11. Стратегії і тактики спілкування.

11. Стратегії і тактики спілкування.

Стратегія спілкування – це оптимальна реалізація намірів адресанта щодо досягнення конкретної мети спілкування, контроль і вибір ходів спілкування і їх взаємозаміна в конкретній ситуації.

- кооперативні стратегії (поради,обмін думками);

- некооперативні стратегії(конфліктні), суперечки, погрози, ухиляння від відповіді.

Стратегії передбачають певну комунікативну тактику.

Тактика – визначена лінія поведінки на певному етапі взаємодії, спрямованої на одержання бажаного ефекту (раптовість, провокація, апеляція до авторитетів, залучення елемента неформальності, гумор,чорний опонент(конфліктний діалог)).

12.Невербальні компоненти спілкування. Гендерні аспекти спілкування.

Невербальні засоби спілкування - це система немовних знаків, що слугують засобами для обміну інформацією між людьми. Між вербальними і невербальними засобами спілкування наявний своєрідний розподіл функцій: словесними передається чиста інформація, а невербальними - ставлення до партнера.

Міміка - це експресивні рухи м'язів обличчя, що виражають психічний стан, почуття, настрій людини в певний момент часу.

Міміка репрезентує шість основних емоційних станів: гнів, радість, страх, страждання, подив і презирство.

Жести - це виражальні рухи рук, що передають внутрішній стан людини.

Поза - це мимовільна або зумисна постава тіла, яку приймає людина. Вирізняють "закриті" й "відкриті" пози. Відомо, що людина, зацікавлена в спілкуванні, буде орієнтуватися на співрозмовника, нахилятиметься в його сторону, повернеться до нього всім тілом, а якщо не хоче його слухати - то відійде назад, стоятиме напівобернувшись. Людина, яка хоче заявити про себе, буде стояти прямо і вся буде напружена, якщо не потрібно підкреслювати свій статус - займе спокійну невимушену позу.

Хода людини теж належить до важливих невербальних засобів спілкування. За ходою можна впізнати емоційний стан співрозмовника - гнів, страждання, гордість, щастя.

Окрему систему становлять ритміко-інтонаційні невербальні засоби: інтонація, гучність, темп, тембр, тональність. Радість і недовіра зазвичай передаються високим голосом, гнів і страх - також досить високим голосом, але в більш широкому діапазоні тональності, сили і висоти звуків. Горе, сум, втому передають м'яким і приглушеним голосом.

Гендерні особливості: жінки мають більш витончений смак, ніж чоловіки; чіткіше бачать відмінності в матеріалах, формах, кольорах; більшою мірою відчувають острах, побоювання перед керівництвом, ситуаціями та обставинами; у жінок емоційне бере гору над раціональним; жінки менше, ніж чоловіки, орієнтовані на успіх; жінки легше адаптуються до нових умов праці, обставин, методів керівництва.

Для чоловіків притаманним є розрахунок, зіставлення фактів, логічний аналіз і раціональний підхід. У жінок своя жіноча логіка, яка відрізняється інтуїцією, ситуаційністю, асоціативністю.

Рисами жіночого характеру є добродушність, м’якість, висока чутливість, емоційність. Властивості характеру чоловіків – самостійність, надійність, схильність до ризику, твердість.

Чоловіки цінують у собі ділові якості, інтелект, мужність. Для жінок важливим є позитивна оцінка їх зовнішності, жіночості, емоційності.

Оскільки жінки більш емоційні, ніж чоловіки, вони частіше бувають “конфліктоносіями”. До конфліктності також приводять максималістські судження жінок, що теж проявляються частіше, ніж у чоловіків.

З іншого боку, наведені властивості жінок дозволяють їм краще розуміти інших людей, проявляти до них співчуття. Жінки більш уважні до дрібниць, деталей, але узагальнення, висновки – не завжди їх сфера. Відмінністю також є те, що у чоловіків, краще ніж у жінок, розвинута просторова уява.

13.Поняття ділового спілкування. Комунікативний кодекс.

Ділове спілкування - спілкування, метою якого є організація і оптимізація виробничої, наукової, комерційної чи іншої діяльності, де на першому місці стоять інтереси справи, а не конкретних співрозмовників. особливості ділового спілкування:

 наявність певного офіційного статусу об’єктів;

 спрямованість на встановлення взаємовигідних контактів та підтримку зв’язків між представниками взаємозацікавлених організацій;

 передбачуваність ділових контактів, які попередньо плануються, визначається їх мета, зміст і можливі наслідки;

 конструктивність характеру взаємовідносин, їх спрямування на розв’язання конкретних завдань;

 взаємоузгодженість рішень, домовленість та подальша організація взаємодії партнерів;

 значущість кожного партнера як особистості;

 безпосередня діяльність, якою зайняті люди, а не проблеми, що бентежать внутрішній світ.

Завданням ділового спілкування є ефективна співпраця. Щоб спілкування було ефективним, воно повинно базуватись на моральних цінностях, моральній культурі, на таких правилах і нормах поведінки, які сприяють розвитку співпраці. Це зміцнення взаємодовіри, повага, постійне інформування партнера щодо своїх намірів і дій, запобігання обману та невиконанню взятих зобов’язань.

Комунікативний кодекс – це поведінка комуні кантів у ході комунікативного акту, що базується на певния категоріях та критеріях (принципи кооперації та ввічливості). За ігнорування будь-якого з цих принципів, процес спілкування порушується чи зазнає викривлень, або може призвести до конфлікту.

14. Публічна мова.

Будь-який публічний виступ має на меті викликати інтерес аудиторії, певним чином вплинути на неї.

Жанри:доповідь, промова, виступ, повідомлення.

Доповідь – найпоширеніший жанр, порушує проблеми, що потребують розв’язання (політична, ділова, звітна, наукова).

Промова – публічний виступ на певну актуальну тему, звернений до широкого загалу (розважальні, інформаційні, агітаційні, вітальні).

Повідомлення – невеликий публічний виступ з певної теми.

Структура публічної промови:

1.Вступ:

-штучний(критично налаштована аудиторія)

- природний(позитивно налаштована)

- змішаний.

2.Оновна частина.

3.Висновки.

Роди публічної мови(красномовства): академічне(лекція,доповідь), соціально-політичне(агітаційна промова),дипломатичне(міжнародні доповіді),судове(промова адвоката), соціально-побутове(ювілейна промова),церковно-богословне(проповідь).

15.Мистецтво аргументування. Методи і засоби обговорення. Презентації.

Аргументація — це процес обґрунтування людиною певного положення з метою переконання в його істинності, слушності. Доведення — це сукупність логічних засобів обґрунтування істинності будь-якого судження за допомогою інших істинних і пов’язаних з ним суджень. Структура доведення складається з тези, аргументів, демонстрації (форми доведення).

Теза — це судження, істинність якого треба довести.

Аргументи — це ті істинні судження, якими користуються при доведенні тези. Розрізняють такі види аргументів: вірогідні одиничні акти, визначення, аксіоми та постулати, раніше доведені закони науки та теореми.

Демонстрацією (формою доведення) називається засіб логічного зв’язку між тезою та аргументом, який веде до встановлення бажаної істини

Спростування — це логічна операція, спрямована на зруйнування доведення шляхом встановлення хибності або необґрунтованості висунутої тези.

Методом, який допомагає виявити істину через зіставлення різних поглядів, знайти правильне розв'язання проблеми, є дискусія (іноді дискусію вважають формою колективного обговорення проблем).

Ефективним методом є "мозковий штурм" (брейнстормінг). Це метод організації і підвищення ефективності спільної, творчої діяльності невеликої групи людей, розрахованої на підвищення якості і продуктивності, особливо при вирішенні складних, творчих завдань, які недоступні розуму та зусиллям однієї людини. Є ще морфологічний метод, який дає змогу розглянути всі можливі альтернативні варіанти, методи прогнозування, за допомогою яких визначають, як різні фактори — політичні, технічні, соціальні та ін. — можуть вплинути на діяльність організації.

Презентація - спеціально організоване спілкування з аудиторією, мета якого переконати або спонукати її до певних дій. Презентацію здійснюють через три канали: вербальний - те, що я говорю; вокальний - те, як я говорю; невербальний - вираз очей, жести, рухи. Вплив на аудиторію суттєво посилюється завдяки володінню вокальним і невербальним засобами.

План презентації

1. Мета і завдання презентації.

2. Тема і предмет презентації.

3. Аудиторія, на яку спрямована презентація.

4. Початок і тривалість виступу.

5. Місце проведення презентації.

Розрізняють такі види презентацій:

Презентація за сценарієм - це традиційна презентація зі слайдами, доповнена засобами показу кольорової графіки й анімації з виведенням відеоматеріалу на великий екран або монітор.

Інтерактивна презентація - це діалог користувача з комп'ютером.

Автоматична презентація - це закінчений інформаційний продукт, перенесений на відеоплівку, дискету, компакт-диск і розісланий потенційним споживачам з метою виявлення їхньої зацікавленості.

Навчальна презентація призначена допомогти викладачеві забезпечити зручне і наочне викладання теоретичного і практичного матеріалу.

Дата добавления: 2015-08-28