- Вона зовсім не змінилась. – задумливо промовив вартовий.
Після цих слів я вже просто не знала що казати. Вони обидва знали те, чого не знала я, і чомусь не квапились цим ділитись.
- Так чому ми тут врешті-решт?! – не витримала я.
- Через твою силу. – промовив мій янгол.
- А що з нею не так?
- Вона абсолютна, тобто чиста, без будь-яких домішок. – вартовий говорив це із завзяттям науковця. – Чиста темрява властива лише нам, вартовим. У твого янгола це тіні, які не відносяться до чистої темряви. Інша справа – ти. Чому ти нічого не пам’ятаєш, я цього сказати не можу. Але я гадаю, що кожен має право знати за що його вб’ють. – вартовий засукав рукава і почав повільно ходити довкола нас.
- Кожного дня пара янголів і людей покидає цей світ і йде далі, а на їхнє місце приходять нові. Близько 300 років тому так трапилося і з вами. Але ваша поява у цьому світі супроводжувалась дефектом – силу разом із янголами отримала й підопічна. Спочатку ми списали все на паранормальні здібності, але далі так продовжуватись не могло. Підопічний не повинен знати про свого янгола, спілкуватися з ним та мати силу, тим паче чисту. На цьому суді ви вже вдруге і цього разу ми не надамо вам ще одного шансу. Ви будете відправлені далі. Першим будеш ти. – вартовий підняв руку, вказуючи на мого янгола, і різко повернув долоню догори.
Я могла лише уявляти наскільки нестерпним був біль, викликаний цим простим порухом руки. У мого янгола вже не залишилося сил ні пручатися, ні кричати. Він просто лежав на підлозі і дивився на безкінечну темряву вгорі. В мене по щоках котилися сльози. Дивитися на це було несила. Я підбігла до вартового з криком «Годі!», не знаючи, що буду робити далі.
Дзвінкий ляпас. Вартовий, опустивши руки, просто дивився на мене. Щока горіла нестерпним полум’ям безпорадності. Це відчуття розливалося по всьому тілу, але з кожною новою хвилею слабкість замінювалась люттю. Я стояла і розглядала замислуваті візерунки мармуру на підлозі. Це місце все більше нагадувало мені цвинтар. Така ж холоднеча, темінь і тиша. Хотілося лише одного, щоб все швидше закінчилось без болю, без крику, без страждань.
- Годі…- прошепотіла я.
З куточка губ потягнулася кров.
- Ти…ти людини? – запинаючись через здивування вигукнув вартовий.
Раптово чорна зала стала білою, ніби хтось нарешті знайшов, де тут вмикається світло. Разом із темрявою зник і вартовий. Я все ще трималася за щоку. Боляче вже не було, було лише незрозуміло.
- Все скінчилось. – промовив мій янгол.
- Надто просто…Ще не все.
Та сама біла зала, що й вісні, хіба що без людей.
- Куди підемо? – запитала я в нього.
- Обирай ти.
- Ти мені віриш? – я не могла приховати здивування.
Після всіх своїх витівок та моєї вічної неоднозначності у його довіру мені складно було повірити.
- Так.
Він підніс свою руку до моєї набряклої щоки, але в мене не було часу роздумувати над тим, що б це могло означати. В мене взагалі ніколи не буває зайвого часу. Я схопила його за руку і потягла у той бік, де за моїми переконаннями знаходилася та дивакувата стіна із сірого серпанку. Помирати мені однак ще рано, а йому померти через себе я просто не дам, тому я пхнула його крізь стіну і сама попрямувала туди ж. Останнє, що я пам’ятаю, це дотик його теплої долоні.
- Ого! – я рвучко піднялася, стискаючи у руках край ковдри.
Повірити у те, що все це було просто сном, по-перше, не хотілося, по-друге, не виходило. Ну, добре, тоді клінічна смерть, але поруч не було ні крапельниць, ні лікарів, ні чогось ще в цьому роді. Вранішнє сонце так-сяк намагалося освітити мою рідну зелену кімнату. Все повернулося до початку, але я до нього повернутися ще не могла, і навряд чи колись зможу. Невже всі ці події – це просто ілюзії, і сам Саша не більше ніж просто вигадка? Я категорично не могла в це повірити. Треба було діяти. Я кинулася до шафи, вивертаючи весь одяг у пошуках чогось знайомого. О, знайшла! У сумці в мене завжди були гроші, тому це теж не виявилося проблемою. Нашкрябавши записку рідним, я почепила її на холодильник і вибігла на вулицю. По дорозі до зупинки я декілька разів спинялася. Сумніви хапали за ноги і заважали йти. Вони намагалися змусити мене повернутись. І кожна хвилина чекання робила їх сильнішими. Та ось і газелька. Залишивши всі сумніви на зупинці, я мимохідь проводжала поглядом швидкоплинні пейзажі за вікном. Серце невпинно відстукувало метри, які пролітали під колесами авто. Воно чудово розуміло, чого я зараз боялася найбільше: зрозуміти, що все це лише якісна ілюзія. Одночасно мені хотілося якнайскоріше доїхати, якщо Саша існує, то він буде там. Це було б на нього схоже. Але з тим хотілося й відтягнути цю мить, якщо там мене чекає лише розчарування. Поринувши у свої думки, я й незчулася, як ми приїхали. Автостанція «Полісся». Безліч людей кудись поспішають, адже їх змушують пришвидшити крок власні проблеми. Я вглядалася в кожне обличчя, але це було безрезультатно. Ну, все, йду купувати квиток назад. З’їздила одна. Подумки сходячи на ешафот, я попрямувала до каси. На очі наверталися сльози. Як же так?! Все ж було настільки реально!
- Так просто ти від мене не втечеш. – почувся знайомий голос.
Ці декілька слів змусили мене застигнути на місці.
- Надто добре я тебе знаю, щоб в тебе так просто вийшло мене здихатися.
Мені водночас хотілося і плакати, і сміятися, обійняти його і разом з тим вдарити за його нахабність. Натомість я так і стояла на одному місці, радіючи з того, що все це не ілюзія. Та годі вже! Я кинулась йому на шию, виконавши одне з вищеперечисленого.
- Так ти все-таки рада мене бачити?
- Ти ще й питаєш?! Ти тільки-но підтвердив те, що я не шизофренік. Ти ж реальний!
- Як бачиш реальний. Тепер тобі не доведеться думати над тим, чи ти говориш зі мною, чи все-таки сама з собою. Тепер з будь-якої точки зору це буде виглядати нормально.
- Не кажи так! Ти однак назавжди запам’ятаєшся мені як самий великий глюк за все моє життя… Я… Мені бракувало тебе останні декілька годин.
- І лише це?
- А ти на що сподівався?
Він з недовірою глянув мені в очі. Я спробувала відвернутись, але його рука не дала мені цього зробити.
- Садист. – прошипіла я йому.
- З тобою по-іншому не можна.
А що він зробить, якщо я закрию очі?
- Навіть не думай. – попередив мене він.
- Ти все ще читаєш мої думки?
- Ні, просто дуже добре тебе знаю.
Далі так тривати не могло.
- Ти дійсно хочеш це почути?
- Хочу.
- Тоді слухай. За всією вірогідністю моєї особистості я повинна зараз сказати тобі, що я тебе люблю, але я цього не зроблю.
- Чому?
- Це пусті слова. Надто часто вони зустрічалися в моєму житті. Вони втратили свій зміст. Я скажу тобі інше…Я живу тобою.
- А я не живу без тебе. – додав у відповідь він.
- Ну, от живи і не хворій. – зіронізувала у відповідь я.
- З тобою важко.
- Я знаю.
- Але я знаю як це виправити.
- Навряд чи це тобі вдасться.
Він був так близько, як і тоді вночі, коли я ледь не попрощалася з ним через свою дурість, через свій характер. Він усміхнувся мені і поцілував. А довкола в незримій скаженості перехожі несли свої проблеми і чулося «з якоїсь-там колії відправляється хтось-там за маршрутом таким-то…»
адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=218434
дата поступления 27.10.2010
дата закладки 13.05.2011
_heul_doch_
Я знову слідкую за грою
В надії сміюся комками болілого стресу,
Що більше ніхто не побачить мене вже слабкою.
Ловіть, пішоходи, усмішку, на жаль, вже нечесну.
Я знову слідкую за грою.
Весна почалася оновленнями системи,
Попутно нові відкриваючи світу локації.
Restart…Напролом підемо?
Я знаю нові варіації…
́́
адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=251697
дата поступления 04.04.2011
дата закладки 13.05.2011
Flexis
Я одинок и…
Я одинок и век мой быстротечен -
Здесь пустота царит давным-давно...
Лишь небосвод, расстрелянный картечью
Горячих звезд, простерся надо мной.
Под небосводом давит дождь на крыши.
Вновь город пал, ему не встать с колен.
Я звал тебя, но голос мой неслышный
Продолжит жить на письменном столе.
А если зазвучит в огромном доме
Пронизанном системой анфилад?
Без разницы... Никто его не вспомнит…
Затягивает горло циферблат.
Вся жизнь моя - история болезни,
Как склеенные книжные листы...
И нет ее глупей и бесполезней,
Пока мой мир не обнаружишь ты.
адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=243976
дата поступления 28.02.2011
дата закладки 13.05.2011
Лілія Ніколаєнко
74. Когда решишь проститься навсегда…
Когда решишь проститься навсегда,
Предав любовь унынию и тленью,
Скажи, как есть, ты сразу мне тогда,
Напрасную игру не скрыв за тенью.
Когда поймёшь, что сердце холодно
И зря его морочить наважденьем,
Ты передай, что говорит оно,
И я пойму его без размышленья.
Не загоняй любовь в пустыню лжи –
Она коварной смерти не боится,
Но мы боимся без оглядки жить,
И месть чужая по ночам нам снится.
Пусть память светлой будет между нами –
Из-за любви не станем мы врагами!
адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=259238
дата поступления 13.05.2011
дата закладки 13.05.2011
Есмунт
Думка люду занадто важлива
Думка люду занадто важлива,
Я ненавиджу це з юних літ,
Суб’єктивна неправильна сила
Не дає розгорнутись в політ.
Підробити себе під «середність»,
Школа вперто штовхала давно,
Скоро втілюсь в якусь посередність,
Раптом стане мені все одно.
Помилки серед істин шукаю,
Намагаюсь себе осягнуть,
З небанальністю вдень заблукаю,
Не злякаюсь з дороги звернуть.
У простому зловлю особливе,
Не помічу зневагу митців,
Нехай нове буде невродливе,
Зате створене з власних синців.
адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=258749
дата поступления 10.05.2011
дата закладки 13.05.2011
Алексей Смирнов
Ночью девчонка писала стихи
Ночью девчонка писала стихи.
В них уплывала в цветочные грезы.
Там разъезжали на конях лихих
Рыцари Ордена Пламенной Розы.
Все они были красивы душой,
Были внимательны, очень галантны.
Каждый был полон любовью большой,
Каждый блистал и умом, и талантом.
В мире, который пригрезился ей,
Не было подлых, тупых и жестоких...
В блеске ночных беспокойных огней
Тихо рождались прекрасные строки.
Близилось утро, безжалостный час,
Властно смывающий лучшие грезы
И окунающий холодно нас
В омут житейской бесчувственной прозы.
В тесном метро плохо мытый мужлан
Взглядом разденет девчонку так липко,
Матерным словом ощерится хам,
Впившись в девчонку нахальной улыбкой...
Тупость обычной житейской трухи...
Спрячешься разве под вечер в квартире.
Ночью девчонка напишет стихи
О самом лучшем и искреннем мире.
На подоконнике сидя, она
Вновь устремится в полет вдохновенья.
И улыбнется ей сверху луна,
Мир разукрасив причудливо в тени.
адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=259236
дата поступления 12.05.2011
дата закладки 13.05.2011
стася лисиця
Запам’ятай мене
Запам’ятай мене такою, як сьогодні –
Сьогодні я із свого джерела.
Думки мої течуть по крові, в плоті
Клітина смутку кожна теж моя.
Я не вбираю сни чужі й прикраси.
Слова були всі. Сенсу в них нема.
Читай мене у просторі та часі
Теплом руки і губ, серцебиттям.
Запам’ятай мене такою ось – в синцях.
Бо тіло – це ж хронічна рана,
Коліна збиті. Спина вся в рубцях.
Побита. Спалена. Порвана.
Запам’ятай ось так – біля вікна
У світлі місяця, залишеного небом.
Лише сьогодні впала вся стіна
І на її руїнах коди стерто.
Я розливаюсь з власних берегів,
Не можу втримати пісок й каміння.
Тримай мене, ховай від ворогів,
Моя вода – це трепет віри в тіні.
Читай мене своїм теплом руки,
Читай без літер – ти знайдеш відгадку.
Ти полювати можеш й ставити пастки
І ти зцілити можеш латкою до латки.
Запам’ятай мене такою, як сьогодні –
Сьогодні я із свого джерела.
Думки мої течуть по крові, в плоті
Клітина смутку кожна теж моя.
Запам’ятай думки мої солоні
У рваних джинсах. Світло. Тиша.
Бо я своя – ти розумієш? – лиш сьогодні.
Бо я із свого джерела - тобі лиш!
адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=258853
дата поступления 11.05.2011
дата закладки 11.05.2011
Наталя Годун
ШАЛЕНА ШИШКА
дивакувата?..хм!
хіба бува інакше?
бо я ж не в дошці цвях та
й не кухонний кахель
чого волаєш як бабун?
чого летиш у пащу?
чого не хочеш у табун,
бо там тепліше й краще?
чого мовчиш як ширма ти,
немовби рот зашила?
чом не стаєш на шпильку ти?
чого ти вся як шило?
чого поводиш ти себе
немов шалена шишка?
дозволив хто, що ти—цабе,
а не звичайна фішка?
адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229591
дата поступления 18.12.2010
дата закладки 10.05.2011
Gerasimova Alyona
Хіба варто чекати на ніч…?
Хіба варто чекати на ніч,
Що дарує нам крихти тривоги?
Можна зараз шукати дороги,
Не втрачати секунд і сторіч...
Хіба варто чекати на день,
Що буденністю завтра закрутить?
Хтось із поспіхом чай собі студить,
Хтось багатства пакує в сто жмень.
Хіба варто на завтра чекати?
Ніч нам натяк на те принесе,
Хтось напише вірші чи есе,
А хтось просто захоче кохати...
адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=254082
дата поступления 15.04.2011
дата закладки 10.05.2011
Жемчужинка
Хочу уснуть в твоих объятьях
Хочу уснуть в твоих объятьях,
Касаясь нежной тёплой кожи,
Хочу с тобою ощущать я
То, что никто иной не сможет.
Хочу, открыв глаза с рассветом,
Увидеть спящего тебя
И, укрывая тёплым пледом,
Обцеловать всего, любя.
Сейчас, в бреду обняв подушку,
Стараюсь сердце успокоить.
Я знаю, это не игрушки,
Но я живу одним тобою.
7. 04. 2011 Мезенцева Е.
адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=258139
дата поступления 07.05.2011
дата закладки 08.05.2011
Вячеслав Романовський
УТІКАТИ?..
Утікаю від тебе, від себе, від літ...
Володимир Калашник.
Утікати?
Якби тілько знати куди?
Завірюха вишнева тримає в полоні.
І на губи гарячі, і очі солоні
Осідає, як смага, намул гіркоти,
І одцвіття лягає на чуб і на скроні.
Зоставатися?
Сил моїх більше нема -
Боронити себе сам од себе не можу.
А тебе то ласкаву, то надто вельможну
Віднімає у мене весна, відніма,
І сміються у вічі літа переможно.
Буду жити, як жив.
Жаль, що травень розтав
Завірюхою цвіту, що осінь так близько.
Непоборна ж любов в серце променем бризка,
Знову душу нестиме у пахіт отав
І радітиме спрагло, як юна берізка.
адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=257751
дата поступления 05.05.2011
дата закладки 06.05.2011
Літератор
Промахнувся…
Спускавсь Іван Закаблук
Із крутої гірки...
Був з собою в нього лук
Й діжечка горілки...
Під горою стрів Гаврила
(Заховались в хащі)-
Сивуху випили й рішили
Пострілять:хто краще?
-От,диявол!Не поцілив...-
Сказав Іван негречно.
-Гнівити Бога-це не діло
(Дуже небезпечно)!!!
-От,диявол!Знов не вцілив
(Освітлення погане)!..
-Ти диви:який він"смілий"
("Дограєшся",Йване)...
-От,диявол(Що зі мною)!
Тут хмара сонце враз закрила-
Помчала блискавка стрілою
І влучила...в Гаврила...
А той тільки телепнувся...
Й упав(лежить його тіло)...
-От,диявол!Промахнувся...-
З...небес(!)прогуркотіло...
адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=256470
дата поступления 28.04.2011
дата закладки 04.05.2011
Улькіорра
Коли прийдеш ти знов до мене уві сні?
Коли прийдеш ти знов до мене уві сні?
Я зроблю те, що вже давно хотіла
Скажу, що знов чекаю дні ті весняні
Коли під серцем я любов свою зігріла
Коли прийдеш ти знов до мене уві сні
Не зможу більше я в мовчанку грати
Палка любов,яка живе в мені
Невільно душу запроторює за грати
А ти прийшов до мене наяву
І ніжно обійнявши, відповів,
Що три ці слова – «я тебе люблю»
Сказати вже давно мені хотів
адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=242359
дата поступления 21.02.2011
дата закладки 03.05.2011
Mellani
Чому мовчиш?
Скажи, чому усе так відбулося
Що я пішла, а ти - не зупинив
Кричить лиш серце і многоголоссям
Питає: "Чому ти все залишив?"
А що тепер робити, куди дітись
Куди іти, без розуміння слів
І як же в дзеркало тепер дивитись
Коли пробачить ти так і не зумів
Чому мовчиш, коли так б'ється серце
І дивишся куди крізь темноту
Скажи одне мені тепер відверто
Собі ти зараз вибрав саме ту?
Одна лиш думка поряд стільки часу
Якби було.. та що зміниш тепер
Я після тебе мала всього массу
Та біль в моїй душі ще не помер
Якби ж були ми разом! Я чекаю..
І знов пишу тобі нові рядки
Та ти лише зайдеш на чашку чаю
І "ми з тобою" - це лише казки!
адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=238012
дата поступления 31.01.2011
дата закладки 03.05.2011
Omega
Не може бути щастя половинним
У неба перекинуті зіниці
наллю себе по краплі досхочу.
А по садках цвістимуть полуниці,
і солов'ї засвітять аличу.
Нап'ється день дзвінкого шумовиння,
і тонко-тонко серце заспіва...
Не може бути щастя половинним -
як неба у півсвіті не бува
адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=214098
дата поступления 03.10.2010
дата закладки 02.05.2011
Пиранья
В твоєму повітрі, просякнуте димом.. (єдиному, з котрим я знаю, що є душа)
В твоєму повітрі, просякнуте димом,
Існує безмежне, існує єдине..
Як небо глибоке, як попіл на колір,
Існує воно і не згине ніколи.
І зовсім не снігом, а кригою в очі..
Існує.. Тендітне, мов серце дівоче.
Солоне, як сльози, Гірке, як отрута,
Солодко-медове.. І досить відчути
Подих повітря, просякнутий димом,
Щоб зрозуміти - Воно, те Єдине,
Лишивши взуття, підібралося ближче,
Оманою стало,
І ледь ти полишиш
Долоні, що поруч - закрий свої очі,
Полинь у єдине, що ніби лоскоче,
І спогадом тішить, неначе зітханням..
Полинь.. у єдине.. й довічне - кохання.
07 2008.
адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=257032
дата поступления 01.05.2011
дата закладки 01.05.2011
Catocala Lacrymosa
Перед дорогой
Меня ждет дорога, а выхода нет.
Меня ждет свобода пустым заточеньем...
Тебе я писала письмо-откровенье,
Но вновь получился предсмертный завет.
Меня ждет завеса в театре судьбы,
Но раньше играла я только в массовке,
Поэтому рада любой обстановке,
В которой я выйду из серой толпы.
Но счастье уходит, приходит "должна",
Терять - это глупо и очень обидно.
Но мне при тебе уже плакать не стыдно,
А все еще стыдно, когда я одна...
С собой забираю на вздохе "увы..."
А здесь оставляю прекрасное "было"...
Быть может, когда-то я вскрою могилу,
Где прячутся мысли больной головы...
Меня ждет дорога, а выхода нет.
Но я все, что хочешь, тебе обещаю,
Всю глупость мою ты прости, не прощаясь,
Сегодня и завтра, и множество лет...
адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=257010
дата поступления 01.05.2011
дата закладки 01.05.2011
М.Е.
Відрощуючи крила
Бувши небесним
Сонця слугою,
Засліплений променем птах-хмародер
Звуком чудесним,
Світла струною,
Грався в блакиті і небо продер...
Він зняв окуляри
Рожеві та сині,
Та міцно долонями очі закрив,
Серце в футлярі,
Розламаній скрині,
Із краю змарини додолу впустив...
Жбурив донизу
Власну частину,
А знизу кохання його підняло,
Підкинуло хмизу
В його середину,
Й багаття у ньому тим здійняло.
Серце горіло
Дуже красиво,
Вільним і теплим здавалося всім,
Доля ж уміло
Побачила диво
І хтиво схотіла побавитись ним...
Взяла в долоню
Нову забаву
Та й понесла врочисто собі,
А птах у погоню,
Покинувши хмару,
Зістрибнув із неба в безумній мольбі...
Тільки от пір'я
Все по дорозі
Порозліталось і впало, мов сніг,
Птах, як ганчір'я
На лютім морозі
Купою білою на землю поліг...
Промінь весною,
Друг віддавна,
Хмари відкривши музику вдарив,
Все тою струною,
Що грає сама,
Розбурхав знову птаха, що марив...
А той озирнувся
На свої крила,
Які покривалися пухом рясним,
Й тут усміхнувся -
Оновлена сила
Линула з серця поряд із ним...
Поклавши до скрині
Своє багатство,
Знову невміло він рушив у рай,
В пр́остори сині,
Загублене царство,
По шляху нелегкім у свій небокрай...
адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=238596
дата поступления 03.02.2011
дата закладки 30.04.2011
Пиранья
А он ходил, не верьте всем.
Пришёл, увидел.. и уснул.
А он ходил, не верьте всем.
Он тридцать первую весну
Прошёл вопросами "зачем".
А мы сидели, пили чай,
Заваренный вкрутую мной,
Он говорил, что не скучал,
Но стопы все сходил весной..
Потом текла слеза к губам..
Он не смахнул, но облизал..
Он было верил всем следам,
Но все следы вели в вокзал.
Он, было, пальцами крошил
Воспоминания, как хлеб.
Но напрягались тяжи жил,
Он говорил, что будто слеп..
Он, было, поднимал глаза,
Но тут же закрывал их вновь..
Ему хотелось рассказать,
какой была его Любовь..
Но он забыл.. не верьте всем.
Он на коленях засыпал..
Он уносил вопрос "зачем"
В свой сон на тот пустой вокзал..
И отрывали поезда
Своим отъездом пол души..
Вот если б поезд опоздал..
Он молча ждал, он не спешил..
Но тридцать первая весна
Сгустилась тучей. Гром гремел.
Он не очнулся ото сна..
Он говорил, что не жалел..
Он говорил, что он устал.
Был выпит чай, осталась ночь.
Он не нашёл исток начал..
Никто ничем не мог помочь..
Поэтому - не верьте всем..
Ведь он ходил, ведь он искал.
Сквозь фильтры сигаретных тел
Он остановки пропускал..
Сейчас молчал, смотрел.. и всё..
Был выпит чай, хотелось спать..
Он говорил - ему везёт..
Ну то есть научился врать..
А утром таял, как заря..
Лишь боль напоминала: был..
Лишь боль саднила, что не зря..
То, что искал; Ту, что любил..
06.04 - 22.04.2011
адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=255330
дата поступления 21.04.2011
дата закладки 26.04.2011
Софія Кримовська
Зафіксовані факти. А болі фіксовані де?
Зафіксовані факти. А болі фіксовані де?
Де статистика доль, покалічених сотень мільйонів?
Хто записує горе і крики, і сльози солоні?
Де серця і долоні, і очі, і душі? Ніде…
Світ для обраних нині. Поділено, продано все.
На останню сорочку найдуться господарі, сотня.
Під ногами земля не здригнеться – достоту, безодня.
А сліпа молодиця у череві сина несе.
Зав’яжи мене, Господи, очі. Прозріння – як смерть.
Цій землі за розтерзане тіло на хрест не лишилось.
Перевелася кров – пересохла, схолола у жилах.
Мій народе змалілий, холоп, неотесаний смерд.
Зафіксовані дати. Навиворіт суті подій.
Ще півдрібки байдужості – і України не стане.
Ми – статисти епохи. Ми граємо ролі, як люди.
І звикаємо жити без віри і вже без надій.
адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=251552
дата поступления 04.04.2011
дата закладки 21.04.2011
Грайлива
Знов гуркотять вагони почуттів
Знов гуркотять вагони почуттів,
Невпинно розвивають швидкість,
А ти ще дотепер не зрозумів,
Що закінч́илась наша дійсність.
Я не скаж́у тобі "прощай",
Мовчки лиш спакую всі валізи.
Хочеш чи не хочеш - відпускай,
Бо уже не гояться порізи.
Подаруй хоча б останню мить
Спокою без жодних звинувачень.
Серце вже тобою не болить,
Більше не шукай і не проси пробачень.
Залишаю на твоїм пероні догорать
Всі образи, сумніви й вагання
Крила вже від мене не віднять,
Я лечу до станції нового сподівання.
адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=195068
дата поступления 11.06.2010
дата закладки 14.04.2011
Пандем
Привет, поэт!
Привет, поэт!
Горит лампады тусклый свет,
Перо заточено...Ан-нет!
Опутал пальцы интернет:
Вводя в бинарный код сонет,
Танцуют степ.
Вином согрет,
Лет тридцать сбросив,
Спасибо, сплин, тебе за осень,
Спасибо, Сплин, тебе за темп.
Под джаз индустриальных тем,
За баррикадой толстых стен,
Ты нем.
...Сейчас две тысячи сто пятый,
Меня зовут Зед-Оу-Девятый,
Модель "домашний калькулятор".
Привет, п0~)т!..
адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=153114
дата поступления 02.11.2009
дата закладки 11.04.2011
Леся M.V.
Три дні
У перший день побачила Тебе.
Ти став для мене Всесвітом єдиним.
Я пам'ятатиму твоє лице
І усмішку нестиму як надію.
У другий день любов я зберегла.
Вона допомагала й я воліла,
Щоби, хоч і не знаючи тепла
Від твого серця, лиш Тебе зігріла.
У третій день все повторилось знов.
Я і не знала, і не сподівалась,
Що у душі іще жива любов,
Але нічого більше не зосталось.
адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=252346
дата поступления 07.04.2011
дата закладки 09.04.2011
Дата добавления: 2015-10-21; просмотров: 13 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |