Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АрхитектураБиологияГеографияДругоеИностранные языки
ИнформатикаИсторияКультураЛитератураМатематика
МедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогика
ПолитикаПравоПрограммированиеПсихологияРелигия
СоциологияСпортСтроительствоФизикаФилософия
ФинансыХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника

Глава 18. Обмеження прав на землю

Глава 7. Землі природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення | Глава 8. Землі оздоровчого призначення | Глава 9. Землі рекреаційного призначення | Глава 10. Землі історико-культурного призначення | Глава 11. Землі лісового фонду | Глава 12. Землі водного фонду | Глава 13. Землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення | Глава 14. Право власності на землю | Глава 15. Право користування землею | Глава 16. Право земельного сервітуту |


Читайте также:
  1. А) Характеристика методів візуалізації сечової системи, показання до застосування, їх можливості та обмеження.
  2. Арендная плата за землю
  3. Б) Характеристика методів візуалізації статевої системи, показання до застосування, їх можливості та обмеження.
  4. Ведь сошел Он на землю для тебя и меня.
  5. Вибрация корпуса прекратилась. После длительного перелета вертолет приземлился. Я открыл дверь и спрыгнул на землю. Ко мне подошел пилот.
  6. Во свидетели пред вами призываю сегодня небо и землю: жизнь и смерть предложил я тебе, благословение и проклятие. Избери жизнь, дабы жил ты и потомство твое (Второзаконие 30:19).
  7. Возникновение прав на землю из договоров и иных сделок с землей. Купля-продажа земли. Залог земли. Дарение земли. Передача земли по наследству. Иные сделки с землей.

Стаття 110. Поняття обмеження прав на земельну ділянку

1. На використання власником земельної ділянки або їх частини може бути встановлено обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором.

2. Перехід права власності на земельну ділянку не припиняє встановленого обмеження (обтяження).

Глава 18 Земельного кодексу України вперше міс­тить більш-менш концентровано правові норми інсти­туту обмеження (обтяження) прав власності на землю. Новація термінів, а отже і правового регулювання від­носин полягає в тому, що в подальшому в главі мова йде тільки про обмеження прав на землю власників земельних ділянок, але не про обтяження їх прав. Оче­видно, термія «обтяження прав на земельну ділянку», повинен бути надбанням глави 16 Земельного кодек­су — «Право земельного сервітуту♦, де переважно пе­редбачається захист приватних, суміжних земельних інтересів.

Українським законодавством не сприйнята право­ва конструкція права «абсолютної земельної власнос­ті «, носію якого протистоїть невизначене коло осіб, які не повинні заважати здійснювати таке право. Згідно ст. 13 Конституції України земля є об'єктом права власності українського народу і «власність зобов'язує«до певних цивілізованих засобів здійснення права вла­сності на землю при її використанні не на шкоду лю­дині і суспільству. Отже, певні обмеження при здійс­ненні суб'єктивних прав земельної власності є проявом меж реалізації права власності на земельні ділянки з

урахуванням тих чи інших обставин, які можуть мати як публічний, так і приватний інтерес.

Такі обмеження можуть бути встановлені як в силу приписів, прямо передбачених законодавством, так і на підставі відповідних договорів, однією із сторін якого є власник земельної ділянки. Обмеження, встановлені для попереднього власника ділянки, розповсюджуються і на наступного, якщо не втратили чинності обставини їх договірного встановлення.

Стаття 111. Обмеження прав на земельну ділянку

1. Право на земельну ділянку може бути обмеже­но законом або договором шляхом встановлення:

а) заборони на продаж або інше відчуження пев­ним особам протягом установленого строку;

б) заборони на передачу в оренду (суборенду);

в) права на переважну купівлю у разі її продажу;

г) умови прийняття спадщини тільки визначеним спадкоємцем;

ґ) умови розпочати і завершити забудову або осво­єння земельної ділянки протягом встановлених стро­ків;

д) заборони на провадження окремих видів діяль­ності;

Ве) заборони на зміну цільового призначення зе-ельної ділянки, ландшафту та зовнішнього виду не­рухомого майна;

є) умови здійснити будівництво, ремонт або утри­мання дороги, ділянки дороги;

ж) умови додержання природоохоронних вимог або виконання визначених робіт;

з) умови надавати право полювання, вилову риби, збирання дикорослих рослин на своїй земельній ділян­ці в установлений час і в установленому порядку;

и) інших зобов'язань, обмежень або умов.

2. Обмеження використання земельної ділянки підлягають державній реєстрації і діють протягом терміну, встановленого законом або договором.

Згідно зі ст. 78 Земельного кодексу право власності на земельну ділянку передбачає можливість володіти, користуватися і розпоряджатися нею. Але законодав­ством передбачені певні правові можливості здійснен­ня таких прав. Вони розповсюджуються як на визна­чення «юридичної долі», тобто відчуження земельної ділянки, так і на можливість її використання не тіль­ки власником, а і землекористувачем.

Згідно з Законом «Про внесення змін і доповнень в Закон України «Про селянське (фермерське) госпо­дарство» від 22.06.1993 р. власники земельних діля­нок, переданих їм Радою народних депутатів, не вправі протягом шести років з часу набуття права власності продавати або іншим способом відчужувати належ­ну їм земельну ділянку, крім переходу її у спадщи­ну або Раді народних депутатів на тих же умовах, на яких вона була їм передана. У разі наявності поваж­них причин суд за заявою власника може скоротити зазначений термін.

У відповідності до Цивільно-процесуального коде­ксу України та Господарсько-процесуального кодексу України суд чи суддя на прохання осіб, які беруть участь у справі, або за своєю ініціативою може вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в усякій стадії справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити не­можливим виконання рішення суду.

Позов забезпечується:

1) накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб;

2) забороною провадити певні дії;

3) забороною іншим особам провадити платежі або передавати майно відповідачеві;

У відповідності до ст. 73 Закону України від 2.09.1993 р. «Про нотаріат» державний нотаріус чи посадова особа виконавчого комітету сільської, селищ­ної, міської Ради народних депутатів за місцезнаход­женням жилого будинку, квартири, дачі, садового бу­динку, гаража, іншого нерухомого майна чи місцем

розташування земельної ділянки накладають заборо­ну їх відчуження:

за повідомленням установи банку, підприємства або організації про видачу громадянину позички на будів­ництво, капітальний ремонт чи купівлю жилого буди­нку;

при посвідченні договору довічного утримання;

при посвідченні договору про заставу жилого будин­ку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна;

в усіх інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до Закону України від 2.10.1992 р. «Про заставу» предметом іпотеки можуть бути також нале­жні громадянам на праві приватної власності земель­ні ділянки та багаторічні насадження.

Договір про іпотеку повинен бути нотаріально по­свідчений.

Державний нотаріус, якщо це передбачено договором, одночасно з посвідченням договору накладає заборону на відчуження предмета іпотеки. Якщо такий договір посвідчено приватним нотаріусом, підставою для накла­дення державним нотаріусом заборони є повідомлення приватного нотаріуса про посвідчення ним договору, яким передбачається накладення заборони відчужен­ня. (Частина друга статті 32 із змінами, внесеними згі­дно із Законом № 287/94-ВР від 14.12.94).

При зміні змісту забезпеченого іпотекою зобов'язан­ня, а також при переході права власності на предмет іпотеки від заставодавця до іншої особи, провадиться відповідний запис у Книзі запису застав. Порушення вказаної вимоги тягне за собою недійсність вчинених змін.

Згідно ст. 114 Цивільного кодексу України при продажу частки в спільній власності сторонній особі решта учасників спільної часткової власності має пра­во привілеєвої купівлі частки, що продається по ціні, за якою вона продається, і на інших рівних умовах, крім випадку продажу з прилюдних торгів.

Продавець частки в спільній власності зобов'язаний повідомити в письмовій формі решту учасників спіль­яої часткової власності про намір продати свою част­ку сторонній особі з зазначенням ціни та інших умов, на яких продає її. Якщо решта учасників спільної ча­сткової власності відмовиться від здійснення права привілеєвої купівлі або не здійснить цього права щодо будинків протягом одного місяця, а щодо іншого май­на протягом десяти днів з дня одержання повідомлен­ня, продавець вправі продати свою частку будь-якій особі. Якщо кілька учасників спільної часткової вла­сності виявили бажання придбати частку в спільній власності, право вибору покупця надається продавцю.

При продажу частки з порушенням права привіле­євої купівлі інший учасник спільної власності протя­гом трьох місяців може звернутися до суду з позовом про перевід на нього прав і обов'язків покупця.

Згідно ст. 524 Цивільного кодексу спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.

Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

Кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окре­мим державним, кооперативним та іншим громадсь­ким організаціям.

Заповідач може у заповіті позбавити права спадко­ємства одного, кількох або всіх спадкоємців за законом.

Хоча ст. 141 Земельного кодексу нецільове викори­стання земельних ділянок є підставою припинення лише права користування землею, а не власності на неї, цільове призначення земельної ділянки залишається одним з принципів земельного права. Ділянка не отри­мується і не набувається «про всякий випадок», у будь-якої частки землі завжди є конкретна мета викорис­тання. Про це свідчать і правові приписи ст.ст. 20, 21 Земельного кодексу. Це є суттєве, але суспільно значу­ще обмеження права власності на землю.

Певні обмеження і вимоги до власників і користу­вачів земельних ділянок, які здійснюють їх забудову, встановлюються законом України від 16.11.1992 р. зі

змінами від 8.02.2001 р. «Про основи містобудування», законом від 20.05.1999 р. «Про архітектурну діяль­ність «, законом від 20.04.2000 р. «Про планування і забудову територій*. Державними будівельними норма­ми і правилами (ДБН).

Земельним кодексом регулюються відносини, що виникають щодо володіння, користування і розпоря­дження землею. Суспільні відносини щодо використан­ня інших природних об'єктів — надр, лісів, вод, рослин­ного і тваринного світу регулюються відповідними нормативно-правовими актами поресурсного екологіч­ного законодавства, яке в деяких випадках передбачає врахування інтересів власників земельних ділянок. Наприклад, законом України від 22.02.2000 р. «Про мисливське господарство та полювання» передбачено, що відносини між власниками або користувачами зе­мельних ділянок і користувачами мисливських угідь регулюються відповідними договорами.

Обмеження використання земельною ділянкою, як і право земельного сервітуту, підлягає державній реєст­рації. Час дії обмежень встановлюється законом або договором.

Стаття 112, Охоронні зони 1. Охоронні зони створюються:

а) навколо особливо цінних природних об'єктів, об'єктів культурної спадщини, гідрометеорологічних станцій тощо з метою охорони і захисту їх від неспри­ятливих антропогенних впливів;

б) уздовж ліній зв'язку, електропередачі, земель транспорту-, навколо промислових об'єктів для забез­печення нормальних умов їх експлуатації, запобіган­ня ушкодження, а також зменшення їх негативного впливу на людей та довкілля, суміжні землі та інші природні об'єкти.

2. Правовий режим земель охоронних зон визна­чається законодавством України.

Охоронні зони з особливими умовами використан­ня земельних ділянок створюються навколо особливо цінних екологічних об'єктів, історико-меморіальних та історико-культурних заповідників, об'єктів культурної спадщини, гідрометеорологічних станцій та інших об'­єктів з метою забезпечення їх захисту та попереджен­ня негативного впливу від людської діяльності.

Згідно з Законом України від 16.06.1992 р. «Про прнродно-заповідний фонд» для забезпечення необхід­ного режиму охорони природних комплексів та об'єк­тів природних заповідників, запобігання негативному впливу господарської діяльності на прилеглих до них територіях установлюються охоронні зони.

В разі необхідності охоронні зони можуть установ­люватися на територіях, прилеглих до окремих діля­нок національних природних парків, регіональних ландшафтних парків, а також навколо заказників, па­м'яток природи, заповідних урочищ, ботанічних садів, дендрологічних парків, зоологічних парків та парків-пам'яток садово-паркового мистецтва.

Розміри охоронних зон визначаються відповідно до їх цільового призначення на основі спеціальних обсте­жень ландшафтів та господарської діяльності на при­леглих територіях.

Режим охоронних зон територій та об'єктів природ­но-заповідного фонду визначається з урахуванням характеру господарської діяльності на прилеглих те­риторіях, на основі оцінки її впливу на навколишнє природне середовище.

В охоронних зонах не допускається будівництво про­мислових та інших об'єктів, розвиток господарської діяльності, яка може призвести до негативного впливу на території та об'єкти природно-заповідного фонду. Оцінка такого впливу здійснюється на основі екологіч­ної експертизи, що проводиться в порядку, встановле­ному законодавством України.

Положення, що визначають режим кожної з охорон­них зон територій та об'єктів природно-заповідного фонду, затверджуються державними органами, які при­ймають рішення про їх виділення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 груд­ня 1999 р. затверджено Порядок встановлення охорон-

них зон навколо об'єктів, призначених для гідрометео­рологічних спостережень та інших видів, гідрометеоро­логічної діяльності та режим їх використання.

В охоронних зонах об'єктів, віднесених до реперної мережі (станції, пости, пункти спостережень, призначені для отримання неперервних, однорідних, репрезентатив­них даних, необхідних для встановлення багаторічних тенденцій змін клімату, гідрологічного режиму, забруд­нення навколишнього природного середовища), заборо­няється:

будівництво та розміщення будь-яких споруд та інших об'єктів;

розміщення стоянок автомобільного і водного транс­порту, тракторів, комбайнів, інших машин і механізмів;

спорудження зрошувальних і осушувальних систем;

виконання гірничих, будівельних, монтажних, вибу­хових робіт та планування грунту;

видобування корисних копалин, у тому числі буді­вельних матеріалів;

висаджування дерев і чагарників;

влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, вигребів, полігонів і накопичувачів побутових і промислових відходів, кладовищ, скотомогильників;

кидання якорів, проходження з відданими якорями, ланцюгами, лотами, волокушами і тралами, проведен­ня днопоглиблювальних і землечерпальних робіт;

виділення рибогосподарських ділянок, вилов риби.

Згідно ст. 11. Закону України від 10.11.1994 р. «Про транспорт» з метою забезпечення належної експлуа­тації споруд та інших об'єктів транспорту, а також охорони земель від негативного впливу зазначених об'єктів на землях, наданих у користування підприєм­ствам транспорту, можуть встановлюватися охоронні зони з особливими умовами землекористування.

У відповідності з Законом України від 16.10.1997 р. «Про електроенергетику«в охоронних зонах електрич­них мереж, а також інших особливо важливих об'єк­тів електроенергетики діють обмеження, передбачені законодавством України щодо використання земель.

Згідно з Законом України «Про залізничний транс­порт» для забезпечення у межах смуги відведення нормальної експлуатації залізничних колій, ліній елек­тропостачання та зв'язку, інших пристроїв та об'єктів залізничного транспорту загального користування, а також у місцях, де є небезпека зсувів, обвалів, розмивів, селей, снігозанесень та інших небезпечних впливів, встановлюються охоронні зони.

Охоронні зони — ділянки землі, прилеглі до земель залізничного транспорту загального користування і необхідні для забезпечення збереження, міцності та стійкості споруд, пристроїв та інших об'єктів залізнич­ного транспорту.

Порядок встановлення охоронних зон, їх розміри і режим користування визначаються Кабінетом Мініс­трів України.

Згідно з затвердженими постановою Кабінету Міні­стрів від 30.03.1994 р. Єдиними правилами ремонту, утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правил користування ними і охорони забо­роняється причалювати на човнах до опор мостів, вла­штовувати стоянку човнів у межах охоронної зони мостів;

купатися, прати білизну, ловити рибу під мостами і в межах їх охоронних зон;

палити на шляхопроводах, мостах, естакадах, пішо­хідних містках, у тунелях і підземних пішохідних пе­реходах.

У спеціально обладнаних місцях для стоянки транс­портних засобів і місцях відпочинку учасників дорож­нього руху забороняється:

засмічувати територію, а також мити транспортні засоби в непередбачених для цього місцях;

розпалювати вогнища в місцях, які для цього непе­редбачені, та залишати вогнища непогашеними;

торгівля без дозволу власника дорожнього об'єкта або уповноваженого ним органу та без погодження з Державтоінспекцією;

зливати відпрацьовані мастила на землю чи дорож­нє покриття;

псувати обладнання місць стоянки, пошкоджувати зелені насадження.

Забороняється будівництво житлових будинків, го­сподарських і промислових споруд у придорожній зоні автомобільних (позаміських) доріг на такій відстані від краю проїзної частини:

на ділянках доріг державного значення І, II і III категорій, що побудовані або будуються в обхід міст і селищ міського типу, сільських населених пунктів — не менше ніж 100 метрів;

на під'їздах до обласних і великих промислових центрів — 50 метрів;

на ділянках доріг державного значення між населе­ними пунктами — 32,5 метра.

Згідно з Правилами охорони електричних мереж, затвердженими постановою Кабінету Міністрів від 4.03.1997 р. для створення нормальних умов експлуа­тації електричних мереж, забезпечення їх збереження та дотримання вимог техніки безпеки здійснюються такі заходи:

відводяться земельні ділянки; встановлюються охоронні зони; визначаються мінімально допустимі відстані; прокладаються просіки у лісових, садових, паркових та інших багаторічних насадженнях.

У межах охоронних зон землі у їх власників та ко­ристувачів не вилучаються, а використовуються з об­меженнями, передбаченими цими Правилами.

Підприємства, установи, організації та громадяни, яким надано у власність, постійне або тимчасове ко­ристування земельні ділянки, де знаходяться об'єкти електричних мереж, зобов'язані вживати належних заходів до збереження зазначених об'єктів.

Охоронні зони електричних мереж встановлюються: уздовж повітряних ліній електропередачі — у ви­гляді земельної ділянки і повітряного простору, обме­жених вертикальними площинами, що віддалені по обидві сторони лінії від крайніх проводів за умови невідхиленого їх положення на відстань: (для повіт­ряних ліній напругою):

2 метрів — до 1 кВ

10 метрів — до 20 кВ

15 метрів — 35 кВ

20 метрів — 110 кВ

25 метрів — 150, 220 кВ

ЗО метрів — 330,400, 500, ±40 кВ

40 метрів — 750 кВ;

уздовж переходів повітряних лівій електропередачі через водоймища (ріки, канали, озера та ін.) — у вигля­ді повітряного простору над поверхнею водоймища, обмеженого вертикальними площинами, що віддалені по обидві сторони лінії від крайніх проводів за умови невідхиленого їх положення для судноплаввих водой­мищ на відстань 100 метрів, для несудноплавних — на відстань, передбачену для встановлення охоронних зон уздовж повітряних ліній електропередачі, що проходять по суші;

за периметром трансформаторних підстанцій, роз­подільних пунктів і пристроїв — на відстані 3 метрів від огорожі або споруди;

уздовж підземних кабельних лівій електропереда­чі — у вигляді земельної ділянки, обмеженої верти­кальними площинами, що віддалені по обидві сторони лінії від крайніх кабелів на відстань 1 метра;

уздовж підземних кабельних ліній електропереда­чі до 1 кВ, прокладених у містах під тротуарами, у вигляді земельної ділянки, обмеженої вертикальними площинами від крайніх кабелів на відстань 0,6 метра у напрямку будинків і споруд та на відстань 1 метра у напрямку проїжджої частини вулиці;

уздовж підводних кабельних ліній електропереда­чі — у вигляді водного простору від поверхні води до дна, обмеженого вертикальними площинами, віддале­ними по обидві сторони лінії від крайніх кабелів на відстань 100 метрів.

Мінімально допустимі відстані від електричних мереж до будинків, споруд, дерев та інших зелених насаджень, а також від проводів повітряних ліній елек­тропередачі до земельної і водної поверхні встановлю­ються нормативними актами Міненерго, погодженими з заінтересованими органами.

Забороняється в охоронних зонах повітряних і кабель­них ліній, трансформаторних підстанцій, розподільних пунктів і пристроїв виконувати будь-які дії, що можуть порушити нормальну роботу електричних мереж, спри­чинити їх пошкодження або нещасні випадки, а саме:

перебувати стороннім особам на території і в при­міщеннях трансформаторних підстанцій, розподільних пунктів і пристроїв, відчиняти двері і люки цих спо­руд, здійснювати самовільне переключення електрич­них апаратів та підминання до електричних мереж;

будувати житлові, громадські та дачні будинки;

влаштовувати будь-які звалища;

складати добрива, корми, торф, солому, дрова, інші матеріали;

розпалювати вогнища;

розташовувати автозаправні станції або інші схови­ща пально-мастильних матеріалів;

накидати на струмопровідні частини об'єктів елек­тричних мереж і наближати до них сторонні предме­ти, підніматися на опори повітряних ліній електропе­редачі, електрообладнання трансформаторних підстан­цій, розподільних пунктів і пристроїв, демонтувати їх елементи;

саджати дерева та інші багаторічні насадження, крім випадків створення плантацій новорічних ялинок;

влаштовувати спортивні майданчики для ігор, ста­діони, ринки, зупинки громадського транспорту, прово­дити будь-які заходи, пов'язані з великим скупченням людей, не зайнятих виконанням дозволених у встано­вленому порядку робіт;

запускати спортивні моделі літальних апаратів, по­вітряних зміїв;

здійснювати зупинки усіх видів транспорту (крім залізничного) в охоронних зонах повітряних ліній елек­тропередачі напругою 330 кВ і вище;

виконувати роботи із застосуванням ударних меха­нізмів, скидати вантажі масою понад 5 тонн, скидати і зливати їдкі і ті, що спричиняють корозію, речовини, пально-мастильні матеріали (в охоронних зонах під­земних кабельних ліній електропередачі);

кидати якорі, проходити із закинутими якорями, лан­цюгами, лотами, волокушами і тралами (в охоронних зонах підводних кабельних ліній електропередачі).

У межах охоронних зон повітряних і кабельних лі­ній, трансформаторних підстанцій, розподільних пунк­тів і пристроїв без письмової згоди енергопідприємств, у віданні яких перебувають ці мережі, а також без присутності їх представника забороняється:

будівництво, реконструкція, капітальний ремонт, знесення будівель і споруд;

здійснення усіх видів гірничих, вантажно-розванта­жувальних, землечерпальних, підривних, меліоративних, днопоглиблювальних робіт, вирубання дерев, розташу­вання польових станів, загонів для худоби, установлен­ня дротяного загородження, шпалер для виноградників і садів, а також поливання сільськогосподарських куль­тур;

проїзд в охоронних зонах повітряних ліній елек­тропередачі машин, механізмів загальною висотою з вантажем або без нього від поверхні дороги понад 4,5 метра;

виконання земляних робіт на глибині понад 0,3 метра, а на орних землях — на глибині понад 0,45 метра, а також розрівнювання грунту (в охоронних зонах під­земних кабельних ліній електропередачі);

риболовля, збирання рослин, влаштування водопою, заготівля льоду (в охоронних зонах підводних кабель­них ліній електропередачі).

Згідно з Правилами охорони ліній зв'язку, затвердже­ними постановою Кабінету Міністрів від 29.01.1996 р. на трасах кабельних і повітряних ліній зв'язку та проводового мовлення і навколо випромінюючих спо­руд електрозв'язку встановлюються охоронні зони:

для підземних кабельних і повітряних ліній зв'яз­ку, що проходять поза населеними пунктами, — це смута землі вздовж ліній, обмежена паралельними лі­ніями, віддаленими від траси підземних кабелів або від крайніх проводів повітряних ліній на відстані 2 мет­рів з кожного боку;

для морських кабельних ліній зв'язку та для кабе­лів зв'язку на переходах через судноплавні і плавні річки, озера, водосховища та канали — це ділянка вод­ного простору за всією глибиною від поверхні води до дна, обмежена паралельними площинами, віддаленими від траси морського кабелю на відстані 0,25 милі, а від траси кабелю на переходах через річки, озера, водосхо­вища та канали — на відстані 100 метрів з кожного боку;

для наземних і підземних необслуговуваних реге­нераційних (підсилювальних) пунктів кабельних ліній зв'язку — це ділянка землі, обмежена замкненою лі­нією, віддаленою від стінок контейнера регенераційного (підсилювального) пункту чи межі його обкладення на відстані 2 метрів;

для випромінюючих споруд електрозв'язку — це ділянка землі, розміри якої визначаються проектом залежно від технічних характеристик цих споруд.

На трасах підземних кабельних ліній зв'язку поза населеними пунктами встановлюються замірні стовп­чики, попереджувальні знаки або маркери, які є орієн­тирами траси. Замірні стовпчики і попереджувальні знаки встановлюються як безпосередньо на трасі ка­белю, так і на деякій відстані від нього, що в останньо­му випадку позначається на стовпчиках чи знаках.

Траси підземних кабельних ліній зв'язку в містах визначаються відповідною технічною документацією, примірник якої повинен знаходитись у відділі архітек­тури місцевого органу державної виконавчої влади або виконкому Ради.

Межі охоронних зон на трасах морських кабелів і на трасах кабелів зв'язку на переходах через судно­плавні ріки, озера, водосховища та канали позначаються в місцях виведення кабелів на берег інформаційними заборонними знаками. Траси морських кабельних лі­ній зв'язку зазначаються в Повідомленнях мореплав­цям і наносяться на морські карти.

Між спорудами ліній зв'язку або проводового мов­лення, іншими найближчими спорудами встановлюєть­ся мінімально допустима відстань (розрив), що визна­чається правилами будівництва відповідних споруд.

На трасах радіорелейних ліній зв'язку та телефон­ної каналізації визначаються окремі ділянки землі, на яких забороняється будувати будь-які об'єкти (спору­ди), садити дерева з метою запобігання екрануючій дії на розповсюдження радіохвиль і порушенню телефон­ної каналізації кореневою системою. Розташування і межі таких ділянок передбачаються в проектах на будівництво цих ліній і наносяться працівниками від­ділу архітектури місцевого органу державної виконав­чої влади та виконкому Ради на топографічні карти.

У межах охоронних зон ліній зв'язку та проводово­го мовлення і навколо випромінюючих споруд елект­розв'язку без письмової згоди підприємств, у віданні яких перебувають ці лінії, а також без присутності їх представника забороняється:

виконувати різного виду будівельні, монтажні, вибу­хові і земляні роботи, а також розрівнювати грунт за допомогою бульдозера, екскаватора, скрепера, грейдера та іншої землерийної техніки;

проводити сільськогосподарські земляні роботи на глибині більш як 0,3 метра;

проводити геологознімальні, розвідувальні, геодезич­ні та інші роботи, пов'язані з бурінням свердловин, розробкою шурфів і взяттям проб грунту;

саджати дерева, розташовувати польові стани (табо­ри), утримувати худобу, складати матеріали, корми, доб­рива, розпалювати вогнища, влаштовувати стрільбища;

облаштовувати проїзди та стоянки автотранспорту, тракторів та інших механізмів;

провозити великогабаритні вантажі під проводами ліній зв'язку та проводового мовлення;

розміщувати причали для стоянки суден, барж та плавучих кранів, проводити вантажно-розвантажуваль­ні, днопоглиблювальні і землечерпальні роботи, опус­кати якорі, проходити з випущеними якорями, ланцю­гами, лотами, волоками і тралами, виділяти рибопроми­слові ділянки, добувати рибу або інших водяних тва­рин та рослин придонними знаряддями вилову, влаш­товувати водопої, колоти та заготовляти лід.

Стаття 113. Зони санітарної охорони

1. Зони санітарної охорони створюються навколо об'єктів, де є підземні та відкриті джерела водопо­стачання, водозабірні та водоочисні споруди, водо­води, об'єкти оздоровчого призначення та інші, для їх санітарно-епідеміологічної захищеності.

2. У межах зон санітарної охорони забороняється діяльність, яка може призвести до завдання шкоди підземним та відкритим джерелам водопостачання, водозабірним і водоочисним спорудам, водоводам, об'єктам оздоровчого призначення, навколо яких вони створені.

3. Правовий режим земель зон санітарної охоро­ни визначається законодавством України.

Зони санітарної охорони створюються для санітар­но-епідеміологічної захищеності вразливих екологіч­них чи рекреаційних об'єктів.

Згідно з Законом України від 10.01.2002 р. «Про питну воду та водопостачання» залежно від типу дже­рела питного водопостачання (поверхневе, підземне), ступеня його захищеності і ризику біологічного, хіміч­ного та радіаційного забруднення, особливостей сані­тарних, гідрогеологічних і гідрологічних умов, а також характеру забруднюючих речовин встановлюються зони санітарної охорони та окремі пояси особливого режиму цих зон.

Встановлення меж зон санітарної охорони джерел та об'єктів централізованого питного водопостачання здійснюється у процесі розроблення проекту землеус­трою.

Межі зон санітарної охорони та поясів особливого режиму встановлюються органами місцевого самовря­дування за погодженням з місцевими органами вико­навчої влади з водного господарства та органами дер­жавного санітарно-епідеміологічного нагляду.

Зони санітарної охорони джерел та об'єктів центра­лізованого питного водопостачання входять до складу' водоохоронних зон і поділяються на три пояси особ­ливого режиму:

перший пояс (суворого режиму) включає територію розміщення водозабору, майданчика водопровідних споруд і водовідвідного каналу;

другий і третій пояси (обмеження і спостереження) включають територію, що відводиться для забезпечен­ня охорони джерел та об'єктів централізованого пит­ного водопостачання.

У межах зони санітарної охорони джерел питної води та об'єктів централізованого питного водопоста­чання господарська та інша діяльність обмежується:

забороняється розміщення, будівництво, введення в дію, експлуатація та реконструкція підприємств, споруд та інших об'єктів, ва яких не забезпечено в повному обсязі дотримання всіх вимог і виконання заходів, пе­редбачених у проектах зон санітарної охорони, проек­тах на будівництво та реконструкцію, інших проектах.

У межах першого поясу зони санітарної охорони забороняється:

скидання будь-яких стічних вод, а також купання, прання білизни, вилов риби, випасання, водопій худо­би та інші види водокористування, що впливають на якість води;

перебування сторонніх осіб, розміщення житлових і громадських будівель, організація причалів плаваю­чих засобів, застосування пестицидів, органічних і мі­неральних добрив, прокладення трубопроводів, видобу­вання гравію чи піску, проведення днопоглиблюваль­них та інших будівельно-монтажних робіт, безпосеред­ньо не пов'язаних з експлуатацією, реконструкцією чи розширенням водопровідних споруд і мереж;

заготівля деревини в порядку рубок лісу головного користування.

У межах другого поясу зони санітарної охорони за­бороняється:

розміщення складів пально-мастильних матеріалів, пестицидів та мінеральних добрив, накопичувачів про­мислових стічних вод, нафтопроводів та продуктопро-водів, шламосховищ та інших об'єктів підвищеної не­безпеки, що створюють небезпеку хімічного забруднен­ня вод;

використання хімічних речовин без дозволу держав­ної санітарно-епідеміологічної служби;

розміщення кладовищ, скотомогильників, полів асе­нізації та фільтрації, зрошувальних систем, споруд під­земної фільтрації, гноєсховищ, силосних траншей, тва­ринницьких і птахівничих підприємств та інших сіль­ськогосподарських об'єктів, що створюють загрозу мі­кробного забруднення води, а також розміщення полі­гонів твердих відходів, біологічних та мулових ставків;

зберігання і застосування пестицидів та мінераль­них добрив;

розорювання земель (крім ділянок для залуження і залісення), а також заняття садівництвом та город­ництвом;

осушення та використання перезволожених і забо­лочених земель у заплавах річок;

заготівля деревини в порядку рубок лісу головного користування;

видобування з водного об'єкта піску та проведення інших днопоглиблювальних робіт, не пов'язаних з бу­дівництвом та експлуатацією водопровідних споруд,* влаштування літніх таборів для худоби та випасання її ближче ніж за 300 метрів від берега водного об'єкта;

закачування відпрацьованих (зворотних) вод у під­земні горизонти, підземне складування твердих відхо­дів та розробка надр землі;

забруднення територій сміттям, гноєм, відходами промислового виробництва та іншими відходами.

У межах третього поясу зони санітарної охорони забороняється:

закачування відпрацьованих (зворотних) вод у під­земні горизонти з метою їх захоронення, підземне скла­дування твердих відходів і розробка надр, що можуть призвести до забруднення водоносного горизонту;

розміщення складів пально-мастильних матеріалів, а також складів пестицидів і мінеральних добрив, на-копичувачів промислових стічних вод, нафтопроводів та продуктопроводів, що створюють небезпеку хімічного забруднення підземних вод;

відведення у водні об'єкти стічних вод, що не відпо­відають санітарним правилам і нормам.

Межі інших водоохоронних зон визначаються в порядку, визначеному Водним кодексом України та постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 р. Про затвердження Порядку визначення розмі­рів і меж водоохоронних зон та режиму ведення гос­подарської діяльності в них.

Землі курортів — це земельні ділянки, що мають лікувальне значення і створюють сприятливі умови для організації оздоровлення населення. Землі курортів підлягають особливій охороні.

Відповідно до Закону України від 5.10.2000 р. «Про курорти» з метою збереження природних властивостей наявних лікувальних ресурсів, запобігання забруднен­ню, пошкодженню та передчасному виснаженню цих ресурсів в межах курорту встановлюється округ сані­тарної (гірничо-санітарної) охорони.

Округ санітарної охорони поділяється на три зони:

перша зона (зона суворого режиму);

друга зона (зона обмежень);

третя зона (зона спостережень).

Встановлення меж зон санітарної охорони здійсню­ється в порядку розроблення проектів землеустрою.

Перша зона (зона суворого режиму) охоплює місця виходу на поверхню мінеральних вод, території, на яких розташовані родовища лікувальних грязей, мінераль­ні озера, лимани, вода яких використовується для лі­кування, пляжі, а також прибережну смугу моря і прилеглу до пляжів територію шириною не менш як 100 метрів.

На території першої зони (зони суворого режиму) забороняється:

користування надрами, не пов'язане з використан­ням природних лікувальних ресурсів, розорювання земель, провадження будь-якої господарської діяль­ності, а також інші дії, що впливають або можуть впли­нути на розвиток небезпечних геологічних процесів, на природні лікувальні фактори курорту та його еко­логічний баланс;

прокладення кабелів, у тому числі підземних кабе­лів високої напруги, трубопроводів, інших комунікацій;

спорудження будь-яких будівель та інших об'єктів, не пов'язаних з експлуатаційним режимом та охоро­ною природних і лікувальних факторів курорту; скидання дренажно-скидних та стічних вод; влаштування стоянок автомобілів, пунктів їх обслу­говування (ремонт, миття тощо);

влаштування вигребів (накопичувачів) стічних вод, полігонів рідких і твердих відходів, полів фільтрації та інших споруд для приймання та знешкодження стічних вод і рідких відходів, а також кладовищ і ско­томогильників;

проїзд автотранспорту, не пов'язаний з обслуговуван­ням цієї території, використанням родовищ лікуваль­них ресурсів або природоохоронною діяльністю;

постійне і тимчасове проживання громадян (крім осіб, які безпосередньо забезпечують використання лі­кувальних факторів).

На території першої зони (зони суворого режиму) дозволяється провадити діяльність, пов'язану з вико­ристанням природних лікувальних факторів, на під­ставі науково обгрунтованих висновків і результатів державної санітарно-гігієнічної та екологічної експер­тиз виконувати берегоукріплювальні, протизсувні, про­тиобвальні, протикарстові та протиерозійні роботи, бу­дувати хвилерізи, буни та інші гідротехнічні спору­ди, а також влаштовувати причали.

Забудова цієї території (нове будівництво, реконст­рукція, реставрація, капітальний ремонт та упорядку­вання об'єктів містобудування) здійснюється відповід­но до законодавства, державних стандартів і норм, за­твердженої містобудівної документації.

Друга зона (зона обмежень) охоплює: територію, з якої відбувається стік поверхневих і ґрунтових вод до місця виходу на поверхню мінеральних вод або до ро­довища лікувальних грязей, до мінеральних озер та лиманів, місць неглибокої циркуляції мінеральних та прісних вод, які формують мінеральні джерела; при­родні та штучні сховища мінеральних вод і лікуваль­

них грязей; територію, на якій знаходяться санаторно-курортні заклади та заклади відпочинку і яка призна­чена для будівництва таких закладів; парки, ліси та інші зелені насадження, використання яких без дотри­мання вимог природоохоронного законодавства та пра­вил, передбачених для округу санітарно! охорони ку­рорту, може призвести до погіршення природних і лі­кувальних факторів курорту.

На території другої зони (зони обмежень) забороня­ється:

будівництво об'єктів і споруд, не пов'язаних з без­посереднім задоволенням потреб місцевого населення та громадян, які прибувають на курорт;

проведення гірничих та інших видів робіт, не пов'я­заних з безпосереднім упорядкуванням території;

спорудження поглинаючих колодязів, створення полів підземної фільтрації;

забруднення поверхневих водойм під час здійснен­ня будь-яких видів робіт;

влаштування звалищ, гноєсховищ, кладовищ, ското­могильників, а також накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, інших відходів, що призводять до забруднення водойм, грунту, ґрунтових вод, повітря;

розміщення складів пестицидів і мінеральних доб­рив;

здійснення промислової вирубки зелених насаджень, а також будь-яке інше використання земельних діля­нок і водойм, що може призвести до погіршення їх природних і лікувальних факторів;

скидання у водні об'єкти сміття, стічних, піде лане-вих і баластних вод, витікання таких вод та інших речовин з транспортних (плавучих) засобів і трубопро­водів.

Третя зона (зона спостережень) охоплює всю сфе­ру формування і споживання гідромінеральних ресур­сів, лісові насадження навколо курорту, а також тери­торії, господарське використання яких без дотриман­ня встановлених для округу санітарної охорони куро­рту правил може несприятливо впливати на гідрогео­логічний режим родовищ мінеральних вод і лікуваль­

них грязей, ландшафтно-кліматичні умови курорту, на Його природні та лікувальні фактори.

На території третьої, зони (зони спостережень) за­бороняється:

будівництво підприємств, установ і організацій, діяльність яких може негативно впливати на ланд­шафтно-кліматичні умови, стан повітря, грунту та вод курорту;

спуск на рельєф неочищених промислових та по­бутових стічних вод, проведення вирубок зелених на­саджень (крім санітарних рубок).

Третя зона (зона спостережень) є водночас межею округу санітарної охорони курорту і на її території дозволяється проведення видів робіт, які не впливати­муть негативно на лікувальні та природні фактори курорту, не погіршуватимуть його ландшафтно-кліма­тичних, екологічних і санітарно-гігіенічних умов.

Стаття 114. Санітарно-захисні зони

1. Санітарно-захисні зони створюються навколо об'єктів, які є джерелами виділення шкідливих ре­човин, запахів, підвищених рівнів шуму, вібрації, ультразвукових і електромагнітних хвиль, електрон­них полів, іонізуючих випромінювань тощо, з метою відокремлення таких об'єктів від територій житлової забудови.

2. У межах санітарно-захисних зон забороняєть­ся будівництво житлових об'єктів, об'єктів соціаль­ної інфраструктури та інших об'єктів, пов'язаних з постійним перебуванням людей.

3. Правовий режим земель санітарно-захисних зон визначається законодавством України.

Зони санітарного захисту створюються з метою ві­докремлення території житлової забудови від еколо­гічно небезпечних об'єктів і призначені для мініміза­ції наслідків їх діяльності.

Ст. 24 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» (в редакції від 21.06.2001 р.) передбачає, що з метою забезпечення оптимальних умов життєдіяль­

ності людини в районах житлової забудови, масового відпочинку і оздоровлення населення при визначенні місць розміщення нових, реконструкції діючих підпри­ємств та інших об'єктів, які впливають або можуть впливати на стан атмосферного повітря, встановлюють­ся санітарно-захисні зони.

Ст. 19 Закону України від 16.10.1997 р. «Про елек­троенергетику» передбачає, що для забезпечення без­пеки населення, що мешкає в районі розташування об'єктів електроенергетики, встановлюються санітар­но-захисні зони, розміри та порядок використання яких визначаються в нормативно-правових актах і проектах цих об'єктів, затверджених у встановленому порядку. П. З Правил охорони електричних мереж встановлює, що для захисту населення від впливу електричного поля встановлюються санітарно-захисні зони повітря­них ліній електропередачі напругою 330 кВ і вище.

Дотримання режиму створення і функціонування сані тарно-захисних зон здійснюється на підставі СН 245-71 «Санітарні норми проектування промислових підпри­ємств», п.10 ДБН-360-92 (Державних будівельних норм і правил). В санітарно-захисних зонах інженерно-тех­нічних споруд і комунікацій забороняється проведен­ня гірничих, вантажо-розвантажувальних, вибухових, меліоративних робіт, порушення ґрунтового покриву, використання водних джерел для обводнення тощо.

Найважливішою особливістю правового режиму та­ких зон є те, що у їх межах забороняється будівництво житлових об'єктів та об'єктів соціальної інфраструкту­ри, пов'язаних з постійним перебуванням населення.

Якщо внаслідок порушення встановлених меж та режиму санітарно-захисних зон виникає необхідність у відселенні жителів, виведенні з цих зон об'єктів со­ціального призначення або здійсненні інших заходів, підприємства, установи, організації та громадяни — суб'єкти підприємницької діяльності, місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування повинні вирішувати питання про фінансування необ­хідних робіт і заходів та строки їх реалізації.

Стаття 115. Зони особливого режиму використання земель

1. Зови особливого режиму використання земель створюються навколо військових об'єктів Збройних Сил України та інших військових формувань, утво­рених відповідно до законодавства України, для за­безпечення функціонування цих об'єктів, збережен­ня озброєння, військової техніки та іншого військо­вого майна, охорони державного кордону України, а також захисту населення, господарських об'єктів і довкілля від впливу аварійних ситуацій, стихійних лих і пожеж, що можуть виникнути на цих об'єктах*

2. Уздовж державного кордону України встанов­люється прикордонна смуга, у межах якої діє особ­ливий режим використання земель.

3. Розмір та правовий режим прикордонної смуги встановлюються відповідно до закону.

Особливим видом земель несільськогосподарсько­го призначення є землі, надані для потреб оборони дер­жави. До їх складу входять землі, зайняті військови­ми містечками, полігонами, стрільбищами, таборами, мі­сцями збереження і обслуговування військової техні­ки тощо. Згідно зі ст. 14 Закону України від 6.12.1991 р. «Про Збройні Сили в Україні» земля, води, інші при­родні ресурси, а також майно, закріплені за військови­ми частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належить їм на праві операти­вного управління та звільняються від сплати усіх ви­дів податків.

Відповідно до Закону України від 4.11.1991 р. «Про державний кордон України» з метою забезпечення на державному кордоні України належного порядку Ка­бінетом Міністрів України встановлюється прикордон­на смуга, а також можуть установлюватися контрольо­вані прикордонні райони.

Прикордонна смута встановлюється безпосередньо вздовж державного кордону України на його сухопут­них ділянках або вздовж берегів прикордонних річок,

озер та інших водойм з урахуванням особливостей місцевості та умов, що визначаються Кабінетом Мі­ністрів України. До прикордонної смуги не включа­ються населені пункти і місця масового відпочинку населення.

У прикордонній смузі та контрольованому прикор­донному районі в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, встановлюється прикордонний ре­жим, який регламентує відповідно до цього Закону та інших актів законодавства України правила в'їзду, тим­часового перебування, проживання, пересування грома­дян України та інших осіб, провадження робіт, обліку та тримання на пристанях, причалах і в пунктах базу­вання самохідних та несамохідних суден, їх плавання та пересування у внутрішніх водах України.

Дозвіл на в'їзд, тимчасове перебування, проживан­ня, провадження робіт і пропуск у прикордонну смугу дають і здійснюють Прикордонні війська України ра­зом з органами внутрішніх справ. У необхідних випад­ках Прикордонні війська України можуть запроваджу-' вати додаткові тимчасові режимні обмеження на в'їзд і провадження робіт у прикордонній смузі.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 27.07.1998 р. «Про прикордонний режим» прикордон­на смуга — це ділянка місцевості, яка встановлюється безпосередньо вздовж державного кордону на його су­хопутних ділянках або вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм у межах територій селищ­них і сільських рад, прилеглих до державного кордону, але не може бути меншою від ширини смуги місцевос­ті, що знаходиться в межах від лінії державного кордо­ну до лінії прикордонних інженерних споруджень.

До прикордонної смуги не включаються населені пункти і місця масового відпочинку населення.

Місцевими державними адміністраціями разом з відповідними підрозділами Прикордонних військ у межах прикордонної смуги та контрольованого прикор­донного району визначаються місця масового відпочи­нку населення та місця для купання і рибальства, а також встановлюється порядок їх обладнання і викори­стання.

Утримання і випасання худоби в межах прикордон­ної смути можливе лише у місцях, визначених місце-вими державними адміністраціями разом з відповідни­ми підрозділами Прикордонних військ, за сприятливої епізоотичної ситуації на цій території та за умови на­лежного загородження цих місць власниками худоби.

З метою охорони території України від занесення з території інших держав збудників карантинних хво­роб тварин, занесення або самостійного розповсюдження з-за кордону карантинних об'єктів рослин уздовж дер­жавного кордону встановлюється профілактична сму­га, в якій забороняється утримання і випасання худо­би. Ширина цієї смути, а також конкретні заходи щодо здійснення на її території контролю за санітарно-ка­рантинним, ветеринарним, фітосанітарним та екологіч­ним станом визначаються обласними державними ад­міністраціями разом з відповідними підрозділами При­кордонних військ.

Сільськогосподарські роботи, будь-яке будівництво, рубка лісу, полювання, а також водокористування у прикордонній смузі проводяться за узгодженням з відповідними підрозділами Прикордонних військ.


Дата добавления: 2015-07-25; просмотров: 99 | Нарушение авторских прав


<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Глава 17. Добросусідство| Глава 19. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.057 сек.)