Розбудова і розвиток економіки у повоєнний період

Перемога над фашизмом дісталася СРСР дорогою ціною. Військові дії відбувалися в основних районах найбільш розвиненої частини Радянського Союзу. Удару зазнали більшість промислових центрів на європейській частині країни. У полум’ї війни виявилися й усі основні житниці − Україна, Північний Кавказ, значна частина Поволжя. Зруйновано було так багато, що відновлення могло зайняти багато років, а то й десятиліття.

Першочерговим завданням післявоєнного часу стало форсоване відновлення радянської економіки (в першу чергу важкої промисловості) і конверсія військового виробництва. Західна Європа на ці цілі отримала за планом Маршалла 13 млрд. доларів. У СРСР головними залишалися внутрішні джерела:

Ø централізована економіка;

Ø репарації з Німеччини (у сумі 4,3 млрд.карбованців);

Ø перерозподіл коштів з аграрного сектору в промисловий;

Ø скорочення витрат на соціальну сферу;

Ø безкоштовна праця в’язнів ГУЛАГу і військовополонених;

Ø грошова реформа 1947 р. і державні позики.

Крім того, велику роль відіграв трудовий ентузіазм радянських людей у справі будівництва нового мирного життя.

В економічних відносинах війна привела до деякого обмеження волюнтаристської практики: контроль держави над різними формами вільного ринку був дещо послаблений; як наслідок, в районах, що уникли окупації, підвищився притік сільських жителів; заохочувалося дрібнотоварне виробництво. Пом’якшення заходів економічного примусу, безсумнівно, зіграло свою роль у патріотичному єднанні, яке дозволило режиму витримати випробування війною. Повернення до мирних умов передбачало необхідність не тільки відновлення економіки, але й вибору шляхів цього процесу: чи підтримати напрями еволюції, що намітилися у час війни або ж відкинути їх і повернутися до моделі розвитку 30-х років.

Ці найважливіші питання стали предметом напруженої дискусії при розгляді в 1945-1946 роках проекту четвертого п’ятирічного плану. Дискусія завершилася перемогою прихильників повернення до довоєнної моделі економічного розвитку.

Відновлення економіки вимагало оздоровлення фінансової системи. Нестача фінансів і прогресуюча інфляція − проблеми, з якими довелося зіткнутися у СРСР.

4 грудня 1947 року була прийнята Постанова Ради Міністрів СРСР і ВКП (б) «Про проведення грошової реформи і скасування карток на продовольчі та промислові товари». Реформа проводилася в складних умовах повоєнної розрухи. До кінця 1947 року в СРСР зберігалась карткова система на продукти харчування і промислові товари для населення. Її скасування планувалося на кінець 1946 року, але через посуху і неврожай цього не сталося. Скасування вдалося провести тільки в кінці 1947 року. До речі, Радянський Союз був однією з перших європейських країн, що скасував картковий розподіл. Ретельна підготовка до нього почалася вже в 1943 році, коли Й. Сталін поставив це завдання тодішньому міністру фінансів (міністром фінансів в той період був А. Звєрєв, який виконував цю посаду з невеликими перервами з 1938-го по 1960 роки, в лютому-грудні 1948 року її займав А.Косигін). Основні положення реформи включали в себе:

Ø випуск грошей нового зразка 1947 року (старі підлягали обміну у співвідношенні 10:1);

Ø переоцінка вкладів громадян в ощадкасах (до 3 тис. крб. без зміни в номінальній вартості; далі чим більша сума, тим дешевше вартість кожного старого рубля по відношенню до нового);

Ø скасовувалася карткова система постачання продовольством і промисловими товарами;

Ø скасовувалися комерційні ціни та вводилися єдині роздрібні ціни.

Загалом, реформа сильно вдарила, в першу чергу, по селянах, які зберігали свої гроші не в ощадкасах, а вдома.

Після грошової реформи 1947 року при середній зарплаті близько 500 карбованців на місяць вартість кілограма хліба становила 3-4 карбованці, кілограма м’яса − 28-32 карбованців, вершкового масла понад 60 карбованців, десятка яєць − близько 11 карбованців. Щоб купити шерстяний костюм, потрібно було віддати три середніх місячних зарплати. Як і до війни, від однієї до півтора місячних зарплат на рік ішло на покупку облігацій примусових держпозик. Багато сімей робітників так і жили в землянках і бараках, а трудилися часом під відкритим небом або в не опалювальних приміщеннях, на старому чи зношеному обладнанні. Тим не менше деякі обмеження військового часу були зняті: знову введені 8-годинний робочий день і щорічні відпустки, скасовані примусові понаднормові роботи. Відновлення проходило в умовах різкого посилення міграційних процесів. Іншою складністю у розвитку промисловості стала її конверсія, що завершилася в основному до 1947 року.
Величезні втрати у війні обернулися нестачею робочої сили, що у свою чергу, вело до зростання плинності кадрів, які шукали більш вигідні умови праці. На деяких підприємствах були зроблені спроби впровадження госпрозрахунку. Але для закріплення цих новацій не було вжито заходів матеріального стимулювання, навпаки, при підвищенні продуктивності праці знижувалися розцінки. Адміністративно-командній системі було вигідно досягнення високих виробничих результатів без додаткових вкладень.
Вперше за довгі роки після війни намітилася тенденція до ширшого використання науково-технічних розробок на виробництві, однак вона проявилася в основному лише на підприємствах військово-промислового комплексу (ВПК), де в умовах розпочатої «холодної війни» йшов процес розробки ядерної і термоядерної зброї, нових ракетних систем, нових зразків танкової та авіаційної техніки.

Поряд з пріоритетним розвитком ВПК перевага віддавалася також машинобудуванню, металургії, паливної, енергетичної промисловості, на розвиток яких витрачалося 88% капіталовкладень у промисловість. Легка ж і харчова промисловості, як і колись, фінансувалися за залишковим принципом (12%) і, природно, не задовольняли навіть мінімальних потреб населення.
Всього за роки 4-ї п’ятирічки (1946-1950 роки) було відновлено і знову побудовано 6200 великих підприємств. У 1950 році, за офіційними даними, промислове виробництво перевищило довоєнні показники на 73% (а в нових союзних республіках − Литві, Латвії, Естонії та Молдовії − у 2-3 рази). Правда, сюди були включені також репарації і продукція спільних радянсько-східнонімецьких підприємств.

Головним творцем цих безперечних успіхів став радянський народ. Його неймовірними зусиллями і жертвами, а також високими мобілізаційними можливостями директивної моделі економіки були досягнуті, здавалося, неможливі економічні результати. Разом з тим свою роль зіграла також традиційна політика перерозподілу коштів з легкої і харчової промисловості, сільського господарства і соціальної сфери на користь важкої промисловості. Значну допомогу надали і отримані з Німеччини репарації (4,3 млрд. доларів), що забезпечили майже половину обсягу встановленого в ці роки промислового обладнання. Крім того, безкоштовним, але дуже ефективним була праця майже 9 млн. радянських в’язнів і близько 2 млн. німецьких і японських військовополонених, також внесли свій внесок у післявоєнну відбудову.

Економіка швидко набирала темпи свого розвитку. Значно зріс обсяг машинобудівної продукції, збільшився видобуток нафти, газу, вугілля та інших сировинних матеріалів. Значно зросло виробництво сталі, кольорових металів, зробила крок вперед технологія виробництва. Помітні успіхи у відновленні господарства були досягнуті ще в перші роки після закінчення війни. У найкоротші терміни було відновлено Дніпрогес і промислові центри Півдня Росії отримали електроенергію, піднялися з руїн цементні заводи.

Складовою частиною економічної політики СРСР післявоєнного періоду була конверсія, яка проводилася проте частково. В умовах початку холодної війни величезні кошти продовжували вкладатися в розвиток військово-промислового комплексу, зокрема, у реалізацію атомного проекту, що курирував Л. Берія. Реалізацію атомного проекту забезпечувала приладобудівна промисловість. Атомна зброя в СРСР з’явилася в 1949 році завдяки зусиллям відомих радянських вчених - І. Курчатова, Ю. Харитона та ін.. У 1953 році Радянський Союз став власником нового вигляду зброї − водневої бомби (науковими керівниками створення якої стали вчені Я. Зельдович, А. Сахаров). Після масової демобілізації та скорочення армії з 11,4 млн. до 2,9 млн. осіб її чисельність знову почала зростати. Удосконалення військової техніки вимагало освоєння і впровадження прогресивних технологічних прийомів і відкриттів науки. Відбувається технічне переозброєння армії, насичення її новітніми зразками авіації, стрілецької зброї, артилерії, танків. Великих сил вимагало створення реактивної авіації і ракетних систем для всіх родів військ. Прямі військові витрати поглинали на початку 50-х років близько 25% річного бюджету СРСР [ ].

Таким чином, у повоєнні роки Радянському Союзу вдалося досягти чималих успіхів у розвитку економіки. Однак Й. Сталіну ці досягнення здавалися недостатніми. Він вважав, що необхідно «підстьобнути» темпи економічного і військового розвитку. У 1949 році керівник Держплану М. Вознесенський був звинувачений в тому, що складений в 1946 році план відновлення і розвитку народного господарства СРСР на 1946-1950 роки містив занижені показники. М. Вознесенський був засуджений і страчений. У 1949 р. за вказівкою Й. Сталіна без урахування реальних можливостей розвитку країни були визначені нові показники для основних галузей промисловості. Ці волюнтаристські рішення створили крайню напруженість в економіці і уповільнили підвищення і без того дуже низького життєвого рівня народу (через кілька років ця криза була подолана і в 1952 році приріст промислової продукції перевищив 10%). Однак реалізація атомного проекту стала не тільки дослідним конструкторським завданням, а й економічною проблемою, яка вимагала створення нових виробництв і галузей, а частково і загальної перебудови народного господарства. У результаті були закладені уранові рудники, почали діяти заводи з виробництва збагаченого урану на Уралі.

Практично заново створена приладобудівна промисловість, яка забезпечувала швидкі темпи реалізації атомного проекту. Великі кроки були зроблені в розвитку електроенергетики. Поряд з відновленням зруйнованих під час війни електростанцій вводилися новіенергетичні

потужності, які забезпечували потреби цивільних галузей промисловості, побутове споживання та пріоритетне постачання виробництв, пов’язаних з атомним проектом і ракетною програмою.

У 1950 році було офіційно оголошено, що п’ятирічний план виконано достроково. Однак не говорилося, що в показники були включені репарації і продукція низки спільних радянсько-східнонімецьких підприємств. Не можна забувати і безкоштовну примусову працю мільйонів людей в системі ГУЛАГу. Обсяг виконаних системою таборів, де працювали ув’язнені, виріс після війни в кілька разів. Армія ув’язнених розширилася за рахунок військовополонених переможених країн. Саме їх працею будувалися (але так і не були добудовані) Байкало-Амурська залізнична магістраль від Байкалу до берегів Тихого океану і Північна дорога уздовж берегів Льодовитого океану від Салехарда до Норильська, створювалися об’єкти атомної промисловості, металургійні підприємства, енергетичні потужності, добувалися вугілля і руда, ліс, давали продукцію величезні табори-радгоспи.

Визнаючи безперечні економічні успіхи, слід зазначити, що у важких умовах відновлення зруйнованого війною господарства односторонні зрушення на користь військових галузей, по суті підкоряли собі іншу частину промисловості, створювався дисбаланс у розвитку економіки. Військове виробництво лягало важким тягарем на економіку країни, різко обмежувало можливості підвищення матеріального добробуту народу.

Післявоєнна модель управління економікою здійснювалася навіть з більшою жорсткістю, ніж це мало місце в роки передвоєнних п’ятирічок. За сталінським планом остаточно формувалося суспільство з ліквідацією ринкових відносин і повним підпорядкуванням людини політико-адміністративній владі. Ця цілісна модель охоплювала все народне господарство.
Одним з найголовніших повоєнних завдань було вирішення продовольчої проблеми і виведення сільського господарства з глибокої і затяжної кризи. Ще більш ослабленим з війни вийшло сільське господарство країни, валова продукція якого в 1945 році не перевищувала 60% від довоєнного рівня.

У сільському господарстві особливо болісно позначилося затвердження колишніх порядків, небажання йти на будь-які реформи, які б послаблювали жорсткий контроль з боку держави. В цілому воно трималося не стільки на особистій зацікавленості селянина в результатах своєї праці, скільки на позаекономічному примусі. Кожен селянин зобов’язаний був виконати певний обсяг робіт у колгоспі. За невиконання цієї норми загрожувало судове переслідування, в результаті якого колгоспник міг позбутися волі або, як міра покарання, у нього відбиралася присадибна ділянка.

В кінці 40-х років була розгорнута кампанія з укрупнення колгоспів, що спочатку здавалося обґрунтованою і розумною мірою, але на ділі вилилося лише в етап на шляху перетворення колгоспів у державні сільськогосподарські підприємства.

У 1945 році виробництво сільськогосподарської продукції скоротилося в порівнянні з 1940 року майже на 50%. Керівництво країни намагалося не помічати глибокої кризи в аграрному секторі економіки і навіть обережні рекомендації щодо пом’якшення командного тиску на село незмінно відкидалися. Знову посилився контроль над господарствами з боку МТС та їх політвідділів. Сільське господарство розвивалося дуже повільно.

Розмежування світу на два ворожі табори мало негативні наслідки для економіки країни. З 1945 по 1950 роки на 35% скоротився зовнішньо торговий оборот із західними країнами, що помітно позначалося на радянській економіці, позбавленої нової техніки і передових технологій. Ось чому в середині 1950-х років. Радянський Союз опинився перед необхідністю глибоких соціально-економічних і політичних змін.

Панування адміністративно-командних методів управління народним господарством в країні призвело, врешті-решт, до закономірного підсумку − кризи всієї системи. У рамках колишньої системи, назрілі макроекономічні проблеми вже неможливо було вирішити, знадобилися глибокі структурні реформи не тільки в економіці, але і в соціально-політичному житті країни. Реформи стали життєвою необхідністю, тому що необхідно було вирішити проблему структурно-інвестиційної перебудови на сучасній техніко-технологічній основі.

Отже, політичне і господарське керівництво СРСР у післявоєнні роки обрало найбільш складний і ресурсномісткий варіант відбудови та розвитку радянської економіки. Він передбачав не лише авторитарний розвиток з опорою на власні сили, а й обмежувався курсом на максимальне форсування важкої промисловості і ВПК за рахунок безпрецедентного пограбування села, стримування життєвого рівня населення, гальмування розвитку соціальної сфери, легкої та харчової промисловості. Реалізація такого курсу потребувала не просто масштабного позаекономічного примусу, а масових репресій і разом з тим формального схваленнякурсу населенням країни. У цей період СРСР завершив формування повоєнної командно-адміністративної системи.

Таким чином, важливою рисою радянського тоталітаризму був контроль над економікою. Режим контролював усі галузі економіки через державне соціально-економічне планування, на підставі якого визначались завдання для кожного підприємства. Тому командно-адміністративна система поставала як певна форма організації суспільства та відповідного типу управління. Командна економіка була фундаментом тоталітаризму в СРСР. Економічна складова сталінізму виявлялася в тому, що особа фактично перебувала у повній залежності від єдиного роботодавця — держави, а практично — від партійно-державно-господарської номенклатури. У її власності були земля, надра, вода, ліси, основні засоби виробництва — усі засоби людського існування.

Дата добавления: 2015-11-30