Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АрхитектураБиологияГеографияДругоеИностранные языки
ИнформатикаИсторияКультураЛитератураМатематика
МедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогика
ПолитикаПравоПрограммированиеПсихологияРелигия
СоциологияСпортСтроительствоФизикаФилософия
ФинансыХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника

Банківський кредит

Суть об’єктів нерухомості | Життєвий цикл об’єктів нерухомості | Класифікації житлових об'єктів нерухомості | Характеристика комерційних об'єктів нерухомості | Суть земельної ділянки як об'єкта нерухомості | Оцінка майна та майнових прав | Види вартості об'єктів нерухомості | Методи оцінки вартості земельних ділянок | ТЕМА 6. ДОХІДНИЙ ПІДХІД ДО ОЦІНКИ ОБ'ЄКТІВ НЕРУХОМОСТІ | Основні розрахункові операції |


Читайте также:
  1. VI. Порядок аккредитации и регистрации конкурсных заявок
  2. АНАЛИЗ ДЕБИТОРСКОЙ И КРЕДИТОРСКОЙ ЗАДОЛЖЕННОСТИ
  3. Анализ кредитного портфеля банка
  4. Аудит кредитов и займов
  5. Б) Банківський відсоток
  6. Банковский кредит

Вринкових умовах банківський кредит - одне з основних джерел позикових засобів. Суб'єктами кредитних відносин в області банківського кредиту щодо сфери нерухомості є всі суб'єкти ринку нерухомості та й самі банки. В кредитній опе­рації кожний суб'єкт виступає одночасно і як кредитор, і як позичальник. Кредиторами є суб'єкти, що передають свої тимчасово вільні засоби в розпорядження позичальника на певний термін. Позичальник - сторона кредитних відносин, що одержує засоби користування та приймає на себе зобов'­язання їх повернути у встановлений термін. Наприклад, забу­довник, розміщуючи свої засоби на розрахунковому рахунку в банку, виступає в ролі кредитора, а банк - в ролі позичаль­ника. Отримуючи в банку кредит, забудовник перетворюєть­ся на позичальника, а банк грає роль кредитора.

Комерційні банки надають своїм клієнтам різноманітні види кредитів, які можна класифікувати за різними ознаками, наприклад, за термінами використання: онкольні (кредити до запитання); короткострокові (до 1 року); середньострокові (від 1 до 3 років); довгострокові (понад 3 роки). Як правило, кредити, що формують оборотні фонди, бувають короткост­роковими. Кредити, що беруть участь у створенні або прид­банні об'єктів нерухомості, відносять до середньо- і довго­строкових.

За засобом забезпечення кредити поділяються на бланкові (незабезпечені); забезпечені (заставні, гарантовані та застра­ховані). Існують різні форми банківського кредиту (рис. 8.1).

Кредит надається на основі принципів терміновості, плат­ності й зворотності.

Принцип терміновості означає, що кредит повинен бути повернений у суворо визначений термін. Терміни кредитуван­ня встановлюються банками, виходячи з термінів оборот­ності матеріальних цінностей та окупності вкладень, що кре­дитуються.

Принцип платності припускає, що підприємство-позичаль­ник повинне внести до банку певну плату за тимчасове користування грошовими коштами. Плата за кредит визначаєть­ся у формі банківського відсотка.

Принцип зворотності означає, що кредит видається лише тим особам, які, на думку банку, можуть його своєчасно по­вернути, тому банківське кредитування здійснюється на ос­нові вивчення показників платоспроможності та забезпече­ності кредиту.

При встановленні плати за кредит комерційні банки врахо­вують:

- ставку рефінансування Національного банку України;

- процентну ставку на міжбанківському ринку;

- середню процентну ставку, сплачувану банком своїм клієнтам за депозитними рахунками різного виду, які використовуються для залучення засобів;

- структуру пасивів банку;

- попит на кредит;

- термін кредитування й кредитні ризики (залежно від виду забезпечення);

- стабільність грошового обігу в країні.

Найдешевші кредити можуть давати великі банки, що ма­ють широку клієнтську базу. У таких банків значний обсяг ресурсів формується за рахунок стійких залишків засобів на рахунках клієнтів, тому їм немає необхідності звертатися за ресурсами до Національного банку (найдорожчі кредитні ре­сурси) або залучати їх на міжбанківському ринку кредитів (більш дешеві ресурси, але все таки набагато дорожче за ре­сурси на розрахункових рахунках).

Застосовувані банками методи оцінки платоспроможності позичальників різні, але всі вони базуються на використанні певної системи фінансових коефіцієнтів. Типовий набір ос­танніх включає: коефіцієнт абсолютної ліквідності; про­міжний коефіцієнт покриття; загальний коефіцієнт покриття та коефіцієнт незалежності. Ці коефіцієнти визначаються за даними бухгалтерських балансів.

Для визначення платоспроможності можуть використову­ватися й інші коефіцієнти, наприклад, ділової активності, фінансової стійкості, рентабельності. Оцінка кредитоспроможності позичальника може бути зведена до єдиного показ­ника - рейтингу позичальника.

 

Рис. 8.1 Класифікація банківських кредитів

 

З підприємствами різної платоспроможності банки буду­ють свої відносини по-різному. "Першокласним позичальни­кам" кредит видається на пільгових умовах і може бути нада­ний, наприклад, у формі кредитної лінії. Це дозволяє оплати­ти за рахунок кредиту будь-які розрахункові документи, пе­редбачені в кредитній угоді між банком і позичальником. Кредитна лінія відкривається позичальнику, в основному, на І рік. Протягом цього терміну позичальник може отримати позику і без додаткових переговорів з банком та будь-яких оформлень. При цьому позичальник повинен тримати в бан­ку депозит у розмірі 10% від суми лінії плюс 10% від суми вже отриманих ним кредитів. За банком зберігається право на підмову від видачі позики в межах встановленого ліміту кре­дитування, якщо він виявить погіршення фінансового стану позичальника.

Кредитування позичальників другого класу здійснюється в звичайному порядку (загальноприйняті процентні ставки та терміни, обов'язкова наявність забезпечення, страхування кредиту). При цьому кредитування ведеться, як правило, з використанням позичкових рахунків, які бувають спеціальни­ми й простими.

Спеціальні рахунки відкриваються позичальникам, що постійно використовують кредитування в своїй господарській пильності. На цей час із таких рахунків кредитуються, в ос­новному, державні роздрібні та оптові торгові організації, а таож постачальницько-збутові структури. Використання спеціального позикового рахунку припускає зосередження всіх надходжень в кредит цього рахунку для своєчасного погашення банківської позики та забезпечення повної участі власних засобів позичальника. В процесі відтворювання роз­рахунковий рахунок грає підлеглу роль, за ним здійснюється обмежене коло операцій (виплата зарплати й розподіл при­бутку). Для цього із спеціального рахунку на розрахунковий рахунок клієнта перераховується частина виручки, необхідна для покриття нематеріальних витрат і прибутку. Організації може бути відкритий лише один спеціальний позиковий раху­нок, що не виключає паралельного відкриття простих пози­кових рахунків.

Прості позикові рахунки використовуються переважно для видачі разових кредитів. При кредитуванні декількох різних об'єктів організація може одночасно користуватися кількома позиковими рахунками. В цьому випадку позики видаються на різних умовах. Нерідко кредитування з позикових рахунків ведеться у формі оплати платіжних документів. При цьому банк перераховує гроші на підставі наданих клієнтом платіж­них документів, що дозволяє більш жорстко контролювати цільове використання кредитних ресурсів.

Надання кредитів позичальникам третього класу пов'яза­но із значним ризиком для банку, тому банки прагнуть уни­кати таких кредитів. Якщо ж банк бере на себе цей ризик, то, як правило, обмежує суму кредиту розміром статутного кап­італу позичальника, скорочує терміни кредиту та встановлює підвищену процентну ставку.

Законодавство передбачає видачу кредитів під різні види забезпечення, найважливіші з них: застава майна й майнових прав; гарантії та поручительства третіх осіб; страхування кре­дитного ризику; переуступка на користь банку вимог і ра­хунків позичальника; надання "зв'язаних кредитів".

Позичальник як кредитне забезпечення може використову­вати одну або декілька форм забезпечення. Забезпечення кре­диту закріплюється в кредитному договорі. Зобов'язання за кредитом та його поверненням оформляються одночасно з кредитним договором і є обов'язковим доповненням до нього.

Одним з найпоширеніших видів забезпечення є застава. При кредитуванні суб'єктів ринку нерухомості частіше за все використовується так звана застава товарно-матеріальних цінностей, застава нерухомості (іпотека) і "зв'язані кредити".

Поручительство - це договір, яким поручитель зобов'язав іншу особу відповідати за виконання останнім свого зобо­в'язання перед кредитором. Позичальник і поручитель відпо­відають перед кредитором як солідарні боржники. Договір укладається в письмовій формі й засвідчується нотаріально.

Гарантія - це особливий вид договору поручительства, що застосовується для забезпечення зобов'язань лише між юри­дичними особами. Гарантом кредиту може виступати вищес­тояща (по відношенню до боржника) організація (корпора­ція, холдинг, асоціація, об'єднання), орендодавець, засновник та інші організації, включаючи банки. Гарантія оформляєть­ся гарантійним листом, який пред'являється в кредитуючий банк.

В умовах ринкової економіки гарантії й поручительства видаються, як правило, за певну винагороду на користь га­ранта або поручителя. При цьому сума винагороди за таран­ними може доходити до 15% від вартості позики, що гаран­тується.

Страхування відповідальності позичальника за непогашен­ня кредиту - це форма забезпечення кредиту, в якій провідну роль відіграють страхові компанії. Страхування кредитного ризику є взаємовигідною операцією для всіх учасників кредитного процесу. Організація-позичальник "страхується" від втрати ділової репутації через невчасне погашення кредиту. Банк одержує високі гарантії поворотності кредиту, хоча й не прямим учасником операції. Страхова організація одержує винагороду у вигляді премії страхування. Страхування кре­дитного ризику, безумовно, робить кредит дорожчим, але й більш надійним. В існуючих економічних умовах цей вид за­безпечення пов'язаний із значним ризиком для страхових компаній та кредитних організацій (часто зобов'язання не виконуються як позичальником, так й страхувальником). Цим видом страхування займаються, в основному, недер­жавні комерційні страхові компанії.

Переуступка (цесія) на користь банку вимог і рахунків по­зичальника до отримання (дебіторська заборгованість) вико­ристовується як ще одна з форм забезпечення кредиту. Цесія оформляється спеціальним договором. Наприклад, за дого­вором цесії будівельна організація може передати банку пра­во розпорядження виручкою (її частиною) з метою погашен­ня виданого кредиту та сплати відсотків за нього.

Надання "зв'язаних кредитів" припускає право банку виз­начати склад виконавців робіт і постачальників устаткування й матеріалів за проектом, що кредитується. Така форма кре­дитування часто використовується іноземними банками, що працюють на ринку.

Всі приведені міркування фіксуються в договорі між креди­тором і позичальником. Сучасний кредитний договір містить такі розділи:

1. Загальні положення.

2. Права та обов'язки позичальника.

3. Права та обов'язки банку.

4. Відповідальність сторін.

5. Порядок вирішення суперечок.

6. Термін дії договору.

7. Юридичні адреси сторін.

Укладання кредитних договорів відбувається в кілька етапів. На першому етапі клієнт повинен представити в банк:

-кредитну заявку, в якій зазначають суму, мету та термін кредиту;

-техніко-економічне обґрунтовування кредиту, яке доз­воляє мати судження щодо ефективності використання позики, реальні терміни окупності витрат, джерела й можливий графік погашення кредиту;

- копії контрактів та інших документів, що підтверджу­ють мету кредиту й можливості його погашення:

- річний баланс і баланс на останню звітну дату, не­обхідні для визначення платіжо- й кредитоспро­можності клієнта;

- проект кредитного договору за прийнятою в бан­ку формою;

- договори застави, гарантії, поручительства та страхування відповідальності позичальника за­лежно від запланованої форми забезпечення кре­диту;

- термінове зобов'язання-доручення про погашення кредиту;

- довідку про позикові засоби, отримані в інших банках;

- довідку з податкової служби про відсутність за­боргованості перед бюджетом і рахунки, відкриті в інших банках. Представлені документи аналізуються службою кредитних інспекторів банку. За наслідками аналізу робиться висновок про можливість видачі кредиту. Висновок затверджується кредитним комітетом банку, після чого позика видається на один з рахунків залежно від прийнятої схеми кредитування. Яким основним критеріям повинен відповідати потенцій­ний позичальник? Вкладання в проект власних засобів повин­но складати не менше 20-30% для інвестиційного кредитуван­ня (кредит на придбання устаткування, транспортних засо­бів, закупівлю сировини та комплектуючих) й не менше як 40-50% для проектного фінансування (кредит на оборотні кош­ти, закупівлю товарів). Розмір власних засобів організації повинен бути більше суми передбачуваного кредиту. Необ­хідно представити комплексне забезпечення, що покриває ос­новний борг і відсоток за кредитом. Бізнес-план та прогноз руху грошових потоків за проектом повинен підтверджувати можливість погашення кредиту й відсотків з коефіцієнтом не менше 1,5. Річний оборот організації повинен як мінімум в З рази перевищувати розмір балансу. Організація повинна мати стійких постачальників, розвивати мережу збуту.

Графіки видачі та погашення кредиту - один з основних елементів кредитної документації. У разі кредитування капітальних вкладень в будівництво нових об'єктів ці графіки мають галузеві особливості, пов'язані із значними термінами будівництва, нерівномірністю витрачання засобів, необхідні­стю освоєння потужностей протягом періоду освоєння. З цієї точки зору часовий проміжок, в якому використовується кредит, можна розбити на 3 інтервали: будівництво за проектом; освоєння потужностей та погашення кредиту.

Зазвичай, в період будівництва об'єкта нерухомості перераховуються необхідні засоби на позикові рахунки відповідно до встановленого графіка видачі кредиту. Відсотки нараховуються, але не виплачуються. В період освоєння розпочинається погашення заборгованості за рахунок сум амортизацінних відрахувань, які утворюються після здачі об'єкта в експлуатацію. В першу чергу гаситься заборгованість по відсотках. Після завершення періоду освоєння на погашення заборгованості спрямовують частину амортизаційних відра­хувань й частину виручки від реалізації продукції, що випус­кається на зведеному об'єкті. На залишок заборгованості за основним боргом продовжують нараховувати відсотки. Графік погашення кредиту розраховується так, щоб до мо­менту закінчення терміну користування кредитом заборго­ваність за відсотками та основним боргом рівнялася нулю.

Насправді процес кредитування, як правило, більш склад­ний. Нерідко в ході будівництва коректуються загальна сума кредиту, графіки його видачі й погашення, терміни викорис­тання, процентні ставки тощо. Всі зміни узгоджуються креди­тором і позичальником та закріплюються за допомогою до­повнень і змін до кредитної угоди.


Дата добавления: 2015-11-03; просмотров: 288 | Нарушение авторских прав


<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Інвестування об'єктів нерухомості| ТЕМА 9. ЖИТЛОВЕ ІНВЕСТУВАННЯ

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.01 сек.)