Клієнти банків самі обирають правові форми розрахунків серед тих, які їм пропонують банківські правила. Правова форма безготівкового розрахунку — це правила документообігу, які встановлені законодавством і банківською практикою.
Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затверджена постановою Правління НБУ № 22 від 21 січня 2004 р., встановила такі правові форми безготівкових розрахунків:
— платіжне доручення;
— платіжна вимога-доручення;
— платіжна вимога;
— розрахунковий чек;
— акредитив;
— банківські платіжні картки;
— вексель.
Студент повинен знати, що у безготівкових розрахунках готівка не використовується, а застосовуються безготівкові кошти.
Безготівкові кошти можна уявити собі як об'єкт права вимоги власника рахунку до банку, яке виникло у нього в силу прийняття банком зобов'язань з повернення коштів з рахунку, який відкрив цей банк за договором поточного рахунку.
Інструкція НБУ "Про безготівкові розрахунки в національній валюті України" встановила розрахункові документи, які подаються у банк, та випадки, коли банк повертає розрахункові документи без виконання.
Якщо до банку надходять кілька розрахункових документів, то встановлюється така черговість при їх виконанні:
1) платіжні вимоги, оформлені на підставі рішень судів;
2) розрахункові документи по внесенню платежів до бюджетів;
3) платіжні. вимоги, оформлені на підставі інших платіжних документів;
4) усі інші документи виконуються в порядку їх надходження до банку.
Правове регулювання здійснення розрахунків у різних правових формах передбачається банківськими правилами.
Платіжне доручення—розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку вказаної ним суми коштів та перерахування її на рахунок одержувача. Платіжне доручення приймається банком протягом 10 календарних днів з дати його виписки, не рахуючи дня виписки, у разі, якщо сума доручення не перевищує суму, яка є на рахунку платника.
Платіжна вимога-доручення — це розрахунковий документ, що складається з 2 частин — верхньої і нижньої. На верхній частині одержувач вписує свої вимоги до платника про сплату певної суми коштів і відсилає це безпосередньо платнику. Платник (за згодою сплатити суму, виставлену одержувачем) заповнює нижню частину документа і передає в банк, який його обслуговує. Банк одержувача, як і банк платника не вникають у суть суперечок, якщо вони виникають.
Розрахункові чеки використовуються тільки у безготівкових розрахунках. Чеки брошуруються у чекові книжки. Оплата по цій формі розрахунків завжди гарантована. Клієнт банку подає у банк-емітент 2 заяви: на видачу чекової книжки і доручення на бронювання суми коштів, на яку клієнт одержує чекову книжку.
Чекодавець видає чек під час здійснення платежу за отримані товари чи послуги. Банківські правила вимагають, щоб чекодержатель одержував чек безпосередньо від чекодавця, на ім'я якого оформлені документи про отримання продукції або послуг.
Акредитивна форма розрахунків регулюється нормами Інструкції НБУ "Про безготівкові розрахунки в національній валюті" та Уніфікованими правилами та звичаями для документарних акредитивів в редакції 1993 р., у частині, що не суперечить законодавству України.
Акредитив — договір, іцо містить зобов'язання банку-емі-тента, згідно з яким цей банк за дорученням клієнта (заявника акредитива) або від свого імені зобов 'язаний виконати платіж на користь бенефіціара (особи, якій призначається платіж) чи доручає іншому (виконуючому) банку здійснити платіж на умовах, визначених в акредитивній заяві. Банки відкривають багато видів акредитивів.
Залік взаємної заборгованості—це розрахунки, коли взаємні зобов 'язання погашаються в рівнозначних сумах, а за різницею здійснюється платіж на загальних підставах та за національним законодавством — Законом України "Про обіг векселів в Україні", Законом України "Про цінні папери і фондову біржу", а також законами України про приєднання України до відповідної Женевської конвенції 1930 р. та Уніфікованим законом про переказні векселі та прості векселі, затвердженим Женевською конвенцією 1930 p., з урахуванням застережень, обумовлених додатком II цієї конвенції; Женевською конвенцією 1930 р. про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі та Женевською конвенцією 1930 р. про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів.
Вексель — це цінний папір, який підтверджує безумовне грошове зобов'язання боржника (векселедавця) сплатити векселедержателю певну суму коштів після настання певного терміну.
Векселі бувають простими (соло) і переказними. Простий— це нічим не обумовлене зобов'язання векселедавця сплатити суму коштів у визначений строк у визначеному місці власнику векселя.
Вексель може передаватися шляхом індосаменту. Індосамент — це передавальний напис на звороті векселя, який проставляє власник на користь іншої особи і підписує на векселі або на додатку до векселя.
Індосамент може бути іменний, коли вказується особа, якій передають вексель, або бланковий — підписаний індосантом (власником векселя без вказання особи). Індосант відповідає за акцепт і за платіж.
Акцепт — це письмова згода платника на оплату векселя, яка забезпечує гарантії векселя. Платник зазначає на векселі — "акцептований" і ставить підпис. Платіж за векселем може бути проведено повністю або частково шляхом авалю.
Аваль — це забезпечення третьою особою, або однією з осіб, що підписали вексель, сплати суми за векселем.
Аваліст відповідає так само, як і той, за кого він дав аваль. Це зобов'язання дійсне і тоді, коли гарантоване зобов'язання виявиться недійсним. Платіж за векселем в Україні здійснюється виключно у безготівковій формі.
Інкасова форма розрахунків здійснюється в порядку, передбаченому в Уніфікованих правилах для інкасо в редакції 1995 р. в сфері міжнародних розрахунків.
Інкасування (інкасо) — це здійснення банком за дорученням клієнта операцій з розрахунковими та супроводжувальними документами з метою одержання платежу, або передавання розрахункових та/чи супровідних документів проти платежу. Мова йде про два види документів. Фінансові документи — переказні та прості векселі, чеки та інші документи для одержання платежу. Комерційні документи — це рахун-ки-фактури, транспортні документи, які не є фінансовими.
Документи, що передаються на інкасо, супроводжуються інкасовим дорученням із детальними інструкціями.
Інкасуючий банк несе відповідальність тільки за видачу документів платнику проти платежу чи акцепту і не відповідає ні за перевірку документів, ні за платіж, ні за акцепт.
Платіжні картки — це емітована банком України банківська платіжна картка відповідно до діючого законодавства, за допомогою якої власник картки має можливість здійснювати оплату товарів, послуг і одержувати готівку. Картку може емітувати й іноземний банк, і іноземна небанківська установа.
Як самостійний вид безготівкових розрахунків розглядаються кредитні картки банків. Це пластикова пластинка з нанесеною магнітною стрічкою або внутрішньою мікросхемою, яка забезпечує доступ до спеціального карткового рахунку в банку. Кредитні картки можуть бути кредитовими, коли картки використовуються для купівлі товарів за кредитною лінією, яка використовується автоматично в межах встановленого банком ліміту, або для одержання певної суми коштів через банкомат із рахунку, відкритого власнику картки в банку (дебетові картки), в межах залишку коштів на рахунку[1].
Контрольні запитання
1. Дайте поняття банківської системи.
2. Які банки діють в Україні?
3. Правовий статус НБУ.
4. Що таке гроші і грошовий обіг?
5. В яких формах існує грошовий обіг?
6. Що таке емісія грошей?
7. Форми розрахунків в Україні.
8. Що таке касові операції і за якими правилами вони проводяться?
Глава 18. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВАЛЮТНИХ ОПЕРАЦІЙ
• Валютний контроль
• Повноваження державних органів і функції банків у регулюванні валютних відносин
• Суб'єкти валютних відносин, їх права й обов'язки
• Порядок здійснення валютного контролю та відповідальність за порушення валютного законодавства
§ 1. Поняття і зміст валютного регулювання
Дуже часто під валютою розуміють тільки іноземні грошові знаки, але це не так. Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю", яким, власне, в основному і регулюються валютні відносини, чітко розрізняє поняття валюти:
1) "валюта України" — грошові знаки України, платіжні документи та інші цінні папери у валюті України;
2) "іноземна валюта" — грошові знаки іноземних держав, банківські метали, платіжні документи та інші цінні папери, виражені в іноземній валюті або банківських металах.
Як правило, розрізняють три правових валютних режими1, які використовуються державами: а) режим державної валютної монополії (яка була в СРСР); б) режим валютного регулювання (наприклад, в Україні такий режим установлено Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю"; в) режим вільно конвертованої валюти.
Тип валютного режиму визначає принципи здійснення валютних операцій, права й обов'язки органів держави, які регулюють валютні відносини, і повноваження юридичних і фізичних осіб, які беруть участь у валютних відносинах з приводу придбання, володіння, використання валютних цінностей, та відповідальність за порушення валютного законодавства. Перелік складових, які характеризують тип валютного режиму, свідчить про те, що ці відносини складні й регулюються не тільки нормами фінанрового, а і конституційного, адміністративного, цивільного і кримінального права, тому валютні правовідносини — це врегульовані правовими (у нашому випадку— в курсі фінансового права — фінансово-правовими) нормами суспільні відносини, які виникають у процесі здійснення валютних операцій, проведення валютного контролю і регламентування валютного обігу [2] .
Під валютним регулюванням розуміють діяльність уповноважених державою органів по регламентації порядку обігу валютних цінностей та здійснення валютних операцій.
Органами прямого валютного регулювання виступають державні органи, які Конституцією України уповноважені видавати нормативно-правові акти в галузі валютних операцій. До них належить Верховна Рада України, Президент, Кабінет Міністрів України, Національний банк України. Діє і так зване непряме регулювання (на підставі нормативно-правових актів), яке в державі доручено комерційним банкам.
Головним органом валютного регулювання в Україні є Національний банк. Його "подвійна" юридична природа дозволяє йому видавати нормативно-правові акти з валютних питань і одночасно як органу непрямого регулювання виконувати власні валютні операції. Комерційні банки можуть здійснювати валютні операції-—тільки тоді, коли вони отримали ліцензію Національного банку України.
Структура валютних правовідносин, як і інших, включає три складових: суб'єкти, об'єкти і зміст.
Валютне регулювання починається з прийняття Верховною Радою України основного закону, який регулює головні питання в галузі валютного регулювання. Нормативно-правові акти в цій галузі приймає Президент України, Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів України та Національний банк України.
Національний банк України є головним органом валютного регулювання, а саме: він визначає порядок обігу в Україні іноземної валюти і цінних паперів в іноземній валюті; видає нормативно-правові акти, які обов'язкові для резидентів і нерезидентів; проводить усі види валютних операцій; установлює правила здійснення резидентами операцій в іноземній валюті і нерезидентами — у валюті України.
Валютне регулювання передбачає видання нормативно-правових актів щодо здійснення валютних операцій; дотримання межі зовнішнього державного боргу, встановленого законодавством: лімітів заборгованості в іноземній валюті уповноважених банків нерезидентам; ліцензування банків щодо здійснення валютних операцій; визначення курсів іноземних валют, виражених у валюті України, курсів валютних цінностей, виражених в іноземній валюті.
В Україні валютний курс встановлюється Національним банком України і означає співвідношення двох валют на валютному ринку. Завдяки валютному курсу провадиться зіставлення цін на товари і послуги в різних країнах. Від нього будуть залежати прибутки іноземних інвесторів, оскільки вони вкладають свої капітали, розраховуючи на прибутки, пов'язані із валютним курсом, його змінами; а також конкурентоспроможність українських товарів на світовому ринку. Урівноваженість його є показником економічної і політичної стабільності країни. Валютні курси, як правило, існують у двох режимах: режимі плаваючого валютного курсу, коли він установлюється залежно від реального стану економіки і співвідношення вартості набору товарів і послуг, або фіксованого валютного курсу, коли затверджена вартість валюти або підтримується центральним банком на певному рівні, або фіксується завдяки прирівнюванню до якого-небудь еквіваленту'.
Національний банк України, крім функцій прямого контролю, також здійснює:
— державну валютну політику, виходячи з принципів загальної економічної політики України;
— разом із Кабінетом Міністрів України складає платіжний баланс України;
— контроль за додержанням затвердженого Верховною Радою України ліміту зовнішнього державного боргу України;
— визначення лімітів заборгованості в іноземній валюті уповноважених банків нерезидентам;
— видачу в межах своєї компетенції обов'язкових для виконання нормативних актів щодо здійснення операцій на валютному ринку України;
— накопичення, зберігання і використання резервів валютних цінностей для здійснення державної валютної політики;
— встановлення за погодженням із Міністерством статистики України єдиних форм обліку, звітності та документації про валютні операції, порядок контролю за їх достовірністю та своєчасним поданням;
— публікацію банківських звітів про власні операції та операції уповноважених банків тощо.
Ст. 44-50 Закону України „Про Національний банк України" закріплюють за НБУ повноваження в сфері валютного регулювання та контролю; організації валютного ринку; проведення дисконтної (англ. discount — облік векселя, обліковий процент при обліку векселів або скидка з ціни товару або валюти у біржових або валютних угодах) та девізної (фр. devises — платіжні засоби в іноземній валюті) політики; поповнення та використання золотовалютного резерву та покладають на нього функції зберігача золотого запасу, дорогоцінних металів, дорогоцінних каменів та інших коштовностей.
Валютну політику держави можна поділити на дві частини: поточну та перспективну. Поточна полягає в організації повсякденного оперативного регулювання поточної валютної кон'юнктури, а перспективна — в здійсненні довгострокових структурних змін у міжнародному валютному механізмі, що
Варламова M. А., Круплякова Ю. А. Финансы, денежное обращение и кредит. — M., 2005. — С. 63.
реалізується через участь держави в міждержавних угодах. Значна роль у формуванні довгострокової валютної політики належить таким міжнародним валютно-фінансовим установам, як Міжнародний валютний фонд, Світовий банк, Європейський банк реконструкції та розвитку тощо[3].
Декрет Кабінету Міністрів України "Про валютне регулювання і валютний контроль" (далі — Декрет) поділяє суб'єктів валютних правовідносин на резидентів і нерезидентів.
До резидентів належать:
— фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання на території України, в тому числі ті, що тимчасово перебувають за кордоном;
— юридичні особи, суб'єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), з місцезнаходженням в Україні, які здійснюють свою діяльність на підставі законів України;
— дипломатичні, консульські, торговельні та інші офіційні представництва України за кордоном, які мають дипломатичний імунітет і дипломатичні привілеї, а також філії та представництва підприємств і організацій України за кордоном, що не здійснюють підприємницької діяльності.
Нерезидентами українське законодавство вважає:
— фізичних осіб (іноземних громадян, громадян України, осіб без громадянства), які мають постійне місце проживання за межами України;
— юридичних осіб, суб'єктів підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), з місцезнаходженням за межами України, які створені і діють відповідно до законодавства іноземної держави, у тому числі юридичні особи та інші суб'єкти підприємницької діяльності за участю юридичних осіб та інших суб'єктів підприємницької діяльності України);
— розташовані на території України іноземні дипломатичні, консульські, торговельні та інші офіційні представництва, міжнародні організації та їхні філії, що мають імунітет і дипломатичні привілеї, а також представництва інших організацій і фірм, які не здійснюють підприємницької діяльності на підставі законів України.
Об'єктами валютних правовідносин є: валюта України; цінні папери, що номіновані у валюті України; іноземна валюта; валютні цінності.
Змістом валютних правовідносин виступають валютні операції, в яких реалізуються права та обов'язки суб'єктів, і до яких згідно з чинним законодавством України належать:
— операції, пов'язані з переходом права власності та інших прав на валютні цінності, а також операції, що пов'язані з використанням як засобу платежу іноземної валюти і платіжних документів у іноземній валюті;
— вивезення і ввезення та переказ в Україну та з України валютних цінностей;
— здійснення міжнародних грошових переказів;
— розрахунки між резидентами і нерезидентами у валюті України.
Валютні операції здійснюються банками та іншими фінансовими установами на підставі ліцензії Національного банку України, які поділяються залежно від тривалості та періодичності здійснення:
© генеральні ліцензії (general license — англ.), які видаються на здійснення валютних операцій на весь період валютного регулювання і не потребують індивідуальної ліцензії. Уповноважені банки, які одержали генеральну ліцензію Національного банку України на здійснення операцій, пов'язаних із торгівлею іноземною валютою, мають право відкривати на території України пункти обміну іноземних валют, у тому числі на підставі агентських угод з іншими юридичними особами-резидентами;
• індивідуальнСліцензії (individual license — англ.) видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Положення "Про порядок видачі банкам ліцензії на здійснення банківських операцій" затверджене Правлінням Національного банку України і вміщує перелік операцій, які потребують індивідуальної ліцензії.
Ліцензія Національного банку України на здійснення валютних операцій надається банкам — юридичним особам, які здійснюють свої операції на території України не менше одного року, мають статутний капітал розміром, що встановлюється
Національним банком, та власні кошти. Після отримання ліцензії банки стають уповноваженими банками.
Валютні операції — складний правовий механізм, що являє собою вольові правомірні дії фізичних і юридичних осіб, спрямованих на досягнення правового наслідку: на встановлення, зміну або припинення прав і обов'язків суб'єктів при здійсненні дій з валютою. Переважно ці відносини регулюються цивільно-правовими нормами[4] і детально вивчаються у курсі банківського права.
§ 2. Правові основи валютного контролю
Основним органом валютного контролю відповідно до чинного законодавства України виступає Національний банк України.
Завданням валютного контролю є забезпечення дотримання валютного законодавства при здійсненні валютних операцій. Контроль за валютними операціями, які проводять резиденти і нерезиденти через банки, здійснюють уповноважені банки. Оскільки ці операції повинні проводитися виключно через банки, саме вони вважаються агентами валютного контролю. Правовою базою здійснення валютного контролю є "Положення про валютний контроль", затверджене постановою Національного банку України № 49 від 8 лютого 2000 р.
Валютний контроль здійснюють також:
— органи Державної митної служби за додержанням правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України;
— органи Державної податкової служби;
— Міністерство зв'язку України за додержанням правил поштових переказів та пересилання валютних цінностей через митний кордон України.
Національний банк, уповноважені банки, які є агентами валютного контролю, здійснюють контроль за валютними операдіями резидентів і нерезидентів, відповідності їх дій чинному законодавству, умовам ліцензій, дотриманню положення про відповідальність за порушення валютних операцій.
Інструкція НБУ "Про переміщення валюти України, іноземної валюти, банківських металів, платіжних документів, інших банківських документів і платіжних карток через митний кордон України" із змінами, внесеними 15 січня 2007 p., встановлює правила ввезення і вивезення валюти через митний кордон фізичними особами.
Фізична особа (незалежно від віку) може вивозити валюту за межі України в сумі, що не перевищує 50 тис. грн., у тому числі ювілейні та пам'ятні монети із недорогоцінних, та дорогоцінних металів у сумі, що не перевищує 3 тис. грн., а за умови письмового декларування митному органу валюти України (у тому числі монет із дорогоцінних металів), якщо сума перевищує 15 тис. грн.
Якщо валюта України була вивезена з України на законних підставах (за наявності митної декларації), фізична особа може ввести валюту на суму, що перевищує норму для усного декларування. За межі України фізична особа може вивезти іноземну валюту, дорожні чеки або картки Visa Travel Money в сумі, що не перевищує 10 тис. доларів США, або еквівалент цієї суми в іншій іноземній валюті: за усного декларування митному органу іноземну валюту або чеків — не більше 3 тис. доларів США, за умови письмового декларування — якщо сума перевищує 3 тис. доларів США. Якщо сума валюти вивозиться нерезидентом, необхідне підтвердження уповноваженого банку. Вивезення карток Visa Travel Money вимагає підтвердження уповноваженого банку і не може перевищувати 10 тис. доларів США за однією карткою.
Фізична особа має право ввозити в Україну іноземну валюту або чеки на суму, що не перевищує 15 тис. доларів США (або еквівалент цієї суми в іншій валюті), за умови усного декларування— 3 тис. доларів, або за умови письмового декларування, якщо сума перевищує 3 тис. доларів США. Фізична особа має право ввозити в Україну банківські метали до 500 грн. та в іноземних монетах з обов'язковим декларуванням.
У нормативно-правових актах Національного банку України дуже часто вміщуються уповноважуючі фінансово-правові норми. І у вище викладеній Інструкції фізичні особи мають право ввозити і вивозити національну і іноземну валюту тоді, коли вони суворо додержуються правил, встановлених НБУ. Діючи поза межами, встановленими Інструкцією, фізичні особи будуть допускати правопорушення, які караються за нашим законодавством.
Законодавство України, як правило, дозволяє використовувати іноземну валюту на території України лише за наявності ліцензії, виданої Національним банком України. Використання іноземної валюти як засіб платежу дозволяється лише тоді, коли ініціатором таких дій виступає уповноважений банк, який має ліцензію НБУ на здійснення таких операцій та письмовий дозвіл НБУ на здійснення операцій з валютними цінностями, або у випадках, передбачених законодавством. У всіх інших випадках використання іноземної валюти як засобу платежу можливе лише за наявності ліцензії. Банківські метали, платіжні документи та інші цінні папери, виражені в іноземній валюті або банківських металах, можуть застосовуватися у платежах тільки з дозволу НБУ1.
§ 3. Відповідальність за порушення валютного законодавства України
За порушення чинного валютного законодавства суб'єкти валютних правовідносин несуть відповідальність.
1. Здійснення комерційними банками або фінансово-кредитними установами операцій із валютними цінностями, що передбачені п. 2 ст. 5 Декрету (валютні операції, що не потребують індивідуальної ліцензії) без одержання генеральної ліцензії НБУ тягне за собою накладення штрафу в сумі, еквівалентній сумі (вартості) зазначених валютних цінностей, перерахованій у валюту України за обмінним курсом НБУ на день здійснення таких операцій, з виключенням банку з Реєстру банків, їх філій та представництв, валютних бірж і фінансово-кредитних установ або без такого виключення.
2. Здійснення резидентами і нерезидентами операцій із валютними цінностями, що потребують одержання ліцензії НБУ згідно з п. 4 ст. 5 Декрету (разова валютна операція), без одержання індивідуальної ліцензії НБУ тягне за собою на-
' Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій й на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу. Затверджено постановою Правління НБУ від 14 жовтня 2004 р.
кладення штрафу в сумі, еквівалентній сумі зазначених валютних цінностей, перерахованій у валюту України за обмінним курсом НБУ на день здійснення таких операцій, за винятком:
— вивезення, переказування і пересилання за межі України фізичними особами — резидентами іноземної валюти на суму, що визначається НБУ;
— вивезення, переказування і пересилання за межі України фізичними особами резидентами і нерезидентами іноземної валюти, яка була раніше ввезена ними в Україну на законних підставах;
— платежів в іноземній валюті, що здійснюються резидентами за межі України на виконання зобов'язань у цій валюті перед нерезидентами щодо оплати продукції, послуг, робіт, прав інтелектуальної власності та інших майнових прав, за винятком оплати валютних цінностей;
— платежів в іноземній валюті за межі України у вигляді процентів за кредити, доходу (прибутку) від іноземних інвестицій;
— вивезення за межі України іноземної інвестиції в іноземній валюті, раніше здійсненої на території України, в разі припинення інвестиційної діяльності;
— відкриття фізичними особами-резидентами рахунків в іноземній валюті на час їх перебування за кордоном;
— відкриття кореспондентських рахунків уповноваженими банками за межами України;
— відкриття в закордонних банках рахунків в іноземній валюті дипломатичними, консульськими, торговельними та іншими офіційними представництвами України за кордоном, які мають імунітет і дипломатичні привілеї, а також філіями та представництвами підприємств і організацій України за кордоном, що не здійснюють підприємницької діяльності.
3. Торгівля іноземною валютою банками та іншими фінансово-кредитними установами без одержання ліцензії НБУ та (або) з порушенням порядку й умов торгівлі валютними цінностями на міжбанківському валютному ринку України, встановлених НБУ, тягне за собою накладення штрафу в сумі, еквівалентній сумі (вартості) зазначених валютних цінностей, перерахованій у валюту України за обмінним курсом НБУ на день здійснення таких операцій, з виключенням банку з Реєстру банків, їх філій та представництв, валютних бірж і фінансово-кредитних установ або без такого виключення.
4. Невиконання уповноваженими банками зобов'язань щодо купівлі іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України за дорученням і за рахунок резидентів з метою забезпечення виконання зобов'язань резидентів, які випливають з абзаців четвертого, п'ятого, шостого пп. "а" п. 4 ст. 5 Декрету (тобто вивезення, переказування та пересилання за межі України валютних цінностей, що не потребують індивідуальної ліцензії"), тягне за собою позбавлення генеральної ліцензії Національного банку України на право здійснення валютних операцій або штраф у розмірі 25% від суми (вартості) іноземної валюти, що була зафіксована у дорученні резидента. Штраф сплачується у валюті України за обмінним курсом НБУ на день складання відповідного протоколу порушення валютного законодавства.
Як було сказано вище, уповноважені банки здійснюють контроль за валютними операціями, що проводяться резидентами і нерезидентами через ці банки, тобто на уповноважених банках лежить відповідальність за законність усіх валютних операцій, що здійснюють його клієнти. Уповноважені банки є єдиними недержавними органами валютного контролю. Це пов'язано з тим, що банк — це організація, основним призначенням якої є посередництво у переміщенні грошових коштів від кредиторів до позичальників та від продавців до покупців. Тобто практично увесь грошовий обіг здійснюється через банківську систему, і жоден інший орган чи установа не має такого оперативного і повного доступу до інформації стосовно операцій, пов'язаних з обігом грошових коштів. Враховуючи таке монопольне становище банківської системи як єдиного організму у сфері розрахунків та беручи до уваги об'єктивні закони функціонування держави, що полягають у покладенні певних обов'язків на всіх суб'єктів, на яких поширюється суверенітет цієї держави, на уповноважені комерційні банки України покладено певні обов'язки щодо контролю своїх клієнтів. Банки зобов'язані насамперед запобігти проведенню тієї чи іншої незаконної валютної операції, а якщо це неможливо, поінформувати про неї уповноважені державні органи.
Дата добавления: 2015-09-29; просмотров: 18 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |