Види тлумачення норм права 2 страница

Разом з тим у багатьох випадках саме мовний спосіб тлумачен­ня здатен надати інтерпретатору чітке уявлення про зміст норми права або принаймні вказати основний напрямок інтерпре-таційного процесу.

3.2.2. ЛОГІЧНИЙ СПОСІБ ТЛУМАЧЕННЯ

У вузькому розумінні логічний спосіб тлумачення передбачає розумовий процес, спрямований на встановлення змісту норм права або отримання з норми права відповіді на питання юри­дичного характеру, внаслідок використання інтерпретатором прийомів формальної логіки.

1. Логічне перетворення.

Логічне перетворення є основним та найбільш часто застосо­вуваним прийомом. Необхідність цієї логічної операції випливає перш за все із особливостей мовного формулювання норм права. Мовне «оформлення» норми права у вигляді граматичного ре­чення у більшості випадків не відповідає наявному в ньому прави­лу поведінки. Ця невідповідність може полягати, наприклад, у то­му, що суб'єкт норми не збігається з підметом речення, яким вона сформульована. Зазначена невідповідність спостерігається, на­приклад, у текстуальному формулюванні всіх складів злочинів в Особливій частині Кримінального кодексу України. Так, ст. 129 Кодексу встановлює: «Погроза вбивством, якщо були реальні підстави побоюватися здійснення цієї погрози, - карається ареш­том на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до двох років».

В даному випадку шляхом логічного перетворення отримуємо більш точне правило поведінки стосовно суб'єкта злочину, оскільки «караються» не дії з погрози вбивством, а особа, яка вчи­нила ці дії.

Граматична форма речення, в якому наявна норма права, як правило, неточно виражає також і кількісну сторону цієї норми. Норма права має загальний характер, однак, в реченні, зазвичай, мова йде про одиничну особу. Так, у ч. 1 ст. 583 Цивільного кодек­су України вказано: «Заставодавцем може бути боржник або третя особа (майновий поручитель)». Однак ця норма не виключає, що в рамках одних правовідносин заставодавцями одночасно мо­жуть бути декілька боржників або декілька майнових поручителів.

2. Виведення норми із норм.

Виведення норми із норм відбувається за допомогою повної індукції, при якій із сукупності норм певного роду виводиться за­гальне положення, в тому числі і принцип. Так, з низки статей Цивільного процесуального кодексу України можна вивести принцип концентрації судового процесу, хоча він прямо не закріплений у кодексі. М. Балюк та Д. Луспеник знаходять можли­вим вивести вказаний принцип за допомогою логічного висновку зі змісту приписів ч. 1 ст. 130, а також ст. ст. 131,157, 303 Кодексу^[11].

Крім того, виведення норми із норм відбувається і за допомо­гою простої дедукції, яка застосовується для виведення з загаль­них юридичних положень більш конкретних за своїм змістом правил поведінки.

¹ Балюк М. І., Луспеник Д. Д. Практика застосування цивільного процесу­ального кодексу України. - X., 2008. - С. 44-47.

Дедуктивні умовиводи із норм, в результаті яких виводяться більш конкретні норми, доволі часто зустрічаються в судовій практиці. Подібні дедуктивні виведені норми зазвичай формулю­ються в роз'ясненнях вищих судових інстанцій або у вигляді ре­зюме при публікації тих чи інших постанов і ухвал вищих судо­вих інстанцій у конкретних справах. Наприклад, з Постанови Су­дової палати у господарських справах Верховного Суду України від 04.11.2008 р. дедуктивним способом можна вивести правило про те, що безпідставним є посилання на порушення прав акціонера, який володіє іменними акціями у розмірі 0,083% від за­гальної кількості акцій статутного капіталу товариства, у зв'язку з тим, що його відсутність на загальних зборах, про проведення яких він не був своєчасно повідомлений у встановленому зако­ном порядку, не могла вплинути на правомочність загальних зборів і прийнятих рішень^[12]. 3. Висновки за аналогією.

Наукою вже давно доведена важливість аналогії для права. Так, аналогія може виступати і як засіб подолання прогалин в законо­давстві^[13], і як прийом тлумачення.

Аналогія як прийом тлумачення передбачає умовивід, резуль­тат якого не виходить за рамки змісту норми права, а лише кон­кретизує і розвиває його. Найбільш поширеними випадками за­стосування аналогії є тлумачення норм, у структурі яких законо­давець наводить лише приблизний перелік тих чи інших обста­вин, ознак, застосовуючи при цьому звороти «та інші», «в ана­логічних випадках», «тощо», а також коли при перерахуванні пев­них обставин відсутній їх вичерпний перелік. Тим самим законо­давець фактично уповноважує інтерпретатора розширити відповідний перелік обставин, доповнити його обставинами, аналогічними тим, які наводяться в тексті норми.

Так, у ч. 1 ст. 38 Кодексу законів про працю України вказується: «Працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповно­важений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумов­лена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість про­живання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадця­тирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом І групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним ор­ган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який про­сить працівник».

Тобто інтерпретатор при тлумаченні цієї норми уповноваже­ний у разі необхідності розширити вказаний перелік за допомо­гою аналогії.

Слід мати на увазі, що вказані звороти можуть знаходити різноманітне застосування в тексті закону. Залежно від цілі їх вживання визначається та чи інша можливість (рамки) викорис­тання тлумачення з аналогії або взагалі її неприпустимість (оскільки в деяких випадках ці звороти не передбачають можли­вості розширення обставин, вказаних у нормі права).

Різниця у вживанні вищезазначених зворотів може бути зведе­на до таких випадків.

По-перше, перерахування обставин у нормі права може бути зроблено без їх узагальнення (без узагальнюючих термінів). У ча­стині 3 ст. 8 Закону України «Про рекламу» встановлено: «Реклама про проведення конкурсів, лотерей, розіграшів призів, заходів рекламного характеру тощо повинна містити інформацію про строки та місце проведення цих заходів та вказувати інфор­маційне джерело, з якого можна дізнатися про умови та місце проведення цих заходів».

По-друге, перелік обставин, що закінчуються вказаними зво­ротами, вживаються з термінами, котрі узагальнюють його. Уза­гальнюючий термін може стояти на початку переліку, але може і закінчувати його. Сам перелік обставин може братися в дужки. Цей випадок вживання зворотів, що дають можливість тлумачити норму права за аналогією, є найбільш поширеним. Вказана вище ч. 1 ст. 38 Кодексу законів про працю України ілюструє саме його.

По-третє, використання законодавцем звороту «та інші» не завжди може слугувати основою для тлумачення за аналогією. Іноді цей зворот вживається не в смислі аналогічних обставин, суб'єктів тощо, а навпаки, для позначення обставин, відмінних від перерахованих. Наприклад, у ч. 1 ст. 18 Закону України «Про сто­лицю України - місто-герой Київ» вказано: «Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування у місті Києві є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності громади міста або зна­ходяться в її управлінні». В даному випадку словосполучення «інші кошти» слід розуміти у тому сенсі, що фінансовою основою самоврядування у місті Києві є не лише грошові доходи місцевих бюджетів, а й також інші грошові кошти. 4- Висновок від протилежного.

Висновок від протилежного також традиційно відноситься до логічного способу тлумачення. Він заснований на логічному за­коні протилежності. Відповідно до цього закону, два протилеж­них судження про зміст певної норми права не можуть бути од­ночасно істинними, адже одне із них обов'язково є хибним. Якщо ми встановили істинність одного судження, що розкриває зміст норми, то можемо говорити, що протилежне судження є хибним, таким, що не відображає зміст норми права. При цьому слід мати на увазі, що істинне судження (теза) може бути як позитивним, стверджуючи про наявність певної ознаки змісту норми, так і не­гативним, заперечуючи щось у її змісті. З істинності позитивної тези відповідно можна судити про хибність протилежної нега­тивної тези.

Наприклад, згідно з ч. 2 ст. 73 Кримінально-процесуального кодексу України визнання підозрюваним своєї вини може бути покладено в основу обвинувачення лише при підтвердженні цьо­го визнання сукупністю доказів, що є в справі. Таким чином, згідно з висновком від протилежного, визнання підозрюваним своєї вини не може бути покладено в основу обвинувачення без підтвердження цього визнання сукупністю доказів.

Є очевидним, що висновок від протилежного може викорис­товуватися тоді, коли інтерпретатор вже прийшов до певних вис­новків про зміст норми, і в його розпорядженні вже наявні істинні судження про зміст норми.

5. Доведення до абсурду.

Даний прийом полягає у тому, що певна теза, стосовно якої припускається, що вона відображає зміст норми права, доводить­ся до абсурду, і цим самим спростовується висновок про її істинність. Внаслідок цього інтерпретатор доходить висновку про те, що доведена до абсурду теза не лише не розкриває змісту норми, а й прямо йому суперечить. Звідси автоматично випливає, що істинною тезою, яка дійсно відображає зміст норми права, може бути протилежна теза.

У частині 1 ст. 307 Цивільного кодексу України вказано, що фізична особа може бути знята на фото-, кіно-, теле- чи віде-оплівку лише за її згодою. Згода особи на знімання її на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку припускається, якщо зйомки прово­дяться відкрито на вулиці, на зборах, конференціях, мітингах та інших заходах публічного характеру.

У даному випадку для розуміння словосполучення «на вулиці» його значення можна довести до абсурду і таким чином прийти до правильного висновку. Так, при буквальному тлумаченні вка­заного словосполучення, виходить, що згода особи на знімання її

на відеоплівку припускається лише на вулиці певного населеного пункту. Щоб показати невірність такої тези зведемо її до абсурду: при буквальному тлумаченні словосполучення «на вулиці» вихо­дить, що якщо зйомка відбувається на проспекті, провулку або на транспортній магістралі, то презумпція згоди особи відсутня. Це є явно абсурдним висновком. Отже, в даному випадку словоспо­лучення «на вулиці» означає будь-який простір поза межами пев­ного приміщення, в незалежності від меж населеного пункту. 6. Умовиводи ступеню (a fortiori).

Можливість використовувати умовиводи ступеню в якості за­собу для тлумачення норм права було обґрунтовано ще римськи­ми юристами. На сьогодні у літературі зміст цього правила зво­диться до двох положень.

1. Хто уповноважений або зобов'язаний до більшого, той упов­новажений або зобов'язаний до меншого (argumentum a majori ad minus).

Стосовно цього В. Карабань наводить цікавий приклад, пов'я­заний з ст. 1277 Цивільного кодексу України^[14]. У частині 4 вказаної статті встановлено: «Територіальна громада, яка стала власником відумерлого майна, зобов'язана задовольнити вимоги кредиторів спадкодавця, що заявлені відповідно до статті 1231 цього Кодек­су». Стаття 1231 Кодексу вирішує питання про спадкування обов'язків відшкодувати майнову шкоду (збитки), моральну шко­ду і сплатити неустойку. Тобто вона не вирішує питання виконан­ня договірних зобов'язань, у тому числі грошових зобов'язань, повернення безпідставно отриманого. Непрямо із ч. 4 ст. 1277 Кодексу випливає і висновком від протилежного при тлумаченні встановлюється, що територіальна громада не несе обов'язку ви­конання тих вимог кредиторів спадкодавця, які виходять за межі формулювань ст. 1231 Кодексу. Але цивільно-правовий припис, що непрямо випливає і при тлумаченні встановлюється виснов­ком від протилежного, не може суперечити припису, що непрямо випливає із положення акта цивільного законодавства і встанов­люється висновком ступеня. Якщо на територіальну громаду по­кладається обов'язок задовольнити вимоги, що становлять зміст додаткових зобов'язань (відшкодування збитків, сплата неустой­ки) або зобов'язань, що є формою відповідальності, то тим більше територіальна громада несе обов'язок задовольнити вимоги, що становлять зміст основних зобов'язань спадкодавця перед креди­торами.

2. Кому заборонено менше, тому заборонено більше (аг§итеп-шт а тіпогі асі таіив).

У частині 1 ст. 241 Цивільного кодексу України вказано, що «Правочин, вчинений представником з перевищенням повнова­жень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокре­ма у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання».

Отже, правочин, вчинений від імені особи іншою особою, яка взагалі не мала повноважень на представництво, тим більше не створює, не змінює і не припиняє правовідносин особи, від імені якої діяла інша особа за відсутності схвалення такого правочину.

Слід зазначити, що застосування умовиводів ступеню при тлу­маченні норм права є неприпустимим у разі, якщо порівнювані предмети або відносини не є однорідними.

3.2.3. СИСТЕМНИЙ СПОСІБ ТЛУМАЧЕННЯ

Системний спосіб тлумачення^[15] необхідно випливає із такої властивості правових норм, як системність. Норми права регулю­ють суспільні відносини не відокремлено, а у взаємозв'язку і у взаємодії. Отже, зв'язки між нормами права повинні бути врахо­вані при тлумаченні. Інакше кажучи, системний спосіб тлумачен­ня - це тлумачення норми права в контексті її зв'язків з іншими нормами права. Це означає, що зміст норми права, яка тлумачить­ся, розкривається не лише за допомогою аналізу її зв'язків з інши­ми нормами в рамках певного нормативно-правового акта, галузі права/законодавства, системи права, а й також аналізу її місця в рамках певного нормативно-правового акту, галузі права/законо-давства, системи права. При цьому системний спосіб тлумачення базується на тому, що зміст певної норми права встановлюється, виходячи зі змісту інших норм права, пов'язаних з нею.

Тип зв'язків між нормою, яка тлумачиться, з іншими нормами, істотно впливає на специфіку застосування цього способу тлума-

чення. Так, необхідною рисою цих зв'язків має бути їх функціо­нальність, коли взаємопов'язані норми регламентують різні сто­рони одного і того ж суспільного відношення або декількох близько пов'язаних відносин.

Встановлення існування певного зв'язку між двома нормами є підставою для проведення різноманітних розумових операцій щодо тлумачення таких норм права.

По-перше, істинне знання про зміст однієї норми може висту­пати в якості аргументу для доведення або заперечення певного положення, що розкриває зміст норми, що тлумачиться.

По-друге, взаємопов'язані норми можуть співставлятися і порівнюватися. В результаті виявляються ознаки, спільні для обох норм, а також ознаки, що відрізняють їх одна від одної.

Зрозуміло, що мова може йти про порівняння лише однорід­них норм, регулюючих однорідні суспільні відносини. Порівню­ватися можуть, як правило, норми однієї галузі, одного інституту права, хоча і не виключається порівняння норми різних інсти­тутів і різних галузей права, якщо вони регулюють, наприклад, різні сторони одних і тих же суспільних відносин.

Так, підлягають обов'язковому порівнянню, і на цій основі об­меженню, норми, що передбачають однорідні склади злочинів; норми сімейного і цивільного права, що регламентують май­нові відносини подружжя; норми кримінального, адміністра­тивного права, що передбачають відповідальність за однорідні в деяких аспектах правопорушення (порушення правил безпеки тощо).

По-третє, норму, пов'язану з нормою, яка тлумачиться, можна використовувати для конструювання норми, що прямо не вира­жена в її тексті. Наприклад, коли ми маємо справу з статтею, що містить відсилку.

Певний практичний і теоретичний інтерес являє собою роз­гляд різних видів зв'язків між нормами права, котрі потрібно вра­ховувати при тлумаченні.

З точки зору системи законодавства це можуть бути зв'язки між нормами, що знаходяться:

1) в одній статті;

2) в одному нормативно-правовому акті, одному розділі, главі кодифікаційного акту;

3) в різних розділах, главах та інших частинах нормативно-правового акту;

4) в різних нормативно-правових актах, прийнятих різними державними органами.

Причому дані зв'язки можуть існувати комплексно. Наприклад, норма права, яка тлумачиться, може бути пов'язана з нормою, що міститься в цьому ж нормативно-правовому акті, і одночасно з нормою іншого або навіть декількох інших нормативно-право­вих актів.

З точки зору системи права це можуть бути зв'язки норм:

1) одного інституту;

2) різних інститутів, але однієї галузі;

3) різних галузей.

Норми можуть перебувати між собою одночасно у різних співвідношеннях. Відповідно, у норми права, яка тлумачиться, можуть бути зв'язки з однією, двома, трьома і більше нормами од­ного, декількох інститутів та інших галузей права.

Типи функціональних зв'язків між нормами права, що враховуються при їх тлумаченні

Найбільше практичне значення має аналіз функціональних зв'язків норм права. Констатації простої приналежності норми права до певного інституту, галузі ще недостатньо для системно­го способу тлумачення.

Мова йде про функціональні зв'язки взаємозалежності, взає­модії, доповнення, уточнення, корекції, обмеження, виключення, визначення і т. д. Виокремимо найбільш типові зв'язки між нор­мами права, які слід враховувати при тлумаченні.

1. Зв'язок норми, яка тлумачиться, з нормами, що розкрива­ють значення терміну, який використовується в нормі, яка тлу­мачиться.

З наведеного нами раніше правила мовного тлумачення вип­ливає, що при встановленні значення термінів і слів, що зустріча­ються в нормі, яка тлумачиться, слід перш за все виходити із спеціального їх значення, яке встановлено законодавцем в ле­гальному визначенні. Для цього потрібно: встановити чи є нор­ми, що дають легальне визначення терміну, використаного в нормі, яка тлумачиться; виявити зв'язки між цими нормами, а та­кож пересвідчитися, що легальне визначення відноситься саме до терміну, використаного у нормі, яка тлумачиться.

Серед норм, що дають легальне визначення термінам, пере­дусім слід назвати дефінітивні норми, єдиним призначенням яких є розкриття зміст термінів, використаних в нормативно-правових актах. Прикладами дефінітивних норм є ст. 1 та ч. 1 ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Часто законодавець для розкриття змісту поняття не закріп­лює його безпосереднє визначення, а вказує лише на явища, суб'єкти чи об'єкти, які ним охоплюються.

Визначення тих чи інших понять можуть міститися і в самих регулятивних або охоронних нормах. Наприклад, саме таким чи­ном законодавець надає визначення сервітуту і суперфіція (ст. 395 Цивільного кодексу України), а також крадіжки (ч. 1 ст. 185 Кримінального кодексу України), розбою (ч. 1 ст. 187 Кримінального кодексу України), бандитизму (ч. 1 ст. 257 Кримінального кодексу України) тощо.

Слід мати на увазі важливість встановлення відносності ле­гальних визначень до термінів, які використовуються у нормі, яка тлумачиться. З цього приводу у літературі сформульована низка правил:

1) Якщо визначення терміну або інший спосіб його розкриття міститься в загальній частині кодексу, то таке -визначення відно­ситься до всіх норм цієї галузі;

2) Якщо визначення терміну міститься в нормах певного інституту, то воно поширюється на всі норми відповідного інсти­туту;

3) Перш ніж використовувати легальне визначення однієї га­лузі (або інституту) стосовно норми, яка відноситься до іншої га­лузі (інституту), слід встановити чи немає в цій галузі (інституті) власного легального визначення вказаному терміну, або за допо­могою інших способів тлумачення з'ясувати, чи не вживається цей термін в іншому смислі.

За загальним правилом, значення термінів відповідних галу­зей матеріального та процесуального права є однаковим. Всі ос­новні терміни, наприклад, цивільного і кримінального права, ви­користовуються у відповідних процесуальних галузях в тому ж розумінні, що й в матеріальних галузях права, і навпаки. Відповідно, в даному випадку легальне визначення однієї галузі права мають обов'язкове значення для іншої.

2. Зв'язок норми права, яка тлумачиться, з оперативними нормами.

Вказаний зв'язок обов'язково повинен враховуватися при тлу­маченні норм права, оскільки оперативні норми або вказують момент набуття чинності нормами права, або скасовують їх дію, або поширюють їх дію на нове коло суспільних відносин, або пролонгують норми на новий строк дії. Встановлення цього зв'язку дозволяє на основі оперативної норми більш точно і пра­вильно визначати дію норми в часі, просторі і за колом осіб, тоб­то, по суті справи, визначати сферу її дії. Ігнорування цього зв'яз­ку може призвести, наприклад, до необгрунтованого обмежу­вального тлумачення норми.

3. Зв'язки норми права, яка тлумачиться, з нормами, що ви­дані зі спеціальною метою гі доповнення, зміни або уточнення.

Важливість врахування таких зв'язків для тлумачення не по­требує доказів. їх неврахування обов'язково призводить до пору­шення вимоги законності.

4- Зв'язки відсилочних норм.

В цілях законодавчої економії, щоб запобігти зайвих повто­рень, законодавець іноді в тій чи іншій статті не окреслює пов­ністю всіх елементів правової норми, а звертається до викорис­тання методу відсилок У відсильній статті можуть бути не пов­ністю вказані обставини, при наявності яких діє ця норма, не повністю вказано на юридичні наслідки її дії тощо. Відсутність формулювання тих чи інших елементів норми або окремих ознак цих елементів доповнюється відсилкою до інших норм, статей.

Ця відсилка по суті заміняє недостатні частини або ознаки норми права. Спосіб формулювання відсилочних статей такий, що норма, котра лише частково окреслена у цій статті, не може бути з'ясована без звернення до статей, на які посилається відси-лочна стаття.

Відсилки формулюються різним чином в залежності від того, яка частина норми не знайшла повного відображення. Напри­клад, якщо це відноситься до гіпотези, то використовуються фор­мулювання типу: «у випадках, передбачених статтею X», «якщо це не суперечить вимогам статті X», «при вчиненні дій, вказаних в статті X» тощо.

5- Зв'язки бланкетних норм.

На відміну від відсилочних норм, бланкетні норми не вказують конкретного нормативно-правового акта, конкретної статті то­що, а містять просте посилання на певний рід норм, чітко не на­зиваючи їх джерел.

Регулятивні норми бланкетного характеру регламентують певні відносини лише частково і містять вказівку на необхідність

8-911

врахування інших норм права. Так, у ст. 15 Кодексу законів про працю України зазначено, що порядок реєстрації колективних договорів визначається Кабінетом Міністрів України. Або, напри­клад, у ст. 144 Цивільного кодексу України зазначено, що розмір статутного капіталу товариства не може бути меншим розміру, встановленого законом.

Охоронні норми бланкетного характеру встановлюють відповідальність за порушення якихось інших норм спеціального характеру. Наприклад, у ч. 6 ст. 36 Господарського кодексу Ук­раїни встановлено: «За неправомірне збирання, розголошення або використання відомостей, що є комерційною таємницею, винні особи несуть відповідальність, встановлену законом».

6. Зв'язки загальних і спеціальних норм.

Під загальними, як правило, розуміються норми, які поширю­ються на даний рід суспільних відносин, а спеціальні регулюють певний вид цього роду. При тлумаченні зв'язків між загальними та спеціальними нормами потрібно враховувати такі моменти.

По-перше, слід відзначити відносність поділу норм на загальні та спеціальні. Норми, які є загальними відносно одних норм, мо­жуть бути спеціальними відносно інших.

По-друге, загальні норми можуть регламентувати не рід суспільних відносин, а якийсь один елемент або навіть окрему оз­наку суспільних відносин.

По-третє, загальні і спеціальні норми права не пов'язані з ха­рактером (загальним або спеціальним) всього нормативно-пра­вового акта, в якому вони містяться.

Зв'язки між загальними та спеціальними нормами повинні враховуватися при тлумаченні, але при цьому не слід упускати ха­рактер зв'язків цих норм.

1) Зв'язки норми, яка тлумачиться, із загальними, що регла­ментують якийсь елемент (або окрему його ознаку) цілого роду суспільних відносин. Такі норми містяться в загальній частині га­лузі права або відносяться до загальних положень певного інсти­туту.

2) Зв'язки загальних і спеціальних норм, регламентуючих певні відносини в цілому. Здебільшого саме про такі випадки йдеться у літературі при розгляді питання поділу норм на за­гальні та спеціальні. Загальні регламентують рід відносин, а спеціальні - їх вид. Спеціальна норма виключає дію загальної у випадках, передбачених першою.

Наявність спеціальних норм у структурі права випливає із не­обхідності диференціації правового регулювання, а також кон­кретизації найбільш загальних положень законів у спеціальних нормативних актах.

В ідеальній ситуації загальна та спеціальна норма не супере­чать одне одній, а гармонійно здійснюють регулювання тих чи інших відносин. Якщо їх взаємозв'язок містить у собі супе­речність, то діє передусім правило пріоритетності спеціальної норми над загальною. Адже саме існування спеціальної норми вказує на те, що у даному випадку встановлений спеціальний ре­жим правового регулювання відносин, в цілому врегульованих загальною нормою. Втім, це правило не є абсолютним, адже якщо спеціальна норма однозначно суперечить змісту загальної, то за­стосовується саме загальна норма права. В даному випадку вихо­дять з того, що норма, яка регулює один з елементів суспільних відносин, не може явно суперечити нормі, що регулює відносини в цілому^[16].

Особливо слід наголосити на тому, що йдеться саме про за­гальні і спеціальні норми, але не про загальні та спеціальні нор­мативно-правові акти. Хоча більшість загальних норм дійсно містяться у нормативно-правових актах, що мають загальний ха­рактер. Так, норми Господарського процесуального кодексу Ук­раїни щодо провадження у справах про банкрутство є загальни­ми щодо норм Закону України «Про відновлення платоспромож­ності боржника або визнання його банкрутом». Стосовно цього у Постанові Вищого господарського суду України від 16.07.2008 р. вказано, що згідно з ч. 2 ст. 4-1 Господарського процесуального кодексу України провадження у справах про банкрутство здійс­нюється з урахуванням того, що вимоги Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» як спеціальні норми права, превалюють у застосу­ванні над загальними нормами Господарського процесуального кодексу України^[17].

Утім, наприклад, у кодексі як акті загального характеру може міститися норма, яка буде спеціальною щодо норм певного зако­ну. Саме таким чином характеризуються відносини між п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», який встановлює, що місцеві ради вправі вирішувати питання ре­гулювання земельних відносин (норма загального характеру), та ст. 12 Земельного кодексу України «Повноваження сільських, се­лищних, міських рад у галузі земельних відносин» (норма спеціального характеру).

Крім того, між нормами самих кодексів може існувати взаємовідносини по типу «загальна норма-спеціальна норма»: ч. З ст. 925 Цивільного кодексу України передбачає, що до вимог, що випливають із договору перевезення вантажу, пошти застосо­вується позовна давність в один рік. В той же час ч. 5 ст. 315 Гос­подарського кодексу України встановлено, що для пред'явлення перевізником до вантажовідправника та вантажоодержувачів по­зовів, що випливають з перевезення, встановлюється шес­тимісячний строк. Стосовно цієї ситуації Вищий господарський суд України вірно відзначив, що в даному випадку має місце співвідношення загальної та спеціальної норми права: за загаль­ним правилом до вимог, що випливають із договору перевезення вантажу, пошти, застосовується позовна давність в один рік, але для пред'явлення перевізником до вантажовідправників позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк¹.

7. Зв'язки загальних і виключних норм.

Виключними є норми, що встановлюють певні виключення із інших норм. При цьому виключення можуть встановлювати як спеціальні норми з загальних, так і навпаки. Однак частіше за все мають місце виключення з загальної норми, які встановлюються спеціальною нормою. Так, у ч. З ст. 249 Сімейного кодексу України вказано, що опікун, піклувальник не має права перешкоджати спілкуванню дитини з її батьками та іншими родичами, за винят­ком випадків, коли таке спілкування суперечить інтересам дитини.

Сфера дії загальної норми обмежується наявністю виключної. В свою чергу, наявність загальної норми не допускає розширю­вальне тлумачення положень, що є виключенням.

Дата добавления: 2015-10-21