Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АрхитектураБиологияГеографияДругоеИностранные языки
ИнформатикаИсторияКультураЛитератураМатематика
МедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогика
ПолитикаПравоПрограммированиеПсихологияРелигия
СоциологияСпортСтроительствоФизикаФилософия
ФинансыХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника

Межі здійснення правосуб’єктності юридичними особами України за кордоном

ВИЗНАЧАЄМО ПОНЯТТЯ | Стаття 8. Державна реєстрація підприємництва | Спільні риси філій та представництв. | ВІДКРИТТЯ ФІЛІЙ | ПРИПИНЕННЯ ФІЛІЙ |


Читайте также:
  1. А) зобов’язанням з Присяги адвоката України
  2. Адвокатура України після 1917 року
  3. Адміністративно-територіальний устрій України у складі Російської імперії.
  4. Виборча система України
  5. Визначте поняття слідчого судді відповідно до статті З КПК України?
  6. Відпустки без збереження заробітної плати і порядок їх здійснення.
  7. Включення Правобережної України, Південної України та Криму до Російської імперії.

Діяльність юридичних осіб, зареєстрованих в Україні, спрямовується на встановлення, зміну чи припинення правовідносин з „іноземним елементом”. Юридичними в Україні вважаються особи, які отримують цей статус з моменту її реєстрації. Реєстрація проводиться у виконавчих органах влади України за місцем знаходження суб’єкта права. Філії, відділення та інші відокремлені підрозділи, створені юридичними особами України за кордоном, юридичної реєстрації в Україні не потребують. У своїй діяльності вони керуються положенням, затвердженим юридичною особою.

Юридичними особами, які діють за межами України, можуть бути, наприклад, підприємства, організації та об’єднання всіх видів, у тому числі акціонерні та інші види господарських товариств, асоціації, спілки, концерни, консорціуми, торговельні доми, посередницькі й консультаційні фірми, кооперативи, кредитно-фінансові установи, міжнародні об’єднання, організації, що займаються комерційною діяльністю. За межами України можуть діяти й ті юридичні особи України, основною метою яких є проведення некомерційної діяльності. Йдеться, зокрема, про релігійні організації (релігійні громади, управління й центри, монастирі, релігійні братства тощо).

Аналізуючи питання про правосуб’єктність юридичних осіб, варто звернути увагу на той факт, що держава сама досить часто діє як суб’єкт міжнародного приватного права. Наприклад, Україна може бути стороною в угоді, предметом якої є іноземне інвестування, оренда майна за кордоном. Вона може бути учасником спільного підприємства, створеного за кордоном, спадкоємицею майна, що знаходиться в іноземній державі. У цьому разі Україна діє як юридична особа. Її представляють, наприклад, місцеві органи влади і управління в особі створених ними зовнішньоекономічних організацій, що беруть участь у господарській діяльності на території України.

Правосуб’єктність юридичної особи охоплює її правоздатність, дієздатність та деліктоздатність. За законодавством та доктриною багатьох держав зміст понять право- та дієздатності юридичної особи збігається. Тому часто щодо юридичної особи використовують термін „правоздатність”.

Юридичні особи України в іноземній державі діють на підставі витягу з реєстру та установчих (засновницьких) документів, перекладених іноземною мовою (переклад засвідчується у порядку, передбаченому законодавством України) й часто легалізованих у випадках, встановлених законодавством держав або міжнародними договорами.

Юридичні особи України мають право діяти за межами України відповідно до її законодавства, статутних завдань, законодавства іноземної держави й міжнародних угод. Законодавство України є джерелом встановлення змісту особистого статусу юридичної особи (порядок її створення та припинення, поширення на неї певного виду правового режиму, визначення обсягу правоздатності тощо). Це законодавство визначає види діяльності юридичної особи України за кордоном (наприклад, експорт та імпорт товарів, капіталів робочої сили, наукова, науково-технічна, науково-виробнича, навчальна та інші кооперації; навчання та підготовка спеціалістів на комерційній основі; міжнародні фінансові операції з цінними паперами). Цей перелік невичерпний. Однак види діяльності, що проводяться юридичними особами України за кордоном, не повинні бути заборонені законодавством України та іноземної держави. Юридичні особи України діють від свого імені, несуть самостійну майнову відповідальність, тобто відповідають тільки за свою діяльність і не відповідають за дії інших суб’єктів права України, зокрема, держави як суб’єкта цивільних відносин.

Установчими документами, наприклад, статутом, визначаються права й обов’язки юридичної особи з моменту реєстрації, у тому числі її спеціальна правоздатність. Юридичні особи можуть здійснювати свою діяльність за межами України тільки у сферах, визначених статутом. Тобто суб’єкти господарської діяльності України мають право укладати угоди, спрямовані виключно на виконання статутних завдань.

У випадку порушення законодавства України чи положень установчих документів до вказаних суб’єктів можуть застосовуватися спеціальні санкції, передбачені законодавством України. Цими санкціями є індивідуальний режим ліцензування або тимчасове зупинення зовнішньоекономічної діяльності, які застосовуються Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України за рішенням судових органів України або за поданням органів державної податкової та контрольно-ревізійної служб, митних, правоохоронних органів та Національного банку України. Юридичні особи України, здійснюючи свою правосуб’єктність за її межами та до яких застосовані спеціальні санкції, не мають права укладати угоди доручення, комісії, агентські, про спільну діяльність та співробітництво, консигнації, дилерські, дистриб’юторські, оренди, найму, лізингу, зберігання та інші, що передбачають проведення зовнішньоекономічних операцій іншими особами або на користь інших осіб за дорученням чи передачу майна у строкове користування з метою проведення зовнішньоекономічної діяльності.

Припиняти діяльність юридичної особи, що проводиться за межами України, у разі порушення статутних завдань чи законодавства України можуть уповноважені на це органи. Наприклад, якщо релігійна організація поєднує обрядову чи проповідницьку діяльність з посяганням на життя, здоров’я, свободу та гідність особи, суд України може припинити діяльність такої юридичної особи.

Оскільки межі здійснення правосуб’єктності юридичних осіб України за кордоном вивчає і іноземне законодавство, то воно, зокрема, може детально регламентувати питання допуску юридичних осіб на власну територію, визначати сфери та умови її діяльності. Наприклад, „ відповідно до § 3 Комерційного кодексу Чехії іноземній особі чи її організаційному підрозділу дозволяється займатися підприємництвом у Чеській Республіці з дня її запису до торговельного реєстру, де зазначається обсяг предмета підприємництва. Заява про запис подається юридичною особою України” ¹.

Межі здійснення правосуб’єктності юридичних осіб залежать від поширення на них певного виду правового режиму (національного, недискримінаційного, найбільшого сприяння чи спеціального). Як правило, іноземне законодавство передбачає для юридичних осіб національний режим здійснення їх прав та виконання обов’язків. Так, юридичні особи України на території Чеської Республіки можуть займатися підприємництвом на тих же умовах і в тому ж обсязі, що й чеські особи, якщо тільки закон не передбачає іншого. Водночас внутрішній порядок і відповідальність членів чи компаньйонів за своїми зобов’язаннями визначається законодавством держави — місця створення юридичної особи (тобто законодавством України).

Непересічне значення для встановлення меж правосуб’єктності юридичних осіб України за кордоном мають міжнародні угоди. Зокрема, у них можуть міститися колізійні прив’язки, які допомагають визначити правоздатність осіб. Численні міжнародні двохсторонні договори за участю України про надання правової допомоги у цивільних, сімейних та/чи кримінальних справах містять положення, за якими правоздатність юридичної особи визначається за

_

¹ Г.Фединяк „Межі здійснення правосуб’єктності юридичними особами України за кордоном” // право України, 2003р., № 12, с.127.

законодавством договірної держави, на території якої вона заснована. Проте такі колізійні норми є не в усіх міжнародних двосторонніх договорах.

Норми про надання суб’єктам права певного виду режиму для здійснення їхніх прав та обов’язків можуть містити міжнародні угоди про економічне, торговельне, інвестиційне та інші види співробітництва. Це, переважно, національний чи недискримінаційний режим, і рідше режим найбільшого сприяння. Так, „у міжнародних двохсторонніх угодах, з питань інвестування, укладених Україною з Великобританією, Вірменією, Данією, Єгиптом, Ізраїлем, Казахстаном, Литвою, Македонією, Монголією, Польщею, США, Туркменистаном, Узбекистаном, Францією, ФРН, Чехією та десятками інших держав вказано про допуск юридичних осіб, зареєстрованих в Україні, як іноземних інвесторів у іншу договірну державу. Тут є, наприклад, норми про застосування суброгації, гарантій, про захист іноземних інвестицій”¹.

Правосуб’єктність юридичних осіб України не може бути реалізована повною мірою, якщо не здійснюється їх захист, зокрема, у разі пред’явлення до них цивільних позовів. Якщо справу розглядає суд іноземної держави, він застосовує власне процесуальне законодавство. Матеріальне право застосовується залежно від колізійних норм, які містяться у нормативно правових актах держави чи міжнародних договорах або є згода на це сторін цивільного договору чи зовнішньоекономічного контракту.

_

¹ Г.Фединяк „Межі здійснення правосуб’єктності юридичними особами України за кордоном” // право України, 2003р., № 12, с.128.

 


 

Питання 4.

Юридична особа - самостійний щодо своїх учасників суб'єкт цивільних правовідносин. Вона набуває цивільні права і бере на себе цивільні обов'язки через свої органи, що діють у межах прав, наданих їм за законом або статутом.

Орган юридичної особи, як її частина, представляє інтереси останньої у відносинах з іншими суб'єктами права без спеціальних на те повноважень (без довіреності). Між юридичною особою та її органом правові відносини не виникають. Дії органу - дії самої юридичної особи.

Органи юридичної особи можуть бути:

за своїм складом - колегіальними (правління, дирекція, рада) і одноособовими (президент, директор). Колегіальні органи, за правилом, обираються, одноособові - призначаються;

за призначенням - волеутворюючі та волевиявляючі (виконавчі). Зокрема, загальні збори є вищим органом акціонерного товариства, але вони тільки формують волю останнього, а виражати її може правління акціонерного товариства або його президент.

Юридична особа може мати як один орган (раду, правління), так одночасно й декілька органів (загальні збори акціонерів, наглядову раду, правління тощо). Порядок призначення або обрання органів управління, а також інші правила, що регламентують їх діяльність, встановлюються законами і установчим документом юридичної особи.

ЦК передбачає, що юридичне особа набуває цивільних прав та обов'язків також і через своїх учасників (ч. 2 ст. 92). У даному випадку

законодавець немов би легалізує можливість учасників своїми діями набувати для юридичної особи певні права і обов'язки. Між тим така можливість не може бути безмежною. І слід визнати слушним, що законодавець вказує на її межі, тобто це може відбуватися лише у випадках, передбачених законом. Наприклад, така можливість передбачається для діяльності повного і командитного товариств. Так, відповідно до ст. 122 ЦК кожний учасник повного товариства має право діяти від його імені, якщо засновницьким договором не визначено, що всі учасники ведуть справи спільно або що ведення справ доручено окремим учасникам. А відповідно до ст. 136 ЦК управління діяльністю командитного товариства здійснюється повними учасниками у порядку, встановленому для повного товариства. Ведення справ у повному товаристві учасниками пов'язується, перш за все, з тим, що цей вид товариства належить до товариств, в основі яких лежить особистий момент. Відомо, що повні учасники відповідають за зобов'язаннями товариства усім майном, а це тягне зацікавленість кожного з них у справах юридичної особи, що можливо лише за умови, якщо ведення останніх здійснюватиметься ними самими.

Орган юридичної особи - це юридична конструкція, яка створюється правом з метою дати можливість сформувати і виразити волю юридичної особи, відстоювати її інтереси. Орган формується в структурі юридичної особи і означає особу (одноособовий орган) або групу осіб (колегіальний орган). Його треба розглядати як особливого функціонального представника юридичної особи. Це її законний представник, оскільки його повноваження засновані на вказівках закону і можуть здійснюватися без довіреності. Законом встановлюється не тільки можливість, а й необхідність формування певних органів юридичної особи, їх склад, порядок створення, а також компетенція. Виходячи з наведеного, слід розмежовувати представництво як інститут цивільного права, введення якого пов'язано з необхідністю здійснювати юридичні дії за тих суб'єктів цивільного права - фізичних чи юридичних осіб, які за певних обставин позбавлені здатності або можливості їх здійснювати самостійно, і функціонального представника юридичної особи - орган, виходячи з особливості юридичної особи, яка полягає у тому, що вона, як самостійний суб'єкт права, бере участь у цивільному обороті тільки через цей орган (органи). Такий підхід притаманний сучасним законодавствам більшості розвинутих країн Заходу1. Законодавець України теж стоїть на цій позиції. У відносинах з третіми особами орган юридичної особи (надалі - орган) або особа, яка за законом чи установчим документом юридичної особи виступає від її імені (надалі - особа), зобов'язані діяти в інтересах юридичної особи добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень щодо представництва (ч. 3 ст. 92 ЦК). Тобто і орган, і особу законодавець вважає представниками. Частина 4 ст. 92 ЦК відносить до представників також членів органу юридичної особи.

Структурна побудова органів юридичної особи повністю залежить від виду останньої. Наприклад, відповідно до Закону «Про кредитні спілки», органами управління кредитної спілки є загальні збори її членів, спостережна рада, ревізійна комісія, кредитний комітет та правління. Причому рішенням загальних зборів членів кредитної спілки можуть бути створені й інші органи управління. Кредитний комітет є спеціальним органом, відповідальним за організацію кредитної діяльності спілки. Він призначається спостережною радою, підзвітний загальним зборам та спостережній раді і несе перед ними відповідальність за ефективність кредитної діяльності спілки.

Управління товариств з обмеженою та додатковою відповідальністю здійснюють загальні збори їх учасників і виконавчий орган (правління або інший орган, визначений статутом), якщо інше не встановлено законом. Що ж стосується акціонерних товариств, то у них може бути створена наглядова рада, яка здійснює контроль за діяльністю виконавчого органу та захист прав акціонерів товариства.

В установах засновники не беруть участі в управлінні, а тому тут обов'язково створюється правління. Між тим в установчому акті може бути передбачено створення також й інших органів з визначенням порядку їх формування та складу. Нагляд за управлінням майном, додержанням мети установи та за іншою її діяльністю здійснює наглядова рада.

В сучасних умовах актуальною стає проблема правової природи виконавчих органів юридичної особи. Привертає увагу те, що ЦК передбачив можливість обрання виконавчого органу товариства не лише із складу його учасників (ст. 145). Безумовно, це не «винахід» укрраїнського законодавця. Сучасне цивільне законодавство РФ знає такий інститут керуючої компанії господарським товариством, який замінює виконавчий орган господарського товариства іншою юридичною особою або індивідуальним підприємцем (п. 3 ст. 103 ЦК РФ). У науковій літературі це пов'язують з тим, що однією з характерних ознак сучасності є відокремлення функції управління від капіталу, а звідси не обов'язковим є правило, згідно з яким управління повинно здійснюватись тільки тим органом, що формується у структурі юридичної особи. Хоча існує й інша точка зору, яку можна назвати негативною. Представники останньої вважають, що у зв'язку з тим, що юридична особа реалізує свою волю безпосередньо через свої органи, якщо таким органом стає за договором інша комерційна

організація або індивідуальний підприємець, юридична особа втрачає свою сутність4.

Виходячи з того, що законодавець України теж передбачив дану можливость, то як це може відбитися на традиційних ознаках юридичної особи? На перший погляд, складається враження, що все дуже просто: загальні збори акціонерів приймають рішення про заміну виконавчого органу - правління керуючим або керуючою організацією. Але, напевно, це може відбуватися тільки тоді, коли правління не справляється або неналежно виконує свої обов'язки і від цього страждають інтереси акціонерного товариства, а значить й інтереси акціонерів. Крім того, приймаючи рішення про заміну правління на сторонню керуючу організацію або керуючого, загальні збори повинні знати: хто конкретно ними буде. Для цього заздалегідь необидно тримати інформацію про їх ділові якості, а також згоду від вказаних осіб на управління цією компанією. І тому вже нині у науковій літера - турі висловлена думка, що введення такої новели є передчасним.


Дата добавления: 2015-08-18; просмотров: 95 | Нарушение авторских прав


<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Дієздатність юридичних осіб| Індивідуалізація

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.011 сек.)