Завершення Селянської війни та її наслідки.

Підписання угоди під Зборовом фактично завершило третій період Селянської війни. Розпочинався заключний, четвертий період Селянської війни.

Зрозуміло, що зміст договору не міг не викликати гострого невдоволення з боку поспільства, особливо покозаченого. Важливою причиною цього слугував уже сам факт замирення з Річчю Посполитою, що зводив нанівець сподівання на перемогу. Влітку 1649 р. у складі українського війська перебувало щонайменше 140—160 тис. осіб, а тепер у ньому мусило залишитися всього 40 тис., решта ж втрачала козацький статус і мала виконувати «звикле послушенство».

Таємна стаття дозволяла татарам брати ясир в українських землях. Понад 70 міст і сотні сіл вони «захопили і висікли і випалили все без залишку». За таких обставин уже у вересні спалахують перші виступи проти повернення шляхти до своїх володінь.

Аналіз форм боротьби селян і міщан Брацлавщини й інших регіонів козацької України весною 1650 р. говорить, що найпоширенішими серед них були: покозачення, відмова впускати шляхту до маєтків, ігнорування розпоряджень шляхти, її слуг та органів влади визнати своє «підданство» й виконувати повинності, наймання на службу до козаків, переселення в інші райони та у Слобожанщину (терени Російської держави), розправи над шляхтою, створення загонів із кількох поселень тощо.

Не припинявся спротив відродженню у Гетьманщині дореволюційних порядків і влітку. В червні спалахували «бунти» у Київському воєводстві. Особливо сильний виступ відбувся в околицях Киселева, де повстанці розташовувалися обозом. У північних районах Брацлавщини з покозачених селян і міщан сформувався полк під проводом Волошина. Значного розмаху набрав опришківський рух у Кам'янецькому повіті. Не припинялися окремі виступи у Волині.

Новий потужний спалах боротьби селян у Лівобережжі та правобережній частині Київського повіту стався в останній декаді серпня — у вересні. Приводом до нього послугували мобілізаційні заходи Б. Хмельницького. Розвитку повстання сприяли дії полковників М. Небаби, П. Шумейки, новопризначеного чернігівського полковника Івана Богуна й інших старшин.

Нового поштовху активізації селянського руху надала поява 20 лютого 1651 р. польського війська у Брацлавіцині. Попри розгром Брацлавського полку та смерть Д. Нечая у Красному, селяни разом із козаками, міщанами й опришками спромоглися затримати просування противника на місяць, що дало змогу Б. Хмельницькому завершити мобілізацію війська й перейти у контрнаступ.

Особливо масового й запеклого характеру набрала боротьба в центральній й східній частинах Подільського воєводства та західній — Брацлавського (між ріками Дністер й Південний Буг). Шляхта Брацлавського воєводства послала по допомогу до М. Потоцького. У його східній частині з козаків і покозачених селян і міщан формували полки І. Богун та Йосип Глух. Розгорталася боротьба і в Київщині.

Із середини серпня визвольна й соціальна боротьба помітно посилюється. 18 серпня У грудні 1651 р. у Лівобережжі спалахнули перші виступи «випи - щиків» і поспільства, спрямовані власне проти володаря булави. Вони, зауважував С. Освенцім. Хоча Б. Хмельницькому вдалося швидко придушити цей виступ, проте невдовзі частина бунтівних селян і козаків звернулася до нього із застереженням. Масового характеру взимку 1652 р. набрали у Подільському воєводстві переселення селян і міщан на терени Молдавії та опришківський рух. Поява наприкінці лютого 1652 р. польських підрозділів у Чернігівщині спровокувала тут нову хвилю виступів поспільства, яке залишало міста й села. Виникають великі слободи на Миргородщині, Полтавщині й Гадяччині.

Завершення четвертого періоду Селянської війни. Українська влада фактично визнала основні соціально-економічні завоювання селянства на теренах Брацлавського, Київського и Чернігівського воєводств. На решті українських земель селянський рух зазнав поразки. Особливостями Селянської війни стали її всеукраїнський характер; тісна взаємогюв'язаність із національно-визвольною та конфесійною боротьбою; спрямованість не лише на злам дореволюційної системи соціальних відносин, а й проти соціально-економічної політики українського уряду, коли остання скеровувалася на її реставрацію; взаємопов'язаність і взаємої іереїілетіння між собою пасивних та активних форм боротьби.

Селянська війна відіграла вирішальну роль у докорінній зміні форм земельної власності, становленні нової моделі соціально-економічних відносин, якій були властиві такі риси, як відсутність (за окремими винятками) великого й середнього шляхетського землеволодіння, фільваркової системи господарства; перехід у власність державного скарбу більшості земельного фонду шляхти, королівщин і католицької церкви; зростання землеволодіння православної церкви; започаткування гетьманського і козацького землеволодіння; утвердження селянського землеволодіння як окремішньої від державної форми власності на землю.

Відбулися істотні зміни в соціальній структурі суспільства: було ліквідовано стан великих і середніх землевласників; різко скоротилася чисельність дрібної шляхти, водночас зросла її політична вага в державі; керівна роль у політичному житті держави перейшла до козацької старшини; поліпшилося становище селянства, котре здобуло особисту свободу, право власності на землю і право вступу до козацького стану; зміцнився статус православного духовенства; провідну роль у житті міст почали відігравати етнічні українці; пришвидшився процес формування нової еліти.

Водночас деструктивні складові перебігу Селянської війни, поряд з іншими чинниками (безкінечні воєнні дії, свавілля військових підрозділів, кримський фактор, епідемії, голод тощо), стали однією з важливих причин руйнування поселень, їх обезлюднення, особливо за межами козацької України).

Дата добавления: 2015-10-24