(Повністю виключене світло.Починає наростаючи грати композиція Art Makos – Waiting for you.Включається прожектор який світить на сцену де зліва стоїть лавка та ліхтар,ніби на вокзалі.Включається

(Повністю виключене світло.Починає наростаючи грати композиція Art Makos – Waiting for you.Включається прожектор який світить на сцену де зліва стоїть лавка та ліхтар,ніби на вокзалі.Включається другий прожектор.З куліс,на світло прожектора виходить Ліна костенко з валізою.Напрямляючись до лавки,починає читати.Музика скручується до фонового ефекту.Поволі включається світло на авансцені.Прожектора виключаються.)

Ліна Костенко:

На одному з малих полустанків я чекаю
поїзда зранку. Влаштувалась в кутку на лаві,
щоб мене не знайшли цікаві. Протяг має
в'їдливий присмак паровозного сизого диму,
і стоїть неумитий присмерк за розхитаними
дверима.
Десь там брязкіт і скреготіння, залізничний
постійний шум...
Я поклала папір на коліно, я стривожені
вірші пишу. Наче прозу пишу - без розбивки
на рядків розмаїтті пласти, щоб здавалось на
перший погляд, що пишу я звичайні листи.
Власне, це недалеко від правди.
Інша форма - той самий зміст. Адресовані
людям вірші - найщиріший у світі лист.

(Музика затихає.Ліна Костенко сідає на лавку починає писати.Включається голос)

Голос:Увага пасажири,поїзд номер 1930 відправляється з першого перону.Наступна станція Воєнна.Світло вимикається.Вмикається звук руху поїзда та світло що мигає ніби їде поїзд.Звук поїзда вимикається,Вмикається світло на сцені.)

Голос:Станція Воєнна

(Ліна Kостенко починає читати вірш)

Ліна Костенко:

Мій перший вірш написаний в окопі,
на тій сипкій од вибухів стіні,
коли згубило зорі в гороскопі
моє дитинство, вбите не війні.

(Після останніх слів (Ліна Костенко завмирає),з правих куліс вибігає перелякана маленька Ліна сідає на авансцені.Вмикається фонова композ. Art Makos – Old Letter, маленька Ліна починає читати.)

Маленька Ліна:

Лилась пожежі вулканічна лава,
стояли в сивих кратерах сади.
І захлиналась наша переправа
шаленим шквалом полум'я й води.

Це вже було ні зайчиком, ні вовком –
кривавий світ, обвуглена зоря!
А я писала мало не осколком
великі букви, щойно з букваря.

(Після останніх слів маленька Ліна завмирає,Встає Ліна костенко і читаючи слова підходить до маленької Ліни.Музика затихає.)

Ліна Костенко:

Той перший віршик,притулившись скраю,

Щоб присвітила поночі війна.

Який він був,я вже не пам`ятаю.

Снаряд упав..

(Голосно вмикається звук вибуху снаряду.Маленька Ліна вибігає під звук,в праві куліси.)

Осипалась стіна…

(Наростаючи вмикається попередня композ.. Ліна Костенко повертається на лавку і ніби засинає.Ввмикається звук руху поїзда.Світло блимає)

(Вимикається звук поїзда,світло не блимає.Вмикається фонова композ.Art Makos – Wheting for you. Ліна Костенко прокидається,встаючи,починає читати.Світло вимкнене.Ввімкнений тільки прожектор,який світить на Ліну Костенко.Коли читає ліна костенко,на другому плані стають циганки і Доля(з книгою в руках).Їх не видно)

Ліна Костенко:

Наснився мені чудернацький базар:
під небом у чистому полі,
для різних людей,
для щедрих і скнар,
продавалися різні Долі.

(Музика стихає.Вмикається світло на сцені. Звучить циганська пісня (композ.Цигани - Романи)циганки починають танцювати.Доля відходить правіше).

Хту купляв собі Долю за гріш.
А хто – і за мільони.

Дехто щастям своїм платив.(Підходить до першої циганки)

Дехто – золотом золотим.(Підходить до другої циганки)

А дехто – вельми сумнівним.(Підходить до третьої циганки)

Долі самі набивались мені. (Підходить до четвертої циганки)

І тільки одна відвернулась.

(Циганки завмирають.Світло світить тільки на Ліну Костенко та Долю.Музика вимикається).

Доля:

Ти, все одно, не візьмеш мене.

Ліна Костенко:

А може візьму?!

Доля:

Ти собі затям,- за мене треба платити життям.

А я принесу тобі горе.

Ліна Костенко:

То хто ж ти така?

Як твоє ім.`я?

Чи варта такої плати?

(Доля йде до середини)

Доля:

Поезія – А рідна сестра моя.

А правда людська – наша мати.

(Плавно вмикається композ***).

Ліна Костенко:

І я прийняла її,як закон.

І диво велике сталось:

Минула ніч.І скінчився сон.

А доля мені зосталась.

(Доля дає Ліні Костенко книгу.Ліна Костенко повертається лицем до сцени.Світло та музика вимикається.Вмикається звук руху та блимаюче світло.За цей час Ліна Костенко повертається до лавки).

Голос:Станція Лірична.

(Вмикається легке світло,щоб було видно Ліну Костенко(вона любується танцем,ніби згадує минуле).Вмикається пісня (Наталя Криниченко – Поїзд у Варшаву).Виходить пара.На них світить прожектор.Танцюють)

Ліна: (Музика обривається)

Спини мене,отямся і отям

Така любов,буває раз в ніколи.

Пальховський:

Вона ж промчить над зламаним життям,

За нею ж будуть бігти видноколи.

Ліна:

Вона ж порве нам спокій до струни.

Пальховський:

Вона ж слова поспалює вустами.

Ліна:

Спини мене, спини і скамени

Ще поки можу думати востаннє.

(Пісня продовжує грати.Пара танцює.Пальховський залишає молоду Ліну в танці.Пісня затихає).

Ліна:

Я дуже тяжко Вами відболіла.
Це все було як марення, як сон

.(Наростаючи вмикається попередня композ.Ліна Костенко підходить до неї ззаду(на них світить прожектор) на словах).

Ліна Костенко:
Ця казка днів – вона була недовгою.
Цей світлий сон – пішов без вороття.
Це тихе сяйво над моєю долею!

Ліна:
Воно лишилось на усе життя.(Ліна Костенко протягує руку до дівчини,ніби хоче пожаліти.Ліна відвертається і вибігає в праві куліси.Прожектор вимикається.Ліна Костенко повертається спиною до залу і йде в глибину сцени.Під час цього вимикається світло на сцені.Включається звук руху поїзда)

Голос:Станція Майдан Незалежності.

(Включається світло на першому плані де стоїть Ліна Костенко,та фоновий шум голосів з Майдану. З різних куліс виходитять студенти з вигуками «Слава Україні!», «Героям слава!».Підходять До Ліни Костенко).

Хлопець 1:

Шакали знову ошукали, тепер
вони вже не шакали, тепер
вони: то «за», то «проти», то
шахраї, то патріоти.

Ліна Костенко(підтримуючи їх):

Доборолись!Добалакались!

Досварились,аж гримить!

Дівчина 1:

Україно,чи була ти колись

Незалезжною хоч на мить?!

Ліна Костенко:

Папуляція!Нація!Маси!

І сьогодні,і вчора,й колись

Українського пекла гримаси

Упеклись мені.Упеклись!

(Натовп розходиться.Залишається тільки один чоловік який стояв за ними.На своїх cловах,під композ. Art Makos – Touch of you, він підходить до Ліни Костенко.Світло вимкнене.На них світить прожектор)

Чоловік:

А цей народ їде як у товарняку.Нужденний,задурений,принижений і забитий.а й не подумає зірвати стоп – кран,або хоч подивитися – що там за машиніст?!Може,він дурний,може п`яний,може навмисно веде не туди,може він взагалі не вміє водити поїзд,може у нього до потилиці приставлений пістолет?(Музика стихає)

(Чоловік махнувши рукою йде в сторону правих куліс,але зупиняється коли Ліна Костенко починає говорити.Слухає її).

Ліна Костенко:

Горіховий наш інтелект.Вибираємо тих самих і тих самих,а потім жахаємось – що це за чудовиська у нас при владі?та це ж сон нашого розуму їх і породив.

(Чоловік погоджуючись з нею йде за праві куліси.На Ліну Костенко світить прожектор.Вмикається фонова композ.Art Makos – A new life is bornЛіна костенко йде пару кроків в глибину сцени і повертається до залу)

Ліна Костенко:

І все на світі треба пережити,
І кожен фініш – це, по суті, старт,
І наперед не треба ворожити,
І за минулим плакати не варт.

(По одному на світло прожектора підходять на своїх словах маленька Ліна,молода Ліна,Доля).

Мала Ліна:

Тож веселімось, людоньки, на людях,
Хай меле млин свою одвічну дерть.
Застряло серце, мов осколок в грудях,
Нічого, все це вилікує смерть.

Молода Ліна:

А треба жити. Якось треба жити.
Це зветься досвід, витримка і гарт.
І наперед не треба ворожити,
І за минулим плакати не варт.

Доля:

Хай буде все небачене побачено,
Хай буде все пробачене пробачено.

(Включається світло на першому плані де знаходяться всі персонажі.Ліна Костенко забирає біля лавки свою валізу та книгу.Виходить на середину авансцени.)

Доля:
Єдине, що від нас іще залежить, –
Принаймні вік прожити як належить.

(Ліна Костенко спускається в зал.Маленька,молода Ліни та доля прощаються з нею рукою.Світло на сцені вимикається)

Голос:Наступна станція, Майбутнє!(голосно грає музика)

Міністерство освіти і науки України

Львівське державне училище культури і мистецтв

«Поет епох»

(Театралізоване дійство присвячене 85 – річчю з дня народження Ліни Костенко)

Виконала:

Студентка IVкурсу

Режисерської групи

Скалич Христина Адріана

Викладач:

Дяківнич О.Й.

Львів 2015

---

Дата добавления: 2015-08-29