Міністерство освіти і науки України 7 страница

Компетентність — це принцип, який проходить через усі нормативно-правові акти, якими встановлюється правовий ста­тус фінансового і контролюючого органу. До службовців і по­садових осіб висуваються вимоги про певну освіту, наявність стажу професійної роботи, рангів службових осіб, все це ске­ровано на досягнення компетентності як органу фінансового контролю, так і його посадових осіб і контролерів.

Щодо принципу дотримання професійної етики, то можна сказати, що він витримується не завжди і не всіма — завдання майбутнього. Наприклад, у Законі України "Про державну по­даткову службу" в ст. 25 записано, що посадова або службова особа при порушенні прав і законних інтересів громадянина зобов'язана застосувати заходи з відновлення цих прав і за вимогою громадянина публічно вибачитися. Проте виникає пи­тання, чому тільки після вимоги громадянина?

Принцип гласності в діяльності фінансово-контрольних ор­ганів держави виконується через прийняття Верховною Радою України основних законів, норми яких регулюють фінансові відносини. Оскільки принцип гласності означає відкритість об­говорення питань щодо фінансової діяльності представницьки­ми органами всіх рівнів (від Верховної Ради України до сіль­ської чи селищної ради), відносини у діяльності з фінансового контролю будуються із дотриманням цього принципу.

§ 2. Контрольні правовідносини

Фінансовий контроль — вид фінансової діяльності. Право­відносинам у галузі фінансового контролю властиві особли­вості, що є у всіх фінансово-правових відносинах. Усі контрольні правовідносини мають державно-владний характер, тобто кожний суб'єкт, який проводить контроль, забезпечений відповідними владними повноваженнями, що необхідні для до­сягнення цілі контролю'. Контролюючи, підконтрольний орган, контролер у межах наданих йому повноважень вибирає питання, які зможуть досягнути цілі контролю, незалежно від згоди і бажання підконтрольного органу².

Відносини при проведенні контролю побудовані на засадах субординації, оскільки вони завжди основані на засадах влади і підпорядкування³. Контролери, виконуючи свої обов'язки, цим самим надають допомогу з покращення діяльності, дотри­мання законодавства підконтрольним органом, представляючи публічний фінансовий інтерес.

Контрольні правовідносини складаються не заради власних інтересів контролюючих органів. Наприклад, ГДПА, контро­люючи будь-який об'єкт, намагається перевірити і виявити не­доліки не тільки тому, що контролюючий орган зацікавлений їх виявити. Мета ГДПА, наприклад, виявити недолік, якщо він є, і викоренити його не тільки на цьому підконтрольному об'єк­ті, але й домогтися, щоб інші органи не допускали таких по­милок, тобто організувати відносини належним чином. Контро­люючий суб'єкт може підказати і нормотворчому органу недо­ліки у законодавстві, які сприяють помилкам підконтрольних органів. Таким чином, контрольні правовідносини відіграють службову роль стосовно тих суб'єктів, які перевіряли контроль­ні органи.

Організуючі контрольні правовідносини, як слушно вказує професор О. Ю. Грачова, завжди побудовані на засадах суб­ординації, влади і підпорядкування⁴.

¹ Сепивон Н. Ф. Контрольная функция местных Советов народных депута­тов. — К., 1980. — С. 81.

² Шерина Е. В. Контроль за деятельностью органов государственного упра­вления в СССР. — М, 1981. — С. 183.

³ У зв'язку з цим Закон України "Про Національний банк України" надав НБУ право нагляду (а не контролю) за комерційними банками, як не підпоря­дковані у своїй діяльності НБУ.

⁴ Грачева Е. Ю. Проблемы правового регулирования государственного фи­нансового контроля. — М., 2000. — С. 36.

Як і будь-які правовідносини, контрольні складаються з суб'єктів, змісту і об'єктів. Суб'єкти визначають завдання, фор­ми й об'єм контролю. У контрольних правовідносинах суб'єк­ти мають різні цілі і завдання. Одна група суб'єктів — це контролюючі органи, які виконують свої функції в інтересах держави, органи місцевого самоврядування або інші, дозволені державою органи. Ця група суб'єктів — контролюючих орга­нів — наділена владними повноваженнями для досягнення ці­лей контролю.

Друга група — підконтрольні суб'єкти, що мають обов'яз­ки пред'явити всі необхідні для проведення контрольних дій документи, інші об'єкти і понести юридичну відповідальність за порушення державних вимог, що вміщені у законодавстві.

Фінансовий контроль здійснюють усі без винятку органи держави, їх посадові особи та система органів, спеціально створених для проведення контрольних дій.

Законодавство чітко визначає контролюючого суб'єкта, ко­ло його повноважень. Однак у правовідносинах завжди правам кореспондують обов'язки, а обов'язкам — права іншого суб'єк­та. У контрольних правовідносинах орган, що контролюється, наділений обов'язками виконувати вимоги контролера і одно­часно правами, наприклад, оскаржити дії контролерів.

В юридичній літературі виділяють чотири групи контроль­них повноважень: 1) повноваження провадити контроль за своєю ініціативою у межах своєї компетенції; 2) повноважен­ня давати вказівки обов'язкового характеру відповідним орга­нам і посадовим особам про ліквідацію викритих порушень та їх наслідків; 3) повноваження притягнути до відповідальності винних посадових осіб; 4) повноваження з вироблення реко­мендацій превентивного характеру, що особливо важливо для фінансового контролю у галузі фінансової діяльності¹.

¹ Грачева Е. Ю. Проблемы правового регулирования государственного фи­нансового контроля. — М., 2000. — С. 139; Алехин А. П., Кармолицкий А. А., Козлов Ю. М. Административное право Российской Федерации: Учебник. — М., 1996; Погосян И. Д. Счетная палата Российской Федерации. — М., 1998; Воронина Л. Н., Шохин С. О. Бюджетно-финансовый контроль и аудит. Тео­рия и практика применения в России. — М., 1997.

Загальна теорія права традиційно визнає об'єктами право­відносин різні матеріальні й нематеріальні блага, які можуть задовольнити інтерес уповноваженої особи. Але в фінансово-контрольних правовідносинах суб'єкти, наділені владними повноваженнями, не мають свого інтересу, вони представля­ють публічний інтерес, тому об'єктом контрольних правовід­носин виступає правовий вплив контролюючого суб'єкта на

підконтрольний об'єкт. Безпосереднім об'єктом фінансових правовідносин виступає суб'єктивна фінансова діяльність під­контрольних суб'єктів', тобто розподільчі відносини, які й ви­кликають необхідність перевірки їх відповідності вимогам за­конодавства.

§ 3. Види фінансового контролю

Залежно від природи суб'єктів, що займаються контрольною діяльністю, фінансовий контроль може бути державний і не­державний.

Державний фінансовий контроль, в свою чергу, поділяєть­ся на загальнодержавний, що проводиться органами державної влади загальної компетенції та спеціально створеними для цього органами, та відомчий, який у свою чергу може бути внутрішньовідомчий та внутрішньгосподарський.

Недержавний фінансовий контроль включає: аудиторський та внутрішній контроль комерційних підприємств та організа­цій² (див. схему).

Класифікація фінансового контролю залежно від суб'єктів, що його здійснюють

Фінансовий контроль

Державний контроль здійснюється органами державної за­конодавчої та виконавчої влади загальної компетенції (Верхов­ною Радою України, Кабінетом Міністрів України) та спеціаль­но створеними органами виконавчої влади.

Верховна Рада України законами регулює основні питан­ня, пов'язані з проведенням фінансового контролю. Крім того, Верховна Рада України безпосередньо і через Комітети з пи­тань бюджету та з питань фінансової та банківської діяльності здійснює фінансовий контроль під час складання бюджетної ре­золюції, розгляду, обговорення проекту державного бюджету, за­твердження закону про державний бюджет, внесення змін і до­повнень до нього, затвердження звіту про виконання державно­го бюджету. Верховна Рада України заслуховує звіти Кабінету Міністрів України про хід виконання Державного бюджету.

Аналогічні питання в галузі фінансового контролю вирішують місцеві органи самоврядування та їх виконавчі органи. Конститу­ція України в ст. 143 надала право обласним і районним радам затверджувати свої бюджети. У цій же статті Конституції право затверджувати свої бюджети і контролювати їх виконання за­кріплено за територіальними громадами сіл, селищ, міст, безпо­середньо або через утворені ними органи місцевого самовряду­вання затверджувати бюджети відповідних адміністративно-тери­торіальних одиниць і контролювати їх виконання.

Конституція України (ст. 98) ввела в систему суб'єктів дер­жавного фінансового контрою Рахункову палату — постійно діючий орган державного фінансового контролю.

Рахункова палата' діє на підставі Закону України "Про Ра­хункову палату" від 11 липня 1996 р. зі змінами, внесеними рішенням Конституційного Суду України від 23 грудня 1997 р. № 7-зп.

Основними завданнями Рахункової палати України є:

— визначення доцільності витрат державного бюджету і вико­ристання державної власності;

— оцінка обгрунтованості витрат проекту державного бюдже­ту та позабюджетних централізованих цільових фондів;

— проведення експертизи проектів законів та інших нормативно-правових актів, що передбачають витрачання бюджетних коштів.

Детально про правовий статус і функції Рахункової палати див. моногра­фію Савченко Л. А. Правовий статус Рахункової палати України. — Ірпінь, 2002.

Голова Рахункової палати України призначається Верхов­ною Радою терміном на 7 років з правом призначення на дру­гий термін. Кандидат на посаду вважається призначеним, як­що за результатом голосування він отримав більшість голосів від конституційного складу Верховної Ради України. На такий же строк затверджуються перший заступник, заступник, секре­тар та голови департаментів. До Голови Рахункової палати України закон передбачає підвищені вимоги. Головою Рахун­кової плати України може бути громадянин України, який має вищу економічну або юридичну освіту, досвід професійної діяльності в галузі державного управління, державного конт­ролю, економіки, фінансів, права і підтвердив свої професійні знання під час обговорення його кандидатури.

Рахункова палата України здійснює контрольно-ревізійну, експертно-аналітичну, інформаційну діяльність, забезпечує єдину систему контролю за виконанням державного бюджету, цільових централізованих позабюджетних фондів; здійснює комплексні й тематичні перевірки за окремими розділами бю­джету; експертизу проектів державного бюджету, законів, нор­мативно-правових актів, міжнародних договорів України, що зачіпають фінансові інтереси держави; готує висновки з пи­тань, що розглядає, для подання до Верховної Ради України.

Президент України. Повноваження Президента України визначаються Конституцією України. Президент України має право звертатися з посланнями до народу та зі щорічними по­сланнями до Верховної Ради про внутрішнє і зовнішнє стано­вище України. В останні роки Президент України звертається до Верховної Ради з посланнями перед виробленням і прий­няттям Бюджетної резолюції. Президент України наділений правом законодавчої ініціативи й правом підпису та оприлюд­нення законів. Це дозволяє йому контролювати зміст законів, норми яких регулюють фінансові відносини, особливо щорічні закони про державний бюджет.

До установчих повноважень Президента як глави держави належить право формування органів виконавчої влади. Так, згідно зі ст. 106 Конституції України Президент призначає за згодою Верховної Ради Прем'єр-міністра, призначає на посаду і звільняє з посади міністра фінансів, призначає половину складу Ради Національного банку України. Як гарант Консти­туції Президент, поряд з правом відкладального вето, має пра­во звернення до Конституційного Суду з питань конституцій-ності законів із фінансових питань.

Президент України на основі Конституції та законів Украї­ни видає укази і розпорядження з фінансових питань'.

Кабінет Міністрів України — вищий орган у системі органів виконавчої влади, на який статтею 116 Конституції України покладено повноваження у зв 'язку зі складанням проек­ту бюджету і підготовкою проекту закону про Державний бюджет, контролю за його виконанням.

Суб'єктом державного фінансового контролю є Міністер­ство фінансів України. Згідно з Положенням про нього² Міністерство фінансів України здійснює контроль за виконан­ням державного бюджету, цільовим використанням коштів бю­джетів усіх рівнів та коштів державних цільових позабюджет­них фондів. Міністерство фінансів України:

— проводить комплексні ревізії і тематичні перевірки надхо­джень і витрачання коштів державного бюджету та цільове витрачання коштів державних позабюджетних фондів;

— здійснює документальні ревізії і перевірки фінансово-госпо­дарської діяльності;

— організує ревізії і фінансові перевірки в організаціях за звер­ненням органів державної влади і місцевого самовряду­вання³.

¹ Указ Президента України від 25 грудня 2001 р. № 1251/2001 "Про зміц­нення фінансової дисципліни та запобігання правопорушенням у бюджетній сфері // Урядовий кур'єр. — 11 січня 2002 р. — № 6; Указ Президента Украї­ни "Про заходи щодо підвищення ефективності контролю за використанням бюджетних коштів" від 19 вересня 2000 р. № 1074/2000 // Офіційний вісник України. — 2000. — № 38. — С. 16-17.

² Положення про Міністерство фінансів України. Затверджене Указом Пре­зидента України від 26 серпня 1999 р. № 1081/99 // Збірник Указів Президен­та України. — 1999. — № 3. — С. 132-139.

³ 3 цього питання див.: Методичні рекомендації про порядок проведення органами державної контрольно-ревізійної служби в Україні ревізій і пере­вірок за зверненням місцевих державних адміністрацій. Затверджені наказом Головного Контрольно-ревізійного управління від 2 червня 1999 р. № 58 // Довідник працівника контрольно-ревізійної служби // Автори-упорядники Ка-ленський М. М., Стефанюк 1. Б., Рубан Н. 1., Кіруца С. М., Хлопіна О. І., Ярем-чук Т.М. — Т.1. —К., 2001. —С. 106-111.

Міністерство фінансів, здійснюючи дозволені йому законо­давством функції, має право:

о обмежувати, призупиняти і зупиняти операції з бюджетни­ми коштами (ст. 118 Бюджетного Кодексу та чинне законо­давство);

о стягувати в установленому порядку з організацій кошти дер­жавного бюджету, витрачені поза бюджетних призначень.

Особливим підрозділом Міністерства фінансів є Державне казначейство, яке було утворено Указом Президента України від 27 квітня 1995 р. і входить у систему органів державної виконавчої влади, організовує виконання Державного бюджету України та здійснює контроль за його виконанням, веде облік виконання і складає звіт про виконання Державного та Зве­деного бюджетів. Воно контролює надходження і витрачання коштів державних цільових позабюджетних фондів¹.

Державна контрольно-ревізійна служба України створена відповідно до Закону України "Про Державну контрольно-ревізійну службу в Україні" від 26 січня 1993 р.², а Положення про Головне контрольно-ревізійне управління України", в яко­му ГоловКРУ України визнано центральним органом виконав­чої влади, діяльність якого скеровується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів, затверджене Указом Прези­дента України 28 листопада 2000 р.³ Цей орган здійснює дер­жавний контроль за використанням коштів і матеріальних цін­ностей, їх зберіганням, станом, достовірністю обліку і звітнос­ті в міністерствах, відомствах, державних фондах, бюджетних установах, в усіх установах, підприємствах і організаціях, які одержують кошти з бюджетів усіх рівнів та державних валют­них фондів, а також розробляють пропозиції щодо усунення виявлених недоліків і порушень.

Про Державне Казначейство України. Указ Президента України від 27 квітня 1995 р. № 335/95 // Збірник Указів Президента України. — 1995. — № 2. — С. 70-72. Із змінами, внесеними згідно з Указами Президента № 70/99 від 27 січня 1999 р. і № 173/99 від 15 лютого 1999 р.

² Закон України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні" // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 13. — Ст. 110.

³ Положення про Головне контрольно-ревізійне управління України. Затве­рджено Указом Президента України від 28 листопада 2000 р. № 1265/2000 // Офіційний вісник України. — 2000. — № 48. — Ст. 2080.

Одним із головних фінансових контрольних органів є орга­ни державної податкової служби, які здійснюють державний контроль за дотриманням законодавства про податки та збори, правильністю їх обчислення, повнотою і своєчасністю їх спла­ти; виробляють податкову політику з метою забезпечення своє­часного надходження до бюджетів усіх рівнів та позабюджет­них цільових фондів установлених законодавством обов'язко­вих платежів. На органи податкової служби покладена коорди­нація фінансового контролю всіма державними органами. Органи державної податкової служби проводять у міністерст­вах, відомствах, на підприємствах, в установах і організаціях будь-якої форми власності та у громадян-підприємців перевір­ку грошових та бухгалтерських документів, кошторисів, декла­рації і всієї документації, пов'язаної з нарахуванням і сплатою податків.

Організують роботу державних податкових інспекцій з об­ліку, оцінки і реалізації конфіскованого майна, безхазяйного майна, що перейшло до держави. Повертають кошти, перепла­чені в бюджет юридичними і фізичними особами, через кредит­ні установи.

Згідно зі ст. 11 Закону України "Про Державну податкову службу України"¹ органи податкової служби мають право пе­ревіряти грошові документи, бухгалтерські книги, звіти, кош­ториси, декларації, товарно-касові книги, показники електрон­них контрольно-касових апаратів і комп'ютерних систем, а та­кож інші документи незалежно від способу подання інформа­ції (включаючи комп'ютерний), пов'язані з обчисленням і сплатою податків та інших платежів. Періодичність таких пе­ревірок встановлюється Державною податковою адміністра­цією України.

Метою проведення планових та позапланових перевірок з питань дотримання порядку розрахунків за товари та послуги є виявлення фактів порушення вимог законодавства під час здійснення суб'єктами підприємницької діяльності розрахунків у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг за готівку або з використанням платіжних карток, платіжних чеків, жето­нів тощо.

¹ Закон України "Про державну податкову службу в Україні" // Відомості Верховної Ради України. 1991 — № 6. — Ст. 37; Указ Президента України від 13 липня 2000 р. № 886/2000 "Про затвердження Положення про Державну податкову адміністрацію України" // Офіційний вісник України. — 2000. — № 29. — Ст. 1200.

Органами державної податкової служби проводиться аналіз фінансово-господарської діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, на підставі такого аналізу складають плани прове­дення перевірок, про які йде мова. Перевірка того чи іншого суб'єкта господарювання може бути включена до плану на підставі інформації, що свідчить про наявність порушень суб'єк­том чинного законодавства при проведенні розрахунків. І пла­нові, і позапланові перевірки можуть проводитися виключно за рішенням керівника податкового органу або його заступни­ка. Результати перевірки оформляються відповідним актом, складеним та зареєстрованим у податковому органі згідно з порядком, визначеним внутрішньовідомчими процедурами державної податкової служби'.

Наказом Державної податкової адміністрації України від 1 квітня 2004 р. № 187 встановлено Порядок взаємодії між підрозділами органів державної податкової служби України при організації документальних перевірок юридичних осіб².

Органи податкової служби передають правоохоронним ор­ганам матеріали за фактами порушень, за які передбачена кри­мінальна відповідальність, та подають до суду або до господар­ських судів позови.

У 2000 р. наказом Державної податкової інспекції України в кожній області створено постійні комісії з оперативного ви­рішення спірних питань з оподаткування та валютного регу­лювання, що виникають під час документальних перевірок. Ці комісії, очолювані заступником керівника податкового органу, розглядають питання, які виникають між контролюючими ор­ганами й підприємствами, та ухвалюють узгоджене рішення. Якщо підприємство не згодне з висновками акта перевірки, воно може оскаржити його до остаточного затвердження в ко­місії.

Класифікація фінансового контролю залежно від часу про­ведення. Залежно від часу проведення контроль поділяється на: попередній, поточний і наступний³.

¹ Боєнко Л. Як планується контрольно-перевірочна робота в ДПА України // Консультант. — 2001. — № 5(276).

² Бухгалтерія. — 2004. — № 21. — С. 13-23.

³ Закон України "Про Національний банк України" передбачає ще одну форму контролю за часом проведення — вступний. Це контроль за точною відповідністю законодавству пакету документів, необхідних для реєстрації кредитної установи.

Попередній фінансовий контроль проводиться до виконання фінансових заходів (як правило, перевірка законності докумен­тів для одержання коштів). Попередній контроль скеровано на перевірку фінансових документів у зв'язку з мобілізацією, роз­поділом і використанням коштів. Це стосується проектів бю­джетів, кошторисів, фінансових планів. Попередній контроль здійснюється розпорядником бюджетних коштів, головним бух­галтером при підписанні відомості на заробітну плату, коштів під звіт та інших грошових документів.

Поточний фінансовий контроль провадиться в процесі одер­жання і видачі коштів за чеками або при зарахуванні на раху­нки перерахованих чи переказаних сум, наприклад, за плате­жами у бюджет.

Наступний фінансовий контроль провадиться після здій­снення грошових операцій. Він втілюється шляхом ревізій і перевірок при розгляді й затвердженні звітів про виконання бюджету, перевірок правильності та ефективності використан­ня коштів, списанні матеріальних цінностей. За допомогою на­ступного контролю виявляються порушення законності й фінан­сової дисципліни, викриваються недоліки та застосовуються заходи для їх усунення.

§ 4. Методи фінансового контролю

Методи фінансового контролю — це прийоми і засоби його здійснення, їх нараховується багато залежно від об'єкта контролю, мети контролюючого органу. До методів фінансо­вого контролю слід віднести різноманітні перевірки (стан об­ліку і звітності, списання недостач, зберігання фінансових до­кументів тощо); аналіз фінансово-господарської діяльності; звіти про фінансову діяльність на сесіях представницьких органів усіх рівнів, засіданнях органів виконавчої влади, ре­візії тощо.

Перевірка — як спосіб контролю за дотриманням суб'єктами фінансового законодавства і дотриманням фінансової дисцип­ліни проводиться багатьма органами держави.

До органів, які мають право здійснювати перевірки та об­стеження фінансової діяльності, належать:

1. Антимонопольний комітет України, на який покладено функ­цію проведення контрою за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції.

2. Державний комітет стандартизації, метрології та сертифіка­ції України, який проводить державний контроль з питань використання у заявлених цілях імпортованих в Україну товарів, що підлягають державному експортному контролю.

3. Державна служба експортного контролю провадить контроль з питань використання імпортованих в Україну товарів, які підлягають державному експортному контролю.

4. Державна інспекція з контролю за цінами здійснює контроль з питань державної дисципліни цін при встановленні і -за­стосуванні державних фіксованих цін і тарифів.

5. Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку України провадить контроль за випуском і обігом цінних паперів та їх похідних на території України, дотримання за­конодавства у цій сфері, дотримання емітентами порядку реєстрації випуску цінних паперів та інформації про випуск цінних паперів, умов продажу цінних паперів, передбаче­них такою інформацією.

6. Міністерство екології та природних ресурсів України здій­снює державний контроль за дотриманням норм і правил використання і охорони природних ресурсів.

7. Міністерство внутрішніх справ провадить контроль за суб'єк­тами господарювання в межах компетенції, встановленої для нього законодавством'.

Державна податкова служба, Державна митна служба, Кон­трольно-ревізійна служба провадять державний контроль за дотриманням фінансового законодавства про податки, інші платежі, за витрачанням коштів і матеріальних цінностей. їх повноваження будуть розглянуті більш детально.

Інші центральні й місцеві органи виконавчої влади можуть провадити обстеження діяльності суб'єктів господарювання щодо дотримання ними чинного законодавства з питань, від­несених законодавством до їх компетенції.

¹ Іванова І. Про перевірки та інші "приємні" речі // Бухгалтерія. — 2002. — С. 10-11.

Перевірку стану бюджетної дисципліни і витрат цільових фондів здійснюють два контрольних органа: Рахункова палата і Головне контрольно-ревізійне управління з регіональними підрозділами. Перед Рахунковою палатою стоять питання, по­в'язані з бюджетною політикою, з політикою витрат центра­лізованих державних ресурсів. Головне контрольно-ревізійне управління (ГоловКРУ) покликане здійснювати внутрішній державний контроль за використанням коштів затвердженого бюджету, грошових потоків (у тому числі місцевих органів влади) і цільових фондів. Указом Президента України від 27 серпня 2000 р. № 1031 "Про заходи щодо підвищення ефек­тивності контрольно-ревізійної роботи" Головному контрольно-ревізійному управлінню України надано статус центрального органу виконавчої влади. ГоловКРУ здійснює контроль за ви­користанням державного майна, комунальної власності і зе­мельних ресурсів, а також за поверненням кредитів, виданих під гарантію уряду. За десять років роботи органи КРУ прове­ли 500 тисяч ревізій та перевірок підприємств, установ та організацій різних форм власності. Підприємства недержавної форми власності перевіряються за завданнями правоохоронних органів. Головною формою діяльності органів державної контрольно-ревізійної служби є проведення ревізій та пере­вірок фінансової діяльності. План перевірок на рік затверджу­ється першим віце-прем'єром. Як правило, перевірки прова­дяться за планом. Позапланові перевірки провадяться за зав­даннями правоохоронних органів. Так, у 2002 р. було пере­вірено 37 тисяч підприємств і організацій і на 16,6 тисяч з них виявлено 1 млрд. гривень нецільового, незаконного витрачан­ня коштів і недостач. У 2002 р. було проведено ще й 6100 по­запланових перевірок за проханням правоохоронних органів.

Планові перевірки дотримання фінансового законодавства провадяться за місцем знаходження органу управління цього суб'єкта або за місцем знаходження його відокремленого струк­турного підрозділу, згідно з передбаченим планом-графіком перевірок, що щороку складає ДПАУ за узгодженням з усіма органами контролю.

Планову виїзну перевірку провадять не частіше одного разу на календарний рік у виробничій сфері, а у невиробни­чій — не рідше як двічі на рік.

Указ Президента України "Про деякі заходи з дерегулюван-ня і підприємницької діяльності" передбачив можливість про­водити і позапланові виїзні перевірки. їх можна проводити:

— якщо за наслідками зустрічних перевірок виявлено факти порушення норм законодавства;

— якщо підприємцем не подано в установлений строк докумен­ти обов'язкової звітності;

— при виявленні не достовірності даних, заявлених у звітних документах;

— якщо суб'єкт господарювання подав скаргу про порушення законодавства посадовими особами контролюючого органу під час перевірки;

— у разі потреби перевірити відомості, отримані від ділового партнера, який мав правовідносини з суб'єктом господарю­вання, якщо останній не надасть відповідні документальні пояснення на обов'язковий письмовий запит контролюючо­го органу впродовж трьох робочих днів від дня отримання запиту;

— у разі ліквідації або реорганізації підприємства'.

Право на проведення документальної перевірки надається на підставі посвідчення, що оформляється на спеціальному бланку суворої звітності податкового органу, форму якого за­твердила Державна Податкова Адміністрація України, і засвід­чується гербовою печаткою та підписом:

— на планову перевірку — керівником податкового органу або його заступником, якому підпорядкований підрозділ, що очолює перевірку;

— на позапланову перевірку — виключно керівником подат­кового органу.

Посвідчення на перевірку видається окремо на кожного працівника, який бере участь у перевірці. Це посвідчення дає право на перевірку тільки одного підприємства.

П. 7 Указу Президента України "Про деякі заходи з дерегу-лювання підприємницької діяльності" від 23 липня 1998 р. № 817/98 рекомендує підприємствам, установам та організа­ціям усіх форм власності вести журнали відвідування їх та їх структурних підрозділів представниками контролюючих орга­нів з обов'язковим зазначенням у цих журналах строків та ме­ти відвідання, посади і прізвища представника, який обов'яз­ково ставить свій підпис у цьому журналі. Відмова представ­ника контролюючого органу від підпису в журналі є підста­вою для недопущення його до проведення перевірки. Про факт цієї відмови суб'єкт підприємницької діяльності повідом­ляє письмово у триденний строк контролюючий орган, в яко-

Дата добавления: 2015-09-29