МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ І ТУРИЗМУ УКРАЇНИ
ХАРЬКІВСКА ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ КУЛЬТУРИ
КАФЕДРА РЕЖИСУРИ
Театр на ходулях в аспекті сучасних масових форм театрального мистецтва
магістерська робота зі спеціальністі: 8.020201
«Театральне мистецтво»
Виконавец:
Прудников Андрій Анатолійович
Науковий керивник:
Гордєєв Сергій Іванович
професор, кандидат мистецтвознавства,
заслужений діяч мистецтв України,
заведуючий кафедри режисури ХДАК
Науковий рецензент:
Мусиєнко Оксана Станіславівна
кандидат мистецтвознавства, професор,
зав.кафедри кінознавства
КНУТКіТ ім. І.К. Карпенко-Карого
Допущено до захисту
Зав. кафедри ____________
________________________
«___»______________2010 р.
Харьків 2010
ЗМІСТ
ВСТУП..........................................................................................................3
РОЗДІЛ 1: ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ЖАНРУ ТЕАТРУ НА ХОДУЛЯХ
1.1. Джерелознавчі основи жанру в контексті масових форм театрального мистецтва..........................................................................................7
1.2. Специфіка жанру театру на ходулях................................................13
1.3. Висновки до РОЗДІЛУ 1......................................................................20
РОЗДІЛ 2: ІСТОРІЯ СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИДКУ ТЕАТРУ НА ХОДУЛЯХ
2.1. Передумови становлення та розвитку театру на ходулях...............23
2.2. Скоморохи на Русі як, перши представники акторів на ходулях...29
2.3. Вуличний театр, як джерело розвитку театру на ходулях..............41
2.4. Висновки до РОЗДІЛУ 2.....................................................................46
РОЗДІЛ 3: СУЧАСНІ УКРАІНСЬКІ ТЕАТРИ НА ХОДУЛЯХ В КОНТЕКСТІ СВІТОВИХ МАСОВИХ ФОРМ ТЕАТРАЛЬНОГО МИСТЕЦТВА
3.1. Сьогоденні етапи створення та розвітку театрів на ходулях в Україні...................................................................................................................48
3.2. Досвід театрів на ходулях в контексті світових театрів..................54
3.3. Практичні застосування акторскіх та режисерських навиків у Євпаторійскому театрі на ходулях.....................................................................61
3.4. Висновки до РОЗДІЛУ 3....................................................................79
ВИСНОВКИ...............................................................................................81
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ..................84
Інтернет видання
ДОДАТКИ..................................................................................................89
ВСТУП
Протягом богатьох сторіч український народ вносив свою частку в скарбницю світової культури - думи й сподівання виражені в епіко-героїчній поезії, думах, містеріях, історичних піснях, казках і легендах. Творчі процеси народу знайшли своє видібраженнє у вишиванках, в багатьох інших прикрасах побуту, у майстерності різьби по дереву та ковальству, піснях та запальних танцях. У час відпочинку народ також не сидів, а розважався в різномонітних іграх, у змаганнях, у фолькльорі, а також в ходах на ходулях. Усі ці мистецьки надбання, так само як і одна з важливіших ділянок культури – народне мистецтво, стали національною гордістю українського народу [49].
Досліджуючи еволюцію різних видів культурної діяльності народу, можливо побачити, як з окремих складових частин поступово створюється і розвивається народний театр на ходулях [86].
Актуальність полягає у послідовному розгляді наукових питань, що до театрів на ходулях в аспекті сучасних масових форм театрального мистецтва. Розгляд сучасної термінології, аналіз передумов становлення та розвитку театрів на ходулях в Україні, та спроба порівняння зі світовим досвідом.
Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Магістерстерська робота здійснена за планами науково-дослідницької роботи кафедри режисури Харьковської державної академії культури в рамках державної комплексної програми Міністерства культури і туризму України «Культура. Просвітництво. Дозвілля.»
Головна складність аналізу полягає у відсутністі конкретизовання тих чи інших театральних спроб, як винекнення театру на ходулях. Тільки завдяки порівняльному аналізу типових і окремих ознак явища, можна дослідити процес виникнення і розвитку театру на ходулях. Подібний аналіз можна дослідити, ознайомившись з дослідженнями А. Арто [3], Є.Ґротовского [19,20,21], Б. Брехта [4], О.Бріка [8] та проаналізувати окремі стадії розвитку театру на ходулях, використовуючи таки дослідження як «Історія західноєвропейського театру» [9,12,39], та «Искания европейской режиссуры и традиции Востока»[67].
Для дослідження жанрової специфіки театру на ходулях необхідно провести ряд жанрових аналогій і пошук джерел у світовому реєстрі науково-дослідницких робіт. У результаті розглянувши наявний матеріал, з'ясували що наукове дослідження в цьому аспекті зачіпав американський вчений професор драми Жан Кошен-Круз у своїй роботі за радикальним вуличним уявленням в міжнародній анталогии. Він у своїй книзі [75] розглядає театр на ходулях в опозиційному розвитку, як постійного учасника вуличної демонстрації радикально налагодженого населення Америки.
Аналіз сучасних джерел в мережі Інтернет дає можливість визначити актуальність, повсеместность і історичні передумови розвитку жанру театру на ходулях [78,79,80,81,82]. Так з кожним роком росте інтерес у використанні жанру, з'являються нові колективи, що запозичують жанрову специфіку театру на ходулях, багато масових заходів світового масштабу не проходять без участі його представників.
Історичні процеси становлення жанру театру на ходулях розглядаються в аспекті світової історії театру [7,66] і своїми коренями йдуть до часів зародження традиційного театру Древньої Греції, Римської імперії і Древнього Китаю, про що свідчать древні фрески і замальовки. Процеси наступного історичного розвитку жанру, зафіксовані в літописах і народних оповідях, на древніх замальовках і фресках, знаходять своє віддзеркалення в безлічі праць зарубіжних і вітчизняних дослідників [додаток 1,2,3].
Процеси культурного розвитку у світі відбувався протягом кількох сторіч за рахунок виділення й розвитку театральних елементів з обрядових народних видовищ, ігрищ та розваг, якими супроводжувалися традіційні свята. Цей процес відбувався інтенсивно незважаючи на териториальну роздрібленість народу.
Запозиченні у балаганих і ярморочних форм, обумовленних зростаннєм внутрішьої і зовнішньої торгівлі, виразні засоби в сучасному театрі відтворились з новою силою. Яскравими прикладами цього є богато творчих колективів (Circus Du Soleil (Канада), trampoli dance “Oplas”(Італія), Stilts Dance Group (Обєднані Штати Америці) та інші). В Україні сьогодні існує три театри на ходулях «Воскресіння» м.Львів, Євпаторійський театр на ходулях і експерементальна студія Молодого театра м.Київ, але розпочато створення інших.
Якщо у 60-х роках ХІХ століття у світі з балаганних театрів почали виразно виділятися естрадні та циркові елементи, як самостійні форми, народного видовища, то на сучасному етапі спостеригаються інші тенденції. Тенденції модіфікації і модернізації театралізованих видовищ оказують вплив на акторські здібності, тобто до актора зростають вимоги володіння початковими азами циркової майстерністі та естрадно-виконавської діяльності.
Сьогдні завдяки запровадженю науково-техничних досліджень змінюються технико-експлуатаційні властивості ходулей, що поліпшило работу актора та дало можливість рухатися набогато краще. Характер діяльності театру на ходулях поступово змінюється. Вдосконалюється актьорська майстерність. Нові творчі сили сприяють піднесенню мистецтва театрів на ходулях на нову, вищу сходинку.
Проблемою є сучасні тенденції світового театрального мистецтва до скорочення частки нарротивного вплива на глядача та збогачення візуальних форм у виставі. Цей процес веде до пошука нових виразних засобів, запозиченню науково-техничного досвіду та деяки театральні колективи намогаються спровадити у життя архаічні (давно забуті) та еклектичні форми сценічного висловлювання.
Об’єкт дослідження – театр на ходулях, як одна із форм театралізованних видовищ.
Предмет дослідження є особливості створення акторського та режисерського мистецтва театрів на ходулях в аспекті масових форм театралізованних вистав.
Мета дослідження – вивчити специфіку театрів на ходулях в аспекті масових форм театрального мистецтва. Поставлена мета зумовлює необхідність виришення таких завдань:
· дослідити теоретико-методичні засади дослідження поняття театру на ходулях у контексті світового театрального мистецтва;
· розглянути історію становлення та розвитку театра на ходулях у світовому просторі;
· розглянути досвід сучасних українських театрів на ходулях в аспекті світових масових форм мистецтва та порівняльний аналіз світового та українського досвіду.
Існує ще декілька завдань, які, дякуючи особистому досвіду(керівник Євпаторійского театра на ходулях), буду вирішувати:
· Сьогоденні етапи створення та розвітку театрів на ходулях в Україні та перспективи розвитку цого жанру театрального мистецтва;
· Порівняння досвіду українських театрів на ходулях зі світовим;
· Євпаторійскій театр на ходулях в аспекті сучасних масових форм театрального мистецтва та його дружня співпраця з театром «Воскресіння» місто Львів.
Для досягнення мети ми повинни вирішити цілу низку завдань, що до утворення понять необхідно ізучити джерелознавчі материали та розглянути специфічні аспекти жанру театра на ходулях. Завдяки історико-культурному підхіду дослідження розглянимо умови становлення та розвидку театра на ходулях, як представника масової форми вистав. Та історичні предумови виховання синтетичного актора, володіючого особливими навиками еквілібристики та естрадної майстерністі. Треба зазначити простір театра та можливість поєднання вуличного мистецтва та залучення його до сцени.
Методи дослідження. Дослідження театра на ходулях вимогає запровадити наступні наукові методи: історичної ретроспекції для визначення історичних передумов винекнення жанру, аналіз джерел даних інтернет видань дає можливість дослідити сьогоденний стан світових театрів на ходулях та проведемо метод порівняльного аналізу для огляду українского і світового досвіда, метод узогальнення і систематізації для заключних висновкив.
Наукова новизна полягає у тому, що в цій науковой галузі жанра театра на ходулях на Україні дослідницкі роботи ще непроводились, у світовій науковій практиці цю тему, що до американьских вуличних театрів на ходулях, застасовував Професор Драми місто Нью-Йорк Жан Кошен-Круз в аспекті радікального вуличного перформансу. Та визначення нових приоритетних жанрів розвитку сучасних театрів масових форм театрального мистецтва.
Практичне застасування наукової роботи може сприяти подальшому розвитку теоретичного обґрунтування аспекта видовищних засобів сучасних масових форм театрального мистецтва, використовуватися як теоретично-прикладацкій материал у ВУЗі. Та її основні висновки, положення, фактичний матеріал можуть бути використані в постановочій роботі фахівців.
Апробація результатів дослідження. Тема обговорювалась на засіданнях кафедри режисури Харьковскої державної академії культури,опубіковані тези «Історичні передумови виникнення театралізованої вистави на ходулях» у науковому виданні «Культура та інформаційне суспільство ХХІ століття» до всеукраїнської науково-теоретичної конференції молодих учених, яка відбулась 22-23 квітня 2010 року.
Структура роботи обумовлена її метою й завданням і складається із вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг 96 сторінок, основного тексту 83 сторінки, список використаних джерел (88 найменувань).
РОЗДІЛ 1: ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ЖАНРУ ТЕАТРУ НА ХОДУЛЯХ
1.1. Джерелознавчі основи жанру в контексті масових форм театрального мистецтва
На сучасному етапі розвитку театрального мистецтва важко визначитися з жанровою специфікою театру на ходулях, тому що з наукової точки зору в аспекті масових форм це питання цілеспрямовано не вивчалося. Та в інформаційному полі рідко можна простежити дані о праці вчених, які зачіпають цей аспект знань. Ця магістерська робота спирається на існуючі джерела знань в області масових форм театрального мистецтва та на практичні дані у сфері розвитку жанру театру на ходулях.
Перші сучасні експерименти, які мали типові ознаки театралізованих вистав на ходулях, нажаль, не були зафіксовані і проаналізовані, як окреме явище мистецтва.
Основні термінологічні поняття розкриті у «Словнику театру» П. Паві [50]. Доповнення щодо сучасного театрального експеременту, його функцій, особливостей і значення у загальнотеатральній практиці надає дослідницько-узогальнююча праця В. Руднєва «Словник культури ХХ століття»[55].
Головна складність аналізу полягає у відсутністі конкретизовання тих чи інших театральних спроб, як винекнення театру на ходулях. Тільки завдяки порівняльному аналізу типових і окремих ознак явища, можна дослідити процес виникнення і розвитку театру на ходулях. Подібний аналіз можна дослідити, ознайомившись з дослідженнями А. Арто [3], Є.Ґротовского [19,20,21], Б. Брехта [4] та проаналізувати окремі стадії розвитку театру на ходулях, використовуючи таки дослідження як «Історія західноєвропейського театру» [9,12,39], та «Искания европейской режиссуры и традиции Востока»[67].
Для дослідження жанрової специфіки театру на ходулях необхідно було провести ряд жанрових аналогій і пошук джерел у світовому реєстрі науково-дослідних робіт. У результаті розглянувши наявний матеріал, з'ясували що наукове дослідження в цьому аспекті зачіпав американський вчений професор драми Жан Кошен-Круз у своїй роботі за радикальним вуличним уявленням в міжнародній анталогии. Він у своїй книзі [75] розглядає театр на ходулях в опозиційному розвитку, як постійного учасника вуличної демонстрації радикально налагодженого населення Америки.
Аналіз сучасних джерел в мережі Інтернет дав можливість визначити актуальність, повсеместность і історичні передумови розвитку жанру театру на ходулях [78,79,80,81,82]. Так з кожним роком зростае інтерес у використанні жанру, з'являються нові колективи, що запозичують жанрову специфіку театру на ходулях, багато масових заходів світового масштабу не проходять без участі його представників.
Історичні процеси становлення жанру театру на ходулях розглядаються в аспекті світової історії театру [7,66] і своїми коренями йдуть до часів зародження традиційного театру Древньої Греції, Римської імперії і Древнього Китаю, про що свідчать древні фрески і замальовки. Процеси наступного історичного розвитку жанру, зафіксовані в літописах і народних оповідях, на древніх замальовках і фресках, знаходять своє віддзеркалення в безлічі праць зарубіжних і вітчизняних дослідників [додаток 1,2,3].
Дефіцит виразних засобів візуальної форми театрального мистецтва тягне до запозичення їх в інших жанрах і акумуляції нових театральних прийомів. Це пов'язано з великим "стрибком" в досягненні науки і техніки та їх адаптація в традиційних формах. Так з 2005года в газеті "Dailey" (США) розгорнувся диспут по співпраці науково-дослідних компаній з творчими колективами країни.
У світі виникають театральні групи, які використовують різні візуальні прийоми, запозичені у різних сферах (театри пантоміми, театри живих статуй, театри на ходулях, театри вогню і піротехніки, театри танців на вертикальній поверхні і багато інших).
Рух "нового театру" або эксперементального театру на ходулях, мабудь, зародився в Парижі як авангардистський феномен, пов'язаний з маленькими театрами. "Ось вже на протязі щонайменше двох людських поколінь серйозний європейський театр переживає епоху експериментування. Різні експерименти не дали доки ніякого однозначного виразного результату, епоху цю ще ні в якому разі не можна вважати завершеною. Здається, експерименти ведуться по двох лініях, які іноді перетинаються, але можуть бути розглянуті нарізно. Обі ці лінії розвитку визначаються двома функціями - розваги і повчання, тобто театр робив експерименти, які повинні були посилити його розважальну сторону, і експерименти, що підвищували його пізнавальну цінність» Б. Брехт [4].
На практиці, театр на ходулях близький до постмодернискых театрів заперечує реалістичні персонажі, ситуації і усі інші відповідні театральні прийоми. Час і місце невизначені і мінливі, навіть найпростіші причинні зв'язки руйнуються. Безглузді інтриги драматична непослідовність дій, усе підпорядковано одній меті: створенню казкового настрою. Цей аспект знань вівчають З. І. Алфьорова «Межі видимого. Становлення візуального мистецтва» [1], Р. Аппиньянези «Знакомтесь: постмодернизм» [2], Ф.Джеймисон «Постмодернизм, или логика культуры позднего капитализма»[28] і надаються поняття у Енциклопедії постмодернізму [29].
Наступний жанровий напрям використаний театром на ходулях це пантоміма (від греч. παντόμῑμος) - вид сценічної дії, покликаний передавати сюжет, або історію за допомогою міміки і жестів, без використання слів. Як вид театрального мистецтва, пантоміма існує з доісторичних часів [46,52,56]. Абсолютно очевидно, що саме вона є "перехрестям" між магічним (симпатична магія) ритуалом і розвагою.
Найбільш відомими фігурами в Європейській класичній пантомімі були Жан-батист Дебюро (XIX століття), Марсель Марсо, Этьен Декру, Жан-Луї Барро, (Франція), Адам Дариус (Англія), Анатолій Елизаров (Росія) усі вони якоюсь мірою зупиняли свою увагу на пластиці пересування в просторі.
На початку і середині XX століття пантоміма була трансформована в більше синтетичне мистецтво і серйозно використана в театрі і в системі театральної освіти такими титанами, як А. Арто, Б. Брехт, В. Мейерхольд, А. Таиров, М. Чехів, Ю. Любимов, Е.Гротовски, Е.Барба і багатьма іншими.
У 1960-х в Польщі, Чехословаччині і Прибалтійських Республіках СРСР з'явився феномен театру пантоміми, найбільш значущими діячами якого були Генрик Томашевский (Вроцлав, Польща), Ладислав Фиалка (Прага, ЧССР), і, найбільш вагомий - Модрис Тенисон (Каунаський Театр Пантоміми, Литовська РСР). М. Тенисон, художник-графік, дав мистецтву пантоміми - нову енергетику, в результаті привнесення якої, саме дійство в його постановці вже майже ніщо не зв'язувало з традиційною пантомімою.
Єдиною, і непорушною якістю, що "утримує" його мистецтво в максимальному наближенні до "пантоміми" був факт, що слово або звук як і раніше залишалися табу. Але, на відміну від класичної пантоміми, наріжним каменем якої є дивертисмент, що складається з вигострених мініатюр (переважно комічної властивості), в театрах, вказаних вище (і особливо - в театрі М. Тенисона) глядач стикався з цілісним, тривалим дійством, базованим на цілісному сюжеті, переважно алегоричної властивості.
З театру М. Тенисона вийшли 2 найбільш значущіх філософи нової пантоміми: Валерій Мартинов і Гедрюс Мацкявичюс. Перший (В. Мартинов, Група Пантоміми при Музеї Електронної Музики, Москва, 1972 - 1974) декларував імпровізацію, засновану на медитативному стані артиста, як єдиний шлях до виразності. Другий (Г. Мацкявичюс, Театр Пластичної Драми, Москва, 1972 - 1985) був "консервативніший" і використовував імпровізацію, як частину свого творчого методу: провокуючи актора на імпровізацію у рамках заданої поетичної (метафоричною) теми, він домагався органічного результату, і в наслідок включав цей результат в зафіксовану канву створюваного спектаклю. Ці риси увібрав в себе сучасний театр на ходулях.
Виключно важливо відмітити, що мовчання актора на сцені було не насильно-привнесеною умовою, а невід'ємним і органічним елементом виразності. (К.Станиславский "Робота Актора над Собою", "зона мовчання")[62].
Окремо варто відмітити феномен театру клоунади під керівництвом В'ячеслава Полунина "Лицедії". Будучи класичним мімом "за освітою", В. Полунин привніс до пантоміми - елемент клоунади. Це ж, дещо раніше, в меншому масштабі і в протилежній пропорції, робив Леонід Енгибаров, елемент пантоміми привніс у сольну циркову клоунаду.
Як не парадоксально, в Канаді (провінція Квебек), заснований в 1984 році Cirqu du Soleil, (Ги Карон), Франко Драгоне (Franco Dragone) інтуїтивно відродило багато елементів постановочної методики Європейських театрів пантоміми 60-х років і пластику театрів на ходулях. Суть цього відродження базувалася на синтезі циркового мистецтва, пластичній імпровізації, що включає елементи акробатики, гімнастики і хореографії з використанням ходуль, і цілісної асоціативної канви, що об'єднує увесь спектакль.
Основопологаючею рисою розвитку театру на ходулях став вуличний театр - театр, спектаклі якого відбуваються на відкритому просторі - вулиці, площі, парку, як правило без обладнаної сцени. Який вивчал Е. Беспятов у праці «Театр под открытым небом» [6].
Вуличному театру властиві багато архаїчних рис. Часто в основі сюжету мотиви вмирання-відродження, і "перегравання" обрядових дій. Часто у вуличній виставі розподіл на артистів і глядачів - не чіткий, у творі багато інтерактива. Тому для акторів вуличного театру важлива імпровізація і миттєвий особистий контакт з глядачем. На вулиці увага глядачів увесь час розсіюється, тому ходулі допомагають акторові "притягнути" до себе увагу глядача, відокремитись.
У виставах використовується мінімум технічних засобів в порівнянні із стаціонарним театром, так що від акторів потрібно велика емоційна віддача. Вуличний театр по стилю близький до цирку, клоунади, використання трюкового реквізиту.
У вуличного театру існує два напрями розвитку: "пропагандистське" і "опозиційне", хоча у чистому вигляді вони зустрічаються рідко, увесь час проростаючи один з одного [75]. "Пропагандистський" напрям розвивався з первісних компаній театралізованого свята. Сюди ж відносяться середньовічні церковні містерії на честь Пасхи і Різдва [22], а також придворні розважальні дії.
"Опозиційний" напрям - вистави бродячих акторів, в епоху відродження - Комедія дель арте, карнавал, Масленичні дійства, тимчасові балагани, колядування і вертеп.
XX століття - час бурхливого розвитку вуличного театру. З 1969 року в Авіньйоні у рамках театрального фестивалю проходить "офф-программа", що збирає під свої прапори вуличні театри на ходулях всього світу.
Традиційно у вуличному театрі використовується багато вогню, жонглювання, яскравий грим, елементи еквілібристики - хода на ходулях, клоунада, танець з прапорами та поями.
В'ячеславом Полунином разпочато створення сучасного етапу розвитку вуличних театрів Росії - Всесоюзний фестиваль вуличних театрів в Ленінграді (1987), "Караван світу" (1989), фестиваль клоунади у рамках Третьої театральної олімпіади - "Корабель дурнів" (2001), "Офф-програма" - вулична програма театральної олімпіади за участю театрів на ходулях.
Сучасне вуличне мистецтво включає безліч жанрових напрямів. Популярні і запозичені в масових формах театрального мистецтва сьогодні, вони складаються з міміки і пантоміми, мистецтва боди-арта у театрі живих статуй. Майстерність жонглювання предметами, що горять, у театрах вогню, використання колясок і можливостей сценічного руху людей з обмеженими фізичними можливостями, уміння рухатися по вертикальній площини з використанням страхувального обладнення, а так само майстерність театральних колективів на ходулях.
На Україні сьогодні проходять два великі фестивалі де можна познайомиться з творчістю театрів на ходулях: Міжнародний фестиваль аматорських театрів "Південні маски" місто Миколаїв і Міжнародний фестиваль вуличних театрів "Золотий Лев" місто Львів. Це головні джерела інформаційного потоку, які виявляють усі нові жанрові напрями сучасних масових форм театрального мистецтва.
1.2. Специфіка жанру театру на ходулях
Жанрова специфіка театру на ходулях обусловленна історичними передумовами його розвитку. Якщо у Древній Греції театр вважався державною справою (і відповідно драматурги і актори були шанованими громадянами і могли займати високі громадські посади), то за часів Римської Імперії громадський статус театрального мистецтва сильно знизився. Вистави влаштовувалися все частіше, але основний упор переносився на видовищність.
Як зазначили В.М.Брабич та Г.С. Голетнева [9] театральні вистави замінювалися такими, що набули величезного поширення гладіаторськими боями, що проходили у Колізеї та інших театральних будівлях. Тут же влаштовувалися і криваві видовища - масове полювання, єдиноборства із звіром, публічне розтерзання дикими звірами беззбройних людей (головним чином, засуджених злочинців). Активно розвивалися циркові ігри - змагання колісниць, кулачні бої і ходіння на ходулях. Театральне мистецтво поступово приходило в занепад [46].
До цього часу воно остаточно загубило зв'язок з ритуалом і свій сакральний характер. Змінилося і соціальне відношення до акторів: з шанованих громадян, громадських діячів вони перейшли в самі нижчі шари суспільства. Проте часи римської імперії були не найсумнішими у світовій історії театру.
Так в середні віки в Європі, гнані релігійними предрасудками, вуличні балагани кочували з міста в місто. Вони вміло володіли технікою жонгляжа, еквілібристики, ораторською майстерністю, танцем на ходулях і використовуючи актуальні теми у своїх виступах зацікавили місцево населення. У Франції в ХIV столітті популярністю користувався "Роман про Олександра" інтерпритуємий балаганами на ходулях [38,39].
З'являється група артистів, що володіє навичками роботи на ходулях, в їх руках ходулі вправно перетворювалися то на осидланного коня шляхом затиску між ніг, то на зброю бою, вправно фехтуючи ними, то вправно вискакуючи на ходулі ставали казковими героями. Яскравий раскрас особи, костюм і жест вже тоді були властиві у виконанні для привертання уваги, ораторські речитативи іноді вигукували пояснюючи глядачеві події, що відбуваються.
"Роман про Олександра" - твір-гібрид: будучи французьким "жестом" по стилю (сліди усної творчості, повторення, стереотипні формули) і по присутності численних епічних мотивів (присвячення в лицарі, битви, поєдинки), твір є також пригодницьким і екзотичним романом, який простежує долю "дволикої" особи Олександра Македонського.
За часів становлення християнства молода релігія боролася з пережитками язичництва і його ритуалів, поза сумнівом, що простежувалися в театральному мистецтві. Актори остаточно перетворилися на ізгоїв суспільства і піддавалися жорстоким переслідуванням. Світські театри було закрито; глядачі оголошені душами, що заблукали, актори - дітьми сатани і вавілонської блудниці.
Етап гонінь на театр тривав близько тисячі років: вже в ХV столітті усі, хто мав яке-небудь відношення до театрального мистецтва, від публіки до виконавців, були відлучені від церкви і підпали під санкції інквізиції [46].
Крихітні мобільні трупи вцілілих мімів і самотніх мандруючих комедіантів на ходулях, ризикуючи життям, показували свої вистави в містах та селах. У їх творчості збереглося те, що дозволило почати відродження театрального мистецтва. Прихований процес наполегливо йшов по усій Європі, про це свідчить та обставина, що в кожній європейській країні мандруючі комедіанти називалися по-різному: гистрионы, жонглери, шпільмани, франти, менестрелі, хугляри і міми.
Особливий інтерес представляли ваганти, бродячі співаки-оповідачі з середовища семінаристів, що недоучилися, і розжалуваних священиків. У творчості мандруючих акторів, і особливо вагантов, розвивалася переважно сатирична лінія, опозиційна офіційній ідеології.
Відродження професійного європейського театру почалося в лоні церкви. Це на перший погляд здається парадоксом, але на ділі обертається закономірністю. Релігія звернена не лише до розуму, але і до емоцій людини. При цьому найсильнішою емоцією є колективна - на ній, власне, будується сакральна дія богослужінь. У тому числі християнських, православних літургій і католицьких мес.
Досвід формування колективного переживання, досягнення катарсису, накопичений театром за віки його існування, виявився безцінним. Приблизно до IХ століття, продовжуючи офіційну війну з театром, католицька церква почала включати його елементи у свої богослужіння. До цього часу відноситься виникнення літургійної драми.
Цікаво, що на цьому етапі театр як би повернувся до своїх витоків (архаїчні театральні дійства, поза сумнівом, були містеріями), але на новому рівні вже не язичницької, а християнської ідеології. І знову, як на первинному етапі існування театру, виникає усвідомлення необхідної професіоналізації: тільки професіонали можуть гарантувати високу і стабільну якість своєї роботи, особливо на ходулях.
Проте професійне відродження європейського театру на ходулях почалося не через актора (він ще впродовж довгого часу залишався соціальним ізгоєм), а через так звану матеріальну частину вистав, а пізніше - через комерцію, техніку і науку, нових театральних професій, що зумовили виникнення.
Дата добавления: 2015-08-28; просмотров: 41 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |