Глава 24. Відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам

Стаття 156. Підстави відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам

Власникам землі та землекористувачам відшкодо­вуються збитки, заподіяні внаслідок:

а) вилучення (викупу) сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для потреб, не пов'я­заних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом;

б) тимчасового зайняття сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для інших видів використання;

в) встановлення обмежень щодо використання зе­мельних ділянок;

г) погіршення якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників;

ґ) приведення сільськогосподарських угідь, лісо­вих земель та чагарників у непридатний для вико­ристання стан;

д) неодержання доходів за час тимчасового неви­користання земельної ділянки.

Відповідно до ст. 66 Конституції України кожен зобов'язаний не заподіювати шкоди природі і відшко­довувати завдані ним збитки. Коментована стаття наводить приблизний перелік підстав відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам (вклю­чаючи орендарів):

а) вилучення (викуп) земельних ділянок для несіль­ськогосподарських потреб: вичерпний перелік підстав вилучення (викупу) земельних ділянок та порядок такого вилучення (викупу) встановлені статтями 146-151 Земельного кодексу;

б) тимчасове зайняття земель для інших видів вико­ристання — Земельним кодексом визначено такі види

тимчасового зайняття земель як тимчасове зайняття земель для проведення розвідувальних робіт (ст. 97) і тимчасове зайняття земель у порядку користування земельним сервітутом (глава 16), щоправда, за угодою з власником землі чи землекористувачем тимчасове зайняття земель може виникати і в інших випадках, наслідки самовільного тимчасового зайняття земель­них ділянок визначаються статтею 212 Земельного кодексу;

в) встановлення обмежень щодо використання зе­мельних ділянок — регулюється главою 18 Земельно­го кодексу;

г) погіршення якості земель — оцінюється за дани­ми державного земельного кадастру, зокрема якість ґрунтів оцінюється в порядку бонітування відповідно до ст. 199 Земельного кодексу;

ґ) приведення земель у непридатний для викорис­тання стан — йдеться про впровадження правових режимів техногенно забруднених, деградованих і ма­лопродуктивних земель відповідно до глав 27-28 Зе­мельного кодексу;

д) неодержання власником землі або землекорис­тувачем доходів за час тимчасового невикористання ними земельної ділянки внаслідок правомірних чи протиправних дій державних органів, юридичних або фізичних осіб — йдеться про втрачену вигоду.

Згідно пункту 8 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішен­ня спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди» від 01.04.94 р. № 02-5/215 збитки є грошовим виражен­ням шкоди. Тому на відшкодування земельно-право­вих збитків поширюються загальні правила про від­шкодування шкоди, встановлені цивільним законодав­ством. Такий висновок випливає і з пунктів 5 зазначе­ного Роз'яснення, пунктів 15-16 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду су­дами справ про відповідальність за порушення зако­нодавства про охорону природи» від 26.01.90 р. № 1, відповідно до яких в питаннях відшкодування земель­но-правової шкоди слід керуватися правилами земель-

ного законодавства, а в питаннях, не врегульованих земельним або екологічним законодавством — відпо­відними правилами цивільного законодавства, а також з пункту 1.1 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спо­рів, пов'язаних із застосуванням законодавства про охорону навколишнього природного середовища» від 27.06.2001 р. № 02-5/744.

Ст. 440 Цивільного кодексу поділяє шкоду на пра­вомірну і протиправну. Шкода, заподіяна правомірни­ми діями, підлягає відшкодуванню лише у випадках, передбачених законом. Такі випадки якраз і передба­чені ст. 156 Земельного кодексу: перелічені у ній під­стави відшкодування збитків можуть належати як до правомірних, так і протиправних дій (бездіяльності). Наприклад, вилучення (викуп) земель, будучи дією правомірною, тим не менше тягне за собою обов'язок відшкодувати збитки власникам землі чи землекори­стувачам. Відшкодування правомірної шкоди регулю­ється саме земельним законодавством, в той час як відшкодування протиправної шкоди регулюється та­кож цивільним й екологічним законодавством.

Перелік підстав відшкодування збитків, наведений у коментованій статті не є вичерпним, по-перше, тому, що ст. 156 не вказує на вичерпність цього переліку, а ч. 2 ст. 157 Земельного кодексу містить відсильну норму на Порядок визначення та відшкодування збит­ків власникам землі та землекористувачам, затвердже­ний постановою КМУ від 19 квітня 1993 року № 284, п. З якого вказує на можливість відшкодування й ін­ших збитків, не перелічених у зазначеному порядку, по-друге, тому, що як було зазначено вище, у частині, не врегульованій спеціальним земельним законодавством, застосовується екологічне й цивільне законодавство, тобто ч. 4 ст. 68 Закону України «Про охорону навко­лишнього природного середовища» від 25 червня 1991 року, і ст. 440 Цивільного кодексу України. Саме вони містять загальні підстави відповідальності за екологіч­ну та будь-яку іншу шкоду. Тому не можна посила­тись на ст. 156 Земельного кодексу для обґрунтуван­ня звільнення від відшкодування збитків через відсут­ність підстави відшкодування у переліку цієї статті. Слід пам'ятати, що власникам землі і землекористу­вачам мають бути відшкодовані, якщо інше не перед­бачено законодавством, будь-які заподіяні їм збитки.

Збитки, заподіяні землевласникам і землекористу­вачам поділяються на екологічні і такі, що не пов'я­зані з екологічною шкодою. Відшкодування екологіч­ної шкоди має свої особливості, визначені екологічним законодавством. Екологічна шкода заподіюється вла­сникам землі і землекористувачам у разі забруднен­ня земель, погіршення їх якості, порушення природних екологічних зв'язків у даній земельній ділянці. Земель­но-правова шкода не завжди є екологічною, наприклад, шкода, заподіяна власникам землі і землекористува­чам вилученням (викупом) земельних ділянок не є екологічною, оскільки у цьому випадку не порушуються природні екологічні зв'язки, не відбувається погіршан­ня якості земель. Якщо ж має місце екологічна шкода, то слід мати на увазі, що така шкода, відповідно до ст. 69 Закону України «Про охорону навколишнього при­родного середовища» відшкодовується у повному об­сязі, без застосування норм пониження розміру стяг­нення, зокрема — ст. 464 Цивільного кодексу, та неза­лежно від сплати збору за забруднення навколишньо­го природного середовища (наприклад, за розміщення відходів на даній земельній ділянці). Збитки землевла­сників і землекористувачів, заподіяні внаслідок вико­нання угоди про розподіл продукції, підлягають відшко­дуванню у порядку, визначеному ст. 29 Закону Украї­ни «Про угоди про розподіл продукції» від 14.09.99 р. При цьому, згідно з ч. 5 ст. 68 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища», застосування заходів дисциплінарної, адміністративної або карної відповідальності не звільняє винних від компенсації шкоди* Щодо неекологічної шкоди, то відповідно до п. 18 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосу­вання судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», у виняткових випадках може за­

стосовуватнся визначене ст. 454 Цивільного кодексу зменшення розміру відшкодування.

Слід мати на увазі, що право на відшкодування збит­ків мають тільки правомірні власники землі і земле­користувачі, адже згідно ст. 212 Земельного кодексу збитки, заподіяні особам, що самовільно зайняли зе­мельну ділянку, відшкодуванню не підлягають, навпа­ки — такі особи мають відшкодувати збитки законних власників землі і землекористувачів (Пункти 13, 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодав­ства при розгляді цивільних справ» від 25.12.96 року № 13). Більше того, згідно п. 16 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику розгляду судами справ про відпо­відальність за порушення законодавства про охорону природи» від 26.01.90 р. № 1, коли зд час самовільного використання землі правопорушником одержано за це прибутки, які перевищують недоодержані землекори­стувачем, на користь останнього стягуються з право­порушника фактично одержані прибутки.

Відшкодування збитків власникам землі і землеко­ристувачам слід відрізняти від відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробниц­тва відповідно до глави 36 Земельного кодексу, оскіль­ки вони згідно ч. 4 ст. 207 стягуються незалежно одне від одного. Пункт 14 зазначеної вище Постанови Пле­нуму ВСУ від 25.12.96 р. витлумачує, що ці види від­шкодування розрізняються за суб'єктами: у першому випадку збитки відшкодовуються власникам землі і землекористувачам, а у другому — втрати відшкодо­вуються місцевим радам. Відповідно до чинного зако­нодавства, зокрема, Порядку визначення втрат сільсь­когосподарського і лісогосподарського виробництва, які підлягають відшкодуванню, затвердженого постановою КМУ від 17.11.97 р. № 1279, відшкодування таких втрат не є заходом правової відповідальності, хоч може застосовуватися як за правомірні, так і за протиправні дії, це — захід економічної а не правової відповідаль­ності. Відшкодування збитків власникам землі і зем­лекористувачам — може бути як заходом правової від­

повідальності за земельні правопорушення, так може на­ставати і за правомірні дії. Зрозуміло, що якщо збитки заподіяні самою місцевою радою, то вона не відшкодо­вує втрати сільськогосподарського виробництва сама собі, хоч і зобов'язана відшкодувати збитки власникам зем­лі і землекористувачам. Подібним чином і землевлас­ник, який заподіяв шкоду своїй земельній ділянці, не буде відшкодовувати збитки сам собі, хоч і понесе вста­новлену законодавством України правову відповідаль­ність і зобов'язаний відшкодувати місцевим радам втрати сільськогосподарського виробництва.

Стаття 157. Порядок відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам

1. Відшкодування збитків власникам землі та зе­млекористувачам здійснюють органи виконавчої вла­ди, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділян­ки, а також органи виконавчої влади, оргапи місце­вого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землеко­ристувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами.

2. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюєть­ся Кабінетом Міністрів України.

Частина перша коментованої статті визначає коло суб'єктів, зобов'язаних до відшкодування збитків вла­сникам землі та землекористувачам. Специфікою від­шкодування земельно-правових збитків є те, що таке відшкодування може бути як заходом цивільно-пра­вової відповідальності, так і заходом, застосованим за правомірні дії. Тому коло суб'єктів, зобов'язаних від­шкодовувати земельно-правові збитки, включає в себе не тільки заподіювачів неправомірної шкоди, але і запо-

діювачів правомірної шкоди. При цьому, за правилами земельного законодавства, збитки можуть відшкодову­ватися не заподіювачем шкоди, а вигодонабувачем — суб'єктом, в інтересах якого діяв заподіювач шкоди: наприклад, згідно з п. б Порядку відшкодування збит­ків власникам землі та землекористувачам, затвердже­ним постановою КМУ від 19.04.93 р. № 284, незважа­ючи на те, що вилучення (викуп) земель провадиться за рішенням відповідних органів державної влади, ор­ганів місцевого самоврядування, збитки землевласників та землекористувачів, заподіяні таким вилученням (ви­купом), відшкодовуються не зазначеними органами, а юридичними або фізичними особами, в інтересах яких було прийняте рішення про вилучення (викуп) земель. Пункт 13 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику за­стосування судами земельного законодавства при роз­гляді цивільних справ» від 25.12.96 р. № 13 витлума­чує, що також збитки землевласників та землекорис­тувачів, заподіяні іншими актами органів державної влади чи органів місцевого самоврядування вчинени­ми в інтересах вигодонабувачів (юридичних або фізич­них осіб), підлягають відшкодуванню такими вигодо-набувачами. Правило про відшкодування збитків ви-годонабувачами застосовується лише у випадках запо­діяння правомірних збитків і не стосується заподіян­ня збитків неправомірних — в останньому випадку відшкодовувати збитки буде орган державної влади, який прийняв неправомірне рішення.

Перелік суб'єктів відшкодування збитків землевла­сникам та землекористувачам, наведений у ч. 1 комен­тованої статті, не є вичерпним, оскільки не охоплює осіб без громадянства, а також суб'єктів, які завдали збит­ків іншим шляхом ніж обмеження прав на землю або заподіяння екологічної шкоди. Однак посилатися на цю статтю на обґрунтування неможливості притягнен­ня даних осіб до відповідальності не можна, оскільки, по-перше, згідно п. 5 Порядку визначення та відшко­дування збитків власникам землі та землекористува­чам, затвердженого постановою КМУ від 19.04.93 р. № 284, збитки відшкодовуються усіма підприємства­

ми, установами, організаціями та громадянами, які їх заподіяли, незалежно від способу заподіяння збитків, а по-друге, тут застосовуються загальні норми цивільно­го законодавства, згідно з якими будь-який заподіювач збитків зобов'язаний їх відшкодувати. На нашу дум­ку, щодо терміну «громадянин», вжитому у ст. 157 Земельного кодексу належить застосувати поширене тлумачення і розуміти під ним будь-яку фізичну осо­бу, включаючи особу без громадянства. Відповідно до загального правила, встановленого ст. 26 Конституції України, іноземці та особи без громадянства, що перебу­вають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами й свободами, а також несуть такі самі обов'язки, що й громадяни України і в даному ви­падку немає підстав розглядати положення ст. 157 Земельного кодексу як виняток із загального правила.

В земельному законодавстві діє Порядок визначен­ня та відшкодування збитків власникам землі та зем­лекористувачам, затверджений постановою КМУ від 19.04.93 р. № 284, однак у питаннях, не врегульованих ним, застосовується порядок визначення та відшкоду­вання збитків, визначений цивільним законодавством. Відповідно до цього Порядку розмір збитків, що під­лягають відшкодуванню землевласникам та землеко­ристувачам, визначається комісіями, створеними Київ­ською та Севастопольською міськими, районними дер­жавними адміністраціями, виконавчими органами мі­ських (міст обласного підпорядкування) рад. Розміри збитків визначаються в повному обсязі відповідно до реальної вартості майна на момент заподіяння збит­ків, проведених витрат на поліпшення якості земель (з урахуванням ринкової або відновної вартості). Від­новна вартість визначається на основі нормативів та індексів відновної вартості, що наведені у листі Держ-буду та Держкомзему України «Про відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам» від 26.03.99 р. № 7/250.

Пунктом б вищезазначеного Порядку передбачаєть­ся можливість договірного визначення розміру збит­ків самими зацікавленими сторонами. Тобто заподію­вач збитків може домовитись із землевласником або

землекористувачем про порядок відшкодування збит­ків і відшкодувати збитки добровільно. За угодою сто­рін заподіювач шкоди може бути взагалі звільнений від відшкодування збитків. Навіть після затверджен­ня акта комісії, сформованої відповідно до Порядку визначення та відшкодування збитків власникам зе­млі та землекористувачам, сторони мають право домо­витися про інший розмір і порядок відшкодування збитків: заподіяна шкода може бути відшкодована і в натурі шляхом відновлення попередньої якості земель­них ділянок, або шляхом надання земельної ділянки рівноцінних розміру й якості. Пункт 8 Роз'яснення В АСУ «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди» від 01.04.94 р. № 02-5/215 тлумачить положення ст. 453 Цивільного кодексу таким чином, що заподіяна майну шкода від­шкодовується у вигляді збитків лише тоді, коли від­шкодування її в натурі неможливе. Господарський суд, приймаючи рішення про відшкодування заподія­ної шкоди в натурі, відповідно до п. 1.4 Роз'яснення ВАСУ «Про деякі питання практики вирішення спо­рів, пов'язаних із застосуванням законодавства про охорону навколишнього природного середовища» від 27.06.2001 р. № 02-5/744, повинен зазначити конкре­тні заходи щодо відновлення земельної ділянки та строки їх здійснення. Рішення відповідного органу про затвердження акта комісії з визначення розміру збит­ків, заподіяних землевласникам та землекористувачам, може бути оскаржене до суду. Поряд з пред'явленням позову про відшкодування збитків у відповідних випад­ках можуть бути заявлені і вимоги про звільнення зе­мельної ділянки чи про усунення перешкод у корис­туванні нею (п. 8 Роз'яснення ВАСУ «Про деякі питан­ня практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом права державної власності на землю» від 23.08.94 р. № 02-5/610).

Для визначення розміру збитків, що підлягають від­шкодуванню, суд може призначити експертизу згідно п. 16 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику засто­

сування судами земельного законодавства при розгля­ді цивільних справ» від 25.12.96 р. № 18, або згідно н. 1.7 Роз'яснення ВАСУ «Про деякі питання практи­ки вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням за­конодавства про охорону навколишнього природного середовища» від 27.06.2001 р. № 02-5/744.

Згідно п. 5 вищезазначеної Постанови Пленуму ВСУ, позови про відшкодування збитків землевласникам та землекористувачам можуть пред'являтися відповідно до ст. 126 Цивільного процесуального кодексу Украї­ни за вибором позивача: або за місцем проживання відповідача (місцем знаходження органів управління організацій), або за місцем заподіяння шкоди (місцем знаходження земельної ділянки). Пункт 1.3 вищеза­значеного Роз'яснення ВАСУ визначає, що до позовної заяви про відшкодування збитків повинен бути дода­ний обґрунтований розрахунок суми, що стягується на відшкодування збитків.

Дата добавления: 2015-07-25