31. Визначить предмет географії України та його практичне значення
31. Географія України вивчає природне середовище і територіальну організацію суспільства в межах нашої держави. Вона дає загальні відомості про територію нашої країни,
її природні умови і ресурси, населення та господарство. Предметом вивчення фізичної географії України є закономірності поширення рельєфу, корисних копалин, клімату,
внутрішніх вод, грунтів, рослинності і тваринного світу, природних зон та інших природно-територіальних комплексів нашої країни. Крім того, географія України вивчає
проблеми сучасності: взаємозв'язки суспільства і природи, виникнення і загострення екологічних проблем у нашій державі та ін.
32. Назвіть етапи історії географічних досліджень території України та видатних українських географів.
32. Перші географічні відомості про Україну належать стародавнім грекам. Так, Геродот (бл. 484 – бл. 425 pp. до н. е.) вважав, що Ойкумена оточена незаселеним суходолом
і поділяється на три широтних пояси: північний, помірний, південний. Він описав природні умови півдня України і життя скіфів, які заселяли цю територію.
Природні умови Скіфії і скіфів описував також Гіппократ (460-370 pp. до н. е.). Описи півдня України наводять у своїх працях видатні античні географи Страбон
(66 р. до н. е. – 20 р. н. е.), Птолемей (90 – бл. 160 pp.), римський натураліст Пліній Старший (23-79 pp.). Україна згадується в описах візантійських та арабських
мандрівників у X ст.
Саме з творів античних вчених дійшли до нас перші письмові відомості про територію України, які є джерелами не тільки географічних але й історичних знань.
Так, перші письмові географічні відомості містяться у книзі «Мельпомена» – в одній із 9-ти книг «Історія» давньогрецького вченого, «батька історії» Геродота
(484-425 рр. до н.е.). У ній указуються тодішні назви річок і місцевостей.
У І-му столітті нашої ери землі на півдні України потрапили під владу величезної Римсь-кої імперії. Для управління цією імперією полко-водцям і сенаторам потрібні
були географічні знання. Для цих потреб давньоримські вчені Страбон, Пліній Старший, Клавдій Птолемей створювали багатотомні описи – своєрідні енци-клопедії
стародавнього світу.
На їх сторінках знайшлося скромне місце й для опису «Сарматії» (так тоді називали землі сучасної України). Відомості для описів бралися з різних, не завжди
достовірних джерел (від легі-онерів, купців тощо).
Карта Птоломея була першоосновою для ство-рення середньовічних карт (у т.ч. й України).
Важливі відомості географічного змісту містяться в літописах Київської Русі, зокрема «Повісті минулих літ». Тут називаються географічні об’єкти України, описуються
природні явища.
У Київському літопису 1187 р. вперше згадується і назва Україна на означення Переяславської, Київської і Чернігівської земель.
Цінні й цікаві матеріали з історичної географії знайдено в Літопису Руському (Іпатіївському), що складається з «Повісті минулих літ», «Київського літопису» і
«Галицько-Волинського літопису».
Твори арабських картографів і астрономів Ібн Якуба, Аль Масуді мають важливі дані про територію України.
Перші карти української території були видані в Європі у 1482 р. разом з «Географією» Клавдія Птолемея і перевидавались багато разів.
Дослідники України
Вернадський Володимир Іванович (1863—1945)
Вернадський — автор численних наукових праць, що мають велике практичне значення. Серед найбільш відомих праць: «Основи кристалографії», «Історія мінералів земної кори»,
«Нариси геохімії», «Проблеми біогеохімії» та інші. Вернадський — основоположник комплексу сучасних наук про Землю — геохімії, біогеохімії, радіогеології, гідрогеології.
Докучаєв Василь Васильович (1846—1903)
Учений заклав основи комплексного вивчення біосфери, відкрив закони географії ґрунтів, що стало підґрунтям нової науки — ґрунтознавства. Ідеї Докучаєва про зональність
природи стали основою для розвитку вчення про ландшафти й географічні зони.
Рудницький Степан Львович (1877—1937)
Учений вивчав питання регіональної геоморфології, геополітики, визначення основних напрямів і оптимальної структури географічних досліджень.
Рудницькому належить понад 70 наукових праць, серед яких «Огляд політичної географії України», «Україна: політика і географія», «Територія і населення України»,
«Природні області України». Учений брав активну участь у підготовці шкільної літератури з географії, розробляв географічні карти.
Воблій Костянтин Григорович (1876—1947)
Учений вивчав питання економічного районування, розміщення продуктивних сил, комплексного розвитку економіки районів України, демографії, історії народного господарства.
Воблій активно популяризував географію України за її межами. Численні наукові праці вченого містять значний фактичний матеріал щодо господарства і населення України.
Дмитрієв Микола Ізмаїлович (1886—1957)
Дмитрієв був визнаним спеціалістом з географії рельєфу України, геоморфологічного районування, географії антропогену, лесових відкладів. Учений узагальнив
геоморфологічну будову території України.
Геринович Володимир Олександрович (1883—1949)
Автор праць з теорії та методики географічної науки, фізичної та економічної географії України та її регіонів. Завідував кафедрами в Московському геологорозвідувальному
і Львівському торгово-економічному інститутах, здійснював науководослідницьку роботу в Українському науково-дослідному інституті географії та картографії (Харків).
33. Охарактеризуйте процес становлення державності та формування території України.
33. Становлення будь-якої держави – процес тривалий, бо потребує формування території, визначення кордонів та їх погодження з сусідніми народами тощо. Серед науковців
немає спільної думки про етапи формування території української держави у ході історичних процесів. Проте більшість науковців виникнення окремого українського етносу
до Xll – XV ст.Територія України сформувалася внаслідок складних взаємин із сусідніми народами й державами. Виділяють кілька історичних періодів її формування.
Київська Русь – держава східних слов`ян. Початок формування українського народу та його державності належить до часу існування великої держави східних слов`ян –
Київської Русі (lX – Xll ст.). У 1187 р. вперше згадується географічний термін «Україна». Найбільш вірогідне пояснення цієї назви – від слів «край», «країна».
Від середини Xll ст. українські землі перебували під владою монголо-татарських ханів, Великого князівства Литовського, Польщі, Угорщини, Туреччини.
Запорізька Січ – осередок боротьби за українську державність. Наприкінці XV ст. виникло українське козацтво, яке з часом утворило Запорізьку Січ.
У Xll ст. Запорізька Січ стала осередком національно-визвольної боротьби українського народу. Рішенням Переяславської ради (1654 р.) Лівобережна Україна приєдналась до Росії.
Україна в складі двох імперій. Кінець XVlll ст. до Росії приєдналось Причорномор`я. В 1772 р. Галичина ввійшла до складу Австрійської імперії (яка з 1867 р. називалася
Австро-Угорською), Правобережна Україна в 1793 – 1795 рр. ввійшла до Російської імперії.
Україна в Новітній час. Наприкінці Першої світової війни (1914 – 1918рр.) Російська та Австро-Угорська імперії розпалися. Але кілька спроб у 1917 – 1920 рр. створити
незалежну Українську державу були невдалими. Східна й центральна частини України ввійшли до Союзу Радянських Соціалістичних Республік (СРСР) як Українська РСР (УРСР),
а західноукраїнські землі ще два десятиліття перебували в складі Польщі, Чехословаччини, Румунії. У 1939 р. до УРСР були приєднані Східна Галичина й Волинь (від Польщі);
у 1940 р. – Буковина й Південна Бессарабія (від Румунії); у 1945 р. – Закарпаття (за договором із Чехословаччиною).
У 1954 р. згідно з рішенням Верховної Ради СРСР Кримську область було передано УРСР. Сучасний історичний період розпочався 24 серпня 1991 р., коли після розпаду СРСР
Україна була проголошена незалежною державою.
Етапи формування державної території України
VIII ст. до н. е. —ІІІ ст. н. е.
Територію України населяють кіммерійці (перше державне утворення), скіфи, сармати
ІІІ—VІ ст.
Територію України населяють представники племінного союзу антів
VI—VIII ст. На території України оселяються племена східних слов’ян — поляни, сіверяни, древляни, дуліби, білі
хорвати, уличі, тиверці
IX—XIІ ст. Існування держави східних слов’ян Київська Русь
XIII—XVI ст. Українські землі під владою монголо-татарів, Литви, Польщі, Угорщини, Османської імперії
XV ст. Утворення Кримського ханства
XVI—XVII ст. Утворення Запорізької Січі — центру боротьби українського народу за самовизначення
1654 р. Приєднання Гетьманщини до Московії
1667 р. Україна розділяється на дві частини: Лівобережна (з Києвом) відходить до Московії, Правобережна — до Польщі
Кінець XVIII ст. Західноукраїнські землі входять до складу АвстроУгорщини
07.11.1917 р. Проголошення УНР (Київ)
13.11.1918 р. Проголошення ЗУНР (Львів)
1919—1920 рр. Українські землі ввійшли до складу Росії, Польщі, Чехословаччини та Румунії
1922 р. Східна частина України входить до складу СРСР
1939 р. До України приєднуються її західні землі
1940 р. До України приєднуються Північна Буковина та Південна Бессарабія
1945 р. До України приєднується Закарпаття
1954 р. Верховна Рада СРСР передає УРСР Кримську область
24.08.1991 р. Проголошено незалежність України
Здобувши незалежність, Україна визнала Гельсінські угоди 1975 р., за
якими державні кордони в Європі вважаються непорушними. Нині до складу
України входять 24 адміністративні області, Автономна Республіка Крим та
міста державного підпорядкування — Київ і Севастополь.
34. Охарактеризуйте особливості географічного положення України та своєї області.
34. Наша держава розташована в центральній і південно-східній частинах Європи. Її географічний центр пам`ятний знак про це розташований біля села Ділове Рахівського
району Закарпатської області України.
Україна є однією з найбільших держав Європи – її площа становить 603, 7 тис. квадратних кілометрів. За розмірами території вона перевищує такі великі країни в
Європі, як Франція, Іспанія. Наша країна займає більш як 5,7% території Європи. Населення України становить 48 млн чоловік. За площею Україна посідає 39-те місце
серед незалежних країн світу та 2-ге місце серед держав Європи.
Крайня північна точка території України розташована на державному кордоні з Російською Федерацією (Брянська область) біля села Петрівське Новгород-Сіверського району
Чернігівської області.Крайня південна точка – маяк на мисі Сарич у Криму.
Крайня західна точка – поблизу міста Чоп у Закарпатській області.І, нарешті, крайня східна точка знаходиться на околиці с. Червона Зірка Міловського району Луганської області.
Відстань по прямій лінії між крайньою північною і південною точками становить 893 км, між західною і східною – 1 316 км. Знаючи координати крайніх точок країни, можна
визначити її географічний центр. Він знаходиться на північно-східній околиці районного центру Добровеличківки в Кіровоградській області.У 1990 р. тут встановлено
символічний знак.
Україна безпосередньо межує з сімома країнами світу: на північному заході і заході – з Польщею (довжина кордону становить 543 км); на заході – із Словаччиною (98,5 км)
та Угорщиною (135,1 км); на південному заході – з Румунією (625,4 км) і Молдовою (1 191 км); на сході і північному сході – з Росією (2 063 км); на півночі – з Білоруссю
(975 км). Загальна довжина сухопутних кордонів України становить 5 631 км. Морські кордони України мають довжину 1 959 км (у Чорному морі – 1 559 км, Азовському – 400 км).
Загальна довжина кордонів становить 7 590 км.
Україна має широкий, більш як 2 590-кілометровий вихід до країн Центральної і Західної Європи. Відстані до умовної столиці Європи Страсбурга не перевищують 2 000км.
Територія України лежить у Східній Європі на межі західних і східних народів і культур.
Вінницька область — область в Україні. Утворена 27 лютого 1932 року. Обласний центр — місто Вінниця. Розташована на правобережжі Дніпра в межах Придніпровської та
Подільської височин. На заході межує з Чернівецькою та Хмельницькою, на півночі з Житомирською, на сході з Київською, Кіровоградською та Черкаською, на півдні з
Одеською областями України та з Республікою Молдова, в тому числі частина кордону приходиться на невизнане Придністров'я. Площа області 26513 км2. Область займає
майже 4,5% території України
35. Розкрийте поняття про місцевий і поясний час, відлік часу в Україні.
35. Розташування України стосовно годинних поясів зручне: 95 % її території лежить у 2-ому поясі, тільки Луганська і частини Донецької та Харківської областей –
у 3-ому поясі, а незначна частина Закарпатської області – у 1-ому поясі. Проте на практиці для зручності межі годинних поясів на суходолі проводять не суворо
вздовж меридіанів, а з урахуванням державних кордонів. Тому вся територія України віднесена до 2-ого годинного поясу. Поясним часом у нашій країні є час середнього
для 2-ого поясу меридіану (30? сх. д.), який проходить майже через Київ. Тому в Україні поясний час ще називають київським.
Місцевий час
Земля обертається навколо своєї осі і робить один повний оберт приблизно за добу – 24 години. У кожну мить доби однаковий час спостерігається у будь-якій точці
одного й того самого меридіана. Цей час прийнято називати місцевим часом. Якщо змінюється довгота місця спостереження, змінюється й місцевий час. За одну годину
Земля повертається на 15° (360°:24), тобто різниця в часі між пунктами, розташованими на одній паралелі й віддаленими один від одного на 15°, становить одну годину.
Наприклад, якщо в Донецьку (близько 38° сх. д.) 12 година, то у Самборі Львівської області (близько 23° сх. д.) буде 11 година.
Чим більша відстань одного меридіана від іншого, тим більша різниця між ними в часі. Коли в Києві полудень, на протилежному боці земної кулі (на відстані 180°
на захід або схід від Києва) в цю мить буде північ.
У практичній діяльності зручніше користуватися так званим поясним часом, який запропонував у 1878 р. канадський інженер С. Флемінг. Ідея С. Флемінга полягає у тому,
що вся поверхня земної кулі умовно поділена меридіанами на 24 годинні пояси, кожний шириною 15°. Кожному з 24-х годинних поясів присвоюється відповідний номер від 0
(нульового) до 23-го. Нульовим меридіаном є 24-й. У межах поясу один час – місцевий, визначений за середнім меридіаном цього поясу. Час сусіднього поясу в
ідрізняється на 1 годину. Пояси відлічують від Гринвіцького меридіана на схід, оскільки Земля обертається із заходу на схід. Номер поясу показує, на скільки годин
час даного поясу відрізняється від Гринвіцького (на схід від Гринвіча час доби збільшується, на захід – зменшується). Поясний час було схвалено на Міжнародному
астрономічному конгресі у 1884 р. З 1883 р. поясний час введено у США і Канаді, з 1924 р. – в Україні.
36. Охарактеризуйте картографічні проекції та спотворення на географічних картах
36. Для створення карт використовують певні допоміжні геометричні фігури. За видом допоміжної поверхні картографічні проекції поділяються на циліндричні, азимутальні
та конічні.Азимутальними називають такі картографічні проекції, коли поверхня Землі (а точніше її градусна сітка) проектується з певної точки, на площину. Якщо допоміжна
площина дотична до полюса, то така проекція називається нормальною, а якщо до екватора — поперечною. Перші використовують для зображення територій у приполярних широтах.
Характерною ознакою їхньої градусної сітки є меридіани у вигляді прямих ліній, що виходять з однієї точки, і паралелі — концентричні кола. В азимутальних поперечних
проекціях зображуються карти півкуль та територій у приекваторіальних широтах. Прямою лінією на карті є тільки екватор.
Створюючи географічну карту за допомогою циліндричної проекції, земну поверхню переносять на бічну проекцію уявного циліндра. Його вісь може збігатися з віссю Землі,
тоді проекція називається нормальною, а може бути перпендикулярною до неї — поперечною. Перша з них використовується для карт світу, материків і країн, що розміщені
у низьких (близьких до екватора) широтах. Характерною ознакою їх в те, що паралелі і меридіани є прямими лініями. Поперечна циліндрична проекція використовується для
створення топографічних карт.
У конічних проекціях як допоміжна фігура використовується конус, вісь якого збігається з віссю Землі. Конічні проекції використовують для зображення материків і країн,
які розміщені у середніх широтах. Градусну сітку таких карт утворюють меридіани у вигляді прямих ліній, що виходять з однієї точки, та паралелі, що б дугами концентричних
кіл.
Щоб створити карту світу, використовують декілька допоміжних конусів і таку проекцію називають поліконічною. Отримані фрагменти картографічної сітки, що відображають
різні широтні смуги, з'єднують між собою. Тому меридіани — криві лінії, а паралелі — дуги неконцентричних кіл.
Порушення геометричних розмірів і форм ділянок земної поверхні, розміщених на них об'єктів при їхньому зображенні на площині називають картографічними спотвореннями.
Розрізняють чотири види спотворень: довжин ліній, кутів, форм та площ.
Про наявність спотворення відстаней вздовж паралелей можна дізнатися за довжинами відрізків екватора і паралелі 60° широти між сусідніми меридіанами.
Відрізок екватора має бути рівно удвічі більший, ніж відрізок паралелі 60° широти. Якщо це співвідношення інше, то на карті існують спотворення довжин
ліній за напрямком паралелей.
Про спотворення відстаней по паралелі свідчить співвідношення довжин відрізків екватора і паралелі 60° широти між сусідніми меридіанами. Коли спотворення відсутні,
то відрізок екватора удвічі більший, ніж відрізок паралелі 60° широти.
Розрізнити спотворення форм можна, порівнявши довжину й ширину якогось географічного об'єкта на карті та глобусі. Якщо співвідношення в обох випадках рівні, то
спотворень форм немає. Ще простіше це зробити, якщо порівняти клітинки сітки на одній широті: коли вони однакові, то спотворення форм на цій географічній карті відсутні.
Якщо площі двох клітинок між сусідніми паралелями рівні, то на цій географічній карті немає спотворення площ.
За характером спотворень картографічні проекції поділяють на рівновеликі (немає спотворень площ), рівнокутні (немає спотворень кутів) і довільні (усі види спотворень
зводяться до мінімуму). Серед останньої групи карт виділяють підгрупу рівнопроміжних, коли відсутні спотворення довжин ліній за одним із напрямків (уздовж меридіанів
або вздовж паралелей). Отже відстані на картах можуть бути неспотворені тільки по одному з напрямків, але на більшості карт вони не відповідають єдиному масштабу в
усіх напрямках. Із цього слідує висновок, що масштаб, який вказаний на карті, є середнім, а тому він непридатний для визначення відстаней на дрібномасштабних картах.
Про спотворення кутів, яке є характерним для більшості карт, можна зробити висновок у тому випадку, коли паралелі й меридіани не утворюють між собою прямих кутів.
37. Охарактеризуйте загальні риси рельєфу України та своєї області
37. Більша частина території України відноситься до південно-західної окраїни Східно-Європейської рівнини та має рівнинний і горбкуватий рельєф; тільки на півдні
піднімаються Кримські гори, а на заході — Українські Карпати. Східно-Європейська рівнина в межах України складається з піднесених і низинних ділянок, що збігаються
відповідно з підняттями й опусканнями кристалічного фундаменту платформи. Серед перших найзначніші Волинська височина, Подільська височина, що простягнулися із
північного заходу на півдненному сході від верхньої течії ріки Буг і верхні ліві припливи Дністра до долини Південного Бугу (висота до 471 м — гора Камула).
На схід, між Південним Бугом і Дніпром, перебуває Придніпровська височина (висота до 323 м), а на лівобережжі Дніпра, у південно-східній частині республіки,
вузькою смугою тягнеться Приазовська височина (висота до 324 м — гора Бельмак-Могила). З північного сходу до неї примикає Донецький кряж (висота до 367 м — гора
Могила-Мечетна), на території якого часто зустрічаються терикони, кар'єри й інші форми рельєфу, що утворилися в результаті господарської діяльності людини.
На північному сході у межі України заходять відроги Середньоруської височини.
Північ
Північна частина України займає південь Поліської низовини з висотою 150—200 м; її рівнинна поверхня утворена древніми флювіогляціальними й алювіальними відкладеннями,
місцями ускладненими моренно-горбкуватими, еоловими формами рельєфу й карстом.
На південному сході Полісся поступово переходить у Придніпровську низовину, що простирається по лівобережжю Дніпра в його середній течії; у західній частині
низовини добре розвинені заплавна й надзаплавна тераси Дніпра; східна частина являє собою рівнину, розчленовану ярами, балками й асиметричними долинами лівих припливів
Дніпра.
Південь
Південна частина України зайнята Причорноморською низовиною, злегка похилою на півдні рівниною із широкими долинами й плоскими вододілами з більшою кількістю подів,
степових блюдець, що утворилися в результаті просадних явищ у лесових породах.
Низинні простори Північного Криму, що є продовженням Причорноморської низовини (за винятком Керченського півострова, що відрізняється горбкуватим рельєфом і наявністю
грязьових вулканів), на півдні переміняються Кримськими горами (найвища — Південна, або Головна Кримська гряда з вершиною Роман-Кош — 1545 м). Для рельєфу Кримських гір
характерні вирівняні поверхні (яйли) із широким розвитком карстових форм.
Захід
На заході України розташовані найбільш високі гори в країні — Українські Карпати, що представляють звужену (до 60—100 км) і знижену частину Східних Карпат та
складаються з ряду паралельних хребтів, витягнутих із північного заходу на півдненному сході на 270 км (найвища вершина — гора Говерла, 2061 м). У південно-західних
передгір'їв Українських Карпат простирається алювіальна Закарпатська низовина (висота 100—120 м).
Схід
На північному сході у межі України заходять відроги Середньоруської височини. Для височин України характерно глибоке й густе розчленовування поверхні долинною і
ярово-балковою мережею. На Сході України яруги і балки сильніше розвинені, ніж на інших українських землях; їх густота становить 1—2 км на 1 км?, а яружне
розчленування доходить до 10—30 % площі (найбільше в південно-східній частині між Осколом і Доном з Хопром). Обезліснення і розорання степів вплинули на зростання балок.
Риси рельєфу вінниці
За характером рельєфу Вінницька область – хвиляста рівнина, що поступово знижується з Північного-Заходу на Південний-Схід. На Південному-Заході області – Подільська
височина (висотою до 362 м), на Північному-Сході – Придніпровська височина (висота до 322 м). Поверхня розчленована глибокими долинами річок, подекуди – ярами та балками.
Корисні копалини: граніти, гнейси, мігматити, пісковики, вапняки, глини, каолін, кварцові піски, фосфорити, торф. Є мінеральні джерела.
38. Охарактеризуйте тектонічні структури в межах України та їх зв’язок з рельєфом.
38. В основі більшої частини території України лежить Східноєвропейська платформа. На півдні до неї приєднується молода платформа — Скіфська плита. Крайній південь
і південний захід представлені невеликими ділянками альпійської складчастості.
Східноєвропейська платформа — одна з найдавніших на Землі — має докембрійський вік; її формування закінчилося близько 2 млрд років тому. Протягом наступного часу її
фундамент то занурювався, то підіймався, зазнаючи розломів, уздовж яких окремі ділянки зміщувалися одна відносно іншої. Таким чином, тут виділився Український щит —
ділянка, де осадовий чохол є мінімальним. На більшій частині щита давні кристалічні породи виходять на поверхню. Щит простягнувся від Рівненської і Житомирської областей
до узбережжя Азовського моря. Його довжина — 1100 км, ширина — від 100 до 250 км. На захід від щита розташована Волино-Подільська плита з потужністю осадового чохла
2000—2500 м; ще далі — Галицько-Волинська западина, де фундамент перекритий чохлом осадових порід потужністю 3000—7000 м.
На лівобережжі Дніпра простяглася Дніпровсько-Донецька западина з глибоко зануреним фундаментом і осадовим чохлом потужністю 4000—6000 м і більше.
Приморська частина України і північний Крим лежать на молодій Скіфській плиті. Фундамент плити рівний, перекритий осадовим чохлом потужністю від 500—1000 м на півдні
до 3000—6000 м на півночі.
Особливе місце в тектонічній структурі України посідають області альпійської складчастості, перед якими сформувалися передгірні прогини з потужним осадовим чохлом.
Формування складчастих областей і досі триває: тут спостерігаються землетруси.
39. Охарактеризуйте геологічну будову території України. Що відображає геохронологічна таблиця?
39. 38.
Тектонічна і геологічна будова. Низовини, височини і гори України приурочені до різних тектонічних структур, що впливали на розвиток сучасного рельєфу, поверхню окремих
частин території.
Територія України має складну тектонічну будову, яка сформувалася протягом тривалої геологічної історії. Більша частина території України належить до Східноєвропейської
платформи, яка має давній кристалічний фундамент. Крім неї, тут є Західноєвропейська і Скіфська платформи, складчасті структури Середземноморського рухливого поясу.
У межах Східноєвропейської платформи виділяють такі тектонічні структури: Український щит, Волино-Подільську плиту, Галицько-Волинську і Дніпровсько-Донецьку западини,
Донецьку складчасту область, Воронезький кристалічний масив, Причорноморську западину.
Український щит є піднятою ділянкою платформи. Кристалічні породи, що його складають, можна побачити в долинах річок, де вони часто виходять на поверхню. У сучасному
рельєфі Український щит представлений Придніпровською та Приазовською височинами. Щит складений найдавнішими гірськими породами. Їх вік становить 3,5-4 млрд. років. Це
граніти, гнейси, кварцити, пісковики та ін. Докембрійська поверхня щита є нерівною, її перекриває потужна товща палеозойських, мезозойських і кайнозойських осадових
гірських порід. Український щит розбитий густою мережею глибинних розломів на окремі, зміщені один відносно одного, блоки. З розломами пов'язана більшість річкових долин.
Такими ж розломами щит відокремлюється від Дніпровсько-донецької западини, Причорноморської западини та Волино-Подільської плити. У місцях, де осадових порід мало,
кристалічні виходять на поверхню.
На захід від Українського щита розташована Волино-Подільська плита. В її межах докембрійський фундамент залягає на глибинах 2000-2500 м. На північ від неї знаходиться
Галицька-Волинська западина, де докембрійський фундамент опущений на глибину 3000-7000 м. На його поверхні залягають потужні товщі палеозойських, мезозойських та
кайнозойських відкладів.
На схід від Українського щита розташована Дніпровська-Донецька западина. У рельєфі на поверхні їй відповідає Придніпровська низовина. Дніпровсько-донецька западина
знаходиться під осадовими породами на глибині до 12 км, що є однією з найбільших западин Східноєвропейської платформи. Вона виповнена осадовими відкладами палеозойського,
мезозойського і кайнозойського періодів. З породами девонського і кам'яновугільного періодів пов'язані родовища нафти і газу, а також солі, що поховані під іншими осадовими
породами.
На південний схід від Дніпровсько-Донецької западини розташована Донецька складчаста область, виражена в сучасному рельєфі Донецькою височиною – кряжем. Там на поверхню
виходять девонські і карбонові (кам'яновугільні) породи. Це структура герцинського горотворення. З товщею карбонових відкладів, потужність яких досягає 12 км, пов'язані
поклади кам'яного вугілля.
На північний схід від Дніпровсько-донецької западини знаходиться схил Воронезького кристалічного масиву. Докембрійські породи, якими він складений, залягають на глибині
від 150 до 900м. У сучасному рельєфі – це західні схили Середньоросійської височини.
На південь від Українського щита розташована Причорноморська западина. У рельєфі їй відповідає Причорноморська низовина. Западина знаходиться на південній окраїні
Східноєвропейської платформи. Докембрійський фундамент залягає тут на глибинах 600-3200 м, вище нагромадились палеозойські, мезозойські і кайнозойські відклади.
Дата добавления: 2015-08-29; просмотров: 62 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |