Формування національної ідентичності засобами державної культурної політики: досвід Канади

Необхідність формування української національної ідентичності актуалізує потребу в аналізі зарубіжного досвіду у даній сфері, зокрема канадського.

Значну роль у формуванні канадської національної ідентичності та самосвідомості у нинішньому вигляді відіграла загальна історія Канади, особливості колонізації країни, сучасні міграційні процеси, специфіка формування та реалізації мовної політики.

Сучасна культурна політика уряду Канади формується під впливом двох визначальних чинників:

1) наявності двох домінуючих культур – англомовної та франкомовної, а також культур аборигенів та нових мігрантів;

2) домінування культурних продуктів США у канадському медіа просторі.

Сьогодні державна політика канадської ідентичності базується на:

- принципах мультикультуралізму;

- офіційної двомовності;

- культурній політиці, спрямованій на розвиток національних культурних індустрій;

- системі загальнодержавних і федеральних програм та заходів орієнтованих на розвиток та актуалізацію спільної канадської культурної спадщини, вітчизняних інформаційних продуктів;

- молодіжні освітні програми з популяризації історії та культури Канади.

Навіть значні інфраструктурні проекти (будівництво доріг), є одним з елементів політики ідентичності, що сприяють поліпшенню економічної, соціальної комунікації між канадськими провінціями. В записці зосереджено увагу на соціокультурних та етнополітичних складових політики канадської ідентичності.

Канада позиціонує себе як мультикультурне суспільство з великим мовним, расовим та етнічним різноманіттям. На сьогодні в цій країні найбільш поширеними етнічними групами є канадці, які не пов’язують своє походження з іншими країнами (11,7 млн), канадці британського походження (близько 10 млн), канадці французького походження (4,7 млн), канадці, що вказують на німецьке (2,7 млн), італійське (1,3 млн), китайське (1,1 млн), українське (1,1 млн) походження. В країні нараховується 1,2 млн аборигенного населення (індіанці, метиси, інуіти). На серпень 2006 р. канадське населення складало близько 33 млн осіб. В основному приріст населення відбувається за рахунок імміграції. Останнім часом Канада приймає близько 214 000 іммігрантів на рік. З 2001 по 2006 рр. імміграція до Канади складала 75 % демографічного росту. У перспективі очікується, що до 2017 р. 21-26 % населення країни становитимуть громадяни, які народжені за межами країни.

Зростання протиріч між франкомовними та англомовними канадцями почало загрожувати стабільності та територіальній цілісності країни. Ці виклики сприяли пошуку шляхів для усунення протиріч та диспропорцій в канадському суспільстві у мовній сфері. Реакцією на загострення мовного питання стало формування відповідної складової політики канадської ідентичності. У 1963 р. Канадським урядом була створена Королівська Комісія з білінгвізму та бікультуралізму, результатом роботи якої став «Закон про офіційні мови» (Official Languages Act of 1969), що встановив рівність французької та англійської мов на федеральному рівні. Цей Закон дозволив поступово розпочати політику комплексної (мовної, соціокультурної, політичної) інтеграції франкомовної канадської меншості до канадського суспільства, сприяв розвитку спільної канадської ідентичності, артикуляції спільних цінностей для різних етнічних верств.

Одним з етапів політики канадської ідентичності стала політика мультикультуралізму. Її офіційно ініціював канадський уряд у жовтні 1971 р. з метою залучення різних етнічних груп до суспільного життя. Уряд Прем’єр-міністра П. Трюдо оголосив цілі такої політики, як сприяння:

- етноконфесійним групам у збереженні їх самобутності;

- етнокультурним групам у подоланні перешкод на шляху до їхньої повноцінної участі в усіх сферах суспільного життя;

- творчому культурному обміну між усіма етнокультурними групами;

- лінгвістичній інтеграції іммігрантів, що повинно проявитися в
організації їхнього навчання офіційним мовам (англійська та французька).

Канадська модель мультикультуралізму передбачає механізми співпраці уряду, регіональної влади та неурядових організацій етнічних спільнот, що спрямовані на підтримку культур, які є складовими загальної канадської культури, і формують спільну канадську ідентичність. Уряд Канади розглядає культурну мозаїку (різноманіття канадців за етнічним походженням, кольором шкіри, релігійним переконанням) як основну національну рису канадського суспільства.

У 1972 р. Канадським урядом було засновано Директорат з мультикультуралізму (Multicultural Directorate). Інституція контролювала виконання ініціатив уряду, що належать до сфери багатокультурності. Усім громадянам Канади було гарантовано рівність перед законом та можливість збереження власної мови та культури. Канадські закони і політика спрямовані на підтримку різноманіття рас, культурної спадщини, етносів, релігій, гарантують рівність чоловіків і жінок. Урядові програми спрямовані на усунення перешкод для соціальної адаптації національних меншин. Положення концепції мультикультуралізму законодавчо закріплені Конституцією Канади (1982 р.), Законом «Про права людини в Канаді» (1977 р.), Законом «Про канадську багатокультурність» (1988 р.), а також низкою місцевих законів та міжнародних угод.

Канадський уряд розглядає різноманіття як джерело для соціального, економічного та культурного розвитку. Урядовці прагнуть залучати якомога більше етно-культурно-расових спільнот до повноцінної участі у соціальному, економічному та культурному житті країни.

Паралельно з політикою білінгвізму та мультикультуралізму, складовою політики канадської ідентичності є проведення національної культурної політики, яка базується на демократичних принципах, що передбачають досягнення суспільного блага, забезпечення соціальної справедливості, балансу національних та регіональних інтересів, економічного зростання, політики двомовності та підтримки інвестиційних можливостей, які б сприяли розвитку національного культурного продукту. Основними принципами культурної політики Канади є:

1. Свобода самовираження. Канадці живуть у вільному і демократичному суспільстві, де свобода творчого самовираження необхідна і бажана.

2. Свобода вибору. Канадці мають можливість вибирати культурні послуги і продукцію національного та іноземного походження. Канадський культурний ринок відкритий для усього світу.

3. Доступність. Держава підтримує національні культурні індустрії шляхом запровадження низки фінансових та законодавчих ініціатив, що забезпечують потреби канадців у національному культурному продукті.

4. Культурне різноманіття. Держава акцентує увагу на плюралізмі і двомовності канадської культури.

5. Партнерство. Федеральний уряд співпрацює з провінційними, муніципальними урядами та приватним сектором для підтримки культурного сектора.

Одним із викликів для канадської національної культури є потужний соціокультурний вплив США. Виробництво власної культурної продукції з причини невеликого внутрішнього об’єму канадського ринку коштує набагато дорожче, ніж у США, що зумовлює потребу у спеціальній урядовій політиці нівеляції диспаритету. Територіальна близькість, відсутність мовного бар’єру сприяють високому рівню споживання американських культурних товарів, відтоку талановитої молоді до країн Європи та США.

Канадці вважають, що американське домінування у місцевому культурному просторі є викликом канадській ідентичності. Свій досвід регулювання і підтримки культурних процесів Канада вимушена отримувати у процесі протидії потужному американському впливові на усі сфери життя канадців. Наприклад, у сучасному канадському кінопрокаті продукція США складає 86 % річних касових зборів.

Для виправлення ситуації, що складається у культурній сфері, урядом Канади на федеральному та регіональному рівнях реалізується загальна стратегія підтримки національного продукту. Інституційно відповідні програми та систему заходів формує та реалізує, створений у 1995 р. Департамент канадської спадщини (Department of Canadian Heritage). У його компетенції знаходиться формування урядової політики у сфері теле- та радіомовлення, культурних індустрій, мистецтва, спадщини, офіційних мов, культури і мови аборигенів, канадської ідентичності, молоді, мультикультуралізму та спорту. До складу Департаменту входить низка структур – агенцій, комісій, корпорацій, які відповідають за проведення комплексної політики у культурній сфері. Основними інструментами підтримки культури є:

1) державне фінансування і програми розвитку;

2) регулювання квот «канадського змісту» (Canadian Content або Canadian Content Rules);

3) податкові заходи;

4) контроль за часткою іноземного капіталу та інвестиціями;

5) захист авторських прав.

Одним із засобів збереження та розвитку культури, політики державного протекціонізму в сфері культурних індустрій є поняття «канадського змісту» (Canadian Сontent, або Canadian Content Rules).

У сфері аудіо- та відео виробництва Канада проводить політику заохочення продукування і поширення культурної продукції «канадського змісту». На практиці це означає встановлення пільгового режиму для діяльності тих компаній та фірм, які виробляють і реалізують оригінальну канадську культурну продукцію. Саме «канадський зміст» займає центральне місце в «Законі про теле- та радіомовлення» (Broadcasting Act, 1991).

Канадська Комісія з питань радіо, телебачення і телекомунікацій (Canadian Radio-Television and Telecommunications Commission) розробила політику і стандарти присутності та розвитку «канадського змісту» в системі теле-радіомовлення Канади. Мета Комісії полягає у сприянні самовираженню Канади шляхом надання громадянам доступу до широкого спектру комунікаційних послуг і високоякісних програм, які відображають канадські погляди, ідеї, цінності та художню творчість. Комісія регулює діяльність понад 3300 телерадіомовних компаній Канади (у сфері телебачення, кабельного телебачення, AM та FM радіомовлення, платного і спеціалізованого телебачення, систем супутникового телебаче­ння, систем багато адресного розподілу програм і платного звуковідтворе­ння) і 78 телекомукаційних компаній, у тому числі й телефонних.

Правила розроблені Комісією стосуються:виробництва та трансляції канадських теле- радіопередач і музики; надання системою телерадіомовлення фінансової підтримки «канадському змісту»; ефірного часу на радіо і телебаченні; регулювання співвідношення між канадськими та іноземними програмами, що транслюються системами супутникового телебачення; права власності Канади та контролю за системою телерадіомовлення.

Для визначення приналежності до канадського виробництва аудіотвору існує система MAPL, яка базується на чотирьох компонентах визначення «канадського змісту» музичних творів (твір має задовольняти принаймні дві умови):

М (Music) – музика написана канадським автором;

А (Artist) – музикант(и) або співак(и) є канадцями;

Р (Рroduction) - продукт має бути записаний в Канаді або виконаний канадським виконавцем у прямому ефірі країни;

L (Liric) – текст пісні написаний канадським автором.

Усі радіостанції Канади повинні щотижня транслювати не менше 35 % популярних канадських музичних програм. Комерційні радіостанції повинні забезпечити трансляцію не менше 35 % канадських музичних передач, які виходять в ефір з 6.00 до 18.00 з понеділка по п’ятницю.

Громадські радіостанції різних етнічних груп, що проживають у Канаді, повинні забезпечити трансляцію не менше 7 % канадських музичних передач, які виходять в ефір щотижня.

Франкомовні радіостанції повинні забезпечити трансляцію не менше 65 % франкомовних музичних передач, які виходять в ефір щотижня та не менше 55 % франкомовних музичних передач, які виходять в ефір з 6.00 до 18.00 з понеділка по п’ятницю.

На телебаченні встановлені такі критерії визначення «канадського змісту» телепродукції: режисер телепрограми має бути канадцем; основний склад творчої групи канадський; 75 % вартості наданих послуг і витрат на підготовчому та заключному етапах надходить канадцям. Згідно з вимогами «канадського змісту», приватні телекомпанії та мережі, а також етнічні телестанції мають щорічно забезпечувати трансляцію: 60 % вдень – (з 6.00 до 24.00); 50 % вночі – (з 18.00 до 24.00). Канадська телерадіокорпорація (CBC) повинна забезпечити трансляцію не менше 60 % канадських передач з 6.00 до 24.00.

Для визначення «канадського змісту» телепрограм і художніх фільмів використовується система балів. Залежно від їх кількості телерадіомовні компанії можуть отримати податковий кредит на виробництво. Кредит надається на виробництво теле- і радіо передач певного жанру, які набрали мінімум 6 балів (за 10-бальною шкалою) «канадського змісту». Крім того, режисер (сценарист) повинен бути канадцем і 75 % загальної суми витрат освоюється в Канаді. За виконанням цих вимог слідкує Канадське бюро аудіо-відео сертифікації (Canadian Audio-Visual Certification Office).

Канадський уряд широко використовує національну культурну спадщину для формування канадської ідентичності та міжкультурного діалогу. В Канаді існує 2500 музеїв, які щорічно відвідує 58 млн осіб. З 1990 р. діє спеціальна програма, яка сприяє канадським музеям і галереям щодо організації виставок (Canada Travelling Exhibitions Indemnification Program). Метою цієї програми є покращення доступу канадців до національної та іноземної культурної спадщини. Також ця програма допомагає артгалереям, музеям, архівам та бібліотекам брати участь у міжнародних престижних виставках. Департамент підтримує святкування та відзначення знакових подій канадської історії.

Висновки

Позиціонуючи себе мультикультурною країною, канадський федеральний уряд розглядає культурну політику як вагому складову формування канадської ідентичності.

Однією із складових канадської політики ідентичності є протекціонізм щодо національних культурних індустрій. Одним із визначальних чинників підтримки виробників культурної продукції є «канадський зміст» їх продукції.

Для Канади є характерним програмний підхід для реалізації різноманітних ініціатив (актуалізація культурної спадщини, ювілейні заходи, вивчення мови) для залучення громадян до суспільного життя країни.

Досвід регулювання і підтримки культурних процесів Канада отримала у процесі протидії потужному американському впливові на усі сфери життя канадців та інтеграції іммігрантів до суспільного життя.

Для України канадський досвід політики ідентичності цінний як приклад захисту національних культурних індустрій, гармонізації проведення державної етнополітики, включення історії національних меншин в національний культурний наратив.

Незважаючи на різниці у формі організації влади, територіальному устрої Канади та України, відповідні елементи та механізми можуть покращити рівень формування та реалізації політики, імплементацію політичних рішень. Зокрема це стосується налагодження системної співпраці експертного середовища, організацій національних меншин з урядовими інститутами щодо процесів формування пріоритетів у етнополітичній сфері. Потребує аналізу та вивчення досвід стосовно боротьби з расизмом та дискримінацією, запровадження освітніх програм толерантного виховання. Канадський досвід було б доцільно вивчати та аналізувати українській стороні щодо механізмів координації дій уряду під час реалізації політики на центральному та місцевому рівнях, у сприянні задоволення потреб національних меншин у місцях компактного проживання та підтримки відповідних регіональних програм як з боку місцевої, так і центральної влади. Україна відрізняється від Канади можливостями проведення мовної політики зокрема й тим, що до державної мови здійснювалася цілеспрямована політика асиміляції з боку Російської Імперії та під час існування Радянського Союзу. Автоматичне перенесення канадської моделі мовної політики шляхом запровадження державної двомовності спроможне значно дестабілізувати ситуацію в країні.

Заслуговують на увагу канадські моделі, законодавчі та нормативно-правові практики проведення політики державного протекціонізму фіскального характеру стосовно ідентифікації національного культурного продукту за чітко визначеними критеріями. Наразі у проекті Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про кінематографію» (щодо державної підтримки виробництва національних фільмів)» від 03.06.2008 р. № 2595 запропоноване формулювання «національного фільму». В Україні артикуляція відповідних критеріїв національного культурного продукту сприяла б комплексному розвитку культурних індустрій в цілому. Відповідні практики могли б розглядатися як складові у політиці формування та реалізації вітчизняної національної ідентичності, які б нівелювали регіональні стереотипи, розвивали та популяризували національну модерну культуру, надавали поштовх для модернізації та єдності національного культурного простору.

Пропозиції

1. Прискорити розгляд у Верховній Раді України проекту Закону України «Про національний культурний продукт» (від 01.04.2009 р. № 4298), що буде сприяти підтримці вітчизняних культурних індустрій.

2. Розглянути у Верховній Раді України проекти Законів України «Про збір на розвиток національної кінематографії» (від 21.03.2008 р. № 2259) та «Про внесення змін до деяких законів України (щодо створення сприятливих умов для розвитку національної кінематографії)» (від 19.03.2009 р. № 1192-VI).

3. Кабінету міністрів України затвердити Концепцію державної політики у сфері культури на 2008-2012 рр., в якій формулюються основні принципи культурної політики як чинника формування національної свідомості та ідентичності.

Відділ соціокультурних та етнонаціональних досліджень

(О. Кузьмук)

Дата добавления: 2015-10-28