1. Фінансова криза на підприємстві — це кінцева стадія непрогнозованого процесу втрати (під впливом зовнішніх і внутрішніх факторів) потенціалу розвитку, у ході котрого структура капіталу та

1. Фінансова криза на підприємстві — це кінцева стадія непрогнозованого процесу втрати (під впливом зовнішніх і внутрішніх факторів) потенціалу розвитку, у ході котрого структура капіталу та ліквідність підприємства погіршується настільки, що це загрожує його подальшому існуванню. Під фінансовою кризою розуміють фазу розбалансованої діяльності підприємства та обмежених можливостей впливу його керівництва на фінансові відносини, що виникають на цьому підприємстві. На практиці з кризою, як правило, ідентифікується загроза неплатоспроможності та банкрутства підприємства, діяльність його в неприбутковій зоні або відсутність у цього підприємства потенціалу для успішного функціонування. З позиції фінансового менеджменту кризовий стан підприємства полягає в його нездатності здійснювати фінансове забезпечення поточної виробничої діяльності.

Фінансову кризу на підприємстві характеризують трьома параметрами: джерелами (факторами) виникнення; видом кризи; стадією її розвитку. Ідентифікація цих ознак дає змогу правильно діагностувати фінансову неспроможність підприємства та дібрати найефективніші санаційні заходи.

Фактори, які можуть призвести до фінансової кризи на підприємстві, поділяють на зовнішні, або екзогенні (які не залежать від діяльності підприємства), та внутрішні, або ендогенні (що залежать від підприємства).

Головними екзогенними факторами фінансової кризи на підприємстві можуть бути:

спад кон’юнктури в економіці в цілому;

зменшення купівельної спроможності населення;

значний рівень інфляції;

нестабільність господарського та податкового законодавства;

нестабільність фінансового та валютного ринків;

посилення конкуренції в галузі;

криза окремої галузі;

сезонні коливання;

посилення монополізму на ринку;

дискримінація підприємства органами влади та управління;

політична нестабільність у країні місцезнаходження підприємства або в країнах підприємств — постачальників сировини (споживачів продукції);

конфлікти між засновниками (власниками).

Вплив зовнішніх факторів кризи має здебільшого стратегічний характер. Вони зумовлюють фінансову кризу на підприємстві, якщо менеджмент неправильно або несвоєчасно реагує на них, тобто якщо відсутня або недосконало функціонує система раннього попередження та реагування, одним із завдань якої є прогнозування банкрутства.

Можна назвати багато ендогенних факторів фінансової кризи. З метою систематизації їх можна згрупувати в перелічені далі блоки.

Низька якість менеджменту.

Дефіцити в організаційній структурі.

Низький рівень кваліфікації персоналу.

Недоліки у виробничій сфері.

Прорахунки в галузі постачання.

Низький рівень маркетингу та втрата ринків збуту продукції.

Прорахунки в інвестиційній політиці.

Брак інновацій та раціоналізаторства.

Дефіцити у фінансуванні.

Відсутність або незадовільна робота служб контролінгу (планування, аналіз, інформаційне забезпечення, контроль).

Типові наслідки впливу зазначених причин і факторів на фінансово-господарський стан підприємства такі:

· втрата клієнтів і покупців готової продукції;

· зменшення кількості замовлень і контрактів із продажу продукції;

· неритмічність виробництва, неповне завантаження потужностей;

· підвищення собівартості та різке зниження продуктивності праці;

· збільшення розміру неліквідних оборотних засобів і наявність наднормативних запасів;

· виникнення внутрішньовиробничих конфліктів і підвищення плинності кадрів;

· підвищення тиску на ціни;

· істотне зменшення обсягів реалізації і, як наслідок, недоодержання виручки від реалізації продукції.

Розрізняють три види кризи:

· стратегічна криза (коли на підприємстві зруйновано виробничий потенціал і відсутні довгострокові фактори успіху);

· криза прибутковості (перманентні збитки вихолощують власний капітал, і це призводить до незадовільної структури балансу);

· криза ліквідності (підприємство є неплатоспроможним або існує реальна загроза втрати платоспроможності).

Важливою передумовою застосування правильних антикризових заходів є ідентифікація глибини фінансової кризи. Існують три фази кризи:

а) фаза кризи, яка безпосередньо не загрожує функціонуванню підприємства (за умови переведення його на режим антикризового управління);

б) фаза, яка загрожує подальшому існуванню підприємства і потребує негайного проведення фінансової санації;

в) кризовий стан, який не сумісний з подальшим існуванням підприємства і призводить до його ліквідації.

Фактори кризи:

1.Стратегічна криза: неправильний вибір виробничого майданчика (місця розташування підприємства); неефективна політика збуту та асортиментна політика; недосконале планування та прогнозування; помилкова політика диверсифікації; неефективний апарат уп­правління; дефіцити в організаційній структурі; відсутність виробничої програми; зайві виробничі потужності; відсутність або недієздатність системи контролінгу; форс-мажорні обставини.

2.Криза прибутковості: несприятливе співвідношення цін та собівартості; невиправдане завищення цін; ризиковані великі проекти; зростання собівартості за стабільних цін; зменшення обороту від реалізації продукції; збитковість окремих структурних підрозділів; придбання збиткових підприємств; значні запаси готової продукції на складі; високі витрати на персонал; високі процентні ставки; неефективна маркетингова політика; форс-мажорні обставини.

3. Криза ліквідності: невраховані вимоги золотого правила фінансування (конгруентність строків); незадовільна структура капіталу; відсутність або незначний рівень страхових (резервних) фондів; незадовільна робота з дебіторами; надання незабезпечених товарних кредитів; великий обсяг капіталовкладень із тривалим строком окупності; великі обсяги низьколіквідних оборотних активів; зниження кредитоспроможності підприємства; високий рівень кредиторської заборгованості; форс-мажорні обставини.
-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

2. Для вибору найефективніших форм санації, прийняття привільних рішень щодо усунення негативних процесів передовсім необхідно ідентифікувати причини фінансової неспроможності суб’єкта господарювання.

Фактори, які можуть призвести до фінансової кризи на підприємстві, поділяють на зовнішні, або екзогенні (які не залежіть від діяльності підприємства), та внутрішні, або ендогенні (що належать від підприємства).

Головними екзогенними факторами фінансової кризи на підприємстві можуть бути:

— спад кон’юнктури в економіці в цілому;

— зменшення купівельної спроможності населення;

— значний рівень інфляції;

— нестабільність господарського та податкового законодавства;

— нестабільність фінансового та валютного ринків;

— посилення конкуренції в галузі;

— криза окремої галузі;

— сезонні коливання;

— посилення монополізму на ринку;

— дискримінація підприємства органами влади та управління;

— політична нестабільність у країні місцезнаходження підприємства або в країнах підприємств-постачальників сировини (споживачів продукції);

— конфлікти між засновниками (власниками).

Вплив зовнішніх факторів кризи має здебільшого стратегічний характер. Вони зумовлюють фінансову кризу на підприємстві, якщо менеджмент неправильно або несвоєчасно реагує на них, тобто якщо відсутня або недосконало функціонує система раннього попередження та реагування, одним із завдань якої є прогнозування банкрутства.

Можна назвати багато ендогенних факторів фінансової кризи. З метою систематизації їх можна згрупувати в перелічені далі блоки.

1. Низька якість менеджменту.

2. Дефіцити в організаційній структурі.

3. Низький рівень кваліфікації персоналу.

4. Недоліки у виробничій сфері.

5. Прорахунки в галузі постачання.

6. Низький рівень маркетингу та втрата збуту продукції.

7. Прорахунки в інвестиційній політики.

8. Брак інформації та раціоналізаторства.

9. Дефіцити у фінансуванні.

10. Відсутність або незадовільна робота служб контролінгу.

Безперечно, досліджуючи те чи інше підприємство, той чи інший випадок фінансової кризи, можна виокремити пені специфічні причини фінансової неспроможності, але по суті вони зводяться до щойно перелічених.

Типові наслідки впливу зазначених причин і факторів на фінансово-господарський стан підприємства такі:

— втрата клієнтів і покупців готової продукції;

— зменшення кількості замовлень і контрактів із продажу продукції;

— неритмічність виробництва, неповне завантаження потужностей;

— підвищення собівартості та різке зниження продуктивності праці;

— збільшення розміру неліквідних оборотних засобів і наявність наднормативних запасів;

— виникнення внутрішньовиробничих конфліктів і підвищення плинності кадрів;

— підвищення тиску на ціни;

— істотне зменшення обсягів реалізації і, як наслідок, недоодержання виручки від реалізації продукції.

Розрізняють три види кризи:

— стратегічна криза (коли на підприємстві зруйновано виробничий потенціал і відсутні довгострокові фактори успіху);

— криза прибутковості (перманентні збитки вихолощують власний капітал і це призводить до незадовільної структури балансу);

— криз ліквідності (підприємство є неплатоспроможним або існує реальна загроза втрати неплатоспроможності).

Між розглядуваними видами кризи існують тісні причинно-наслідкові зв’язки: стратегічна криза спричинює кризу прибутковості, яка, у свою чергу, призводить до втрати підприємством ліквідності. Зумовлене зовнішніми та внутрішніми факторами зменшення обсягів реалізації продукції призводить, з одного боку, до зниження прибутковості та до збитковості, а з іншого — до зниження рівня ліквідності та платоспроможності. Закономірним результатом розвитку симптомів фінансової кризи є непомірна кредиторська заборгованість, неплатоспроможності та банкрутство підприємства.

Важливою передумовою застосування правильних антикризових заходів є ідентифікація глибини фінансової кризи. Існують три фазі кризи:

а) фаза кризи, яка безпосередньо не загрожує функціонуванню підприємства (за умови переведення його на режим антикризового управління);

б) фаза, яка загрожує подальшому існуванню підприємства і потребує негайного проведення фінансової санації;

в) кризовий стан, який не сумісний з подальшим існуванням підприємства і призводить до його ліквідації.

Ідентифікація фази фінансової кризи є необхідною передумовою правильної та своєчасної реакції не неї.
-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

3. Термін „санація” походить від латинського (sanatio – лікування) та означає систему заходів, що провадяться з метою відновлення нормальної діяльності суб’єкта господарювання – підприємства, організації, фірми, включаючи банки та інші кредитні організації. Ці заходи можуть носити фінансово-економічний і організаційний характер. Вибір заходів санації залежить від причин, що призвели до фінансових утруднень, згоди кредиторів і контрагентів, а також від особливостей суб'єкта – юридичної особи. Наприклад, заходи з санації кредитної організації вживаються при тривалому невиконанні грошових зобов'язань, абсолютному зниженні власного капіталу, порушенні економічних нормативів. Ступінь цих порушень регламентується в законодавчому порядку.

Базовим законодавчим документом для визначення процедур банкрутства та санації в господарському комплексі України виступає Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» №784 – XIV від 30 червня 1999 року. За текстом цього Закону санація означає систему заходів, що здійснюються під час провадження у справі про банкрутство з метою запобігання визнанню боржника банкрутом та його ліквідації, спрямовану на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника, а також задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації підприємства, боргів і капіталу та (або) зміну організаційно-правової та виробничої структури боржника.

Санація здійснюється за допомогою фінансових коштів та стосується, насамперед, фінансової системи господарського суб'єкта. У такому розумінні терміни „санація” та „фінансова санація” є синонімами одного механізму, який потребує постійного узгодження за допомогою системи управління. Також санаційні заходи розглядаються як складова фінансового менеджменту та підпадають до функцій фінансового (санаційного) контролінгу, прогнозування, бюджетування, узгодження тощо.

Найчастіше санацію запроваджують відносно фінансових установ: банків, кредитних спілок, страховиків тощо, які охоплюються єдиним поняття „кредитної установи”. Тенденції прискореного зростання національної економіки призводять до концентрації негативних явищ, накопичення протиріч саме у її фінансових вузлах. Тому актуальності набуває виховання прошарку фахівців у складі кредитної установи, які здатні до забезпечення функцій управління.

Санація кредитної установи включає три групи заходів: фінансове оздоровлення, призначення тимчасової адміністрації, реорганізація кредитної організації. Кожна група має власне відображення у нормативних актах держави, внутрішніх документах кредитної установи, традиціях та поведінки людей. Тому управління визначається досить складною спра-вою, а попит на професійні управлінські кадри зростає.

Чат 18+
Для

Мудаков

Дата добавления: 2015-09-30