У міжнародній практиці широкого поширення набули різноманітні акти, що не мають обов'язкової юридичної сили (рекомендації міжнародних міжурядових організацій, конференцій, політичні угоди держав, спільні заяви, комюніке і т.д.). Ці акти використовуються поряд з міжнародними договорами, міжнародно-правовими звичаями і роблять серйозний вплив на регулювання міжнародних відносин. У науці і практиці до таких актів часто застосовується термін «м'яке право ». In international practice, widespread variety of acts that are not legally binding (recommendations of international intergovernmental organizations, conferences, political agreement states joint statements, communiqués, etc.). These acts are used, along with international treaties, international law and practices have a major impact on the regulation of international relations. In the science and practice of such acts often uses the term "soft law".
Незважаючи на широке поширення в сфері міжнародних відносин, існування «м'якого права» все ще піддається сумніву. Дискутується сам факт існування «м'якого права» і його природа. Тим не менш, реальність така, що держави охоче використовують «м'яке право» і чітко розділяють зобов'язання, які з міжнародно-правових актів і з актів «м'якого права». Despite widespread in the field of international relations, the existence of "soft law" is still questioned. Debated the existence of "soft law" and its nature. However, the reality is that states are willing to use "soft law" as clearly shared commitments that with international legal acts and acts of "soft law".
Акти «м'якого права», не будучи джерелами міжнародного права в сенсі ст. 38 Статуту Міжнародного Суду ООН, сприяють розвитку міжнародного права, збагачуючи його і розширюючи його рамки. У деяких галузях міжнародного права акти «м'якого права» є широко поширеними. Це, як правило, нові галузі права, які сформувалися багато в чому завдяки "м'якому праву» (право охорони навколишнього середовища, космічне право ). Acts of "soft law", not as a source of international law in the sense of Art. 38 Statute of the International Court of Justice, contribute to the development of international law, enriching it and expanding its scope. In some areas of international law, acts of "soft law" is widespread. This is usually the new law, which formed largely through "soft law" (Law of environment, space law).
Юридично необов'язкові міжнародні акти використовувалися державами вже давно, але прийняття Статуту ООН і все, що послідували за цим, зміни в міжнародному праві істотно відбилися на еволюції «м'якого права». В даний час цей процес триває і можна спостерігати кілька цікавих тенденцій. Legally binding international instruments states have long been used, but the adoption of the UN Charter and all that followed it, changes in international law significantly affected the evolution of "soft law". Currently, this process continues and you can watch some interesting trends
З самого початку акти «м'якого права» використовувалися як спосіб регулювання міжнародних відносин, що дозволяє уникнути міжнародно-правової відповідальності. Виконання таких актів здійснювалося шляхом добровільного проходження їхніх положень. В останні десятиліття все більш помітні спроби держав надати більш дієвий характер актам «м'якого права». Це виражається, з одного боку, в тому, що держави прагнуть створити такі умови взаємодії, коли невиконання норм «м'якого права» тягне несприятливі економічні, політичні наслідки, а їх виконання, навпаки, приносить користь. З іншого боку, все частіше стали створюватися різного роду механізми моніторингу, що стежать за виконанням державами актів «м'якого права». From the outset acts of "soft law" used as a means of regulating international relations, to avoid international legal responsibility. Performing such acts carried out by their voluntary passing regulations. In recent decades, more and more visible attempts to give states more effective acts of nature "soft law". This is reflected, on the one hand, that the state seek to create an environment of interaction where failure to norms of "soft law" entails adverse economic, political consequences and their implementation, on the contrary, benefit. On the other hand, increasingly have created various kinds of monitoring mechanisms that monitor the implementation by States acts "soft law".
Норми «м'якого» права ЄС служать, як правило, підготовчою стадією для та перед переводом тієї чи іншої правової матерії в площину зобов'язуючої нормативно-правової форми. Держави і громадськість як би готуються Єврокомісією до необхідності передачі тієї чи іншої сфери з юридично неоформленої рекомендації в багаж чисто коммунітарних юридично оформлених прерогатив. Це вимагає часу і широких дискусій. The norms of "soft" EU law are, as a rule, to preparatory stage and before transfer of a quasi-law in a binding legal form. State and community like the European Commission to the need to prepare the transfer of a sphere of legally unformed recommendations baggage purely kommunitarnyh legally prerogatives. It takes time and extensive discussions.
Більшість актів м'якого європейського права стали предтечею, першою сходинкою на шляху вироблення тих чи інших актів «жорсткого» европрава. Шляхом білих і зелених книг, декларацій, рекомендацій та висновків, Комісія збуджує громадську думку і, як би, готує держави - члени до прийняття юридично зобов'язуючих актів. Most of the acts were mild precursor of European law, the first step towards the production of certain acts of "hard" European law. By White and Green Papers, declarations, recommendations and conclusions of the Commission stimulates public opinion and, as it prepares the state - members to adopt legally binding acts
У зв'язку з відсутністю обов'язковості положень і вимог м'якого права забезпечення їх дотримання може вибудовуватися, наприклад, на основі авторитету і переконливості суб'єктів — джерел даного права, його виробників.
У контексті міжнародного права термін «м'яке право» включає в себе:
In the absence of mandatory regulations and soft law requirements to ensure compliance with them can be built, for example, based on the authority and credibility - sources of law, its producers.
In the context of international law, the term "soft law" includes:
• The majority of UN Resolutions and Declarations, such as the Universal Declaration of Human Rights;
• Such elements (rights) as a statement, principles, codes and codes of conduct, codes of practice etc; often as part of the framework agreements;
• Plans / action program. For example, the program plan (program) actions "Agenda for the XXI century." (Eng. Agenda 21) adopted by the United Nations);
• Other non-contractual obligations
Цілий ряд документів, серед яких різноманітні резолюції ООН, неодноразово використовуються для опису змісту обов'язкового, жорсткого міжнародного права. A number of documents, including various UN resolutions, repeatedly used to describe the contents of a mandatory, hard international law.
Mи можемо зробити висновок, що так зване мяке право застосовується в європейському законодавстві як допоміжне право, тобто право, яке дає можливість спростити "жорстке право". Воно активно застосовується в законодавстві і є невідємною частиною основного права..
We can conclude that the so-called soft law applied in European legislation as an auxiliary right, that right, which makes it possible to to simplify the "hard law". It is actively used in legislation and is an integral part of fundamental Law.
АКТИ «М’ЯКОГО ПРАВА»: ПОНЯТТЯ ТА ЗНАЧЕННЯ У МІЖНАРОДНОМУ ПРАВОПОРЯДКУ Шалінська І.В. (аспірантка Львівського державного університету внутрішніх справ) Система джерел права на сьогоднішній день залишається одним із найактуальніших питань наукових досліджень, які проводяться сучасними вченими- теоретиками. Незважаючи на досить ґрунтовні праці з питань джерел права та їх системи, ця тема і надалі потребує наукового дослідження, адже із розвитком суспільства з’являються нові види джерел права. Окреме питання в теорії джерел права займає концепція «м’якого права» (soft law). Акти «м’якого права» містять переважно рекомендаційні правові норми. З початку 90-х рр. Україна вийшла на міжнародну арену як самостійний суб’єкт міжнародної політики. Україна бере активну участь у міжнародній співпраці, є учасником багатьох міжнародних організацій, таких як Європейський Союз, Рада Європи, в діяльності яких велике значення мають саме акти «м’якого права». Концепція «м’якого права» сформувалася приблизно в 70-х рр. ХХ ст. переважно в західноєвропейській правовій доктрині [1, с. 95]. Поняття «м’якого права» знаходить використання в різних галузях права. Дослідженням актів «м’якого права» займалися такі відомі науковці, як: Р. Л. Андорно, Р. Р. Бекстер, М. А. Бойле, П. Вейль, О. В. Задорожній, Дж. Дж. Кіртон, М. М. Микієвич, В. В. Мицик, В. І. Муравйов, І. І. Лукашук, В. Ф. Опришко, М. А. Поллак, М. С. Попов, К. В. Смирнова, М. Дж. Треблкок, Х. Х. Хіллгенберг, К. Чінкін, Г. Г. Шаффер, М. Н. Шоу. Плюралізм наукових позицій з приводу поняття актів «м’якого права» та їх ознак викликає необхідність систематизації уже існуючих теоретичних положень та надання уточненого визначення даного поняття. Єдиного підходу до розуміння терміну «акти «м’якого права» дотепер немає ні в доктрині міжнародного права, ні в теорії держави і права. Можна виділити такі основні підходи до розуміння цього явища. Так, Р.Р. Бекстер до норм «м’якого права» відносить: 1) pactum de contrahendo, тобто положення міжнародних договорів, які потребують уточнення в наступних угодах; 2) «несамовиконувані» положення міжнародного договору, які потребують наступного погодження для наділення їх силою; 3) програмні положення договорів – не створюють правових обов’язків, які підлягають обов’язковому виконанню; 4) декларації, заключні акти, резолюції та інші форми вираження згоди, котрі певною мірою можуть впливати на поведінку держав та індивідів, навіть при тому, що їх норми не є формально обов’язковими [2, с. 549 – 566]. Хартмут Хіллгенберг стверджує, що норми «м’якого права» мають власне юридичну природу, а не моральну чи політичну, і тому є загальнообов’язковими. До актів «м’якого права» він відносить: 1) міжнародні угоди, які були укладені не як договори, і таким чином, не регулюються Віденською конвенцією про міжнародні договори, але відіграють значну роль у міжнародних відносинах; 2) резолюції міжнародних організацій [3, с. 505]. Як вважає К. Чинкін, «м’яке право» слід, взагалі, поділяти на «правове м’яке право» та «неправове м’яке право». Зокрема, до актів «правового м’якого права» варто віднести міжнародні договори, які включають в себе лише слабкі зобов’язання, а до актів «неправового м’якого права» – резолюції та кодекси поведінки, складені та прийняті міжнародними та регіональними організаціями, які не мають обов’язкової сили та виконуються добровільно, і навіть заяви приватних осіб, які спрямовані на формування міжнародних принципів [4, с. 58]. Натомість В. В. Мицик акти «м’якого права» розглядає як сукупність неправових, рекомендаційних норм, які виконують функцію «передправа», тобто розробляють та пропонують нові положення, які в подальшому можуть мати відображення у правових нормах, зокрема міжнародних договорах [5, с. 182]. Приблизно такої ж позиції притримується Малкольм Н. Шоу, який вважає, що «м’яке право» не є правом, а являє собою необов’язкові документи та угоди рекомендаційного характеру, кодекси правил поведінки або стандартів тощо [6, с. 110 – 111]. Деякі вчені, для прикладу Ю. М. Колосов, В. І. Кузнєцов висловлюють точку зору про те, що норми актів «м’якого права» дійсно мають рекомендаційний характер і не містять юридичних зобов’язань, проте певною юридичною силою, а тим паче політичною і моральною, вони володіють у відповідності із Статутом ООН [7, с. 22 – 23]. Така точка зору видається досить неоднозначною, адже не можна говорити про певну юридичну силу, норма або має юридичну силу, або її не має. Узагальнюючи наведені вище позиції, можна дати таке визначення даному поняттю: це інституційні, рекомендаційні норми, які містяться у відповідних джерелах – в документах міжнародних міжурядових організацій. Такі норми виконують надзвичайно важливу допоміжну роль у становленні або визначенні opinio juris – правової думки – звичаєвих та підготовці і розробці договірних міжнародно-правових норм [8, c. 182]. Вони мають юридичну силу, є правовими, незважаючи на свій рекомендаційний, необов’язковий характер. Важливо визначити, яку ж роль серед інших джерел права відіграють акти м’якого права? Яке їх значення для системи права? Джерела права (йдеться про формальні або юридичні) – це офіційні форми закріплення норм права [9, c. 29]. Основними джерелами вираження норм права у теорії держави і права вважаються: нормативно-правові акти, нормативно-правові договори, правові звичаї та судові прецеденти. Що ж до системи міжнародного правопорядку, то тут дані види джерел права відображаються у різноманітних формах, залежно від органу, який їх видає, мети їх прийняття, їх правової природи тощо. У будь-якій системі джерел права, чи то національній, чи у міжнародному правопорядку, можна виділити три основні рівні: фундаментальний, основний та факультативний (забезпечувальний). Відповідно до цих трьох рівнів і відбувається розподіл джерел права за ієрархією. Розглянемо роль актів «м’якого права» на прикладі європейської системи джерел права, тобто в межах права Європейського Союзу (ЄС) і Ради Європи (РЄ). Фундаментальний рівень джерел права Європейського Союзу представлений насамперед установчими договорами. До них належать: Паризький договір 1951 р., Римські договори 1957 р., а також акти, які доповнюють і змінюють дані договори: Єдиний Європейський акт 1986 р., Маастрихтський договір про створення Європейського Союзу 1992 р., Амстердамський договір 1997 р., Ніццький договір 2001 р., Афінський договір 2003 р. тощо. Що ж до Ради Європи, то тут на фундаментальному рівні можна виділити, перш за все, Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка слугує основою для Європейського суду з прав людини, а також Статут Ради Європи 1949 року (Лондонська Угода). За своєю юридичною силою ці акти наближаються до конституції на національному рівні. Вони характеризуються верховенством, тобто усі інші норми європейського права повинні відповідати розпорядженням установчих договорів. Крім того, усі установчі договори є актами прямої дії. Як роз’яснив Суд ЄС, пряма дія норми, що має своїм джерелом установчий договір, підпорядковується таким загальним вимогам, як зрозумілість, незалежність, несуперечність і відсутність необхідності у спеціальних актах застосування, без яких ця норма не може породжувати юридичних наслідків [10, c. 158]. На основному рівні джерелами права ЄС є правові акти, що видаються інститутами ЄС, а саме: регламенти, директиви і рішення, що є результатами правотворчості різних органів ЄС. У Раді Європи основний рівень джерел права представлений прецедентом Європейського суду з прав людини. Щодо правових актів ЄС, представлених на основному рівні, то слід вказати, що регламенти є загальнообов’язковими для всіх країни-учасниць і врегульовують діяльність різних органів ЄС (наприклад, Регламент Європейського парламенту від 13 липня 2009 року). Директива також є загальнообов’язковим актом, але відрізняється від регламенту тим, що в ній указуються цілі і результати, яких слід досягти, проте надає національним урядам повну свободу обирати форму і способи досягнення цих результатів. Рішення є актами індивідуального характеру, відповідно до ст. 249 Договору про Європейський Союз «обов’язкові для адресатів, яких вони вказують» [11, c. 89]. Серед джерел Ради Європи на основному рівні, як було зазначено вище, є прецедент Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини виносить рішення, що є обов’язковими для держав-учасниць (відповідачів по справі), хоча для інших держав вони можуть виступати правовими стандартами при встановленні відповідності національного законодавства праву Ради Європи. Часто ці рішення стимулюють інші держави (навіть ті, що не є сторонами судового розгляду) до вдосконалення національного законодавства та коригування правозастосовчої практики. Держави-учасниці на підставі рішень Європейського суду з прав людини здійснили і здійснюють ряд реформ стосовно управлінських органів, судової системи, законодавчих актів, змінили підхід до вирішення багатьох важливих проблем. Факультативний (забезпечувальний) рівень права ЄС та Ради Європи складається власне з джерел, які містять норми-рекомендації. Для ЄС – це рекомендації та думки (т. зв. opinion). Рекомендації та думки не мають зобов'язального характеру. Вони не вимагають причини та правової підстави, а також не підлягають юрисдикції Європейського Суду. Однак відсутність зобов'язального характеру не означає, що рекомендації та думки не слід брати до уваги – їх невиконання має бути продиктоване важливими аргументами. Рекомендації та думки можуть ухвалюватися найважливішими органами ЄС, а їх адресатами можуть бути як країни чи органи Спільнот, так і фізичні та юридичні особи. Рекомендація відрізняється від думки насамперед тим, що не лише формулює певну оцінку ситуації, але й пропонує конкретні дії для виходу з неї [12]. У Раді Європи актами «м’якого права» виступають, перш за все, рекомендації Парламентської Асамблеї Ради Європи, яка є дорадчим органом при Комітеті Міністрів. Згідно зі ст. 22 Статуту Ради Європи, Асамблея є дорадчим органом, що обговорює відповідні питання у межах своєї компетенції і передає свої висновки Комітету Міністрів у формі рекомендацій. Парламентська Асамблея приймає резолюції та інші документи, які визначають основні, загальні напрямки діяльності Комітету Міністрів, національних урядів, парламентів та політичних партій; розробляє різноманітні міжнародні договори – європейські конвенції, які сприяють формуванню основи європейської нормативно- правової системи [13]. Документи ПАРЄ не мають обов’язкової сили, але ними керуються у своїй діяльності Комітет Міністрів, національні уряди, парламенти, партії. Ще одним не менш важливим актом «м’якого права» у системі права Ради Європи є «стандарти Ради Європи з прав людини», які містять правові норми, що зафіксовані у Конвенції про захист прав та основних свобод людини, Європейській соціальній хартії, Європейській хартії місцевого самоврядування та інших конвенціях та актах Ради Європи. Так, наприклад, Комітет Міністрів у 1987 році затвердив рекомендацію № R(87)3, згідно з якою вводилися «Європейські пенітенціарні Правила» -- Європейські мінімальні стандартні правила поводження з ув’язненими. Важливим при затвердженні цих правил було встановлення загальних принципів у галузі кримінально-правової політики для всіх держав-учасниць Ради Європи. Урядам держав-учасниць рекомендовано було (для правотворчої та правозастосовчої внутрішньодержавної діяльності) виходити із принципів і цілей «Європейських правил», намагатись їх послідовно виконувати. По суті, стандарти – це ті принципи і правила, які визначають діяльність держав-учасниць у галузі дотримання прав людини, мінімальні вимоги до них. Як бачимо, усі акти, які містять норми-рекомендації, загальні принципи та цілі, не встановлюючи при цьому конкретних зобов’язань, можна віднести до актів «м’якого права» у європейській системі права. Підсумовуючи усе вищезазначене, можна виділити можливі варіанти значення актів «м’якого права», які і визначають їх місце у європейській системі джерел права: 1) необов’язкова допомога при інтерпретації, що означає можливість європейських та національних установ самим вирішувати доцільність чи недоцільність застосування актів «м’якого права» при тлумаченні правових норм; 2) обов’язкова допомога при інтерпретації, що зобов’язує країн-учасниць європейської спільноти брати до уваги акти «м’якого права» при правотворчій та правозастосовній діяльності; 3) забезпечення послідовної інтерпретації, що передбачає обов’язок країн- учасниць поступово приводити акти національної системи права у відповідність із рекомендаціями та думками, висловленими міжнародними установами [14, c. 365-366]. На думку автора, найбільш наближеним до реальної ситуації є третій варіант, адже основним завданням актів «м’якого права» є власне гармонізація законодавства країн Європейського Союзу та Ради Європи та приведення їх у відповідність із мінімальними стандартами, які приймаються найважливішими органами Ради Європи та ЄС у вигляді норм-рекомендацій. Отже, роль та значення актів «м’якого права» для міжнародного правопорядку є вагомою, незважаючи на їх рекомендаційний характер. Вони покликані поступово заповнювати прогалини у законодавстві та приводити уже існуючі норми права у відповідність до висунутих міжнародними органами та організаціями вимогами та стандартами. Така важлива роль актів «м’якого права» тільки ще раз підкреслює їх загальнообов’язковість, а також власне правовий, а не морально-політичний характер.
ACTS 'soft law': CONCEPTS AND VALUE
International law
Shali IV
(graduate student of Lviv State University of Internal Affairs)
The system of sources of law today is one of the
the most pressing issues of scientific research conducted by modern vchenymy-
theorists. Despite a rather thorough work on the sources of law and their systems,
this topic requires further research, for the development of society
new types of sources of law.
A separate question in the theory of sources of law is the concept of "soft law» (soft law).
Acts of "soft law" recommendation contain mostly law. Since the beginning of the 90's
years. Ukraine entered the international arena as an independent subject of international politics.
Ukraine takes an active part in international cooperation, is a member of many international
organizations such as the European Union, Council of Europe, of which the importance
it acts with "soft law".
The concept of "soft law" was formed about 70 years. XX century. mainly in
Western European legal doctrine [1, p. 95]. The concept of "soft law" is
use in various areas of law. The study acts of "soft law" are engaged
known scientists as Andornay RL, RR Baxter, M. Boyle, P. Weil, OV Zadorozhniy,
J. J. Kirton, M. Mykievych, VV Mytsyk, VI ants II Lukashuk,
VF Opryshko, MA Pollack, M. Popov, KV Smirnov, M. J. Treblkok,
Hillhenberh H. H., C. Chinkin, G. Shaffer, MN Show. Pluralism of scientific positions
acts regarding the concept of "soft law" and their characteristics is the need of systematization
existing theoretical positions and providing an improved definition of the concept.
Common approach to the understanding of the term "acts" soft law "still is not in
theory of international law or in theory of law. There are the following main
approaches to understanding this phenomenon.
Thus, RR Baxter with the norms of "soft law" include: 1) pactum de contrahendo,
that provisions of international treaties that require clarification in these agreements;
2) "nesamovykonuvani" provisions of the international treaty requiring next
approval for giving them strength; 3) Software treaty provisions - do not create
legal obligations that must be observed; 4) declarations final
acts, resolutions and other expressions of consent, which to some extent may affect the
the behavior of states and individuals, even though their rules are not formally
bound [2, p. 549 - 566].
Hartmut Hillhenberh argues that the rules of "soft law" have their own
legal nature, not moral or political, and is therefore binding. By acts
"Soft law" it includes: 1) international agreements which have been concluded as no contracts, and
thus not governed by the Vienna Convention on international treaties, but
play a significant role in international relations; 2) the resolution of international organizations
[3, p. 505].
According to K. Chynkin "soft law" should, in general, divided into "soft legal
right "and" illegal soft law ". In particular, the acts of "legal soft law" should
include international treaties, which include only weak commitments and to acts
"Unlawful soft law" - resolutions and codes of conduct drawn up and adopted
international and regional organizations, which have no binding force and
performed voluntarily, and even statements of individuals, aimed at forming
international principles [4, p. 58].
Instead VV Mytsyk acts of "soft law" considers as a set of illegal,
recommendation norms that act as "peredprava", ie develop and
propose new regulations that can later be reflected in the legal
norms, including international agreements [5, p. 182]. Approximately the same position
operates Malcolm N. Shaw, who believes that "soft law" is not a right but is
an optional documents and transaction advisory nature Code of Conduct
conduct or standards, etc. [6, p. 110 - 111].
Some scientists, for example Y. Kolosov, V. Kuznetsov expressed the view
that rules acts of "soft law" really are advisory in nature and not
contain legal obligations, but some legal force, and the more political
and moral, are held in accordance with the UN Charter [7, p. 22 - 23]. This point
view seems rather ambiguous, because one can not speak of a legal
power or rule is valid or it is not.
Summarizing the above positions, you can give a definition of this
concept: it is institutional, reference standards contained in the relevant sources - in
documents of international intergovernmental organizations. These rules are an extremely
an important supporting role in establishing or determining opinio juris - legal opinion -
customary and contractual training and development of international law [8, c. 182]. They
enforceable, are legal, despite its recommendation,
optional character.
It is important to determine what is the role of other sources of soft law instruments play
right? What is their significance to the legal system? Sources of law (it is a formal or
Legal) - a form of official consolidation of the rule of law [9, c. 29]. The main sources
expression of the law in theory of law are: regulations,
legal contracts, legal traditions and judicial precedents. As for the system
international law, then these types of sources of law recognized in
various forms, depending on the agency that issues them, the purpose of their adoption, their legal
nature and more.
In any system of sources of law, whether national or international
law, there are three main levels: fundamental, basic and
optional (a security). According to the three levels and is
distribution of sources of law in the hierarchy. Consider the role of the acts of "soft law" as an example
European system of sources of law, that right within the European Union (EU)
Council of Europe (CoE).
The fundamental level sources of European Union law submitted
primarily founding treaties. These include: Treaty of Paris in 1951,
The Treaty of Rome in 1957, and acts that complement and modify data contracts:
Single European Act in 1986, the Maastricht Treaty on European
Union in 1992, the Amsterdam Treaty in 1997, the Treaty of Nice in 2001, Athens
agreement in 2003 and so on. As for the Council of Europe, then at a fundamental level possible
highlight, above all, the European Convention on Human Rights 1950
year, which serves as the basis for the European Court of Human Rights, and the Statute of the Council
Europe 1949 (London Agreement).
By its legal force those acts are close to constitution
national level. They are characterized by the rule, that all other rules
European law must meet the statutory order contracts. Except
of all the founding treaties are acts of direct action. As explained by the Court of Justice, the direct effect of rules
which has its origin in the memorandum, subject to the following general requirements
as clarity, independence, consistency and no need for special
acts of applications, without which the rule can not give rise to legal consequences [10, c.
158].
On the main level sources of EU law are legal acts issued by institutions
EU, namely regulations, directives and decisions are the result of various law-making
EU bodies. The Council of Europe's main level sources of law submitted precedent
European Court of Human Rights.
Regarding the EU legal acts presented on the main level, indicate that the
Regulations are binding for all member countries and regulate activities
various EU bodies (eg the European Parliament of 13 July 2009
year). The Directive is also compulsory act, but differs from Regulation
that there are specified goals and results to be achieved, but provides national
Governments complete freedom to choose the form and means of achieving these results. The decision is
acts of individual character, according to Art. 249 of the Treaty on European
Union "recipients are required, they indicate" [11, c. 89].
Among the sources of the Council of Europe on the main level, as stated above, is
precedent of the European Court of Human Rights. European Court of Human Rights makes
decisions are binding on member states (the defendant in the case), although
other countries they may act in setting legal standards
compliance of national legislation rightly Council of Europe. Often these decisions
encourage other countries (even those that are not parties to the proceedings) to
improving national legislation and legal practice adjustments.
States Parties based on the decisions of the European Court of Human Rights made and
carry out a series of reforms concerning administrative bodies, judiciary, legislative
acts changed the approach to the solution of many important issues.
Optional (a security) level of EU law and Council of Europe consists of
actually from sources that have standards-recommendations. For the EU - is recommendations and opinions
(v. BC. opinion). Recommendations and opinions are not binding. They
requires reasons and legal basis, and are not subject to jurisdiction
European Court of Justice. However, the lack of binding does not mean that
recommendations and opinions should not be taken into consideration - their failure must be dictated
important arguments. Recommendations and opinions can be adopted major
EU bodies, and their recipients can be either the country or the bodies of the Communities and physical and
entities. The recommendation is different from the first thought that not only
formulates a specific assessment of the situation but also proposes specific actions to exit it [12].
The Council of Europe acts "soft law" are, above all, the recommendations
Parliamentary Assembly of the Council of Europe, which is an advisory body to the Committee of Ministers.
According to Art. 22 of the Constitution of the Council of Europe, the Assembly is an advisory body that discusses
relevant issues within its competence and submits its findings to the Committee of Ministers
in the form of recommendations. The Assembly adopts resolutions and other documents
define basic common activities of the Committee of Ministers, national
governments, parliaments and political parties; develops various international agreements -
European conventions that contribute to the formation of the foundations of European regulatory
legal system [13].
PACE documents are not binding, but they are guided in their
The Committee of Ministers, national governments, parliaments, parties.
Another equally important act of "soft law" legal system in the Council of Europe
a "Council of Europe standards on human rights", containing legal norms fixed in
Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms, the European Social Charter,
European Charter of Local Self-Government and conventions and other acts of the Council of Europe.
For example, the Committee of Ministers in 1987 adopted Recommendation № R (87) 3
according to which introduced "European Prison Rules" - European minimum
Standard Rules for the Treatment of Prisoners. In approving these important rules
was to establish common principles in the field of penal policy for all
States of the Council of Europe. Governments of member states were recommended (for
domestic law-making and enforcement activity) proceed from the principles
and objectives "European rules" try to consistently perform. In fact, standards
- These are the principles and rules governing the activities of States Parties in the area
human rights, the minimum requirements.
As we see, all acts containing rules, guidelines, general principles and objectives, do not
while establishing specific commitments attributable to acts of "soft
rights "in the European legal system. Summarizing all the above, we can distinguish
options mentioned acts of "soft law", which determine their place in the European
system of sources of law: 1) optional assistance in interpreting the meaning
the possibility of European and national institutions to decide whether expediency
acts of inappropriate use of "soft law" when interpreting legal provisions; 2)
required assistance in interpretation, which obliges the member countries of the European
community to take into account the instruments of "soft law" in law-making and law enforcement
activities; 3) ensuring consistent interpretation, the responsibility of States'
Parties to gradually bring the national legal system acts in line with
recommendations and opinions expressed by international institutions [14, c. 365-366].
According to the author, most close to the real situation is a third option, because
the main task of acts of "soft law" is actually harmonization of legislation
European Union and the Council of Europe and bring them in line with the minimum
standards adopted by the major organs of the Council of Europe and the EU in the form
standards-recommendations.
Thus, the role and importance of acts of "soft law" for international law is
significant, despite their advisory nature. They are designed to gradually
fill gaps in the legislation and bring already existing law in
nominated in accordance with the international bodies and organizations and requirements
standards. Such acts important role of "soft law" only underscores their
zahalnoobov'yazkovist and actual legal, not moral and political.
Дата добавления: 2015-11-04; просмотров: 72 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |
| | | Speaking part. Experimental. |