Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АрхитектураБиологияГеографияДругоеИностранные языки
ИнформатикаИсторияКультураЛитератураМатематика
МедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогика
ПолитикаПравоПрограммированиеПсихологияРелигия
СоциологияСпортСтроительствоФизикаФилософия
ФинансыХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника

Портрет батька

Читайте также:
  1. Глава 10 Незаконченный портрет
  2. Глава 12 Снова портрет
  3. Исторический портрет Ивана Грозного
  4. ОВАЛЬНЫЙ ПОРТРЕТ
  5. Очень нетипичный современный лидер: психологический портрет Муаммара Каддафи
  6. Портрет Ермака

На покуті, залитий сонцем, під сліпучою синявою неба сидів старий Чумак. Як живий. Величезний портрет в олійних фарбах був виконаний хоч і по-дилетантськи, але натхненно, з Божою іскрою. Сонце би. повінню. Старий Чумак, бронзовий і мускулястий, дивився просто кожному в очі примружено і посміхався. Монументальний, кремезний і могутній, як сама земля, коваль Чумак. Патріарх свого племені, дебелого й рясного. У робочому фартусі, щойно прийшовши з роботи, лише скинувши кашкета, сидів він під сліпучо-синім небом і під гілкою бузку і, склавши грубезні свої руки, спочивав. І тримав на колінах сонне дитинча. У сліпучо-білій сорочинці, воно спало сидячи, припавши солодко зарожевілим личком до ковальського фартуха, як до материних грудей. Це вона — Галя, як була ще маленькою. Руки були намальовані широченними мазками і недокінчені, і це найбільше вражало своєю правдою — грубі, необтесані ковальські руки. Під портретом був напис великими літерами — «Батько». (За І.Багряним)

Харитя

Іде Харитя селом, і якось їй чудно. От уже й крайню хату минула, вийшла на поле й стала, задивившись удалечінь на чудовий краєвид. І справді було гарно на ниві, несказанно гарно! Погідне блакитне небо дихало на землю теплом. Половіли жита й вилискувались на сонці. долиною повилась річка, наче нова синя стрічка на зеленій траві. А за річкою, попід кучерявим зеленим псом, вся гора вкрита розкішними килимами ярини. Гарячою зеленою барвою горить на сонці ячмінь, широко телиться килим ясно-зеленого вівса, далі, наче риза рути, темніє просо. Межи зеленими килимами біліє гречка, наче хто розіслав великі шматки полотна білити на сонці. У долині, край лісу, висить синя імла. І над усім тим лунає в повітрі весела пісня жайворонкова. І добре Хариті на ниві, і страшно. Як тільки Харитя увійшла межи жита, гарний краєвид зник. Босі ноженята ступали по втоптаній стежці, над головою, межи колосками, як биндочка, синіло небо, а з обох боків, як стіни, стояло жито й шелестіло вусатим колоссям. Харитя опинилась наче на дні в морі.

(За М.Коцюбинським)

 

До юного серця

Так, це до тебе, саме до тебе це слово! Це від тебе залежить зараз, чи перерветься золота нитка тисячоліть, а чи оживе і заграє на сонці! Це від тебе, саме від тебе залежить, чи джерело рідної мови замулиться в твоїй дуті, а чи пружно і вільно дихатиме!

Тільки рідне слово, виплекане твоїм родом і народом, має таємничу здатність тримати буття. Тільки від порога рідної мови ти можеш виходити на широкі магістралі світу. А безмір світовий і космічний не дасться тобі в руки, коли ти будеш безбатченком. Чуєш, пісня лунає, ти мимохіть тягнешся вслід за нею; вона старіша від тебе на тисячоліття і на тисячоліття молодша. Слово у пісні як вода у ріці. Жива вода рідної мови на ноги зведе тебе і тоді, коли ти зневірився вже у всьому. І перше слово твоє, до мами звернене, материнське слово хай розширює твої груди озоном людської гідності. Це ти несеш слово в серці, як наполохану пташку. Слово довірилося тобі і повірило в тебе. Не сполохай рідного слова, а захисти його, до серця притули, життям своїм переповни. (І,Драч)

 

 

У горах

Сонце клало достиглі тремтячі плями на плай, на мураву. Повітря мало не бриніло од тієї теплої сили проміння, і жвавий струмок, б'ючись об каміння та об повалені стовбури, сповнювався брижами легкого світла Дівчинка йшла вгору, а внизу все глибшала і глибшала ущелина. Кучмата, наче овеча, шапка ближчої гори чорно стриміла на блакитному небесному тлі, а шапка дальшої гори була вже -зачесана, і її повивали пір'їсті сині води туманів. Дівчинка йшла на полонину, і тому що перед нею розкривався такий розкішний простір, тому що на душі в неї вигулювались ще світліші й солодші простори, то дівчинка співала. В її тоненькому голоску, схожому на натхненну жилку струмі-га, оживало високе мовчання смерек; а також у ньому було щось від упертості оцього плаю, по якому ступали її ноженята; а також вгадувалась у ньому крилата міцність гірського повітря, запашного, наче медові щільники. Співала дівчинка про саму себе, про весну, яка одцвіла по схилах квітками та одшуміла по камінню стрімкою водою, співала проз те, що між ялицями пасеться худоба і видзвонює двішеними на шиї дзвониками. Ступала легко, як козеня, а коли вибралась на вершину, то зупинилась і, озирнувшись навсібіч, побачила навколо застиглі хвилі кам'яного моря. Вона аж засміялась, її лице засвітилось, як світиться весняна квітка з-під снігу, і дівчинка заспівала... (Є.Гуцало).

 


Дата добавления: 2015-11-30; просмотров: 132 | Нарушение авторских прав



mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.005 сек.)