Особливості використання іменників у діловому мовленні

Слід пам’ятати, що при використанні іменників офіційно-діловий стиль вимагає дотримування таких правил:

- надавати перевагу абстрактним, неемоційним, однозначним іменникам книжного походження, розгорнутим пояснювальним конструкціям, уникаючи вживання іменників із розмовного стилю, із суфіксами збільшеності чи зменшеності, з усіченою основою: біографія, гарант, довідка, маркетинг, номенклатура, об’єктивність, ємність, прецедент, хворий на грип, генерали;

- написання іменників на означення статусу, професій, посад, звань вживається у більшості випадків у чоловічому роді. Прикметники та дієслова, залежні від найменування посади чи звання, узгоджуються з цим найменуванням лише у чоловічому роді: бухгалтер фірми виявив ( але бухгалтер фірми Познанська виявила). Жіночий рід мають такі слова: авторка, аспірантка, бібліотекарка, вихованка, дипломантка, дисертантка, кравчиха, поетеса, студентка, учениця та ін. Лише жіночий рід мають такі назви професій: друкарка, покоївка, медсестра, праля, швачка (бо швець шиє взуття);

- збірні іменники на позначення істот, тварин, предметів тощо необхідно вживати у формі множини: не дітвора, а діти, непахощі, а запахи;

- сукупні поняття професійної діяльності, назви осіб за місцем роботи, проживання і т.д. слід передавати за допомогою додаткових слів, що пояснюють узагальнення: не друкарство, а виготовлення друкарської продукції, нечечня, а народ Ічкерії;

- при безпосередньому звертанні до осіб нормою української мови є уживання кличного відмінка: Маріє, Тетяно, Ілле, Юрію, хлопче, студенте, слухачу, пане директоре.

Зверніть увагу!

а) у звертаннях, що складаються з двох загальних назв, друге слово може мати і називний, і кличний відмінок: добродію бригадире і добродію бригадир;

б) у звертаннях, що складаються з двох власних назв або з загальної назви та імені, форму кличного відмінка набувають обидва слова: колего Вікторе, пані Ірино, Вікторіє Олександрівно, Тетяно Іллівно, Ярославе Івановичу;

в) у звертаннях, що складаються з загальної назви тапрізвища, кличну форму набуває лише загальне слово, а прізвище завжди виступає у називному відмінку: пане Степаненко, добродійко Білецька;

- необхідно уникати двозначності: на сходах стояв дипломат (на сходах стояв невеликий металевий дипломат, на сходах стояв молодий дипломат);

- указуючи час за роком, іменник треба узгоджувати з числівником, займенником чи прикметником не в М.в. з прийменником у(в), а в Р.в. без прийменника: 2004 року (а не у 2004 році), наступного року (а не у наступному році). Але у четвер, у неділю, у грудні (без слова місяці);

- для іменників чоловічого роду ІІ відміни у З.в. однини характерним є нульове закінчення: підписали акт, отримав лист (а не листа);

- іменники чоловічого роду ІІ відміни множини в О.в. використовуються лише з закінченням -ами (-еми), -има: літак з іноземними гостями, повернулися з грошима (а не грішми);

- всііменники у формі множини у М.в. мають закінчення - ах, -ях: по селах, по роках, по підприємствах;

- для однозначності й узагальненості змісту перевага надається не дієсловам, а віддієслівним іменникам: надавати допомогу (а не допомагати), здійснити огляд (а не оглянути), провести переговори (а не переговорити). Проте в наказах та інших розпорядчих документах використовується частіше форма наказового способу дієслова: доручити, перевірити;

- при використанні іменників слід пам’ятати про спосіб поєднання слів у словосполученні (граматичне керування): завдати (чого?) шкоди, пильнувати чистоти, радіти з перемоги, аналогічний (до чого?) до попереднього, заслуговувати (на що?) на увагу;

- прізвища, які збігаються з назвами істот, предметів чи явищ, варто вживати в поєднанні з ім’ям, назвою посади тощо: нагородити студента Комара І.П., відрядити менеджера Сороку О.М.

Дата добавления: 2015-10-02