Засобами доказування 4 страница

· ухвали, прийняті з приводу винесеної постанови (наприклад, щодо виправлення описок і очевидних арифметичних помилок у судовій постанові);

· окремі ухвали.

Залежно від судової інстанції, що постановляє ухвалу:

· ухвали окружних (місцевих) адміністративних судів;

· ухвали апеляційних адміністративних судів;

· ухвали Вищого адміністративного суду України.

Ухвали викладаються окремим документом з питань, які безпосередньо закріплені у КАС України [40, ст. 160]: 1) залишення позовної заяви без руху; 2) повернення позовної заяви; 3) відкриття провадження в адміністративній справі; 4) об'єднання та роз’єднання справ; 5) забезпечення доказів; 6) визначення розміру судових витрат; 7) продовження та поновлення процесуальних строків; 8) передачі адміністративної справи до іншого адміністративного суду; 9) забезпечення адміністративного позову; 10) призначення експертизи; 11) виправлення описок і очевидних арифметичних помилок; 12) відмови в ухваленні додаткового судового рішення; 13) роз'яснення постанови; 14) зупинення провадження у справі; 15) закриття провадження у справі; 16) залишення позовної заяви без розгляду; 17) інших питань, які вирішуються поза судовим розглядом. Наприклад у разі підстав передбачених КАС України виноситься окрема ухвала про відвід (самовідвід) судді [40, ст. 27].
Окремим документом можуть викладатися також ухвали з інших питань, які вирішуються під час судового розгляду.
Ухвали, які викладаються окремим документом, постановляються в нарадчій кімнаті та підписуються складом суду, який розглядає справу.
Ухвали, постановлені без виходу до нарадчої кімнати, заносяться секретарем судового засідання у протокол судового засідання.
Ухвали, постановлені в судовому засіданні, проголошуються негайно після їх постановлення.

Стаття 165. Зміст ухвали Ухвала, що викладається окремим документом, складається:

1 ) вступної частини із зазначенням:

· дати і місця її постановлення;

· найменування адміністративного суду, прізвища та ініціалів судді (суддів);

· імен (найменувань) сторін та інших осіб, які беруть участь у справі;

2 ) описової частини із зазначенням суті клопотання та імені (найменування) особи, що його заявила, чи іншого питання, що вирішується ухвалою;

3) мотивувальної частини із зазначенням мотивів, з яких суд дійшов до висновків, і закону, яким керувався суд, постановляючи ухвалу;

4 ) резолютивної частини із зазначенням:

· висновків суду;

· строку і порядку набрання ухвалою законної сили та її оскарження.

2. В ухвалі, яку суд постановляє без виходу до нарадчої кімнати, оголошуються висновок суду та мотиви, з яких суд дійшов такого висновку.

Стаття 166. Окремі ухвали суду

1. Суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону. Про вжиті заходи суд повідомляється не пізніше одного місяця після надходження окремої ухвали.

2. У разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.

3. Окрема ухвала може бути оскаржена особами, інтересів яких вона стосується.

74 Деякі процесуальні особливості та наслідки постановлення судового рішення
Нерідко судове рішення по адміністративній справі може бути постановлено із недоліками, які перешкоджають виконанню рішення, ускладнюють або частково унеможливлюють таке виконання.
Недоліки судового рішення можуть бути як суб'єктивного так і об'єктивного характеру – це неповнота викладення у рішенні суду відповідей на запитання, поставлені у позовній заяві, також це описки, арифметичні помилки допущені у судовому рішенні, ускладнена форма його викладення.
Отже, з метою

1) вичерпного розв'язання усіх спірних правовідносин,

2) виправлення описок і очевидних арифметичних помилок у судовому рішенні

3) роз'яснення судового рішення, яке є незрозумілим, КАС України закріплено процедуру усунення недоліків, що перешкоджають нормальному та швидкому виконанню таких рішень [, ст. 168, 169, 170].
Суд, що ухвалив судову постанову, може за заявою особи, яка брала участь у справі, чи з власної ініціативи прийняти додаткову постанову у випадках, якщо:

· щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено постанову;

· суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судової по­станови;

· судом не вирішено питання про судові витрати.

Питання про ухвалення додаткового судового рішення може бути заявлено до закінчення строку на виконання судового рішення.
Додаткове судове рішення або ухвала суду про відмову в ухваленні додаткового судового рішення можуть бути оскаржені.
Суд за власною ініціативою або за заявою особи, що брала участь у справі, чи іншої зацікавленої особи може виправити допущені в судовому рішенні цього суду описки, очевидні арифметичні помилки незалежно від того, набрало судове рішення законної сили чи ні.
Опискою називається допущена адміністративним судом механічна помилка у визначенні об'єкта присуджених прав, предметів тощо, найменування сторони, строку виконання постанови. Помилки – неправильність в діях і висновках; це допущена внаслідок неправильності арифметичних розрахунків, неточність у постанові суду у визначенні суми, яка підлягає стягненню.

Ухвалу суду про внесення виправлень у судове рішення чи відмову у внесенні виправлень може бути оскаржено.
Якщо судове рішення є незрозумілим (резолютивна частина припускає кілька варіантів тлумачення),суд, який його ухвалив, за заявою осіб, які беруть участь у справі, або державного виконавця ухвалою роз'яснює своє рішення, не змінюючи при цьому його змісту.
Суд розглядає заяву про роз'яснення судового рішення протягом десяти днів із повідомленням заявника

Роз'яснення судового рішення викладається у формі ухвали, копія якої не пізніше, як на наступний день після її постановлена надсилається особам, які беруть участь у справі, а також заявнику, які не були присутні у судовому засіданні. Ухвалу про роз'яснення судового рішення або відмову у його роз'ясненні може бути оскаржено.
Наслідками постановлення судового рішення є

:а) набрання ним законної сили;

б) виникнення в осіб, які беруть участь у справі та інших осіб, на яких поширюється законна сила рішення суду, обов'язку безумовного виконання положень цього рішення;

в) набуття обставинами справи, які встановлені і доведені під час судового розгляду адміністративної справи, преюдиціального характеру.

Перш ніж постанова адміністративного суду першої інстанції набере законної сили, обов'язково мають бути враховані такі чинники:

1) факт подання заяви про апеляційне оскарження;

2) факт подання апеляційної скарги;

3) поновлення строку апеляційного оскарження.

Також слід зазначити:

1) якщо заяву про апеляційне оскарження було подано, але апеляційна скарга не була подана у строк, визначений КАС України, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку;

2) у разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи;

3) якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.
На відміну від рішень адміністративних судів першої інстанції, постанови або ухвали суду апеляційної чи касаційної інстанціїза наслідками перегляду, постанови Верховного Суду України набирають законної сили з моменту проголошення. Тобто для набрання законної сили рішеннями адміністративних судів апеляційної та касаційної інстанцій не потрібно витримувати певні процесуальні строки.
Ухвали суду, які не можуть бути оскаржені, набирають законної сили з моменту проголошення.

Загальні правила розгляду та вирішення справ окремого провадження

Справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб.

Тому вирізняльною ознакою справ окремого провадження є те, що заява може бути подана певним визначеним законом колом осіб (заявників), в той час як у позовному провадженні це може зробити будь-яка особа, чиї права і охоронювані законом інтереси ймовірно порушені. Заявником йменується фізична чи юридична особа, в інтересах якої відкрито провадження у справі. У такій якості можуть виступати різноманітні групи фізичних та юридичних осіб у залежності від конкретної категорії справ окремого провадження. Коло заявників по окремим категоріям справ окремого провадження окреслюється шляхом:
- вказівки у заяві мети звернення до суду (у справах про встановлення фактів, які мають юридичне значення, справи про визнання особи безвісно відсутньою чи оголошення померлою),
- встановлення вичерпного переліку осіб, за заявою яких може бути відкрито провадження у справі (справи про усиновлення, про обмеження фізичної особи у дієздатності чи визнання недієздатною),
- обов’язку визначення наявності певної іншої юридичної заінтересованості у справі (справи про відновлення прав на втрачені цінні папери на пред’явника та векселі).
У будь-якому випадку заявник перед зверненням до суду повинен обґрунтувати свою заінтересованість у конкретній справі.
Всіх решта осіб, які беруть участь у справі, закон визначає як заінтересованих осіб. Поняття “заінтересованих осіб” носить узагальнюючий характер і включає усіх осіб, права та законні інтереси яких у тій чи іншій степені будуть зачіпатися ухваленим у справі рішенням. Заінтересовані особи можуть бути залучені до участі у справі за ініціативою суду, а також вступити у процес за власною ініціативою. Оскільки у таких справах відсутні сторони, то не може бути й третіх осіб.
Зважаючи на те, що відкриття провадження у справі порядком окремого провадження здійснюється шляхом подання заяви, то відсутні і процесуальні інститути, нерозривно пов’язані із позовом. Зокрема, в окремому провадженні не можуть мати місти відмова від позову, визнання позову, укладення мирової угоди, зміна предмету та підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, вихід за межі заявлених вимог. Справи окремого провадження не можуть бути передані на розгляд третейського суду і не можуть бути закриті у зв'язку з укладенням мирової угоди.
В то же час можливою є відмова від заяви, а в окремих випадках зміна її предмету та підстави (наприклад, справи про обмеження фізичної особи у дієздатності та визнання особи недієздатною). Однак ці дії слід розглядати як розпорядження тільки процесуальними правами.
За загальним правилом судові витрати, понесені сторонами при розгляді справи порядком окремого провадження не відшкодовуються. При зверненні до суду необхідним є подання документів про сплату судового збору та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, крім випадків, встановлених ст. 81 ЦПК.
В основу порядку розгляду та вирішення справ окремого провадження покладені загальні правила цивільного судочинства, тобто правила позовного провадження. Оскільки справам окремого провадження притаманні особливості, що характеризують провадження в цілому та кожну категорію справ окремо, то загальні правила цивільного судочинства застосовуються з певними винятками та доповненнями.
Таким чином, провадження по кожній справі, що віднесена до окремого провадження, утворює певний синтез загальних правил цивільного судочинства, правил, що притаманні окремому провадженні в цілому, а також правил, що характеризують виключно певну категорію справ. Специфіка провадження по кожній окремо із категорії справ регулюється шляхом встановлення до загального порядку розгляду справ визначених процесуальних винятків та доповнень.
В окремому провадженні діє багато положень, що відносяться до позовного провадження. Загальними є вимоги, що ставляться до відкриття провадження у справі, його підготовки, судовому розгляду, доказам і доказуванню, ухвалюваному по справі рішенню, а також перегляду постановлених у справі судових рішень в апеляційному чи касаційному порядку і т.д.
Рішення суду у справах окремого провадження не підлягають примусовому виконанню, але мають загальнообов'язковий характер (ст. 14 ЦПК). Вони реалізуються шляхом оформлення майнових або особистих немайнових прав громадян, а саме: видачею свідоцтва про право власності; виправленням, поновленням чи анулюванням запису актів цивільного стану тощо.

Консти­туція Укра­їни га­ра­нтує ко­ж­но­му пра­во на за­хист сво­їх прав і сво­бод у суді, а та­кож на оска­рження в суді рі­шень, дій чи безді­яль­но­сті орга­нів держа­вної вла­ди, орга­нів мі­сце­во­го са­мо­врядування, їх по­са­до­вих і служ­бо­вих осіб. Євро­пей­сь­ка Конве­нція про за­хист прав люди­ни та осново­по­ло­ж­них сво­бод ко­ж­но­му га­ра­нтує пра­во на ефе­к­ти­вний за­сіб пра­вово­го за­хи­сту сво­їх прав і сво­бод у відпо­ві­дно­му на­ці­о­на­ль­но­му орга­ні.

єди­ною озна­кою суб’єк­та вла­дних по­вно­ва­жень є здій­снення цим суб’єк­том вла­дних управлінсь­ких функ­цій, при цьо­му ці функ­ції по­ви­нні здій­снюва­тись суб’єк­том са­ме у тих пра­во­відно­си­нах, у яких ви­ник спір. Тобто вла­дні по­вно­ва­ження по­ви­нні бути спрямо­ва­ні на суб’єкт, який оска­ржує ці дії.

Ча­сти­на 1 ст. 3 Ко­де­к­су до та­ких суб’єк­тів відно­сить: органи держав ної вл ад и; ор г ан и м іс це­во­г о с а мо­вр яд у­ван­ н я; їх по­с ад о­ві чи слу­ж­бо­ві о с о би; ін­ші су­б’є к ти при з д ій­ сне н­ н і ни ми вл а д­ н их у пра в лін­сь­ких фу­н­ к ці йн а осн о­ві з а ко­ н о­ д а в с т ва, в то­м у ч ис лі н а в и ко­ н ан­ н я д е­ле­го­в ан их по­ вн о­важень.

Відпо­ві­дно до Консти­туції Укра­їни (ст. 6) держа­вна вла­да здій­снюється на за­са­дах її по­ді­лу на з а ко­ н о­ дав ч у, в и ко­ н а в ч у та су­ д о­в у.

Досу­б’єктів влад­них по­вно­важень, по­вно­важен­ня яких по­ширю­ють­ся на всюте­рито­ріюУкраї­ни, рішен­ня, діїчи бездіяль­ністьяких мо­жутьбу­ти оскарже­ні в по­ряд­куадміністративно­госу­до­чин­ства, нале­жатьНаціо­нальнийбанк Украї­ни, Централь­на вибо­рча ко­місія.

Стаття 7 Консти­туції Укра­їни вста­но­влює, що в Укра­їні ви­зна­єть­ся і га­ра­нтуєть­ся мі­сце­ве са­мо­врядування. Статтею 2 За­ко­ну Укра­їни «Про служ­бу в орга­нах мі­сце­во­го са­мо­врядування» ви­зна­че­но, що по­са­до­вою осо­бою органу мі­сце­во­го са­мо­врядування є осо­ба, яка пра­цює в орга­нах мі­сце­во­го са­мо­врядування, має по­садо­ві по­вно­ва­ження що­до здій­снення орга­ні­за­цій­но-ро­зпо­рядчих та консуль­тати­вно-дорадчих функ­цій і отри­мує за­ро­бі­тну пла­ту за ра­хунок мі­сце­во­го бюдже­ту.

Суб’єкти вла­дних по­вно­ва­жень при здій­сненні вла­дних управлінсь­ких функ­цій на осно­ві за­ко­но­давства, в то­му чи­слі на ви­ко­нання де­ле­го­ва­них по­вно­ва­жень, при­йма­ють рі­шення, здій­снюють дії чи безді­яль­ність.

До адмі­ні­стра­ти­вних судів мо­жуть бути оска­рже­ні будь-які но­рма­ти­вні чи інди­ві­дуа­ль­ні пра­во­ві ак­ти суб’єк­тів вла­дних по­вно­ва­жень з мо­ти­вів їх не­за­конно­сті чи не­відпо­ві­дно­сті пра­во­во­му ак­ту ви­щої юри­ди­ч­ної си­ли, крім ви­па­дків, ко­ли що­до та­ких ак­тів Конституці­єю чи за­ко­на­ми Укра­їни пе­редба­че­но інший по­рядок судо­во­го про­ва­дження.

До но­рмативно-право­вих актів на­ле­жать рі­шення суб’єк­тів вла­дних по­вно­ва­жень, дія яких по­ши­рюєть­ся на не­ви­зна­че­не ко­ло фі­зи­ч­них чи юри­ди­ч­них осіб і які при­зна­че­ні для не­одно­ра­зо­во­го за­сто­сування. До та­ких но­рма­ти­вно-пра­во­вих ак­тів на­ле­жать: по­ста­но­ви Верхо­вної Ра­ди Укра­їни, ука­зи та розпо­рядження Пре­зи­де­нта Укра­їни, по­ста­но­ви та розпо­рядження Ка­бі­не­ту Мі­ні­стрів Укра­їни,

До пр а во­вих а к тів ін­ ди в ід у­ а ль­ ноїд і ї на­ле­жать рі­шення суб’єк­та вла­дних по­вно­ва­жень, які по­ши­рюють­ся на конк­ре­тних фі­зи­ч­них чи юри­ди­чних осіб і є ак­та­ми одно­ра­зо­во­го за­сто­сування норм пра­ва.

При розгляді таких справ суди з’ясо­вують, чи відпо­ві­да­ють рі­шення, при­йняті суб’єк­том вла­дних по­вно­ва­жень, а та­кож дії, вчи­не­ні суб’єк­том вла­дних по­вно­ва­жень на ви­ко­нання де­ле­го­ва­них по­вно­ва­жень, чинно­му зако­но­давству. При цьо­му не­обхідно ма­ти на ува­зі, що де­ле­гування по­вно­важень мо­ж­ли­ве на ви­зна­че­ний те­рмін або без за­зна­чення стро­ку. Із за­кінченням стро­ку, на який де­ле­гува­ли­ся по­вно­ва­ження, авто­ма­ти­ч­но втра­чають си­лу рі­шення про де­ле­гування цих по­вно­ва­жень.

До осо­бли­во­стей розгляду адмі­ні­стра­ти­вної спра­ви, де відпо­ві­да­чем є суб’єкт вла­дних по­вно­ва­жень, не­обхідно відне­сти те, що суд мо­же ви­й­ти за ме­жі по­зо­вних ви­мог у ра­зі, як­що це не­обхідно для по­вно­го за­хи­сту прав, сво­бод та інте­ре­сів сто­рін чи тре­тіх осіб, про за­хист яких во­ни просять, а та­кож для з’ясування всіх обста­вин у спра­ві мо­же ви­тре­бува­ти дока­зи з вла­сної іні­ці­а­ти­ви (ст. 11 КАС Укра­їни).

В адмі­ні­стра­ти­вних спра­вах про ви­знання про­ти­пра­вни­ми рі­шень, дій або безді­яль­но­сті суб’єк­та вла­дних по­вно­ва­жень обо­в’язок до­ве­дення право­мі­рно­сті сво­го рі­шення чи сво­єї дії по­кла­да­єть­ся на відпо­ві­да­ча, як­що він за­пе­ре­чує про­ти адмі­ні­стра­ти­вно­го по­зо­ву. Обста­ви­ни, ви­зна­ні судом за­га­ль­но­ві­до­ми­ми, не по­тре­бують до­ве­дення (ст. 71 КАС).

Як ві­до­мо, компе­те­нція адмі­ні­стра­ти­вних судів по­ши­рюєть­ся на спори що­до пра­во­відно­син, по­в’яза­них з ви­бо­рчим про­це­сом чи про­це­сом рефе­ре­ндуму, що пе­редба­че­но п. 5 ч. 1 ст. 17 КАС. У да­ній гла­ві для по­значення та­ких справ ми ви­ко­ри­сто­вуємо те­рмін «в и бо­ р чи й спір».

Ва­ж­ли­во підкре­сли­ти, що в по­рядку прак­ти­ч­но­го за­сто­сування норм ста­тей 172—179 КАС здій­снюєть­ся за­хист прав, сво­бод та інте­ре­сів гро­ма­дян Укра­їни, полі­тич­них партій та ви­бо­рчих бло­ків, які за­крі­пле­ні Консти­туці­єю та за­кона­ми Укра­їни, у то­му чи­слі консти­туцій­них прав оби­ра­ти та бути обра­ним до орга­нів держа­вної вла­ди і мі­сце­во­го са­мо­врядування, здій­снюва­ти народне во­ле­ви­явлення че­рез ви­бо­ри та ре­фе­ре­ндум.

За­зна­чи­мо, що при розгляді відпо­ві­дних спо­рів адмі­ні­стра­ти­вні суди вра­хо­вують пра­ви­ла не ли­ше КАС, а й норм інших за­ко­нів Укра­їни, у тому чи­слі «Про ви­бо­ри Пре­зи­де­нта Укра­їни» («Про ви­бо­ри на­родних де­пута­тів Укра­їни» «Про ви­бо­ри де­пута­тів Верхо­вної Ра­ди Авто­но­мної Республі­ки Крим, мі­сце­вих рад та сіль­сь­ких, се­ли­щних, мі­сь­ких го­лів», «Про все­ук­ра­їнсь­кий та мі­сце­вий ре­фе­ре­ндум...

По­ло­ження ста­тей 172, 174—175 КАС сто­со­вно сто­рін у спра­вах є дово­лі спе­ци­фі­ч­ни­ми з огляду на свій суб’єк­тний склад. Цю обста­ви­ну та­кож відзна­ча­ють фа­хі­вці, на­го­ло­шуючи при цьо­му, що у ви­бо­рчих пра­во­відноси­нах бе­руть участь нелише суб’єк­ти ви­бо­рчо­го про­це­су, а й ін­ші учасники, які не ма­ють та­ко­го ста­тусу. Не­ви­па­дко­во, що у ч. 15 ст. 26 За­ко­ну про мі­сце­ві ви­бо­ри та­кож окре­мо вка­зуєть­ся на обо­в’язко­вість рі­шення ви­бо­рчої ко­мі­сії (да­лі — ВК або ко­мі­сія) для всіх суб’єк­тів та уча­сни­ків вибо­рчо­го про­це­су.

Ча­сти­на 1 ст. 172 КАС ви­зна­чає, що суб’єк­ти відпо­ві­дно­го ви­бо­рчо­го про­це­су (крім ВК), а та­кож іні­ці­а­ти­вна група ре­фе­ре­ндуму, інші суб’єк­ти іні­ці­ювання ре­фе­ре­ндуму ма­ють пра­во оска­ржува­ти рі­шення, дії або безді­яль­ність ВК, ко­мі­сій з ре­фе­ре­ндуму (да­лі — КР), чле­нів цих ко­мі­сій.

пе­ре­лі­ки суб’єк­тів ви­бо­рчо­го про­це­су вста­но­вле­ні та­ки­ми но­рма­ми:

ст. 12 За­ко­ну про ви­бо­ри Пре­зи­де­нта;

ст. 12 За­ко­ну про па­рла­ме­нтсь­кі ви­бо­ри;

ст. 12 За­ко­ну про мі­сце­ві ви­бо­ри.

У свою чергу, ко­ло суб’єк­тів іні­ці­ювання відпо­ві­дно­го ре­фе­ре­ндуму визна­че­не но­рма­ми ста­тей 13 та 14 За­ко­ну про ре­фе­ре­ндуми.

Відпо­ві­дні пра­ви­ла вста­но­вле­ні й по­ло­женнями ст. 175 КАС. Зо­к­ре­ма ч. 1 ст. 175 КАС пе­редба­чає, що пра­во оска­ржува­ти дії чи безді­яль­ність ка­нди­да­тів, їх до­ві­ре­них осіб, партії (бло­ку), мі­сце­вої орга­ні­за­ції (бло­ку мі­сце­вих орга­ні­за­цій), їх по­са­до­вих осіб та упо­вно­ва­же­них осіб, іні­ці­а­ти­вних груп ре­фе­ре­ндуму, інших суб’єк­тів іні­ці­ювання ре­фе­ре­ндуму, офі­цій­них спо­сте­рі­га­чів від суб’єк­тів ви­бо­рчо­го про­це­су, що по­рушують за­ко­но­давство про ви­бо­ри чи ре­фе­ре­ндум, ма­ють ка­нди­дат, партія (блок), мі­сце­ва органі­за­ція партії (бло­ку), які є суб’єк­та­ми відпо­ві­дно­го ви­бо­рчо­го про­це­су, ініці­а­ти­вна група ре­фе­ре­ндуму, інші суб’єк­ти іні­ці­ювання ре­фе­ре­ндуму.

На­га­да­ємо, що згі­дно з при­пи­са­ми ч. 2 ст. 172, ч. 2 ст. 174 та ч. 2 ст. 175 КАС ви­бо­рець (гро­мадянин, який має пра­во го­ло­су на ви­бо­рах чи ре­фе­ре­ндумі) мо­же оска­ржити рі­шення, дію чи безді­яль­ність пе­вних суб’єк­тів, як­що та­кі ді­яння по­рушують ви­бо­рчі пра­ва або інте­ре­си що­до уча­сті у ви­бо­рчо­му про­це­сі чи про­це­сі ре­фе­ре­ндуму йо­го осо­би­сто. Та­ким чи­ном, при зве­рненні ви­борця у по­зо­вній за­яві має бути вка­за­но, як оска­ржува­не ді­яння по­рушує пра­ва або інте­ре­си йо­го осо­би­сто, окрім спо­рів сто­со­вно уто­ч­нення спи­сків виборців.

Одні­єю з осо­бли­во­стей КАС сто­со­вно справ, які по­в’яза­ні з про­це­сом ви­бо­рів або ре­фе­ре­ндуму, є мо­ж­ли­вість зве­рнення ЦВК до Вищо­го адмі­ні­стра­ти­вно­го суду Укра­їни із по­зо­вною за­явою про ска­сування ре­єстра­ції ка­нди­да­та на по­ст пре­зи­де­нта Укра­їни в по­рядку пра­вил ст. 176 КАС.

п. 9 ч. 1 ст. 3 КАС. Згі­дно з ці­єю но­рмою відпо­ві­да­чем в адмі­ністра­ти­вній спра­ві є су­б’єкт вл а д­ н их по­ вн о­в ажень, а у ви­па­дках, пе­редбаче­них за­ко­ном, й інші осо­би, до яких зве­рне­на ви­мо­га по­зи­ва­ча.

ПІдсу­дністьтасклад су­ду

Одні­єю з кі­ль­кох про­це­суа­ль­них осо­бли­во­стей розгляду справ, які по­в’яза­ні з про­це­сом ви­бо­рів або ре­фе­ре­ндуму, є та обста­ви­на, що суда­ми першої інста­нції за­ле­ж­но від предме­та спо­ру є мі­сце­ві за­га­ль­ні суди як адміні­стра­ти­вні суди, окруж­ні адмі­ні­стра­ти­вні суди, а та­кож Ви­щий адмі­ні­стра­ти­вний суд Укра­їни, на що вка­зує ч. 1 ст. 20 КАС.

Строк роз­глядуспра­ви

Як пе­редба­че­но по­ло­женнями ч. 11 ст. 172 КАС, суд ви­рі­шує адмі­ністра­ти­вну спра­ву що­до оска­рження рі­шення, дії чи безді­яль­но­сті ВК, КР, чле­нів цих ко­мі­сій у п’яти­денний строк пі­сля надхо­дження по­зо­вної за­яви.

Судом апе­ляцій­ної інста­нції в адмі­ні­стра­ти­вних спра­вах є апе­ляційний адмі­ні­стра­ти­вний суд, у ме­жах те­ри­то­рі­а­ль­ної юрисди­к­ції яко­го знахо­дить­ся мі­сце­вий адмі­ні­стра­ти­вний суд, що ухва­лив рі­шення.

Ра­зом із тим, судом апе­ляцій­ної інста­нції у спра­вах, розглянутих відпові­дно до ч. 3 ст. 172 КАС Укра­їни окруж­ним адмі­ні­стра­ти­вним судом, тери­то­рі­а­ль­на юрисди­к­ція яко­го по­ши­рюєть­ся на м. Ки­їв, є Ви­щий адмі­ністра­ти­вний суд Укра­їни.

Пра­во на апе­ляцій­не оска­рження по­ста­но­ви суду першої інста­нції мають сто­ро­ни та інші осо­би, які бе­руть участь у спра­ві, а та­кож осо­би, які не бра­ли уча­сті у спра­ві, як­що суд ви­рі­шив пи­тання про їхні пра­ва, свобо­ди, інте­ре­си чи обо­в’язки. Пра­вом на апе­ляцій­не оска­рження на­ді­лені предста­вни­ки цих осіб і не обо­в’язко­во, щоб предста­вник брав участь у спра­ві під час її розгляду судом першої інста­нції. Предста­вник, який бере участь в адмі­ні­стра­ти­вній спра­ві на осно­ві до­го­во­ру, мо­же оска­ржувати судо­ві рі­шення, як­що та­ке пра­во обумо­вле­не у ви­да­ній йо­му до­вірено­сті.

В апе­ляцій­но­му по­рядку мо­же бути оска­рже­но будь-яку по­ста­но­ву суду, яка не на­бра­ла за­конної си­ли. Ви­няток вста­но­вле­но ли­ше для де­яких по­ста­нов адмі­ні­стра­ти­вно­го суду у ви­бо­рчих спо­рах та спо­рах, по­в’яза­них з про­це­сом ре­фе­ре­ндуму (ча­сти­ни 3 і 4 ст. 177 КАС).

В адмі­ні­стра­ти­вних спра­вах що­до оска­рження но­рма­ти­вно-пра­во­вих ак­тів за­про­ва­дже­не обо­в’язко­ве по­відомлення в офі­цій­но­му ви­данні про відкриття про­ва­дження

Окре­мо від по­ста­но­ви суду першої інста­нції у ви­па­дках, пе­редба­че­них КАС, мо­жуть бути оска­рже­ні ухва­ли:

про пе­ре­да­чу адмі­ні­стра­ти­вної спра­ви з одно­го адмі­ні­стра­ти­вно­го суду до іншо­го;

про за­ли­шення по­зо­вної за­яви без розгляду;

про за­криття про­ва­дження у спра­ві;

про зупи­нення про­ва­дження у спра­ві;

про за­безпе­чення адмі­ні­стра­ти­вно­го по­зо­ву;

про відмо­ву у відкритті про­ва­дження в адмі­ні­стра­ти­вній спра­ві;

про по­ве­рнення по­зо­вної за­яви;

про за­ли­шення по­зо­вної за­яви без руху;

про відмо­ву в по­но­вленні чи про­до­вженні про­пуще­но­го про­це­суально­го стро­ку;

про за­безпе­чення до­ка­зів;

про відмо­ву в ухва­ленні до­да­тко­во­го судо­во­го рі­шення;

про вне­сення ви­пра­влень у судо­ве рі­шення та інші ухва­ли.

Спо­ча­тку по­да­єть­ся за­ява про апе­ляцій­не оска­рження по­ста­но­ви суду першої інста­нції про­тягом де­сяти днів із дня її про­го­ло­шення.

Обґрунтування мо­ти­вів оска­рження і ви­мо­ги до суду апе­ляцій­ної інста­нції ви­кла­да­ють­ся в апе­ляцій­ній ска­рзі, яка по­да­єть­ся про­тягом двадцяти днів пі­сля по­дання за­яви.

Че­рез суд першої інста­нції, який ухва­лив оска­ржува­не рі­шення, по­даєть­ся за­ява про апе­ляцій­не оска­рження та апе­ляцій­на ска­рга. Ко­пія апеляцій­ної ска­рги надси­ла­єть­ся осо­бою, яка її по­да­ла, до суду апе­ляцій­ної інста­нції.

У ра­зі не­по­дання жо­дної за­яви про апе­ляцій­не оска­рження у стро­ки, ви­зна­че­ні КАС, судо­ве рі­шення на­би­рає за­конної си­ли і на­дає мо­ж­ли­во­сті сто­ро­нам при­ско­ри­ти ви­ко­нання судо­во­го рі­шення.

Як­що за­ява про апе­ляцій­не оска­рження чи апе­ляцій­на ска­рга по­да­ні пі­сля за­кінчення вста­но­вле­них ст. 186 КАС стро­ків, суд апе­ляцій­ної інста­нції за­ли­шає їх без розгляду. За за­явою осо­би, яка їх по­да­ла, суд апе­ляційної інста­нції мо­же по­но­ви­ти про­пуще­ний строк, про що по­ста­но­вляєть­ся ухва­ла

За­ява про апе­ляцій­не оска­рження по­ста­но­ви чи ухва­ли суду першої інста­нції по­ви­нна відпо­ві­да­ти ви­мо­гам ст. 187 КАС. У ній за­зна­ча­ють­ся:

— на­йменування адмі­ні­стра­ти­вно­го суду апе­ляцій­ної інста­нції, до якого по­да­єть­ся за­ява;

— ім’я (на­йменування), по­што­ва адре­са осо­би, яка по­дає за­яву, а також но­мер за­со­бу зв’язку, адре­са еле­к­тро­нної по­шти, як­що та­кі є;

— по­ста­но­ва або ухва­ла, що оска­ржуєть­ся.

До апе­ляцій­ної ска­рги ста­влять­ся ті са­мі ви­мо­ги, що і до за­яви. Крім то­го:

· да­та по­дання за­яви про апе­ляцій­не оска­рження;

· ви­мо­ги осо­би, яка по­дає апе­ляцій­ну ска­ргу, до суду апе­ляцій­ної інста­нції;

· обгрунтування ви­мог осо­би, яка по­да­ла апе­ляцій­ну ска­ргу, із за­значенням то­го, у чо­му по­лягає не­пра­ви­ль­ність чи не­по­вно­та до­слі­дження до­ка­зів і вста­но­влення обста­вин у спра­ві та (або) за­сто­сування норм пра­ва;

· у ра­зі не­обхідно­сті — кло­по­тання осо­би, яка по­дає апе­ляцій­ну ска­ргу, про ви­тре­бування но­вих до­ка­зів, про ви­клик сві­дків то­що;

· пе­ре­лік ма­те­рі­а­лів, які до­да­ють­ся.

Як­що в апе­ляцій­ній ска­рзі на­во­дять­ся но­ві до­ка­зи, які не були на­да­ні суду першої інста­нції, то у ній за­зна­ча­єть­ся при­чи­на, з якої ці до­ка­зи не були на­да­ні.

До апе­ляцій­ної ска­рги до­да­ють­ся: до­кумент про спла­ту судо­во­го збо­ру, ко­пії ска­рги та до­да­них до неї пись­мо­вих ма­те­рі­а­лів відпо­ві­дно до кі­ль­кості осіб, які бе­руть участь у спра­ві.

Отри­ма­вши апе­ляцій­ну ска­ргу, суддя-до­по­ві­дач пе­ре­ві­ряє її відпо­ві­дність ви­мо­гам ст. 187 КАС і за відсутно­сті пе­ре­шкод ухва­лою відкри­ває апе­ляцій­не про­ва­дження. Та­кі про­це­суа­ль­ні дії суддею про­во­дять­ся про­тягом трьох днів з мо­ме­нту отри­мання ска­рги.

Як­що апе­ляцій­на ска­рга не відпо­ві­дає ви­мо­гам ст. 187 КАС, то, як і в суді першої інста­нції, за­сто­со­вують­ся пра­ви­ла ст. 108 КАС. Суддя-до­по­відач по­ста­но­вляє ухва­лу про за­ли­шення ска­рги без руху. В ухва­лі вка­зуєть­ся на не­до­лі­ки апе­ляцій­ної ска­рги, спо­сіб їх усунення і вста­но­влюєть­ся строк, до­ста­тній для усунення не­до­лі­ків.

Пі­сля відкриття апе­ляцій­но­го про­ва­дження суддя-до­по­ві­дач про­тягом де­сяти днів по­ви­нен про­ве­сти підго­то­вчі дії, а са­ме:

· з’ясува­ти склад уча­сни­ків адмі­ні­стра­ти­вно­го про­це­су;

---

Дата добавления: 2015-11-30