Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АрхитектураБиологияГеографияДругоеИностранные языки
ИнформатикаИсторияКультураЛитератураМатематика
МедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогика
ПолитикаПравоПрограммированиеПсихологияРелигия
СоциологияСпортСтроительствоФизикаФилософия
ФинансыХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника

Натуральное и товарное формы общественного хазяйства

Предмет политическая экономия | Метод политической экономии | Экономические законы и категории | Место производства в экономической системе | Факторы производства | Организационно-правовые формы производства | Экономическая деятельность и ее стадии | Производственные возможности и проблема выбора | Собственность и ее место в системе экономических отношений | Виды и формы собственности |


Читайте также:
  1. I.II.1. Категория оптимальности общественного развития и формы ее реализации в современных общественных моделях.
  2. II. Формы управления учреждением. Перечень и порядок принятия локальных нормативных актов.
  3. IV. Формы контроля.
  4. V. Формы промежуточного и итогового контроля
  5. А объем иевоспринимается; 6 - объем­ность формывоспринимается-, в впечатление объемности формы возникает» благодаря кри­визне поверхности
  6. А) Обязанности относительно общественного богослужения
  7. Аграрные реформы П.А. Столыпина

Розвиток людського суспільства свідчить, що життя людей завжди здійснюється в певних економічних формах організації виробництва, деякі з яких зберігаються протягом тривалих відрізків історії. Сутність цих форм у розвитку суспільства полягає в тому, що саме вони обумовлюють структуру суспільних потреб, розподіл ресурсів, спосіб залучення людей до участі в економічній діяльності. Еволюція економічних форм проходить поступово під впливом таких процесів, як розвиток і зміна типів і форм власності, технологічних способів виробництва і не співпадає з розвитком і зміною суспільних формацій. Одна і та ж економічна форма організації виробництва може існувати при різних формаціях.

Економічній історії відомі дві форми організації суспільного виробництва: натуральна і товарна. Критерієм розмежування останніх є: економічна форма багатства, спосіб включення індивідуальної праці в суспільну, характер зв’язку між виробництвом і споживанням, ступінь суспільного поділу праці.

Найпершою формою господарювання було натуральне виробництво. Це такий тип організації виробництва, при якому продукт праці призначається для задоволення власних потреб, тобто для внутрішньогосподарського споживання. Економічною формою багатства тут є натуральний продукт, що має корисність.

На зміну натуральній формі господарювання поступово приходить товарна форма виробництва, що тривалий час існує поруч із натуральною, приникає в неї і приводить до розпаду. Остаточний розпад відбувається в епоху зародження і прогресу капіталізму. Товарне виробництво – це така форма організації суспільного виробництва, при якій продукти виробляються економічно відособленими виробниками, які спеціалізуються на виготовленні певних продуктів, що потребує обміну останніх через купівлю-продаж на ринку. При цьому продукти праці, якими обмінюються, стають товарами. Саме товар набуває економічної форми багатства. Які ж умови виникнення товарного виробництва? По-перше, основою його виникнення, тобто перетворення натурального господарства в товарне, є суспільний поділ праці, який відбувався у три етапи: перший (між тваринництвом і землеробством) уможливив регулярний обмін між общинами; другий (між землеробством і ремісництвом) обумовив зародження товарного виробництва; третій (виділення торгівлі, поява купців) сприяв завершенню формування товарного господарства. По-друге, поділ праці в суспільстві стає основою формування товарного виробництва й обміну продуктів через ринок, коли відбувається відокремлення виробників як самостійних власників засобів виробництва. І якщо суспільний поділ праці потребує обміну взагалі, то економічна відособленість виробників потребує еквівалентного товарного обміну.

Порівняльні характеристики натурального і товарного виробництва

Характеристики Натуральне Товарне
1. Має переважне значення Для первісного, рабо-власницького і феодаль-ного способів вироб-ництва   Для капіталістичного способу виробництва
2. Форма багатства   Натуральний продукт Товар
3. Визначає що, як виробляти Власник, що орієнту-ється на внутрішньо-господарські потреби Власник, що керується суспільними потребами, які виявляються на ринку
4. Для кого виробляти   Для власного споживання Для задоволення потреб інших через ринок
5. Метод вклю-чення індивіду-альної праці в суспільну Позаекономічний, як результат особистої залежності виробника від свого хазяїна   Економічний, як результат особистої юридичної свободи товаровиробника
6. Додатковий продукт витрачається   На особисте споживання На нагромадження з метою розширення масштабів виробництва
7. Зв’язок між суб’єктами господарювання формується По вертикалі – від власника через доглядача до безпосереднього виробника По горизонталі – на основі договорів, контрактів
8. Зв’язки між окремими господарствами мають характер Нерегулярний, випадковий Регулярні, стійкі
9. Основні риси: а) замкнутість; б) ручна універсальна праця; в) зв’язки між вироб-ництвом і споживанням прямі (В-Р-Сп) а) відкритість; б) праця з застосуван-ням машин, кооперація, спеціалізація; в) зв’язки між вироб-ництвом і споживанням опосередковані обміном (ринком) (В-Р-О-Сп)

 

Товарне виробництво спочатку виникає як просте товарне виробництво. Спрямованість його на потреби ринку стає основою прискорення процесу розшарування виробників, збагачення меншості і зубожіння більшості. З одного боку, з’являються власники грошей і засобів виробництва, з іншого – люди, позбавлені їх і змушені продавати свій єдиний товар – робочу силу. Просте товарне виробництво стало основою для виникнення капіталістичного господарства. Форма господарства, коли товаром стає не тільки продукт людської праці, а і сама робоча сила людини, називається капіталістичним виробництвом.

Між простою і капіталістичною) формами товарного виробництва є загальні риси й відмінності:

Просте: 1. Об’єднання виробника з засобами виробництва в індивідуальному виробництві пряме, безпосереднє2. Засноване на особистій праці власника засобів виробництва3. Уявляє собою дрібне, роздрібнене виробництво4. Вироблений продукт присвоюється безпосереднім виробником. 5.виробництво здійснюється заради задоволення потреб виробника. 6.має обмежений характер, бо існує як уклад Капіталістичне: 1. Об’єднання виробника з засобами виробництва опосередковане купівлею-продажем робочої сили2. Засноване на найманій праці3. Є машинним виробництвом4. Вироблений продукт присвоюється власником засобів виробництва5. Мета виробництва - прибуток6. Носить всеосяжний характер, оскільки товаром стає не тільки результат виробництва, а і робоча сила

Незважаючи на всі відмінності, просте товарне виробництво і капіталістичне однотипні, бо мають одну і ту ж економічну основу – приватну власність на засоби виробництва. Тому просте товарне виробництво, розвиваючись, неминуче приводить до виникнення капіталістичного, тобто воно є вихідним пунктом останнього.

16.Понятие «благо» и «товар».Их сущность

Центральной категорией теорий товарного производства является товар, которой исторически и логически предшествует категория «благо».

Благо — это все то, что заключает в себе определенный положительный смысл, предмет, явление, продукт труда, удовлетворяющий определенную человеческую потребность и отвечающий интересам, целям, устремлениям людей.

Особое место среди благ, необходимых человеку, роль которых возрастает, занимают услуги.

Услуги — это целесообразная деятельность человека, результат которой имеет полезный эффект, удовлетворяющий какие-либо потребности человека.

подразделение благ на материальные и нематериальные.

1). Материальные блага включают: естественные дары природы (земля, воздух, климат); продукты производства (продукты питания, здания, сооружения, машины, инструменты и т.д.). Иногда к материальным благам относят (например, А.Маршалл) и отношения по присвоению материальных благ (патенты, авторские права, закладные). Тем самым в одну группу объединяют различные по своему характеру блага, одни из которых суть полезности, другие — форма присвоения полезности.

2). Нематериальные блага — это блага, воздействующие на развитие способностей человека, они создаются в непроизводственной сфере: здравоохранение, образование, искусство, кино, театр, музеи и т.д.

Различают две подгруппы нематериальных благ:

- внутренние — блага, данные человеку природой, которые он развивает в себе по собственной воле (голос; пение, декламация; музыкальный слух; музицирование; способности к науке и т.д.);

- внешние — это то, что дает внешний мир для удовлетворения потребностей (репутация, деловые связи, протекция и т.д.).

Особое значение имеет подразделение благ на экономические и неэкономические.

К экономическим благам (этот термин принадлежит субъективистской школе экономической науки; представитель — известный итальянский экономист А.Пезенти) относятся те, которые являются объектом или результатом экономической деятельности, т.е. которые можно получить в количестве, ограниченном по сравнению с удовлетворяемыми потребностями. Отметим, что с экономическим благом связана проблема редкости благ, обусловливающая соответствующее поведение человека (хозяйственная производственная деятельность) в условиях ограниченности (редкости) ресурсов, благ.

Неэкономические блага (даровые блага) предоставляются природой без приложения человеком усилий. Эти блага существуют в природе «свободно», в количестве, достаточном для полного и постоянного удовлетворения определенных потребностей человека

Таким образом, именно соотношение между потребностью и доступным для распоряжения количеством благ делает их экономическими или неэкономическими.

Специфической формой экономического блага является товар. Что же такое товар?

Продукт праці стає товаром лише тому, що він вступає в обмін і з приводу нього виникають відносини між товаровиробниками. Товар – це продукт праці, призначений для задоволення потреб людей і потрапляє в споживання через обмін на ринку. Сутність товару розкривається через його властивості: споживну вартість і вартість. Споживна вартість – це властивість товару задовольняти ту або іншу потребу людей. Чи всяка корисна річ може бути товаром? Ні, тільки та, що вироблена або опосередкована працею людини. Крім того, товаром стає не будь-яка, а лише суспільна споживна вартість, тобто призначена для задоволення потреб не самого товаровиробника, а інших осіб. Споживна вартість означає факт відчуження товару від його виробника на основі обміну.

Кожний окремий товар можна обмінювати на безліч інших у різноманітних кількісних пропорціях. Пропорції, у яких обмінюються споживні вартості різноманітного роду, становлять мінову вартість. Що лежить в основі цих пропорцій (мінових вартостей), що робить товари порівняльними? Адже як споживні вартості вони різноманітні. Об’єднує всі товари те, що вони – продукт праці. Як згустки певної кількості людської праці, товари є вартості. Мінові ж вартості виражають співвідношення між витратами праці на виробництво продуктів, що обмінюються. Отже, вартість – це внутрішня властивість товару, зовнішньою формою її прояву є мінова вартість. Саме вартість як уречевлена в товарах праця, робить усі товари порівняльними, спільномірними. Як споживні вартості, товари якісно різні, як вартості – якісно однорідні.

Вартість як економічна категорія виражає відносини між товаровиробниками з приводу витрат їхньої праці на виробництво продуктів, якими вони обмінюються як товарами. Споживна вартість і вартість – дві сторони товару, що постійно перебувають у суперечності. Якщо товари залишаються не проданими, то споживні вартості не виявляють себе як вартості.

Дві властивості товару є наслідком двоїстого характеру праці, втіленої в ньому. Вона одночасно виступає як конкретна і абстрактна праця. Кожна конкретна праця відрізняється творчою спрямованістю, знаряддям, технологічними заходами, навичками і знанням робітників, кінцевою метою. Вона створює споживну вартість

17.Стоимость, полезность и ценность: содержание, соотношение и рознь.

Товар обладает не только свойством удовлетворять человеческие потребности, но и свойством вступать в отношения с другими товарами, обмениваться на другие товары.

Способность товара к обмену в определенных количественных пропорциях есть меновая стоимость.

Сторонники трудовой теории стоимости считали необходимым условием обмена различие потребительных стоимостей обмениваемых товаров, которые качественно разнородны и поэтому количественно несоизмеримы. По их мнению, обмениваемые товары имеют общую основу — трудовые затраты, которые и определяют меновую стоимость.

Что же такое стоимость?

А.Смит сводил стоимость к труду, затраченному на производство товара, к покупаемому труду (заработной плате), сумме заработной платы, прибыли и земельной ренты. Д.Рикардо и Д.Р. Мак-Куллох определяли ее издержками производства, Ж.Б. Сэй — полезностью вещи, Д.Лодердель — предложением и спросом. К.Маркс и Ф.Энгельс, рассматривая их полемику, сделали вывод, что стоимость есть вещная форма затрат общественного абстрактного труда и выражает отношение издержек производства к полезности. Длительный спор в экономической науке ведется и по величине стоимости товара, и, соответственно, его цене. А.Смит принимал за меру стоимости иногда рабочее время, необходимое для производства товаров, а иногда стоимость труда, Д.Рикардо — рабочее время на производство товара в относительно худших условиях производства. С.Сисмонди величину стоимости сводил к отношению между потребностью всего общества и количеством труда, которого достаточно, чтобы удовлетворить эту потребность. В работах П.Самуэльсона, Б.Кларка и других рассматривается формирование цены с учетом влияния предельных издержек, как дополнительных издержек, связанных с производством дополнительной единицы товара (или дополнительного количества товаров). Фактически они рассматривают изменение цены в условиях воспроизводства.

Анализ всех этих взглядов позволяет выделить связь категорий «стоимость» и «ценность». Прежде всего отметим, что стоимость товара представляет собой частный случай проявления экономической ценности в определенных, исторически конкретных условиях.

Человечество не может существовать без экономической деятельности, а экономическая деятельность — без экономической ценности как единства цели и средства. В условиях товарного производства экономические ценности принимают форму стоимости. Экономическая ценность лежит в основе стоимости, являясь исходной категорией по отношению к стоимости.

Сущность ценности, ее субстанция — это определенная экономическая деятельность, которая включает цель (результат) и средство (затраты). Экономическая ценность есть в свою очередь единство результата (полезности) и затрат.

Ценностью обладают лишь ограниченные блага. Поэтому редкость (ограниченность) блага является элементом ценности.

Из того, что экономическая полезность благ зависит от степени их ограниченности, насыщения потребностей, следует, что рост производства благ не прямо пропорционален росту их экономической полезности, так как эти блага по мере увеличения их наличного количества обесцениваются, становятся менее ограниченными, относительно менее полезными.

Механизм взаимоограничения двух названных процессов основан на функциональной связи между полезностью и затратами: один и тот же прирост производства благ (и затрат ресурсов вместе с ним) одновременно вызывает и замедление роста экономической полезности благ, и ускорение роста экономических затрат.

Экономические затраты и экономическая полезность в единстве, образуя ценность, осуществляют принцип саморегулирования, присущий целесообразной деятельности вообще, экономической в частности.

Экономический субъект (отдельный производитель) не будет осуществлять затраты, если они не оправданы результатами, т.е. полезностью создаваемых благ.

Отсюда следует, что предельные затраты, или затраты на последнее производимое благо, не должны превышать предельную полезность, или полезность этого последнего производимого блага.

Экономисты, независимо от того, стояли они на позициях «теории издержек» или «теории полезности», в большинстве не осознавали эту взаимообусловленность.

Тем не менее, начиная анализ стоимости с понятия издержек, они неизменно были вынуждены в конце концов обратиться к понятию полезности и, наоборот, начав с полезности, приходили к издержкам.

Из всего сказанного можно сделать вывод, что экономический товар включает одновременно и благо (поскольку он нужен потребителю), и затраты (поскольку для его производства необходимы ресурсы). Эти качества товаров проявляются как их полезность (поскольку удовлетворяют наши потребности), редкость (поскольку для их производства нужны ограниченные ресурсы) и ресурсоемкость. При приобретении экономического товара люди платят за него определенную сумму денег, которая называется ценой товара.


Дата добавления: 2015-07-16; просмотров: 93 | Нарушение авторских прав


<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Разгосударствование и приватизация. Их особенности на Украине| Деньги. Их сущность и функциональное назначение

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.01 сек.)