Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АрхитектураБиологияГеографияДругоеИностранные языки
ИнформатикаИсторияКультураЛитератураМатематика
МедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогика
ПолитикаПравоПрограммированиеПсихологияРелигия
СоциологияСпортСтроительствоФизикаФилософия
ФинансыХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника

Закони психології

І спілкуванні | Психологія5.1. Темперамент індивідуальності | Становлення психології як науки | Психіка і мозок | Основні напрями психології | Методи психології | Принципи психології | Системність у дослідженні людської психіки | Освоєння діяльності | Основні види діяльності |


Читайте также:
  1. Коли, на вашу думку, було створено нацдавнішу памьятку економічної думки Вавілонії «закони Хаммурапі». Чому вона була присвячена та кого вважають її автором?
  2. Курсова робота з психології дитячої, дошкільної педагогіки та методик дошкільної освіти
  3. Методи психології
  4. Методи психології.
  5. Місце психології в системі наук.
  6. ОСНОВИ ПСИХОЛОГІЇ ТА ПЕДАГОГІКИ

Теоретичні та експериментальні дослідження кожної науки спрямовані на розроблення її понятійного апарату і виявлення об'єктивних законів і закономірностей, яким підпорядковані всі процеси і явища. Закони розкривають об'єктивні, стійкі, суттєві зв'язки між явищами дійсності. їх сукупність становить зміст науки, дає змогу формулю­вати нові проблеми і здійснювати прогнози щодо її по­дальшого розвитку. Специфіка кожної науки, в тому чис­лі й психології, відображається в характері її законів.

Виявлення і пізнання законів психології має свої особ­ливості і труднощі, пов'язані з незвичною природою пси­хічних явищ. Адже психічні стани суб'єкта недоступні сторонньому спостереженню. Завдання ж психології по­лягає в тому, щоб, користуючись об'єктивними методами, розкрити об'єктивні закони, яким підпорядковується психіка.

Психічним явищам властива динамічна мінливість. Досліджуючи багато разів той самий психічний процес, можна помітити, що завжди він залежить від певних умов і протікає по-іншому. Це не випадковість. Психічне як суб'єктивне відображення не може бути незмінним. Тому закони, які відкривають у психології, не визначають твер­до і однозначно зв'язки між явищами. Це — закони-тенденцїї, в яких загальне виступає як тенденція.

У психології відомо багато законів. Деякі з них навіть виражені в строгій математичній формі. Вони відносять­ся до різних рівнів психічного, розкривають його різні виміри. На основі аналізу того, що в них відображено, Б. Ломов поділив їх на шість основних груп.

1. Закони, в яких відображаються відносно прості за­лежності, наприклад стійкі зв'язки між зовнішніми впли­вами і певними психічними явищами, а також між сами­ми явищами. Зокрема, це основний психофізичний закон Вебера—Фехнера, згідно з яким інтенсивність відчуття прямо пропорційна логарифму сили подразника.

2. Закони, які розкривають динаміку психічних проце­сів у часі. Один із них — закон перцепції, відкритий М. Ланге. Він відображає закономірну послідовність фаз процесу сприймання: зоровий перцептивний образ розгортається фазами — від грубого розрізнення загаль­них пропорцій предмета і його положення до формування диференційованого і завершеного образу.

3. Закони, що характеризують структуру психічних явищ. Прикладом може бути сучасне уявлення про па­м'ять. Спочатку її розглядали як просту однорідну функ­цію. Однак у процесі дослідження виявилося, що вона є складною системою, яка включає певну структуру сховищ інформації, їх реорганізацію, а також потоки інформації та процеси керування ним.

4. Закони, в яких фіксується залежність ефективності поведінки людини від рівня її регуляції. Наприклад, закон Йеркса—Додсона, що обґрунтовує залежність успішного розв'язування задач від рівня мотивації. Згідно з ним іс­нує певний рівень мотивації, за якого продуктивність вико­нання завдань є найвищою. Подальше зростання мотивації не підвищує (а іноді знижує) продуктивність.

5. Закони, які стосуються психічного розвитку люди­ни, що розглядається в масштабі її життя. Прикладом є закон про нерівномірність (гетерохронність) розвитку психічних функцій в окремі періоди і протягом усього життя людини.

6. Закони, в яких розкриваються основи різних психі­чних властивостей людини. Зокрема, залежність психіч­них якостей людини від її діяльності в системі суспіль­них відносин.

Ця класифікація не є остаточною і незмінною: психо­логія як наука перебуває в постійному розвитку, виявля­ючи раніше невідомі психічні факти, формулюючи нові за­кони, уточнюючи відомі. Закони кожної групи виявляють суттєві стійкі зв'язки лише в певній площині. Тому жоден із них не є універсальним — він є вузьким, неповним і наближеним і має свої межі застосування. Ось чому стро­гий науковий підхід до розвитку психології вимагає не тільки виявити об'єктивний закон, а й установити умови та межі його дії.

Методологія сучасного психологічного пошуку знач­ною мірою визначена теперішнім станом і зв'язками психології з іншими науками. Сучасне дослідження ха­рактеризується комплексністю, тобто наявністю багатьох міждисциплінарних зв'язків. Філософія, соціологія, фізіо-

логія та інші дисципліни привносять своєрідність у систе­му методів і результатів психологічних досліджень. Од­нак психічне не зводиться ні до соціального, ні до фізіоло­гічного.

Запитання. Завдання

1. Визначте суть понять «методологія», «метод» та «методика» і взаємозв'язки між ними.

2. Чому потрібне системне вивчення психіки людини?

3. Чому психічні властивості людини не можна звести лише до ма­теріально-структурних?

4. Охарактеризуйте системи, що визначають буття людини.

5. Яка відмінність між об'єктом і предметом дослідження в психо­логії?

6. Які вимоги до теорії ставить психологічна практика?

7. У чому полягає складність виявлення психологічних законів?

8. Чому не всі психологічні закони можна виразити за допомогою математичних формул?

9. Наведіть приклади використання системного методу у психо­логії.

10. Проаналізуйте групи психологічних законів і доведіть, на­скільки така класифікація є повною.

Література

Анциферова Л. Й. Методологические принципи й проблеми психоло-гии// Психологический журнал. — 1982. — Т. 3. — № 2.

Барабанщиков В. А. Принцип системности в психологической концеп-ции Б. Ф. Ломова// Психологический журнал. — 1987. — Т. 18. — № 1.

Ломов Б. Ф. Об исследовании законов психологии// Психологичес­кий журнал. — 1982. — Т. 3. — № 1.

Ломов Б. Ф. Методологические й теоретические проблеми психоло­гии. — М., 1984.

Платонов К. К. Системньїе качества психических явлений// Психоло­гический журнал. — 1982. — Т. 3. — № 2.

Рубинштейн С. Л. Принципи й пуги развития психологии. — М., 1959.

2.

Особистість у діяльності і спілкуванні

2.1. Психологічні основи діяльності людини

Людина існує, розвивається і формується як особис­тість завдяки активній взаємодії з навколишнім середо­вищем, яка відбувається у формі діяльності. Бездіяльна особистість неможлива, бо вона має потреби, які необхідно задовольнити.

Сутність діяльності

Сутність діяльності стає зрозумілою, якщо її розгля­дати як найвищий етап розвитку активності.

Активність і діяльність. Активність є атрибутом жи­вої матерії, що забезпечує її життєво важливі зв'язки з навколишнім світом. Постійна мінливість зовнішніх умов ще на ранніх стадіях філогенезу зумовила виник­нення активних психічних форм, що управляють прак­тичною взаємодією живого організму з навколишнім предметним середовищем. Уже прості одноклітинні ор­ганізми, щоб жити, повинні здійснювати обмін речовин із середовищем. Джерелом їх активності є потреби, що спо­нукають до дій у певному напрямі.

Потреба — стан живого організму, який виражає його залежність від об'єктивних умов існування та розвитку! спонукає до активнос­ті відносно цих умов.

Активність тварини є біологічно заданою і обмеженою біологічними об'єктами. У вроджених програмах її пове­дінки закладено форми активності й ніби наперед визна­чено коло речей, що можуть стати об'єктом її потреб. Тому поведінка тварини має біологічно доцільний, присто­сувальний характер.

Іншою є людська активність. Предмети природи пере­стають бути для людини засобами безпосереднього задово­лення потреб — для цього за допомогою знарядь праці во­на видозмінює їх. Отже, у людини задоволення потреб є ак­тивним цілеспрямованим процесом оволодіння певною формою діяльності, зумовленою суспільним розвитком.

Характерною особливістю активності є її належність людині, без якої активність існувати не може. Відмінність активності від діяльності полягає в тому, що активність витікає з потреби в діяльності, а діяльність — з потреби в певному об'єкті. Активність починає виявлятися вже на етапі підготовки до діяльності й існує в діяльності, надаю­чи їй якісної своєрідності. Тому діяльність часто тлума­чать як активність живого організму, спрямовану на задо­волення його потреб.

Види потреб. Людські потреби, що є джерелом актив­ності, дуже різноманітні. У процесі їх задоволення вони постійно змінюються, їх кількість зростає. Причиною цьо­го є незавершеність форм продуктів людської діяльності, що постійно вдосконалюються. Це спричинює зміну по­треб, які породжують нові форми активності.

Потреби людини мають і особистий, і суспільний ха­рактер. Навіть у задоволенні суто особистої потреби вна­слідок суспільного поділу праці опосередковано бере участь багато людей. Так, при задоволенні потреби в їжі хліб виступає як уречевлена праця агрономів, тракторис­тів, комбайнерів, мельників, пекарів та ін.

Усю різноманітність людських потреб класифікують за походженням і за характером предмета.

За своїм походженням потреби бувають природні й культурні.

До природних потреб відносять ті, що є життєво необ­хідними для людини, незадоволення яких протягом три­валого часу може призвести до загибелі організму. Так, усім людям властиві природні потреби в їжі, сні, одязі, житлі, особі протилежної статі тощо. Хоча перелік природ­них потреб людини залишається сталим протягом усього періоду її історичного розвитку, за своєю психологічною суттю вони докорінно відрізняються від природних потреб

тварин. До того ж змінюються способи і знаряддя їх задо­волення, а також самі потреби.

У культурних потребах виявляється залежність акти­вної діяльності людини від продуктів культури. Напри­клад, удосконалення знарядь праці (комп'ютер, робототех­ніка) вимагає більшої активності, ставить вищі вимоги до психологічних, зокрема інтелектуальних, особливостей. До об'єктів культурних потреб відносять предмети, необхідні як для задоволення природних потреб (тарілка, ложка то­що), так і для спілкування, громадського життя людини (книга, радіо, телевізор тощо). Культурні потреби з розвит­ком суспільства також змінюються.

За характером предмета потреби поділяють на мате­ріальні й духовні.

У матеріальних потребах виявляється залежність людини від предметів матеріальної культури (потреба в житлі, одязі та ін.), у духовних — залежність від продук­тів суспільної свідомості. Обидва види потреб тісно пов'я­зані між собою. Так, для задоволення духовних потреб використовують матеріальні предмети (газети, книги, те­левізор та ін.), і навпаки - виготовлення речей, що задо­вольняють, наприклад, матеріальну потребу в одязі відпо­відно до традицій певної культури, потребує знань, які мо­жна здобути, читаючи книги і т. ін.

Отже, природна за походженням потреба може бути за предметом матеріальною, а культурна за походжен­ням - матеріальною або духовною.

У потребах залежність людини від умов існування ак­тивно проявляється як мотивація поведінки чи діяльнос­ті. Причому не сама потреба, а суспільно встановлені фор­ми її задоволення визначають поведінку людини. Напри­клад, побачивши в магазині предмет, необхідний для задоволення певної потреби, людина не кидається на ньо­го, як хижак на здобич, а здобуває у той спосіб, який при­йнятний у суспільстві (спочатку роздивляється товар, діз­нається про ціну, оплачує і тільки після цього одержує куплену річ).

Особливості людської діяльності. На відміну від по­ведінки тварин, яка цілком залежить від безпосереднього оточення, активність людини регулюється вимогами сус­пільства. Для характеристики такої форми людської по­ведінки використовують термін «діяльність».

Відмінність діяльності від активності тварини полягає в тому, що зміст діяльності визначається не потребою, яка її спричинила, а метою, на досягнення якої вона спрямо-

вана. Зумовлена потребою діяльність скеровується усві­домлюваною метою як регулятором активності.

Діяльністьвнутрішня (психічна) і зовнішня (фізична) активність людини, що регулюється усвідомлюваною метою.

Інші аспекти діяльності, зокрема її мотиви і способи здійснення, можуть усвідомлюватися, не усвідомлюватися або усвідомлюватися частково.

Якщо мета не усвідомлюється, то немає й діяльності. Є лише імпульсивна поведінка. Життєвий смисл свідо­мості не був би виправданий, якби вона не була пов'яза­на з діяльністю. Виникнувши, свідомість не функціонує поза діяльністю людини, а справляє на неї певний вплив. С. Рубінштейн, формулюючи принцип єдності свідомості й діяльності, підкреслював, що основний по­зитивний сенс тези про єдність свідомості й діяльності полягає в утвердженні їх взаємозв'язку і взаємозумов­леності: діяльність людини зумовлює формування її сві­домості, її психічних зв'язків, процесів і властивостей, а ті, здійснюючи регуляцію діяльності, є умовою її адек­ватності.

Основною характеристикою діяльності є її предмет­ність. Діяльність завжди спрямована на певний об'єкт, на перетворення його властивостей. Тому вислів «безпред­метна діяльність» позбавлений будь-якого сенсу.


Дата добавления: 2015-10-28; просмотров: 371 | Нарушение авторских прав


<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Теорія і експеримент у психологічній практиці| Психологічна структура діяльності

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.009 сек.)