Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АрхитектураБиологияГеографияДругоеИностранные языки
ИнформатикаИсторияКультураЛитератураМатематика
МедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогика
ПолитикаПравоПрограммированиеПсихологияРелигия
СоциологияСпортСтроительствоФизикаФилософия
ФинансыХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника

Фізична особа-підприємець.

ЛЕКЦІЯ 4. | Структура лекційного заняття | Поняття фізичної особи. Правоздатність фізичних осіб. | Цивільна дієздатність фізичних осіб, її зміст, види та обмеження. | Види дієздатності фізичної особи. | Обмеження дієздатності фізичної особи та визнання її недієздатною | Фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. | Визнання фізичної особи безвісно відсутньою та оголошення її померлою. | Індивідуалізація фізичної особи. | Місце проживання фізичної особи. |


Читайте также:
  1. Фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.
  2. Фізична та колоїдна хімія

Як згадувалося вище, важливим елементом дієздатності фізич­ної особи є бізнесдієздатність — можливість займатися підприєм­ницькою (комерційною) діяльністю.

Підприємництво — це безпосередня самостійна, систематична діяльність, яка полягає у виробництві продукції, виконанні робіт, наданні послуг з метою одержання прибутку, що здійснюється на власний ризик фізичними і юридичними особами, зареєстровани­ми як суб'єкти підприємницької діяльності, і спрямована на систе­матичне одержання прибутку.

Підґрунтям цього положення є ст.42 Конституції, що встанов­лює загальне правило, згідно з яким кожна людина має право на зайняття підприємницькою діяльністю, не забороненою законом.

Проте слід мати на увазі, що у Конституції право на зайняття під­приємницькою діяльністю закріплене як елемент правоздатності, тобто як загальна абстрактна можливість. Для того, щоб його реа­лізувати, фізична особа повинна мати бізнесдієздатність.

Умови існування бізнесдієздатності визначає ст.50 ЦК, яка встановлює, що право на здійснення не забороненої законом під­приємницької діяльності має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Отже, самостійно займатися підприємницькою діяль­ністю може не кожна фізична особа, а лише та, що досягла 18 ро­ків (повноліття) і не обмежена у дієздатності (ст.ст.34, 36 ЦК).

Фізичним особам, які бажають займатися підприємницькою ді­яльністю і досягли 16 років, спочатку необхідно отримати письмо­ву згоду на реєстрацію як підприємця від батьків (усиновлювачів), піклувальника або органу опіки та піклування.

За наявності вказа­ної згоди така особа може бути зареєстрована як підприємець. У цьому разі вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту державної реєстрації її як підприємця (ч.3 ст.35).

Крім того, в інших випадках надання повної дієздатності (еман­сипації) особам, які не досягли 18 років, вони набувають її у пов­ному обсязі (в тому числі і бізнесдієздатність). Отже, якщо згідно з ч.2 ст.34 ЦК особа уклала шлюб до досягнення 18 років, вона виз­нається повністю дієздатною і може самостійно займатися підпри­ємницькою діяльністю.

У ст.ст.35, 50 ЦК не йдеться про значення членства у виробни­чому кооперативі для набуття бізнесдієздатності. Однак, очевидно, таке членство особи, яка досягла 16 років, за аналогією з трудовим договором може бути підставою надання повної цивільної дієздат­ності.

Деякі категорії громадян обмежені у бізнесдієздатності. На­приклад, обмежене право на зайняття підприємницькою діяльніс­тю депутатів, посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування тощо.

Наявності бізнесдієздатності як такої недостатньо для набуття статусу підприємця. Необхідною умовою для здійснення підприємницької діяльності є державна реєстрація фізичної особи як під­приємця, яка проводиться органами юстиції.

Підставою відмови у реєстрації може бути недієздатність особи, висловлений намір займатися забороненою законом діяльністю то­що. Відмова у державній реєстрації, а також зволікання з реєстра­цією можуть бути оскаржені до суду.

Фізична особа, яка займається підприємницькою діяльністю, втрачає це право з моменту припинення дії державної реєстрації, її анулювання тощо.

Якщо фізична особа почала підприємницьку діяльність без дер­жавної реєстрації, уклавши відповідні договори, ця особа не має права оспорювати їх на тій підставі, що вона не є підприємцем (ч.3 ст.50 ЦК). Суд при вирішенні спору може застосувати до цих до­говорів правила про зобов'язання, пов'язані з підприємницькою ді­яльністю.

Як встановлює ст.51 ЦК, до підприємницької діяльності фізич­них осіб застосовуються нормативно-правові акти, які регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не перед­бачено законом або не випливає із суті відносин.

Звідси випливає ряд висновків.

По-перше, правосуб'єктність індивідуального підприємця прак­тично прирівнюється до правосуб'єктності юридичних осіб — ко­мерційних організацій.

По-друге, до підприємницької діяльності фізичної особи засто­совуються норми загального цивільного (ЦК) та спеціального (ГК) законодавства. Однак положення останнього не можуть застосову­ватися до тих випадків підприємницької діяльності, які достатньо повно і конкретно врегульовані ЦК. Наприклад, правила купівлі-продажу та інших договорів досить повно викладені у гл.54 ЦК, а тому відповідні зобов'язання підприємців можуть регулюватися ГК у тій частині, що не врегульована нормами ЦК.

По-третє, нормативно-правові акти, що регулюють підприєм­ницьку діяльність юридичних осіб, не застосовуються у випадках, коли це випливає із самої суті відносин. Наприклад, не застосову­ються норми про цивільну дієздатність юридичної особи (ст.92), філії та представництва (ст.95 ЦК) тощо.

Цивільно-правова відповідальність фізичної особи-підприємця у ст.52 ЦК розглядається як покладення на таку особу обов'язку відповідати за зобов'язаннями, пов'язаними з її діяльністю. При цьому ст.52 визначає обсяг такої відповідальності, вказуючи, що фізична особа-підприємець відповідає у цих випадках усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звер­нено стягнення, але не визначає її підстави, умови тощо. Тому при з'ясуванні підстав та умов відповідальності фізичної особи-підпри­ємця слід звертатися до норм гл.51 ЦК.

Для визначення обсягу відшкодування існує два критерії:

а) вар­тість усього майна підприємця;

б) вартість майна підприємця, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

У першу чергу, стягнення за виконавчими документами зверта­ється на кошти боржника у вітчизняній та іноземній валюті та на інші цінності, у тому числі ті, що знаходяться у банках та інших кредитних установах. Кошти, виявлені у боржника, вилучаються судовими виконавцями, на кошти й інші цінності, які знаходяться на рахунках чи на зберіганні в банківських установах та інших кре­дитних організаціях, накладається арешт. За відсутності у боржни­ка коштів, достатніх для задоволення вимог кредиторів, стягнення звертається на інше майно, що належить боржнику, за винятком майна, на яке відповідно до закону не може бути звернене стягнен­ня. Боржник вправі вказати ті види майна чи предмети, на які вар­то звернути стягнення в першу чергу.

У разі коли боржник має майно, що належить йому на праві спільної власності, стягнення звертається на його частку, визначе­ну відповідно до закону. Це може бути частка у спільній сумісній власності подружжя, внески у статутний фонд господарських това­риств тощо.

На деякі види доходів громадян стягнення не може бути звер­нене. До них належать виплати на відшкодування шкоди, завданої здоров'ю, в результаті смерті годувальника, допомога у зв'язку з на­родженням дитини, зі смертю рідних тощо, а також вихідна допо­мога, виплачувана при звільненні працівника з роботи.

Фізична особа, яка неспроможна задовольнити вимоги кредито­рів, пов'язані із здійсненням нею підприємницької діяльності, може бути визнана банкрутом у встановленому законом порядку (ст.53 ЦК).

Банкрутство — це визнана судом така неплатоспроможність боржника, за якої його майна недостатньо для сплати боргу. Ре­зультатом банкрутства є примусове припинення підприємницької діяльності. Фізична особа-підприємець може добровільно оголоси­ти себе банкрутом, але для цього їй необхідна згода усіх її креди­торів.

У випадках визнання банкрутом індивідуального підприємця вимоги до нього кредиторів за зобов'язаннями, пов'язаними з під­приємницькою діяльністю, поєднуються з вимогами за його осо­бистими зобов'язаннями про стягнення аліментів, відшкодування шкоди тощо. Ці вимоги задовольняються за рахунок майна, що на­лежить підприємцю, на яке може бути звернене стягнення. При цьому вимоги кредиторів кожної наступної черги задовольняються лише після повного розрахунку з кредиторами попередньої.

Після завершення розрахунків із кредиторами підприємець, виз­наний банкрутом, вважається вільним від виконання зобов'язань, пов'язаних з його підприємницькою діяльністю. Але незадоволені вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної життю і здоров'ю, та інші вимоги особистого характеру зберігаються незалежно від того, чи були пред'явлені вимоги про їх стягнення у процесі банкрутства.

Після завершення процедури банкрутства (з моменту винесен­ня рішення суду, а при позасудовому порядку — після розрахунків

із кредиторами на підставі офіційної публікації про банкрутство) втрачає силу реєстрація фізичної особи як підприємця.

Якщо фізична особа-підприємець визнана безвісно відсутньою, недієздатною чи її цивільна дієздатність обмежена або якщо влас­ником майна, яке використовувалося у підприємницькій діяльнос­ті, стала неповнолітня чи малолітня особа, орган опіки та піклуван­ня може призначити управителя майном, з яким укладається дого­вір про управління цим майном (ст.54 ЦК).

Управитель при здійсненні повноважень щодо управління май­ном діє від свого імені в інтересах особи, яка є власником майна. Контроль за його діяльністю здійснює орган опіки та піклування.

Висновок по шостому питанню:

Самостійно займатися підприємницькою діяль­ністю може не кожна фізична особа, а лише та, що досягла 18 ро­ків (повноліття) і не обмежена у дієздатності (ст.ст.34, 36 ЦК). Фізичним особам, які бажають займатися підприємницькою ді­яльністю і досягли 16 років, спочатку необхідно отримати письмо­ву згоду на реєстрацію як підприємця від батьків (усиновлювачів), піклувальника або органу опіки та піклування. За наявності вказа­ної згоди така особа може бути зареєстрована як підприємець. У цьому разі вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту державної реєстрації її як підприємця (ч.З ст.35).

Висновок по лекції:

Ми з’ясували сутність поняття “фізична особа” у цивільному праві як визначення людини, що є суб’єктом суспільних відносин. Тобто як будь-який суб’єкт правовідносин фізична особа теж наділена правосуб’єктністю, до складу якої входять правоздатність та дієздатність, характеристику останній ми зараз спробуємо й надати.

Цивільна дієздатність фізичної особи — це її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснюва­ти, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у ра­зі їх невиконання (ст.30 ЦК). Виділяють наступні види цивільної дієздатності: повна, неповна, часткова. До того ж дієздатність за певних обставин може обмежуватись.

У цивільному праві передбачено визнання фізичної безвісно відсутньою, а також оголошення її померлою. Дане рішення приймає суд за підстав, встановлених законом.

До засобів індивідуалізації фізичних осіб відносяться ім’я, місце проживання. Ім'я фізичної особи, яка є громадянином України, складається з прізвища, власного імені та по батькові, якщо інше не випливає із закону або звичаю національної меншини, до якої вона нале­жить. Саме ці ознаки індивідуалізують фізичну особу як учасника цивільних відносин.

Місце проживання фізичної особи — місце, де громадянин пос­тійно чи переважно проживає (як власник будинку чи квартири; як наймач чи піднаймач житла; як член сім'ї власника, наймача тощо або на іншій підставі, встановленій законодавством; у будинку-ін­тернаті для інвалідів, громадян похилого віку тощо).

Самостійно займатися підприємницькою діяль­ністю може не кожна фізична особа, а лише та, що досягла 18 ро­ків (повноліття) і не обмежена у дієздатності (ст.ст.34, 36 ЦК). Фізичним особам, які бажають займатися підприємницькою ді­яльністю і досягли 16 років, спочатку необхідно отримати письмо­ву згоду на реєстрацію як підприємця від батьків (усиновлювачів), піклувальника або органу опіки та піклування. За наявності вказа­ної згоди така особа може бути зареєстрована як підприємець. У цьому разі вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту державної реєстрації її як підприємця (ч.З ст.35).

Відповідно до цивільного законодавства опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення осо­бистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, непов­нолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки (ст.55 ЦК). Опіка встановлюється над малолітніми та недієздатними, а піклування над неповнолітніми та обмежено дієздатними.

Викладені у лекції положення надають нам можливість перейти до вивчення інших положень цивільного права.


Дата добавления: 2015-08-27; просмотров: 58 | Нарушение авторских прав


<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Поняття та цілі опіки та піклування. Суб’єкти опіки та піклування.| Поняття юридичної особи, його сутність та ознаки.

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.008 сек.)