|
Філософія Давнього Сходу (Індія та Китай)
1. Перша сакрально-релігійна міфологія та протофілософія виникла на території цивілізацій:
а) арійської;
б) слов’янської
в) єгипетської;
г) китайської;
д) вавівлонської
2. Центрами виникнення сакрально-релігійної міфології та філософії є географічні регіони:
а) Центральна Азія і півострів Індостан;
б) Євразія;
в) Північна Африка;
г) Західна Азія;
д) Центральна і Південно-Східна Азія
3. Цивілізація, на території якої вперше виникла релігійно-міфологічна протофілософія:
а) індійська
б) арійська;
в) харіпська (харапська);
г) китайська
4. Філософські вчення вперше оформилися на території цивілізації:
а) індійської (п-ів Індостан);
б) слов’янська (Євразія);
в) китайська (Центральна і Південно-Сзідна Азія);
г) давньоримська (Євразія);
д) давньогрецька (Середземномор’є)
5. Перші оформлені філософські вчення виникають на території давніх цивілізацій в:
а) до I тис. до н.е.;
б) в I тис. до н.е.;
в) в VI cт. до н.е.
г) в VII ст. до н.е.;
д) не виникали взагалі
6. Центри локалізації філософської думки виникають в історичний період розвитку людства:
а) первіснообщинний;
б) рабовласницький;
в) феодальний;
г) капіталістичний;
д) сучасний
7. Харктерними рисами давньоіндійської філософії є:
а) автохтонність;
б) традиціоналізм (традиційність);
в) релігійність;
г) спірітуалістичність (спірітцалізм);
д) поєднання раціоналізму і містицизму;
є) єдність цілі для всіх існуючих філософських шкіл;
ж) поєднання світоутвердження і світозаперечення;
з) прийняття ідеї про трансміграцію;
і) відношення до філософії як до способу життя;
к) високий суспільний статус філософії і вплив філософських ідей на розвиток культури; л) консервативність;
м) етичний характер;
8. Поняття, яке близьке по змісту до давньогрецького поняття «філософія», використовується в давньоіндійській філософії для позначення філософських шкіл (або направлень)
а) сутра;
б) даршан;
в) школа;
г) пурва-міманса.
9. Періоди в розвитку індійської філософії:
а) ведичний (до VI –V ст. до н.е.);
б) класичний (VI ст. до н.е. – перша половина I тис.);
в) посткласичний (перша половина I тис. - XVIII ст);
г) палеолітичний (від появи людини до 10 тис. до н.е.);
д) неоіндуїзм (XIX – сьогоднішній час)
10. Джерела індійської філософії:
а) Веды;
б) Біблія;
в) Пурани;
г) Брахмани;
д) Ітихаси;
є) Аран’яки;
ж) етичні поемы;
і) Упанішади.
11. Традиційно усі філософські школи (даршани) Давньої Індії діляться на:
а) ортодоксальні;
б) астіка;
в) настіка;
г) неортодоксальні;
д) санкх’я;
е) веданта.
12. Для всієї давньоіндійської філософії характерно світосприйняття:
а) анімістичне;
б) антропоморфне;
в) сакральне;
г) магічне;
д) наукове
13. Найбільш цінний спосіб передачі філософської мудрості серед даршан є
а) письмовий;
б) мовчання;
в) медитація;
г) усний на мові Священного знання – санскриті;
д) усний на будь-якій мові
14. В процесі навчання на Сході учнем сприймається від вчителя
а) теорія;
б) практичні знання;
в) техніка самовдосконалення;
г) методика філософського діалогу і дискусії;
д) весь образ життя вчителя, що є продовження його вчення
15. Серцевина вчення або кананізований короткий початковий текст називається в давньоіндійській філософії:
а) сутра;
б) есенція;
в) канон;
г) догма.
) ядро
16. До астіки належать даршани:
а) санкх’ья;
б) йога;
в) веданта;
г) н’яя;
д) вайшешика;
е) міманса;
ж) джайнізм;
з) буддизм;
и) чарвака;
к) адживіка.
17. Ортодоксальний напрямок давньоіндійської філософії представлений кількістю шкіл:
а) 2;
б) 3;
в) 6;
г) 8;
д) 10
18. Привести у відповідність ключові (основні) поняття давньої індійської філософії з їхнім змістом
1. | Незнання, неуцтво, помилка відносно найважливіших духовних істин | А. Авід’я |
2. | Вищий суб’єктивний духовний початок буття, вищий духовний початок людини | Б. Атман |
3. | Вища об’єктивна реальність, безособовий абсолютний початок буття | В. Брахман |
4. | Властивість матеріальної природи (саттва, раджас, тамас) | Г. Гуни |
5. | Душа, іскра життя, уселенський життєвий початок, монада | Д. Джива |
6. | Моральний закон, обов’язок, духовне вчення | Є. Дхарма |
7. | Закон причин і наслідків, діяння, доля | Ж. Карма |
8. | Область, місце, сфера, світ | З. Лока |
9. | Ілюзія, міраж, космічна сила, що створює об'єктивний світ | І. Майя |
10. | Звільнення від сансари та земної карми | К. Мукті |
11. | Вищий духовний стан свідомості, який пов’язаний з досягненням сфери духовного | Л. Нірвана (мокша) |
12. | Матеріальна природа, матеріальна субстанція | М. Пракріті |
13. | Духовна природа, духовна субстанція, Абсолютний дух | Н. Пуруша |
14. | Колообіг постійних перевтілень душі, обертання душі в колі матеріальних і духовних світів | О. Сансара |
19. Неортодоксальна група давньоіндійських шкіл представлена даршанами:
а) санкх’я;
б)буддизм;
в) джайнізм;
г) чарвака-локаята;
д) міманса
20. Пригадайте назву філософських шкіл давньоіндійської філософії, ураховуючи їхній основний зміст, представників, ідеї та сутри:
1. | Школа, назва якої буквально означає «перерахування», «розгляд»; засновником якої був – Капіла в VII ст. до н.е., школа існувала до середини I тис. н.е.; Сутра школи - Бхагавадгита;основні ідеї: все різноманіття Всесвіту – результат взаємодії двох першооснов – Пракріті і Пуруши; Пракріті – пратворець, джерело безконечних якостей, продуктивних сил світу; Пуруша – людина; чоловік; бездіяльний, безякісний дух; зближується з Атманом; завдання пізнання: зрозуміти те, як влаштований, збудований світ; досягти незалежності Пуруши від Практірі; самодостатність духу; ототожнювати себе з Пурушей; роз'єднати Пурушу з Пракріті в собі і тим самим досягти звільнення, тобто мокши.
| А. |
2. | Школа, назва якої буквально означає «зв’язок, зусилля»; засновник школи – Патанджалі; період існування школи (даршан): ст.II в до н.е. – II ст. н.е.; Сутра – Йога-сутра; переводить в практичне русло намічені санкх’єю шляхи і методи звільнення; Пурушу від Пракріті йогин розділяє за допомогою активних зусиль і зосередженості, йде до Вищого Пуруші, що володіє сакральною надцінністю; Вищий Пуруша називається Ішварой, Господом, Владикою; в школі розроблений 8-річний метод, який вимагає суворого дотримання релігійних розпоряджень і етичних вимог; особливо ахімси, тобто не спричиняти шкоди живим істотам; контролю над організмом за допомогою фізичних і дихальних вправ; концентрації відчуттів, уваги, споглядання.
| Б. |
3. | Школа, назва якої буквально означає «правило, логіка»; засновник – Готама; період існування школи: II ст. до н.е.- II ст.н.е.; Сутра вчення – Н’яя-сутра; основні ідеї: до звільнення слід йти, долаючи прихильності людського Я до об’єктів, звертаючись до Атману в собі; Атман – це орган чистої думки; найважливіша дорога до звільнення – це пізнання; класифікували види достовірного і недостовірного знання; розробили різні форми логічного виводу. | В. |
4. | Школа, назва якої буквально означає «відмінність»; засновник – Канада; період існування школи: I ст до н.е. – I ст.н.е.; Сутра – Вайшешика-сутра; основні ідеї: у основі метафізики лежать ідеї теїзму, атомізму, реалізму; вважали, що категорії (найбільш загальні поняття) подібно до речей, володіють реальним існуванням; Абсолютне божественне Я – Ішвара творить з атомів світи, підтримує їх і руйнує за допомогою особливої ціннісно-каузальної сили – Адрішти (невидиме); Адрішти діє за законом карми; знання – виявлення системи світу; у системі світу розрізняють 7 видів реальності, кожна з яких має безліч форм; так субстанція – носій якостей і дій, має 9 форм: п’ять елементов- стихій (ефір, земля, вода, вогонь, повітря) і 4 елементи: простір, час, душа-атман, ум-манас; ум-манас – орган координації даних свідомості. | Г. |
5. | Школа була заснована в VI ст. до н.е. в Індії;засновник – Сиддхартха Гаутама (623 -544) – Будда; Сутра – Тіпітака (3 корзини) 80-і рр. I ст. до н.е. знайдена на о. Цейлон, мова, на якій викладені основні ідеї і положення світоглядної системи – палі; основні гілки: Хінаяна (мала колісниця) – вузька дорога порятунку – ядро свіотглядної системи; звільнення – справа особистого вдосконалення людини, що присвятила цьому життя; спочатку ця світоглядна система розглядалася як етичне учення, альтернатива брахманізму; представники цієї школи вважали, що дотримуватися ритуалів Вед марно; ухилялися від обговорення метафізичних проблем; відкрилися 4-и благородних істини: життя повне страждань; прихильність до життя – корінь страждань; можна присікти корінь страждань; є дорога припинення кореня страждань; пропонується 8-річний шлях порятунку – серединний, відкидаючий аскетизм і плотські насолоди; кінцева мета – нірвана (загасання, охолодження, розплутування павутини); Нірвана – зречення від жадання життя, незворушність, самодостатність; філософсько-релігійне учення пов’язане з Махаяной (велика колісниця) широка дорога порятунку; обожнювання Будди; розвиток його культу і шанування досконалих людей (боддхісатті); утворення чернечих общин (сангх); можливості порятунку широко відкриті мирянам; Бодхісаттва – людина, що співчуває іншим людям і показує дорогу звільнення іншим; все існує за законом причинності – закону залежного виникнення; ненависть не можна припинити ненавистю, добром треба відповідати на все; безумовний благий стан – Нірвана, вона вища за добро і зло; буття Бога, душі, особи не абсолюно; не має субстанціональної основи; дійсне Буття – надбуття, яке невимовно в конкретних характеристиках і ототожнюється з нірваною і Великою Порожнчою – Шун’’єю; немає принципової відмінності між об’єктом і суб’єктом, духом і матерією; стан страждання – позбавлення від страждання – об’єктивні стани різних рівнів; страждання – це хвилювання, пульсація, спалах-загасання енергетичних психофізичних елементів буття (дхарм); особа, душа, Я – це не якась нерозкладна цілісність, це результат дії декілька наборів дхарм, що розпадаються при звільненні, тоді руйнується причинний зв’язок, що приводить до народження нової істоти і відновлення страждань; досягнення нірвани – не наслідок благодаті, а перемоги над собою. | Д. |
6. | Назва школи буквально означає «перше дослідження»; засновник школи Джайміні; період виникнення школи – IV –III ст. до н.е.; Сутра – Мімансамутра; школа виникла в цілях збереження Вед і ведійського ритуалу; Веди розуміються як фундаментальна священна, досконала, така, що несе дхарму (закон, духовне вчення) реальність; ця реальність має початкову словесну природу, що лише частково виявляється в звуках мови людини; наслідком виконання ритуалу є звільнення; звільнення – позбавлення від страждань і насолода плодами ритуалів; підтримувала общинно-кастовий устрій і культуру брахманізму та індуїзму.
| Є. |
7. | Назва школи означає «завершення Вед»; засновником школи і автором «Ведентасутри» вважається Бадараяна; період виникнення школи – IV-III ст. до н.е.; вчення школи є філософською розробкою ідей «Упанішад» і «Бхагавадгіти» про Брахмана як Божественну першооснову, про Атман – дух і про звільнення як наслідок відданості (бхакті) Божеству і пізнання тотожності своєї суті Атману і Брахманові; у класичній Веданті існує три головні напрями: шанкара (788-820), рамануджа (XI-XII cт.); мадхва (XIV ст); згідно Шанкарі, різноманіття світу ілюзорно і в той же час об’єктивно; абсолютно реальний лише Брахман, все інше створене його творчою силою – Майєю; Атман людини по суті тотожний Брахманові; звільнення і блаженство досягаються шляхом такого пізнання, в якому зливаються Абсолют, той, що пізнає, той,кого пізнають, і саме пізнання; Шанкара вважає можливим звільнення від карми за життя – джіванмукті; Рамануджа розробляє не строго моністичний варіант адвайта-веданти, вважаючи, що Всесвіт і душі володіють відносною реальністю, а Атман людини – частина божественного Духу; Мадхва будує систему дуалістичної веданти, стверджуючи, що світ, індивідуальні душі – не створення Майї, не ілюзія, а особлива, відмінна від Брахмана, реальність. | Ж. |
8. | Індійська релігія і філософське вчення, подібне з буддійським; засновник – Вардхама (VI ст. до н.е.), якого називають Махавір (Великий герой) і Джіна (Переможець); основні направлення (2): дігамбари (тобто «одягнені сторонами світу», тобто голі) і шветмбари (тобто «одягнені в біле»). В онтології цієї школи дуалізм пов’язаний з плюралізмом. З 9-ти категорій 2-і є найважливіші – джіва (живе) і аджіва (неживе). Джіва – вічна, жива, духовна сутність – субстанція безлічі окремих душ-джів, які знаходяться на різних рівнях розвитку і здібних до пізнання (потенційно), діяльності. Аджіва – сутність решти (матеріальних) субстанцій. До них відносять речовину, яка складається з атомів, простір, час та ін. Зміни в світі відбувається за законом карми. В недосконалому стані джіва пов’язана з аджівою, страджає від цієї залежності, знаходиться під владою сансари. Досконалий стан – нірвана, мокша. Ті джіви, які звільнилися піднімаються на вершину Всесвіту і перебувають там в стані духовної чистоти і блаженства, зберігаючи свою індивідуальність. Правильне пізнання і суворе виконання моральних вимог ведуть до звільнення. Найважливішим є дотримання ахімси. |
|
9. | Назва школи походить від «світська», рос «мирская», від «лока» світ; засновник школи – легендарний мудрець Бріхаспаті (біля V ст. до н.е.); твори цієї школи не зберіглися, її ідеї дійшли в критичному викладі представників інших даршан. Представники цієї школи визнають істинно існуючим тільки те, що доступно чуттєвому сприйняттю, воно є визнається єдиним надійним джерелом пізнання. Стверджується, що кожне явище є здійснення закладеної в ньому першопочатково власної, індивідуальної природи (свабхави). Все існуюче (в т.ч. і свідомість) – це результат взаємодії матеріальних першоелементів. Відкидається вчення про Атман, карму-сансару, звільнення; стверджується, що індивідуальне існування повністю закінчується із смертю; сенс життя – в задоволення, особливо – чуттєвому. Вульгарний матеріалізм і сенсуалізм цієї школи в певній мірі доповнюється гедонізмом. |
|
21. Брахмани – це
а) релігійно-філософські тексти, часу Ригведи, біля 1500 р. до н.е.;
б) сеекта;
в) каста жреців в Даній Індії;
г) літературний пам’ятник ведійської культури;
д) давньослов’янській пам’ятник
22. «Будда» в релігійно-філософському вченні буддизма означає:
а) просвітленний;
б) вождь;
в) гуру;
г) ім’я людини;
д) прізвище індійського принца
23. Школа класичної індійської філософії яка має більше практичний, ніж теоретичний характер:
а) йога;
б) вайшешика;
в) санкх’я;
г) веданта;
д) чарвака-локаята
24. Поняття, яке в якості вихідного в свою філософію водить буддизм, в зв’язку з чим філософія буддизму вважається песимістичною:
а) страждання;
б) біль;
в) доля;
г) смерть;
д) хвороба
25. Дуалістична філософська школа Давньої Індії, яка визнає одночасно два початки сущого – Пурушу і Пракріті:
а) йога;
б) н’яя;
в) міманса;
г) санкх’я;
д) вайшешика.
26. «Трипітака» в буквальному перекладі з санскриту означає:
а) три корзини (кошика);
б) три ящика;
в) три збірника;
г) саліхіти;
д) три частини
27. Періоди розвитку китайської філософії:
а) новітній період (з 1919 по сьогодення);
б) середньовічний (посткласичний) (III ст. до н.е. – XIX ст. н.е.);
в) період давньої китайської філософії (VI – III ст. до н.е.);
г) новий період китайської філософії (середина XIX ст. н.е. – 1919 р.);
д) неолітичний період (III-IV тис. до н.е.)
28. Джерела китайської філософії:
а) «Книга пісень»;
б) «Книга історії»;
в) «Книга змін» (І цзін);
г) «Книга обрядів»;
д) літописи;
е) коментарі до «Книге змін»;
ж) історичні літописи
29. Привести у відповідність авторів з хніми творами:
1. Конффуцій | А. «Мен-Цзи» (IV – III ст. до н.е.) |
2. Мен Цзи | Б. «Лунь Юй» (Бесіди та вислови) |
3. Лао Цзи | В. «Чжуан-Цзи» (IV – III ст. до н.е.)) |
4. Чжуан Цзи | Г. «Дао Де Цзин» (Книга шляху та доброчинності) |
30. Основні філософські школи Давнього Китаю:
а) натурфілософська;
б) школа еклектиків;
в) школа дипломатів;
г) конфуціанство;
д) даосизм;
е) школа аграрників;
ж) школа логиків;
з) легізм, або школа закону;
и) школа літераторів;
к) школа номіналістів.
31. Привести у відповідність назви ключових понять давньої китайської філософії з їхнім змістом:
1. | Все загальний космічний закон, природній хід речей, Абсолют, початок і кінець всіх речей, символ вищої космічної гармонії | Дао |
2. | Трансформоване Дао, яке проявилося і доступне для сприйняття; матеріальна субстанція; доброчинність і здібність знаходити міру (стосується насамперед людини) | Де |
3. | Гуманність, милосердя, людяність | Жень |
4. | Почуття обов’язку, справедливість, моральні принципи досконалої людини | І |
5. | Темний жіночій початок, рух, смерть | Інь |
6. | Чоловічий вольовий початок, розум, життя | Ян |
7. | Книга змін | І Цзин |
8. | Ритуал, церимонія, етикет, норми поведінки | Лі |
9. | Мудрість, знання, розум, інтелект | Чжі |
10. | Етичний принцип конфуціанства (рос. «сыновья почтительность») і повага старшого брата | Сяо |
11. | Небо, Вища божествена сила | Тянь |
12. | П’ять першоелементів світобудови (земля, вода, дерево, вогонь, метал) | У сін |
13. | Недіяння, відповідність природним законам і непорушення їх своєю волею | У вей |
14. | Життєва енергія, духовна сила, ефір | Ці |
15. | Досконала, благородна людина, конфуцііанський ідеал людини | Цзюнь-Цзи |
32. Філософське вчення, засновником якого був Лао-Цзи:
а) раціоналізм;
б) даосизм;
в) дуалізм;
г) аскетизм;
д) емпіризм
33. Принцип «у вей» означає:
а) внутрішне звільнення від будь-якої егоїстичної діяльності;
б) людина дозволяє Дао керувати собою;
в) відмова від порушення власної природи і природи всього сущого;
г) непримушення, невтручання;
д) бездіяльність
34. Дао має образ
а) води;
б) порожнечі;
в) флейти;
г) тиші;
д) водограю
35. Енергії, які лежать в основі живої і неживої природи, складають їхню єдність, зумовлюють їхню боротьбу, взаємопроникливість, взаємодоповнення:
а) сексуальная енергія (Інь);
б) чоловіча енергія (Ян);
в) енргія води;
г) енергія землі;
д) енергія вогню
36. Духовним центром людини в китайській філософії є
а) разум;
б) серце;
в) кишковик;
г) голова;
д) статеві органи
37. Серед головних умов досягнення довголіття в Китаї відсутнє
а) вегетеріанство;
б) заняття спортом;
в) заняття медитацією;
г) голодування;
д) аскетизм
38. Філософсько-етичне вчення, яке було проголошене державною релігією Китаю
а) моїзм;
б) легізм;
в) конфуціанство;
г) номіналізм;
д) даосизм
39. Принципи, які різко протирічать принципам конфуціанства:
а) формування незалежного стилю життя;
б) формування незалежного стилю мислення;
в) гуманність;
г) справедливість;
д) благорозумність;
є) раціональність
40. Прикладом для керівництва суспільством виступають відносини поміж
а) батьком і сином;
б) матір’ю і дочкою;
в) чоловіком і дружиною;
г) літньою людиною і молодою людиною;
д) дітьми
41. Філософська щкола Давнього Китаю, яка стверджувала, що людина за своєю природою зла
а) моїзм;
б) легізм (Сюнь-Цзи);
в) конфуціанство;
г) даосизм;
д) натурфілософи
42. Ознаки досконалої, блалгородної людини за конфуціанством:
а) жень;
б) і;
в) сінь;
г) чжі;
д) лі;
е) де;
ж) у вей.
43. Поняття «істинне знання» в китайській філософії означає:
а) знання китайської історії;
б) знання китайської літератури;
в) знання цивільного права;
г) знання методик медитації;
д) знання китайської філософії давнього періоду її розвитку
44. Найстарший представник китайської філософії
а) Кун-Цзи (латинизоване Конфуцій) (551-479 рр. до н.е.);
б) Лао- Цзи (літня дитина) (579-499 рр. до н.е.);
в) Мен-Цзи (468-376 рр. до н.е.);
г) Чжуан-Цзи (3369-286 рр. до н. е.).
Дата добавления: 2015-10-21; просмотров: 94 | Нарушение авторских прав
<== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |
1. Общая характеристика организации. 4 4 страница | | | Тестові завдання по темі: Філософія та медицина Середньовіччя та епохи Відродження |