1.Назвіть об'єкти ветеринарної діяльності.

1.Назвіть об'єкти ветеринарної діяльності.

До­машні та промислові тварини, включаючи звірів, птахів, риб та бджіл. За питомою вагою на першому місці серед цих об'єктів - сільськогосподар­ські тварини, які є одним із засобів виробництва в сільському господарс­тві.

Коло об'єктів ветеринарної діяльності окрім тварин включає:

- тваринницькі будівлі, пасовища та місце напування;

- тваринницькі приміщення, територія ферм;

- продукти та сировина тваринного походження;

- підприємства з забою тварин, переробки тваринницької продукції, місце торгівлі цією продукцією;

- транспортні засоби, що використовуються для перевезення тварин, продукції та сировини тваринного походження.

2.Побудова предмета "Організація та економіка ветеринарної справи" та його зв'язок з іншими дисциплінами.

Дисципліна "Організація та економіка ветеринарної справи" знайо­мить студентів факультетів ветеринарної медицини з організацією вете­ринарної справи, роботою установ та спеціалістів ветеринарної медици­ни у відповідності з завданнями розвитку тваринництва у державі, з ве­теринарним законодавством та принципами планування ветеринарної справи, а також навчає майбутніх лікарів ветеринарної медицини органі­зації ветеринарних заходів в господарствах, в промисловості, на транс­порті, державному кордоні та складанню і веденню основної ветеринар­ної документації.

Організація та економіка ветеринарної справи поділяється на зага­льну та спеціальну частини. Загальна частина передбачає вивчення за­гальних організаційних питань: короткої історії розвитку ветеринарної медицини в державі, законодавства з питань ветеринарної медицини в Україні, організаційної структури ветмедицини та керівництва ветерина­рною справою в Україні, принципів планування та економіки ветеринар­них заходів.

Вивчення решти питань згідно з типовою програмою передбачене у спеціальній частині - це важливі і потрібні питання, які не розглядалися ні однією дисципліною чи предметом.

Організація та економіка ветеринарної справи тісно пов'язана з ін­шими дисциплінами, в першу чергу з епізоотологією та інфекційними хворобами, паразитологією, ветсанекспертизою, зоогігієною, акушерст­вом, хірургією, зоотехнією та іншими науками.

Поняття “ ветеринарне законодавство”,“ ветеринарна медицина”,“ ветеринарна справа”.Суть ветеринарної справи, її спрямованість.

Ветеринарна медицина — галузь науки та практичних знань про фізіологію і хвороби тварин, їх профілактику, діагностику та лікування, визначення безпечності продуктів тваринного, а на агропродовольчих ринках — і рослинного походження; діяльність, спрямована на збереження здоров’я і продуктивності тварин, запобігання їхнім хворобам та на захист людей від зоонозів і пріонних хвороб;

Інколи кажуть про ветеринарну медицину маючи на увазі також сис­тему ветеринарних органів, установ та організацій, об'єднаних структур­но для здійснення вказаних заходів.

Ветеринарна практика — діяльність з надання послуг, пов’язаних з профілактикою, клінічною діагностикою та лікуванням хвороб тварин і консультуванням з питань ветеринарної медицини, яка провадиться закладами ветеринарної медицини, у тому числі ліцензованими лікарями ветеринарної медицини, державними установами ветеринарної медицини;

Ветеринарна справа - це система державних, суспільних заходів по охороні тварин від захворювання, наданню їм ефективної лікувальної допомоги з метою збільшення чисельності поголів‘я, збільшення кількості та підвищення якості продукції тваринництва, по охороні населення від захворювань спільних для людей і тварин, а також по контролю за виконанням юридичними та фізичними особами ветеринарно-санітарних заходів, спрямованих на захист навколишнього середовища.

Поняття ветеринарна справа аналогічне іншому близькому поняттю "служба ветеринарної медицини" - це діяльність людей в галузі ветери­нарної медицини. Цей термін може означати організовану групу спеціа­лістів ветеринарної медицини, об'єднаних рамками одного господарст­ва, підприємства, однієї системи (відомства), адміністративної одиниці чи території, пов'язаних єдністю виробничих та спеціальних завдань (служби ветеринарної медицини агрофірми, птахофабрики, промислово­го комплексу, м'ясокомбінату, району, області тощо).

3.Економічне значення ветеринарної справи.

Ветеринарна справа в нашій країні входить в систему заходів, які спрямовані на підвищення економічного стану тваринництва та інших галузей народного господарства. Обов‘язок фахівців ветеринарної медицини - забезпечити збільшення виробництва продуктів тваринництва при одночасному зниженні їх собівартості за рахунок посилення заходів по профілактиці і ліквідації захворювань сільськогосподарських тварин, підвищення ефективності лікування хворих тварин, птиці, риб, бджіл. Зменшення захворювання та загибелі тварин, підвищення їх продуктивності, скорочення терміну хвороби, підвищення якості продуктів та сировини тваринного походження, недопущення їх псування, створення здорових стад тварин в господарствах - це є основним економічним значенням ветеринарної справи.

4.Соціальне значення ветеринарної справи.

Поряд з цим ветеринарна справа в нашій країні спрямована на охорону здоров‘я людей шляхом попередження їх захворювання через продукти харчування, контакту з тваринами, та забруднення навколишнього середовища шкідливими газами, отрутохімікатами, збудниками захворювань. Захворювання людей на хвороби, спільні для людей і тварин (зооантропонози) залежить від наявності чи відсутності таких захворювань у тварин. Ліквідуючи зооантропонози, служба ветеринарної медицини охороняє людей від можливого захворювання Проводячи ветеринарно-санітарну експертизу м‘яса, молока, інших продуктів та сировини, попередження використання недоброякісних продуктів у їжу людям, фахівці ветеринарної медицини охороняють здоров‘я населення. Цим і визначається велике соціальне значення ветеринарної справи.

5.Класифікація ветеринарних заходів.

До ветеринарних заходів відносяться:

- ветеринарно-санітарні, профілактичні, протиепізоотичні і лікувальні заходи (включаючи заходи щодо виявлення та ліквідації вогнищ захворювань які передаються від тварин людям);

- ветеринарні заходи та ветеринарно-санітарна експертиза при заготівлі та забої тварин, торгівлі м‘ясом та іншими продуктами, а також надзором за санітарним станом місць торгівлі ними на ринках та ярмарках;

- ветеринарно-санітарний контроль за станом, заготівлею та забоєм тварин, перегоном скота, заготівлею, зберіганням та переробкою м‘яса, молока, яєць, вовни, шкіри та інших продуктів і сировини тваринного походження, а також за перевезенням всіма видами транспорту, імпортом та експортом тварин, м‘яса, яєць.

- нагляд за виконанням ветеринарно-санітарних заходів підприємствами, організаціями і установами, які здійснюють заготівлю, зберігання і переробку продуктів і сировини тваринного походження, а також за ветеринарно-санітарним станом цих підприємств, установ та організацій;

- ветеринарний нагляд за рибогосподарськими водоймищами та за виконанням ветеринарно-санітарних правил на рибо- та китобійних промислах.

6.Право займатися ветеринарною практикою. Підприємницька ветеринарна практика.

Право займатися ветеринарною діяльністю (практикою) надається особам, які мають ветеринарну освіту, закінчили вищі учбові ветеринарні заклади (або факультети) ІІ - ІУ рівня акредитації та одержали кваліфікацію фельдшера (техніка) ветеринарної медицини, лікаря ветеринарної медицини, магістра ветеринарної медицини.

СТАТТЯ 100- ветеринарна практика

-. Юридичні або фізичні особи (громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проживають/перебувають на території України) можуть провадити ветеринарну практику на підставі ліцензії, що видається відповідно до закону.

- Державні установи ветеринарної медицини (лікарні, дільниці, пункти, аптеки, склади, лабораторії тощо), за винятком Державного науково-дослідного контрольного інституту ветеринарних препаратів і кормових добавок, Державного науково-контрольного інституту біотехнології та штамів мікроорганізмів, Інституту з лабораторної діагностики та його філіалів в Автономній Республіці Крим, областях, а також регіональних, зональних, міжобласних державних лабораторій ветеринарної медицини, державних лабораторій ветеринарної медицини міст Києва та Севастополя, державних лабораторій ветеринарно-санітарної експертизи на ринках, можуть приватизовуватися в порядку, визначеному законом. При цьому приватизовані об’єкти не можуть бути перепрофільовані протягом десяти років.

- Питання щодо підвищення кваліфікації, атестації та етики спеціалістів ветеринарної медицини, що провадять ветеринарну практику, покладаються на професійну громадську організацію, уповноважену Департаментом.

7.Що таке установа ветеринарної медицини? Ознаки установи ветеринарної медицини.

В організаційному відношенні ветеринарна медицина України охоплює систему установ, організацій та служб пов‘язаних спільними задачами та установ, які виконують спеціальні функції.

Розрізняють установи, організації, служби ветеринарної медицини та ветеринарні органи.

В юридичному розумінні установи і організації є організаціями, які створюються для виконання державних, а також господарчих або суспільних функцій.

Під установою розуміють організацію яка веде роботу в визначеній галузі. В практичній ветеринарній медицині більшість організацій відносять до категорії установ.

Суттєвими ознаками установ ветеринарної медицини є:

-Проводить силами колективу фахівців ветеринарні заходи.

-Утримується, в більшості, за рахунок державного бюджету.

-Має стабільну (типову) організаційну структуру та регламентований штат працівників.

-Виконує свою роботу на підставі складених планів та позапланово, при виникненні необхідності.

Ці ознаки й відрізняють ветеринарні установи від підприємства.

8.Дайте визначення, що таке Ветеринарне законодавство.Що є предметом законодавства з питань ветеринарної медицини?

Ветеринарне законодавство - це сукупність законодавчих актів з питань ветеринарної медицини, які видаються відповідними компетентними органами. До них відносяться: Конституція України, Закон України “Про ветеринарну медицину”, Положення, інструкції, правила, настанови, вказівки з питань ветеринарної медицини. Документи ветеринарного законодавства приймаються органами виконавчої влади та органами ветеринарної медицини України. Вони регламентують діяльність фахівців ветеринарної медицини, органів виконавчої влади та органів самоврядування, всіх громадян країни по забезпеченню ветеринарного благополуччя, тваринництва, підприємств м‘ясної, молочної та сировинної промисловості, на транспорті, торгівлі та інших галузях народного господарства.

9.Назвіть розділи Закону України “Про ветеринарну медицину” та дайте коротку характеристику

10.Які основні завдання держави в галузі ветеринарної медицини в Україні?

Основними завданнями держави в галузі ветеринарної медицини є:

зменшення або усунення ризиків виникнення зоонозів та захворювання населення;

охорона території України від проникнення хвороб тварин з території інших держав або карантинних зон;

захист тварин та населення від збудників та хвороб тварин шляхом здійснення профілактичних, діагностичних та лікувальних заходів;

здійснення заходів унеможливлення перенесення хвороб тварин через товари, засоби догляду за тваринами і супутні об’єкти;

встановлення ефективних та дієвих засобів виявлення, локалізації, контролю і за можливості — ліквідації ендемічних хвороб тварин та ліквідації екзотичних хвороб тварин, занесених на територію України;

забезпечення надійних та ефективних заходів ліквідації спалахів хвороб тварин з метою зменшення втрат тварин, а в разі зоонозів — зменшення ризику для людей;

моніторинг кормів та води для забезпечення їх придатності для вживання та неможливості перенесення хвороб тварин;

забезпечення правильного, належного, ефективного та безпечного застосування ветеринарних препаратів;

захист навколишнього природного середовища від негативних наслідків, що пов’язані з вирощуванням та обігом тварин;

захист благополуччя тварин шляхом забезпечення гуманного ставлення до них протягом усього їхнього життя;

здійснення передзабійного клінічного огляду тварин та проведення ветеринарно-санітарної експертизи продуктів тваринного походження, у тому числі тварин, забитих на полюванні, включаючи бактеріологічні, радіологічні, паразитологічні та токсикологічні лабораторні дослідження;

здійснення державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду в процесі виробництва і обігу продуктів тваринного, а на агропродовольчих ринках — і рослинного походження, ветеринарних препаратів, субстанцій, кормових добавок, преміксів, кормів, штамів мікроорганізмів, репродуктивного і патологічного матеріалу та здійснення державного ветеринарно-санітарного нагляду під час обігу засобів ветеринарної медицини та засобів догляду за тваринами;

виконання загальнодержавної програми здійснення моніторингу залишкових кількостей ветеринарних препаратів та інших забруднюючих речовин у тваринах, продуктах тваринного походження і кормах;

здійснення стандартного прикордонного ветеринарно-санітарного контролю та/або розширеного ветеринарно-санітарного контролю за об’єктами державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду;

контроль за переміщенням об’єктів державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду в межах України;

сприяння впровадженню системи ідентифікації тварин;

сприяння постійному навчанню та підвищенню кваліфікації спеціалістів ветеринарної медицини;

сприяння впровадженню у практику та широкому застосуванню досягнень наукової і практичної ветеринарної медицини;

розроблення, впровадження та застосування ветеринарно-санітарних заходів.

11. Суть Закону України “Про ветеринарну медицину».

Закон України “Про ветеринарну медицину”, прийнятий Верховною Радою України регулює діяльність органів та спеціалістів ветеринарної медицини.

Це державний закон, що визначає завдання служби ветеринарної медицини, права та обов‘язки спеціалістів ветеринарної медицини державної мережі, колективних, сільськогосподарських, промислових підприємств, керівників господарств і індивідуальних власників з питань збереження поголів‘я, попередження та ліквідації заразних хвороб тварин, по охороні населення від захворювань, що передається людині.

Порушення вимог Закону “Про ветеринарну медицину” розглядається як порушення будь-якого закону України з певною відповідальністю винних.

12.Як називається орган, який здійснює безпосереднє управління ветеринарною медициною України?

Державну ветеринарну та фітосанітарну службу України

13. Територіальні органи управління ветеринарної медицини.

Всю службу ветеринарної медицини можна розділити на 2 групи: спеціалісти, які здійснюють ветеринарну службу; друга – організації, установи, які забезпечують функціонування та розвиток цієї служби. В першій групі зайнято більше 80% працюючих.

До першої групи належать:

Організації та установи державної ветеринарної медицини;

Спеціалісти та організації (служби) відомчої ветеринарної медицини;

Спеціалісти приватної ветеринарної медицини.

Другу групу установ і організацій складають:

Науково-дослідні інститути, зональні спеціалізовані лабораторії з хвороб тварин, міжобласні спеціалізовані лабораторії з хвороб птиці;

Ветеринарна біологічна промисловість;

Промисловість підприємства і товаропровідна система корпорації “Укрзооветпромпостач”, державного підприємства “Укрветпромпостач”, асоціації “Украгробіовет”;

Установи з підготовки кадрів – вищі та середні навчальні установи ветеринарної медицини.

Державна ветеринарна мережа – е сукупність державних ветеринарних підприємств і організацій, які безпосередньо виконують практичну ветеринарну роботу.

По призначенню та профілю роботи розрізняють наступні установи і організації державної ветеринарної медицини в Україні:

Лікувально-профілактичні установи: районні державні лікарні ветеринарної медицини, дільничні лікарні, дільниці, пункти ветмедицини, міські лікарні ветеринарної медицини;

Діагностичні установи: державний науково-дослідний інститут лабораторної діагностики та ветеринарно-санітарної експертизи, районні державні лабораторії, міські державні лабораторії, зональні спеціалізовані державні лабораторії з хвороб тварин, державні лабораторії ветеринарно-санітарної експертизи на ринках;

Ветеринарно - санітарні установи і організації: регіональні служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні України і транспорті з підпорядкованими їм прикордонними пунктами державного ветеринарного контролю; обласні госпрозрахункові ветзагони з відділеннями в районах, відділи відомчої міліції з проведенням карантинних ветеринарних заходів.

Протиепізоотичні установи і організації: станції по боротьбі із сказом; протиепізоотичні експедиції, їх загони; експедиції по заходах боротьби з ящуром, бруцельозом, лейкозом тощо.

14.Система державної ветеринарної медицини.

· Державна ветеринарна та фітосанітарна служба України з підпорядкованими їй Головними управліннями державної ветеринарної медицини Автономної Республіки Крим; Головними управліннями державної ветеринарної медицини в областях та містах Києві та Севастополі; міськими та районними управліннями державної ветеринарної медицини; Державним науково-дослідним інститутом лабораторної діагностики та ветеринарно-санітарної експертизи; регіональними державними лабораторіями ветеринарної медицини в областях; зональними спеціалізованими лабораторіями ветеринарної медицини з хвороб тварин; міжобласними спеціалізованими державними лабораторіями ветеринарної медицини з хвороб птиці; корпорацією “Укрзооветпромпостач”; асоціацією “Украгробіовет”; підприємствами з виробництва засобів захисту тварин та заходів ветеринарної медицини; Державним науково-дослідним контрольним інститутом ветеринарних препаратів і кормових добавок; Державним науково-контрольним інститутом біотехнології та штамів мікроорганізмів; державним науково-дослідним інститутом лабораторної діагностики та ветеринарно-санітарної експертизи; іншими науково-дослідними установами; регіональними службами державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні України та транспорті; підрозділами ветеринарної міліції із забезпечення карантинних ветеринарних заходів тощо;

· Головне управління державної ветеринарної медицини Автономної Республіки Крим, Головні управління державної ветеринарної медицини в областях та містах Києві та Севастополі підпорядкованими їм, відповідно, республіканським, обласним та міськими державними закладами ветеринарної медицини, обласними госпрозрахунковими ветеринарно-санітарними загонами, районними та міськими управліннями державної ветеринарної медицини, обласними державними підприємствами ”Ветзоопромпостач”, підрозділами відомчої ветеринарної міліції із проведення карантинних ветеринарних заходів;

· Районні управління державної ветеринарної медицини з підпорядкованими їм районними державними лікарнями, дільничними лікарнями, дільницями, пунктами ветеринарної медицини та державними лабораторіями ветеринарно-санітарної експертизи на ринках;

· Міські управління державної ветеринарної медицини з підпорядкованими їм міськими державними лікарнями, дільничними лікарнями, дільницями державної ветеринарної медицини, державними лабораторіями ветеринарно-санітарної експертизи на ринках;

· Регіональні служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні України і транспорті з підпорядкованими їм прикордонними та транспортними пунктами державного ветеринарного контролю.

15.Органи та установи державної ветеринарної медицини центрального підпорядкування.

17.Структура державної ветеринарної медицини в області.

18. Структурні підрозділи районних державних лікарень ветеринарної медицини.

У даний час вона визначена Положенням про управління ветерина­рної медицини в районі, затвердженим Державним департаментом ве­теринарної медицини Мінагрополітики України 2008 рік.

Управління ветеринарної медицини в районах підпорядковані Головним управ­лінням ветеринарної медицини в областях.

Управлінню підпорядковуються:

■ міські державні лікарні ветеринарної медицини(в містах не обласного значення);

■ районні державні лікарні ветеринарної медицини;

■ районні державні лабораторії ветеринарної медицини;

■ відділення госпрозрахункового ветеринарно-санітарного загону(функціонально);

■ інші державні установи ветеринарної медицини на території району.

Основними завданнями управління є розроблення та реалізація за­ходів щодо:

■ охорони території району від занесення з території інших держав, регіонів, областей, районів або з карантинної зони збудників заразних хвороб тварин, а також недопущення їх розповсюдження за межі території району або карантинної зони;

■ профілактики, діагностики інфекційних, інвазійних незаразних хвороб тварин і їх лікування;

■ здійснення державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду за якістю та безпекою продукції тваринного, а на ринках - і рослинного походження;

■ • державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду за перевезенням, у тому числі експортом, імпортом об'єктів державного ветсанконтролю та нагляду;

■ додержання ветеринарно-санітарних вимог, встановлених законодавством;

■ захисту населення від хвороб, спільних для тварин і людей;

■ проведення ветеринарно-санітарної експертизи продукції тваринного, а на ринках - і рослинного походження, що використовуються для харчування або виготовлення харчових продуктів, а також готових кормів рослинного та тваринного походження та кормових добавок;

■ здійснення державного ветеринарно-санітарного нагляду за якістю та умовами реалізації ветеринарних препаратів, субстанцій, готових кормів, кормових добавок та засобів ветеринарної медицини;

■ проведення бактеріологічного, радіологічного, паразитологічного, токсикологічного та іншого контролю на підприємствах з переробки продовольчої сировини тваринного походження усіх форм власності, а на ринках - і рослинного походження;

■ сприяння підвищенню кваліфікації спеціалістів ветеринарної медицини.

У відповідності з цими завданнями визначається компетенція управлінь, а посадові особи управлінь, які здійснюють державний вете­ринарно-санітарний нагляд мають чітко визначені права.

Управління очолюють начальники-головні державні інспектори ве­теринарної медицини району, які призначаються і звільняються з посади начальниками Управлінь ветеринарної медицини АР Крим, областей. Начальники Управлінь мають заступників, які за посадою є заступника­ми головних державних інспекторів ветеринарної медицини районів. Спеціалісти ветеринарно ветеринарної медицини Управління є за посадою держав­ними інспекторам ветеринарної медицини.

Посадові особи, які здійснюють державний ветсаннагляд, забезпе­чуються форменим одягом за рахунок спеціального фонду Державного бюджету України.

Службу ветеринарної медицини в районі здійснюють установи державної ветеринарної мережі районного підпорядкування - районні державні лікарні, дільничні лікарні, дільниці, пункти ветеринарної медицини,районні державні лабораторії ветеринарної медицини з підпорядкованими їм лабораторіями ветеринарно-санітарної експертизи на ринках, а також спеціалісти ветеринарної медицини агрофірм, акціонерних товариств, селянських спілок, птахофабрик, тваринницьких комплексів та інших господарств, підприємств і організацій.

19.Принципи планування ветеринарних заходів.

Принципи планування ветеринарних заходів випливають із положень Закону України” Про ветеринарну медицину”

У ветеринарній медицині відпрацьовані і застосовуються такі принципи планування:

є д н і с т ь, к о м п л е к с н і с т ь, д е м о к р а т и ч н і с т ь і в е д у ч а л а н к а.

Єдність планів передбачає обов‘язковість єдиного планування ветеринарних заходів на відповідній території незалежно від відомчого підпорядкування форми власності господарств, комплексів і інших підприємств. При плануванні необхідно суворо керуватися законодавством з питань ветеринарної медицини, діючими інструкціями та методичними вказівками.

Комплексність передбачає поєднання в плані організаційно-господарських, зоотехнічних, ветеринарно-санітарних і спеціальних протиепізоотичних заходів. Одні ланцюги цього комплексу розраховані на підвищення природної та специфічної резистентності організму тварин до захворювання, другі спрямовані на виявлення, ізоляцію або знешкодження джерела збудника інфекції в навколишньому середовищі, треті - на лікування хворих тварин, тощо. Тільки здійснення комплексу заходів може гарантувати профілактику і ліквідацію заразних хвороб тварин.

Демократичність передбачає планування ветеринарних заходів знизу до верху, тобто розробку первинних планів ветеринарних заходів починаючи з господарств, населених пунктів.

Ведуча ланка передбачає в плані першочерговий захід, від якого залежить успіх проведення інших його елементів. Наприклад в планах по ліквідації туберкульозу ведучою ланкою є систематичне алергічне дослідження тварин з подальшою ізоляцією і забоєм реагуючих, проведенням дезінфекції та інших заходів.

При складанні планів ветеринарних заходів в господарстві обов‘язково враховують методичні вказівки начальника районної державної лікарні ветеринарної медицини. Плани, розроблені головним лікарем ветеринарної медицини господарства, затверджуються керівником господарства. Потім один примірник кожного плану подається в районну державну лікарню ветеринарної медицини, де після ретельного аналізу складаються районні плани.

Підготовлені плани начальник управління державної ветеринарної медицини в районі подає в Головне управління державної ветеринарної медицини області для узгодження і затвердження. Такий принцип демократичності, який здійснюється знизу до верху, характерний для нашої системи планування ветеринарних заходів.

22.Основні види ветеринарних планів

Перспективні плани розраховані на кілька років. Це такі:

- оздоровлення господарства або регіонів від хронічних інфекційних (туберкульоз, бруцельоз, лейкоз) або паразитарних (фасціольоз, піроплазмідози) хвороб;

- підготовка кадрів і підвищення їх кваліфікації;

- розвиток мережі ветеринарних установ;

-матеріально-технічне забезпечення і фінансування ветеринарних заходів;

- розвиток ветеринарної науки, впровадження її досягнень і передового досвіду у виробництві.

Поточні (річні) плани ветеринарних заходів складаються керівниками ветеринарної медицини державних установ і господарств. Вони такі:

- по профілактиці незаразних хвороб;

--профілактичних і протиепізоотичних заходів;

- ветеринарно-санітарних заходів;

- заходів по ліквідації гострих заразних або незаразних хвороб тварин;

- пропаганди ветеринарних знань;

- фінансування ветеринарних заходів;

- підвищення кваліфікації ветеринарних спеціалістів.

Оперативні плани складаються керівниками ветеринарної медицини на певний календарний термін (ліквідація епізоотичного вогнища, плани роботи на квартал, місяць).

26.Значення профілактичних протиепізоотичних заходів.

Зміст протиепізоотичних заходів в тому і полягає, щоб не допустити виникнення заразних хвороб, розвитку епізоотій, а якщо це не вдається – забезпечити якнайшвидшу їх ліквідацію.

Протиепізоотичні заходи зводяться до:

- загальних заходів профілактики заразних хвороб, включаючи зоогігієнічні та санітарні заходи;

- заходів спеціальної профілактики, у тому числі діагностичних досліджень та імунізації тварин;

заходів щодо ліквідації заразних хвороб, включаючи карантинні та ветеринарно-санітарні заходи.

27.Організація диспансеризації тварин.

Диспансеризація тварин включає планові діагностичні і лікувально-профілактичні заходи, які направлені на своєчасне виявлення субклінічних і клінічних ознак захворювання, профілактику хвороб і лікування хворих тварин. Мета диспансеризації — зберегти здоров’я тварин, не допустити зниження їх продуктивності, зробити оптимальні умови для розширеного відтворення племінного поголів'я, стійкого до несприятливих факторів зовнішнього середовища.

Диспансеризація умовно ділиться на три етапи: клінічний, лікувальний і профілактичний.

Перший етап передбачає загальне обстеження кожної тварини (стан слизистих оболонок, лімфовузлів, шкіри, волосяного покриву, кістяка, копитець, вимені і ін.). У племінних господарствах, на станціях у племінній справі кров для біохімічних досліджень рекомендується брати в 30—40 випадках з 100, сечу і молоко — в 10—15 випадках. В інших господарствах з високопродуктивним поголів'ям дослідження крові, сечі і молока проводять у 5—15% корів і нетелів.

Результати першого етапу диспансеризації порівнюють з даними, отриманими в попереднє дослідження. По об’єктивним даним клінічних і лабораторних досліджень тварин умовно ділять на три групи: I — клінічно здорові, що не мають відхилень від норми; II — клінічно здорові, але є відхилення від норми в показниках крові, сечі і молока; III — явно хворі тварини.

На другому етапі диспансеризації всіх хворих тварин піддають повторному ретельному дослідженню для уточнення діагнозу і призначення відповідного індивідуального або групового лікування.

Третій етап диспансеризації передбачає усунення причин, що викликають або обумовлюють захворювання тварин.

Результати диспансеризації тварин заносять в диспансерную карту. Карти є підставою для складання акта і надання конкретних пропозицій керівництву господарства.

Контроль за виконанням рекомендацій здійснюють керівники і головні фахівці господарства.

28. Методи дослідження ветеринарної економіки.

В економіці ветеринарної справи використовують наступні методи:

- статистичне спостереження - збір та узагальнення економічних даних у галузі тваринництва;

- статистико-економічний метод - масове спостереження, аналіз взаємозв‘язку економічних явищ та їх теоретичне узагальнення. Застосовують його при визначенні економічних збитків, причинених хворобами тварин та економічної ефективності ветеринарних заходів;

- монографічний метод – визначення ефективності ветеринарного обслуговування окремих господарств, комплексів, економічних збитків, що мали місце при окремих захворюваннях, витрат на ветеринарне обслуговування та економічної ефективності окремих ветеринарних заходів;

- розрахунково-конструктивний метод – вивчення стану ветеринарної справи у конкретному господарстві з застосуванням ветеринарної науки та практики, економічних, що виконуються у короткий строк ветеринарних заходів;

- експериментальний метод – організація дослідів для визначення економічної ефективності нових методів та засобів профілактики, лікування хворих тварин. Використовують його для визначення економічної ефективності засобів профілактики, лікування хворих тварин, для визначення коефіцієнтів захворюваності, летальності, вимушеного забою, економічних збитків у розрахунку на одну захворівшу, перехворівшу, загиблу, вимушено забиту тварину. Цей метод найбільш ефективний у порівнянні з іншими методами досліджень.

29.Економічні показники, які використовуються при визначенні економічної ефективності ветеринарних заходів.

При визначенні економічної ефективності ветеринарних заходів використовують систему економічних показників: причинені та попереджені економічні збитки, економічний ефект, ефективність на 1грн витрат, окупаємість та строк окупаємості капітальних вкладень в ветеринарну медицину, сумарний індекс ефективності ветеринарних заходів, продуктивність праці фахівців ветеринарної медицини, які дозволяють знайти внутрішні резерви виробництва.

Економічні збитки (З), спричинені хворобами тварин – грошовий вираз фактичних втрат продукції тваринництва за рахунок захворюваності, загибелі, вимушеного забою, знищення тваринницької продукції та сировини тваринного походження, зменшення кількості та зниження якості продукції скота та птиці (приросту живої маси, надоїв, настригу вовни, яйценосності), втрата племінної цінності тварин та простою скотомісць, птахомісць за рахунок ветеринарних обмежень.

Попереджені економічні збитки (П_з) - це грошовий вираз збереження втрат продукції тваринництва внаслідок зниження або попередження захворюваності та загибелі, вимушеного забою та знищення тварин; попередження зменшення кількості та зниження якості продукції, сировини тваринного походження, вимушеного знищення харчових продуктів та сировини тваринного походження; попередження втрат племінної цінності, зниження яловості маточного поголів‘я та ін.

Витрати на ветеринарні заходи (В_в) – це грошовий вираз трудових та матеріальних засобів, використаних на проведення організаційно-господарчих, ветеринарно-санітарних, профілактичних, оздоровчих та лікувальних заходів.

30.Показники, які характеризують економічну ефективність ветеринарних заходів.

Економічний ефект (Е_в) ветеринарних заходів - сума попереджених економічних збитків, вартості додаткової продукції, економії трудових та матеріальних ресурсів за мінусом витрат на ветеринарні заходи:

Е_в = П_з + Д_в + Е_р – В_в

Економічна ефективність ветеринарних заходів на гривну витрат (Е грн.) – це відношення суми економічного ефекту до суми витрат на ветеринарні заходи:

Е грн. = Е_в: В_в

Окупаємість капітальних вкладень (О _кв) - це відношення суми економічного ефекту до суми капітальних вкладень на ветеринарні заходи:

О_кв = Е_в: К_в

Строк окупаємості капітальних вкладень (Т_кв) – це відношення капітальних вкладень у ветеринарні заходи до суми економічного ефекту:

Т_кв = К_в: Е_в

Економічна ефективність ветеринарних заходів визначається в окремому господарстві, районі, області, країні. Розрізняють господарчий, галузевий та народногосподарський економічний ефект.

Господарчий економічний ефект визначають в одному чи кількох господарствах.

Галузевий економічний ефект – сума економічної ефективності одержана в масштабах галузі. Народногосподарський економічний ефект - сума економічної ефективності, яка одержана в двох та більше галузях.

В залежності від мети економічних розрахунків розрізняють передбачений, очікуваний, запланований та фактичний економічний ефект. Передбачений економічний ефект визначають на стадії планування наукових досліджень щодо удосконалення ветеринарних заходів. Очікуваний економічний ефект розраховують по закінченим науково-дослідним роботам для економічного обґрунтування наукових рекомендацій. Запланований економічний ефект визначають при розробці планів впровадження нових ветеринарних заходів.

Фактичний економічний ефект визначають за результатами проведення ветеринарних заходів в господарстві, районі, області, країні. Економічний ефект на 1грн витрат характеризує віддачу праці ветеринарних фахівців при здійсненні ветеринарних заходів, а також матеріально-грошових витрат, які використані на проведення цих заходів.

При визначенні економічної ефективності ветеринарних заходів використовують метод порівняння: вибір бази (еталона) для порівняння вихідних даних базового та вивчаємого (представленого) варіантів з врахуванням умов годівлі, утримання, епізоотичної ситуації та інш.

При визначенні попереджених економічних збитків в результаті проведення профілактики захворювань та лікування тварин за базу для порівняння приймають відповідні показники по групі (стаду) тварин, які знаходяться в аналогічній ситуації, але не підвергнуті профілактичним обробкам(з різних причин), або тієї ж групи тварин за період до обробок.

Сумарний індекс ефективності ветеринарних заходів – це загальний статистичний показник, який характеризує рівень ефективності в різних господарствах, ступінь ефективності різних методів та засобів профілактики захворювань тварин та способів лікування хворих тварин, а також економічну ефективність ветеринарних заходів по роках.

Продуктивність праці ветеринарних спеціалістів визначається об'ємом виконаної роботи за одиницю робочого часу, або величиною робочого часу, який затрачений на одиницю об'єму роботи. Цей показник характеризує ефективність заходів, які здійснюються при застосуванні нових приладів, інструментів, оцінює переваги або недоліки нових методів профілактики і лікування в порівнянні із традиційними.

31. Вихідні дані для визначення економічної ефективності ветеринарних заходів.

Для визначення економічної ефективності ветеринарних заходів використовують у базовому та новому варіантах такі вихідні дані:

- поголів‘я тварин сприятливих до вивчаємої хвороби (по віковим групам) на дату реєстрації в епізоотичному вогнищі та в загрозливій зоні або середньорічне поголів‘я (в господарствах, фермах) по рокам при хронічних та незаразних хворобах;

- кількість захворівши, загиблих, вимушено забитих та знищених тварин по віковим групам за період неблагополуччя;

- кількість тварин підданих діагностичним дослідженням, лікувально-профілактичним обробкам по віковим групам з врахуванням кратності за період неблагополуччя стад, ферм та інш;

- продуктивність хворих та здорових тварин;

- валове виробництво та грошова виручка від реалізації продукції тваринництва в неблагополучних стадах, фермах та господарствах;

- річний обсяг ветеринарних обробок (праці) з урахуванням вартості застосування методів, засобів, технічних пристроїв у комплексі ветеринарних заходів;

- витрати трудових та матеріальних засобів на проведення ветеринарних заходів по профілактиці і ліквідації хвороб за період неблагополуччя;

- вартість основних фондів ветеринарної служби (будівель, споруд, машин, обладнання та ін);

- трудомісткість ветеринарних заходів, яку вимірюють кількістю виконаної роботи за одиницю робочого часу, або витрати праці на виконання одиниці роботи.

32. Облік витрат на ветеринарні заходи.

Витрати на ветеринарні заходи можуть бути прямі та посередні. Прямі складаються з експлуатаційних та витрат на матеріали.

До експлуатаційних витрат відносять:

- оплату праці ветеринарних фахівців, безпосередньо зайнятих на роботах по ветеринарному обслуговуванню та заробітну плату (основну та додаткову) робітникам, що виконують протиепізоотичні заходи;

- амортизаційні відрахування та витрати на поточний ремонт техніки, обладнання, будівель;

- загально виробничі (господарчі) витрати складаються з оплати праці головних та старших лікарів ветеринарної медицини, транспортних витрат, витрат на утримання ветеринарних аптек та інш.

До матеріальних витрат відносять вартість використаних біопрепаратів, медикаментів, дезінфікуючих засобів, перев‘язочних засобів, інструментів, обладнання, паливно-мастильних матеріалів, палива, електроенергії, будівельних матеріалів, витрат на спорудження пропускних пунктів, шлагбаумів, дезбар‘єрів, тари.

До трудових витрат відносяться основна та додаткова заробітна платня фахівців ветеринарної медицини, інших робітників та службовців ветеринарних установ, а також допоміжних робітників, які залучаються до проведення ветеринарних заходів; вартість безкоштовно наданих комунальних послуг, спецодягу, оплата чергових та додаткових відпусток.

Основна заробітна плата фахівців та допоміжних працівників розраховується за встановленими посадовими окладами та тарифними ставками

33.Середньостатистичні показники, які використовуються при визначенні економічної ефективності ветеринарних заходів.

Питома величина економічного збитку (К_зб) - це вираження збитків у грошах на одну захворівшу тварину. Вона вираховується шляхом поділу загальної суми збитків на кількість захворівших тварин:

К_зб = З__

М

де: З - загальна сума збитків, грн.;

М - кількість захворівших тварин.

Аналогічно визначають питомі величини збитків на одну загинувшу, вимушено забиту, знищену, наявну тварину. Ці показники використовують при визначенні попереджених збитків в результаті проведення профілактичних та лікувальних заходів.

Питома величина витрат на ветеринарні заходи (К_в.в.) - це грошові витрати на одну захворівшу або оброблену тварину, яка обчислюється шляхом поділу загальної суми витрат на кількість захворівших або оброблених тварин:

К_в.в. = В_в_

М

де: В_в - загальна сума витрат на ветеринарні заходи, грн;

М - кількість захворівших або оброблених тварин.

Питома величина втрат продукції (В_пр) - це кількість недоодержаної продукції на одну захворівшу тварину, яка вираховується шляхом поділу кількості втраченої продукції на число захворівших тварин:

В_пр = П

М

де: П - кількість недоодержаної продукції від перехворівших тварин;

М - кількість перехворівших тварин.

Коефіцієнт захворюваності (К_з) - це відношення числа захворівших тварин до загального числа сприйнятливого поголів‘я певного виду та вікової групи:

К _з = М_з

М _спр

де: М _з - число захворівших тварин;

М_спр - загальна кількість сприйнятливих тварин.

Коефіцієнт летальності (К_л) - це відношення числа загинувших до числа захворівших тварин певного виду і віку:

К_л = М_заг

М _з

де: М_{за г} - число загинувших тварин;

Мз - число захворівших тварин.

Дата добавления: 2015-09-30