Багато змін внесено в Законами України "Про плату за землю", "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" та деяких інших законодавчих актів України" та "Про Державний бюджет України на 2007 рік".
Тепер платники земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності (крім громадян) самостійно обчислюють суму земельного податку та орендної плати щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою центральним податковим органом, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій.
Платник податків має право подавати щомісячно нову звітну податкову декларацію, що не звільняє його від обов'язку подання податкової декларації до 1 лютого поточного року, у тому числі і за нововідведені земельні ділянки, що не звільняє від обов'язку подання податкової декларації протягом місяця з дня виникнення права на нововідведену земельну ділянку, протягом 20 календарних днів місяця, наступного за звітним.
Нарахування громадянам сум земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності проводиться органами державної податкової служби, які видають платникові до 15 липня поточного року платіжне повідомлення про внесення платежу.
Податковий обов'язок по земельному податку, а також по орендній платі за землі державної та комунальної власності, визначений у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за базовий податковий (звітний) період, який дорівнює календарному місяцю, щомісячно протягом ЗО календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.
Податковий обов'язок по земельному податку, а також по орендній платі за землі державної та комунальної власності, визначений у новій звітній податковій декларації, у тому числі і за нововідведені земельні ділянки, сплачується власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за базовий податковий (звітний) період, який дорівнює календарному місяцю, щомісячно протягом ЗО календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.
Земельний податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності громадянами сплачується рівними частками до 15 серпня і 15 листопада.
Несплата земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності виробниками сільськогосподарської і рибної продукції та громадянами протягом року, іншими платниками — протягом півроку вважається систематичною і є підставою для припинення права користування земельними ділянками.
Облік громадян — платників земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності і нарахування відповідних сум проводиться щороку станом на 1 травня.
Від земельного податку звільнені заповідники, ботанічні сади, регіональні ландшафтні, дендрологічні й зоологічні парки, пам'ятки природи, дослідні господарства науково-дослідних установ і учбових закладів; органи державної влади і місцевого самоврядування, органи прокуратури і правозахисні, бюджетні установи тощо. Звільнені від податку спеціалізовані санаторії для реабілітації хворих, дитячі санаторно-курортні й оздоровчі заклади тощо.
§ 3. Єдиний податок
Указом Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва від 3 липня 1998 р. № 727 (нова редакція була прийнята 28 червня 1999 р.)' дозволено суб'єктам малого підприємництва за їх вибором перейти на сплату єдиного податку. Суб'єктами малого підприємництва вважаються:
— фізичні особи, що займаються підприємницькою діяльністю, і з ними (включаючи членів сім'ї) протягом року працюють не більше 10 осіб, а обсяг виторгу від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. грн.;
— юридичні особи будь-якої організаційно-правової форми діяльності і форми власності, в яких середньорічна кількість працюючих не перевищує 50 осіб, а обсяг виторгу не перевищує 1 млн. грн.
Якщо підприємство має відокремлені підрозділи, воно також має право перейти на спрощену систему оподаткування, але при підрахунку виручки і чисельності робітників необхідно враховувати показники всіх підрозділів і філіалів. Однак на єдиний податок можуть переходити тільки юридичні особи, тому підрозділи підприємств, навіть якщо вони є самостійними платниками податків, зробити цей перехід не мають права.
Не мають права переходити на спрощену систему оподаткування:
1 Офіційний вісник України. — 1999. — № 26. — Ст. 1230. |
— суб'єкти підприємницької діяльності, на яких розповсюджується дія Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" в частині придбання спеціального патенту;
— довірчі товариства, страхові компанії, банки, інші фінансово-кредитні та небанківські фінансові установи;
— суб'єкти підприємницької діяльності, у статутному фонді яких перевищують 25% паї юридичних осіб та засновників, які не є суб'єктами малого підприємництва;
— фізичні особи, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи і здійснюють торгівлю лікеро-горілчаними та тютюновими виробами та пально-мастильними матеріалами;
— суб'єкти підприємницької діяльності, які проводять діяльність у сфері грального бізнесу (в тому числі діяльність, пов'язану із влаштуванням казино, інших гральних місць (домів), гральних автоматів з грошовим або майновим виграшем, проведенням лотерей (у тому числі державних) та розіграшів з видачею грошових виграшів у готівковій або майновій формі), здійснюють обмін іноземної валюти;
— суб'єкти підприємницької діяльності, які є виробниками підакцизних товарів, здійснюють господарську діяльність, пов'язану з експортом, імпортом та оптовим продажем підакцизних пально-мастильних матеріалів1;
— суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють: видобуток і виробництво дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення; оптову, роздрібну торгівлю промисловими виробами з дорогоцінних металів, які підлягають ліцензуванню згідно з Законом України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності"2;
— особи, що здійснюють спільну діяльність без створення юридичної особи, оподаткування якої регулюється Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств".
Суб'єкти малого підприємництва мають право обрати спосіб оподаткування доходів за єдиним податком шляхом одержання свідоцтва про сплату єдиного податку.
Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" та деяких інших законодавчих актів України" від 25 березня 2005 р. зі змінами і доповненнями. 2 Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів" від З червня 2005 р. № 2063-ІУ. |
Указ Президента "Про спрощену систему оподаткування, обліку і звітності суб'єктів малого підприємництва" закріплює перелік податків і зборів, від сплати яких звільняється суб'єкт малого підприємництва, що сплачує єдиний податок:
1) податок на додану вартість, крім випадків, коли суб'єкт самостійно приймає рішення бути платником такого податку1;
2) податок на прибуток;
3) податок на доходи фізичних осіб;
4) плата (податок) на землю;
5) збір за спеціальне використання природних ресурсів;
6) збір на обов'язкове соціальне страхування;
7) збір на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг загального користування;
8) комунальний податок;
9) податок на промисел;
10) збір на обов'язкове пенсійне страхування;
11) збір за видачу рішень на розміщення об'єктів торгівлі і сфери послуг;
12) внески до Фонду соціального захисту інвалідів;
13) внески до Державного фонду сприяння зайнятості населення;
14) плати за патенти згідно із Законом "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності"2.
Об'єктом оподаткування є виручка від реалізації продукції (товарів, послуг), тобто сума коштів, фактично отримана суб'єктом малого підприємництва на поточний рахунок або в касу за здійснення операцій із продажу продукції (товарів, робіт, послуг).
1 Згідно із п. "в" ст. 9.8. Закону України "Про податок на додану вартість" з доповненнями і змінами, прийнятими Законом України "Про внесення змін до Закону України на 2005 рік" та деяких інших законодавчих актів України" особа, зареєстрована як платник податку, реєструється як платник єдиного податку або стає суб'єктом інших спрощених систем оподаткування, які визначають особливий порядок нарахування чи сплати податку на додану вартість, відмінний від тих, що встановлені законом, чи звільняють таку особу від сплати цього податку за рішенням суду, реєстрація його анулюється за ініціативою податкового органу або цієї особи. Такий платник позбавляється права на нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування і зобов'язаний погасити суми податкових обов'язків або податкового боргу з податку на додану вартість. 2 Суб'єкти підприємництва, що одержали Свідоцтво на право сплати єдиного податку, звільнені від сплати тих податків, які перелічені в Указі, всі останні податки і збори (обов'язкові платежі), про які йде мова в ст.ст. 14 та 15 Закону України "Про систему оподаткування", вони сплачують. |
Ставка єдиного податку для суб'єктів малого підприємництва — фізичних осіб встановлюється місцевими радами за місцем їх державної реєстрації залежно від виду діяльності. Вона не може бути менше 20 грн. та більше 200 грн. на місяць. Якщо підприємець займається кількома видами діяльності, придбавається одне свідоцтво і сплачується єдиний податок, який не перевищує 200 грн. При використанні найманої праці або членів сім'ї у підприємницькій діяльності, ставка податку збільшується на 50% на кожну особу.
Якщо підприємець здійснює кілька видів діяльності, які оподатковуються за різними ставками, він одержує одне Свідоцтво, а єдиний податок сплачує за більшою ставкою по цих видах діяльності.
Юридична особа самостійно обирає одну з таких ставок єдиного податку: 6% суми виручки від реалізації продукції (без акцизного збору). Податок на додану вартість згідно із Законом України "Про податок на додану вартість" або 10% виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) без акцизного збору, включаючи і податок на додану вартість.
Підприємці, які купують або отримують послуги у суб'єктів малого підприємництва, що сплачують 10 відсотків податку у фізичних осіб, по таких товарах, не мають права на податковий кредит і виділення суми ПДВ і включення її до податкового кредиту.
Подальший продаж таких товарів (робіт, послуг) здійснюють з нарахуванням податку на додану вартість на повну їх вартість.
Для переходу на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єкт малого підприємництва подає не пізніше 15 днів до початку наступного звітного (податкового) періоду (кварталу) письмову заяву до органу державної податкової служби за місцем державної реєстрації1.
Порядок переходу на єдиний податок визначений Головною державною податковою адміністрацією у наказі про "Порядок видачі Свідоцтва про сплату єдиного податку" від 29 жовтня 1999 р. № 595 // Офіційний вісник України. — 1999. — № 44. — Ст. 2197. |
У заяві на одержання Свідоцтва суб'єкт малого підприємництва вказує, яку ставку він обирає (6 чи 10%). Перед переходом на єдиний податок підприємство зобов'язане сплатити всі встановлені законодавством податки та обов'язкові платежі. За календарний рік суб'єкт малого підприємництва може прийняти рішення на перехід до сплати єдиного податку тільки один раз.
Суб'єкти малого підприємництва, що переходять на спрощену систему оподаткування, ведуть Книгу обліку та звітності, порядок ведення якої затверджено наказом Державної податкової адміністрації.
Державна податкова адміністрація встановлює порядок видачі свідоцтва про право сплати єдиного податку юридичними особами. Орган податкової служби зобов'язаний протягом десяти робочих днів видати безоплатно свідоцтво про право сплати єдиного податку або дати мотивовану відмову.
Юридичні особи, що перейшли на сплату єдиного податку, до 20 числа місяця, що настає за звітним (податковим) періодом, подають розрахунки сплати єдиного податку, акцизного збору і податку на додану вартість, якщо вони обрали 6% ставку єдиного податку, а приватні підприємці — фізичні особи також платіжні доручення на сплату єдиного податку з відміткою банку про зарахування коштів. Порядок складання розрахунку сплати єдиного податку затверджений наказом Державної податкової адміністрації України від 28 лютого 2003 р.
Строк сплати єдиного податку для фізичних і юридичних осіб один: щомісяця не пізніше 20 числа наступного місяця. Крім того, фізична особа — підприємець для переходу на єдиний податок разом із заявою подає платіжний документ про внесення податку не менше ніж за один місяць, тобто фізичні особи єдиний податок сплачують авансом.
§ 4. Плата за торговий патент
Закон України "Про систему оподаткування" включає до складу обов'язкових платежів плату за торговий патент. Плата ця є обов'язковим платежем, але, на наш погляд, не є податком, бо торговий патент — це державне свідоцтво, що засвідчує право суб'єкта підприємницької діяльності (або його підрозділу) займатися певними видами підприємницької діяльності1.
1 Див.: Про патентування деяких видів підприємницької діяльності. Закон України від 26 березня 1996 р. № 98 // Відомості Верховної Ради України, 1996. _ № 20. — Ст. 82; 1997 р. — № 40. — Ст. 268; 1998 р. — № 30-31. — Ст. — 1983; 2003 р. — № 10-11. — Ст. 86; 2004 р. — № 17-18. — Ст. 250; Налоговое право / Под ред. Н. П. Кучерявенко. — С. 545. |
Об'єктом патентування виступають: торгівельна діяльність за готівку та з використанням інших форм розрахунків; діяльність по обміну готівкових валютних цінностей; діяльність по наданню послуг у сфері ігорного бізнесу. Торговий патент видається на кожне ігорне місце та діяльність по наданню побутових послуг виключно за плату. Патент можуть придбати юридичні особи та суб'єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи як резиденти, так і нерезиденти, їх відокремлені підрозділи (філії, відділення тощо), які займаються перерахованими видами діяльності.
Вартість патенту встановлюється на кожний вид підприємницької діяльності. Від цього залежить і строк дії патенту. Основна сума (до 67%) зараховується до місцевих бюджетів.
Патенти на торгівлю бувають короткостроковими (на строк від 1 до 15 днів) та пільговими.
Згідно з ч 6. ст. З Закону України "Про патентування деяких видів господарської діяльності" без придбання торгового патенту суб'єкти підприємницької діяльності або їх структурні (відокремлені) підрозділи здійснюють торговельну діяльність виключно з використанням таких видів товарів вітчизняного виробництва: © хліб і хлібобулочні вироби; • борошно пшеничне та житнє; © сіль, цукор, олія соняшникова і кукурудзяна; в молоко і молочна продукція, крім молока і вершків згущених з добавками і без них; © продукти дитячого харчування; в безалкогольні напої; о морозиво; © яловичина та свинина; © домашня птиця; © яйця; © риба;
© ягоди і фрукти;
в мед та інші продукти бджільництва, бджолоінвентар і
засоби захисту бджіл; в картопля і плодоовочева продукція; © комбікорми для продажу населенню.
Пільговий торговий патент видається суб'єктам підприємницької діяльності або їх структурним (відокремленим) підрозділам, які здійснюють торговельну діяльність виключно з використанням товарів вітчизняного виробництва, визначених законом.
У пільговому торговому патенті обов'язково наводиться повний перелік товарів, що передбачаються для реалізації.
Пільговий торговий патент не дає права на здійснення торговельної діяльності товарами, які не зазначені у цій статті.
До видів доходів, які дає спрощена система оподаткування, належить спеціальний торговий патент. Його може придбати суб'єкт підприємницької діяльності замість сплати податків, який займається торговельною діяльністю і наданням послуг за умови, що його дохід від цього не перевищує 1 млн. грн. на рік і якщо сума плати за спеціальний торговий патент не менше, ніж сплатив у бюджет цей платник у попередній бюджетний рік, коли він сплачував податки.
Плата за спеціальний торговий патент диференційована залежно від площі, яка використовується підприємцем для здійснення торговельної діяльності. Є пільги (наприклад, торгівля товарами першого вжитку — хліб, борошно або товари для своїх робітників). За порушення вимог законодавства винні притягаються до відповідальності. Для з'ясування цього питання слід вивчити Закон України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" від 23 березня 1996 р. та постанову Кабінету Міністрів України "Про затвердження переліку територій, на яких у порядку експерименту застосовується спеціальний торговий патент" від 8 червня 1998 р. № 826 // Офіційний вісник України. — 1998. — № 23. —С. 31, зі змінами.
Вартість торгового патенту на здійснення торговельної діяльності встановлюється органами місцевого самоврядування залежно від місцезнаходження пункту продажу товарів та асортиментного переліку товарів.
Вартість торгового патенту за календарний місяць встановлюється у межах таких граничних рівнів:
• на території міста Києва, обласних центрів—від 60 до 320 грн.;
• на території міста Севастополя, міст обласного підпорядкування (крім обласних центрів) і районних центрів - від 30 до 160 грн.;
• на території інших населених пунктів — до 80 грн.
Вартість торгового патенту на здійснення діяльності з надання побутових послуг встановлюється органами місцевого самоврядування залежно від місцезнаходження об'єкта з надання побутових послуг та виду побутових послуг.
Вартість торгового патенту на здійснення діяльності з надання побутових послуг встановлюється в межах таких самих граничних рівнів, як і за здійснення торговельної діяльності.
§ 5. Фіксований сільськогосподарський податок
Держава ставить своєю ціллю полегшити податковий тиск на виробників сільськогосподарської продукції, цінуючи їх важку працю і ще недостатню механізацію сільськогосподарського виробництва. Експеримент зі сплатою фіксованого сільськогосподарського податку у кількох районах різних регіонів України показав, що зниження податкового тиску на сільськогосподарського виробника несе користь як платникам податку, так і державі. Із 1 січня 1999 р. на підставі Закону України від 17 грудня 1998 року фіксований сільськогосподарський податок було введено на території всієї України'. Цей Закон і прийнята на його основі постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Положення про порядок справляння і обліку фіксованого сільськогосподарського податку" від 23 квітня 1999 р. № 658 ввели для сільгосппрацівників один вид податку — фіксований сільськогосподарський. Наказом Державної податкової адміністрації України від 27 квітня 1999 р. № 230 затверджено Порядок розрахунків фіксованого сільськогосподарського податку і заповнення його форми.
За діючим законодавством фіксований сільськогосподарський податок сплачують:
— сільськогосподарські підприємства різних організаційно-правових форм, селянські та інші господарства, які займаються виробництвом, переробленням та збутом сільськогосподарської продукції, в яких сума виторгу, одержана від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продукції її переробки за попередній рік, перевищує 75 відсотків загальної суми валового доходу підприємства. Якщо валовий дохід від діяльності буде меншим, платник з наступного звітного періоду буде сплачувати звичайні податки;
— власники земельних ділянок та землекористувачі, які виробляють товарну сільськогосподарську продукцію, крім власників та землекористувачів земельних ділянок, переданих для ведення особистого підсобного господарства, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель, садівництва, будівництва дач, для городництва, сінокосіння та випасу худоби.
1 Про фіксований сільськогосподарський податок. Закон України від 17 грудня 1998 р. № 320 // Відомості Верховної Ради України. — 1999. — № 5-6. — Ст. 39. |
Фіксований податок заміняє сплату:
— податку на прибуток підприємств;
— плати за землю;
— податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;
— комунального податку;
— збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;
— збору на обов'язкове соціальне страхування;
— збору на обов'язкове пенсійне страхування;
— збору за спеціальне користування природними ресурсами (вода для потреб сільського господарства);
— плати за придбання торгового патенту на здійснення торговельної діяльності.
Якщо платник фіксованого сільськогосподарського податку займається ще й іншими видами діяльності, він повинен вести облік фінансових результатів від цієї діяльності окремо від сільськогосподарської і сплачувати податок на прибуток на загальних підставах1.
Об'єктом оподаткування є площа сільськогосподарських угідь, переданих у власність сільськогосподарському виробнику, користування, у тому числі на умовах оренди.
Ставка податку з 1 га сільськогосподарських угідь встановлюється у відсотках до їх грошової оцінки, яка була проведена на 1 липня 1995 р. відповідно до Методики, затвердженої Кабінетом Міністрів України у таких розмірах:
— для ріллі, сінокосів і пасовиськ — 0,5,
— для багаторічних насаджень — 0,3,
— для земель водного фонду (для вирощування і відлову риби у внутрішніх водоймах) — 1,5 відсотка.
Платники податку самі роблять обчислення суми фіксованого сільськогосподарського податку і подають розрахунок у податковий орган за місцем свого знаходження до 1 лютого поточного року.
1 Див.: Налоговое право / Под ред. Н.П.Кучерявенко. — С. 463. |
Податок сплачується щомісяця до 20 числа наступного місяця у розмірі однієї третини квартального платежу. На кожний квартал річна сума податку розділена на: І квартал— 10 відсотків; II квартал—10 відсотків; III квартал — 50 відсотків; IV квартал — ЗО відсотків.
Суми податку надходять на окремий рахунок Державного Казначейства в районах за місцем розташування земельної ділянки. Відділення Державного Казначейства розподіляють одержані кошти за бюджетами і позабюджетними фондами.
Фіксований сільськогосподарський податок введено до 31 грудня 2009 р.
§ 6. Місцеві иодатки і збори
Ст. 15 Закону України "Про систему оподаткування" виділила окремо місцеві податки і збори. Закон України "Про місцеве самоврядування" надає право органам місцевого самоврядування вводити місцеві податки і збори на своїй території, однак існує Декрет Кабінету Міністрів України "Про місцеві податки і збори" від 20 травня 1993 р. № 56-93, яким визначені види місцевих податків і зборів на території України. Крім того ст. 15 встановила, що такі збори, як збір за парковку автотранспорту, ринковий збір, збір за видачу ордера на квартиру, збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі і сфери послуг, а також збір з власників собак є обов'язковими для встановлення сільськими, селищними і міськими радами за наявності об'єктів оподаткування або умов, з якими пов'язане введення цих податків і зборів.
Однак обов'язковими для місцевих бюджетів є 2 податки — з реклами і комунальний.
Комунальний податок сплачують юридичні особи, крім бюджетних і сільськогосподарських, які одержують дотації громадських та тих, де 50 відсотків працюючих — інваліди. Об'єктом обкладання є річний фонд оплати праці, який обчислюється виходячи із середньосписочної чисельності працюючих в місяць, помноженої на один неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Ставка не повинна перевищувати 10 відсотків річного фонду оплати праці. Конкретні ставки залежать від виду діяльності (наприклад, у торгівлі — 6%, ресторани— 10%).
Податок з реклами. Платниками є суб'єкти підприємницької діяльності, їх філіали, відділення, представництва, фізичні особи — замовники реклами, виробники і розповсюджувачі реклами, якщо вони самі є рекламодавцями.
Об'єктом оподаткування є вартість виготовлення і розміщення реклами на телебаченні, радіо та у друкованих засобах масової інформації, в кіно, відеосалонах, слайдів, фільмів; площа і кількість носіїв зовнішньої і внутрішньої реклами і реклами на транспорті, на пакувальних матеріалах, формі спортсменів, жетонах та інших рекламних носіях.
Податок з реклами сплачується з усіх видів інформації про осіб чи продукцію, з метою прямого або опосередкованого одержання прибутку за допомогою реклами. Винятком є інформація про назву та режим роботи особи на фасаді біля входу та у вітрині споруди, в якій ця особа займає приміщення.
Декретом встановлені граничні розміри ставок податку на рекламу, а конкретні — встановлюють місцеві ради. Сплачується податок під час оплати послуги.
Зараз в Україні справляються такі місцеві збори:
1) за парковку автотранспорту;
2) ринковий збір;
3) за видачу ордера на квартиру;
4) з власників собак;
5) курортний збір;
6) за участь у бігах на іподромі;
7) за виграш на бігах;
8) з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі;
9) за право використання місцевої символіки;
10) за право на проведення кіно- і телезйомок;
11) з проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей;
12) за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг.
Платниками збору за парковку автотранспорту є юридичні особи та громадяни, які паркують автомобілі у спеціально обладнаних і відведених для цього місцях.
Цей збір сплачують водії на місці парковки. Його ставка встановлюється з розрахунку за одну годину парковки, а граничний розмір ставки не повинен перевищувати: по-перше, 3 відсотків неоподаткованого мінімуму доходів громадян (0,51 грн.) у спеціально обладнаних місцях; по-друге, 1 відсотка неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (0,17 грн.) — у відведених місцях.
Збір за парковку автотранспорту має дві складові — частину, що перераховується до місцевого бюджету, і частину, що залишається в розпорядженні підприємства, яке надає послуги з парковки. Тому єдиним податком у платника такого податку обкладається лише та частина збору, що залишається в його розпорядженні.
Згідно зі ст. 4 Декрету "Про місцеві податки і збори" ринковий збір є платою за торговельні місця на ринках та у павільйонах, на критих і відкритих столах, майданчиках для торгівлі з автомашин, візків, мотоциклів, ручних візків.
Платниками ринкового збору є: по-перше, юридичні особи всіх форм власності (а також їх філії, відділення, представництва та інші відокремлені підрозділи) і, по-друге, фізичні особи (приватні підприємці та громадяни, які не є суб'єктами підприємницької діяльності). Що стосується фізичних осіб, то для них Указ Президента України "Про впорядкування механізму сплати ринкового збору" від 28 червня 1999 р. № 761/99 зі змінами та доповненнями ніяких винятків щодо звільнення від сплати ринкового збору не передбачає. Це означає, що всі фізичні особи як суб'єкти підприємницької діяльності, так і ті, що ними не є, незалежно від займаного ними місця на ринку, є платниками ринкового збору на загальних підставах. Ринковий збір справляється за кожний день торгівлі.
Юридичні та фізичні особи, які торгують на ринках та уклали з дирекцією ринку договори на оренду приміщень та інших стаціонарних пунктів торгівлі, не звільняються від сплати ринкового збору. Це випливає з п. 1 Указу № 761/99 "Про впорядкування механізму сплати ринкового збору", в якому зазначено, що ринковий збір — це плата за право заняття місця для торгівлі на ринку, тому його сплачують юридичні й фізичні особи, які торгують на ринках і уклали договори про оренду приміщень з ринками.
Збір за видачу ордера на квартиру сплачується за послуги, пов'язані з видачею документа, що надає право на заселення такої квартири, згідно зі ст. 5 Декрету "Про місцеві податки і збори".
Платниками цього збору є одержувачі ордера. Граничний розмір цього збору не повинен перевищувати ЗО відсотків від неоподаткованого мінімуму доходів громадян (5,10 грн.) на момент оформлення ордера. Збір за видачу ордера на квартиру сплачується через установи банку до отримання ордера та перераховується до місцевого бюджету. Сплату збору підтверджує квитанція, видана банківською установою.
Дата добавления: 2015-09-29; просмотров: 15 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |