Уряд і церква

Урядова система Гетьманщини походила із структури Запорозького війська. Перемоги Хмельницького знищили польську адміністрацію, залишивши Запорозьке військо єдиною цивільною владою. Армія поділялася на полки і сотні. Згодом такий поділ був перенесений на контрольовану військом територію у формі полкових і сотенних районів. Отже, кожен з десяти полків Гетьманщини був одночасно військовим формуванням і адміністративно-територіальною одиницею.

У середині XVIII ст. центральні інституції Гетьманщини включали гетьманський уряд генеральної старшини, кілька рад і урядів козацьких полковників. Поточні справи вирішували гетьман і старшина, важливіші рішення приймалися радами. Верхом адміністративної піраміди був гетьман ¹.

¹ Про гетьманський уряд див.: Окиншевич Л. Лекції. — С. 85—92; Дядиченко В. Нариси. — С. 126-173.

Він був не тільки головнокомандуючим Запорозьким військом, але й здійснював закордонні зносини, видавав універсали, призначав на уряди, винагороджував за службу і інколи виконував обов’язки найвищого апеляційного суду. Гетьманська влада не визначалася конституцією і тому залежала від особистих здібностей, вдачі й сміливості. Дехто з гетьманів правив як справжній монарх, окремі — як виборні вожді. Фактично за весь час існування Гетьманщини монархічна й республіканська тенденції постійно змагалися між собою. Богдан Хмельницький (1648—1657), Іван Самойлович (1672—1687) й Іван Мазепа (1687—1709) не тільки вважали себе виборними монархами, але й хотіли передати гетьманський уряд своїм родичам, намагаючись тим самим встановити прецедент для спадкової монархії. З іншого боку, Павло Тетеря (гетьман Правобережжя, 1663—1665) і Петро Дорошенко (1665 — 1676) дотримувались республіканських традицій. Вони правили за узгодженням з Генеральною радою, верховенство якої були зобов’язані визнавати. Кожний гетьман обирався довічно Генеральною радою. Правда, він міг добровільно зректися, або бути усунутим радою. Так, добровільно або під тиском зреклися влади

Іван Виговський (1657—1659), Юрій Хмельницький (1659—1663), Павло Тетеря (1663—1665) та Петро Дорошенко (1665—1676).

Після доби Хмельницького Генеральна рада, де колись приймалися головні рішення для усього Запорозького війська і куди входили козаки, старшина і за певних обставин міщани й священики, стала втрачати своє значення. У XVIII ст. вона зберегла за собою тільки церемоніальні функції формального обрання гетьмана ¹. Генеральна рада так і не встановила чіткої процедури її скликання, не визначила учасників та умов звільнення гетьмана.

Більш впорядкованим центральним органом влади була старшинська рада ². До неї входили гетьман, генеральна старшина, полковники, полкова старшина, сотники і, починаючи з 1672 р., представники Значного військового товариства. До XVIII ст. у раді старшин брали участь бургомистри і інколи вище духівництво. Тоді до ради старшин входили усі офіційні особи і знать, фактично кожен, хто мав якусь політичну вагу в українському суспільстві. Рада збиралася між Різдвом і Богоявленням, а також під час великих свят і обговорювала всі важливі питання, особливо закордонні справи, фінанси, податки й судові реформи. Вона була також сполучною ланкою між центральною адміністрацією та провінційними й місцевими урядами. Але компетенції ради були нечіткими. Вона не могла приймати закони або суперечити волі гетьмана, тому була напівформальною дорадчою установою. А через те, що її учасники були виключно представниками нової шляхти, рада перетворювалася у шляхетське зібрання. Така ситуація була особливо характерною для доби гетьмана Розумовського (1750—1764).

Практичне управління в центрі здійснювала Генеральна старшина, яка поєднувала в собі функції генерального штабу й кабінету міністрів ³. Її адміністративні функції та методи формування змінювалися час від часу.

¹ Генеральна рада була предметом спеціального дослідження Л.Окиншевича: Окиншевич Л. Центральні установи України-Гетьманщини XVII —XVIII вв. Ч. 1.: Генеральна рада // Праці комісії для виучування історії західньо-руського та українського права. — 1929. — Т. 6. — С. 253-425. (Опубл. також окремим вид.: К., 1929). Короткий опис ради див. також: Окиншевич Л. Лекції. — С. 92 — 99.

² Діяльність цієї установи докладно розглядається в монографії Л.Окиншевича: Окиншевич Л. Центральні установи України-Гетьманщини XVII —XVIII ст. Ч. 2.: Рада старшини // Праці комісії для виучування історії західньо-руського та українського права. — Т. 8. — 1930. — С. 1-352.

³ Основні праці про Генеральну старшину та центральні адміністративні установи: Окиншевич Л. Генеральна старшина на Лівобережній Україні XVI — XVII — XVIII ст. // Праці комісії для виучування історії західньо-руського та українського права. — 1926. — Т. 2. — С. 84 — 171 (опубл. також окремим вид.: К., 1926); Окиншевич Л. Лекції. — С. 109—117; Дядиченко В. Нариси. — С. 173 — 194; Путро О. Влада генеральної військової старшини на Лівобережній Україні у другій половині XVIII ст. // Архіви України. — 1969. — № 5. — С. 11 — 20.

Іноді Генеральна старшина обиралася Генеральною радою, або радою старшин, в іншому разі — призначалася гетьманом; пізніше, особливо у XVIII ст., з поданого гетьманом списку кандидатів вибирав російський уряд. Генеральна старшина виконувала різноманітні завдання, поставлені перед нею гетьманом, але кожен її член мав також своє місце в ієрархії і свої обов’язки. За гетьманом йшов генеральний обозний, що відповідав за артилерію, генеральний писар, двоє генеральних суддів, а після 1728 р. — двоє генеральних підскарбіїв. Група нижчих за рангом урядовців — два генеральні осавули, генеральний бунчуковий і генеральний хорунжий — виконували здебільшого церемоніальні функції винесення хоругв і бунчука гетьмана. Виконували вони і різноманітні судовеадміністративні завдання, поставлені гетьманом.

Гетьман і Генеральна старшина діяли через ряд центральних адміністративних органів, найважливішим з яких була Генеральна військова канцелярія. Реорганізована за часів Петра І і очолювана генеральним писарем, канцелярія мала такі структуру і функції: ¹

¹ Пізніші, петровські та післяпетровські, адміністративно-фінансові перетворення в Гетьманщині аналізують: Джиджора І. Україна в першій половині XVIII віку. — К., 1930; Крупницький Б. Гетьман Данило Апостол і його доба. — Аугсбург, 1948. Див. також: Нечипоренко П. Сторінка з діяльності Генеральної військової канцелярії середини XVIII ст. // Україна. — 1927. — № 1-2. — С. 130-133.

Таблиця 2.2

Дата добавления: 2015-09-04