Міністерство освіти і науки України 6 страница

Наприклад, фінансово-правові норми, що містяться в нор­мативному акті про податок на додану вартість, реалізуються в конкретних правовідносинах, що виникають між фінансових органом і підприємством будь-якої форми власності при вне­сенні ним нарахованих сум податку на додану вартість. Мо­дель поведінки учасників цих правовідносин (правова форма) сформульована компетентним органом, який ствердив норма­тивний акт про податок на додану вартість. У цьому акті вста­новлені права й обов'язки учасників фінансових відносин при внесенні податку на додану вартість, який є одним із важли­віших доходів державного бюджету. Конкретизуються ці при­писи у фінансових правовідносинах, що виникають між фінан­совим органом і платником, що вносить податок до бюджету. У випадках невнесення платежу в строк або неподання фінан­совому органу в строк звіту за відповідний період у дію при­водяться юридичні засоби забезпечення прав податкових адміністрацій, що представляють інтереси держави в цілому і обов'язків конкретного платника. Одночасно із забезпеченням юридичних прав податкових адміністрацій у правовідносинах забезпечується право другого учасника — платника податку на додану вартість.

У фінансових правовідносинах реалізуються всі фінансово-правові норми. Приписи держави з приводу мобілізації, розпо­ділу або використання фондів коштів, які містяться у фінансово-правових актах, є юридичною формою, що наповнюється ма­теріальними засобами за умови здійснення позитивних дій (внесення платежів, витрачання коштів), цим і досягається ме­та фінансово-правового регулювання. Фінансові відносини іс­нують тільки у формі правовідносин.

Зрозуміло, що фактичні (матеріальні) відносини в галузі фінансів можуть відхилятися від приписів держави (напри­клад, приховування доходу від податку), але це вже право­порушення, а не фінансові відносини поза правовідносинами.

Матеріальним змістом фінансових правовідносин є поведін­ка суб'єктів (наприклад, внесення плати), а юридичних — су­б'єктивні юридичні права й обов'язки, встановлені фінансо­во-правовими нормами. Суб'єктивні права — це притаманна фінансовому або кредитному органу для задоволення його (тобто держави або муніципального органу, від імені яких він виступає) інтересів міра дозволеної (можливої) поведінки, за­безпечена юридичними обов'язками другої сторони відно­син, наприклад, платником податку. Саме обов'язки другої сторони фінансових відносин, які містяться у нормі, і є гаран­тією додержання прав уповноваженого державою фінансового органу. Обов'язок другої сторони фінансових правовідносин може полягати в утриманні від дій (наприклад, заборона ви­трачання коштів, що призначаються на оплату праці, на інші потреби), або, навпаки, виконання обов'язку (внесення плате-жу)'.

Юридичний обов'язок у фінансових правовідносинах — це приписана зобов'язаному суб'єкту (платнику податків, одержу­вачу бюджетних асигнувань) і забезпечена можливістю держав­ного примусу міра необхідної поведінки, якої повинен дотри­муватися цей суб'єкт. Ним може бути і фінансовий орган (на­приклад, в ст. 44 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" Верховна Рада України затвердила обся­ги міжбюджетних трансфертів згідно з додатками № 6 та № 7 до цього Закону в місцеві бюджети. Цим самим припис Зако­ну України "Про Державний бюджет України" поклав обо­в'язок на фінансові органи передати суми коштів до місцевих бюджетів і надав право органам місцевого самоврядування одер­жати ці суми).

Суб'єктами фінансових правовідносин є юридичні особи і громадяни, які на підставі правових норм можуть бути учас­никами фінансових правовідносин. Об'єкт фінансових право­відносин — це фонди коштів, які формуються, розподіляють­ся і використовуються внаслідок реалізації суб 'єктивних прав фінансово-кредитних органів і юридичних обов'язків другої сторони фінансових правовідносин. Об'єкт фінансових право­відносин пов'язаний з інтересом держави, яку представляє уповноважений орган.

¹ Алексеев С. С. Общая теория права.—М., 1982. — С. 112-120.

Як бачимо, фінансові правовідносини мають характерні ри­си, що властиві усім видам правовідносин. Проте фінансові правовідносини виникають у специфічній діяльності держави, тому вони мають і свої особливості. їхні специфічні особливо­сті полягають в такому. По-перше, вони виникають тільки в сфері фінансової діяльності держави і пов'язані з мобіліза­цією, розподілом і використанням централізованих і децентра­лізованих фондів коштів, тобто вони завжди мають грошовий характер. По-друге, однією стороною фінансових правовідно­син виступає держава в особі органів законодавчої або вико­навчої влади, або муніципальних органів, фінансово-кредитних органів, які наділяються владними повноваженнями по відно­шенню до другого учасника відносин. У фінансових право­відносинах не буває рівності сторін. Уповноважена державою сторона фінансових правовідносин наділена правом привести в дію юридичні засоби захисту, що забезпечують фінансові при­писи держави, бо вона виступає в інтересах держави в цілому. По-третє, особливістю фінансових правовідносин є також і те, що їх виникнення, зміна і припинення не відбуваються за волевиявленням сторін, а пов'язані з фінансово-правовим ак­том, як кажуть юристи, "ex lege" (тобто вони виникають, змінюються і припиняються на підставі закону). Наприклад, податкова адміністрація, а точніше — інспектор цієї адмініст­рації не може на свій розсуд не стягнути пеню з підприємства, яке повинно перерахувати в установлений нормативним актом строк податок. Однак через непостачання сировини це підпри­ємство не виробило продукцію і тому не змогло її реалізувати, що й призвело до порушення строку внеску обов'язкового платежу. Платник буде оскаржувати дії фінансового органу, поведінку постачальника сировини, але до прийняття компетент­ними органами рішення по цій скарзі нарахування пені і стяг­нення її після реалізації продукції не припиняється.

Для виникнення фінансового правовідношення видання за­кону або підзаконного акту недостатньо, оскільки в них уста­новлюють лише типові ознаки для виникнення фінансових правовідносин. Так, податкове законодавство визначає типову ознаку податкового суб'єкту — наявність самостійного дже­рела доходів. Для того щоб громадянин, який займається під­приємницькою діяльністю, був суб'єктом податкових право­відносин, необхідний певний юридичний факт, а саме — інди­відуальний фінансовий акт — декларація про доходи, які одер­жав цей громадянин.

Юридичний факт — це життєві обставини, з якими пра­вова норма пов'язує виникнення, зміну або припинення право­відносин. У фінансових правовідносинах, як і у всіх видах правовідносин, юридичні факти поділяються на дії та події'.

Юридичні факти — дії у фінансових правовідносинах мо­жуть поділятися на правомірні та неправомірні.

Правомірні дії як вольова поведінка, яка передбачена фінансово-правовою нормою, поділяються на: 1) індивідуальні акти; 2) юридичні вчинки; 3) правомірні дії, які скеровані на підтримку фінансових інтересів держави.

¹ Апексеев С. С. Обшая геория права. — Т. II. — С. 168-171.

Індивідуальний акт — це правомірна дія суб 'єкта фінан­сових правовідносин, з якою пов'язані юридичні наслідки. На­приклад, подання до податкової адміністрації індивідуального
акту — податкової декларації про доходи, що підлягають опо-
даткуванню. •

Юридичний вчинок—це правомірна дія, з якою фінан­сово-правова норма пов'язує юридичні наслідки в силу самого факту вольової дії. Наприклад, платник податку заявляє про приховування ним доходу, який підлягав оподаткуванню.

Правомірні дії, скеровані на підтримку фінансових інтересів держави, можуть бути виражені, наприклад, у спонсорських внесках на фінансування необхідних для держави або органів місцевого самоврядування потреб'.

До активних дій як юридичних фактів у фінансовому праві належать і неправомірні дії, тобто поведінка, яка не відповідає приписам фінансово-правових норм. Наприклад, нецільове ви­користання бюджетних коштів — це неправомірні дії, що при­зводять до правопорушень і викликають захист державою сво­їх фінансових інтересів.

І нарешті, юридичні факти у вигляді юридичних подій — це обставини, що не залежать від волі людей, але тягнуть за собою виникнення, зміну або припинення фінансових правовід­носин. Так, народження дитини надає одному з батьків право на щомісячне зменшення оподатковуваного доходу.

Зміна фінансових правовідносин, як бачимо, здійснюється на підставі нормативного акту, в якому передбачаються різні факти і події.

Припинення фінансових правовідносин відбувається також у суворо встановлених нормативними актами випадках: наприк­лад, погашення фінансового обов'язку, вихід на пенсію і т. п.

¹ Кечекьян С. Ф. Правоотношения в социалистическом обществе. — М., 1958. — С. 176.

Держава для її безперебійного функціонування повинна по­стійно керувати фінансовою діяльністю, мобілізовувати, розпо­діляти і використовувати кошти, які є частиною внутрішнього валового продукту і національного доходу країни. У зв'язку з цим у фінансових правовідносинах держава виступає як влад­ний суб'єкт, який за допомогою законодавства розпоряджаєть­ся майном (у даному випадку це майно — кошти), а відноси­ни, що виникають при цьому, мають владно-майновий (грошо­вий) характер. Держава, здійснюючи через систему своїх орга­нів господарсько-організаторську функцію, забезпечує можли­вість нормальної фінансової діяльності підприємств різних форм власності.

Фінансові відносини можуть носити і переважно організа­ційний характер, наприклад, складання фінансових планів, їх затвердження, здійснення фінансового контролю. На основі організаційних фінансово-правових відносин виникають май­нові (грошові). Наприклад, держава встановлює види і поря­док внесення обов'язкових платежів, нормує видатки тощо. На цій основі виникають конкретні|Трінансові відносини, які за матеріальним змістоЩкпасифікуюУься на: бюджетній приводу обов'язкових сплат підприємств і організацій в бюджет; щь^ даткові з приводу державного майнового й особистого стра-хушшня; державного кредиту; банківського кредитування і розрахунків; оперативного регулювання грошового обігу і ва­лютних операцій; видатків державного бюджету.

Ретельна регламентація фінансових відносин за допомогою правових норм сприяє розширенню і зміцненню фінансової ба­зи держави, впливає на рентабельність роботи підприємств і організацій, проведенню соціальних заходів.

Отже, фінансові правовідносини — це врегульовані норма­ми фінансового права суспільні відносини, учасники яких ви­ступають як носії юридичних прав і обов'язків, реалізують приписи цих норм по формуванню, розподілу і використанню державних фондів коштів та централізованих і децентралізо­ваних фондів муніципальних органів.

§ 3. Суб'єкти фінансового права і фінансових правовідносин

Фінансове право регулює відносини, які включаються до його предмета, визначає права й обов'язки їх учасників, тобто юри­дичних і фізичних осіб, які беруть участь у фінансовій діяль­ності. Ось ці учасники і є суб'єктами фінансового права і, як правило, вони ж стають суб'єктами фінансових правовідносин.

Але не завжди суб'єкти фінансового права стають суб'єкта­ми конкретних фінансових правовідносин.

Суб'єкт фінансового права — це особа, учасник фінансових відносин, яка за своїми особливостями фактично може бути носієм суб'єктивних прав і обов'язків. Так, згідно зі ст. 67 Кон­ституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, установлених законом. Отже, кож­ний громадянин є суб'єктом фінансового права і потенційно він може бути суб'єктом фінансових правовідносин. Кожний громадянин може бути носієм суб'єктивних юридичних прав і обов'язків, він реально здатний брати участь у податкових, бюджетних та інших фінансових правовідносинах в силу при­писів Конституції України.

Властивість юридичної або фізичної особи бути носієм юридичних прав і обов 'язків в силу юридичних норм називаєть­ся правосуб'єктністю\ Правосуб'єктність у фінансовому пра­ві включає в себе два елементи: можливість мати права і не­сти обов'язки (правоздатність) і можливість до самостійного здійснення прав і обов'язків (дієздатність).

Так, у ч. 2 ст. 67 Конституції приписано всім громадянам щороку подавати декларацію про свій майновий стан і доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом. Подаючи декларацію про доходи, громадянин вступає у фінансові право­відносини з податковою адміністрацією.

Правосуб'єктність у фінансовому праві поняття більш ши­роке, ніж суб'єкти фінансових правовідносин.

Суб'єкти фінансового права — це юридичні і фізичні осо­би, які мають правосуб'єктність, тобто можуть потенційно бу­ти учасниками фінансових правовідносин, а суб'єкт фінан­сових правовідносин — це реальний учасник даних правових відносин².

Так, у нашому прикладі, громадянин є безумовним носієм фінансових прав і обов'язків в силу дії норм Конституції України, тобто є суб'єктом фінансового права, але, подаючи декларацію в податкову адміністрацію, він вступає у конкретні фінансові правовідносини, бо реалізує надані Конституцією України права й обов'язки, стає суб'єктом фінансових право­відносин, але не губить своїх властивостей як суб'єкт фінансо­вого права.

Суб'єктами фінансового права виступають держава, адміні­стративно-територіальні утворення; юридичні особи — підпри­ємства й організації усіх форм власності, установи, громадські організації, тобто колективні суб'єкти і громадяни як інди­відуальні суб'єкти.

¹ Алексеев С. С. Общая теория права. — Т. II. — С. 139.

² Халфина Р. О. Общее учение о правоотношении. — М, 1974. — С. 115-116.

Держава виступає, як правило, в особі уповноваженого нею органа: Верховної Ради, Президента, Кабінету Міністрів, Мініс­терства фінансів, Національного банку (а в міжнародних фіна­нсових відносинах держава виступає суб'єктом відносин). Суб'єктами фінансового права є адміністративно-територіальні одиниці: Автономна Республіка Крим, області, міста, райони, селища, села.

Держава і адміністративно-територіальні утворення висту­пають у бюджетних правовідносинах, бо вони Конституцією України наділяються правом на бюджет, а звідси витікає їх право на одержання доходів і фінансування видатків, які пов'я­зані із здійсненням функцій, покладених на них Конституцією.

Ці суб'єкти беруть участь і у правовідносинах, пов'язаних із державним кредитом, бо їм надано право випуску держав­них і місцевих позик.

До колективних суб'єктів фінансового права належать орга­ни законодавчої і виконавчої влади: Верховна Рада, Рахункова палата, Кабінет Міністрів, Міністерство фінансів, Державне казначейство. Ці державні органи не тільки можуть, але й зо­бов'язані брати участь у фінансових правовідносинах, оскільки це покладається на них Конституцією та законодавчими ак­тами.

У фінансових правовідносинах беруть участь органи місце­вого самоврядування та їх виконавчі органи. Вони збирають податки, фінансують видатки, наповнюють і витрачають поза­бюджетні фонди тощо.

Велике коло учасників фінансових правовідносин склада­ють підприємства різних форм діяльності і форм власності. Господарюючі суб'єкти юридичні особи — активні учасники фінансових правовідносин, бо вони є платниками податків, ко­ристувачами банківських кредитів, учасниками торгів на бір­жах тощо.

Некомерційні установи одержують з бюджету асигнування для своєї діяльності, але вони змушені добувати грошові засо­би для свого фінансування і вступають у інші види фінансо­вих правовідносин. Суб'єктами фінансового права виступають сімейні приватні підприємства, селянські (фермерські) госпо­дарства, які є самостійними господарюючими одиницями. Во­ни сплачують податки до бюджету, придбавають облігації дер­жавних позик, одержують фінансову підтримку з бюджету.

І, нарешті, індивідуальними суб'єктами фінансового права є громадяни. Стаття 67 Конституції України покладає на всіх громадян обов'язок сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом, щорічно подавати декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік. Громадяни вступають у правовідносини з державою.

Контрольні запитання

1. Дайте поняття фінансово-правової норми.

2. Які особливості властиві фінансово-правовим нормам?

3. Як класифікуються норми фінансового права за способом впливу на учасників фінансових відносин і які особливості фінансово-правових норм виявляються в кожному виді?

4. Що таке матеріальні фінансово-правові норми?

5. Що розуміють під процесуальними фінансово-правовими нормами?

6. Яка структура фінансово-правової норми?

7. У чому полягає особливість санкцій фінансово-правових норм?

8. Дайте поняття фінансово-правових відносин.

9. Які особливості властиві фінансово-правовим нормам?

10. Назвіть підстави виникнення, зміни і припинення фінансо­во-правових норм.

11. Які види фінансових правовідносин можете назвати?

12. Дайте поняття суб'єкта фінансового права і суб'єкта фінан­сового правовідношення.

Глава 4. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ФІНАН­СОВОГО КОНТРОЛЮ В УКРАЇНІ

о Фінансовий контроль та принципи його здійснення

о Класифікація фінансового контролю залежно від суб'єктів, що

його здійснюють © Методи фінансового контролю

о Сутність аудиторського контролю, права й обов'язки аудиторів ® Зміст висновку аудиторської перевірки

§ 1. Поняття фінансового контролю, принципи його здійснення

На всіх стадіях фінансової діяльності, а саме під час форму­вання, розподілу й використання публічних фондів коштів здійснюється фінансовий контроль. Ускладнення фінансової діяльності в період переходу до ринкових відносин тягне за собою значне розширення фінансового контролю. Фінансово­му контролю підлягають усі підприємства, організації, устано­ви будь-якої форми власності і будь-яких організаційно-право­вих форм діяльності. Зрозуміло, якщо державні органи здійс­нюють контроль приватних підприємств, об'єднань, то пере­віряється правильність сплати податків та інших обов'язкових платежів, що ж до контролю за діяльністю публічних органів, то перевіряються не тільки кошти, але й матеріальні засоби, дотримання законності у сфері діяльності юридичної особи, підтримання правопорядку.

Фінансовий контроль не можна визначити однозначно. Це складне явище, оскільки він є складовою частиною державно­го управління та інструментом реалізації політики держави, а, з другого боку, фінансовий контроль — це управлінська діяль­ність зі своїми методами, формами¹. Саме завдяки проведенню фінансового контролю виявляються недоліки не тільки в конк­ретній установі. Вони є свідченням недосконалості чинного за­конодавства або правозастосовної практики, тому фінансовий контроль, забезпечуючи "зворотний зв'язок", допомагає усуну­ти недоліки і сприяє прийняттю досконаліших управлінських рішень.

¹ Грачева Е. Ю., Толстопятенко Г. П., Рыжкова Е. А. Финансовый конт­роль. — М., 2004. — С. 122.

Як правило, фінансовий контроль включають у фінансове право, оскільки в основному фінансово-контрольні відносини регулюються нормами фінансового права. Однак перехід до ринкових відносин змусив держави СНД поновити систему органів фінансового контролю, разом з цим змінилися цілі, йо­го зміст і сфера застосування. В Україні скасовано органи на­родного контролю, партійного контролю. До контрольних ор­ганів належить і конституційний орган — Рахункова палата. Держава дозволила і незалежний контроль — аудит.

Фінансовий контроль — це функція держави, яка прово­диться в конкретних напрямах її діяльності: в бюджетній, податковій, банківській, державному кредиті, страхуванні, гро­шовому і валютному обігах'. У фінансово-правовій літературі прийнято включати частину матеріалу з фінансового контролю до загальної частини фінансового права (поняття, види, фор­ми, органи), а потім до кожної підгалузі фінансового права входять правові норми фінансового контролю, які застосовує держава і органи аудиту, перевіряючи законність конкретного напрямку фінансової діяльності.

Професор О. Ю. Грачева пропонує поділити фінансовий контроль на загальну і особливу частини. До загальної части­ни пропонує віднести норми, що регулюють організацію і по­рядок проведення, завдання і принципи здійснення фінансово­го контролю, характеристику його форм і методів. Фінансово-правові норми, що регламентують проведення фінансового контролю в різних сферах фінансової діяльності і мають спе­цифічні цілі, завдання та зміст, включені в кодекси, банківсь­ке, страхове, валютне законодавство. Норми, що визначають правовий статус контрольних органів у конкретній галузі фіна­нсової діяльності, повинні бути зараховані до відповідних ін­ститутів фінансового права². Пропозиція слушна і висловлю­ється не тільки О. Ю. Грачовою, але поки що єдності думок щодо виділення окремого інституту фінансового права — фіна­нсового контролю — немає.

¹ Цыпкин С. Д. Финансово-правовые институты, их роль в совершенствова­нии финансовой деятельности Советского государства. — М., 1983.

² Грачёва Е. Ю., Толстопятенко Г. П., Рыжкова Е. А. Финансовый конт­роль.—М„ 2004. —С. 127.

Однак не зрозуміло, чому в загальній частині фінансового права повинна залишитися частина фінансового контролю, а друга частина має бути перенесена в особливу частину? Зараз багато авторів підручників майже половину їхнього об'єму пе­реносять до податкового права, причому спочатку дають тео­рію податкового права, а потім розглядають податки. А хіба не можна віднести важливий і величезний за обсягом фінансово-правовий інститут фінансового контролю в особливу частину? Чи зможе існувати бюджетне, податкове, валютне право без фінансового контролю? Фінансовий контроль (або як його на­зиває проф. К. С. Бєльський — фінансово-контрольне право) повинен зайняти своє місце в особливій частині фінансового права, бо він є постійно працюючим у державі механізмом фінансово-правового регулювання¹. Думку про те, що фінансо­вий контроль треба виділити в особливу частину фінансового права, висловлював і проф. А. А. Ялбулганов. Але він пропо­нував створити комплексний інститут фінансового контролю, що складається з норм конституційного, адміністративного та фінансового права. Вважаємо, що залучення до фінансового права комплексних правових інститутів зробить неможливим вважати цю галузь самостійною.

Фінансовий контроль у сучасних умовах переходу до рин­кових відносин скеровано на розвиток суспільного і приватно­го виробництва, він охоплює виробничу і невиробничу сфери, втілюється завдяки діяльністі державних органів і органів міс­цевого самоврядування. Державний фінансовий контроль є різ­новидом державного контролю за фінансовою і господарською діяльністю господарюючих суб'єктів. Але фінансовий конт­роль, на відміну від інших видів контролю за господарською діяльністю, провадиться за тими відносинами, які пов'язані із формуванням (наприклад, за внесками обов'язкових платежів), цільовим розподілом і ефективним використанням фондів кош­тів.

Сутність фінансового контролю полягає в тому, що суб'єкт управління фінансами здійснює перевірку того, як об'єкт, що управляється (державний орган, місцевий, бюджетна організа­ція, підприємство будь-якої організаційно-правової діяльності і форми власності), дотримується законодавства.

¹ Вельский К. С. Оригинальный взгляд на предмет финансового права // Государство и право.— 2005.— № 4. — С. 107-116.

Фінансовий контроль органічно пов'язаний із фінансовою діяльністю держави, в процесі якої збираються й витрачаються величезні кошти, що становлять частину національного доходу країни. У всіх фінансово-правових інститутах є правові норми, які регулюють відносини з приводу обліку, зберігання, вико­ристання матеріальних і фінансових ресурсів усіма підприємс­твами, організаціями й установами державної і муніципальної форм власності, посадовими особами, громадськими організа­ціями та публічними органами, дозволеними державою. Під­приємства приватної форми власності сплачують обов'язкові платежі, тому вони також підлягають фінансовому контролю. Окремі громадяни, які мають дохід і подають податкові декла­рації, також підлягають перевірці органами податкової служби.

Фінансовий контроль покликаний забезпечувати законність і фінансову дисципліну.

Усі контролюючі органи держави і аудитори перевіряють дотримання фінансової дисципліни, під якою розуміють сукупність вимог, установлених законодавством щодо функ­ціонування фінансового механізму держави і обов 'язок дотри­муватися їх всіма учасниками фінансових правовідносин.

Фінансовий контроль — це регламентована правовими нормами діяльність державних і муніципальних та інших пуб­лічних органів з перевірки своєчасності й точності плануван­ня, обґрунтованості її повноти надходження коштів у відпо­відні фонди, правильності та ефективності їх використання.

За допомогою фінансового контролю забезпечується закон­ність у фінансовій і господарській діяльності. Він є одним із засобів попередження безгосподарності, виявлення фактів зло­вживань, марнотратства.

Оскільки фінансовий контроль провадиться не тільки дер­жавними та муніципальними органами, а й громадськими (аудит) і самими господарюючими суб'єктами, важливою є їх взаємодія та співробітництво із правоохоронними органами.

¹ Міжнародна організація контрольних органів 1ЫТ05А.1, що діє під егідою ООН, на Всесвітньому Конгресі в м. Лімі сформулювала універсальні принципи організації державного фінансового контролю: незалежність, об'єк­тивність, компетентність, гласність, публічність. Див.: Правовое регулирова­ние государственного финансового контроля в зарубежных странах. Аналити­ческий обзор и сборник нормативных документов // Составители: СО. Шо­хин, ВИ. Шлейников. Лимская декларация руководящих принципов контро­ля. — М., 1998. — С. 42-51; У листопаді 1998 р. Рахункову палату України прийнято до ШТОБА.!. Керівники органів фінансового контролю СНД 8 черв­ня 2001 р. у м. Києві прийняли Декларацію про загальні принципи діяльності органів фінансового контролю.

Система фінансового контрою у розвинених країнах є одно-типовою. Принципи, на яких він будується у сучасний період, були сформульовані у Лімській декларації¹. Однак принципи законності, незалежності, об'єктивності, компетентності, оперативності, гласності, дотримання професійної етики не внесені до нормативно-правових актів, які визначають право­вий статус фінансово-контролюючих органів України, бо вони були прийняті раніше, ніж сформульовані в Лімській деклара­ції, більшість з них покладена в основу побудови органів фінансового контролю в Україні. Особливо це стосується пра­вового статусу Рахункової палати'.

Принцип законності в діяльності органів державного фінан­сового контролю полягає в тому, що перевіряється дотримання фінансового законодавства при створенні, розподілі й викорис­танні фондів коштів, оскільки порушення фінансово-правових норм може тягти за собою невиконання фінансових планів на всіх рівнях, затримки у фінансуванні державних і муніципаль­них потреб. Під час проведення фінансового контролю забез­печується можливість притягнення до відповідальності винних осіб.

Принцип публічності при проведенні фінансового контро­лю означає, що дані, одержані контролерами, якщо вони не пов'язані з комерційною таємницею, повинні через засоби ма­сової інформації бути доведені до відома громадян².

¹ Нормативні акти, які визначають повноваження органів фінансового контролю, були прийняті раніше (Закон "Про державну податкову службу в Україні", Закон "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні", По­ложення про Головне контрольно-ревізійне управління України, затверджене Указом Президента України), ніж була ухвалення Декларація про загальні принципи діяльності органів фінансового контролю.

² На жаль, принцип публічності в літературі часто ототожнюється з прин­ципом гласності. Гласність — це обов'язковість дебатів, обговорення у пред­ставницьких органах. Питання, які вирішують органи влади, повинні прохо­дити обговорення представниками народу — депутатами виборних органів різ­ного рівня.

Принцип плановості у здійсненні фінансового контролю, по-перше, базується на тому, що вся фінансова діяльність здійснюється на підставі фінансово-планових актів, які затвер­джені законами і постановами Уряду України. Контролюючі органи перевіряють своєчасність і повноту виконання цих ак­тів (актів про бюджет, кошторисів цільових державних поза­бюджетних фонів, кошторисів бюджетних установ, баланси доходів і видатків підприємств). По-друге, вся діяльність конт­ролюючих органів побудована на планах своєї роботи.

Незалежності як принципу діяльності контролюючих орга­нів у галузі фінансів можуть дотримуватись у повній мірі ауди­торські організації, бо вони незалежні від держави. Але всі контролюючі органи залежать від закону, який приймає Вер­ховна Рада України. В усіх державах будь-який її орган не мо­же бути поза законом, тому про абсолютну незалежність мова не йде.

Об'єктивність — це принцип, який повинні "сповідувати" усі контролюючі органи, бо об'єктивність пов'язана із закон­ністю. Об'єктивно податковий інспектор бачить, що платник податку був хворий, тому і не сплатив податок, але пеню він мусить нарахувати, бо закон йому не дозволяє поступитися нормою.

Дата добавления: 2015-09-29