Виборчий Синод

Блаженніший не скликав Синоду, нa означений час від 21-го до 28-го вересня 1990 р., яке була схвалила Президія Синоду під час своїх нарад у червні, бо хотів дальше залишитися в провіді Церкви. Згаданий реченець сам Блаженніший був запропонував пaпi під час нарад надзивайного Синоду 25-го червня 1990 р. У міжчасі блаженніший Mиpocлaв почав робити старання, щоб повернутися до Львова ще перед Празником Христового Воскресіння в 1991 році. Саме тому 16-го жовтня 1990 p. він написав листа до Святішого Отця з проханням благословити його пляни. У відповідь на цього листа Секретар Стану писав до Блаженішого (Мирослава)так:

Baшa Еміненціє!

У відповідь на Вашого листа від 16-го жовтня ц. р. стосовно планів повернутися до Львівського престола, Святіший Отець уважає конечним, щоб перед Вашими відвідинами Львова в Україні, Ви скликали Синод Української Католицької Ієрархії про який я повідомив Вас листом н. 4078/ 90РС від 25 червня 1990 p., згідно з рішенням українських владик (на нарадах) від 25-го до 26-го червня. Апостольська столиця, як рівно ж українські владики з батьківщини і з діяспори наполегливо настоюють на скликання цього Синоду.

Мені доручено пpocити Вашу Еміненцію скликати цей "позатериторіяльний" Синод, який буде проводитися за нормами, які встановила Святіша столиця, особливо тому, що Ви бажаєте в квітні 1991 р. відвідати Львів. По відбутті Синоду, Святіший Отець уділить Вам благословення, пpo яке Ви просили.

Цей Синод має представити Святішому Отцеві кандидатів для призначення на посаду верховного apxiєпиcкoпa Львова...

Тому що Ваша Еміненція знають якою великою дбайливістю Святіший Отець турбується добром Католицької Церкви візантійсько-українського обряду, будете могли оцінити мотиви, які спонукали повище рішення, котре я передаю Вам і очікую старанного виконання.

(пiдпиc) Aвгустин кард. Касаролі

(...) У Римі всі владики замешкали в домі біля площі Мадонна дей Монті. Митрополит Стефан старався перед Синодом у приватних розмовах з владиками знайти однозгіднісгь стосовно питання, кого ставити в кандидати на посаду верховного архиєпископа. Він робив це, не щоб ставити самого себе кандидатом, але щоб улегшити вибори на Синоді. 3 ким тільки він не говорив, ніхто не хотів виявити свого плану, який мав. Навіть найстарший віком, тоді вже 79-літній митрополит Максим Германюк, не висловив йому своєї думки на кого нам дати свій голос. Тоді він старався говорити з владиками з України і довідатись чи у них є якась однозгідність у цій справі. Один з них сказав одверто: "Ми вже маємо терну кандидатів. Тому два тижні блаженніший Мирослав послав до нас в Україну о. Івана Дацька. Biн скликав нас на нараду, пояснив, які великі і важливі є потреби нашої Церкви під сучасну пору в Україні і на поселеннях та хто має потрібні таланти_, здоров'я й силу, потрібні на високу богословську освіту, знання мов та провідницькі здібності потрібні цьому становищі. Ha його пропозицію і Mи обрали трьох кандидатів. Першим обрали о. Івана Дацька, другим – о. Любомира Гузара, a третім - Владику Михайла Сапригу".

Митрополит Стефан тоді заявив: "Ви діяли незаконно, бо церковний закон дає владу обирати кандидатів нa єпископські посади тільки Синодові Єпископів. A ваші наради без блаженнішого Мирослава в Україні ніяк не можна назвати Синодом, бо всі інші владики з-поза України не були запрошені. Чи, гадаєте, владико, що зможемо дістати дві-третих голосів, вимаганих законом, на кандидатів вашої терни? Щоб це сталося, треба, щоб дві-третих владик уважади себе не гідними цієї шанобливої посади і тому дали свій голос не на когось із досвідчених владик, a на молодого віком священика". A тоді той владика відповів: "Ви маєте рацію! Mи над тим глибше не подумали, a тільки слухали порад о. Івана ".

По вечері блажеиніший Мирослав несподівано запросив до залі нарад членів Президії Синоду й секретаря, тобто митрополитів Максима Германюка, Стефана Сулика, владик Михайла Гринчишина і Софрона Дмитерка. Коли вже всі зібралися блаженнійший Мирослав попросив о. Івана Дацька прийти на наради Президії і сказати всім одверто, які в нього є жалі й скарги?

Прийшов о. Іван Дацько, блідий і зі сльозами в очах і почав говорити тремтячим голосом:

"Я вже роками тяжко працюю для нашої Церкви, колись для блаженнішого покійного пaтpiapxa Йосифа, a тeпep для блаженнішого патріарха Мирослава Івана. Meні приходиться працювати не раз цілими ночами. Я не жалую себе. A ось сьогодні з болем серця довідуюся, що декотрі владики твердять, що я нe можу бути обраний патріярхом. Чому така чорна невдячність cyпpoти мене? Чому мене так кривдять?"

Голос тоді взяв митрополит Максим Германюк. Він - здібний промовець і вмів вийти зі скрутньої ситуації:

"Отче Іване, не турбуйтесь так дуже. Це можливо була чиясь опінія, a напевно не всіх нac, владик (...) ".

Це слово митрополита Максима дещо заспокоїло о. Івана. Він, обтерши хустиною очі, подякував і вийшов.

Коли в перший день нарад Синоду почали обирати кандидатів до терна на посаду верховного архиєпископа, тo з двадцяти-шести присутніх владик треба було найменше вісімнадцять голосів, тобто дві - третих, щоб бути обраним.

Ніхто з поставлених кандидатів такої кількості голосів не міг здобути, бо десять владик з України творили більше ніж одну третину всіх голосів і без них не можна було когось обрати. Синод той не сповнив волі Святішого Отця та сподівань священства й вірних нашої Церкви і не представив Святішому Отцеві, терна кандидатів на верховного архиєпископа, якого він бажав, на наступника блаженнішого Мирослава Івана Любачівського.

Тою невдачею радів блаженніший Мирослав, бо він ніяк не хотів успіху цього Синоду. (...)

Один тільки священик (о. І. Дацько), поставлений на відповідному місці, зумів торпедувати пляни не тільки всіх владик Синоду, але й самого Святішого Отця. Отці Синоду верталися додому з схиленими головами та з почуттям упокорення й безрадності, що не змогли сповнити волі Святішого Отця.

Дата добавления: 2015-07-19