Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АрхитектураБиологияГеографияДругоеИностранные языки
ИнформатикаИсторияКультураЛитератураМатематика
МедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогика
ПолитикаПравоПрограммированиеПсихологияРелигия
СоциологияСпортСтроительствоФизикаФилософия
ФинансыХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника

Поняття пенітенціарної злочинності та її характеристика

Детермінанти жіночої злочинності | Кримінологічні проблеми проституції | І проституції | Сучасний екологічний стан України | Кримінологічна характеристика екологічної злочинності | Детермінанти екологічної злочинності | Профілактика злочинів проти довкілля | Кримінологічна характеристика необережної злочинності | Детермінанти необережної злочинності | Характеристикаосіб, що вчиняють необережні злочини |


Читайте также:
  1. I Мышцы спины (названия, функциональная характеристика).
  2. I. Общая характеристика и современное состояние системы обеспечения промышленной безопасности
  3. I. Общая характеристика направленности и система мотивации человека
  4. I. ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ І ЗАКОНИ ХІМІЇ
  5. I. Понятие малой группы. Виды и характеристика малых групп
  6. II. Товароведная характеристика чая, реализуемого в торговой сети г.Екатеринбург
  7. II. Характеристика источников права

У нашій державі правоохоронні органи застосовують заходи, що спрямовані на удосконалення процесу виконання покарань, приве­дення його у відповідність до міжнародних стандартів. Але, незва­жаючи на це, рівень злочинності серед засуджених у місцях позбав­лення волі все ще залишається високим. Так, у 1998 році питома ва­га таких злочинів становила 15,8 %2.

Пенітенціарну злочинність можна визначити як кримінальні по­рушення ізольованими від суспільства особами встановлених пра­вил їх утримання та вчинення ними інших злочинів. Злочинність у місцях позбавлення волі являє собою найнебезпечніші відхилення від правових норм.

Пенітенціарні злочини можна класифікувати за різними підста­вами:

а) за ступенем тяжкості — на тяжкі, менш тяжкі та малозначимі;

б) за формами вини — навмисні і необережні;

в) за об'єктом посягання та мотивами — злочини проти порядку
відбування покарання, насильницькі, корисливі та статеві злочини;

г) за соціально-демографічними ознаками — злочини, вчинені
чоловіками, жінками, неповнолітніми;

д) за юридичними ознаками — злочини, передбачені статтями
різних глав Кримінального кодексу.

Глава підготовлена за участю канд. юрид. наук Ліщенка Г.1.

Оперативно-службова і виробниче-господарська діяльність органів І установ вико­нання покарань України у 1998 році // Інформаційний бюлетень Державного департа­менту України з питань виконання покарань. — К., 1999. — № 2. — С. 16-17 (у подальшому — Бюлетень ДДУПВП).


Низка злочинів, що вчинюються засудженими, властиві лише для цієї категорії осіб, оскільки їх вчинення можливе тільки під час відбування покарання. До них належать: дії, що дезорганізують ро­боту УВП; втеча з місця позбавлення волі або з-під варти; ухилення від відбування покарання у вигляді позбавлення волі; злісна непоко­ра вимогам адміністрації УВП; незаконна передача заборонених предметів особам, яких тримають в УВП, слідчих ізоляторах, ліку­вально-трудових і лікувально-виховних профілакторіях.

Аналіз статистичних даних про стан злочинності в УВП України показує, що на кінець 1994 року там утримувалося 138970 засудже­них, які вчинили 1592 злочини; у 1995 році — 161036 засуджених, які вчинили 532 злочини; у 1996 році — 172163 засуджених, які вчинили 585 злочинів, у 1997 році — 158528 засуджених, які вчи­нили 525 злочинів, у 1998 році — 163441 засуджених, які вчинили 405 злочинів, у 1999 році — 172473 засуджених вчинили 429 зло­чинів.

Структуру пенітенціарної злочинності можна простежити за та­кими даними. У 1998 році в УВП було зареєстровано 405 злочинів, що на 22,9 % менше, ніж у 1997 році, у тому числі: 1 крадіжку дер­жавного майна (-50 % до 1997 року), 4 навмисних убивства (+33 %), 14 тяжких тілесних ушкоджень (-33 %), 3 втечі з місць позбавлення волі (-50 %), 63 втечі з колонІй-поселень (-44 %), 9 спроб втеч (-36 %), 213 випадків злісної непокори адміністрації (-5,3 %), 28 випадків погроз та насильства (+115 %), 3 хуліганства (-50 %), 26 фактів незаконного зберігання холодної зброї (-47 %), 23 злочини, пов'язаних з наркотиками (-47 %).

У колоніях-поселеннях із загальної кількості зареєстрованих у 1998 році злочинів, 50 кримінальних справ (70,3 %) порушено сто­совно осіб, які стали на шлях виправлення; 10 (15,8 %) — які вчинили умисні злочини; 3 (4,7 %) — які вчинили необережні зло­чини.

Із 405 зареєстрованих у 1998 році злочинів 276 (68,1 %) вчине­но у житлових зонах установ, 118 (29,1 %) — на виробничих та ви­їзних об'єктах, 10 (2,5 %) — у штрафних Ізоляторах, 1 (8,2 %) — у приміщеннях камерного типу. У 335 випадках (82,7 %) злочини вчинено від 6-ї до 18-ї години, у 44 (10,9 %) — від 18-ї до 23-ї годи­ни, у 26 (6,4 %) — від 23-ї до 6-ї години. У робочі дні тижня вчине­но 381 (94,1 %) злочин, 24 (5,9 %) — у вихідні та святкові дні. 272 злочини (67 %) вчинено злісними порушниками режиму і 83 (20,5 %} — особами, які перебували на профілактичному обліку.

За даними пенітенціарної статистики, на кінець 1994 року в міс­цях позбавлення волі коефіцієнт злочинності у розрахунку на 1 тис.


засуджених становив 4,6, у 1995 році — 3,3, у 1996 — 3,4, у 1997 — 3,2, у 1998 — 2,6, у 1999 — 2,5. За видами режиму установ ви­конання покарань рівень злочинності у 1998 році становив: на за­гальному режимі — 1,5 злочину (-31,8 % відносно 1997 року); по­силеному — 2 (-4,8 %); суворому — 2,9 (-3,3 %); особливому — 2,1 (+5 %); у колоніях-поселеннях для осіб, які стали на шлях ви­правлення, — 21,5 (-43,6 %); колоніях-поселеннях для осіб, що вчинили умисні злочини, — 10,4 (-42,2 %); колоніях-поселеннях для необережних злочинців — 4,6 (+3,3 %). Таким чином, можна зробити такі висновки:

1) за останні роки (1995—1999) намітилася тенденція до зни­
ження рівня пенітенціарної злочинності;

2) найбільш криміногенними залишаються установи суворого ре­
жиму, де утримуються особи, які вже відбували покарання у місцях
позбавлення волі. Питома вага вчинюваних там злочинів становила
у 1998 році 40,4 % у 1999 — 41,5 %;

3) найвищий рівень злочинності у розрахунку на 1 тис. засудже­
них спостерігається в колоніях-поселеннях для осіб, які стали на
шлях виправлення;

4) у структурі пенітенціарної злочинності найпоширенішими є
такі злочини, як злісна непокора адміністрації, втеча з колоній-посе-
лень та погроза І насильство;

 

5) більшість злочинів вчинюються в нічний час та робочі дні
тижня у житлових зонах;

6) злочини в основному вчиняють злісні порушники режиму І
особи, що перебувають на профілактичному обліку.

Треба зазначити, що в середовищі засуджених існує своя суб-культура й ієрархія. Для того щоб відокремити себе від інших засу­джених та тримати їх у покорі, організатори злочинних угруповань виробили свої "закони". Беручи дещо від традицій минулого, вони ввели заборону членам свого братства займатися суспільне корис­ною працею, служити в армії, мати сім'ю тощо. На початку 30-х ро­ків минулого століття сталося розмежування між главарями та їх підлеглими. Частина з них у зв'язку з ліквідацією безробіття повер­талася до корисної праці, Інша — перестала коритися колишнім "ав­торитетам", а в окремих випадках — вступала з ними у боротьбу. Ведучи паразитичний спосіб життя як на волі, так і в колоніях, "злодії в законі" почали обмежувати численність так званого братства, вчиняти судилища над порушниками "закону", накладати данину на працюючих засуджених, засновувати "общакові каси".

У період Великої Вітчизняної війни багато "злодіїв у законі" від­дали перевагу тому, щоб відсидітись у місцях позбавлення волі.


Проте після війни частина з них почала вимагати зміни жорстких вимог "закону" і створювати угруповання з тих, що відійшли від "законників". Між ними і "злодіями у законі" спалахнула ворожне­ча. З цього моменту з'явився звичай приймати до своїх лав нових членів лише на "сходках". Контингент тих, хто відійшов від "закон­ників", сформувався в 1946—1947 роках. Основна їх вимога — дозволити працювати і займати будь-яку посаду в колонії (бригади­ра, нарядника тощо).

Не відмовляючись від паразитичного існування, "злодії у законі" захотіли зайняти посади, на яких можна було користуватися пільга­ми, передбаченими для чесно працюючих засуджених. На цій під­ставі відбувся розкол між "злодіями в законі". Ті, які були визнані такими, що "відійшли", стали називати себе "справжніми злодія­ми". Вони почали залучати на свій бік "автоматників" ("злодіїв у за­коні", які служили в лавах Радянської армії, чим порушили злодій­ську заборону), а також інших засуджених, незадоволених жорсто­кістю злодійських законів.

Різні злочинні угруповання у середовищі засуджених становлять підвищену суспільну небезпеку. По-перше, вони формуються з осіб, які мають кримінальне минуле (незалежно від того, були вони за це притягнуті до відповідальності чи ні). По-друге, їх члени вчиняють злочини частіше, ніж інші засуджені. По-третє, злочинні угрупо­вання € своєрідними каталізаторами розповсюдження злочинності в УВП. По-четверте, наявність "протиправного бізнесу" в місцях по­збавлення волі, який існує завдяки злочинним формуванням, дає змогу втягувати в злочинну діяльність нових засуджених, а також негативно впливати на тих, хто не має змоги дістати підтримку з бо­ку адміністрації УВП. По-п'яте, ці структури мають свою ієрархію "авторитетів"("вимагателїв", "охоронців" тощо). По-шосте, члени таких груп насаджують атмосферу єдиної "сім'ї", певні ритуали, піс­ля виконання яких між "новачком" і "авторитетом" настають відно­сини "батька" (пахана) та "сина" (пацана).

У сучасних умовах окремі компоненти субкультури у місцях по­збавлення волі поступово змінюються. На перший план виступають такі організаційні форми і принципи, які потрібні для прихованої протиправної діяльності задля матеріальної вигоди. Злочинні групи в УВП обирають з числа засуджених осіб як об'єктів своїх посягань. Частина засуджених при цьому є співучасниками незаконних дій, а інші — жертвами злочинів. На цій основі раз у раз виникають кон­флікти між окремими угрупованнями.

Злочинність у місцях позбавлення волі має свою специфіку, яка пояснюється особливістю формальних і неформальних стосунків


між засудженими, з одного боку, та ними і адміністрацією УВП — з іншого. Важливою ознакою цієї злочинності є те, що вона порушує нормальну роботу установ з виконання покарань, перешкоджає про­цесу ресоціалізації засуджених, формує почуття загальної недовіри до кримінально-виконавчої системи та її працівників.

Варто також зазначити, що пенітенціарна злочинність характе­ризується досить високим рівнем латентності. У латентній злочин­ності можна виділити два її види: 1) "природну", тобто не виявлену адміністрацією УВП в силу самої специфіки злочинів серед засудже­них і соціально-правової пасивності певної їх частини; 2) "штучну" латентність, яка охоплює ті злочини, про які відомо посадовим осо­бам УВП, але вони не порушують кримінальних справ з різних мо­тивів, як правило, кар'єристських, і не реєструють злочинні дії.

Наявність латентної злочинності у місцях позбавлення волі є особливо небезпечним явищем, оскільки це завдає непоправної шко­ди процесу ресоціалізації засуджених, порушує принцип невідворот­ності покарання, заохочує вчиняти все нові і більш тяжкі злочини, породжує у засуджених недовіру до працівників УВП. Тому бороть­ба з латентною злочинністю має неабияке значення. Зокрема, по­трібно співставляти кримінальну статистику з даними про адмініст­ративні та дисциплінарні правопорушення серед засуджених. Якщо, наприклад, число кримінально-караних тілесних ушкоджень змен­шується, а дисциплінарних і адміністративних порушень, пов'язаних із побиттям засуджених, зростає, то є всі підстави вважати, що має місце збільшення латентної злочинності цього виду. Ефективним за­собом виявлення латентної злочинності в УВП є аналіз скарг, заяв і повідомлень про різні проступки як з боку засуджених, так і адмі­ністрації, прийом з особистих питань засуджених посадовими особа­ми УВП, прокуратури тощо.

Слід мати на увазі, що пенітенціарна злочинність тісно пов'язана з іншими негативними явищами — алкоголізмом, наркоманією, не­законним обігом холодної зброї, суїцидом. Тому підхід до боротьби з нею має бути комплексним, охоплювати всі ці явища. Це ж саме стосується кримінологічних досліджень у цій сфері.


Дата добавления: 2015-07-25; просмотров: 82 | Нарушение авторских прав


<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Основні напрямки запобігання необережним злочинам| Детермінанти пенітенціарної злочинності

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.008 сек.)