Основні складові системи соціально-трудових відносин

Постійна взаємодія людей чи спільнот у процесі трудової діяльності у визначених соціальних умовах створює специфічні соціально-трудові відносини. У трудову діяльність працівники вживаються, адаптуються в силу об’єктивної потреби й у такий спосіб вступають у трудові відносини. Кожен працівник по-своєму виявляє себе у взаєминах один з одним, з керівником, у ставленні до праці, до порядку розподілу робіт тощо. Відносини з приводу зайнятості, умов праці, зв’язки між людьми, обумовлені спільною трудовою діяльністю, є трудовими відносинами. А з приводу становища у суспільстві, способу життя, умов формування та розвитку особистості між членами спільнот складаються соціальні відносини. Останні тісно пов’язані з трудовими, тому соціально_трудові відносини дозволяють визначити соціальну значущість, роль, місце, суспільне становище людини або групи людей, вони є сполучною ланкою між робітниками, керівником і підлеглими, певними групами працівників і окремими їх членами.

Соціально"трудові відносини – це комплекс взаємовідносин між найманими працівниками та роботодавцями за участю держави, націлених на забезпечення високого рівня та якості життя людини, трудового колективу та суспільства в цілому. Їх комплексна характеристика цих відносин передбачає з’ясування сутності таких категорій, як сторона, суб’єкт, предмет відносин у соціально-трудовій сфері, види, типи та рівні соціально-трудових відносин. У сукупності ці елементи і утворюють систему соціально-трудових відносин.

Термін «система» запозичений з грецької мови і означає комплекс елементів і їх властивостей, взаємодія між якими зумовлює появу якісно нової цілісності. В галузі економіки терміном «система» позначають сукупність якісно визначених елементів, між якими існує закономірний економічний зв’язок чи взаємодія. У соціально-трудовій сфері систему утворюють окремі процеси, явища, суб’єкти, органи, що взаємодіють між собою. Характерними рисами цієї системи є її багатоелементність, ієрархічність та цілісність. Структура системи соціально-трудових відносин наведена у вигляді схеми (рис. 2.1).

Рис. 2.1. Структура системи соціально-трудових відносин.

Практично всі сторони трудового життя людини можна розглядати як предмет соціально"трудових відносин, який має організаційно-правове закріплення в укладених договорах, угодах, контрактах тощо. Найголовнішими серед них є:

1) соціально-трудові відносини зайнятості;

2) соціально-трудові відносини, що виникають у зв’язку з винагородою за працю;

3) соціально-трудові відносини, пов’язані з організацією та ефективністю праці;

4) соціально-трудові відносини, пов’язані з соціальним захистом працівників.

Суб’єктами соціально-трудових відносин є людина чи соціальні групи людей, роботодавець, спілка роботодавців і держава. Також суб’єктами соціально-трудових відносин є працівник, група працівників, об’єднаних якоюсь системоутворювальною ознакою. У цьому зв’язку соціально-трудові відносини можуть бути індивідуальними (коли з окремим роботодавцем взаємодіє окремий працівник), а також груповими або колективними (коли працівники і роботодавці взаємодіють між собою). Звідси соціально-трудові відносини можуть підрозділятися на дво-, три- і багатосторонні. Як суб’єкт соціально-трудових відносин може виступати організація (підприємство) чи її група, а також територіальне утворення. Світове співтовариство за певних умов розглядає як суб’єкт і окрему державу.

Слід відзначити, що соціально-трудові відносини є ключовими в усьому комплексі суспільних відносин, оскільки саме від їх характеру та досконалості безпосередньо залежать:

– якість трудового життя;

– соціальна злагода в суспільстві;

– продуктивність праці;

– соціально-економічний прогрес тощо.

Розпочинаючи вивчення цієї теми, потрібно досконало зрозуміти суть і значення соціально-трудових відносин, уяснити зміст предмету соціально-трудових відносин на всіх рівнях, ідентифікувати їх сторони і суб’єкти, з’ясувати принципи і типи соціально-трудових відносин, якість трудового життя тощо. Формуванню сучасного погляду на суть соціально-трудових відносин певною мірою перешкоджали стереотипи про базис, надбудову, виробничі відносини, форми їх вираження, що були в економічній теорії радянського періоду. З початком процесів економічної перебудови в Україні теорія трудових відносин почала поступово втрачати партійно-політичне забарвлення.

У більшості літературних джерел того часу термін «трудові відносини» став трактуватися як взаємодія найманого працівника і роботодавця з приводу умов купівлі-продажу та використання робочої сили. В ряді публікацій були і розбіжності в трактуванні соціально-трудових відносин. Окремі автори ототожнювали соціально-трудові відносини із соціальним партнерством. Хоч як пізніше буде розглянуто, що соціальне партнерство – це один із типів відносин між власниками робочої сили та власниками капіталу.

Простежуючи еволюцію поняття соціально-трудові відносини, то необхідно відзначити, що термін «трудові відносини» у вітчизняній літературі з’явився раніше – на початку 80-х років ХХ ст., а термін «соціально-трудові відносини» пізніше – із середини 90-х років ХХ ст. Заміна терміну «трудові відносини» на «соціально-трудові відносини» є цілком обґрунтованою, оскільки практика свідчить, що трудові відносини вкрай рідко існують без соціальної складової. Водночас соціальні відносини здебільшого виникають саме як наслідок трудової діяльності та результатів, що її супроводжують. Становлення соціально орієнтованої ринкової економіки розширює предмет регулювання відносин у соціально-трудовій сфері. Це регулювання:

– внутрішніх і зовнішніх ринків праці, системи соціального страхування;

– відносин, що пов’язані з вирішенням колективних трудових конфліктів;

– укладання угод на національному, галузевому, регіональному рівнях та на рівні підприємств і організацій.

Розв’язання цих питань розширює предмет консультацій, переговорів між соціальними партнерами для оптимізації як трудових, так і соціальних, а нерідко і суто економічних відносин. На основі вищесказаного можна навести ще одне з визначень соціально-трудових відносин, яке найбільше відповідає суті.

Соціально-трудові відносини – це комплекс взаємовідносин між найманими працівниками та роботодавцями (суб’єктами і органами сторін) за участю держави (органів законодавчої, виконавчої, судової гілки влади та місцевого самоврядування), що пов’язані з наймом працівників, використанням та оплатою їх праці, відтворенням робочої сили і спрямовані на забезпечення високого рівня та якості життя працівників і ефективної роботи підприємств.

Основною умовою виникнення та функціонування соціально-трудових відносин у ринковій економіці є юридична незалежність сторін цих відносин – роботодавця і працівника. У процесі відносин у сфері праці наймані працівники передають право використання своєї робочої сили власникові засобів виробництва при збереженні своєї особистої незалежності. Крім того, соціально-трудові відносини в умовах ринку ґрунтуються на свободі праці, що означає право кожного члена суспільства працювати йому чи ні, на яких умовах і на якого роботодавця тощо.

Соціально-трудові відносини як система мають дві форми існування:

1) фактичні соціально-трудові відносини, що функціонують на об’єктивному і суб’єктивному рівнях;

2) соціально-трудові відносини на інституціональному, законодавчому й нормотворчому рівнях. Соціально-трудові відносини мають об’єктивний характер, оскільки вони мало залежать від волі й бажання окремої людини, тобто це об’єктивна взаємозалежність і взаємодія багатьох суб’єктів у сфері праці. Разом з тим соціально-трудові відносини є суб’єктивовані, оскільки відображають суб’єктивно визначені наміри і дії учасників цих відносин, сформовані з усвідомленням взаємної залежності всіх сторін цих відносин. Узгодження соціально-економічних інтересів між суб’єктами соціально_трудових відносин утворює цілу систему суспільних відносин, які отримали назву інституту соціального партнерства, що охоплює відносини у сфері праці від рівня підприємств і організацій до загальнодержавного рівня.

Дата добавления: 2015-09-05