Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АрхитектураБиологияГеографияДругоеИностранные языки
ИнформатикаИсторияКультураЛитератураМатематика
МедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогика
ПолитикаПравоПрограммированиеПсихологияРелигия
СоциологияСпортСтроительствоФизикаФилософия
ФинансыХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника

Предмет філософії та його історична еволюція. Класичний та некласичний період.

Поняття світогляду. Історичні типи світогляду. Філософія як теоретична форма світогляду. | Суспільний прогрес. Формаційний, цивілізаційний, технократичний та інформаційний підходи до його розуміння. | Відкрите суспільство, демократія і тоталітаризм в трактуванні К. Поппера. | Професійна філософія в Україні (XVI - XVII ст.): неоплатонізм та арістотелізм. | Міфологічний світогляд та його риси. Функції міфології. Міфотворчість у XX ст. | Філософська парадигма марксизму: основні ідеї, концепти та їх соціально-політичні наслідки. | Поняття суспільного розвитку та його критерії. Характерні риси екологічної парадигми та її відмінність від класичної (детерміністичної). | Соціальні спільності людей та співвідношення їх інтересів в суспільному розвитку. Нація в структурі суспільства. Проблема націоналізму | Онтологія як галузь філософського знання. Буття та його структура. | Культура і цивілізація. Філософські підходи до аналізу культури. |


Читайте также:
  1. II. Общая характеристика учебного предмета
  2. IV. Міжпредметна інтеграція.
  3. IV. Описание ценностных ориентиров содержания учебного предмета
  4. V. Личностные, метапредметные и предметные результаты освоения учебного предмета
  5. Благословенные предметы
  6. Буття людини як центральна проблема філософії М. Ґайдеггера "Буття і час".
  7. В сценарий пантомимических номеров часто закладывается прием, ко­торый условно можно назвать «превращающиеся предметы».

 

Якщо у філософії йдеться про пошуки найперших людських життєвих орієнтирів, якщо філософія намагається водночас розробляти виправдані засоби для їх винайдення, то її предмет набуває майже безмежних виявлень. У найпростішому варіанті філософія могла би виконати своє суспільно-історичне призначення тоді, коли вона змогла би співставити між собою світ, з одного боку, та людину, з іншого боку, окреслити їх основні можливі виявлення і на цій основі сказати людині, що вона є і що їй належить робити у цьому житті та у цьому світі. Відношення “ людина – світ ”, що його охоплює філософія, включає в себе світ природи, соціальний і духовний світ. Відношення “людина – світ” у філософії передбачає ставлення до світу як цілості.

Особливості предмету філософії: 1) предмет філософії є історично змінним, оскільки історично змінними постають самовиявлення та самоусвідомлення людини; 2) уся історія філософії фактично входить у окреслення її предмету, оскільки лише за такої умови ми і здатні окреслити “топографію” людськості; 3) філософія постає своєрідною формою збереження та забезпечення історичної неперервності людської свідомої самоідентифікації.

У різні епохи у філософії домінували то вчення про буття, то вчення про пізнання, то політичні чи етичні проблеми. Крім того, в Європі до XVII ст. філософія охоплювала все знання про світ, тобто зародки всіх наук, окрім хіба що математики й медицини. Навіть у XX ст. все ще тривав процес відокремлення від філософії певних галузей знання, які інституціалізувалися в окремі наукові дисципліни (психологія, соціологія, політологія).

Середньовіччя: тлумачить речовий світ як зовнішню видимість духовного світу. Відродження: гуманістична культура, орієнтована на людини як вищу цінність. Раннє: наголос на природну людину; пізнє: природу взагалі. Просвітництво: ф. наближує свій предмет до предмету природничих наук, водночас він стає ще більш людиномірним (свобода, творчість). Кін. XVI – поч. XVII ст.: виникає експериментальне природознавство, розмежування філософії та конкретних наук.

Класична філософія у своїх міркуваннях виходила із того, що: 1) Буття є цілісне, глибинно узасаднене, внутрішньо концентроване (навіть, якщо ми сумніваємося у можливостях його адекватного пізнання); 2) Розум є вищою і найціннішою частиною людської психіки та найкращою людською здібністю; 3) Розум здатний висвітлити глибини психіки й орозумнити їх; 4) За допомогою розуму людина спроможна належним чином органі­зувати своє життя і взаємини з буттям.

Некласична філософія протиставила цим тезам філософської класики принципово інші: 1) Говорити про буття безвідносно до людського сприйняття й уявлення безглуздо; ми можемо судити лише про те, що ввійшло в контекст нашого сприйняття і знання; поза цим питання про буття залишається відкритим; 2) На перший план у людській психіці виходять чинники, які за своєю природою нерозумні або позарозумні; масштабами й силою дії вони перевершують розум; 3) Оскільки нерозумні чинники психіки потужніші, то розум нездатний їх опанувати; 4) Розум не лише не сприяє гармонізації людського життя, а іноді заважає цьому.

Під час виникнення некласичної філософії відбулася зміна парадигми (норми, взірця) філософського мислення.

За тематикою ф.: класична (підстави її змісту закладені в античності, включають проблеми першооснови світу, його пізнаванності, мінливості, ролі розуму в освоєнні світу, сенс життя людини, його цінності й т.д.) і некласична – роль підсвідомого в житті людини, ступінь науковості філософії й ін.


Дата добавления: 2015-10-28; просмотров: 143 | Нарушение авторских прав


<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Філософська герменевтика, як методологія гуманітарного пізнання.| Діалектика як філософська методологія: її місце в історії філософії.

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.008 сек.)