Держава Бохай (698 - 926).

З давніх часів на теренах Примор'я й більшої частини Маньчжурії мешкали племена мукрі або мохе (прототунгусів). В епоху середньовіччя вони вступили, перебуваючи на етапі вождівства - ранньоструктурованого суспільства з елементами початкової соціально-майнової диференціації. Наймогутнішими серед мукрійських племінних союзів-чіфдомів доби раннього середньовіччя вважалися об'єднання сумоських і гудоських мохе (кожне з яких на випадок війни виставляло 7 тис. вояків, озброєних примітивними списами, мечами й луками з отруєними стрілами).
_ Ханьці не змогли поширити свій вплив на сопки Маньчжурії та ліси Примор'я, але з утворенням могутнього Тюркютського каганату мохе змушені були на початку VІІ ст. приєднатися до імперії ханів Ашина. Беручи участь у масштабних тюркютських завоюваннях, багатіли за рахунок воєнної здобичі мукрійські вожді, міцніла їхня влада, а після краху каганату прототунгуси знову здобули незалежність. У мохе виділилася спадкова родова знать, а влада вождя передавалася тепер від батька до сина. Проте остаточне перетворення мукрійських вождівств на повнокровну державу відбулося після масового припливу когурьоських іммігрантів (з Північної Кореї) після розгрому в 668 р. їхньої держави китайцями. Пришельці принесли з собою традиції державного управління, шовківництво, наукові знання, ієрогліфіку, що прискорило соціально-політичну еволюцію прототунгуських протодержав та ініціювало завершення наприкінці VІІ ст. процесу державотворення у мукрі. Офіційною датою народження мохеської держави Бохай (Чжень, Пархе, 698 - 926) вважається 698 р., коли верховний вождь мукрійців Да Цзожун, застосовуючи “скіфську тактику”, дав відсіч танським агресорам, а потім, заручившися підтримкою східних тюркютів, “заснував державу Чжень, проголосив себе ваном (“королем”)19.

Да Цзожун постійно розширював свої володіння, кількість його підданих перевищувала 100 тис. дворів, а особиста гвардія налічувала 10 тис. вояків. У разі війни бохайці могли виставити до 150 тис. вояків. Імперія Тан у 705 р. змушена була де-факто визнати Цзожуна суверенним правителем усіх мохе.

Основним заняттям мукрі залишалися тваринництво (насамперед конярство), полювання й рибальство, але після напливу іммігрантів із Кореї дедалі більшу роль у господарстві почало відігравати орне землеробство (особливо в долині р. Мудань). Бохайці культивували чумизу, ячмінь, гречку, просо, коноплі та суходільний рис, сади рясніли абрикосами, сливами й вишнями, а серед ремесел високого рівня досягли шовківництво, обробка заліза, виробництво кераміки, різьба по кості. Велику роль у господарстві мохе відігравало збиральництво, насамперед женьшеню (який разом із хутром складав основу бохайського експорту).

Бурхливо розвивалася бохайська культура. На базі ієрогліфіки мохе створили за допомогою когурьосців власний складовий алфавіт, після чого неписьменним юнакам із знатних родів заборонили одружуватися, аж доки вони не оволодіють грамотою. Державною релігією мукрі залишався шаманізм, але познайомилися вони й з буддизмом, і з конфуціанством. У бохайців японці запозичили неповторний звичай кріпити на поясі гаманці за допомогою спеціальних брелків - нецке.

Вершиною могутності держави Чжень стали 20-ті роки ІХ ст. (період правління войовничого короля Жаньсю), коли Бохай значно розширив свої володіння, мав п'ять столиць (головною з них вважалася “верхня” - Дунцзінь). Мохе підтримували активні дипломатичні й торговельні зв'язки з Японією та Китаєм, успішно відбивали спроби експансії корейської держави Корьо (918 - 1392), але криваві війни з агресивними уйгурами виснажували сили Бохаю. Давалися взнаки і старі родоплемінні міжмукрійські суперечності, клановий сепаратизм і напружені стосунки між корінними мохе (творцями Чжень) і нащадками когурьосців (які вважали себе культуртрегерами в оточенні “дикунів-мукрійців”). У момент, коли на початку Х ст. на східних кордонах Бохаю утворилася агресивна держава киданів, мохеську спільноту роздирали усобиці.

Ослабленням багатого сусіда скористалися войовничі й напівголодні кидані. В 926 р. вони почали масштабну агресію проти Бохаю. Виснажлива війна тривала 10 років. Знесилена чварами держава Чжень героїчно боронила свою незалежність, але сили виявилися нерівними: 926 р. впала остання бохайська столиця, регулярна гвардія загинула в бою, уцілілі <%-1>мукрійці втекли до лісів Примор'я, де врятувалися <%1>від киданьського терору, а більшість чиновників (як правило, когурьоського походження) емігрували до Кореї. На завойованих землях кидані утворили васальну державу (Східну Дань), на яку наклали обтяжливу данину (150 тис. відрізів тканини і 1000 коней на рік).

Дата добавления: 2015-11-30