Під'їм внелегальности

Нові городяни, не знайшовши законних джерел доходу, почали відкривати у своїх будинках нелегальні майстерні. При цьому вони обходилися "майже без жодного устаткування, одними ручними інструментами" 25. Потомствені городяни зневажали речі, виготовлені за межами ремісничих гільдій і легальної системи виробництва.

Мігрантам, природно, було не до розбірливості: внелегальная робота була для них єдиним джерелом доходу, і внелегальный сектор господарства вступив в період буйного процвітання. Елі Хекшер* цитує Олівера Голдсмита**, що помітив в 1762 р.,: "Мало знайдеться англійців, які б щодня впродовж усього життя не порушували безкарно яких-небудь законів.. і тільки розбещені і продажні намагалися добитися їх виконання" 26. Два французькі декрети (1687 і 1693 рр.), також цитованих Хекшером, визнають, що однією з причин невиконання технічних вимог до виробництва була щонайповніша неписьменність працівників, куди гірша, ніж сьогодні в країнах, що розвиваються. Ткачі були не в змозі виконати навіть просту вимогу закону про те, що виробники тканин повинні поміщати своє ім'я на початку кожного рулону. Але хоча більшість робітників не уміли ні читати, ні писати, вони працювали ефективно. Адам Смит писав: "Якщо ви хочете, щоб ваша робота була виконана пристойно, її слід замовляти на околицях, де працівники, не маючи виняткових привілеїв, можуть покладатися тільки на свій характер, а потім ви повинні контрабандою доставити готову роботу в місто" 27.

* * Відомий шведський економіст і історик економічної думки.

** ** Англійський письменник, що викривав устої епохи краху патріархального суспільства.

На відміну від Адама Смита, влада і законні виробники не були в захопленні від ефективності конкурентів. У Англії в десятиліття, що послідували за відновленням монархії в 1660 р., ревнителі традицій скаржилися на засилля коробейників і лоточників, на перешкоди магазинам, що легально торгують, і на відкриття нових магазинів в безлічі малих міст. У Парижі судові тяжби між кравцями і продавцями поношеного одягу тривали більше трьох століть. Кінець їм поклала Французька революція.

У преамбулах до законів і указів цього періоду часто зустрічаються посилання на невиконання раніше виданих законів. Згідно Хекшеру, щоб захистити виробників шерсті, в Англії в 1700 р. був ухвалений закон, що забороняв імпорт ситців з Індії. Заповзятливі англійські виробники, уміло використовуючи лазівки в законі, самі налагодили виготовлення набивних ситців. Один з шляхів обійти заборону на виробництво ситцю полягав у використанні бумазеї - англійського ситцю на льняній основі. У Іспанії тіньовики також піддавалися переслідуванням і покаранням. У 1549 р. імператор Карл I видав 25 указів, спрямованих проти внелегальных виробників. Один із заходів передбачав обрізання у готової тканини кромки з штампом виробника, щоб покупці знали, що придбавають незаконно виготовлений товар. Таке поводження повинне було поставити торговців в принижене положення.

Тиск держави на внелегалов був різноманітним, грубим, а у Франції - убивчим в прямому значенні цього слова. В середині XVIII ст. за французькими законами, що забороняли виробництво, імпорт або продаж набивних ситців, діапазон покарань тягнувся від важкої примусової праці і ув'язнення до страти. Проте внелегалов це не зупиняло. За оцінками Хекшера, всього за одне десятиліття XVIII ст. більше 16 тис. контрабандистів і внелегальных виробників було страчено французькою владою згідно із законом, що забороняв виробництво або імпорт набивних ситців. Набагато більше число людей були заслані на галери або покарані іншими способами. У одному тільки місті Валансьене 77 внелегальных підприємців було засуджено до повішення, 58 - до колесування, 631 - до посилання на галери, і тільки один тіньовий промисловець був помилуваний.

Як вважають Роберт Эклунд і Роберт Толлисон*, таке жорстоке переслідування внелегалов пояснювалося не лише прагненням захистити існуючі виробництва, але і тим, що нова технологія виробництва багатоколірних ситців утрудняла збір налогов28. Виявити виробників одноколірних тканин і перевірити, наскільки акуратно вони платять податки, було дуже просто, а нова технологія нанесення малюнка дозволяла варіювати фарби, що утрудняло пошук виробника.

У боротьбі з порушниками закону держава намагалася спертися на гільдії, головною функцією яких був контроль за доступом до легального ринку. Але замість того щоб скоректувати закони і легалізувати тіньовиків, влада посилювала закони, через що що бажали включитися у виробництво вимушені були мігрувати в передмістя - внелегальные поселення того часу. Коли в 1563 р. Англійське зведення законів про майстрів і підмайстрів визначило величину заробітної плати, що підлягала щорічному перегляду з урахуванням цін на предмети першої необхідності, багато тіньовиків рушили в провінційні міста або почали створювати нові приміські поселення, де державний контроль був не такий строгий або був просто відсутній. Результат в передмістя дозволяв також піти з-під наглядаючого погляду гільдій, чия юрисдикція охоплювала тільки міста.

З часом внелегальная конкуренція посилилася настільки, що у легальних виробників не залишилося іншого виходу, як передавати по субконтрактах частину виробництва в приміські майстерні, що вело до звуження податкової бази і, відповідно, до зростання податків. Виник порочний круг: зростаючі податки викликали безробіття і хвилювання, що підштовхувало людей до переїзду в передмістя і до розширення практики субконтрактних договорів з внелегалами. Деякі тіньовики діяли так успішно, що за допомогою політичного тиску і хабарів поступово добилися легального статусу.

* * Сучасні американські дослідники історії економічної думки.

Гільдії зробили контрнаступ. При Тюдорах було видано безліч законів, що забороняли створення внелегальных майстерень і служб в передмістях. Проте численність тіньовиків і їх навички конспірації звели нанівець усі зусилля уряду. У ряді значних поразок гільдій, зафіксованих істориками, можна відмітити справу гільдії капелюхів і ковдр в Норвиче (Англія): після тривалої тяжби, що здобула широку популярність, гільдія так і не змогла відстояти своє виняткове право на виробництво цих товаров29. Конкуренція виснажувала гільдії. Коулмен зв'язує їх занепад з "припливом робочої сили, зміною структури попиту і розширенням торгівлі, а також з розвитком нових галузей і поширенням сільської промисловості, де цілі райони виробляли замовлену продукцію з давальницької сировини" 30.

Дата добавления: 2015-08-20