Телефонограми оформляють на загальних, трафаретних чи спеціальних бланках або на чистих аркушах паперу формату А5 в одному примірнику.
43. Етикет службового листування
Лист-прохання - тактовне звернення адресанта до адресата-партнера, клієнта, спонсора з певним проханням - про участь у заході, про доброчинну пожертву чи можливу фінансову допомогу у проведенні важливого заходу. Текст прохання має бути конкретним, лаконічним, переконливим, тактовним, із зазначенням причини, яка спонукала до його написання.
Ініціативний лист за змістом подібний до листа-прохання від імені керівника чи трудового колективу з проханням про допомогу, про сприяння у вирішенні важливих справ, пропозиція про співпрацю. Текст листа небагатослівний, стислий, з конкретною пропозицією - ініціативою.
Лист-підтвердження - письмове підтвердження угоди, попередньої домовленості, запрошення; це й засіб утвердження репутації досвідченого ділового партнера, що виявляє повагу до свого спільника та підтверджує зацікавленість у співпраці. Це може бути й підтвердженням про одержання кореспонденції, вантажів, товару, про чинність раніше укладених договорів чи погодженість взяти участь у запропонованому заході.
Рекомендаційні листи - здавна досить поширений важливий вид ділових стосунків, особливо при сприянні молодому фахівцеві в отриманні роботи чи при працевлаштуванні на конкурсній основі.
Рекомендаційний лист має бути об'єктивним, правдивим, містити важливі відомості про рекомендованого (рекомендованих) і повинен бути написаний людиною, відомою чи авторитетною в світі науки, культури, бізнесових чи господарських структур. Він повинен містити важливі відомості, вказувати на надійність, компетентність, високі фахові якості рекомендованого зі словами: "Рекомендую". У листі має бути висловлена згода нести певну відповідальність за рекомендовану особу. Варто делікатно вказати на незначні недоліки в характері чи способі спілкування.
Так звані "закриті рекомендації" містять вказівку на те, що за претендента на певну посаду автор листа не може ручитися чи високо оцінити його фахові якості, тому зобов'язаний дати об'єктивну оцінку.
Необхідні реквізити (крім назви документа, його тексту) - підпис особи - автора рекомендації, дата.
Заохочувальні й спонукальні листи - їх не виділяють в окремий вид ділової кореспонденції, та вони існують, інколи дуже необхідні для заохочення партнерів до подальшої співпраці чи підтримання творчої наснаги. Вони допомагають у вирішенні нелегких справ, спонукають до дії.
Лист-запрошення за змістом подібний до запрошення, але менш стандартизований, глибший у викладі причин запрошення адресата взяти участь у важливому діловому заході: написати відгук про наукову роботу чи вернісаж, виступити з доповіддю чи повідомленням на конференції, дати компетентну фахову оцінку. Такий лист вважається виявом особливої поваги до адресата як фахівця і потребує відповіді запрошуваного дати згоду на участь або відмовитись від неї з поважних причин.
Листи-вітання - це вияв високої поваги й уваги до своїх колег, співробітників, ділових партнерів. Офіційність мусить бути не штампованою і безликою. Переважно це ювілейні листи-вітання, укладені в урочистому стилі, який засвідчує поважне ставлення до ювіляра.
Лист-подяка - один з елементів необхідної ділової етики. У ньому висловлюють вдячність з приводу фінансової чи інформаційної допомоги, підтримки, творчої співпраці чи просто доброзичливості. Такий лист краще писати від руки - гарним почерком, грамотно, небагатослівно, коректно і тепло. Надсилати вчасно, без запізнень із подякою.
Лист-вибачення містить вибачення за порушену домовленість щодо терміну виконання ділової угоди чи якісь допущені помилки у співпраці. Необхідний елемент партнерської етики. Містить слова жалю за провину і запевнення в готовності виправити становище.
Лист-відмова вимагає від авторів епістолярної майстерності, потребує вміння тактовно дати категоричну відмову, аргументуючи причину і доводячи адресатові неможливість подальшої їхньої співпраці.
Лист-нагадування найчастіше надсилають діловому партнерові, нагадуючи про наближення або закінчення терміну певного зобов'язання щодо проведення якогось заходу чи сплати прострочених платежів тощо. Зміст листа має бути ввічливим, небагатослівним, коректним, а вимога - обгрунтованою; інколи це категорична й рішуча вимога позбутися боргу та ін. Переважно починається словом "Нагадуємо".
Рекламаційний лист - лист-нарікання, лист-обурення - надсилають діловому партнерові, який не виконав, не дотримався, порушив умови укладеної угоди або недобросовісно виконав узяті на себе зобов'язання. Причиною претензій може бути невиконання всіх пунктів угоди, і адресант вимагатиме від виробника-адресата заміни неякісного товару, допоставки недостачі, процентної знижки з вартості товару чи сплати штрафу. Претензії слід викладати тактовно, інколи - і в "холодно"- ввічливому тоні.
Листи-претензії називають "сердитими", вони подібні до листів-вимог щодо невиконання, порушення діловим партнером договірних зобов'язань, інколи через бухгалтерський недогляд партнера. Саме такі листи є засобом врегулювання непорозумінь на добровільних засадах і навіть обов'язковою попереджувальною стадією перед позиванням через народний суд або арбітраж.
Про кількість і якість товарів одержувач зобов'язаний подати відправникові претензію не пізніше ніж через 10 днів після складання комерційного акту, а постачальник у 10-денний термін повинен розглянути претензію і повідомити замовника про згоду задовольнити претензію чи відхилити її, обґрунтувавши причину. До рекламацій на якість товарів додають акт державної експертизи про недоброякісність товару, суму уцінки і штрафу із зазначенням кількості і вартості забракованого товару, транспортні накладні та інші документи.
При відхиленні претензії вказують мотиви відмови на основі нормативних актів. При задоволенні претензії відповідь на рекламацію подають рекомендованим листом або по факсу, при відмові у задоволенні претензії - рекомендованим листом із доданням усіх необхідних документів. Справа передається до арбітражного чи народного суду за умови, якщо претензію не врегулюють сторони на добровільних засадах.
44. Наукова комунікація як складова фахової діяльності
У розвитку сучасного суспільства важливу роль відіграє наукова інформація, отримана в результаті наукового пізнання, її отримання, поширення та використання мають суттєве значення для розвитку науки. Наукова інформація поширюється в часі та просторі певними каналами, засобами, методами. Особливе місце в цій системі належить науковій комунікації. Наукова комунікація (НК) — обмін науковою інформацією (ідеями, знаннями, повідомленнями) між ученими і спеціалістами.
У процесі НК виділяють п'ять основних елементів:
1) комунікант — відправник повідомлення (особа, яка генерує ідею або збирає, опрацьовує наукову інформацію та передає її).
2) комунікат — повідомлення (фіксована чи нефіксова-на наукова інформація, закодована певним чином за допомогою символів, знаків, кодів).
3) канал (спосіб передачі наукової інформації).
4) реципієнт — отримувач повідомлення (особа, якій призначена інформація і яка певним чином інтерпретує її, реагує на неї).
5) зворотний зв'язок — реакція реципієнта на отримане наукове повідомлення.
Є багато підходів до класифікації наукової комунікації, її поділяють на пряму (безпосереднє спілкування фахівців, зайнятих у науково-дослідницькому процесі); опосередковану (комунікація між ученими через їхні наукові публікації); вертикальну (між науковим керівником і дисертантом); горизонтальну (пов'язує здобувача з представниками наукової школи) та ін. Однак найпоширенішим є поділ наукових комунікацій на формальні і неформальні, документні і недокументні, між якими встановлено тісний взаємозв'язок.
Формальна НК — обмін науковою інформацією через спеціально створені структури для генерації, оброблення і поширення наукового знання. Це — видавництва, редакції газет і журналів, науково-дослідні установи, вищі навчальні заклади, радіо, телебачення, бібліотеки, інформаційні центри, музеї, архіви тощо. В наукознавстві формальну комунікацію часто розглядають як опублікування статті в журналі або наукової монографії і посилання. Пряме цитування одного автора іншим свідчить про створення формального каналу комунікації між ними — від цитованого автора до того, хто цитує. Якщо два дослідники цитують третього, то створюється формальна комунікація між першим і третім автором шляхом цитування. Ефективність формальної НК визначається кількістю та якістю опублікованих наукових результатів.
Неформальна НК — це комунікація, що встановлюється між комунікантом (відправником) і реципієнтом (отримувачем) шляхом особистих контактів, зустрічей, бесід, телефонних розмов, листування тощо. Позитивним аспектом такої комунікації є економія часу, забезпечення глибшого взаєморозуміння. Ефективність неформальних НК визначається через самозвіти, опитування, спостереження. Окремі неформальні обміни науковою інформацією стають очевидними, коли науковці у співавторстві публікують результати свого дослідження.
Документна НК — комунікація, опосередкована науковим документом, побудована на обміні документованою інформацією (ідеями, повідомленнями, знаннями). Науковий документ — це публікація результатів теоретичних і (чи) експериментальних досліджень, а також підготовка науковцями до публікації пам'яток культури, історичних документів та літературних текстів. Він містить зафіксовану на матеріальному носієві наукову інформацію для передачі її в просторі і часі.
44.Особливості оформлення довідково-інформаційних документів
Звіт
Звіт (рос. отчет) - документ, який містить письмове повідомлення про виконання роботи (завдань, доручень тощо) за певний проміжок часу.
Звіти бувають статистичні (цифрові) й текстові. Статистичні звіти складають на спеціально віддрукованих бланках, а текстові пишуть на звичайному папері за встановленим зразком.
У звітах зазвичай пишуть про роботу (завдання, доручення, практику, підготовку розділів дисертації), виконану протягом певного періоду (року, місяця, кварталу).
Реквізити звіту:
1. Штамп установи.
2. Назва виду документа.
3. Заголовок (зазначають установу, напрям діяльності, звітний період).
4. Текст, який складається з таких частин:
o вступ (завдання, які було поставлено перед установою або конкретною особою за звітний період);
o основна частина (опис та аналіз виконаної роботи);
o висновки (пропозиції, зауваження, перспективи на майбутнє);
o підпис керівника установи або особи, відповідальної за складання звіту.
5. Дата складання.
6. Печатка.
Звіт повинен мати композиційну чіткість, логічну послідовність у викладі, достатню обґрунтованість висновків і пропозицій, стислість, точність формулювань. Великий за обсягом звіт поділяють на частини, кожній з яких має відповідати свій заголовок (наприклад, навчальна робота; виховна робота у студентських групах; наукова, науково-методична робота тощо).
Печатка, штамп установи й підпис керівника мають бути лише у звітах, які будуть надіслані за межі установи.
47Офіційні особові документи. Розписка. Види розписок. Реквізити, правила оформлення.
Розписка — це документ, який підтверджує передачу й одержання грошей, матеріальних цінностей, документів тощо від установи чи приватної особи.
Розписки можуть бути приватними й службовими та повинні містити такі реквізити:
1. Назва документа.
2. Текст.
3. Дата.
4. Підпис.
5. Засвідчення (за необхідності).
Текст приватної розписки має містити такі відомості:
Прізвище, ім’я, по батькові (повністю) того, хто дає розписку й підтверджує отримання (за необхідності вказується назва документа, що підтверджує особу отримувача, та його вихідні дані).
Прізвище, ім’я, по батькові (повністю) того, кому дається розписка (за необхідності вказується назва документа, що підтверджує його особу, та його вихідні дані).
Конкретні дані (найменування, кількість, стан, термін тощо) матеріальних цінностей, що передаються. Кількість, вартість вказуються цифрами й словами.
Засвідчення підпису особи, яка дає розписку, за необхідності засвідчується посадовою особою установи, де вона працює, за місцем проживання чи нотаріальною конторою.
У тексті службової розписки вказуються посади осіб, повні назви установ, які вони представляють, на підставі якого розпорядчого документа передано й отримано матеріальні чи грошові цінності.
При необхідності в розписці вказуються прізвища свідків передачі цінностей з їх підписами.
48. Офіційні особові документи. Доручення, його реквізити та правила оформлювання
Доручення — це документ, за яким приватна чи посадова особа, організація передає права (повноваження) іншій особі чи організації здійснювати від її імені зафіксовані в дорученні дії.
Доручення можуть бути особистими (приватними) і офіційними (службовими). Приватні доручення можуть бути написаними від руки. Для офіційних доручень виготовляються, як правило, відповідні бланки. Бланки доручень можуть мати захист від фальсифікації (водяні знаки тощо), такі бланки підлягають суворій звітності.
Доручення обов’язково мають бути засвідченими нотаріально або ж підписом посадової особи та печаткою установи. Доручення, що не виходять за межі установи (найчастіше це особисті доручення, пов’язані з одержанням заробітної плати, стипендії тощо), можуть засвідчуватися підписом керівника структурного підрозділу та печаткою цього підрозділу.
Залежно від обсягу та змісту повноважень доручення можуть бути:
- разові — це, як правило, одноразове отримання грошових чи матеріальних цінностей;
- спеціальні — передається право здійснювати в межах певного часу однотипні дії (певні господарські чи банківські операції, представництво в судових органах тощо);
- генеральні — на виконання розширених повноважень (управління й володіння рухомим і нерухомим майном, банківські операції, представницькі функції в судових органах тощо).
Доручення складається з таких реквізитів:
1.Назва документа.
2. Текст.
3. Дата.
4. Підпис довірителя.
5. Засвідчення підпису довірителя (дата засвідчення, посада, підпис, ініціали й прізвище особи, яка засвідчила доручення, печатка). Засвідчення здійснюється за місцем роботи чи проживання довірителя або в нотаріальній конторі.
Текст особистого доручення містить, як правило, такі дані:
1. Прізвище, ім’я, по батькові довірителя (повністю).
2. Прізвище, ім’я, по батькові особи, якій видається доручення, дані документа, що посвідчує особу.
3. Дії, обов’язки, права довіреної особи, її повноваження.
4. Термін дії доручення.
49. Наказ як вид документа щодо особового складу. Види наказів. Реквізити та правила оформлювання.
Наказ — це розпорядчий документ, який видається керівником установи (структурного підрозділу) на правах єдиноначальності та в межах своєї компетенції, обов’язковий для виконання підлеглими.
Проект наказу створюється, як правило, у відповідному структурному підрозділі (виконавцем або керівником), підписується керівником структурного підрозділу, узгоджується з іншими посадовими особами установи, в компетенції яких знаходиться повне або часткове вирішення питання, про яке йдеться в наказі (заступником керівника установи, куратором питань, про які йдеться в наказі, юристом). До проекту наказу додають документи, що мотивують його доцільність.
Наказ набуває чинності з моменту його підписання, якщо інший термін не вказано в його тексті. Право підписання наказів визначається законодавством: зазвичай це право мають керівники установ, їхні перші заступники, а також деякі посадові особи відповідно до їх повноважень і компетенції.
Наказ діє доти, доки не буде скасований (особою, яка його підписала, або вищою інстанцією) або поки не буде виконаний чи поки не закінчиться термін його дії, вказаний у самому наказі.
Наказ не має юридичної сили та підлягає скасуванню, якщо він виданий із порушеннями встановлених правил.
Накази бувають індивідуальними й нормативними:
Індивідуальні накази пов’язані з вирішенням питань трудової діяльності конкретних осіб (заохочення й стягнення, переведення на іншу роботу тощо).
Нормативні накази — це безособові накази, які регламентують трудову діяльність усього трудового колективу чи його частини (правила внутрішнього трудового розпорядку, реорганізація структурних підрозділів тощо).
Розрізняють два види наказів:
— за особовим складом;
— з питань основної діяльності.
Накази щодо особового складу (це, як правило, індивідуальні накази) пов’язані з вирішенням питань трудової діяльності окремих працівників (зарахування на посаду, звільнення, преміювання тощо).
Накази з питань основної діяльності (нормативні накази) — це документи, які оформляють рішення керівника щодо організації роботи установи в цілому чи його структурних підрозділів (конкретні заходи щодо виконання директив вищих органів, планування роботи окремих структурних підрозділів тощо).
Накази складаються з таких реквізитів:
1. Повна назва установи, де видається наказ.
2. Назва документа.
3. Дата.
4. Номер.
5. Назва (заголовок) наказу (про що наказ).
6. Текст.
7. Підпис (посада керівника, підпис, ініціали, прізвище).Текст наказу складається, як правило, з констатуючої та розпорядчої частини.
Констатуюча частина складається зі вступу, де вказується причина видання наказу (наявність розпорядчого документа вищого органу тощо), аргументації (викладаються основні факти) та висновку (мета видання наказу). Розпорядча частина містить конкретні пункти, в яких викладається зміст наказу (заходи чи дії, строки, виконавці, відповідальні тощо).
50.Усне та писемне ділове мовлення. Характерні ознаки усного та писемного спілкування
Мова існує у двох формах – усній і писемній. Первинним щодо виникнення, звичайно, було усне мовлення. Воно передувало появі писемного мовлення.
Люди у процесі спілкування використовують обидві форми мов-лення, які тісно взаємопов'язані між собою. Розвинене усне мовлен-ня – основа для успішного розвитку писемного мовлення. А розви-нене писемне мовлення позитивно впливає на усне мовлення.
Обидві форми мовлення тісно пов'язані з мисленням.
Але кожна з форм мовлення, за переконаннями багатьох учених, має і свої специфічні ознаки:
Усне мовлення Писемне мовлення
Усне слово – це слово живе, ви-разне, інколи спонтанне. В усному мовленні не завжди є час для добо-ру найбільш точного слова. Сказа-не слово не можна виправити. У писемному мовленні завжди по-передньо обдумується кожне слово, кожна фраза. Написаний текст можна перечитати, виправити.
Це мовлення розраховане на сприйняття слухом. Писемне мовлення – це графічне мовлення, розраховане на зорове сприйняття.
Українська мова за професійним спрямуванням
Українська мова в житті суспільства
51.Зміни у новому українському правописі. Правопис прізвищ українською мовою
Українські прізвища вимовляються і пишуться за правилами вимови та за загальними нормами українського правопису. Наприклад: Литвиненко, Гапоненко, Писаренко Шевченко, Марченко, Муляр, Кравченко, Назар, Удовенко, Пугач, Солов'яненко, Тимошенко, Юрчук.
Ряд прізвищ слов'янського походження в українській мові мають деякі особливості:
1) у російських прізвищах ё передається сполученням йо на початку слова та в середині після голосних, а також після твердих приголосних, якщо ё у вимові відповідає сполученню йо. Наприклад: Йотов, Йоржик, Майоров, Водойомов, Мурав-йов, Соловйов, Воробйов;
2) якщо ё означає звук о після м'якого приголосного, то тоді пишеться сполучення ьо. Наприклад: Синьов, Дегтярьов, Пушкарьов, Лавреньов, Треньов;
3) під наголосом після шиплячих ж, ч, ш, щ та ц завжди пишеться о. Наприклад: Чижов, Свящов, Балашов, Лихачов, Лобачов, Кольцов. У ненаголошеній позиції пишеться е. Наприклад: Горячеє, Чебишев, Коришев, Солнцев, Кривенцев, Плющев, Лещев;
4) російська літера е після приголосних передається в українській мові літерою е. Наприклад: Мельник, Вербицький, Ааександров, Демидов, Шевцов, Кобзаревич, Леонов, Мошек, Сапек, Гашек, Луспекаєв, Білевич. Але звук е в російських прізвищах, що відповідає українському і, передається буквою є. Наприклад: Бєлкін, Бєляєв, Сєдіна, Пєшковський, Лєтов, Мєстківський;
5) російська літера и в основах прізвищ на початку слова та після приголосних передається літерою і. Наприклад: Іва-щенко, Івко, Ісаченко, Ісаєв, Іллєнко, Нікітін, Ніколаєв, Фірсова, Бірюков, Лісний, Ліненко.
Після шиплячих ж, ч, ш, щ завжди пишеться и. Наприклад: Живков, Жиловенко, Жигалюк, Кочигін, Чигрін, Чирва, Шиша-рова, Шишацький, Щиглов, Щипачов;
6) російська літера и у середині слів після голосних, апострофа та м'якого знака передається через ї. Наприклад: Руїн, Воїнович, Мар'їн, Захар 7нов, Ільїн, Переїденко;
7) російська літера ы завжди передається через и. Напиклад: Фортали, Черниш, Малишевський, Цимбал, Циганенко, Цвелих, Білих, Куцих;
8) літера и завжди пишеться в прізвищах, утворених від імен та коренів, спільних для української і російської мов. Наприклад: Мироненко, Сидоров, Тихонов, Максимов, Данилов, Григорчук, Вшоградов, Винокур;
9) російський суфікс -ев, -еев передається через є після всіх приголосних, крім шиплячих та ц. Наприклад; Матвєев, Андрєєв, Федосєєв, Євсєєв, Патрікєєв, Веденєєв; Лаптєв, Мед-ведєв, Пахарєв, Каменєв, Гундарєв, Жухарєв; Малишев, Баришев, Зайцев, Мальцев, Хомічев, Мариничев, Онищев, Костищев;
10) у префіксі при- завжди пишеться и. Наприклад: При-ходько, Присяжнюк, Прилуцький, Пригорілов, Прибережний, Привалов, Придніпровський, Приймаков, Прийденко, Придорожній;
11) у суфіксах -ич, -ик пишеться и. Наприклад: Пашкевич, Зінкевич, Мазуркевич, Базилевич, Зозулевич; Перепелятник, Рудик, Цилюрик, Дудник, Малик, Антосик, Бендрик;
12) слов'янські прізвища, незалежно від походження, пишуться з ь у суфіксах -ськ, -цьк, -зьк. Наприклад: Вишне-вецький, Новицький, Липовицький, Іваницький, Жванецький, Корецький, Саврицький, Квітницький, Хмельницький, Купецький, Пінаєвський, Залюбовський, Завадовський, Зелінський, Пет-ровський, Тройський, Міщерський, Добровольський, Печерський, Матусовський, Броварський.
52. Зміни у новому українському правописі. Правопис імен та по батькові українською мовою
ІМЕНА ПО БАТЬКОВІ
При творенні чоловічих імен по батькові вживаються суфікси -ович, -йович. Наприклад: Русланович, Сергійович, Іванович, Ігорович, Юрійович, Максимович, Євгенович, Богданович, Андрійович, Маркіянович, Васильович, Семенович.
При творенні жіночих імен по батькові вживається суфікс -івн(а), після голосних -ївн(а). Наприклад: Миколаївна, Іванівна, Юліанівна, Лук'янівна, Ярославівна, Артемівна, Владиславівна, Василівна, Бориславівна, Романівна, Олександрівна, Сергіївна.
Деякі з імен по батькові випадають з цих загальних правил. їх слід пам'ятати.
Григорій — Григорович, Григорівна
Сава — Савич (-ович), Савівна
Ілля—Ілліч, Іллівна
Микита —Микитович, Микитівна
Яків — Якович (-левич), Яківна (-лівна)
Лука —Лукич, Луківна.
У родовому відмінку жіночі імена по батькові мають лише
закінчення -івн(и), -ївн(и), у давальному - -івн(і), -ївн(і).
Наприклад:
Р. в. Людмили Тимофіївни (неправильно: Тимофі-ївної)
Вікторії Володимирівни (неправильно: Володи-мирівної)
Д. в. Людмилі Тимофіївні (неправильно: Тимофі-ївній)
Вікторії Володимирівні (неправильно: Володими-рівній)
53.Написання чисел у документах. Відхилення від літературних норм у текстах документів.
54. Терміни та їх місце у діловому стилі. Особливості лексики ділових документів
Спеціальні слова або словосполучення, що дають точне визначення чи пояснення предметам, явищам, діям з якої-небудь галузі знання — науки, культури, техніки, політики, економіки, називаються термінами. Терміни мають точне, конкретне значення й тому позбавлені образності, емоційно-експресивного забарвлення.
Діловому стилю притаманна термінологія, яка утворюється із активної лексики (діловодство, справочинство); запозичується із інших мов (бланк, бюджет); утворюється за допомогою власних слів та іншомовних або із запозичених складників (фотокамера, фототелеграф, фототелетайп) тощо.
Значення термінів зафіксовані у державних стандартах, спеціальних словниках, довідниках. Ось чому вони (терміни) і повинні вживатися лише в зафіксованому значенні.
Кожна вузька галузь науки має свої терміни: медичні вживаються у медицині, технологічні — в техніці і т. д. Проте деякі терміни мають кілька значень, зокрема в діловодстві. Наприклад: справа — означає один документ і сукупність документів, інше значення має словосполучення юридична справа. Правильне значення того чи іншого терміна допомагає з'ясувати контекст. При утворенні похідних форм терміна необхідно користуватися лише тими формами, які подаються в словнику чи довіднику, бо вільне словотворення може стати причиною неправильного використання та сприймання.
Слід уникати використання застарілих, нестандартних термінів, що перейшли до повсякденного вжитку і втратили своє термінологічне значення, наприклад: фронт, фактор. Це ускладнює розуміння змісту документа.
Отже, терміни кожної сфери науки потребують особливої уваги, постійної роботи зі словниками й довідниками.
55. Стилі сучасної української літературної мови.
Науковий стиль – функціональний різновид літературної мови, що обслуговує сферу і потреби науки.
Основне призначення стилю – повідомлення про результати наукових досліджень, систематизація знань.
Головними ознаками наукового стилю є широке використання науково-термінологічної лексики, слів з абстрактним значенням та іншомовного походження. Показовим є членування тексту на:
- розділи;
- підрозділи;
- параграфи;
- введення формул, таблиць, діаграм.
Лексичні, текстові одиниці репрезентують точність, логічність, узагальненість, аргументацію висловлених положень.
Розрізняють власне науковий, науково-навчальний, науково-популярний підстилі наукового стилю.
Власне науковий репрезентується такими жанрами, як дисертація, монографія, наукова стаття, доповідь, дипломна, магістерська, курсова робота тощо.
Науково-популярному підстилю властива доступність викладу наукової інформації, розрахованої на нефахівців.
Науково-навчальний підстиль реалізується в підручниках, посібниках для учнів шкіл та студентів вищих навчальних закладів, слухачів мережі просвітницьких установ.
Науковий стиль реалізується в таких жанрах: дисертація, монографія, стаття, підручник, лекція, відгук, анотація, рецензія, виступи на наукових конференціях, дискусії, доповіді на наукові теми.
Офіційно-діловий стиль – це мова ділових паперів, що використовуються в офіційному спілкуванні між державами, установами, приватною особою і установою і регулюють їх ділові взаємини.
Основне призначення стилю – регулювання офіційно-ділових стосунків.
Головні ознаки офіційно-ділового стилю: наявність реквізитів, що мають певну черговість, однозначність формулювань, точність, послідовність викладу фактів, гранична чіткість висловлювання, наявність усталених мовних зворотів, певна стандартизація початків і закінчень документів, широке вживання конструкцій (у зв 'язку з, відповідно до, з метою, згідно з). Лексика стилю здебільшого нейтральна, вживається в прямому значенні. Залежно від того, яку саме галузь суспільного життя обслуговує офіційно-діловий стиль, він може містити суспільно-політичну, професійно-виробничу, науково-термінологічну лексику. Синтаксис стилю характеризується вживанням речень різної будови з прямим порядком слів; запроваджується поділ тексту на пункти, підпункти. Виокремлюють такі його функціональні підстилі:
Дата добавления: 2015-08-29; просмотров: 19 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |