Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АрхитектураБиологияГеографияДругоеИностранные языки
ИнформатикаИсторияКультураЛитератураМатематика
МедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогика
ПолитикаПравоПрограммированиеПсихологияРелигия
СоциологияСпортСтроительствоФизикаФилософия
ФинансыХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника

1. Особисті немайнові відносини як складова предмету цивільного права України 3 страница



45.Право на інформацію

Важливим для участі фізичної особи в соціальному житті є також і її право на інформацію. Чинне законодавство визначає поняття інформації як документованих або публічно оголошених відомостей про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі.

З огляду на це, право на інформацію, згідно зі ст.302 ЦК України, як особисте немайнове право фізичної особи включає в себе можливість вільного, та необхідного для реалізації нею своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій:

а) збирання інформації, тобто надану законом можливість набуття, придбання, накопичення відповідно до чинного законодавства України документованої або публічно оголошуваної інформації фізичними особами;

б) використання інформації, тобто можливість задовольняти свої інформаційні потреби будь-яким незабороненим чинним законодавством способом;

в) поширення інформації, тобто можливість фізичної особи розповсюджувати, обнародувати, реалізовувати у встановленому законом порядку документовану або публічно оголошувану інформації;

г) зберігання інформації, тобто забезпечення належного стану інформації та її матеріальних носіїв.

 

46. Особисті немайнові права, що забезпечують фізичній особі захист від втручання соціуму у її приватність.

Новий ЦК України, як один із найбільш важливих принципів (загальних засад) цивільного законодавства, закріпив принцип неприпустимості свавільного втручання у сферу особистого життя людини (п. 1 ч. 1 ст. 3 ЦК України)

Проте, в цивільному законодавстві правове регулювання відносин в сфері приватності не обмежується лише закріпленням на рівні принципу. Адже ЦК України містить у Главі 22 розгалужений перелік особистих немайнових прав, які сприяють фізичній особі у охороні її приватної сфери. До даних прав, зокрема відносяться:

- право на особисте життя та його таємницю

- право на особисті папери та розпорядження ними,

- право на таємницю кореспонденції

- права, що виникають із цивільно-правового захисту інтересів фізичної особи при проведенні фото-, кіно-, теле- та відеозйомок та охорони інтересів фізичної особи, яка зображена на фотографіях та в інших художніх творах

- право на недоторканість житла та ряд інших.

Право на приватність є доволі складним за своїм змістом і включає в свою структуру сукупність прав, спрямованих на захист права особи на особисте життя, зокрема:



- право на особисте та сімейне життя;

- право на недоторканість житла;

- право на недоторканість кореспонденції;

- право на особисту документацію;

- право на медичну, банківську, нотаріальну та іншу таємницю, що стосується особи та її приватного життя та інші права, які прямо чи опосередковано стосуються життя особи і порушення яких може завдати її шкоди.

Беручи до уваги, вищенаведене, під правом на приватність розуміється особисте немайнове право фізичної особи, що забезпечує соціальне буття людини у сфері сімейних, побутових, особистих, інтимних та інших стосунків, можливість втручання в які визначається самою особою або рішенням суду, у передбачених законом випадках.

 

47. Захист фіз. Особи при проведенні фото-, кіно-, теле- та відео зйомок

 

Під поняттям "фото-, кіно-, теле-, чи відео зйомка" слід розуміти процес фіксації фактів на відповідний фото-, кіно-, теле-, чи відеоносій. Оскільки процес відповідної зйомки може суттєво порушувати певні особисті немайнові права фізичної особи, то законодавець визначає, що фізична особа може бути знята на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку лише за її згодою. При цьому, законодавець виходить з того, що згода фізичної особи може виражатись як у письмовій так і в усній формі, в тому числі і шляхом конклюдентних дій

Проте, в окремих випадках згода особи на зйомку презюмується, тобто фізична особа вважається такою, що погодилась на зйомку, аж поки вона не виразить своє заперечення щодо цього. До таких випадків презумпції згоди на знімання фізичної особи на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку законодавець відносить зйомки, які проводяться відкрито на вулиці, на зборах, конференціях, мітингах та інших заходах публічного характеру. У випадку, коли фізична особа заперечила щодо її фіксації на відповідну плівку, то зйомка повинна бути припинена, а моменти з її участю вилучені.

З метою захисту особистих немайнових прав фізичної особи, законодавець надає можливість захисту навіть у випадку, коли вона попередньо погодилась на знімання її на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку. Так зазначається, що фізична особа має право вимагати припинення її публічного показу в тій частині, в якій це стосується її особистого життя

 

48. Охорона інтересів фіз. особи, зображеної на фото та худ творах

Основним способом охорони інтересів фізичної особи, яка зображена на фотографіях та інших художніх творах (художніх картинах, скульптурах, воскових фігурах, чеканках, різьбленнях, вишивках, іконах, кінокартинах тощо), що передбачений в коментованій статті, є заборона публічного показу, відтворення та розповсюдження зазначених творів без волі на те фізичної особи, що зображена на них.

Особливо слід відмітити, що дана стаття врегульовує не стільки питання отримання згоди на зображення у вказаних художніх творах, скільки отримання згоди на публічне поширення цього твору шляхом публічного показу, відтворення та розповсюдження від зображеної на ньому фізичної особи. У випадку смерті фізичної особи згоду на такий публічний показ, відтворення та розповсюдження художнього твору можуть дати діти, вдова (вдівець), а якщо їх немає, - батьки, брати та сестри померлого.

 

49. Особливі режими інформації

Інформація про особу

Така інформація є окремим самостійним видом, це сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про особу.Як правило, це персональні дані: національність, освіта, сімейний стан, релігійність, стан здоров"я, адреса і місце народження.

Джерелами документованої інформації про особу є видані на її ім"я, підписані нею документи, а також відомості про неї, зібрані відповідними державними органами влади чи регіонального самоврядування в межах її повноважень.

Особливість цього виду інформації полягає в тому, що при її зборі та поширенні необхідна згода особи, якої вона стосується. Законом заборонено збирання інформації про особу без її попередньої згоди, окрім випадків, передбачених законодавством.

Особа має право знати у період збирання інформації, які відомості про неї і з якою метою збираються, як, ким і для чого вони можуть бути використані. Про це слід завжди пам"ятати журналістам при здійснені аудіо-відеозапису чи фотозйомки.

Особа також має право доступу до інформації про себе і право заперечувати її правильність, повноту чи доречність.

Втручання в особисте життя

Захист особистого життя громадян ґрунтується на конституційно гарантованому праві кожному поваги до його приватного життя.

Статтею 32 Конституції України проголошено, що ніхто не може втручатися в його особисте і сімейне життя, крім випадків, чітко передбачених Конституцією, — в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Законом прямо заборонено використання друкованих засобів масової інформації для втручання в особисте життя громадян, посягання на їх честь та гідність. Якщо ж таке трапилося - кожному гарантується право вимагати спростування недостовірної інформації про себе і членів своєї родини та вилучення будь-якої інформації. Тож, подаючи інформацію, журналісти мають ставитися з повагою до приватного життя інших.

50. Приватність як фундаментальна категорія соціального буття фізиної особи

Беручи до уваги, вищенаведене, вважаємо за доцільне під правом на приватність розуміти особисте немайнове право фізичної особи, що забезпечує соціальне буття людини у сфері сімейних, побутових, особистих, інтимних та інших стосунків, можливість втручання в які визначається самою особою або рішенням суду, у передбачених законом випадках.

Проте, в цивільному законодавстві правове регулювання відносин в сфері приватності не обмежується лише закріпленням на рівні принципу. Адже ЦК України містить у Главі 22 розгалужений перелік особистих немайнових прав, які сприяють фізичній особі у охороні її приватної сфери. До даних прав, зокрема відносяться:
- право на особисте життя та його таємницю (ст. 301 ЦК України);
- право на особисті папери (ст. 303 ЦК України) та розпорядження ними (ст. 304 ЦК України);
- право на таємницю кореспонденції (ст. 306 ЦК України);
- права, що виникають із цивільно-правового захисту інтересів фізичної особи при проведенні фото-, кіно-, теле- та відеозйомок (ст. 307 ЦК України) та охорони інтересів фізичної особи, яка зображена на фотографіях та в інших художніх творах (ст. 308 ЦК України);
- право на недоторканість житла (ст. 311 ЦК України) та ряд інших.

Найбільш ефективним у цьому плані буде формулювання комплексного суб’єктивного цивільного права – права на приватність фізичної особи. На нашу думку, найбільш доцільним є поділ права на приватність на три підгрупи: а) права, що визнають (юридично «закріплюють») за вказаною особою її приватність та дають можливість визначати її обсяг та зміст; б) права, що забезпечують недоторканість приватності; в) права, що забезпечують таємницю приватності.

   

 

 

51. Особисті немайнові права фізичної особи, що виникають у сфері інтелектуальної діяльності

Існує переважно належне законодавче забезпечення цієї сфери на конституційному (Конституція України), міжнародному (Загальна декларація прав людини,) та національному рівнях (Книга Четверта ЦК України, ЗУ «Про авторське право і суміжні права», «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм»,, «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» та ін.), все ж залишається низка проблем, що потребують відповідного законодавчого вирішення. Однією із таких проблем, є проблема системи особистих немайнових прав в сфері інтелектуальної діяльності. Втім поділ прав на майнові та немайнові попри свою умовність є доцільним, оскільки дає можливість більш глибоко на науковому рівні проаналізувати ознаки, зміст, правову природу та особливості здійснення кожної із вказаної групи прав. Особливість особистих немайнових прав якраз і полягає в тому, що вони існують у двох основних іпостасях: а) як елемент системи особистих немайнових прав фізичної особи; б) як елемент системи прав в сфері інтелектуальної діяльності. Дана категорія особистих немайнових прав наділена низкою особливостей порівняно із іншими суб'єктивними цивільними правами. До основних із них можна віднести: а) специфічну сферу їх існування, а саме, вони тісно пов'язані з сферою інтелектуальної діяльності (переважно авторства) і існувати поза нею не можуть; б) належність цих прав не всім фізичним особам, а лише тим, які займаються інтелектуальною діяльністю;в) особливість моменту їх виникнення, який визначається з моменту, що чітко пов'язуються із створенням об'єкту інтелектуальної власності; г) особливість моменту їх припинення, оскільки вони внаслідок того, що існують безстроково, то можуть перероджуватись в порядку «посттанативних» особистих немайнових прав. До системи особистих немайнових прав автора відносять: право авторства та право на авторське ім'я, право на використання псевдоніма чи аноніма, право на недоторканість твору і збереження його цілісності, право на захист репутації автора, право перешкоджати посяганню на своє авторське право, здатному завдавати шкоди честі та репутації автора, право на обнародування та відкликання твору, право на опублікування твору, право на допомогу автору з боку видавництва та право на реєстрацію твору, що встановлює дату його виходу в світ, право на депонування рукопису, право на переклад та право на присвячення твору тощо.

 

52. Право авторства

Саме це право дає можливість визначити серед сукупності фізичних осіб, особу яка є творцем (автором) відповідного об'єкту авторського права.. Авторське право, відрізняється від права власності нерозривним зв'язком між автором і твором, зв'язком, що заснований на факті створення твору автором, що проявляється в праві авторства. Ось чому в авторському праві є необхідність у конструюванні права авторства, а в праві власності, де такого нерозривного зв'язку між власником і його майном немає, відсутня необхідність в особливому праві власника на річ. Без можливості автора звернутись до засобів захисту даного особистого немайнового права у випадку його порушення (наприклад шляхом плагіату), оспорення чи невизнання, дане право не може вважатись достатньою юридичною можливістю. Адже саме у випадку, коли створюється загроза нормальному існуванню даного права та можливості його безперешкодного здіснення автор повинен бути впевнений в тому, що він зможе використати будь-який із передбачених в законодавстві способів задля охорони даного суб'єктивного цивільного права. Але, якщо розглядати право авторства як суб'єктивне право, то воно існує лише до смерті автора, а після смерті виникає суспільний інтерес, який на думку цих авторів тісно пов'язаний із належним спадкоємцям комплексом авторських прав, тому спадкоємці не тільки можуть подати позов про відновлення (визнання) авторства, але і повинні бути залучені до розгляду будь-якого спору, який стосується особи автора, спадкоємцями якого вони є, що свідчить про виникнення у них особливого права на охорону авторства померлого автора.

 

53. Право на авторське ім'я та використання інших способів індивідуалізації автора

Це право є унікальним особистим немайновим правом, яке відіграє подвійну роль. Насамперед, воно дає можливість автору сповістити про те, що саме він, як конкретна фізична особа є творцем даного твору, або скрити цей факт від суспільства. З іншої сторони, право на авторське ім'я та використання інших способів індивідуалізації автора дає можливість суспільству знати, хто конкретно вважається автором відповідного об'єкту інтелектуальної власності. згідно ЦК України, де зазначається, що автор має право: 1) вимагати зазначення свого імені у зв'язку з використанням твору, якщо це практично можливо; 2) забороняти зазначення свого імені у зв'язку з використанням твору; 3) обирати псевдонім у зв'язку з використанням твору. Певні проблеми виникають також і щодо назви даного права. Так, доволі часто в літературі воно носить назву «право на авторське ім'я». Однак з огляду на зміст даного права, що віднаходить місце в нормах чинного законодавства. Окрім цього вказане поняття «імені» не охоплює поняття псевдонім, навіть попри те, що використання останнього дозволяється законом. Тому, зважаючи на основну мету даного прав – здійснити індивідуалізацію автора відповідного твору, ми можемо стверджувати, що вона може здійснюватись і шляхом інших способів індивідуалізації, ніж через офіційне, державно зареєстроване ім'я фізичної особи. Розглядаючи зміст цього права, слід відмітити, що в літературі загально визнаною є позиція, відповідно до якої дане право включає в себе три основних повноваження: 1) використовувати чи дозволяти використовувати авторський твір під власним іменем автора; 2) використовувати чи дозволяти використовувати авторський твір під вигаданим іменем автора (псевдонімом); 3) використовувати чи дозволяти використовувати авторський твір без зазначення імені автора (анонімно). Ще одним повноваженням, що включається до даного права є можливість зазначати на об'єкті інтелектуальної власності не справжнє ім'я автора, а вигадане, тобто псевдонім. При чому, псевдонімом може бути будь-яке слово, яким забажає себе іменувати автор. Останньою складовою права на авторське ім'я – є можливість автора вимагати не зазначати її імені на авторському творі, тобто використовувати анонім, що породжує низку незручностеі, що пов'язані із встановленням особи автора твору. Типовими порушеннями права на авторське ім'я та використання інших способів індивідуалізації автора є: 1) не зазначення імені автора; 2) спотворення цього імені; 3) зазначення замість або поряд із іменем автора імені іншої особи.

 

 

54. Право на титулізацію та сакрарезацію твору

Це право не має позитивного регулювання в чинному законодавстві, однак, вони є неодмінно притаманними правовій природі авторського права і окремі норми ЦК України містять положення, якими закріплюється спеціальний різновид даного права. Право на титулізацію твору означає можливість автора дати назву своєму твору, або створити його без назви. Важливість даного права полягає в тому, що авторський твір, як об'єкт авторського права повинен бути наділений розрізняльною здатністю з-поміж інших подібних авторських творів. І саме цьому слугує його назва, яка дає можливість індивідуалізувати вказаний твір та забезпечити його автономність. назва твору не є його складовою. Вони є певним засобом індивідуалізації даного твору. Адже річ в тім, що попри тісну пов'язаність назви із самим твором, окремі твори можуть мати декілька назв, а окремі твори можуть створюватись взагалі без назви. І саме тому, ми можемо стверджувати, що саме автор твору має право вирішувати питання про найменування твору, чи його створення без назви, вибір назви твору, та кількість таких назв. Ще одним, особистим немайновим правом в цьому аспекті є право на сакрарезацію твору, тобто право присвятити даний твір особі (особам), події чи даті. Присвята здебільшого опосередковується прагненням автора відмітити своє особливе ставлення до особи чи дати (події), якій присвячується цей твір. Саме тому, присвята твору повинна розглядатись, як окрема складова, а відповідно право на сакрарезацію – як окреме особисте немайнове право.

 

55. Право на недоторканість твору

Відповідно до ст. 439 ЦК України забезпечення недоторканості твору автор може здійснювати шляхом протидії будь-якому перекрученню, спотворенню або іншій зміні твору чи будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі та репутації автора, а також супроводженню твору без його згоди ілюстраціями, передмовами, післямовами, коментарями тощо. Основне призначення даного права слід вбачати не тільки в захисній функції, але й в регулятивній. існуюча назва права на недоторканість є виправданою. Адже поняття недоторканість не тільки свідчить про неможливість нікого не порушувати певну цілісність. Аналізуючи право на недоторканість твору, слід відмітити, що воно належить автору з моменту створення твору і до моменту смерті автора. При цьому здійснюючи дане право особа не може передати повноваження по його здійсненню іншим особам. Тобто дане право означає, що лише сам автор має право вирішити питання про зрілість свого твору, а значить йому одному повинно належати і право вносити зміни і доповнення до твору. Слід також зауважити, що є низка передбачених законів випадків, коли закон допускає правомірне порушення цілісності твору. Так, наприклад, може бути використана цитата з правомірно опублікованого твору або ілюстрація у виданнях, радіо- і телепередачах, фонограмах та відеограмах, призначених для навчання, за умови дотримання звичаїв, зазначення джерела запозичення та імені автора, якщо воно вказане в такому джерелі, та в обсязі, виправданому поставленою метою

56. Право на репутацію автора

Це право немає позитивного закріплення в цивільному законодавстві. Однак, аналіз чинного законодавства дає нам підстави говорити про можливість захисту порушеної репутації автора. ЦК України, говорить про можливість автора захищати свою честь та репутацію, тобто розглядають таке право виключно в аспекті захисту порушеної репутації автора. Активний аспект права на авторську репутацію повинен складати сукупність дозволених дій автора, які спрямовані на формування професійної репутації автора. Об'єктом цього права, як вже видно із вказаного, виступає репутація автора. Репутація визначається як суспільна думка, що склалась про чиї-небудь досягнення чи недоліки. Право на репутацію автора слід визначати як право автора твору на об’єктивну, повну та своєчасну оцінку його, як особи, що відіграє певну соціальну роль у суспільному житті, як фахівця в сфері авторства та його діянь щодо створення об'єктів авторського права з боку суспільства, певної соціальної групи та окремих фізичних осіб, а також право на формування цієї оцінки та використання її.

 

57. Особисті немайнові права фізичної особи, що виникають у сфері сімейних відносин

В Україні питання класифікації особистих немайнових прав фізичних осіб в сфері сім'ї багато в чому детерміновано існуванням СК України. В даному законодавчому акті чітко виділяються такі різновиди особистих немайнових прав фізичних осіб, як: а) особисті немайнові права подружжя;б) особисті немайнові права батьків та дітей;в) особисті немайнові права інших членів сім'ї та родини. Важливими є не лише особисті немайнові права, які виникають в сімейних правовідносин, а також і перелік особистих немайнових прав, які виникають до та після існування особистих немайнових правовідносин. З огляду на це, загальна пропонована система особистих немайнових прав фізичних осіб може виглядати таким чином: а) особисті немайнові права, що виникають у фізичних осіб до створення сім'ї та пов'язані із таким створенням; б) особисті немайнові права, які виникають в осіб під час перебування в сім'ї; в) особисті немайнові права, що виникають після припинення (призупинення) сімейних відносин. Важливим є встановлення чіткого та визначеного переліку особистих немайнових прав, які можуть існувати в сфері сімейних відносин.. І тому важливо відокремити ті особисті немайнові права, які у сфері сімейних відносин складають для фізичної особи суттєву цінність та можуть бути опосередковані у формі відповідного суб'єктивного цивільного права. Доцільним нам також видається вивірити окремі особисті немайнові права на предмет гендерної рівності. Адже попри те, що СК України пройшов експертизу на гендерну рівність, в ньому все ж таки віднаходять місце окремі норми, які суттєво обмежують права осіб залежно від статі. Тому, слід зауважити, що лише врахувавши основні загальні тенденції ми будемо в змозі вибудувати реальну законодавчу картину щодо нормативного закріплення особистих немайнових прав фізичних осіб в сфері сімейних відносин, чим реальним чином зможемо забезпечити їх безперешкодне здійснення та ефективний захист

58.Особисті немайнові права фізичної особи, що виникають у сфері медичної діяльності.

Під поняттям «пацієнт» розуміти людину, яка звернулась в лікувально-профілактичний заклад не лише за медичною допомогою, але й за діагностикою, профілактичною допомогою, або приймає участь як досліджувана особа при клінічних дослідженнях лікарського засобу. Зустрічається також і точка зору, що пацієнтом слід вважати будь-яку особу, яка знаходиться під медичним наглядом. поняття «пацієнт» тісно пов'язано із зверненням особи за медичною допомогою та повинно характеризуватись низкою відповідних ознак: 1) пацієнтом може бути виключно людина; 2) пацієнтом повинна визнаватись людина, яка звернулась за наданням медичної допомоги; 3) звернення за наданням медичної допомоги повинно бути адресоване відповідним закладам охорони здоров'я. Тісно з питанням визначення правового статусу пацієнта та специфіки його участі у відповідних правовідносинах пов'язується питання особливостей закріплення відповідних прав та обов'язків пацієнта нормами вітчизняного законодавства. важливою проблемою нам видається також і те, що навіть наявність у законодавстві нормативного закріплення окремих прав пацієнта не вирішує проблеми їх належної реалізації та ефективного гарантування та захисту. Причина цьому – їх хаотичне розкидання по усьому масиву «медичного законодавства» З огляд на специфіку нормативно-правового регулювання до основних особистих немайнових прав пацієнтів, на нашу думку, слід віднести: право на згоду на надання медичної допомоги чи відмову від її надання; право на надання медичної допомоги в умовах, що відповідають санітарно-гігієнічним вимогам; право на поважне та гуманне відношення з боку медичного та обслуговуючого персоналу; право на вибір лікаря, методу лікування та лікувального закладу; право на отримання повної, достовірної, своєчасної та в доступній формі інформації про умови отримання висококваліфікованих послуг по забезпеченню та охороні здоров'я;право на таємницю про факт звернення за медичною допомогою тощо. Суттєвими особливостями наділений пацієнт, якому надається психіатрична допомога. Психіатрична допомога може надаватись особам у двох формах: - амбулаторна психіатрична допомога; - стаціонарна психіатрична допомога; До основних гарантій здійснення та захисту права на психічне здоров'я осіб, які не мають психічних розладів слід відносити: 1) дотримання конфіденційності відомостей про стан психічного здоров’я. 2) належний психіатричний огляд

 

59. Особисті немайнові права дітей та інших фізичних осіб, що мають дефекти у дієздатності

Аналіз чинного законодавства дає усі підстави стверджувати що спеціальним правовим статусом із поміж інших фізичних осіб наділена дитина. дитина – це єдиний правовий статус, що виділяється законодавцем на підставі віку. коли дитина виявилась сиротою, або дитиною, що позбавлена батьківського піклування. Відповідно до чинного законодавства під поняттям “дитина-сирота” розуміють дитину, в якої померли чи загинули батьки. В свою чергу поняттям “дитина, що позбавлена батьківського піклування” є діти, які залишилися без піклування батьків у зв’язку з позбавленням їх батьківських прав, оголошенням їх померлими, відбуванням покарання в місцях позбавлення волі та перебуванням їх під вартою на час слідства, Враховуючи такий особливий статус даної категорії дітей, держава закріплює за ними два основних особистих немайнових права: право на опіку та право на піклування. Опіка (піклування) є особливою формою державної турботи про неповнолітніх дітей, що залишились без піклування батьків, та повнолітніх осіб, які потребують допомоги щодо забезпечення їх прав та інтересів. Значення опіки (піклування) полягає в забезпеченні особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки. Не зважаючи на зовнішню подібність, між цими поняттями існує суттєва відмінність, яка полягає в тому, що піклування встановлюється для допомоги фізичній особі здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, тоді як опіка встановлюється для здійснення замість особи в її інтересах цивільних прав та виконання цивільних обов'язків її представниками.

 

 

60. Особливості посттанативних особистих немайнових прав

Посттанативні права- тобто суб'єктивні цивільні права, які виникають або продовжують існування після смерті фізичної особи. До таких прав, зокрема, ми можемо віднести:1) право членів сім'ї померлої особи, її близьких родичів та інших заінтересованих осіб на відповідь щодо недостовірної інформації, яка була поширена стосовно померлої особи;2) право членів сім'ї померлої особи, її близьких родичів та інших заінтересованим осіб на спростування недостовірної інформації, яка була поширена стосовно померлої особи;3) право членів сім'ї померлої особи або інших фізичних осіб, уповноважених нею, бути присутніми при дослідженні причин її смерті та ознайомитись із висновками щодо причин смерті, а також право на оскарження цих висновків до суду;4) право дітей, вдови (вдівця), а якщо їх немає, – батьків, братів та сестер померлої фізичної особи на використання її імені в літературних та інших творах як персонажа 5) право дітей, вдови (вдівця), а якщо їх немає, – батьків, братів та сестер померлої фізичної особи на надання згоди щодо публічного показу, відтворення, розповсюдження фотографій, інших художніх творів, на яких зображено померлу фізичну особу;6) право уповноважених померлим автором осіб, а у випадку відсутності такого повноваження – спадкоємців автора чи інших заінтересованих осіб на охорону недоторканості твору та ін. Ці права є особистісними, тобто такими, що тісно пов'язані із особою носія та не можуть бути відчужені чи передані іншим особам, а по-друге, вони є немайновими, тобто такими, що залишені економічного змісту та не можуть бути вирахувані в грошовому еквіваленті. Посттанативні особисті немайнові права виникають не в момент народження фізичної особи, а в момент та з приводу смерті іншої фізичної особи. Посттанативні особисті немайнові права фізичних осіб мають чітко визначений перелік суб'єктів – носіїв цих прав. При цьому важливо відмітити, що носієм посттанативних особистих немайнових прав є не померла фізична особа, оскільки в момент смерті вона перестає бути учасником цивільних правовідносин та втрачає свою цивільну правоздатність. Сучасне цивільне законодавство вводить новий недосліджений до цих пір вид особистих немайнових прав – посттанативні. Під поняттям «посттанативних» особистих немайнових прав слід розуміти такі особисті немайнові права фізичних осіб, що виникають внаслідок та в момент смерті фізичної особи в інших осіб, які конкретно визначені законом чи встановлені померлим, і, як правило, спрямовані на захист доброго імені померлого.

 

 


Дата добавления: 2015-08-27; просмотров: 79 | Нарушение авторских прав







mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.017 сек.)







<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>