування різноманітного досвіду і складають пам'ять людини.
Отже, структурними елементами пам'яті є запам'ятовування, зберігання, відтворення і забування. Запам'ятовування - це закріплення образів сприймання, уявлень, думок, дій, переживань і зв'язків між ними. Через контакти нових даних з набутим раніше досвідом. Запам'ятовування буває мимовільним і довільним.
Мимовільне запам'ятовування -- це досить продуктивна форма, яка до того ж не вимагає спеціальних зусиль для засвоєння. Запам'ятовування здійснюється в процесі виконання завдань ніби саме по собі. Активно діючи з об'єктами, людина мимохідь їх загам'ятовує. Якщо запам'ятовування ще й пов'язане з досягненням мг і и діяльності, то його ефективність значно зростає.
Незважаючи на ефективність мимовільного запам'ятовування, провідною формою запам'ятовування вважається довільне. Воно дає змогу запам'ятати те, що треба в даний момент, і настільки, щоб забезпечити успіхи в навчанні, розвитку, виконанні завдань. Це вимагає часу й додаткових зусиль, проте забезпечує похідний рівень готовності індивіди до виконання певних завдань.
За характером зв'язків, що встановлюються між окремими частинами матеріалу і знаннями, вже набутими в минулому досвіді, виділяють два способи
запам'ятовування: механічне і осмислене. При механічному запам'ятовуванні встановлюються асоціації шляхом багатократного повторення. Осмислене запам'ятовування основане на встановленні смислових зв'язків нового з вже відомим матеріалом і між частинами даного матеріалу.
Механічне запам'ятовування матеріалу приводить до формального засвоєння знань. Крім того, воно неекономне, оскільки вимагає значно більше часу, ніж запам'ятовування осмислене. Однак в певних випадках воно необхідне (наприклад при запам'ятовуванні слів іноземної мови).
Збереження - це процес утримання в пам'яті відомостей, одержаних у ході набування досвіду. Великою мірою він залежить від якості та глибини запам'ятовування, використання матеріалу пам'яті в своїй діяльності.
Забування - це природний процес. Подібно збереженню й запам'ятовуванню, воно має вибірковий характер. Забувається перш за все те, що не має для людини життєво важливого значення, не викликає інтересу, не відповідає її потребам, не займає суттєвого місця в її діяльності і тому не отримує достатнього підкріплення. Вибірковість забування проявляється і в тому, що деталі забуваються швидше, довше зберігаються в пам'яті загальні положення, висновки.
Проте неможливість згадати який-небудь матеріал ще не означає, що він цілком і назавжди втрачений і більше не є надбанням досвіду індивіда. Адже часто ми згадуємо речі, які вважали остаточно забутими. Загальновідомі факти згадувань людьми далеких подій у періоди піднесення і потрясінь, під час сну і в гіпнотичному стані, під впливом нагадувань тощо. Цікавими є також згадування в старечому віці окремих відомостей із життя періоду дитинства та юності. Відомо, що забутий матеріал відновлюється значно легше й швидше, ніж запам'ятовується вперше. Тому ймовірно, що запам'ятовуваний, матеріал не стирається при забуванні повністю, як з магнітної плівки звукозапису, а стає якоюсь мірою неусвідомлюваним і вимагає для відновлення певних умов.
Обидва процеси - збереження і забування - перебувають у певній динамічній рівновазі. З одного боку, до ^пам'яті постійно надходять нові матеріали запам'ятовування. Раніше засвоєні знання взаємодіють із новими, вступають у нові
зв'язки, уточнюються,; диференціюються, узагальнюються і перекодовуються. З іншого - матеріали пам'яті забуваються, стають1 непридатними для практичного використання. Досвід у свідомості успішно зберігається, якщо він поновлюється і збагачується, інакше дані досвіду втрачають сенс, притуплюються і зникають, коли боротьба цих двох процесів відбувається не на користь збереженню.

Пам'ять є основою психічного життя особистості. Без збереження слідів воздействовавших подразників кожне відчуття і сприйняття переживалося б як вперше виникло.
Пам'ять - запам'ятовування, збереження та відтворення обставин життя та діяльності особистості.
Матеріальні основи пам'яті.
- Найперша гіпотеза розглядала пам'ять як механічний відбиток.
- Асоціативна теорія пам'яті говорить, що основою пам'яті є взаємозв'язки між різними предметами і явищами і особистим людським досвідом. Психологами було виділено кілька типів асоціацій: - за суміжністю в часі, в просторі, за схожістю і контрастом.
В останні десятиліття виникло вчення про сліди пам'яті на біохімічні та біофізичні рівні. Висловлено гіпотезу, що утримання матеріалу в короткочасній пам'яті існує завдяки циркуляції електричних потенціалів, які виникли в "результаті порушення групи нейронів. Довготривала пов'язана зі зміною структур рибонуклеїнових кислот. Для перекладу сліду з короткочасної пам'яті в довготривалу необхідний період до 30 хв.
Характеристика процесів пам'яті і їх закономірностей
Запам'ятовування.
Процес запам'ятовування відбувається у трьох формах: мимовільне запам'ятовування, довільне запам'ятовування.
Мимовільне запам'ятовування - збереження в пам'яті подій у результаті їхнього багаторазового повторення. Мимовільне запам'ятовування відображає постійно діючі, події, що повторюються.
Провідною формою запам'ятовування у людини є - довільне. Воно пов'язане з необхідністю зберегти знання, навички, необхідні для трудової діяльності.
Заучування - запам'ятовування з метою зберегти в пам'яті той чи інший матеріал.
Види і закономірності заучування.
По відношенню до вихідного тексту розрізняють заучування дослівне, близьке до тексту і смислове.
За характером зв'язків у запам'ятовуємо матеріалі виділяють запам'ятовування механічне і смислове.
Ці види запам'ятовування нерозривно між собою пов'язані в кожному акті заучування.
Смислове запам'ятовування передбачає глибоке розуміння матеріалу, широкий запас знань з предмета, а на більш високих щаблях навчання й орієнтування в методології.
Заучування створює основу для розуміння, розуміння полегшує заучування.
Закономірності запам'ятовування.
1. Залежність запам'ятовування від мети, яку поставив чоловік. Значна емоційно або практично мета сприяє більш міцному запам'ятовуванню.
2. Залежність запам'ятовування від засобу пред'явлення матеріалу.
(Основним засобом передачі знань є мова: мова вчителя, письмовий текст підручника. В даний час у школі все більше поширення знаходить не тільки традиційна наочність (дидактичні картинки), але і сучасні засоби масової комунікації, які використовуються з метою навчання (кіно, телебачення, радіо). У зв'язку з цим різко зросла частка образів у передачі знань).
3. Залежність запам'ятовування від логічної структури матеріалу. Логічна організація матеріалу є неодмінною запорукою успіху при заучуванні.
4. Залежність запам'ятовування від організації процесу заучування (продумана послідовність заучування і pacпpeдeлeнія зayчівaeмoгo мaтeріала в часі.
(При роботі студенту та школяреві доводиться вчити одночасно ряд різних навчальних дисциплін. Слід організувати заучування так, щоб два схожих, предмета не вчити один за іншим.
Важче диференціювати і утримати в пам'яті подібний матеріал. Заучування слід розподіляти в часі. Продуктивніше повернеться до матеріалу через два - три години, ніж читати підряд два-три рази.
При запам'ятовуванні, близькому до тексту, великий за обсягом матеріал слід розбити на логічні частини і заучувати по частинах, повертаючись через деякий час до повторення його в цілому).
5. У запам'ятовування слід включати всі види пам'яті.
(У вченні завжди слід спиратися на зір, слух і рухову пам'ять. Тому запам'ятовуючи матеріал, його слід записувати, конспектувати, читати, повторювати вголос або про себе).
6. Запам'ятовуючи складний матеріал, його слід відтворювати вголос. Завдання розповісти, висловити думку в повних розгорнутих пропозиціях більш складна, ніж завдання відтворити про себе.
7. При запам'ятовуванні матеріалу, в якому переважають механічні зв'язки, слід застосовувати мнемотехніческіе прийоми. Ці прийоми полегшують утримання матеріалу в пам'яті.
Збереження.
Збереження - більш-менш тривале утримання в пам'яті відомостей, отриманих в досвіді. Збереження має дві сторони - збереження і забування.
Дослідження ходу забування показало, що найбільший відсоток забування припадає на перші 48 годин після сприйняття або заучування матеріалу. Звідси випливають деякі рекомендації по боротьбі з забуванням.
Повторювати матеріал слід через невеликий час після його сприйняття. Наприклад, корисно ввечері прочитати записану вранці лекцію, згадати те, що не ввійшло в конспект. Це попередить забування.
Сприяє міцному збереженню активне включення набутих знань у діяльність.
Сохраняемое в довготривалій пам'яті не стирається, а стає неусвідомлюваним.
Пам'ять - процес динамічний. Раніше запомненние знання взаємодіють із знов засвоюваними: вони вступають у нові зв'язки (асоціюються), уточнюються і диференціюються, перекодовуються.
Відтворення.
Відтворення - відтворення в діяльності і спілкуванні збереженого в пам'яті матеріалу. Розрізняють декілька рівнів відтворення.
Впізнавання - відтворення при опорі на сприйняття об'єкта.
(Можна спостерігати такі факти. Учень не пам'ятає уроку, але стверджує, що вчив. Дійсно, досить йому подивитися на вивчений матеріал одну-дві хвилини, і він може його правильно відтворити. Це і є перший рівень відтворення).
Власне відтворення - відтворення матеріалу, що не викликає труднощів і не потребує опори на сприйняття. Його ознакою є відсутність вольових зусиль при пригадування. (Матеріал як би сам спливає в пам'яті. Однак для відтворення великих за обсягом текстів бажано мати опору у вигляді плану).
З позицій кібернетики відтворення описується як висновок матеріалу з довгострокової пам'яті в оперативну. Оперативна пам'ять спрямована на обслуговування протікає в даний момент діяльності.
Пригадування - відтворення, при якому в даний момент немає можливості згадати потрібне, але є впевненість, що воно запомнено. Пригадування вимагає вольового зусилля, а іноді і відволікання від пригадуємо думки.

4. Види пам'яті

Нині при аналізі пам'яті використовують загальне підґрунтя для виокремлення її видів - залежність характеристик пам'яті від особливостей діяльності по запам'ятовуванню і відтворенню. При цьому окремі види пам'яті класифікують, використовуючи три головні критерії.

1. За характером психічної активності, що переважає в діяльності, пам'ять поділяють на рухову, емоційну, образну та словеснологічну. Така класифікація була вперше запропонована П.П. Блонським. Хоча в реальному житті дані види пам'яті нерозривно пов'язані один з одним, П. П. Блонському вдалося визначити відмінності між окремими видами пам'яті.

Рухова (моторна) пам'ять — це запам'ятовування, зберігання та відтворення різних рухів. Вона є підґрунтям для формування різного роду трудових та практичних навичок, у тому числі навичок ходьби, письма тощо. Моторна пам'ять дуже важлива для життя людини, оскільки в разі її відсутності людина щоразу вчилася б здійснювати відповідні рухи. При відтворенні рухів останні не завжди повторюються точно в такому самому вигляді, як раніше. Найточніше рухи відтворюються за тих умов, за яких вони виконувалися раніше. У нових, незвичних умовах рухи відтворюються з деякими відхиленнями. Це пояснюється тим, що рухи відтворюються не ізольовано від того, з чим вони були пов'язані раніше, а лише на підґрунті утворених раніше зв'язків.

Рухова пам'ять онтогенетично виникає дуже рано: її перші вияви відносяться до перших місяців життя дитини. Спочатку вона виявляється тільки в рухових умовних рефлексах, що виробляються у дітей. Пізніше запам'ятовування та відтворення рухів починають набувати усвідомленого характеру, пов'язуються з іншими психічними процесами, зокрема мисленням. До кінця першого року життя рухова пам'ять досягає такого рівня розвитку, який необхідний для засвоєння мови.

Розвиток рухової пам'яті відбувається і в інші періоди життя людини, але вияви рухової пам'яті якісно неоднорідні.

Емоційна пам'ять — це пам'ять на емоції та почуття. Вона полягає у здатності запам'ятовувати та відтворювати почуття. Як відомо, емоції сигналізують про задоволення потреб та інтересів людини, її стосунків з навколишнім світом. Тому емоційна пам'ять займає важливе місце в житті та діяльності людини. Почуття, які людина пережила і які зберігаються в її пам'яті, виступають своєрідними сигналами, що спонукають до дій (у випадку, якщо вони пов'язані з позитивними емоціями) або утримують віддій (якщо вони пов'язані з негативними переживаннями).

Вторинні (відтворені) почуття можуть значно відрізнятися від початкових. Це може виявлятися у зміні сили почуттів, їх змісту та характеру.

За силою почуття з часом можуть бути сильнішими або слабшими за початкові. Так, горе змінюється смутком, сильна радість — спокійним задоволенням: образа, пережита раніше, може підсилюватися при кожній згадці, страх — зростати тощо.

З часом може змінюватися і зміст почуттів. Так, подія, зіпсована дрібними неприємностями, з часом згадується як досить приємна.

Перші вияви емоційної пам'яті у дитини можна спостерігати в кінці першого півріччя життя: дитина радіє або плаче тоді, коли лише бачить те, що раніше викликало у неї радість або страждання. Але ранні вияви емоційної пам'яті суттєво відрізняються від пізніших. Ця відмінність полягає в тому, що на ранніх етапах емоційна пам'ять носить умовно-рефлекторний характер, на вищих - є свідомою пам'яттю.

Образна пам'ять — це пам'ять на уявлення, картини природи та життя, а також звуки, запахи, смаки тощо. Сутність її полягає в тому, що сприйняте раніше відтворюється потім у формі уявлень. Цьому виду пам'яті властиві всі особливості, якими характеризуються уявлення: блідість, фрагментарність, нестійкість. Тому відтворення сприйнятого раніше нерідко не повністю відповідає оригіналу, причому з часом ці розбіжності поглиблюються.

Легкість відтворення образу залежить від двох чинників: по-перше, від його змістових особливостей, його емоційного забарвлення та загального стану людини в момент сприймання; по-друге, від стану людини в момент відтворення.

Точність відтворення значною мірою визначається мірою використання мови при сприйманні. Те, що у ході сприймання було названо, описано словом, відтворюється чіткіше і точніше.

Образну пам'ять поділяють на зорову, слухову, дотикову, нюхову, смакову. Подібний поділ ґрунтується на переважанні того чи іншого типу відтворюваних уявлень.

Образна пам'ять починає виявлятися у дітей дещо пізніше, ніж попередні види пам'яті. Якщо зорова, слухова пам'ять добре розвинена і відіграє провідну роль у житті людини, то дотикова, нюхова та смакова пам'ять деякою мірою носить професійний характер. Останні види пам'яті особливо інтенсивно розвиваються у специфічних умовах діяльності, досягаючи своєї досконалості в умовах компенсації або заміщення, зокрема у сліпих, глухих тощо.

Словесно-логічна пам'ять — це запам'ятовування та відтворення думок. Людина запам'ятовує думки, які в неї виникають у процесі обмірковування, пам'ятає зміст прочитаної книги, розмови з друзями.

Особливість цього виду пам'яті полягає в тому, що думки не існують без мови, тому пам'ять на них називається словесно-логічною. Вона виявляється у двох випадках; по-перше, у випадку, коли необхідно запам'ятати та відтворити тільки смисл даного матеріалу, а точне відтворення всіх виразів не потрібне; по-друге, у випадку буквального заучування думок та висловів. Останній випадок є прикладом не логічного, а механічного запам'ятовування.

Логічне та механічне запам'ятовування відрізняються одне від одного. Логічне запам'ятовування дає змогу на підставі аналізу матеріалу виокремити його смисл як стислу схему всього матеріалу і запам'ятати його. Пізніше у випадку необхідності суб'єкт відтворює смисл і на його ґрунті може відтворити весь матеріал, але вже „своїми словами". Механічне запам'ятовування полягає у легкому заучуванні матеріалу та його відтворенні без смислової обробки. Останній випадок часто спостерігається в практиці навчання учнів та студентів і називається „зазубрюванням". Такий вид запам'ятовування малопродуктивний, оскільки завчений таким чином матеріал швидко забувається (після відповіді на уроці, складання іспиту, заліку тощо) і не використовується у подальшій практичній діяльності.

Але, незважаючи на це, не слід нехтувати механічним запам'ятовуванням, оскільки воно відіграє важливу роль при вивченні деяких навчальних дисциплін, зокрема іноземної мови. Дослідження показують, що діти краще заучують матеріал напам'ять, краще пам'ятають деталі, але гірше виокремлюють смисл матеріалу. У дорослих все відбувається навпаки. Це можна пояснити насамперед різним рівнем розвитку мисленнєвих процесів, які беруть участь у виокремленні смислу матеріалу.

У словесно-логічній пам'яті головна роль відводиться другій сигнальній системі, оскільки словесно-логічна пам'ять — специфічно людський вид пам'яті, на відміну від рухової, емоційної та образної, які в найпростіших формах існують у тварин. Спираючись на розвиток інших видів пам'яті, словесно-логічна пам'ять стає провідною для людини, і від рівня її розвитку значною мірою залежить розвиток інших видів пам'яті.

2. За характером мети діяльності пам'ять поділяють на мимовільну та довільну.

Мимовільна пам'ять — це запам'ятовування та відтворення матеріалу, яке здійснюється без вольових зусиль, без контролю з боку свідомості, автоматично. При цьому суб'єкт не ставить перед собою спеціальної мнемічної мети запам'ятати чи пригадати матеріал.

Довільна пам'ять передбачає свідому постановку мети запам'ятати матеріал та вимагає певних вольових зусиль.

Мимовільне запам'ятовування не обов'язково є слабшим, ніж довільне. Буває, що мимовільно запам'ятований матеріал відтворюється краще, ніж матеріал, який спеціально запам'ятовувався. Наприклад, мимовільно запам'ятована фраза або зоровий образ часто запам'ятовується надійніше, ніж у випадку, коли людина спеціально намагається запам'ятати.

3. За тривалістю закріплення і збереження матеріалу (у зв'язку з його роллю та місцем у діяльності) виокремлюють короткочасну, довготривалу та оперативну пам'ять.

Короткочасна пам'ять - це вид пам'яті, який характеризується швидким запам'ятовуванням матеріалу, негайним його відтворенням. У випадку короткочасної пам'яті частіше за все суб'єкт не використовує спеціальних мнемічних прийомів, хоча вона вимагає певних вольових зусиль. Виявом короткочасної пам'яті є випадок, коли людину просять запам'ятати ряд слів за малий проміжок часу і відразу відтворити їх.

Існують індивідуальні відмінності в обсязі короткочасної пам'яті. Обсяг короткочасної пам'яті характеризує здатність механічно, тобто без використання спеціальних прийомів, запам'ятовувати інформацію. Завдяки короткочасній пам'яті не відбувається перевантаження довготривалої пам'яті.

Довготривала пам'ять полягає у набуванні, закріпленні та відтворенні знань, умінь та навичок, розрахованих на довготривале їх збереження і наступне використання в діяльності.

Крім довготривалої та короткочасної виокремлюють ще й оперативну пам'ять (П.І. Зінченко, Г.В. Рєпкіна), під якою розуміють пам'ять, що забезпечує запам'ятовування, збереження й відтворення інформації, необхідної для досягнення мети певної конкретної діяльності. Коли людина виконує яку-небудь складну дію, то здійснює її частинами. При цьому вона утримує в пам'яті деякі проміжні результати до того часу, поки має з ними справу. У міру просування до кінцевого результату конкретний „відпрацьований" матеріал може забуватися. Будь-яка більш-менш складна дія виконується аналогічним чином. Частини матеріалу, якими оперує людина, можуть бути різними (дитина починає читати спочатку по складах, складаючи букви, далі слова — складаючи склади). Об'єм цих частин, або оперативних одиниць пам'яті, істотно впливає на успішність виконання певної діяльності. Цим визначається значення формування оптимальних оперативних одиниць.

Виокремлені види пам'яті взаємопов'язані між собою. Без гарної короткочасної пам'яті неможливе нормальне функціонування довготривалої пам'яті, оскільки короткочасна пам'ять виступає своєрідним фільтром, який пропускає лише необхідну інформацію в довготривалу пам'ять. При цьому перехід інформації з короткочасної в довготривалу пам'ять пов'язаний з певними особливостями. Зокрема в короткочасну пам'ять потрапляють переважно останні п'ять — шість одиниць інформації, одержаної через органи чуття. Перехід з короткочасної в довготривалу пам'ять здійснюється завдяки вольовим зусиллям. Причому результати досліджень свідчать про те, що в довготривалу пам'ять можна перевести інформації більше, ніж дозволяє індивідуальний обсяг короткочасної пам'яті. У результаті відбувається нарощування загального обсягу матеріалу, що запам'ятовується.

Дата добавления: 2015-08-28