1. Особисті немайнові відносини як складова предмету цивільного права України У ст. 1 ЦК України, встановлюється, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Отже, особисті немайнові відносини як вид суспільних відносин, що складаються з приводу закріплення за їх учасниками особистих немайнових благ та їх використання і є первинними, самостійними і рівними в структурі предмету цивільного права, ґрунтуються на засадах юридичної рівності їх учасників, їх вільного волевиявлення, спрямовані на забезпечення приватного немайнового інтересу їх учасників, позбавлені майново-грошового змісту, а також характеризуються абсолютним характером. Незважаючи на законодавче визнання цих відносин сферою цивільно-правового регулювання, сформульовані в юридичній науці різні підходи до місця особистих немайнових відносин в предметі цивільного права та залишаються актуальними і в сучасних умовах. Зокрема, в радянський період в цивілістичній науці точки зору з цієї проблеми умовно поділяли на три концепції: негативну, позитивну та радикальну. Негативна концепція зводиться до того, що цивільне право регулює ті з особистих немайнових відносин, які пов'язані із майновими. Що ж стосується тих немайнових відносин, які не мають такого зв'язку із майновими, то вони або регулюються іншими галузями права, або цивільне право лише здійснює їх охорону у випадках, що прямо передбачені в законі. Позитивна концепція особистих немайнових відносин зводиться до того, що цивільне право не лише охороняє, але й регулює особисті немайнові права, в тому числі і ті, що не пов'язані з майновими. Поширеною є точка зору, що особисті немайнові права на нематеріальні блага прирівнюються законодавцем до майнових прав за способами їх правового захисту. Прихильники радикальної концепції вважають, що особисті немайнові права, які не пов'язані з майновими, являють собою самостійний предмет регулювання. В сучасному вітчизняному цивільному законодавстві повною мірою знайшла відображення позитивна концепція особистих немайнових відносин.
| 2. Історія розвитку законодавства про особисті немайнові права фізичних осіб Вперше на правовому рівні визнання особистих немайнових прав відбулось в Стародавньому Римі. Так, в Законах ХІІ таблиць даний аспект охоплював зазіхання на тілесну недоторканість. Починаючи з часів Руської Правди (Короткої редакції), яка була наслідком об’єднання в один документ першої (Ярослава Мудрого) та другої (Ізяслава, Святослава та Всеволода - братів Ярославовичів), як одного з найдревніших пам’ятників правової культури України, було відомо покарання за нанесення шкоди честі. Суттєву роль в історичному формуванні правового захисту честі відіграли Литовські Статути. Норми даного пам’ятника права передбачали різні види відповідальності за безчестя. В Україні, в період царювання Катерини ІІ, діяв систематизований збірник «Зібрання малоросійських прав». Даним збірником врегульовувалась відповідальність за образу словом. І саме ЦК України, як одна із останніх східноєвропейських кодифікацій цивільного законодавства, органічно увібравши основні загальноєвропейські і міжнародні досягнення та сучасні тенденції розвитку в сфері цивільно-правового регулювання особистих немайнових відносин, а також ґрунтуючись на кращих національних традиціях правотворення, створив, на нашу думку, найбільш повну та логічну систему особистих немайнових прав фізичної особи, що знайшла своє закріплення у вже згаданій вище Книзі Другій ЦК України.
|
3. Етапи розвитку законодавства в сфері особистих немайнових прав фізичної осіб. Вперше на правовому рівні визнання особистих немайнових прав відбулось в Стародавньому Римі. Так, в Законах ХІІ таблиць даний аспект охоплював зазіхання на тілесну недоторканість. Починаючи з часів Руської Правди (Короткої редакції), яка була наслідком об’єднання в один документ першої (Ярослава Мудрого) та другої (Ізяслава, Святослава та Всеволода - братів Ярославовичів), як одного з найдревніших пам’ятників правової культури України, було відомо покарання за нанесення шкоди честі. Суттєву роль в історичному формуванні правового захисту честі відіграли Литовські Статути. Норми даного пам’ятника права передбачали різні види відповідальності за безчестя. В Україні, в період царювання Катерини ІІ, діяв систематизований збірник «Зібрання малоросійських прав». Даним збірником врегульовувалась відповідальність за образу словом. І саме ЦК України, як одна із останніх східноєвропейських кодифікацій цивільного законодавства, органічно увібравши основні загальноєвропейські і міжнародні досягнення та сучасні тенденції розвитку в сфері цивільно-правового регулювання особистих немайнових відносин, а також ґрунтуючись на кращих національних традиціях правотворення, створив, на нашу думку, найбільш повну та логічну систему особистих немайнових прав фізичної особи, що знайшла своє закріплення у вже згаданій вище Книзі Другій ЦК України.
| 4. Напрями щодо розуміння особистих немайнових прав фізичних осіб. Аналіз сучасної спеціальної літератури дає нам можливість виокремити три основних напрямки щодо розуміння особистих немайнових прав фізичних осіб: 1) особисті немайнові права є складовою частиною поняття «нематеріальне благо»; 2) особисті немайнові права є складовою цивільної правоздатності; 3) особисті немайнові права є різновидом суб'єктивних цивільних прав.Зміст першого зводиться до того, що в структурі нематеріальних благ особисті немайнові права є благами другого рівня, які утворюють зміст конкретних правовідносин, внаслідок чого вважаються врегульованими нормами права. Благами ж першого рівня є власне нематеріальне благо, що нерозривно пов'язано із самим існуванням особистості та існує незалежно від його правової регламентації.Інший підхід зводиться до того, що особисте немайнове право є елементом цивільної правоздатності. Тут э багато суперечок з проиводу правоздатності. Прихильники даної теорії єдині в тому, що суб’єктивні права, реалізуються не в правовідношенні, а поза ним і по своїй суті є елементом цивільної правоздатності.Так, на думку Д.М. Чечота, якщо право належить не лише конкретній особі, але й усім іншим особам, то воно на цій підставі не розглядається як суб'єктивне та кваліфікується як елемент правоздатності. Неспроможність такого підходу, на нашу думку, обумовлюється тим, що особисті немайнові права є не абстрактними можливостями чи необхідною передумовою для набуття суб'єктивного права, а конкретними юридичними можливостями, які чітко регламентовані законодавчо. Для особистих немайнових прав, окремі із яких мають закріплення у положеннях Конституції України, притаманна цивільно-правова природа (юридичної рівності, самостійності, майнової незалежності)Отже, визнаючи за особистими немайновими правами юридичну природу суб'єктивного цивільного права, необхідно визначити ті основні особливості, які притаманні особистим немайновим правам та визначають їх особливість у порівнянні із іншими суб'єктивними цивільними правами.
|
5. Поняття та ознаки особистих немайнових прав фізичних осіб Існує багато точок зору, щодо поняття та оснак. Позиція українського законодавця, який у ст. 269 ЦК України виділяє такі ознаки особистих немайнових прав: 1) належність кожній фізичній особі; 2) моментом виникнення є її народження чи інший юридичний факт, що вказаний в законі; 3) відсутність економічного змісту; 4) тісний зв'язок з фізичною особою; 5) неможливість відмови від цих прав, а також неможливість позбавлення цих прав; 6) володіння цими правами фізична особа здійснює довічно. На нашу думку, до характерних ознак цієї категорії прав слід віднести: 1) особистісність; 2) немайновість; 3) об'єктом цих прав виступає особисте немайнове чи інше нематеріальне благо; 4) цілеспрямування на задоволення фізичних (біологічних), духовних, моральних, культурних чи соціальних потреб. Решта ознак, можуть бути або ж факультативними для характеристики окремих видів особистих немайнових прав, або ж взагалі непритаманними їм. Особистісність як ознака даної категорії прав проявляється не стільки в їх тісному (як про це говорить ЦК України), скільки в її нерозривному зв'язку із особою носієм. Немайновість особистих немайнових прав є комплексним та поєднує у собі низку інших ознак, зокрема, цій категорії прав непритаманна економічної природа походження, а це означає, що дані права не створюються (виникають) в результаті економічного виробництва. Остання ознака розкриває дух вказаної категорії прав. Отже, під поняттям особистого немайнового права фізичних осіб слід розуміти суб'єктивне цивільне право, яке за своїм змістом є тісно та нерозривно пов'язане із особою носієм, не має економічної природи походження та економічного змісту, а також спрямоване на задоволення фізичних (біологічних), духовних, моральних, культурних, соціальних чи інших нематеріальних потреб (інтересу) і об'єктом якого є особисте немайнове благо, а у визначених законом випадках й інше нематеріальне благо. | 6. Система особистих немайнових прав фізичних осіб Існують різні точки зору щодо системи. Її можна розділити на загальну та спеціальну систему особистих немайнових прав. Характерною особливістю загальних особистих немайнових прав є належність їх всім без виключення фізичним особам. Тобто цими правами особа наділена внаслідок свого існування як людини, що не пов’язано з виконанням нею певних соціально важливих функцій чи специфічним правовим статусом. І саме дані права мають визначені нами вище характерні ознаки, а саме: 1) особистісність; 2) немайновість; 3) об'єктом цих прав виступає особисте немайнове чи інше нематеріальне благо; 4) цілеспрямування на задоволення фізичних (біологічних), духовних, моральних, культурних чи соціальних потреб. На відміну від загальних особистих немайнових прав фізичної особи слід виокремлювати також і спеціальні (окремі) особисті немайнові права, які притаманні фізичним особам лише внаслідок виконання певних діянь (поведінки), яка виділяється суспільством, як соціально цінна, або внаслідок спеціального правового статусу цієї фізичної особи. До таких особистих немайнових прав, на нашу думку, слід відносити: особисті немайнові права фізичної особи в сфері інтелектуальної діяльності (наприклад, право авторства, право на недоторканість твору, право титулізації, номіналізації та сакрарезації твору тощо), особисті немайнові права фізичної особи в сфері сімейних відносин (право на материнство, батьківство, перебування у сім'ї, виховання дитини тощо), особисті немайнові права фізичної особи в сфері медичної діяльності (право на інформацію про стан здоров'я, право на таємницю про стан здоров'я, право фізичної особи, що знаходиться в стаціонарі тощо), особисті немайнові права дітей та інших фізичних осіб, що мають дефекти дієздатності (право на опіку, право на піклування, право на помічництво тощо), посттанативні особисті немайнові права та інші. Загальні особисті немайнові права можна поділяюти на дві групи, залежно від того, яка сфера особистості піддається правовому впливу. І саме в залежності від цих критеріїв можливий подальший поділ загальних особистих немайнових прав фізичної особи на ті, що забезпечують її фізіологічне (природне) існування та ті, що забезпечують її соціальне буття. Так, до особистих немайнових прав, що забезпечують фізіологічне (природне) існування фізичної особи слід включати: права, що забезпечують природну цілісність фізичної особи (право на життя, право на здоров’я, право на безпечне довкілля (особисту безпеку)); права, що забезпечують природну відособленість фізичної особи (право на свободу (свободу природного існування), право на особисту недоторканість); права, що забезпечують відтворюваність фізичної особи (репродуктивні права).В цілому ж система особистих немайнових прав фізичної особи буде вдосконалюватись та розширюватись враховуючи постійно зростаючу кількість, зміст та обсяг відповідних прав, які є її елементами, а також різними поглядами науковців.
|
7. Класифікація особистих немайнових прав. Історично, одну з перших класифікацій особистих немайнових прав запропонував в.о. рясенцев, який виділив п'ять видів даних прав: 1) особисті права, сутність яких складають немайнові блага, що не віддільні від особистості (життя, здоров'я, недоторканість особистості); 2) особисті права, в основі яких лежать немайнові блага, що індивідуалізують особу в колективі (ім'я, честь, гідність тощо); 3) особисті немайнові права в сфері шлюбно-сімейного права; 4) особисті немайнові права, що знаходяться в сфері творчої діяльності, а також інтереси, що витікають з реалізації права на відпочинок, різноманітні культурні потреби тощо; 5) особисті немайнові права в основі яких лежить майновий інтерес. В юридичній літературі останнім часом часто за основу класифікаційного критерію беруть мету, на досягнення якої спрямоване відповідне особисте немайнове право. Вперше такий критерій використала Л.О. Красавчикова, яка обґрунтувала класифікацію особистих немайнових права залежно від ієрархії потреб, які покликані забезпечити дані права. Такі потреби вона класифікувала на фізіологічні потреби (потреби першого рівня) та соціальні потреби (потреби другого рівня). До першої класифікації автор відносить право на життя, здоров'я, безпечне довкілля, свободу та особисту недоторканість, а до другої, відповідно: право на ім'я, честь, гідність, ділову репутацію, приватне життя, свободу пересування тощо. Практично аналогічну класифікацію сприйняв і ЦК України, який у книзі другій здійснює поділ особистих немайнових прав фізичної на ті, що забезпечують природне існування (глава 21) та ті, що забезпечують соціальне буття (глава 22). Інколи в літературі зустрічається використання змішаного класифікаційного критерію, а саме за основу береться як об'єкт особистих немайнових прав, так і мета, на досягнення якої спрямоване це право. Зокрема, В.О. Жакєнов, виділяє: права, що індивідуалізують громадян в суспільстві; права, що забезпечують особисту недоторканість; права, що забезпечують збереження таємниці особистого життя; права, що сприяють розвитку особистості та вираженню її творчої індивідуальності. В літературі існують і інші погляди щодо класифікації особистих немайнових прав, однак практично жоден з них не вирішує питання комплексного підходу до систематизації особистих немайнових прав.
| 8. Зміст особистого немайнового права фізичних осіб. У науковій літературі існують різні погляди щодо змісту. Так, окремі науковці вважають, що зміст суб'єктивного цивільного права складають виключно повноваження, які носять позитивний аспект. З принципово відмінних методологічних засад підходять до визначення змісту та відповідно структури суб'єктивного цивільного права інші науковці. Так, зокрема, М.М. Агарков вбачає сутність суб'єктивного цивільного права в можливості уповноваженої особи вимагати від зобов'язаних осіб вчинення певних дій чи утримання від їх вчинення. Дещо відмінними від попередніх є позиція окремих науковців, які вважають, що наявність цих двох груп повноважень (позитивних та негативних) у структурі суб'єктивного цивільного права є недостатнім. У зв'язку із цим вони пропонують доповнити структуру змісту суб'єктивного цивільного права додатковим повноваженням – можливістю вдатись в необхідних випадках до сили державного апарату. Під змістом особистого немайнового права слід розуміти сукупність повноважень особи носія даного блага, які включають у себе як позитивний аспект (можливість юридично визнаватись володільцем відповідного особистого немайнового блага та здійснювати його використання, в межах, що передбачені законом чи не суперечать призначенню цього блага), так і низку негативних повноважень (вимагати усіх інших учасників правовідносин не порушувати дане право), в тому числі повноваження захисту. Але окремі із особистих немайнових прав можуть у своєму змісті мати і інші, притаманні їм повноваження, які виходять за межі визначених. Інколи структура деяких особистих немайнових прав може носити і складний характер та вміщувати у собі і інші права.
|
9. Особливості здійснення особистого немайнового права фізичних осіб. Законодавець передбачає, що:1) особисті немайнові права малолітніх осіб можуть здійснюватись їх батьками (усиновителями) та опікунами;2) особисті немайнові права неповнолітніх осіб можуть здійснюватись їх батьками (усиновителями) та піклувальниками;3) особисті немайнові права осіб, які визнані судом недієздатними можуть здійснюватись їх опікунами;4) особисті немайнові права повнолітніх осіб, які за віком чи станом здоров'я не можуть їх здійснювати, і не визнані при цьому недієздатними можуть здійснюватись їх. Забезпечення здійснення фізичною особою особистих немайнових прав може відбуватись двома шляхами. Насамперед, це шляхом накладення заборон, щодо порушення органами державної влади, органами Автономної республіки Крим та органами місцевого самоврядування тих чи інших особистих немайнових прав фізичних осіб. Окрім цього, забезпечуватись здійснення вказаних прав може також і шляхом покладення на вказані органи обов'язку здійснювати відповідні діяння, які спрямовані на допомогу фізичним особам в здійсненні та захисті особистих немайнових прав. Важливим аспектом при забезпеченні здісненні особистих немайнових прав фізичної особи є встановлення певної процедури чи правил, якими впорядковуються порядок забезпечення. Однак для повноти забезпечення здійснення фізичними особами особистих немайнових прав законодавець вводить загальне правило, згідно якого діяльність фізичних та юридичних осіб не може порушувати особисті немайнові права інших фізичних осіб, незалежно від того, чи пов'язані вони певними взаємними правами та обов'язками один щодо одного, чи ні. _____________________________________________________________________ 11. Цивільно-правовий захист особистих немайнових прав фізичних осіб Гарантією нормального здійснення фізичними особами особистих немайнових прав є їх належний цивільно-правовий захист (ст. 276 ЦК). Право на захист особистих немайпових прав — це регламентоване правове регулювання на випадок оспорення, невизнання чи порушення особистого немайнового права. Змістом права на захист особистих немайнових прав є такі повноваження: • вимагати непорушення цих прав; • вимагати припинення всіх діянь, які порушують ці права; • вимагати відновлення вказаних особистих немайнових прав у разі їх порушення. Для захисту особистих немайнових прав можна застосовувати загальні способи захисту прав, а також інші (спеціальні) способи — відповідно до змісту цих прав, способу їх порушення та наслідків, що спричинено цим порушенням. До таких спеціальних способів захисту особистих немайнових прав законодавець відносить: • поновлення порушеного особистого немайнового права; • спростування неправдивої інформації та суміжні способи захисту; • заборону поширення інформації, якою порушено особисті немайнові права. ________________________________________________________________________________ 13. Спеціальні та окремі способи захисту особистих немайнових прав фізичної особи До спеціальних способів захисту особистих немайнових прав законодавець відносить: v поновлення порушеного особистого немайнового права (ст.276 ЦК України); v спростування неправдивої інформації та суміжні способи захисту (ст.277 ЦК України); v заборона поширення інформації, якою порушені особисті немайнові права (ст.278 ЦК України). Поновлення порушеного права Даний спеціальний спосіб захисту особистих немайнових прав передбачений ст.276 ЦК України та полягає в тому, що орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування, фізична особа або юридична особа, рішеннями, діями або бездіяльністю яких порушено особисте немайнове право, зобов'язані вчинити необхідні дії для його негайного поновлення. Спростування неправдивої інформації та суміжні способи захисту Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (ч.1 ст.277 ЦК України). Заборона поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права Сутність цього способу захисту полягає в тому, що у випадку коли: v особисте немайнове право фізичної особи порушене у газеті, книзі, кінофільмі, теле-, радіопередачі тощо, які готуються до випуску у світ, суд може заборонити розповсюдження відповідної інформації до усунення порушення цього права. особисте немайнове право фізичної особи порушене у газеті, книзі, кінофільмі, теле-, радіопередачі тощо, які випущені у світ, суд може заборонити (припинити) їх розповсюдження до усунення цього порушення, а якщо усунення порушення неможливе, – вилучити тираж газети, книги тощо з метою його знищення | 10. Цивільно-правовий захист особистих немайнових прав фізичних осіб Захист суб'єктивних цивільних прав – є передбаченими законом мірами охорони суб'єктивних цивільних прав, у випадку їх порушення чи реальної загрози такого порушення, оспорення чи невизнання. Захист цивільних прав припускає можливість охорони прав не тільки від діянь активного, але і пасивного характеру (тобто від дії і бездіяльності). Причому він може і не залежати від суб'єктивної сторони правопорушення (вини порушника), наприклад, коли особа вчиняє самостійні дії по захисту своїх прав у стані самозахисту. Способи захисту суб'єктивних цивільних прав – це передбачені законом дії, що безпосередньо спрямовані на захист прав. «Форма» захисту – це порядок або різновид юрисдикційної діяльності, спрямованої на захист прав у цілому. Застосовуються неюрисдикційні (самозахист) і різні юрисдикційні форми захисту (судова, адміністративна, змішана). Існують різні способи захисту, а семе: загальні, спеціальні способи захисту: поновлення порушенного права (276 ЦК), спростування неправдивої інформації (277), або заборона поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права фізичних осіб (278). Загальні: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші.Поновлення права полягає в тому, що орган державної влади, місцевого самоврядування, фізична особа або юридична особа, рішеннями, діями або бездіяльністю яких порушено особисте немайнове право, зобов'язані вчинити необхідні дії для його негайного поновлення. Під правом на спростування слід розуміти право на визнання особою, яка порушила особисте немайнове право інших осіб, неправомірності своїх діянь та визнання цієї інформації неправдивою, яке вчинюється у такий самий спосіб, у який була поширена неправдива інформація. Таким чином способи захисту цивільних прав і інтересів поділяються на матеріально-правові та процесуально-правові. Змістом матеріально-правових способів захисту цивільних прав є дії, що безпосередньо спрямовані на усунення перешкод, які виникли на шляху реалізації суб'єктами їх цивільних прав. З усього вище наведеного слід зробити висновок, що в цивільному законодавстві України існують чіткі тенденції розвитку правової бази щодо охорони особистих немайнових прав особи, які покликані забезпечити гармонійний розвиток людини як особистості та гідного члена громадянського суспільства.
|
12. Застосування загальних способів захисту суб'єктивних цивільних прав щодо захисту особистих немайнових прав фізичних осіб загальний перелік матеріально-правових способів встановлено в ст.16 ЦК України. До них, зокрема, відносять: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Такі способи носять найменування “загальних”, оскільки будучи за своєю природою основними, вони можуть застосовуватись для захисту всіх чи переважної більшості суб'єктивних цивільних прав.
| |
14. Поновлення порушеного права Даний спеціальний спосіб захисту особистих немайнових прав передбачений ст.276 ЦК України та полягає в тому, що орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування, фізична особа або юридична особа, рішеннями, діями або бездіяльністю яких порушено особисте немайнове право, зобов'язані вчинити необхідні дії для його негайного поновлення. У випадку, якщо дії, необхідні для негайного поновлення порушеного права, не вчиняються, то суд може постановити рішення щодо поновлення порушеного права, а також відшкодування моральної шкоди. | |
15. Спростування неправдивої інформації та суміжні способи захисту Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (ч.1 ст.277 ЦК України). Під правом на спростування слід розуміти право на визнання особою, яка порушила особисте немайнове право інших осіб, неправомірності своїх діянь та визнання цієї інформації неправдивою, яке вчинюється у такий самий спосіб, у який була поширена неправдива інформація. Право на відповідь - право на висвітлення власної точки зору, щодо поширеної інформації та обставин порушення особистого немайнового права. | 16. Заборона поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права Ще одним спеціальним способом особистих немайнових прав є заборона поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права (ст.278 ЦК України). Сутність цього способу захисту полягає в тому, що у випадку коли: особисте немайнове право фізичної особи порушене у газеті, книзі, кінофільмі, теле-, радіопередачі тощо, які готуються до випуску у світ, суд може заборонити розповсюдження відповідної інформації до усунення порушення цього права. особисте немайнове право фізичної особи порушене у газеті, книзі, кінофільмі, теле-, радіопередачі тощо, які випущені у світ, суд може заборонити (припинити) їх розповсюдження до усунення цього порушення, а якщо усунення порушення неможливе, – вилучити тираж газети, книги тощо з метою його знищення. відмінність цього спеціального способу захисту від інших полягає в тому, що підставою його застосування є правопорушення, яке іменується дифамацією, тобто поширення навіть правдивої інформації, але за умови, що нею порушуються особисті немайнові права, наприклад право на особисте життя, чи право на таємницю про стан свого здоров'я |
17. Особисті немайнові права, що забезпечують цілісність фізичної особи · Право на життя Право на життя є основоположним правом людини та правом, що забезпечує основні демократичні цінності. Конституція України зазначає, що «Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю» (стаття 3) та «Кожна особа має невід’ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя» (стаття 27). · Право на здоровя Конституція України у статті 3 проголошує здоров’я фізичної особи - вищою соціальною цінністю. Таке ставлення до цього блага має місце і в галузевому цивільному законодавстві, відповідно до положень якого здоров’я фізичної особи набуває правового режиму немайнового блага (ст. 201 ЦК України). | 18. Право на життя як особисте немайнове право,що забеспечує цілісність фізичної особи право на життя як особисте немайнове право фізичної особи щодо володіння та використання незабороненим законом способом власним життям, а також захисту власного життя та життя інших осіб, в межах, що передбачені законодавством. Право на життя є найбільш важливим та найбільш невивченим особистим немайновим правом. Дане дослідження є спробою визначити в найбільш загальних аспектах дане право саме як особисте немайнове право. Відповідно до нього, право на життя є доволі складним за своєю конструкцією та включає в себе низку активних та негативних повноважень. Однак, не виписаність змісту даного права в чинному законодавстві може спонукати нас до думки, що активні повноваження, які складають зміст цього права є настільки широкими, що не можуть підлягати виключній законодавчій регламентації. Проте, дане право не можна водночас вважати і необмеженим (абсолютним), оскільки воно все ж таки має загальні межі, які встановлені цивільним законодавством для всіх різновидів цивільних прав (ст.13 ЦК України). |
19 Виникнення права на життя Складність визначення моменту виникнення права на життя полягає в тому, що народження є тривалим процесом, кожний елемент якого може бути розцінений як початок людського існування Українське законодавство визнає права дитини від моменту народження (п. 2 ст. 25 Цивільного Кодексу) із застереженням про те, що в рамках закону в окремих випадках держава охороняє права зачатої, але ще не народженої дитини. З точки зору національного законодавства України новий організм, що розвивається в тілі жінки, дитиною до моменту свого народження не вважається. Він – частина організму жінки. Цю думку можна підтвердити ч. 6 ст. 281 Цивільного кодексу України та ст. 50 Основ законодавства України про охорону здоров'я, де передбачено, що штучне переривання вагітності може бути проведене за бажанням жінки при вагітності строком не більше 12 тижнів, а в окремих випадках, встановлених законодавством, – при вагітності від 12 до 22 тижнів. Закон України «Про охорону дитинства» в ст. 6 говорить, що «кожна дитина має право на життя з моменту визначення її живонародженою та життєздатною за критеріями Всесвітньої організації охорони здоров'я». Відповідно до низки правових норм України, в деяких випадках життя і тілесна недоторканність ембріона виступає в якості об'єкта, що охороняється кримінальним, цивільним та іншими галузями права. | 20. Припинення права на життя Кінцевим моментом права на життя вважається біологічна смерть, тобто момент, коли внаслідок припинення роботи серця відбулися необоротні процеси розпаду клітин центральної нервової системи. Згідно з розділом І «Інструкції щодо констатації смерті людини на підставі смерті мозку», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров’я України від 25 вересня 2000 р. № 226, «смерть мозку – повне та незворотне припинення всіх його функцій, які реєструються при серці, що працює, та примусовій вентиляції легенів». Смерть мозку прирівнюється до смерті людини. Рішучим для констатації смерті мозку є поєднання факту припинення функцій всього головного мозку з доказом незворотності цього припинення. Право на встановлення діагнозу смерті мозку дає наявність точної інформації щодо причин і механізмів цього стану». Від біологічної смерті відрізняють клінічну, коли, незважаючи на припинення дихання і серцебиття, протягом дуже короткого часу життя в організмі не припиняється і його життєздатні функції можуть бути відновлені. |
21. Право на здоров'я як особисте немайнове право, що забезпечує цілісність фізичної особи Обсяг права на здоров'я складається з тих елементів, які містяться в різних міжнародних угодах, що встановлюють право на здоров'я. Обсяг права на здоров'я є, відповідно, і його "принциповим змістом".Деякі елементи права на здоров'я є складовими частинами інших прав людини. Можна сказати, що окремі елементи інших прав людини "проникають" в цю область, і навпаки: окремі елементи права на здоров'я присутні в обсязі інших прав людини. Іншими словами, існує сфера взаємного накладення права на здоров'я та інших прав людини. Крім того, у цьому розділі робиться спроба показати, що деякі з елементів, приписуваних праву на здоров'я, насправді фактично випадають з його обсягу. | 22.Право на медичну допомогу
Меди́чна допомо́га, чи лікарська допомога — комплекс діагностичних і лікувальних заходів, спрямованих на встановлення діагнозу, усунення чи зменшення симптомів і проявівзахворювання чи патологічного стану, з приводу якого звернувся пацієнт, на нормалізацію його життєдіяльності, покращення чи відновлення здоров'я. Конституцією України гарантовано право на безкоштовну медичну допомогу, для чого в Україні створено державні лікувальні заклади, скорочення мережі яких забороняється. Незаконна вимога оплати за надання медичної допомоги в державних чи комунальних закладах охорони здоров'я є кримінально караною. Аналіз національних законодавчих норм (Конституції України, ЦК України) дає підстави визначити таку структуру права людини на медичну допомогу: 1. Право на ефективне та доступне медичне обслуговування, у тому числі на безоплатну медичну; 2. Право на вільний вибір лікаря, вибір методів лікування відповідно до рекомендацій лікаря і закладу охорони здоров’я; 3. Право на медичну інформацію; 4. Право на таємницю про стан здоров’я; 5. Право на інформовану добровільну згоду на медичне втручання; 6. Право на відмову від медичного втручання. |
23.Право на інформацію про стан свого здоров'я Кожен громадянин має право в доступній для нього формі отримати наявну інформацію про стан свого здоров'я, включаючи відомості про результати обстеження, наявності захворювання, його діагноз і прогноз, методи лікування, пов'язаному з ними ризик, можливі варіанти медичного втручання, їх наслідки та результати проведеного лікування. Інформація про стан здоров'я громадянина надається йому, а щодо осіб, які не досягли віку 15 років, та громадян, визнаних у встановленому законом порядку недієздатними, - їх законним представникам. | 24.Право на таємницю про стан здоров'я Пацієнт має право на таємницю про стан здоров’я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при його медичному обстеженні. Забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування пацієнта. Фізична особа може бути зобов’язана до проходження медичного огляду у випадках, встановлених законодавством. Сутність права на таємницю полягає в можливості фізичної особи самостійно визначити коло осіб, які можуть отримати інформацію про стан її здоров’я, а також вимагати від осіб, які отримали цю інформацію у зв’язку з виконанням ним службових обов’язків або з інших джерел, не розголошувати її. Відповідно всі зазначені права на таємницю тягнуть за собою кореспондуючий обов’язок цих осіб не поширювати зазначену інформацію.Право на таємницю про стан здоров’я, окрім можливості вимагати не розповсюджувати отриману інформацію про стан здоров’я фізичної особи, містить ще й такі складові: а) право на таємницю про факт звернення за медичною допомогою; б) право на таємницю про встановлений діагноз; в) право на таємницю про відомості, які отримані при медичному обстеженні.
|
Дата добавления: 2015-08-27; просмотров: 281 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |