Результатом війни було знищення, демонтаж індустріальних госп. Німеччини, Франції, Японії, багатьох менших індустріальних країн Європи. Частково було знищено госп.о Англії. Крім прямих військових зруйнувань піддавалося зносу виробниче обладнання, машини і механізми, припинилося оновлення виробничих потужностей, мав місце вивіз фабрично-заводського обладнання з переможених країн переможцями.Єдина індустріальна країна, яка під час війни пережила справжнє ек.е піднесення, були США. Більше того, у Сполучених Штатах було здійснено технологічний прорив, який забезпечив їм лідерство у наступні десятиліття.Після другої світової війни розпочалося відродження ринкових госп. розвинутих євр.их країн шляхом їхньої американізації. Вона мала кілька важливих напрямків: американізація світової валютної системи; вивіз американських товарів, широкомасштабне кредитування, державне і приватне; інвестування відбудовчих процесів; перебудова індустріальних структур, особливо в Німеччині і Японії під безпосереднім контролем США і, зрештою, розвиток світової торгівлі, де важливу роль у перші повоєнні роки відігравала також Англія.Наслідком війни і важливим кроком на шляху до відновлення індустріального світового госп.а стали міжнародні валютні угоди, підписані у червні 1944 року представниками 44 країн. Підписання цих угод відбулося на валютно-фінансовій конференції у Бреттон-Вудсі. Було вирішено створити Міжнародний валютний фонд (МВФ), вироблено основні правила міжнародних валютних відносин: долар США поряд із золотом повинен був відігравать функцію резервної валюти, ціна золота — незмінна, курс валюти — твердий і контрольований. МВФ і створений тоді ж Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР) зобов'язувалися забезпечити виконання рішень конференції і виконувати роль міжнародного кредитного центру.
Версальська система та її економічна суть.
Основним питанням конференції у Версалі була підготовка мирного договору з Німеччиною. Його було підписано 28 червня 1919 p., у п'яті роковини сараєвського вбивства, у Великому Версальському палаці (Версальський мир).
За Версальським мирним договором з Німеччиною:
Німеччина визнавалася винною у розв'язанні світової війни;
Вона втрачала свої колонії, деякі її території передавалися сусіднім державам;
накладалися військові обмеження та репарації за збитки, завдані країнам Антанти;
Ельзас та Лотарингія поверталися Франції, управління Саарською областю передавалося на 15 років Лізі Націй;
Данциг (Гданськ) було оголошено «вільним містом»;
Польщі поверталася частина територій, загарбаних Німеччиною (Познань, деякі райони Прусії й Померанії);
Данії передавався Північний Шлезвіг;
до Бельгії відійшли округи Ейпен, КДальнеді, Морене.
Порівняно з 1914 p. німецька територія зменшилася на 12,5%. Загальна військова повинність у Німеччині скасовувалася. її сухопутна армія не повинна була перевищувати 100 тис. чол. й призначалася для підтримки порядку всередині країни. Німеччині заборонялося мати підводний флот, великі надводні кораблі, військову авіацію та важку артилерію. Німецький генштаб розпускався. Німецька територія по лівому березі Рейну та смуга завширшки 50 км. по правому - оголошувалася Рейнською демілітаризованою зоною. Загальна сума репарацій була встановлена на Лондонській конференції у 1921 p. й становила 132 млрд. золотих марок. Франція мала одержати 52% цієї суми, Великобританія - 22%, Італія -10%, Бельгія - 8%. З метою гарантії виконання Версальського договору країни Антанти окупували Рейнську зону терміном на 15 років. Мирні договори з союзниками Німеччини були укладені за зразком Версальського.
Сен-Жерменський мирний договір з Австрією було підписано 10 вересня 1919р., колишня Австро-Угорська імперія перестала існувати. Частина Південного Тіролю переходила до Італії, Чехія й Моравія ставали частиною новоутвореної держави Чехословаччина, Буковина передавалася Румунії. Закарпатську Україну було передано до складу Чехословаччини. Договором визнавалася незалежність Австрії, але заборонялося її об'єднання з Німеччиною.
Нейїський з Болгарією - 27 листопада 1919р., частина території Болгарії відійшла до Югославії та Румунії.
Тріанонський з Угорщиною - 4 червня 1920 p. вона відмовлялася від ряду територій та визнавала нові кордони держав у Центральній Європі. Її територія була скорочена утроє, а населення - у 2,5 рази. Угорщина, як і інші союзники Німеччини, сплачувала репарації переможцям.
Севрський з Туреччиною -10 серпня 1920 p. втрачала 80% своєї території на Близькому Сході та у Північній Африці, позбавлялася флоту й могла мати лише 50-тисячну армію.
Версальська система мирних договорів закріплювала територіальні зміни, які відбулися в результаті першої світової війни й розпаду Німецької, Османської та Австро-Угорської імперій. Франція здобула перевагу на Європейському континенті. Англія закріпила провідні позиції на Близькому Сході й панування на морі. Контроль над Лігою Націй фактично перейшов до Англії та Франції. США поступово втрачали свій вплив в Лізі Націй.
Плани Дауеса та Юнга, їх суть та мета.
Становище Німеччини викликало занепокоєння урядів країн Антанти. Саме тому США, Франція, Англія вирішили допомогти в оздоровленні німецької економіки. Новий репараційний план для Німеччини був розроблений міжнародним комітетом експертів під головуванням Чарль-за Г. Дауеса, затверджений 16 серпня 1924 р. на Лондонській конференції представниками країн-переможниць у першій світовій війні і прийнятий Німеччиною. Основна мета плану — відновлення промислового потенціалу Німеччини і забезпечення виплат репарацій країнам-переможницям. План, зокрема, передбачав надання Німеччині позики у сумі 200 млн дол., в т. ч. 100 млн дол. виділяли американські банки. Вважалося, що відбудова, піднесення господарства, оздоровлення фінансів сприятиме регулярній сплаті репарацій Франції та Англії, які, у свою чергу, покриватимуть свою заборгованість США. План Дауеса. Згідно з планом, СРСР повинен був постачати сировину в Німеччину.План встановлював розміри платежів Німеччини на перші п'ять років. Для забезпечення платежів передбачалося встановити контроль союзників над німецьким держбюджетом, грошовим обігом і кредитом, залізницями. Контроль здійснювався спеціальним комітетом експертів, який очолював генеральний агент з репарацій. Цей пост займав представник США, спочатку О. Юнг, а згодом П. Гілберт.У зв'язку з прийняттям плану Дауеса, між Францією і Бельгією з одного боку, і Німеччиною — з другого, було підписано угоду про припинення окупації Рурського басейну і виведення звідти французьких і бельгійських військ. План Дауеса діяв до 1929 року. Він відрегулював репараційні платежі, сприяв ввозу іноземного капіталу в Німеччину. До вересня 1930 р. сума іноземних (головним чином американських) капіталовкладень в Німеччині склала 26—27 млрд марок, а загальна сума німецьких репараційних платежів за той же період — дещо більше 10 млрд марок. Ці капітали сприяли відновленню промислового вир-ва, яке вже у 1927 р. досягло передвоєнного рівня. Частка Німеччини у світовому експорті збільшилася з 5,73% у 1924 р. до 9,79% у 1929 р. Внаслідок виконання плану Дауеса США отримали великі прибутки у вигляді процентів від позик і дивідендів від прямих інвестицій у промисл..
План Юнга. Стурбовані катастрофічним становищем Німеччини, уряди США, Англії, Франції та деяких інших країн вирішили надати їй допомогу. Було розроблено новий репараційний план, названий у честь творця іменем О.Юнга, американського банкіра. Затвердили його на Гаазькій конференції у січні 1930 р. План Юнга передбачав зменшення розмірів щорічних репарацій та платежів (на 20%), ліквідацію всіх форм і видів контролю над економікою і фінансами Німеччини. У 1930 р., достроково, було припинено окупацію Рейнської області. Проте вже у 1931 р. Німеччина, у зв'язку з поглибленням кризи, відмовилася взагалі від сплати репараційних платежів. У тому ж році план Юнга припинив своє існування, що й підтвердила Лозанська конференція у 1932 р.
США. Криза розпочалася різким падінням цін акцій на нью-йоркській біржі наприкінці жовтня 1929 р. Біржовий крах розорив багато тисяч власників цінних паперів. Одразу ж почався небачений в історії спад промислового вир-ва і торгівлі. Так, випуск автомобілів, виплавлення чавуну і сталі скоротилися на 80%. У цілому промислове вир-во і торгівля скоротилися вдвічі. За роки кризи збанкрутували 130 тис. фірм, 19 залізничних компаній, 5760 банків. Мільйо-ни громадян постраждали, втративши своє майно, нагромадження, робочі місця. Криза призвела до небаченого росту безробіття. На околицях міст виросли "гувервілі" — селища із халуп, у яких жили безробітні та їхні сім'ї (названі в "честь" президента США Герберта К. Гувера(1929—1933 рр.). Зростала к-сть голодуючих, жебраків. Мав місце масовий рух безробітних, "голодні походи" на Вашингтон. Безробіття досягло астрономічної цифри — 17 млн чол.Ек. криза в США поглиблювалася й невпевненими діями уряду, який відмовився від втручання в ек. життя.Вихід з ек. кризи початку 30-х років у США пов'язаний з іменем президента Франкліна Делано Рузвельта. Програма ви-ходу із кризи відома під назвою "новий курс". Здійснювався "новий курс" упродовж 1933 — 1938 рр.Перший етап чинності "нового курсу" тривав з 1933 по 1934 рр. Насамперед проведено реформи у фінансово-кредитній сфері. У березні 1933 р. було закрито всі банки країни, припинено обмін банкнот на золото, яке взагалі вилучалося з обігу.Ф. Рузвельт здійснив екстренну програму порятунку банківської системи, допомагаючи перспективним банкам.У 1933 р. було прийнято закон про відбудову промисл. (НІРА). Він передбачав запровадження у різних галузях промисл. "кодексів чесної конкуренції", які фіксували ціни на продукти, рівень вир-ва тощо. У тому ж році розпочав діяти закон про регулювання с/г (ААА), спрямований на підвищення цін на с\г продукцію. На другому етапі чинності "нового курсу" (1935—1938 рр.) було прийнято важливі акти соц. характеру. У 1935 р. введено в дію закон про трудові відносини (т. зв. закон Вагнера). У ньому фіксувалося право робітників на об'єднання у профспілки, проведення страйків і підписання колективних угод. У 1938 р. набув чинності закон про справедливий найм робочої сили, що встановлював мінімум заробітної плати і максимум тривалості робочого дня для деяких категорій робітників. Закон заборонив використання дитячої праці.У тому ж 1938 році було прийнято новий закон про регулювання с/г вир-ва. Державне регулювання ек-ки у США успішно використовувалося і в наступні десятиліття. Воно базувалося на ек. теорії Джона Кейнса ("Загальна теорія зайнятості, процентів і грошей", 1936 р.). За його іменем держ. регулювання отримало назву "кейнсіанство".
Німеччина. Для неї криза мала катастрофічні наслідки. Незважаючи на величезні ек. здобутки, зумовлені "да-уесизацією", країна опинилася у глибокій кризі. Різко скоротилося промислове вир-во, з'явилася велика кількість банкрутств (біля ЗО тис. виробників). Припинили свою роботу навіть окремі галузі (сталеплавильна). Катастрофічне зменшився експорт. Якщо у 1929 р. він оцінювався у 13483 млн марок, то у 1934 р. впав до 4167 млн. Кількість безробітних у Німеччині досягла 8 млн чол. Німеччина не мала змоги виплачувати репарації.План Юнга. Стурбовані катастрофічним становищем Нім, уряди США, Англії, Франції та деяких інших країн вирішили надати їй допомогу. Було розроблено новий репараційний план, названий у честь творця іменем О. Юнга, амер банкіра. Затвердили його на Гаазькій конференції у січні 1930 р. План Юнга передбачав зменшення розмірів щорічних репарацій та платежів (на 20%), ліквідацію всіх форм і видів контролю над ек-кою і фінансами Нім. У 1930 р., достроково, було припинено окупацію Рейнської області. Проте вже у 1931 р. Нім, у зв'язку з поглибленням кризи, відмовилася взагалі від сплати репараційних платежів. У тому ж році план Юнга припинив своє існування, що й підтвердила Лозанська конференція у 1932 р.Ек. криза у Німеччині тривала до початку 1934 р., коли намітились ознаки стабілізації. Внаслідок кризи у Німеччині до влади прийшов один із найжорстокіших в історії людства політ. режимів — нацистський.
Ек. криза призвела до кризи політичної і приходу до влади нацистів на чолі із А. Гітлером. Його уряд вже у перші роки свого правління пішов на нечуване для мирного часу розширення державного регулювання господарського життя. Напередодні другої світової війни в ек-ці було здійснено радикальні зміни. Приватна власність зберігалася, великі підприємці входили до складу керівництва державою, вони ж керували галузевими і територіальними органами управління. Однак свобода підприємництва була суттєво обмежена. Ринок товарів і послуг, ринок праці були замінені державною регламентацією. Найкращі умови для розвитку отримали виробники металу, палива, хімічних речовин, але не готової продукції, не товарів широкого вжитку. Вийшло так, що не виробники кінцевої продукції, а виробники сировини та напівфабрикатів почали визначати стратегію розвитку нім. ек-ки. Це призвело до занепаду експортних галузей, а зовнішня торгівля жорстко контролювалася. Зменшувалася залежність країни від імпорту. Такий комплекс заходів прискорив вихід Німеччини із кризи. Вже у 1935 р. було досягнуто докризового рівня вир-ва, а до 1939 р. значно його перевищено. Однак в цілому ек-ка Німеччини потрапила у зачароване коло: пріоритетний розвиток військових галузей гальмував інші, в т. ч. й ті, що працювали на експорт, що, у свою чергу, підривало позиції військо-вих галузей. Ек. експансія замінювалася військовою, в рез. якої нацисти планували встановити свою гегемонію в Європі.
Пла́н Марша́лла— програма економічної допомоги Європі після Другої світової війни. Висунуто 1947 року держсекретарем США Джорджем К. Маршаллом (почала діяти в квітні 1948).
Однією з основних проблем повоєнного устрою світу була відбудова зруйнованої економіки, особливо в країнах Європи. Допомогу їм могли надати лише США. 5 червня 1947р. державний секретар США А. Маршалл, виступаючи в Гарвардському університеті, виклав основні положення плану економічної допомоги країнам, які постраждали від війни. План повинен був вирішити такі завдання: допомогти економіці США позбавитися перенасиченості ринку капіталів, полегшити проведення конверсії і водночас забезпечити відновлення дезорганізованої економіки Європи, надавши їй допомогу, зміцнити європейські демократії.
У середині серпня 1947 р. на Паризькій мирній конференції було засновано Комітет європейського економічного співробітництва. Країни, які потребували допомоги, повинні були подати відомості про стан своєї економіки, валютні резерви, проекти використання наданих фінансів. На основі цих даних Конгрес СЩА приймав рішення про розмір допомоги. Такі умови надання допомоги США європейцям були розцінені Й. Сталіним як спроба втручання у внутрішні справи суверенних держав, їх економічного і політичного поневолення. Тому СРСР та його союзники відхилили пропозиції про допомогу.
До плану Маршалла приєдналося 17 європейських країн. Умови плану прийняли уряди Великої Британії, Франції, Італії, Швеції, Норвегії, Данії, Бельгії, Нідерландів, Люксембургу, Австрії, Ірландії, Греції, Швейцарії, Туреччини, Португалії, також вони поширювалися на Зх Німеччину і вільну територію Трієст
У квітні 1948 р. з кожною з них США підписали відповідні угоди. Упродовж 1948—1952 рр. ці країни отримали американську допомогу загальною вартістю 13 млрд доларів. Основною умовою отримання допомоги, за планом Маршалла, була відмова від націоналізації промислових об'єктів, всіляке заохочення приватних підприємств. 60% усіх коштів було надіслано Великій Британії, Франції, Італії, Зх Німеччині. Внаслідок здійснення плану Маршалла відбулося швидке відновлення економіки цих країн.
Таким чином, ставлення до плану Маршалла визначало союзників і противників СРСР та США.
25)
Причини економічного піднесення ФРН в 50-х роках ХХ ст.
Німеччина. Швидкій відбудові в значній мірі зобов’язана грошово-ціновій реформі німецького уряду, яка зупинила інфляцію, сприяла ліквідації “чорного ринку”. 30 вересня 1949 р. було завершено процес утворення ФРН. Вже в 1951 р. загальний обсяг виробництва був на третину вищим, ніж у 1936 році, а в 1956 році подвоївся. Середньомісячний приріст промислової продукції склав за 1950 – 1960 роки 9,6% проти 4% у США і 3% в Англії. Цьому сприяло:
- вдалося зберегти промисловий потенціал західної частини країни;
- репараційні платежі на користь США, Англії, Франції були меншими;
- було вдосталь дешевої робочої сили, особливо після репатріації 9 млн. німців із Східної Прусії;
- особливості менталітету німецького народу (висока працездатність, схильність до дисципліни, порядку);
- був збільшений робочий тиждень, а заробітна плата на 35% менша від довоєнної;
- надання 3,9 млрд. доларів США “стартової допомоги” згідно з планом Маршалла, надходження 32% коштів з федерального бюджету;
- заміна застарілого обладнання, оновлення виробництва, створення нових галузей економіки (нафтохімії, електроніки);
- великий попит на всі види промислової продукції, як виробничого призначення, так і на товари широкого вжитку;
- можливість у 50-х роках робити грошові заощадження, не маючи військових витрат.
Золотий запас ФРН на початку 60-х років перевищував запаси Англії, Франції та Скандинавських країн разом взятих.
Визнаним архітектором німецького “економічного дива” був Л.Ерхард, міністр економіки в уряді К.Аденауера. Він разом з групою економістів – неолібералів створив теорію “соціального ринкового господарства”, в якій вдало поєдналась особиста ініціатива підприємців, вільна конкуренція з елементами державного регулювання:
- держава повинна підтримувати нормальне функціонування системи цін;
- забезпечити захист ринкової економіки від монополізму товаровиробників;
- для попередження циклічних криз їй необхідно використовувати важелі кредитної, валютної, податкової політики;
- втручання в господарську діяльність окремих підприємців з боку держави недопустима.
Ца теорія стала основою економічної політики західнонімецького уряду в наступні десятиліття.
Фактори економічного зростання Японії в 50–70-ті роки ХХ ст.
Японія. Економічне диво в цій країні розпочалося в 1948 році, а до початку 1953 року вона досягла довоєнного економічного рівня. Протягом 1952 – 1963 рр. її ВНП майже потроївся і характеризувався щорічним приростом у 9%, обсяг виробництва товарів зріс у 5 разів, а споживання подвоїлося. До 70 років Японія утвердилася, як могутня промислова держава. Що ж цьому сприяло?
- американською окупаційною владою було розпущено збройні сили, встановлено демократичні свободи, запроваджено загальне виборче право, сформовано парламент, уряд, прийнято конституцію;
- було введено антимонопольне законодавство, згідно з яким розпущено найбільші монопольні концерни;
- проведено американськими фінансовими радниками реформу податкової системи, були зменшені податки на підприємницьку діяльність;
- встановлювався твердий обмінний курс ієни;
- в 1946 – 1949 рр. була проведена земельна реформа, яка ліквідувала поміщицьке землеволодіння, держава викупила у поміщиків і продала селянам 80% всіх с/г угідь;
- американська допомога, стабілізаційна лінія Дж. Доджа, якому президент США Г.Трумен доручив очолити перетворення в Японії, сприяла нормалізації фінансів, оновленню обладнання, створенню нових виробництв;
- в березні 1952 року набрав чинності закон про сприяння раціоналізації виробництва, згідно з яким підприємства отримували державну допомогу, податкові та інші фінансові пільги за умови модернізації виробництва, оновлення устаткування;
- японці використовували зарубіжні досягнення, закуповуючи патенти і ліцензії на наукові відкриття, передові технології і вміло пристосовуючи їх до своїх умов, отримували величезні прибутки. У другій половині 50-х років масовим стало виробництво нейлону, транзисторних приймачів, у 60-70-х роках – аудіо стереосистем, відеокамер, відеомагнітофонів, у 80-х роках – комп’ютеризованих робіт, мікросхем на кремнієвих кристалах (чіпи);
- головним чинником зростання є наполеглива праця більше, ніж 120 мільйонного японського народу, його працелюбність, самовіддача, високий патріотизм;
- ефективною виявилась в Японії система пожиттєвого найму на роботу (патерналізм), за якою плата щорічно зростає і залежить від віку і стажу.
Японія імпортує сировину з держав, що розвиваються, за низькими цінами, а готову продукцію вивозить до США, Канади, Австралії, країн Європи.
26)
Під глобалізацією світового господарства розуміють процес посилення взаємозв’язку національних економік країн світу, що знаходить своє вираження в утворенні світового ринку товарів та послуг, фінансів; становленні глобального інформаційного простору, перетворенні знання в основний елемент суспільного багатства, виході бізнесу за національні кордони через формування ТНК, впровадженні й домінуванні в повсякденній практиці міжнародних відносин і внутрішньо-політичного життя народів принципово нових, універсальних ліберально-демократичних цінностей.
Характерні ознаки глобалізації:
· взаємозалежність національних економік та їхнє взаємопроникнення, формування міжнародних виробничих комплексів поза національними кордонами;
· фінансова глобалізація – зростаюча фінансова єдність та взаємозалежність фінансово-економічних систем країн світу;
· послаблення можливостей національних держав щодо формування незалежної економічної політики;
· розширення масштабів обміну та інтенсифікація процесів руху товарів, капіталів, трудових ресурсів;
· створення інституцій міждержавного, міжнародного регулювання глобальних проблем;
· тяжіння світової економіки до єдиних стандартів, цінностей, принципів функціонування.
Глобалізація – це об’єктивний процес планетарного масштабу, який має як прогресивні наслідки, так і негативні. До позитивних ми можемо зарахувати:
Ø поширення нових інформаційних технологій та пов’заних з ними переваг (скорочення часу і витрат на трансакції, поліпшення умов праці та життя);
Ø перехід на ресурсозаощаджувальні технології;
Ø посилення уваги до важливих проблем людства та ін.
Однак, глобалізація економіки – це не лише вигоди від зростання участі країни в світових економічних процесах, але й висока ймовірність втрат, зростання ризиків. Глобалізація передбачає, що країни стають не просто взаємозалежними з причини формування системи міжнародного інтегрованого виробництва, зростання обсягів світової торгівлі та потоків іноземних інвестицій, інтенсифікації руху технологічних нововведень тощо, але й більш вразливим щодо негативного впливу світогосподарських зв’язків.
До негативних наслідків глобалізації належать:
Ø посилення нерівномірності розвитку країн світу;
Ø нав’язування сильними країнами своєї волі, нераціональної структури господарства, політичної та економічної незалежності.
27)
У 70-х рр. ХХ ст. науково-технічний прогрес посилив інтеграційні процеси в європейських країнах. Значним кроком в інтеграційному процесі була Римська угода 1957 р., за якою Франція, Західна Німеччина, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург заснували Європейське Економічне Співтовариство (ЄЕС).
У 1973 р. до ЄЕС вступили: Великобританія, Ірландія, Данія. В 1987 р. розпочався, а в 1993 р. завершився процес створення Єдиного спільного ринку. У 1981р. в ЄЕС ввійшла Греція, а в 1986 р. – Іспанія та Португалія. Була створена єдина інтеграційна валюта – екю. Фундаментом існування і розвитку Співтовариства були: вільна торгівля та конкуренція. Був створений Європейський інвестиційний банк.
Існування такого союзу свідчило про подолання антагоністичних протистоянь у Європі. Економічні результати були позитивними. З1 липня 1968р.був запроваджений єдиний тариф на ввізні з третіх країн товари. Успішно проводилася єдина сільськогосподарська політика. З 1 січня 1993р. почав функціонувати єдиний внутрішній ринок ЄЕС, відмінена решта обмежень щодо руху товарів, послуг, капіталів та робочої сили. Введені єдині стандарти на продукцію, що виробляється в країнах-членах ЄЕС. З листопада 1993 р. набрав чинності Маастрихтський договір про трансформування Співтовариства у валютний, економічний і політичний Європейський Союз з єдиними: зовнішньою політикою, громадянством і валютою. З 1 січня 1999р. введена єдина валюта – євро.
У наш час Євросоюз – це одна із сильніших інтеграційних зон світу. Вона об’єднує 27 країн із сукупним ВВП понад 10.000 млрд.євро.
Протягом 70 -90-х рр. ХХ ст. продовжувала свою діяльність Європейська асоціація вільної торгівлі, до якої входили: Австрія, Ісландія, Лііхтенштейн, Норвегія, Фінляндія, Швеція, Швейцарія.
Багатосторонні й економічні угрупування країн, що розвиваються. Так, за даними ЮНКТАД (Конференція ООН з торгівлі і розвитку), в 90-х роках ХХст.
Міжнародні економічні зв’язки країн третього світу розвивалися в межах 44 регіональних торговельно-економічних угрупувань, 30 асоціацій виробників сировини, 2 валютних союзи, 8 платіжних клірингових угод і 5 кредитних. У 1991 р. був створений Спільний ринок країн півдня Америки (МЕКРОСУР). До нього ввійшли чотири держави: Аргентина, Бразилія, Уругвай і Парагвай. Він сприяв значному розвитку інтеграції латиноамериканських країн. У такому ж напрямі йде процес об’єднання зусиль африканських країн.
У наш час світ економічно інтегрується. Головною метою союзів держав є господарське зближення в ім’я прогресу. Інтеграцією охоплені не тільки основні галузі економіки, а й фінансова сфера. Розвиток міжнародних економічних відносин у світовому господарстві набули надзвичайного значення. Цьому сприяли розширення і поглиблення економічних відносин між країнами, групами країн, окремими фірмами та організаціями. Посилився міжнародний поділ праці, інтернаціоналізація господарського життя, збільшилась відкритість національних економік. Міжнародні зв’язки буквально пронизали більшість національних економік, спричиняючи при цьому значний вплив на світову економіку. Базуючись на економіці окремих держав та світовій, міжнародні економічні відносини залежать від них, одночасно являючись самостійним явищем, формою існування і розвитку світового господарства, його внутрішнім механізмом.
Міжнародні економічні відносини відображають господарські зв’язки між державами, регіонами, підприємствами, фірмами, установами, юридичними та фізичними особами для виробництва та обміну товарами і послугами, матеріальними і фінансовими ресурсами.
В сучасних умовах в світі нараховується майже два десятки міжнародних економічних об'єднань інтеграційного типу. Одним з найбільш розвинутих щодо глибини інтеграційного процесу є Європейський Союз, який утворився на основі трьох інтеграційних об'єднань - Європейського об'єднання вугілля та сталі, Європейського співтовариства по атомній енергії, Європейського економічного співтовариства.
Європейське об'єднання вугілля та сталі було створено в 1952 році у вигляді спільного ринку вугілля, залізної руди і статі. До складу цього об'єднання увійшли ФРН, Франція, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Італія. Вони підписали угоду, якою відмінялися митні податки та кількісні обмеження імпорту й експорту між учасниками об'єднання і запроваджувалися єдині митні тарифи на імпорт вугілля і сталі з третіх країн.
Європейське економічне співтовариство ("Спільний ринок") було створене в 1957 році в результаті підписання Римського договору. До його складу увійшли ті же країни, що входили в Європейське об'єднання вугілля і сталі. Основною метою створення цього об'єднання було: 1) зняття торгових обмежень між країнами-членами; 2) встановлення єдиного спільного тарифу в торгівлі з третіми країнами; 3) забезпечення вільного переміщення капіталів, послуг і робочої сили; 4) узгодження і проведення єдиної політики в галузі сільського господарства, транспорту і енергетики; 5) уніфікація податків; 6) створення валютного союзу.
Європейське співтовариство по атомній енергії було утворене в 1958 році вже згадуваними нами шістьма європейськими країнам Його метою були: контроль за використанням матеріалів, щ розщеплюються; проведення дослідних робіт; обмін технічно інформацією; спільне будівництво підприємств атомної енергетики і т. ін.
Західноєвропейська інтеграція в процесі свого розвитку пройшла декілька основних етапів: етап зони вільної торгівлі, етап митного союзу, етап спільного ринку і етап економічного союзу, який розпочався в 1993 році і триває по сьогодні. Кожен із названих етапів західноєвропейської інтеграції характеризувався певними особливостями.
На етапі зони вільної торгівлі (1958-1968 pp.) у відповідності з Римським договором були відмінені митні податки та кількісні обмеження на взаємну торгівлю, встановлений єдиний спільний митний тариф і запроваджена загальна митна політика стосовно третіх країн.
На етапі митного союзу (1968-1986 pp.) здійснювалися заходи по створенню в рамках співтовариства єдиної правової бази та єдиного економічного середовища для господарської діяльності юридичних та фізичних осіб, в тому числі в таких сферах як наука, техніка, валютні відносини, охорона навколишнього середовища, зовнішня політика. На цьому етапі до шістки країн-учасниць інтеграційного об'єднання приєдналися Данія, Ірландія, Великобританія, Греція, Португалія, Іспанія.
Дата добавления: 2015-09-29; просмотров: 26 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |