Предметом податкового права є група однорідних суспільних відносин, які визначають надходження коштів від платників у бюджети в формі податків та зборів. Предмет регулювання охоплює сукупність певних, специфічних відносин, що дозволяє виділити їх із загальної маси фінансових відносин. їх особливістю є рух грошей у власність держави та територіальних громад знизу вгору (від платника в бюджет) у формі податків та зборів. Відносини щодо розподілу цих коштів, виділення їх на задоволення державних потреб (тобто рух зверху донизу) не є предметом податкового права, хоча й регулюються фінансовим правом. У податкових правовідносинах найбільш чітко, порівняно з усіма іншими фінансовими правовідносинами, простежуються державно-владна та майнова сторони. Відносини з приводу зборів та податків є владно-майновими. З одного боку, держава наділяє компетентні органи владними повноваженнями і контролює надходження коштів у бюджет. З другого боку, податкові надходження є одним із основних каналів формування власності держави, хоча спочатку й у специфічній грошовій формі.
За методом правового регулювання податкове право мало чим відрізняється від традиційного фінансового права, в основі якого лежить метод владних приписів. Однак він характеризується своєрідним ме- 206
ханізмом регулювання, особливим переплетенням норм, юридичним режимом. Метод податкового права є фінансово-правовим і передбачає використання імперативних норм. Причому тут йдеться про безумовний характер імперативності. Наприклад, призначення санкцій за податкові правопорушення виключає альтернативу - вони визначаються однозначно і безумовно. У нормах податкового права закріплюються обов’язки щодо передавання коштів платників до бюджету.
Податкові правовідносини виступають як певна система правовідносин, що базується на обов’язку сплати податків та зборів і відповідно на праві вимагати їх сплати. Ці правовідносини й формують межі реалізації прав і обов’язків платників податків та податкових органів. Дійсно, обов’язок сплати податку і відповідно право контролювати цю сплату кореспондують обов’язку податкового обліку, звітності, праву на проведення податкових перевірок.
Підставою для цього є насамперед імперативний метод фінансово- правового регулювання. Держава, закріплюючи вимоги щодо досягнення першочергових потреб (формування коштів для забезпечення виконання державних функцій), встановлює чіткі межі поведінки підлеглих суб’єктів. Таким чином, обов’язок сплати податку опосередкований правом вимагати його сплати і контролювати його. Певна свобода підлеглих суб’єктів (платників) можлива лише в рамках, обмежених імперативними приписами.
Система податкового права являє собою історично сформовану об’єктивну внутрішню єдність, поділ податково-правових норм на окремі інститути зумовлений єдністю податкових відносин, на регулювання яких і спрямовано вплив податково-правових приписів. Система податкового права формується із взаємозалежних базових податково-правових інститутів, які охоплюють сукупність податково-правових норм, що регулюють певні податкові відносини і формують певну відокремлену групу. Система податкового права передусім орієнтована на позначення способу, закону зв’язку як між окремими податково- правовими нормами, так і окремими інститутами. Вона характеризує податкове право як систему взаємопов’язаних, взаємодіючих елементів. Базові інститути, що становлять податкове право, розглядаються в системі податкового права як такі, що взаємодіють і взаємозумовлюють один одного. Поділ базових інститутів усередині системи податкового права здійснюється залежно від орієнтації, участі в регулюванні певного виду відносин, що становлять предмет податкового права, особ-
ливостей реалізації методу регулювання. Отже, система податкового права - це об’єктивна сукупність податково-правових норм, які визначають внутрішню структуру податкового права (зміст і особливості їх розміщення) та регулюють податкові відносини.
Норми податкового права залежно від особливостей відносин, що ним регулюються, поділяються на окремі структурні підрозділи. У системі складного інституту податкового права існують декілька підсистем інститутів, які можна виділити в розділи. Загальна частина податкового права вміщує інститути, що закріплюють загальні підходи до регулювання системи оподаткування, які мають відношення до всіх видів податків і зборів, усіх норм Особливої частини. Загальна частина охоплює норми, які нібито винесені за дужки. У дужках - інститути Особливої частини і саме до них застосовуються положення Загальної частини, але вже в конкретному випадку, спричиненому певним податком або збором. До Загальної частини включаються норми, що визначають характер інституту податкового права, зміст податкової системи, податку, елементи правового механізму податку, підстави відповідальності за порушення податкового законодавства, усунення подвійного оподаткування тощо. Особлива частина податкового права містить систему інститутів, що деталізують податкову систему в цілому і визначають конкретні механізми окремих податків та зборів. Саме Особлива частина й охоплює правові механізми елементів податкової системи.
Джерелами податкового права є форма вираження правотворчої діяльності держави із приводу прийняття компетентними державними органами нормативних актів, що встановлюють норми податкового права. Джерело податкового права - насамперед форма вираження і встановлення чинних податково-правових норм. Зовнішній характер цієї форми об’єктивного права характеризується передусім тим, що відбувається закріплення поведінки учасників податкових відносин. Традиційно джерелами права вважаються нормативно-правові акти, санкціоновані звичаї, прецеденти (судові або адміністративні), міжнародні угоди.
За особливостями правового регулювання і характером встановлення джерела податкового права можна класифікувати на:
1) звичай, санкціонований компетентними органами у встановленому порядку. Найчастіше йдеться про звичай, до якого робиться відсилання в законі. Звичаєм, як правило, регулюються процесуальні 208
сторони функціонування податкових актів, рамки компетенції державних органів у сфері оподаткування;
2) прецедент, поширений в англосаксонських правових системах, особливо при наявності прогалини в законодавстві. Специфіка в цьому разі полягає у тому, що правозастосовний орган фактично виступає як нормотворча структура. Багато процесуальних норм народилися в ході судових слухань у податкових справах;
3) міжнародні договори (конвенції, угоди) - набувають важливого значення при врегулюванні подвійного оподаткування, інших питань оподаткування. Застосування цього джерела податкового права не завжди є однозначним. Міжнародні договори наділені різною юридичною силою;
4) правова доктрина - характерна для мусульманських країн, де, будучи одним із важливих джерел шаріату, заповнює прогалини законодавства відповідно до приписів мусульманської доктрини1;
5) нормативний правовий акт - найважливіше, а іноді єдине джерело податкового права. У деяких випадках інші джерела розглядаються як похідні від нормативного акта.
Податкові правовідносини як різновид фінансових є особливим видом суспільних відносин - фінансових відносин, урегульованих фінансово-правовою нормою. Державний припис, що міститься в юридичній нормі, визначає умови дії правовідносин, права і обов’язки суб’єктів, заходи, що гарантують виконання вимог правової норми.
Природа фінансових правовідносин визначається тим, що вони виступають як владно-майнові відносини, в яких відносини влади не можна відокремити від майнових, де вони діють у сукупності. Владно- майновий характер податкових правовідносин визначає юридичне становище суб’єктів у конкретних податкових правовідносинах. При цьому податковий орган, виступаючи від імені держави, у зв’язку із цим наділений певними повноваженнями. Інший суб’єкт виконує в основному юридичний обов’язок за встановленими для нього правилами поведінки (сплата податку, надання звітності). В усіх видах податково-правових відносин їх владно-майновий характер виступає чітко, а деталізується в них лише ступінь владного характеру[51] [52].
Податкові правовідносини є різновидом правовідносин, тому їм притаманні всі ознаки останніх. По-перше, вони виникають на підставі фінансово-правових норм як форми їх реалізації. По-друге, мають владний характер, який за своїм змістом виражає інтереси держави. При цьому податкові правовідносини мають свої специфічні характеристики, зумовлені предметом і методом правового регулювання, - вони виникають і розвиваються у сфері податкової діяльності держави, є формою реалізації публічних інтересів і розглядаються як публічно- правові відносини.
Податкові правовідносини є публічними, тобто такими, що пов’язані з владою і випливають з неї. Вони виступають як форма реалізації імперативної фінансово-правової норми і реалізуються за принципом: команда (яка видається державою) і виконання (яке здійснюють підлеглі суб’єкти фінансового права). Саме тому однією із сторін фінансових правовідносин виступає суб’єкт, який має право видавати владні приписи (держава або уповноважений нею орган). Відмінність податкових правовідносин від інших майнових правовідносин, наприклад цивільних, полягає насамперед у нерівності становища їх учасників. Відносини сторін тут засновані на підпорядкованості однієї сторони (платника податків) іншій (державі в особі її органів або органів місцевого самоврядування).
Таким чином, податкові правовідносини являють собою відносини, що виникають відповідно до податкових норм (регулюють встановлення, зміну та скасування податкових платежів) та юридичних фактів, учасники яких наділені суб’єктивними правами і мають юридичні обов’язки, пов’язані зі сплатою податків та зборів у бюджети.
Першою та однією з найважливіших особливостей фінансових правовідносин є їх опосередкованість рухом публічних грошових фондів. «У фінансових правовідносинах виражається сукупність грошових відносин, пов’язаних з мобілізацією, розподілом і використанням коштів державою та її органами з метою забезпечення розширення виробництва і задоволення особистих та суспільних потреб членів суспільства. Тут правовідносини більш безпосередньо виражають у грошовій формі виробничі відносини»[53]. Природно, це повною мірою можна віднести й до податкових правовідносин. Однак тут же криється й інституціональна особливість податкових правовідносин. Дійсно,
будучи різновидом фінансових правовідносин, вони пов’язані з рухом публічних грошових фондів, що охоплюють мобілізацію, розподіл та використання коштів держави і територіальних громад, але досить опосередковано. Безпосередня особливість податкових правовідносин визначається їхньою спрямованістю на регулювання тільки першої стадії цього кругообігу публічних грошових фондів - мобілізації, формування дохідних частин бюджетів. Саме тому податкові правовідносини, регулюючи надходження доходів, їх мобілізацію, не торкаються розподілу і використання в такий спосіб сформованих грошових фондів.
Другою особливістю податкових правовідносин є їх особливе місце в системі правовідносин. Навряд чи, звичайно, їх можна характеризувати як якісь системоутворюючі, але забувати про те, що вони регулюють формування коштів, без яких неможливі існування держави, фінансування її завдань і функцій, а також, мабуть, і суспільства в цілому, в жодному разі не слід. Податково-правові відносини забезпечують фінансові основи цілісності, збалансованості розвитку суспільства. Подібна особливість дозволяє, на наш погляд, не тільки обґрунтувати інституціо- нальну особливість і однорідність цих відносин, а й виділити перспективи, основи інтенсивності розвитку податкового права.
Третьою особливістю податкових правовідносин є їх виключно грошовий характер. Податок - це певна грошова сума, внесена в бюджет, частина доходу платника податків або грошовий еквівалент вартості його майна тощо. Природно, в такій ситуації необхідно мати на увазі й моменти, коли у сферу податково-правового регулювання потрапляє майно, сплачуються податки в натуральній формі. Наприклад, можна послатися на сплату свого часу фіксованого податку сільськогосподарськими виробниками в натуральній формі в Україні або на можливість погашення податкового обов’язку щодо акцизу нафтою і газовим конденсатом у Російській Федерації. Однак, мабуть, подібні випадки слід розглядати як крайні, коли реалізація податкового обов’язку в грошах неможлива або значно ускладнена, тоді держава приймає рішення щодо тимчасової можливості погашення обов’язку по сплаті податків у такий спосіб. Принципово ж податкові правовідносини, регулюючи сплату податку й усе, що із цим пов’язане, виходять із того, що в дохідні частини бюджетів повинні вноситися гроші, а не зерно, цукор або нафта. І другий момент, який може здатися таким, що суперечить грошовій природі податкових правовідносин, - регулювання становища і руху майнових об’єктів. Дійсно, можна виділити в по-
датково-правовому регулюванні інститути податкової застави тощо, але вони застосовуються як інструменти, підлеглі, похідні від виконання грошових обов’язків і в остаточному результаті передбачають переклад у грошові еквіваленти й сплату податку.
Четвертою особливістю податкових правовідносин є специфічний стан держави, коли вона виступає і організатором цих відносин, і власником податкових надходжень.
П’ятою особливістю податкових правовідносин є те, що вони виникають, змінюються та припиняються безпосередньо на підставі закону.
Податково-правова норма являє собою загальнообов’язкове формально визначене правило поведінки, що встановлене державою і охороняється нею, яка, діючи разом з іншими податково-правовими нормами, закріплює за учасниками податкових відносин суб’єктивні податкові права і покладає на них юридичні обов’язки, пов’язані з оподаткуванням.
Зміст податково-правової норми реалізується і розкривається в її ознаках. Серед них необхідно звернути увагу на найбільш важливі, принципові.
1. Податково-правова норма являє собою правило поведінки у формі владного припису, веління, що виходить від держави. Її зміст спирається на авторитет і зацікавленість держави в регулюванні, управлінні відносинами у сфері оподаткування. Основою державного інтересу є те, що без реалізації приписів податково-правової норми буде виключена фінансово забезпечена можливість здійснювати державні завдання та функції і фактично неможливе існування держави в цілому. Податково-правова норма, надаючи суб’єктам права і наділяючи їх обов’язками, має наказовий характер, коли учасникам відносин не пропонується поводитися певним чином, а встановлюється вимога необхідної поведінки. Але навіть у формі дозволів правова норма залишається обов’язковим приписом, гарантованим державою.
2. Податково-правова норма охороняється та її виконання забезпечується державним примусом. Податково-правова норма виступає як загальнообов’язкове правило поведінки у сфері оподаткування, що виражає інтереси і вимоги держави, забезпечувані її примусом. У розробленні податкових норм можуть брати участь і органи державної влади, управління, судові органи, але правовими норми стають тільки в тому разі, якщо держава визнала їх такими і забезпечила їх виконання засобами державного примусу.
Юридичні норми санкціонуються або встановлюються державою. Санкціонуючи той або інший різновид соціальної норми, держава не включає її в механізм правового регулювання, а надає їй статусу норми права, дорівнює до власного веління і фактично на базі цієї норми створює нову - правову. Причому санкціонування не означає автоматичного «переписування» соціальної норми. Воно може супроводжуватися затребуванням ідеї соціальної норми, на базі якої й здійснюється трансформація соціальної норми в законодавчу.
3. Податково-правова норма виступає як загальнообов’язкове правило поведінки. З певними застереженнями можна навіть говорити про «загальнобов’язковий» характер податково-правової норми. Якщо загальний характер притаманний усім різновидам соціальних норм, то правова норма перетворює її вже на загальнообов’язкове правило поведінки, яке поширюється на всіх учасників конкретних відносин, урегульованих правом, незалежно від їх суб’єктивного ставлення до них. Податково-правова норма загальнообов’язкового характеру фокусується на реалізації імперативного та безумовного податкового обов’язку.
4. Податково-правова норма виступає як формально визначене правило поведінки. Вона відрізняється конкретністю, предметною деталізацією, індивідуальною спрямованістю, категоричністю в регламентації поведінки учасників податкових відносин при здійсненні податкового обов’язку.
5. Податково-правова норма не тільки закріплює коло учасників податкових відносин, а й надає їм відповідні суб’єктивні юридичні права, покладає на них суб’єктивні юридичні обов’язки. Податково- правова норма не тільки визначає орієнтир, мету регулювання, а й встановлює, якими правами і обов’язками можуть та повинні при досягненні такої мети користуватися суб’єкти податкових правовідносин.
6. Податково-правова норма характеризується системністю, причому йдеться про взаємозв’язок декількох супідрядних рівнів у податковому приписі. Насамперед це система норм, що закріплює податковий обов’язок і встановлює певну ієрархію від норм-принципів до норм - підзаконних актів, які деталізують її за видовими складовими. Крім того, у певній системі й перебувають частини податково-правових норм, що встановлюють правовий механізм податку, визначають видові основи податкового обов’язку (правовий механізм податку вимагає обов’язкового закріплення низки елементів (платник, об’єкт, база, ставка, пільга та ін.)). Нарешті, система податково-правових норм має відображати об’єктивно
існуючу систему податкового права, що покликана точно відповідати регулюючому впливу на систему податкових відносин.
Податково-правові норми можна класифікувати в такий спосіб.
1. Залежно від характеру призначення приписів (за особливостями впливу на учасників відносин):
а) зобов’язуючі податково-правові норми - правові норми, що закріплюють обов’язок особи здійснювати певні позитивні дії у сфері оподаткування. Зобов’язуючі податково-правові норми покладають на суб’єктів податкових відносин обов’язки здійснення дій, передбачених нормативними приписами, обрання варіанта поведінки, що відповідає вимозі податково-правової норми;
б) уповноважуючі податково-правові норми - правові норми, які забезпечують регламентацію активної поведінки суб’єктів податкових відносин, що закріплюють позитивні суб’єктивні податкові права, спрямовані на здійснення правомочною особою позитивних дій. Уповноважуючі податково-правові норми визначають права суб’єктів діяти в той або інший спосіб. Як такі можуть виступати не тільки податково-правові норми, орієнтовані на регулювання поведінки конкретних типів суб’єктів податкових відносин (наприклад, платника податків), а й норми, що встановлюють права всіх суб’єктів податкових відносин (норми-завдання, норми-принципи та ін.);
в) забороняючі податково-правові норми - правові норми, спрямовані на регламентацію пасивної поведінки і закріплення обов’язку суб’єкта утримуватися від певних дій у сфері оподаткування. Забороняючі податково-правові норми містять заборони на здійснення передбачених у них дій.
2. За змістом:
а) матеріальні податково-правові норми - норми, які визначають зміст дій щодо правового регулювання податкових відносин, сутність прав, обов’язків, заборон, спрямованих на їх регулювання, виражають зміст діяльності як правомочних, так і зобов’язаних осіб;
б) процесуальні податково-правові норми[54] - норми, що визначають форму реалізації матеріальних норм, установлюють порядок, способи
та методи діяльності у сфері оподаткування шляхом закріплення конкретних організаційно-правових форм реалізації матеріальних податково-правових норм. Податково-процесуальні норми спрямовані на регулювання порядку оподаткування (процедури, процесуальних форм), реалізації уповноваженими суб’єктами своєї компетенції.
3. Диференціація податково-правових норм за часом їх дії:
а) податково-правові норми невизначеного строку дії (загальні). Переважна більшість норм податкового права діє протягом невизначеного строку і припиняє свою дію у разі скасування або заміни;
б) податково-правові норми з визначеним строком дії (тимчасові, періодичні). Подібні норми зустрічаються рідше, ніж загальні, і пов’язані насамперед з веденням певних приписів у зв’язку із прийняттям Державного або місцевого бюджету на бюджетний період. Природно, у цьому випадку не слід плутати норму бюджетного акта і відповідну зміну податково-правової норми. Крім того, подібні норми представлені й у періодичних податково-правових актах, що закріплюють ті або інші види податків та зборів у порядку експерименту на чітко визначений період.
§ 2. Податкова система України
Згідно з п. 6.3 ст. 6 Податкового кодексу України сукупність загальнодержавних та місцевих податків та зборів, що справляються в установленому Податковим кодексом України або законами з питань оподаткування та митної справи порядку, становить податкову систему України.
На наш погляд, поняття податкової системи не є категорією виключно податкового права. Вона має визначене, комплексне, граничне становище на стику бюджетного і податкового права. З одного боку, податкове право регулює відносини щодо надходження коштів у дохідну частину бюджетів, але з другого - це фактично і є відносини формування дохідної частини бюджетів, які охоплюються бюджетним правом. Звичайно, у більшості випадків використовуються бланкетні норми і бюджетні правовідносини не деталізують особливості надходження в бюджети доходів у вигляді податків та зборів. Однак використання податків та зборів передбачає закріплення їх за певними видами бюджетів або розподіл коштів між відповідними бюджетами,
що вже виступає через об’єднання бюджетних і податкових норм. Відповідно до цього необхідно розділити зовнішню і внутрішню форми існування податкової системи. Зовнішня форма включає особливості розподілу податків за відповідними бюджетами і надходження їх у централізовані державні фонди. Внутрішня форма податкової системи охоплюватиме відносини щодо справляння податків та зборів і фактично включати видовий список обов’язкових платежів податкового характеру.
Таким чином, у широкому розумінні податкова система являє собою сукупність податків, зборів та платежів, законодавчо закріплених у даній державі; принципів, форм та методів їх установлення, зміни або скасування; дій, що забезпечують їх сплату, контроль та відповідальність за порушення податкового законодавства. Формування податкової системи, включення до неї певної кількості податків не є самоціллю.
В основі цих процесів лежить чіткий орієнтир, який визначає базу - обсяг бюджетних витрат. Податкова система й забезпечує основні надходження для покриття цих витрат.
Податкове регулювання здійснюється насамперед на основі права (компетенції-) державного органу влади встановлювати податки та вилучати їх. Будь-яка схема управління в державі має специфічну ієрархічну систему, що передбачає чітке розмежування прав і обов’язків органів влади у сфері формування бюджету та власних доходів. Податкове регулювання в країнах з розвиненою ринковою економікою дає змогу виділити декілька умов оптимального співвідношення бюджетних надходжень та податкових платежів:
1) чіткий поділ компетенції між органами влади на центральному та місцевому рівнях;
2) самостійність бюджетів і наявність у них незалежних джерел доходів;
3) відсутність стійких каналів перерахування коштів з нижчих бюджетів у загальнодержавний.
Зміст податкової системи має певні особливості.
1. Розподіл функцій між центральними та місцевими органами державної влади:
1) держави зі значними витратами місцевих органів влади (до ЗО % валового внутрішнього продукту): Данія, Норвегія, Швеція;
2) держави із середнім рівнем витрат місцевих органів влади (до - 20 % ВВП): Велика Британія, Італія, Ірландія;
3) держави з незначною частиною місцевих витрат (менше 10 % ВВП): Німеччина, Франція, Іспанія.
2. Частка податків серед джерел доходів бюджету. Так, частина податків у місцевих бюджетах становить: у Франції і Данії- більше 40 %, в Італії - 9 %, у Німеччині - близько 20 %'.
3. Ступінь контролю центральної адміністрації за органами місцевої влади. Різноманіття цих відносин може бути зведене до трьох варіантів:
1) різні податки. В основі цієї форми лежить механізм самостійного введення податків відповідним рівнем влади (Федерація - суб’єкти Федерації- місцеві органи влади). Виділяють два варіанти цієї форми:
а) повний поділ прав і відповідальності різних рівнів влади у встановленні податків, які повністю надходять до бюджету відповідного рівня. Така система неодмінно повинна мати верхнє обмеження суми податкових вилучень з метою запобігання конфіскаційного крену;
б) неповний поділ прав і відповідальності різних рівнів влади у встановленні податків. Цей механізм передбачає закріплення вичерпного переліку податків центральним органом влади й введення загальнодержавних податків. Місцеві органи регламентують на своїй території дію місцевих податків, які входять у зазначений перелік;
2) різні ставки. При реалізації цієї форми основні умови справляння конкретного податку встановлює центральний орган влади, а місцеві органи визначають ставки податку, які зараховуються до місцевого бюджету. Іноді центральний орган влади може обмежувати й загальний розмір податкової ставки. Своєрідність такої форми виражається в обмеженні свободи місцевих органів влади, але більшою мірою у захисті платника податків від сваволі на місцевому рівні;
3) різні доходи. Свобода місцевих органів влади у цій формі є незначною, оскільки між бюджетами різних рівнів діляться суми вже зібраного податку. Розподіл установлюється центральною владою або за закріпленими нормативами. Ідея єдності, централізації податкової політики реалізується через механізм «різних доходів», принцип же плюралізму, децентралізації - при реалізації механізму «різних податків».
Законодавці багатьох держав постають перед вибором: збільшити дохідну частину бюджету за рахунок надходження податкових платежів при підвищенні ставок податку або податкового тиску в цілому і в [55]
такий спосіб скоротити дефіцит державного бюджету або встановити середню оптимальну ставку, сформувати систему стійких стимулів для виробників і забезпечити мінімізацію дефіциту в найближчому майбутньому та перспективу стабілізації чи поліпшення економічного становища в цілому. Перший напрямок в основному характерний для розв’язання невідкладних проблем, значною мірою політичного характеру, і, на жаль, втілюється в розвитку податкового законодавства України. Другий напрямок, на наш погляд, є більш виваженим, тому що в остаточному підсумку створює впевненість у виробників, стимулює виробництво, що саме по собі приводить до скорочення дефіциту державного бюджету. Цей напрямок відрізняється також додержанням одного з основних принципів оподаткування - стабільності як податкових важелів, так і методів їх вилучення. Узагальненим показником у цьому разі є податковий тиск (тягар, прес), що визначається співвідношенням загальної суми податкових платежів та сукупного національного продукту. У розвинених країнах цей показник коливається від 52 % - у Швеції, до ЗО % - у США і Туреччині1.
Необхідно звернути увагу на одну особливість категорії «податковий тиск». В основному під податковим тиском (тягарем, пресом) розуміють вплив податкових важелів, які становлять тільки частину цього тягаря. Як видається, податковий тиск здійснюється на чотирьох рівнях:
1 -й - тиск безпосередньо податків;
2- й - тиск усієї сукупності податків, зборів та платежів;
3- й - використання механізму пільг платниками, надання пільгових кредитів, дотацій. При цьому податковий прес перерозподіляє тиск з одних платників на інших;
4- й - використання податкової техніки, при якій підсилюється тиск на платника, наприклад, авансові платежі, що передбачають сплату податку платником до одержання результатів, за якими він повинен сплачуватися.
Встановлення середньої оптимальної податкової ставки формує низку стимулів. Насамперед за рахунок зростання виробництва, збільшення доходів зростає й податкова база. Потім відбувається міжгалузеве вирівнювання за рівнем рентабельності. Зменшується розрив між низько- та високооподатковуваними галузями. Нарешті, зменшується [56]
розмір тіньових доходів за рахунок зникнення стимулів для ухилення від податків, і доходи тіньової економіки трансформуються на легальні, законні форми.
Зростання податкових ставок наштовхується на певну межу. Нею є податковий кордон - частина валового національного продукту, що перерозподіляється через податкові механізми, подальше збільшення якого спричиняє різке загострення суспільних суперечностей. Досягнення цього кордону призводить до відтоку капіталу із країни, згортання підприємницької активності.
яшшшшшші § 3. Поняття та ознаки податку
Податок являє собою форму примусового відчуження результатів діяльності суб’єктів, які реалізують свій податковий обов’язок, що на підставі закону (або акта органу місцевого самоврядування) вноситься до бюджету відповідного рівня (або цільового фонду) і виступає як обов’язковий, безумовний, нецільовий, безоплатний, безповоротний, грошовий платіж. У п. 6.1 ст. 6 «Поняття податку та збору» Податкового кодексу України визначено, що податком є обов’язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, який справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу, іншого закону з питань оподаткування.
Дата добавления: 2015-09-30; просмотров: 15 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |