Десь близько сьомої ранку я. студентка журфаку, з не дофарбованим лівим оком та нерозчесаним волоссям голосно грюкнула дверима батьківської квартири. З кожним днем мого перебування вдома на

Десь близько сьомої ранку я. студентка журфаку, з не дофарбованим лівим оком та нерозчесаним волоссям голосно грюкнула дверима батьківської квартири. З кожним днем мого перебування вдома на канікулах життя тут ставало все нестерпнішим. На це було багато причин та все ж існувало дві головні: по-перше, мої старомодні батьки ніяк не могли усвідомити, що їх дівчинка вже давно не дитина, а по-друге, я вже два місяці, один тиждень і три дні не бачила свого коханого Руслана. Це просто жахливо!

Витираючи сльози, я затисла кнопку ліфта. Досі не знаю, куди я направлялася, проте як з’ясувалося згодом, моя подорож виявилася недалекою. Доки я чекала, із сусідської квартири вийшов молодий, високий хлопець. Чесно кажучи, я намагалася не привертати до себе уваги, але його погляд затримався на мені.

– Чого витріщився? – Я підняла голову й побачила його обличчя. Його безкраї голубі очі… янгольську посмішку… Та чого це я, звичайний він хлопець.

– Лялечко, чого ти плачеш? – Його голос був сповнений турботи, проте лише дратував.

– Та чого ти до мене причепився? Краще вже пішки піти… – я вже розверталася, коли двері ліфта відчинилися…

– Прошу, – хлопець, наче не чуючи, зробив театральний жест, пропонуючи мені зайти.

– Залиш свої манери для шістнадцятирічних шльондр! – Як же він мене дістав! Скоріше б вже спуститися на вулицю, податися кудись подалі, де нема ні батьків, ні цього клятого сусіда… Зателефонувати коханому і… заспокоїтися…

Моє сонечко… Як же я скучила… За секунду поруч із ним я віддала б усе літо… Літо… Який же це відпочинок у маленькій батьківській квартирі під постійним наглядом Цербера. Коли вже до них дійде, що я не дитина? Мені 21! Я вже давно самостійна людина! Та що вони взагалі собі думають? Дістало… Як же це мені набридло…

Раптом ліфт припинив свій рух… Світло заблимало й урешті-решт вимкнулося. Що сталося?

– Що ти, сучий сине, накоїв?

– Та чи ти з глузду з’їхала? Чого ти на мене кидаєшся? Що я тобі зробив?– І куди тільки поділися його театральні манери?

– Вибач, просто настрій якийсь… – чогось мені стало так соромно…

– Схоже ми тут надовго… – він клацав на якісь кнопки, намагаючись викликати диспетчера.

– А-а-а-а!!! Рятуйте! До-по-мо-жііііть! – Не встигла я закрити рота, як відчула його руки на своїх губах.

– Чи ти дурна? А ну замовкни негайно! – Він опустив руки.

– Ґвалтують!!! – Я відійшла від нього якомога далі… Дійсно дурна… Ми ж у ліфті… 4 стіни, дах і підлога… Я замовкла… А він навіть не відреагував… напевне вважає мене навіженою.

– У тебе знайомих ліфтерів нема? – Дивний хлопець… Я тут кричу-розриваюся, а він навіть уваги не звертає.

– Я тут не живу, – розчаровано відповіла я.

– У коханця була, так? – З цікавістю запитав незнайомець.

– Та ти збоченець! – Я прислонилася до стінки й присіла.

– Ненормальна дівчина!

– Довго нам ще тут стирчати?

– З урахуванням того. Що сьогодні неділя, то до вечора, може, виберемося… якщо пощастить…

А-а-а! Я не збираюся тут із ним стирчати! Русланчику, любий, рятуй! На моїх очах з’явилися сльози. Насправді, я ненавиджу плакати, однак такий збіг обставин… я просто не втрималася… Намагаючись рюмсати якомога тихіше, я все ж таки змусила хлопця опуститися на підлогу й обійняти мене…

– Заспокойся, – знову цей голос сповнений турботи, – все не так уже й погано… Двоє людей, одна кімната… Мені здається, ми подружимося.

Він витер мої сльози і я відчула дотик його губ… Тут вже я не витримала:

– Та пішов ти, покидьку! – він впав, а я знову прийнялася колотити у стіни… Він зачекав трохи, ніби передбачивши, що невдовзі мені набридне й обійняв мене знову.

– Чого ти галасуєш? Невже не розумієш, що якщо я захочу тебе зґвалтувати мені ніхто не зможе зашкодити:?

Ось тут я вперше злякалася… Його голос… Та він маніяк! А-а! Так, припини панікувати. Як там в підручнику написано…

– А давай, – я різко почала розстібати блузку, кинула її й розстібнула його джинси… – Тільки в мене погана новина… У мене СПІД!!!

– Який збіг, – він стояв зовсім не рухаючись, зовсім не реагуючи на мої останні вчинки…

Збіг? Що? Мене почало тіпати. Я сповзла по протилежній тому, де стояв клятий незнайомець, стіні й залилася сльозами…

– Не треба, – видавила я з себе, заїкаючись. Сльози не вичерпувались.

– Істеричко, і слова тобі не скажи!

– Та ти мене зґвалтувати збираєшся! Що мені, просто стояти?

– Ні, краще самою на мене кидатися…

– Пробач… – У мене стався припадок істерики. Сльози, наче скажені, усе текли й текли з очей не зупиняючись… Тут я відчула, як сусід допомагає мені витерти сльози, його турботливий погляд… Не побачила… відчула… У ліфті й досі було темно. Я стояла, обпершись об стіну, в одному лишень ліфчику й коротенькій джинсовій спідничці. «Занадто короткій, як для студентки найкращого університету країни» завжди повторював Цербер.

І чогось від його дотиків стало так спокійно на душці… Ніби поруч, у цьому розпроклятому ліфті зі мною не сусід-збочинець, а мій коханий Русланчик.

– Заспокоїлась? От і добре… – який же все-таки в нього бридкий голос. – Як хоч тебе звуть?

– Та яке твоє діло? – Я вирвалася з його обіймів і все почалося знов. – Я за тебе заміж не збираюся!

– Ова яка!.. А ти знайомишся з хлопцями лишень з однією метою? – Промовив він жартуючи.

А що, я теж можу пожартувати:

– А я взагалі з ними не знайомлюся! Я – шльондра! – Навіть не здогадувалася. Що я так просто можу таке сказати… Ось що темрява з людьми робить.

– І дорого береш? – Не знаю, чи зрозумів він всю глибину мого жарту, та все ж таки його голос перемінився…

– Тобі не по кишені!

… пауза …

– А ти знаєш, що від різкого перевантаження, як, наприклад, стрибаючий, сімдесяти кілограмовий хлопець, трос, який і так виконує статичну роботу, тобто тримає нас і ліфт, може обірватися… – Це звучало як пряме наді мною знущання…

– І де тебе такого розумного навчають?

– Через дорогу від університету шльондр! – Я посміхнулася.

– А до чого це ти ведеш? – Моя цікавість зашкалювала.

– Скільки коштує твоє життя? – Я чула цей голос… У фільмі жахів… Коли маніяк-убивця телефонував своїй жертві… востаннє…

– Що? Що ти маєш на увазі? – Страх… Адреналін… Часте серцебиття… Спека… Холод… Знову спека… На носі виступили краплинки поту…

– Ну, краса твоя мені не по кишені, а ціною свого життя, переспиш зі мною? Чого це тобі варто, шльондро?

– Чого ти знущаєшся? Це що. Новий молодіжний напрям, «доведи дівчину до істерики» зветься, чи що? – сльози… сльози… знову сльози.

– Істеричка! І все ж таки, як звати тебе?

– Та пішов ти!

– Ну тоді буду звати тебе шльондрою…

– Так хоч Памелою Андерсон. Мені все одно… – І знову приступ істерики на підлозі.

Русланчику, любий, ну хоч зателефонуй… Тебе б сюди… Коханий мій, як мені тебе не вистачає… Саме зараз. У цю бридку мить на брудній підлозі в розпроклятому ліфті в батьківському під’їзді ще з дитинства ненависного будинку… Русланеее! І тут на мене, наче океанічною хвилею, найшли спогади… Знайомство… Дружба… Освідчення… Перший поцілунок… Похід на пляж… він тоді сказав, що я – найгарніша… що він любить лише мене… Перший секс… та біль, яка подарувала квиток у справжнє жіноцтво… Пристрасть і ніжність… Любий мій, якби ти тільки знав, як сильно я тебе кохаю…

– А мене звати Стас, – спокійним тоном мовив хлопець.

– Мені що до того, – я обурилася з приводу того, що цей покидьок відволік мене від спогадів про мого коханого.

– Чого ти така колюча?

– Життя примушує… І взагалі, ти мені набрид!

Цей придурок засміявся:

– На превеликий жаль ти ніяк не зможеш уникнути моєї компанії, – і він таки був правий… Тут як не сподівайся, а він під землю не провалиться.

– Я тебе тут раніше ніколи не бачив, ти хто така? – На цей раз він говорив досить спокійно.

– Це я повинна питати, хто ти такий… Я тут все дитинство прожила.

– Дитинство? Як цікаво… – Але жодної цікавості в голосі не було.

– Нащо питаєш тоді, коли тобі байдуже?

– Тому що ти все одно брешеш…

– Звідкіля така проникливість?

– Та, побачиш жінку в істериці багато дізнаєшся про її характер…

Мені набрид його оцей пофігістичний тон. Покидьок! Все, треба щось робити. Я підійшла до цього «сусідика» і обійняла. Сама. Щось зі мною відбувається. Здається у нього був культурний шок… Я провела нігтем йому по шиї, по-моєму це ерекція. В нього що, сексу три роки не було?

– Чи ти знущаєшся? І це я до тебе залицяюся? Сама ж мало не до оргазму доводиш… – він відштовхнув мене і я впала.

– Знаєш, збочинцю, ти думай як хочеш, а я вивчаю твою зовнішність… повинна ж я знати, з ким застрягла у цьому разпроклятому місці… – Я не перестаючи водила пальцем по його обличчю, згодом переключилася на його рел’єфний торс, о-о, вже знайома ерекція… а він нічого такий… точніше кажучи «у нього».

– Слухай, а давай сексом займемося… – Нарешті у сусіда прокинулась хоч якась цікавість і перш за все його видавав голос. – Ну а що, ми з тобою молоді, симпатичні, енергійні люди, чом би нам не прикрасити цей не зовсім вдалий ранок дуже приємною справою…

– Ага, дивись на губу не наступи, а то диви як вона розмоталася… – Ха, а його ідеї мені до вподоби… І я колись була такою… Безбашною і веселою… правда ще й сором’язливою до безтями… І куди все те поділося?

– Ти диви, ти ще й розумна… – Цей НАХАБА підійшов до мене якомога ближче, підтягнув до себе, й пустив свої руки під ліфчик. Обмацавши там усе, він вкусив мене за вухо, я б мабуть би і закричала, якщо б не розтаяла як кремове морозиво на пекучому сонці… О ці ерогенні місця… Мій Русланчик знає їх усі… Знає, як горду та невблаганну мене переконати зайнятися з ним сексом: вухо, шия, низ живота и спина… за палкі поцілунки у спину я готова терпіти від нього все… всі його, деколи збочинські, ідеї для нашого з ним сексу…

– Е-е-е-е-е!!! Ти що взагалі собі думаєш? – Я все ж таки наважилася дати відсіч сусіду.

– Ну як, «що я думаю», я думаю, як би мені детальніше вивчити твою зовнішність…

Моїми ж методами… сволота… Ну я тобі покажу…

Не подавши жодного вигляду я продовжила торкатися його, сама потроху сповзаючи по стінці… нижче, нижче… він, мабуть, вже щось запідозрив… хоча…
І ось, опинившись якраз на рівні його вже давно не відпочиваючого статевого органу я розстібнула сусіду джинси… Вийнявши його член, я спочатку ніжно облизала його, взяла у руки. (Повірте, розміри були вражаючими… Хоча, що я бачила у своєму житті…

І тут до мене дійшло, що за цим своїм коханням до Руслана, я зовсім нічого у своєму житті і не бачила… А коли… познайомились ми, коли мені було 14, закохалася я в нього майже зразу, та й він також проявляв до мене неабияку симпатію… перший поцілунок в 15, перший секс в 16… і все з ним… ним одним…

Подруги, вважаючи мене далекою від усього розпусного, ніколи не розмовляли зі мною про їх хлопців, а тим паче про сексуальні взаємини… мама… мама моя, мабуть, і досі свято вірить у те, що моя з Русланчиком любов платонічна. А мій досвід, скоріш за все, поступається досвіду шістнадцятирічних підлітків, бо до 17 років мене оберігав Цербер, а після – Русланчик… А він не Цербер? Хіба він не виконує у моєму теперішньому житті ту ж саму роль, що мій батько-Цербер у минулому?

А може вони просто домовилися про те, що по черзі псуватимуть мені життя, а я ні про що ніколи не здогадаюся? Саме так воно і є! І чи могли б вони, у своєму грандіозному плані передбачити, що я застрягну в ліфті з незнайомим хлопцем і він відкриє мені очі).

Я облизала його член ще раз, ніжно заглибила його собі в рот, а потім безжалісно вкусила, що було сил… Він підскочив, заричав… Тут я зрозуміла, що накоїла, та було вже пізно… «Тепер мені ні за що не залишитись не зґвалтованою», – єдина думка, що пронеслася у мене в голові…

– Ну тримайся клята тварюка, – такого розлюченого тону я ще не чула, – я покажу тобі, для чого дівчині потрібні зуби… – Він різко здер з мене коротеньку спідницю, здираючи труси, сусід їх просто порвав на два шматки… м-м, ця його злість… збуджує…

Сусід схопив мене на руки, підняв трішки вище, щоб ЙОМУ було зручніше й вставив свій,вже пульсуючий від злості, статевий орган…

Глибоко… Дуже… Руслан так не може… вгору-вниз… ця карусель мені давно знайома… А ось відчуття… відчуття зовсім інші… Він цілував мене за вухо, а я танула прямо у нього на члені…

Ну а далі ще яскравіше… емоції, відчуття, пристрасть… А що ж було до цього з Русланом? Адже і пристрасті, і емоцій, як на мене вистачало… проте це було зовсім не те…

І вперше в житті мені під час сексу було і справді добре… Вибух почуттів, гормонів, емоцій… Я впилася своїми нігтями йому в спину…

– Що, добре тобі, сусідочко? – Я почула втому, злість, ніжність та пристрасть у його голосі… Я палко поцілувала його, а він продовжував розгойдувати не хитру карусель…

– Дуже, – відповіла я.

Справді не розумію, як я до такого скотилася, проте мені було нереально добре і комфортно, наче ми вік були знайомі з цим незнайомим клятим й до біса милим сусідом. А з кожною наступною миттю нашого з ним сексу, я розуміла, що 9 років моїх стосунків з Русланом не дозволили мені відчути справжнього смаку життя. Мене це хвилювало в ту мить, і тому я вирішила відразу ж порвати з Русланом, як тільки виберуся з цього ліфта.

Моє серце билося все частіше, кров рухалася по тілу інтенсивніше, аніж мене підкидувало на сусідовій гойдалці. Тут стало не просто жарко… душно.

І вперше в житті, вперше за 6 років мого сексуального досвіду я застогнала… Що це? Оргазм? Справжній, не видуманий і не симульований ОРГАЗМ??? Оргазм з людиною, яку я сьогодні вперше в житті побачила? У місці, де, мабуть, і бомжі сексом не займаються? Оргазм там, де кожної миті вас можуть побачити Цербер з мамою?

І раптом відбулося найдивніше: сусід при підняв мене вище, й поставив ногами на підлогу:

– Я хоч і покидьок, проте життя тобі калічити дитиною від людини, яку ти навіть не знаєш, не збираюся, – Що? Мені, напевне, почулося… Сусід тільки що врятував мені життя… Ну, мені так здавалося у той момент. Я спустилася на коліна й взяла у руки його член… Ще ніколи в житті мені не було так приємно робити мінєт. Жодного разу, я впевнена. Цікаво, що скаже Русланчик, коли дізнається, що я займалася сексом з незнайомцем у ліфті…

Сусід підняв мене з підлоги, зняв з себе футболку й надів на мене:

– Ти не змерзла?

– Знущаєшся, чи що? Мені жарко до нестями! – Я зняла футболку сусіда й від втоми просто кинула на підлогу…

– Що ж, непоганий ранок, не вважаєш? – Ми стояли по різні стінки ліфта, бо чим ближче знаходилися один до одного, тим жаркіше ставало на цьому квадратному метрі ліфту. Раптом щось загрохотіло, ліфт підстрибнув, ввімкнулося світло і ми поїхали донизу… Весела картина, чесно кажучи: голі та потні хлопець та дівчина, розборсаний одяг по всій підлозі… Ми не зовсім зрозуміли, що відбувається, тому спохватилися вдягатися дуже пізно… Я встигла натягнути майже розірвану спідницю й блузку… правда без ліфчика, оскільки його ніде не було. Сусід натягнув на себе штани, запхав труси в карман, підняв футболку з підлоги… Двері ліфта відчинилися… На підлогу впав ліфчик, який застряг застібкою поміж дверей ліфта.

– РОУСЛАНЕ? – А може все це сон? І сусід, і Руслан мені просто на снилися? Проте ні, не сон…

Він стояв і дивився на мене тупо,
Очицями повними блекоти…

– Коханий, а що ти тут робиш? – Я все ще не могла повірити в те, що він стоїть у під’їзді будинку моїх батьків. Він зроду тут не бував… А тут с квіточками й при параді… Я все ж таки підбігла до нього й поцілувала… Він відвернувся й обурено відштовхнув мене від себе… Обдивлявся, наче якусь шльондру на панелі.

– Мені куди більш цікавіше, що ти робиш тут та ще й в такому вигляді, а ще й з якимось недалеким дурнем.

– Ах ти ж… – сусід налетів на нього й мало не зарядив кулаком по обличчю, проте вчасно зупинився й зі злістю в голосі мовив: – думай, що і кому кажеш!

Сусід розвернувся й пішов геть із під’їзду…

– Що, захисника собі знайшла? – Руслан схопив мою руку й вивернувши її хтозна в яку сторону, здавив з дикою силою.

– Мені боляче, – не без зусиль видавила я з себе…

– Ну то розповідай, поки я тебе не придушив, суко, що в тебе з ним було!

– Руслане, що з тобою? Ти ніколи таким не був. Що сталося? – Я намагалася вибратися з його полону, проте всі спроби були марними.

– Ти спиш з ним, так?

– Руслане, та ти здурів, як ти можеш так про мене думати?

– Не смій мені брехати, шльондро! Тобі завжди було мало сексу зі мною, ненаситна тварюка, – він з усього розмаху вдарив мене по обличчю.

– Та ти взагалі розумієш, що ти верзеш? – Чесно кажучи, зараз мені було пофіг і на те, як він поводиться, і на біль, яку він мені спричинив…Я знала, що це наша остання з ним розмова.

– Суко, якщо ти мені зараз не признаєшся, я обіцяю, що вб’ю і тебе, і його! – Він намотав на руку моє волосся й підняв руку з ним вгору, я майже не торкалася підлоги…

А мені втрачати вже нічого, що тут й казати:

– Так, я переспала з ним, саме в цьому ліфті, після того, як ми там застрягли.

– Ах ти ж падло, – він вдарив мене по обличчю ще раз…

– А з чого це стільки злості? Боїшся, що твій семи сантиметровий член перестане мене влаштовувати? Думаєш я піду від тебе лише тому, що одного разу переспала з іншим хлопцем, – я говорила спокійно, врівноважено, не дивлячись на те, що біль була просто нечуваною.

– Та кому ти потрібна, шльондра?! Тьху, – він плюнув мені прямо в лице… Після усього за сьогодні пережитого, я навіть не стала звертати увагу на це…

– Не потрібна? То і добре! Щасти тобі, любий! – Я вирвалася із його смертельних обіймів і пішла геть…

– Не смій йти від мене, ми ще не закінчили! – Він наздогнав мене й люто вчепився в мої плечі, я почала вивільнятися, його це ще більше розлютило й він кинув мене головою на підлогу…

…

Тиша, спокій… Якась дивна музика, знову спокій… мабуть я в раю… Стій, рай, не тікай, дай я ще хвилинку тобою помилуюся…

Я відкрила очі, побачила лужу крові довкола себе… Поруч стояв Руслан, не один… З ним Аліска, з четвертого поверху… подруга дитинства… я познайомила їх з Русланом, ще коли нам років по 15 було…

– Я сумувала за тобою, – казала вона, цілуючи по черзі то верхню, то нижню його губи, – чого ти раніше не приїжджав?

– Та, мене моя курка не відпускала… Все кричала «як ти мене одну залишиш, куди ж я без тебе»…

– Вона в тебе й справді хвора…

– Так, люба, я знаю… А ти знаєш, що я тільки тебе люблю…

Чи може це мені здалося… проте інформація про те, що ця парочка кохає один одного мене аж ніяк не здивувала…

Щось дуже боляче… занадто…

Чую, що хтось до під‘їзду заходить… може зараз і мене побачать… Це ж Аліска ніколи нічого навкруги не помічає… навіть непритомну подругу. Яка лежить в двох метрах від неї…

А я, здається, помираю…

Яка радість, це ж мій сусід… він зараз наваляє Руслану, я певна…

Проте він просто пройшов повз… Наші погляди на мить зустрілися… й він побіг нагору… по сходах…

…

Дата добавления: 2015-11-04