Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АрхитектураБиологияГеографияДругоеИностранные языки
ИнформатикаИсторияКультураЛитератураМатематика
МедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогика
ПолитикаПравоПрограммированиеПсихологияРелигия
СоциологияСпортСтроительствоФизикаФилософия
ФинансыХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника

Цивільна юрисдикція.

Поняття та ознаки третіх осіб | Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору | Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору | Мета та підстави участі у цивільному процесі | Форми участі у цивільному процесі | Поняття, значення та види представництва у цивільному процесі. | Види представництва. | Процесуальне-правове становище представника в цивільному процесі | Тема 9. Інші учасники в цивільному процесі. | Особи, які здійснюють організаційно-технічне забезпечення цивільного процесу |


Законодавством закріплено розмежування функцій державної влади на законодавчу, виконавчу та судову. Існують органи, які своїм призначенням мають розгляд певних правових спорів та вирішення правових питань (юрисдикційна діяльність). В силу особливого характеру деяких прав або особливого становища, яке займають суб' єкти права і т.ін., держава залишає частину функцій щодо захисту права у віданні адміністративних органів або засновує для захисту окремих прав спеціальні органи. Розмежування компетенції щодо розгляду та вирішення спорів та інших правових питань складає зміст інституту юрисдикції (її ще називають підвідомчістю). Підвідомчість (юрисдикцію) ще можна розглядати як певну властивість конкретних правовідносин у разі виникнення спору підпадати під відання (входити до юрисдикції) того чи іншого органу, або ж її визначають як коло справ, вирішення яких віднесено законом до компетенції певного державного або громадського органу.

Згідно зі ст. 124 Конституції України, юрисдикція суду поширюється на усі правовідносини, які виникають у державі, але постає питання щодо розмежування компетенції з вирішення цивільних справ. При цьому, зважаючи на конституційний принцип спеціалізації, слід вирізняти поняття цивільної юрисдикції, під якою розуміємо нормативне визначення компетенції суду з вирішення справ у порядку цивільного судочинства, адже суд, як уже було зазначено, може захистити цивільні права у порядку різних процесів (кримінального, адміністративного, господарського).

До справ цивільної юрисдикції ст. 15 ЦПК відносить: справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Законом може бути також передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства. Формою розгляду справ цивільної юрисдикції є провадження (позовне, наказне та окреме). Справи, які окремо віднесені до юрисдикції суду, вирішуються за правилами, визначеними законами України.

Залежно від того, чи належить вирішення спорів до відання судових чи інших органів, цивільну юрисдикцію поділяють на:

· Виключну;

· Альтернативну;

· Договірну;

· Імперативну (або умовну);

· За зв' язком справ.

 

1. Виключна - юрисдикція, за якою розгляд певної категорії цивільних справ належить виключно до компетенції суду. Наприклад, лише у судовому порядку вирішуються питання про позбавлення батьківських прав, визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи недієздатною і т. ін.

2. Альтернативна - юрисдикція належить як суду, так і іншому юрисдикційному органу. Така юрисдикція визначається за вибором заінтересованої особи, оскільки саме їй належить право вибору, до якого органу звернутися за вирішенням спору. Приміром, заборгованість за нотаріально посвідченим правочином може бути стягнута шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису, а також шляхом звернення до суду із відповідним позовом.

3. Договірна - юрисдикція, яка визначається за взаємною згодою сторін. Такий вид цивільної юрисдикції є винятком, а не правилом. Зокрема, відповідно до ст. 17 ЦПК за згодою сторін спір може бути переданий на розгляд третейського суду, крім випадків, встановлених Законом України "Про третейські суди". У випадках, передбачених законом або міжнародними договорами, спори, що виникають з цивільних правовідносин, за згодою сторін можуть бути передані на вирішення Міжнародного комерційного арбітражного суду чи Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті України (ст. 1 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж").

Доволі суперечливою є наявність 4. імперативної (умовної) юрисдикції. Протягом тривалого часу вона включала в себе низку спорів, що могли стати предметом судового розгляду та вирішення тільки за умови дотримання порядку " досудового вирішення спору ". Однак Конституція України визнала можливість судового захисту без додержання попередньої досудової форми вирішення спору, в якому бере участь фізична особа. Це знайшло своє підтвердження у постанові Пленуму Верховного Суду України "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" від 1 листопада 1996 р. № 9. Згодом у рішенні Конституційного Суду України у справі громадянки Дзюби Г. П. щодо права на оскарження в суді неправомірних дій посадової особи проголошено, що суд не вправі відмовити у прийнятті заяви на підставі того, що раніше прийнятим законом був встановлений попередній розгляд справи в досудовому порядку.

Однак такий вид юрисдикції може визнаватися в іншому значенні, адже інколи можливість звернення до суду (а відповідно можливість судового розгляду справи) пов'язана із певними умовами чи дотриманням певного порядку. Наприклад, у разі відмови в позові про поновлення батьківських прав повторне звернення із таким позовом можливе лише після спливу одного року з часу набрання чинності рішення суду про таку відмову (п. 6 ст. 169 СК). Позов про розірвання шлюбу не може бути пред'явлений протягом вагітності дружини та протягом одного року після народження дитини, крім випадків протиправної поведінки одного з подружжя, яка містить ознаки злочину, щодо другого з подружжя або дитини (п. 2 ст. 110 СК). У разі подання такої заяви до суду, останній своєю ухвалою повертає її (ст. 121 ЦПК), що не перешкоджає зверненню до суду після усунення обставини, яка слугувала підставою для повернення.

Ця норма не означає, що особа позбавлена права на судовий захист, законом лише встановлюється окремий, спеціально аргументований та обґрунтований порядок реалізації такого права.

Особливим видом цивільної юрисдикції можна визначити 5. юрисдикцію за зв'язком справ, її засади містяться у ст. 16 ЦПК. Зокрема, за загальним правилом не підлягають об'єднанню в одне провадження вимоги, які випливають з різних правовідносин, що належать до різних юрисдикцій. Однак законом можуть визначатися такі винятки. Це, наприклад, вимога про відшкодування шкоди, завданої органами державної влади, органами влади АРК, органами місцевого самоврядування. Адже у даному випадку наявні дві вимоги, які входять до різних судових юрисдикцій - про визнання неправомірним рішення, дії чи бездіяльності владного органу або особи (адміністративно-правова вимога), а також про відшкодування завданої шкоди (цивільно-правова вимога). Така справа може розглядатися у порядку адміністративного судочинства у разі об' єднання вимог, а також у порядку цивільного судочинства (ст. 21 КАС).

В основу загальних правил визначення цивільної юрисдикції суду покладено:

1. Глобальність цивільної юрисдикції суду випливає із положень ст. 124 Конституції України, відповідно до якої

юрисдикція суду поширюється на усі правовідносини, які виникають у державі. Тому відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦПК у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи, крім випадків, коли розгляд повинен проводитись за правилами іншого судочинства. Такі правила визначені Конституцією України, законодавством про судоустрій, зокрема Законом України "Про Конституційний Суд України", актами кримінально-процесуального, господарсько-процесуального, адміністративно-процесуального законодавства. Ця норма встановлена задля того, щоб поза судовою юрисдикцією не опинилися певні правовідносини, які виникають у державі.

2. Наявність та характер спірних правовідносин.

Цивільну юрисдикцію складають справи, які виникають з цивільних (ст. 1 ЦК), житлових (ЖК), земельних (ст. 2 ЗК), сімейних (ст. 2 СК), трудових (ст. З КЗпП) правовідносин.

У порядку цивільної юрисдикції вирішуються справи, які не мають спірного характеру, але в силу вказівки закону належать до цивільної юрисдикції суду (наприклад щодо контролю за виконанням рішень у цивільних справах (ст. ст. 383-389 ЦПК, ст. 85 Закону України "Про виконавче провадження"), вирішення питання про визнання та виконання рішень іноземних судів - розділ VII ЦПК та ін.)

Спір про право характеризує такий стан відносин, коли між сторонами існують певні розбіжності з приводу наявності, змісту та обсягу прав і обов' язків, здійснення яких є неможливим без судового втручання.

3. Необхідність захисту права. Спір про право

найчастіше виникає у зв' язку з правопорушенням, але може виникнути і за відсутності такого, наприклад, тоді, коли позивач претендує на яке-небудь право внаслідок умислу або необережності. З іншого боку, не будь-яке правопорушення породжує спір, який підлягає розгляду у суді. Якщо правопорушник добровільно усуває наслідок порушення, воно не набуває характеру спірних відносин. Правопорушення переростає у спір, коли порушник добровільно не поновлює порушене право, а уповноважена особа вживає заходів щодо поновлення порушеного права.

У судовій практиці нерідко зустрічаються справи, за якими порушення або доведення процесу до кінця було б безцільним, оскільки процес не здатен яким-небудь чином вплинути на правове положення сторін. Прикладом таких можуть бути позови про поновлення на роботі, якщо наказ про звільнення скасований, про виключення майна з-під арешту, якщо арешт знятий, і т. ін.

Слід визнати правильною судову практику, яка вважає наявність згаданих обставин перешкодою для судового розгляду справи у зв'язку з тим, що спір між сторонами вже ліквідований. Дійсно, у цьому випадку зникає предмет спору, однак заявник (заінтересована особа) не позбавлених можливості захистити свої порушені права у зв'язку із завданням майнової чи моральної шкоди внаслідок таких протиправних дій.

Таким чином, за наявності трьох критеріїв (неналежність до інших видів судочинства, характер спірних правовідносин, необхідність захисту суб'єктивного права та інтересу) справу слід вважати такою, що належить до цивільної юрисдикції суду.

Справи, де відсутній спір про право, законодавець виключає із судової підвідомчості, або ж для них встановлено спрощений порядок розгляду. Наприклад, справи про розірвання шлюбу віднесено до відання органів реєстрації актів цивільного стану (ст. ст. 106, 107 СК). І навпаки, є категорії справ, в який фактично відсутній спір про право, але вони вирішуються у порядку цивільного судочинства. Приміром, усиновлення дітей, надання особі психіатричної допомоги у примусовому порядку, встановлення фактів, які мають юридичне значення, і т. ін. Ці справи становлять особливий вид провадження у цивільному процесі - окреме.

Питання про юрисдикцію суддя вирішує при відкритті провадження у справі. При встановленні того, що справа не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, суддя за загальним правилом відмовляє у відкритті провадження у справі, постановляючи про це ухвалу (ч. 2 ст. 122 ЦПК). При прийнятті справи, яка не належить до цивільної юрисдикції суду, провадження у ній підлягає закриттю (п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК). І тільки у разі подання заяви про розірвання шлюбу з порушенням порядку, встановленого СК, суд постановляє ухвалу про повернення заяви (п. 5 ч. З ст. 121 ЦПК).

У випадку відмови у відкритті провадження у справі чи закритті провадження у зв'язку з тим, що заява не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства (не належить до цивільної юрисдикції) суд (суддя) зобов'язаний вказати заявнику, до якого органу йому слід звернутися за вирішенням цього питання. На відміну від справ, які можуть бути розглянуті іншими органами, вимоги, що випливають з відносин, які не є правовими, взагалі не належать до юрисдикції будь-якого органу чи особи, тобто закон цих відносин не захищає ні у судовому, ні у будь-якому іншому порядку. Якщо конфлікт взагалі не підлягає вирішенню яким-небудь юрисдикційним органом, то не виникає питання про юрисдикцію у цій справі.


Дата добавления: 2015-07-21; просмотров: 631 | Нарушение авторских прав


<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Особи, які сприяють розгляду і вирішенню справи по суті| Підсудність.

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.009 сек.)