Батозька перемога укр. Армії і виборення незалежності.

На початку другої декади травня гетьман вирушив із Чигирина до урочища Бірки, куди 23 травня до нього з'явилися посланці путивль­ського воєводи М. Плешивий і С. Внуков. Цього ж дня гетьман із вій­ськом зупинився в Тарасівці, де 25 травня прийняв їх. Уже через добу він відпустив посланців із листом до Хилкова, повідомляючи про зосе­редження військ супротивника, засвідчуючи свою готовність служити російському цареві «прямо і вірно», а також просив надати допомогу Війську Запорозькому «гіротивко неприятелем нашим». Із Тарасівки, дочекавшись підходу 8—10 тис. татар Кази-Гірея, Хмельницький розі­слав універсали до населення Лівобережної України з розпоряджен­ням знищувати шляхту й урядників, а також вступати до козацьких полків і йти. Це означало не що інше, як ска­сування Білоцерківського договору й відновлення боротьби проти поль­ського режиму. З прибуттям козаків Корсунського, Канівського та Черкаського полків, Б. Хмельницький 27 травня вирушив до Умані, пославши поперед себе з частиною козаків і татарами Карач-бея свого сина Тимоша. До нього приєднався також Уманський полк. Загальна чисельність українсько-кримського війська становила 20—22 тис. вояків.

Швидке просування авангарду українського війська спричинило панічну втечу шляхти з південно-східних районів Брацлавщини. Вона почала прибувати до обозу М. Калиновського. На цей час у розпоря­дженні польного гетьмана, за даними джерел, налічувалося 20-25 тис. вояків при 58 гарматах.

29 травня на лівому березі Південного Бугу з'явилися перші загони татар, а в суботу, 1 червня, переправившись через річку, до польських позицій разом із українцями й татарами підійшов Т. Хмельницький. Калиновський вислав проти них кінноту. Зав'язався бій. Українці й тата­ри почали імітувати відступ і вмілим маневром заманили на засідку й завдали сильного контрудару жовнірам. Ті, зазнавши серйозних втрат, відступили до табору, який до вечора був повністю оточений. Досвідчений генерал С. Пшиємський, тверезо оцінюючи ситуацію, на воєнній раді намагався переконати Калиновського, що доцільно залишити в таборі піхоту й артилерію, а самому з кіннотою прориватися до Кам'янця, щоб, зібравши там свіжі сили, згодом повернутися сюди й розбити противника. Проте польний гетьман відхилив цей план і наказав готуватися до битви.

В ніч на 2 червня українці і татари переправилися через річку. Оглянувши величезний табір поляків, гетьман з ходу помітив допущені Калиновським про­рахунку План атаки його позицій склався миттєво: ураховуючи, що Жовнірів замало для стійкої оборони табору, український гетьман вирішив завдати одночасного удару з усіх сторін. Перед полуднем тата­ри почали провокувати невеликі сутички, що незабаром переросли У бій, який тривав близько двох годин. Тим часом українські піхотинці виходили у тил і фланги противника. Оскільки головний удар перед­бачалося завдати з тилу, то в лісі зосереджувалися сотні, щоб розпо­чати у визначений час атаку. Цей маневр не залишився непоміченим Жовнірами. Серед них запанували панічні настрої, оскільки з тилу і боків їхній табір був погано укріплений. Врешті польські кіннотники змусили татар відступити. Коли вони повернулися до табору, то дізналися про появу у себе в тилу українських підрозділів. Ця новина вразила їх і вони вирішили прориватися з табору. Тоді польний гетьман пішов на крайній крок: наказав німецьким піхотинцям відкрити по втікачах вогонь. Це сталося близько п'ятнадцятої години. Йому вдалося повернути значну частину кіннотників, але загалом урятувати ситуацію вони не могли, тим більше, що українські розвідники запалили у таборі запаси сухої соломи й сіна. Вогонь охопив намети, почалася страшна пожежа. В цей критич­ний момент козаки й татари пішли на штурм польських позицій і досить швидко прорвали оборону. Частина жовнірів відступила до редутів німець­ких піхотинців. Б. Хмельницький наказав обстріляти укріплення з гармат, після чого українці швидко оволоділи ними. Через кілька годин польської армії вже не існувало. Загинули М. Калиновський, С. Пшиємський, М. Собеський та багато інших відомих офіцерів із магнатських родин. На думку польського дослідника Я. Мацішевського, такої поразки Польща ще не зазнавала. На Батозькому полі полягла половина всіх гуса­рів Речі Посполитої, всього ж було вбито, вочевидь, 16—19 тис. жовнірів; кільком тисячам удалося врятуватися втечею, інші потрапили в полон до козаків і татар. За даними деяких джерел, на вимогу старшин і козаків гетьман викупив у татар бранців, котрих розпорядився страчувати упро­довж трьох днів, унаслідок чого трагічна доля спіткала 2 тис. вояків із тих 3-х тисяч, що потрапили до полону.

Звістка про блискучу перемогу українського війська грізним від­лунням прокотилася по Речі Посполитій. Занепокоєний король наказав Я. Радзивіллові розпочати мобілізацію литовського війська й одночасно видав універсали до шляхти ряду воєводств і повітів, щоб збиралися на «посполите рушення».

Перемога під Батогом збудила велике піднесення народних мас на території Української держави. Селяни й міщани Брацлавщини роз­правлялися з утікачами з-під Батога. Спалахнуло повстання в Києві, успішно діяли загони повстанці на Лівобережжі. Активізувалися соціальні виступи на західно­українських землях. Унаслідок нового спалаху визвольної боротьби у травні — червні територію Брацлавського, Київського, Чернігівсько­го та східних районів Подільського воєводств було звільнено від поль­ської та української (за винятком тієї, що служила у Війську За­порозькому) шляхти.

Безперечно, Батозька перемога є найяскравішою сторінкою воєнного мистецтва Б. Хмельницького, й навіть якби вона була єдиною в його житті, цього вистачило б, щоб поставити гетьмана в один ряд із найви­значнішими полководцями Європи. Вражає, наскільки вчасно було обра­но момент для наступу. Запізнись він хоча б на тиждень, і хто зна, якими були б наслідки битви, адже на допомогу Калиновському поспішали полки з Лівобережної України, а також корогви руського воєводи та Сапіг. Водночас привертає увагу тверезість гетьманської оцінки політич­ного становища України. Він розумів, що навіть ця велика перемога не означала швидкого завершення війни з Річчю Посполитою.

Дата добавления: 2015-10-24